Григорій Косинка — письменник-новеліст доби «Розстріляного відродження»: 125 років від дня народження

 

«Григорій Косинка — талант щедрий і самобутній» (Михайло Стельмах)

Література 20—30-х років ХХ століття вражає багатством стилів, жанрів та вершинних мистецьких надбань. Саме у цей час яскраво засяяв самобутній талант Григорія Косинки, одного із фундаторів молодої української літератури доби «Розстріляного відродження». 35 років життя і ледь більше тридцяти оповідань і новел. Творча спадщина письменника є взірцем художніх шукань і знахідок української прози першої третини ХХ століття.

 

Цікаві факти до літературного портрету Григорія Косинки

На весні 1919 року було опубліковано перший твір — оповідання «На буряки», під яким стояв псевдонім «Григорій Косинка», що відтоді назавжди лишився літературним ім’ям Григорія Михайловича Стрільця. За свідченням самого письменника, його «друзі розраювали, навіщо я поміняв примітне прізвище Стрілець, на Косинку — такий нецікавий псевдонім. Дехто, мовляв, подумає, що це хусточка, бо квітки косинці мало відомі. Хай і так, але квіти приносять радість і збуджують гарний настрій, вони — символ усього хорошого, приємного. Псевдонім залишається».

За спогадами дружини письменника, Тамари Мороз-Стрілець, «Григорій Михайлович був середній на зріст. Ходив бадьоро, швидко, з піднятою, ніби закинутою головою й здавався вищим, ніж був. Волосся світло-русяве, хвилясте. Передусім привертали до себе увагу його блакитні, що мінилися аж до синіх, очі — глибокі й променисті… За характером Косинка був доброзичливий, прямодушний, одвертий, м’який.  Григорій Михайлович був вдачі веселої, людина з тонким, соковитим гумором. Дотепний, гострий на слово.

1922 року у київському видавництві «Слово» побачила світ перша прозова збірка Григорія Косинки, до якої увійшло дванадцять етюдів та новел: «На золотих богів», «Троєкутний бій», «На буряки», «Під брамою собору», «За земельку», «Темна ніч», «Вечірні тіні», «Перед світом», «В хаті Штурми», «Сходка», «Десять», «Місячний сміх». У підзаголовку до збірки автор сам визначав жанрову своєрідність творів як «дрібні оповідання». Невдовзі по виході збірки журнал українських кооператорів «Нова громада» надрукував невеличку статтю про автора та збірку, що «здобула йому ім’я одного з найкращих теперішніх молодих українських письменників-белетристів».

Висока вимогливість до власної праці була однією з визначальних рис непересічного таланту Григорія Косинки, в якому поєдналися вдумливий аналітик і справжній поет: він кожне слово шліфував доти, доки воно не заблискувало всіма своїми барвами. Перші літературні публікації Григорія Михайловича одразу привернули увагу читацького загалу, бо вирізнялися реалістичністю малюнка, свіжими образами та добірною мовою.

Тридцять років твори Григорія Косинки не перевидавалися, а ім’я замовчувалося. Реабілітація творчості письменника відбулась у часи «відлиги». В 1962 році Михайло Стельмах і Максим Рильський підготували невеличку збірку творів Григорія Косинки «Новели». Майже вся художня і публіцистична спадщина письменника опублікована у виданні «Гармонія» лише в 1988 році .

 

«Автобіографія» (1925)

«Я з роду чумацького, але батькові моєму довелося вже чумакувати з торбою по наймах... За рід свій чумацький я згадав лише тоді, коли читав «Чумаки» Максима Рильського:

Ходив чумак до голубого Дону,

Де давній предок умочив шолом,

 Суху тараню, жовту і солону,

Возив, помахуючи батіжком...

Мій прадід ще ходив до «голубого Дону», але дід навіть волів вже не держав: зубожів славний рід чумака Павла Стрільця — прадіда мого.

Року 1899-го, 17 листопада ст. ст., в селі Щербанівці, на Київщині, у Наталки й Михайла Стрільців знайшлася перша дитина: Я. Батьки мої жили вбого, бо мало землі мали — 1/8 десятини, батько, як пам’ятаю, по весні щороку ходив на заробітки — косар був добрий, — а косарів на Херсонщині — в степу, як казав батько, — аж за поли хватали — такий попит...

