За адресами літературних героїв

Художня майстерність письменника - неповторний світ його героїв. Він може бути реальним, фантастичним і казковим. Різні епохи, країни, міста і у кожного своя історія життя та доля. Маленький принц Антуана де Сент-Екзюпері «…жив на планеті, трошечки більшій за нього самого, і якому дуже потрібен був друг…». Симпатичний Карлсон Астрід Ліндгрен більше шістдесяти років «…живе на даху. Так, він живе на даху, і одне це вже незвичайно. Бути може, в інших містах інша справа, але в Стокгольмі майже ніколи не трапляється, щоб хтось жив на даху, та ще в окремому маленькому будиночку…». Герої пригодницького роману Жуля Верна «Таємничий острів» виявилися на безлюдному острові в Тихому океані. Легендарна четвірка сміливців Александра Дюма мешкає в Парижі в епоху кардинала Рішельє, а яскраві персонажі Ісака Бабеля в Одесі початку ХХ століття…

Париж Александра Дюма

«Три мушкетери» - найзнаменитіший роман Александра Дюма, написаний у 1844 році. Герої роману - палкий гасконець д’Артаньян, гордий і витончений Атос, хитромудрий красень Араміс і простодушний добряк Портос - потрапляють у вир незчисленних інтриг і пригод при дворі французького короля Людовіка ХІІІ, де на кожному кроці на них чекає небезпека. Та хоч які перешкоди і несподіванки з’являлись на їхньому шляху, вони неодмінно ставали переможцями, бо всюди і завжди залишалися вірними девізу - «Один за всіх і всі за одного». Дія роману відбувається в Парижі на початку XVII століття. д'Артаньян, покинувши рідну Гасконь, мріє вступити в роту королівських мушкетерів. При незвичайних обставинах він знайомиться з Атосом, Портосом і Арамісом, з якими на все життя пов'яже його доля.

«…д’Артаньян увійшов до Парижа пішки, несучи під пахвою торбинку, і блукав містом доти, поки не домовився про кімнатку відповідно до своїх скромних статків. Це помешкання, що нагадувало мансарду, було на вулиці Могильників, поблизу Люксембурзького палацу.

Сплативши завдаток, д’Артаньян одразу ж зачинився в себе й решту дня провів, обшиваючи камзол і штани галунами, які мати відпорола від майже нового камзола пана д’Артаньяна-батька і нишком віддала синові. Потім він пішов на набережну Залізного Брухту, де йому приладнали до шпаги новий клинок. Далі подався до Лувру і там у першого ж мушкетера, що зустрівся йому дорогою, розпитав, де міститься будинок пана де Тревіля. Як виявилося, він стояв на вулиці Старого Голубника, звідки майже рукою подати до того місця, де наш герой поселився. Цю обставину д’Артаньян сприйняв як добрий знак, що його подорож матиме щасливий фінал….

Атос жив на вулиці Феру, за два кроки від Люксембурзького палацу. Його апартаменти складалися з двох маленьких, пристойно умебльованих кімнат у будинку, хазяйка якого, ще молода і досить вродлива жінка, марно позирала на нього ніжно й обнадійливо, У цьому скромному помешканні можна було помітити залишки колишньої пишноти. Наприклад, на стіні висіла багато оздоблена шпага, яка, судячи з манери виконання, належала ще епосі Францйска І і ефес якої, прикрашений дорогоцінними каменями, коштував напевне не менше двохсот пістолів. Проте навіть коли було зовсім сутужно, Атос не погоджувався віддати її в заставу або продати….

Портос мешкав у великій і на вигляд розкішній квартирі на вулиці Старого Голубника. Щоразу, проходячи з кимось із приятелів повз свої вікна, в одному з яких завжди стояв Мушкетон у парадній лівреї, Портос підводив голову і, вказуючи рукою нагору, пояснював: «А це мої апартаменти!» Але застати його вдома нікому ще не щастило, він ніколи нікого не запрошував до себе, і ніхто не мав уявлення про те, які справжні багатства приховані за цим розкішним фасадом.

Що ж до Араміса, то він наймав помешкання з трьох кімнат вітальні, їдальні та спальні. Спальня, що містилася, як і решта кімнат, на першому поверсі, виходила вікнами в маленький тінистий садок, густа зелень якого робила їх недосяжними для цікавих очей…». 

                                            

Цікавий факт

Шарль Ож'є де Батц де Кастельмор, графд'Артаньян - гасконський дворянин, мушкетер при дворі короля Франції Людовика XIV, виконував секретні доручення короля та кардинала Мазаріні. Життєпис д'Артаньяна був вперше складений Гатьєном де Куртіль де Сандра і виданий в 1700 році. Згодом Александр Дюма на основі «Спогадів пана д'Артаньяна» написав серію популярних романів.