Змалку — така вже доля всіх селянських дітей — я пас влітку скот, а зимою ходив до земської школи — в сусіднє село Красне, звідки родом була мати. Краснянська школа — мій перший університет. Дитячі літа ще й досі стоять мені перед очима, тільки час, здається іноді, заткав їх на якусь хвилину синьою наміткою, — так врізались вони в пам’ять.

Року 1908-го, коли не пізніше, батьки спродали господарство — хату й землю, — і всі ми рушили на той далекий та суворий Амур — виїздили були з України навіки. Байкал, повноводна Зея, ліси несходимі, корейці, китайці і хата наша березова під стіною предковічного бору — все це до дрібниць зафіксувала моя пам’ять... І пізньої осені, коли на Амурі шумить тайга та йдуть рясні дощі, ми поверталися на Україну...

У вільний час я дуже любив книжки читати, отож завжди надокучав батькові, щоб купили мені в Києві яку-небудь книжку (батько часто на заробітки до Києва їздили — дрова грузити, цеглу на будівлі носити, «лінію» десь копати); батько, бувало, привозили на цілий злотий книжок тих — Шерлок Холмс, Нат Пінкертон, Бова Королевич — багато всякого мотлоху. Батько мій був неписьменний, а книжки купував на око — дешеву — раз, а найголовніш, з малюнками.

І горе мені було з Шерлоками Холмсами і Пінкертонами. Я не читав їх, а буквально пив, — путньої ж книжки не можна було дістати, — та й не знав гаразд, чи є такі книжки... Село моє вбоге й дике; школи не було в моєму селі. Батькові книжки я іноді й тепер перегортаю — я зберіг їх — вони-бо єдині свідки, книжки ці, моєї дитячої любові до слова, до освіти...

 «Конотопська відьма» — перша книжка, українською мовою писана, що потрапила була мені до рук; Квітчина повість мене дуже вразила й здивувала: є, виходить, люди, що пишуть по-простому, по-мужицькому, а про те, що це книжка українського письменника, я й не подумав, де там, я довго ще після «Конотопської відьми» не знав — «хто ми та чиї ми діти»...

Року 1916-го, цілком випадково, я познайомився на горі Дитинці, в Києві, з гімназистом К., колись я згадаю детальніше за нашу першу зустріч — тепер ще передчасно, — але тов. К. — член молодої тоді української громади — перший скинув з моїх очей полуду русифікації: я став національно свідомим.

Не забігаючи вперед, мені хочеться бодай коротенько розповісти за своє життя на селі до київського періоду. Так-от: був я дві зими робітником григорівської цукроварні  — підносив до рубок кружки цукру, працював у сушках... Року 1913-го батько одвели мене до сусіднього села Трипілля у волость... Довго, пам’ятаю, вони просили волосного писаря, щоб той узяв мене «за мальчика» — копії службові переписувати... За три карбованці на місяць мав я притулок і харчі в далекої родички баби Трав’янчихи. У волості служив писарчуком до першої мобілізації року 1914-го...

Я вирішив їхати на заробітки до Києва. До Києва ми приїхали найматися удвох: батько — грузити на березі дрова, а я — невідомо ще на яку роботу. Цілу ніч ми розмовляли на пароплаві з батьком, як би то знайти мені кращу роботу; батько раяв мені двірником десь стати — робота легка, а грамотному, мовляв, чоловіку кращої й шукати не треба...

До речі, випадок у моєму житті завжди грав велику роль, більше — я глибоко вірив, що чиясь незрима рука керує добрими й злими вчинками людей; на сьогодні, цілком зрозуміло, смішно про це говорити, але в моїй уяві — вбогої мужицької дитини, що прийшла до міста шукати щастя, стояв образ незримої, фатальної руки.

Справді, як мені було не вірити в чарівну силу того чи іншого випадку в моєму житті, коли я абсолютно несподівано опинився на посаді реєстратора повітової земської управи — сидів поруч з «панянками», що їм тиждень тому, може, чистив був черевики?.. Молодість свою — оті літа красні, що ніколи вже не повернуться, — я прожив у надзвичайній матеріальній скруті, часто й густо в запеклій боротьбі за шматок хліба.