Тагліна О. В. Усе про Париж -  у кожного, хто приїжджає до столиці Франції - свій Париж. Нотр-Дам, Лувр, Ейфелева вежа, Єлисейські Поля, тріумфальні арки - це класика, немеркнуча з часом. А вулиці міста повідають вам багатовікову історію Парижа.

Лондон Артура Конана Дойля

«Етюд в багряних тонах» - детективна повість Артура Конана Дойля опублікована в 1887 році. Вона відкриває цикл творів про знаменитого сищика Шерлока Холмса та його компаньйона доктора Джона Геміша Ватсона, відставного військового хірурга. Доктор Ватсон записав майже п'ятдесят шість блискучих історій, в яких він допомагав Шерлоку Холмсу.

 «1878 року я закінчив Лондонський університет і, діставши ступінь доктора медицини, одразу вирушив до Нетлі, на курс військових хірургів. Після того, як я пройшов курс, мене відрядили помічником хірурга до П’ятого Нортумберлендського стрілецького полку. Полк стояв тоді в Індії. .. Війна ця багатьом принесла нагороди й підвищення, мені ж не дісталося нічого, окрім невдач і нещастя… Кілька місяців мене вважали за безнадійно хворого, а коли я врешті одужав, то ледве стояв на ногах від виснаження й утоми, тож лікарі вирішили негайно відправити мене назад до Англії.. В Англії я не мав ні родичів, ні друзів, тож був вільний, як вітер — тобто як людина, яка може витрачати не більше, ніж одинадцять шилінґів шість пенсів на день. За таких обставин я, природно, линув до Лондона… Там я деякий час мешкав у готелі на Стренді і жив незатишно, по-дурному, марнуючи свої гроші…Нарешті гаманець мій так спорожнів, що мені стало зрозуміло: треба або тікати зі столиці та віддалитися в сільську місцину, або негайно змінити спосіб життя. Обравши останнє, я спочатку вирішив залишити готель і підшукати собі якесь простеньке дешеве помешкання… Того самого дня, коли я дійшов цього висновку, в барі «Критеріон»… я побачив молодого Стемфорда, що працював колись у мене фельдшером у лікарні. Яке щастя для самотньої людини - побачити в неосяжних лондонських нетрях знайоме обличчя!

Який бідолаха! - поспівчував він, дізнавшись про мої біди. - Ну, і що ж поробляєте тепер?

- Шукаю помешкання, - відповів я. - Намагаюся розв’язати загадку, чи можна знайти в світі затишне житло за невелику ціну.

- Дивина, - зауважив мій приятель. - Ви вже - другий чоловік, від якого я сьогодні чую цю фразу.

- А хто ж перший? - поцікавився я.

- Є один такий, працює в хімічній лабораторії при нашій лікарні. Сьогодні вранці він нарікав, що відшукав дуже милу квартирку, але ніяк не знайде собі компаньйона, адже платити за неї повністю йому не по кишені…

Наступного дня ми зустрілися, як і домовились, і поїхали оглядати кімнати на Бейкер-стрит, у будинку 221-б, про які Холмс згадував напередодні. Там були дві затишні спальні й простора, світла вітальня з чудовими меблями та двома широкими вікнами. Кімнати припали нам до вподоби, а розділена на двох платня виявилась такою невеликою, що ми одразу про все домовились і вступили у володіння помешканням. Того самого вечора я перевіз туди з готелю свої речі, а вранці приїхав Шерлок Холмс із кількома скринями та саквояжами. День-два ми займалися розпакуванням і розкладанням нашого майна, намагаючись знайти для кожної речі найкраще місце, а потім поступово влаштувалися та пристосувалися до нових умов.

Холмс, безперечно, був не з тих людей, з ким важко ладнати. Жив він спокійно й мав притаманні йому звички. Нечасто він лягав спати після десятої години вечора, а вранці зазвичай снідав та кудись ішов ще тоді, коли я лежав собі в ліжку. Часом він просиджував цілий день у хімічній лабораторії, часом - в анатомці, а іноді десь гуляв, — мабуть, у найдальших лондонських закутках…».

Цікавий факт

За творами Артура Конана Дойля, Шерлок Холмс і його друг доктор Ватсон мешкали у будинку 221-б на вулиці Бейкер-стріт у період з 1881 по 1904 рік. Під час написання цих творів такої адреси в Лондоні не існувало. Згодом, при продовженні Бейкер-стріт на північ, цей номер виявився серед номерів з 215 по 229, і був присвоєний будинку будівельного товариства Abbey National. У цьому будинку 27 березня 1990 року було відкрито музей Шерлока Холмса. Це перша в світі меморіальна квартира літературного персонажа.

Лондон. Місто розкриває таємниці - здається, все дороги сьогодні ведуть до Лондона і ця книга розповідає про багатовікову історію однієї з найстаріших столиць світу. Фотографії вишуканих пам'яток надають виданню елегантність і допомагають розповісти про найцікавіші куточки Лондона.

Нью-Йорк О. Генрі

«Останній листок» - одна з найкращих новел у світовій літературі побачила світ у 1907 році. О. Генрі створив твір, який вже понад століття не лишає байдужим читача і вражає своєю неповторністю. Це історія справжньої шляхетності людей, здатних на безкорисливі вчинки. Сюжет розгортається на межі життя і смерті, у маленькій квартирі в одному з численних районів Нью-Йорка.

«У невеликому районі на захід від Вашингтон-сквер вулиці геть переплуталися та розбилися на маленькі смужки, які називають провулками. Ці «провулки» утворюють химерні кути та криві. Трапляється, що одна вулиця перетинає саму себе раз, а то й двічі. Одному художнику колись пощастило виявити дуже цінну властивість цієї вулиці. Уявіть собі збирача боргів з рахунком за фарби, папір і полотна, який ідучи цим маршрутом, раптом зустрічає самого себе, що повертається без жодного цента, сплаченого за рахунком!.

У пошуках вікон, що виходять на північ, шпилів вісімнадцятого століття, голландських мансард і малої квартплати у химерний старий квартал Гринвіч-Вілледж налетіли митці. Трохи згодом вони притягли з Шостої авеню декілька олов’яних кухлів та пару жаровень і стали «колонією».

Студія Сью та Джонсі знаходилася на горищі присадкуватого триповерхового цегляного будинку. «Джонсі» - це зменшувальна форма імені Джоанна. Одна була зі штату Мен, друга - з Каліфорнії. Зустрілися вони за табльдотом у «Дельмоніко» на восьмій вулиці. З’ясувавши, наскільки близькі їхні захоплення мистецтвом, салатом з цикорію та широкими рукавами, стягненими на зап’ястку, вони винайняли спільну студію…

Старий Берман був художником і жив у їхньому будинку на першому поверсі…Ось уже сорок років він орудував пензлем, але й на крок не наблизився до своєї Музи, щоб хоч торкнутися краю її мантії. Він постійно збирався намалювати шедевр…»

Цікавий факт

Гринвіч-Віллидж - квартал на заході Нижнього Мангеттена. У його центрі - відомий парк на Вашингтон-сквер. У XVII столітті, коли утворилося місто Нью-Йорк, Гринвіч-Віллидж був невеликим селищем, планування якого не мало нічого спільного з нинішнім шаховим плануванням Мангеттена. При забудові Мангеттена в Гринвіч-Віллидж було вирішено зберегти первісне планування. Багато з вулиць криві, вузькі й перетинаються під гострими кутами. З початку XX століття Гринвіч-Віллидж став улюбленим місцем людей мистецтва.

Чернецький Ю. А. Усе про Нью-Йорк - за Нью-Йорком вже давно закріпилося шанобливе прізвисько «Столиця Світу». Цей велике місто залишається не тільки законодавцем мод в економічній і політичній сфері, а й потужним центром науки, освіти, культури. Намагаючись розгадати інтригуюче-прекрасну загадку цього міста, автор висвітлює ключові події його багатої історії. В ході прогулянок по місту читач відвідає заповітні його куточки, дізнається чимало нового про пам'ятки історії, архітектури та вуличного образотворчого мистецтва…

Одеса Ісака Бабеля

«Одеські оповідання» - 23 червня 1921 року в газеті «Моряк» був надрукований «Король» - перший з циклу «Одеських оповідань» Ісака Бабеля. Письменник завжди романтизував Одесу. Він бачив її несхожою на інші міста і люди тут жили незвичайні. В «Одеських оповіданнях» він описував світ, де все винесено на вулицю: весілля і сімейні сварки, радість і горе ... В оповіданні «Король» описується Одеса початку ХХ століття і знаменита Молдаванка з її не менш знаменитими вулицями. Беня Крик, на прізвисько «король», видає заміж свою сестру Двойру.

«Венчание кончилось, раввин опустился в кресло, потом он вышел из комнаты и увидел столы, поставленные во всю длину двора. Их было так много, что они высовывали свой хвост за ворота на Госпитальную улицу. Перекрытые бархатом столы вились по двору, как змеи, которым на брюхо наложили заплаты всех цветов, и они пели густыми голосами - заплаты из оранжевого и красного бархата.