Перебуваючи на службі в земстві, я за порадою одного студента почав ретельно одвідувати так звані вечірні гімназіальні курси, — склав пізніше іспити за шість класів гімназії. Року 1920-го я вступив до Київського інституту народної освіти, дійшов до третього курсу, але закінчити інститут мені не пощастило, головним чином через матеріальну скруту...

Писати почав я року 1919-го, коли газета «Боротьба» видрукувала перше моє оповідання «На буряки», писав я свої перші твори легко: за два — три вечори, не маючи жодного уявлення про техніку прози, стиль, — все це прийшло до мене пізніше. Мої учителі — Винниченко, Стефаник, Кнут Гамсун, Васильченко.

Мрію написати колись бодай одну повість та десятків зо два оповідань, написати їх так, щоб авторові не соромно було говорити в імені української літератури, не соромно носити почесне ім’я письменника: цього імені, на мою думку, я ще не заслужив, як не заслужили його й деякі безпардонно прославлені сучасні письменники».

 

Косинка, Григорій. Твори [Текст]  / Григорій Косинка. — Київ : Вид-во «Центр учбової літератури», 2019. — 158 с.

Новели Григорія Косинки — це переважно невеличкі епізоди, вихоплені з життя села. До книги увійшли твори: «Фавст», «На золотих богів», «Серце», «Змовини», «Моя автобіографія»», «У житах»...

«Коли у віках догорятиме остання зоря — горітиме моя мисль і страждання, а на чорній смузі неба кривавими літерами спалахнуть пророчі Франкові слова:

Народе мій, замучений, розбитий,

Мов паралітик той на роздоріжжі,

Людським призирством, ніби струпом вкритий!..

В імені твоєму, Фавсте з Поділля, я пишу ці рядки. Хай наступні покоління згадають твоє імя велике, хай на коліна стануть перед стражданнями твоїми…». Так починається оповідання Григорія Косинки «Фавст» про селянина з Поділля Прокопа Конюшину, що пройшов крізь горнило української революції 1917—1921 років та громадянської війни: тюремні застінки та карцер.

У новелі «На золотих богів» лаконічно і чітко зображено гострий конфлікт із життя села часів громадянської війни. Умовно твір «На золотих богів» можна поділити на дві частини. У першій відтворено сам бій, а в другій — село після відступу «золотих богів». Селіни здобули перемогу, але якою ціною…

З перших же рядків письменник показує суть того, що відбувається: «Уже третій день, як ревуть гарматні бої над околицями Медвина; гукає-сміється ворожа артилерія, — а за кожним її гуком піднімаються до неба криваво-червоні стежки полум'я з селянських осель... Горить село. А недалеко, на Гордієнкових горбах, кипить жорстокий бій: старе й мале вийшло з села назустріч непроханому ворогу... Б'ється червона селянська воля, умирає на своїх осьмушках та обніжках, але боронить тілами, кров'ю свої оселі од армії "золотих богів"…».

Новела «Змовини» — це розповідь про складні процеси, які відбуваються в українському селі в зв’язку з розкуркуленням. У центрі твору — образ Петра Рудика, заможного селянина, який охоплений цілою гаммою почуттів… Нова влада має намір конфіскувати землю та худобу в заможних селян. Щоб зберегти придбане нелегкою працею, Петро вирішує посватати дочку Наталку за бідного парубка…

Серед українських письменників 20 — 30-х років ХХ століття Григорій Косинка вирізнявся своєрідною реалістичною манерою письма, поєднаною з елементами імпресіонізму. Змальовуючи гостроконфліктні сюжети, соціальні, політичні та психологічні колізії в українському селі часів революції та громадянської війни, письменник намагався осягнути істину — в кожному з героїв свою…

 

Література про життєвий та творчий шлях Григорія Косинки

Григорій Косинка [Текст]  / передмова, упоряд. та приміт. С. А. Гальченка ; худож.-оформлювач Р. В. Варламов. — Харків : Фоліо, 2018. — 508 с. : іл. — (Митці на прицілі). 