 Квартиры были превращены в кухни…. Три кухарки, не считая судомоек, готовили свадебный ужин, и над ними царила восьмидесятилетняя Рейзл, традиционная, как свиток торы, крохотная и горбатая… На этой свадьбе к ужину подали индюков, жареных куриц, гусей, фаршированную рыбу и уху, в которой перламутром отсвечивали лимонные озера…».

Цікаві факти

Прототипом Бені Кріка, по поширеній думці, став знаменитий одеський нальотчик, король Молдаванки - Мішка Япончик (Мойше-Яків Вольфович Вінницький).

Вулиця Госпітальна (Богдана Хмельницького) отримала свою назву в зв'язку з тим, що на ній знаходиться найстаріша лікарня міста - Єврейська. А перетинає її вулиця Запорізька - раніше тут розташовувалися козацькі курені. На перетині цих вулиць знаходиться знаменитий будинок № 22, де проживали прототипи героїв Ісака Бабеля.

Нетребський В. П., Шерстобитов В. В. Аура Молдаванки: краєзнавчі прогулянки. Кн. ІІ - Молдаванка ... Місце-легенда. Автори пропонують читачеві прогулятися по Молдаванці, познайомившись з обставинами її виникнення і перетворення, адресами знаменитих людей і простих одеситів, занурившись в ауру їх життя і порівнявши минуле і сьогодення «Південної Пальміри».

Донцова, Тетяна. Молдаванка: записки краєзнавця - саме тут, на Молдаванці, першими в місті з'явилися свого часу такі знакові заклади як спеціалізований розплідник зелених насаджень, інститут шляхетних дівчат, притулок для незаможних, міське народне училище, залізничний вокзал, педагогічний музей, електростанція, міська народна аудиторія. Навіть перша одеська газета французькою мовою була надрукована в приватному будинку на Молдаванці! З Молдаванкою пов'язані імена видатних державних діячів, архітекторів, науковців, педагогів, письменників ...

Київ Михайла Булгакова

«Біла гвардія» - роман, заснований на особистих враженнях письменника про Київ кінця 1918 - початку 1919 року. Вперше опублікований частково 1925 року. Повністю роман опублікований 1927 (перший том) - 1929 (другий том) року видавництвом Concorde у Парижі. Прототипами героїв роману стали київські друзі й знайомі  Михайла Булгакова. Головні герої - Олексій Турбін, Олена Турбіна-Тальберг і Миколка виявилися у вирі революційних подій. Проживали вони в будинку № 13 на Олексіївському узвозі.

«… В доме № 13 по Алексеевскому спуску, изразцовая печка в столовой грела и растила Еленку маленькую, Алексея старшего и совсем крошечного Николку. Как часто читался у пышущей жаром изразцовой площади «Саардамский Плотник», часы играли гавот, и всегда в конце декабря пахло хвоей, и разноцветный парафин горел на зеленых ветвях. В ответ бронзовым, с гавотом, что стоят в спальне матери, а ныне Еленки, били в столовой черные стенные башенным боем. Покупал их отец давно, когда женщины носили смешные, пузырчатые у плеч рукава. Такие рукава исчезли, время мелькнуло, как искра, умер отец-профессор, все выросли, а часы остались прежними и били башенным боем. К ним все так привыкли, что, если бы они пропали как-нибудь чудом со стены, грустно было бы, словно умер родной голос и ничем пустого места не заткнешь. Но часы, по счастью, совершенно бессмертны, бессмертен и Саардамский Плотник, и голландский изразец, как мудрая скала, в самое тяжкое время живительный и жаркий.

Вот этот изразец, и мебель старого красного бархата, и кровати с блестящими шишечками, потертые ковры, пестрые и малиновые, с соколом на руке Алексея Михайловича, с Людовиком XIV, нежащимся на берегу шелкового озера в райском саду, ковры турецкие с чудными завитушками на восточном поле, что мерещились маленькому Николке в бреду скарлатины, бронзовая лампа под абажуром, лучшие на свете шкапы с книгами, пахнущими таинственным старинным шоколадом, с Наташей Ростовой, Капитанской Дочкой, золоченые чашки, серебро, портреты, портьеры, – все семь пыльных и полных комнат, вырастивших молодых Турбиных…».