До книги увійшли дві автобіографії письменника (1923, 1925), незавершене і ненадруковане за життя оповідання «Фавст» (1923), спогади про Григорія Косинку його матері Наталії Стрілець та дружини Тамари Мороз-Стрілець, а також вибрані оперативні документи про стеження за молодим талановитим майстром слова, що розпочалося ще на початку 1920-х років. Із донесень таємних агентів (сексотів) формувалася справа-формуляр, яка велася фактично до арешту Григорія Косинки і його розстрілу у грудні 1934 року.

***

• Бондарчук П. М. Косинка Григорій Михайлович (1899—1934) [Текст]   // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — Київ : Наукова думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — С. 209—210.

• Гальченко С. Кривава офіра Григорія Косинки [Текст] / Сергій Гальченко // Григорій Косинка / передм., упоряд. та приміт. С. А. Гальченка ; худож.-оформлювач Р. В. Варламов. — Харків : Фоліо, 2018. — С.5—26.

• Герасим’юк О. Розстрільний календар [Текст]  / Олена Герасим’юк.  — Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2017. — С. 421.

• Григорій Косинка (1899—1934) [Текст]  // Бернадська Н. І. Українська література ХХ століття / Ніна Іванівна Бернадська. — Київ : Знання-Прес, 2007. — С.57—64.

• Григорій Косинка (1899—1934) [Текст]  // Жулинський М. Г. Із забуття — в безсмертя (Сторінки призабутої спадщини) / Микола Жулинський. — Київ : Дніпро, 1990. — С. 349—363.

• Григорій Косинка (1899—1934) [Текст]  // Жулинський М. Г. Слово і доля : навч. посіб. / Микола Жулинський. — Київ : А. С. К., 2002. — С. 404—415.

• Григорій Косинка (1899—1934) [Текст]  // Історія української літератури : ХХ — поч. ХІХ ст. : навч. посіб : у 3 т. / [В. І. Кузьменко, О. О. Гарачковська, М. В. Кузьменко та ін.] ; за ред. В. І. Кузьменка. — Київ : Академвидав, 2013. — Т. І. — С. 393—402. — (Серія «Альма-матер»).

• Григорій Косинка (1899—1934) [Текст]  // Українське слово :  хрестоматія української літератури та літературної критики XX ст.: в 4 кн. — Кн. 2 / упоряд., фах. ред. та бібліогр. довід. проф. Василя Яременка. — Київ : Вид-во «АКОНІТ», 2003. — С. 499—518.

• Григорій Косинка (1899—1934) [Текст]  // Українськи письменники : довідник / відповід. за вип. та худож. ред. Преварська М. І. — Київ : Велес, 2013. — С. 119—123.

• Косинка Г. Автобіографія [Текст]  // Косинка Г. М. Заквітчаний сон : оповідання, спогади про Григорія Косинку : для ст. шк. віку / Григорій Косинка ; худож.-оформл. К. Т. Лавра ; упоряд. і приміт. Т. М. Мороз-Стрілець. — Київ : Веселка, 1991. — С. 6—12.

• Наєнко М. К. Косинка Григорій Михайлович [Текст]   // Енциклопедія сучасної України / редкол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — Київ : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2014. — Т. 14 : Кол — Кос. — С. 654—655.

• Наєнко М. К. Григорій Косинка (1899—1934) [Текст]  // З порога смерті : письменники України — жертви сталінських репресій / авт. кол. : Бойко Л. С. [та ін.]. — Київ : Рад. письменник, 1991. — Вип. І / упоряд. О. Г. Мусієнко. — С. 263—268.

• Трепетний, як життя (Григорій Косинка) [Текст]  // Наєнко М. Одержимість : критичні розвідки, портрети, відгуки / Михайло Наєнко. — Київ : Молодь, 1990. — С. 32—51.

• Штонь Г. З когорти майстрів [Текст]  // Косинка Г. М. Гармонія : оповідання. Публіцистика. Спогади про Григорія Косинку / Григорій Косинка ; упоряд., авт. приміт. Т. М. Мороз-Стрілець ; авт. передм. Г. М. Штонь. — Київ : Дніпро, 1988. — 605 с.

Підготувала К. В. Бондарчук, завідувачка читальним залом.