Цікавий факт

Будинок Турбіних - літературно-меморіальний музей Михайла Опанасовича Булгакова в Києві було засновано 1989 року. Під музей було передано приміщення дому № 13 на Андріївському узвозі. Саме тут з 1906 по 1919 роки жила сім’я професора Києво-Могилянської Академії Опанаса Івановича Булгакова. У цій будівлі пройшло юнацьке і студентське життя  Михайла Булгакова. Сюди він також повернувся з фронту, після закінчення Першої світової війни. У цьому будинку працював лікарем і приймав пацієнтів. Тут же він читав перші свої оповідання. Саме цей дім став центром сюжету першого роману Михайла Булгакова «Біла гвардія» та п’єси «Дні Турбіних».

Друг, Ольга. Вулицями старого Києва - розповідь про центральні історичні райони Києва, особливості формування архітектурного середовища міста, про його вулиці, будинки, храми, зокрема, давні архітектурні ансамблі - Софію Київську та Києво-Печерську лавру - об’єкти світової спадщини. У книзі широко використовуються матеріали державних архівів, музеїв та бібліотек, наводяться маловідомі, але не менш цікаві факти, взяті з архівів старовинних київських родин, нащадки яких і сьогодні живуть у місті. Видання багато ілюстроване. Давні й сучасні світлини, акварелі, літографії, гравюри, живописні твори допомагають сформувати цілісний образ столиці України, прадавнього міста з півтора тисячолітньою історією.

Львів Богдана Коломійчука

«Небо на Віднем» - у творах письменника поєднуються захоплюючий сюжет, містика, гумор та правдиві історичні факти. До книжки увійшов детективний роман «Небо над Віднем» та повість «Остання справа комісара Вістовича». Роман розповідає про загадкові події, що мали місце у Львові, Будапешті та Відні на початку Першої світової війни. На виставці у місті Лева зникла одна з найцінніших коштовностей Габсбурзької династії, яка до того ж має здатність змінювати плин часу. До справи береться львівська поліція на чолі з комісаром  Адамом Вістовичем, який вперше з'являється на сторінках детективного оповідання «Німфи болю». 

«Остання справа комісара Вістовича» - чотири роки тому Адама Вістовича перевели з львівської поліції до військової жандармерії, де він прослужив аж до 1917 року. Після завершення Першої світової війні він залишився у Відні, де йому знайшлося місце комісара поліції. У 1919 році він повертається до рідного Львова на виконання термінової справи.

«Перш ніж взятися до справи, Вістовичу належало знайти в цьому місті його спогадів свою власну адресу. Він був переконаний, що в його будинку давно поселився хтось іншій. Таке часто трапляється під час і після війни….

Двері його будинку на вулиці Вірменській були замкнені. Вістович дістав з кишені ключа, і той несподівано підійшов. «Можливо, нові господарі вирішили не змінювати замка», - подумалось йому. Він піднявся сходами нагору, де були ще одні двері, котрі вели до передпокою. Ключ до них також підійшов, хоча замок добряче заіржавів і довелося повозитися, щоб їх відчинити.

Повітря всередині було густе й застоєне. Чувся запах плісняви, а довкола виднівся добрячий шар пилу. Проте  все це вказувало тільки на те, що іншого господаря, окрім Вістовича тут не було. Все в помешканні лишилося так, як чотири роки тому, коли він поспіхом зібрався і виїхав разом з корпусом військових жандармів, котрих терміново перекидали обороняти Перемишлянську фортецю.

Комісар перейшов через передпокій і відчинив вікно. Зимове львівське повітря увірвалось досередини… Разом з повітрям і холодом до кімнати проникли снопи ранішнього світла… Львів прокидався…».

Цікавий факт

Вірменська вулиця - одна з найдавніших у Львові. За часів Данила Галицького вірмени мешкали в районі сучасного Підзамче. У XIV столітті, після завоювання міста Казимиром ІІІ і перенесення центру південніше, вони переселилися у середмістя, зайнявши квартал між міськими мурами, площею Ринок і вулицею Краківською. Центром кварталу стала вулиця Вірменська. Ця назва вперше згадується у документах 1441 року.

Мельник Б. В. Вулицями старовинного Львова - у книзі висвітлюється історія львівського середмістя. Перед читачами — оповідь не лише про окремі вулиці, а й про будинки, яскраво змальовується події, пов’язані з ними. Автор звертає основну увагу не стільки на архітектурні здобутки, як це робилося  досі у виданнях, присвячених історії Львова, скільки на маловідомі, але від цього не менш цікаві факти про людей, які мешкали в цих будинках, події , що там відбувалися, побутові особливості та ін. Як виглядало житло львівського городянина? Як воно опалювалося? Якими меблями, побутовими речами прикрашали своє житло мешканці середньовічного Львова? На ці та багато інших питань читачі знайдуть відповіді у пропонованій книзі.