Голгофа автора «Голгофи»: до 120-річчя від дня народження українського письменника Леся Гомона

Лесь Гомін (Олександр Дмитрович Королевич) народився 30 березня 1900 р. у Черкасах у родині візника.

Про своï молодi роки письменник згадував: «Iз 1918 до 1924 року вчився в Києвi. Пiд час громадянськоï вiйни (лютий, 1920 рiк) я добровiльно вступив до Червоноï Армiï, працював на вiдповiдальних постах по мобiлiзацiï людей i транспорту, по боротьбi з бандитизмом i дезертирством. Як закiнчилась громадянська вiйна, я потрапив до Киïвського всеобучу iнструктором i тодi, працюючи, закiнчував освiту (Киïвський інститут народної освіти). Демобiлiзований у червнi 1924 року. Вiдтодi починається моя громадсько-лiтературна робота».

Початок літературної діяльності припадає на роки навчання в інституті (1919). У тогочасних газетах і журналах нерідко публікувалися його вірші, нариси, оповідання.

Після інституту повернувся в Черкаси, працював спочатку у театрі, а пізніше, разом із С. Скляренком, у газеті «Радянська думка». Свої нові твори підписував псевдонімом Лесь Гомін. Був одним з організаторів у Черкасах філіалу Спілки пролетарських письменників «Гарт», який представляв на з’їзді письменників.

Важливо підкреслити, що молодий літератор відповідально ставився до творчості, підходив до поцінування літератури з високими художніми мірками, чим прагнув піднести авторитет українського письменства.

У 1928 р. письменника переводять до Молдавії. У Тирасполі (1928–1929) Лесь Гомін працював у газеті «Красний пахарь», брав активну участь у громадському житті. Тут він зіткнувся з потворним явищем релігійного фанатизму – «Інокентіївщиною», що стало основою для майбутнього найвизначнішого твору митця – роману «Голгофа».

1929 р. переїхав до Одеси і жив там до 1936 р. Запам’ятався він активною журналістсько-видавничою діяльністю (працював у редакціях газет, редагував журнал «Металеві дні», де був відповідальним секретарем і заввідділом прози). Працював разом з І. Микитенком, С. Олійником, В. Миколюком. Був одним із керівників письменницької організації ВУСПП. Пише оповідання, повісті, статті.

Рання проза письменника «перехворіла» багатьма поширеними тогочасними вадами прози про село: схематизмом, заданістю образів тощо. Він автор повісті «Куточок серця», збірки оповідань «Контрольні цифри» (1930), повісті «Велетень з хворим серцем» (1932), драми «Маски» (1934). Але слід пам’ятати, що радянська система поставила Леся Гомона, як і багатьох інших митців, в жорстокі рамки.

З 1934 р. Лесь Гомін – член Спілки письменників СРСР.

А потім… Потім був безпідставний арешт. 10 листопада 1935 року він був ув’язнений і висланий за межі України, де перебував до липня 1939 р. Репресії, правда, відносно нетривалі, хоч вони гостро вразили письменника. Повністю реабілітований він був лише посмертно, наприкінці 1958 року.

Поки що не вiдомо, коли заарештовано Леся Гомона: судово-слiдчу справу донинi не вiднайдено. Єдине, що збереглося в архiвi Спiлки письменникiв, - копiя довiдки, виданоï 4 грудня 1958 року громадянцi Королевич Ф.О. про те, що «постановою президiï Верховного суду УРСР вiд 2.XII.1958р. вирок Одеського обласного суду вiд 10.ХI.1935р., ухвала Верховного суду УРСР вiд 27.1.1936р. i постанова президiï Верховного суду УРСР вiд 1.VII.1936р. щодо Королевича Олександра Дмитровича, украïнського письменника, скасованi, а справу припинено за недоведенiстю складу злочину».

Усе ж Лесь Гомін пережив цю драму і продовжував працювати, тепер же в Ніжинському педінституті майже до кінця життя. Саме тут, у Ніжині, остаточно редагувалася «Голгофа», писався роман «Люди» і фольклористичні розвідки.

Роман «Голгофа», перекладений кількома мовами, розкрив страшний механізм деспотичної влади над долями й душами людей, що тримається на сліпій вірі та страхові перед розправою. Саме це становить основну художню цінність твору і досить прозоро може екстраполюватися на все тоталітарне суспільство, в якому довго жили сам митець і весь народ.

Другий роман Леся Гоміна – «Люди» присвячений осмисленню долі і шляхів інтелігенції в перші місяці Другої Світової війни (подіям, пов’язаним із життя Ніжинського педагогічного інституту). І в сюжетній структурі, й у творенні характерів помітні певні схематичні вирішення.

Значно менше людей знають Леся Гомона – науковця, літературознавця. Перші його спроби аналізу літературних явищ припадають на далекі 30-ті роки, коли майбутній письменник пробував перона ниві журналістики. У літературно-мистецьких журналах 20-х років – «Плужанині», «Зорі», «Гарті», «Молоднякові» – зустрічаються його рецензії і невеликі критичні статті. Автор у них бачиться й обізнаним із суттю аналізованих проблем, і принципово вимогливим.

Уже в Одесі, на сторінках журналу «Металеві дні», часто з’являлися його літературознавчі матеріали , зокрема, статті «Пацифістський реалізм в антивоєнній літературі», «На згарищах минулого» та ін. Через репресії Лесь Гомін, звичайно, тривалий час не міг творити й займатися дослідженнями. Тільки через певний час, ставши до роботи у Ніжинському педінституті, знову активно прилучився до улюбленої справи. Тут Лесь Гомін викладав курс української літератури, досить активно займався науковою роботою, досліджував творчість І. Карпенка-Карого, І. Франка, часто друкувався в «Наукових записках» інституту.

Цікаві й нині його дослідження, присвячені історії інституту «До питання студентського страйку 1905 р. в Ніжині», «З минулого Ніжинського інституту». Не втратило свого значення його дослідження з теорії літератури «Соціально-естетична природа новели».

В останній період життя – середина й друга половина 50-х років він звертається до українського фольклору, досліджує героїчний епос українського народу, зокрема висвітлення в народній творчості подій національно-визвольної війни 1648-1654 рр. Результатом цієї роботи стало видання книг (на жаль, уже посмертне) «Українські народні пісні та історичні думи» (1959) і «Визвольна війна 1648-1654 років у народній творчості» (1960).
У повоєнний період значне місце у підготовці творчої молоді почала відігравати літературна студія Ніжинського державного педінституту. Тут панував культ творчості та духовної свободи. У цьому була велика заслуга її керівників. Обдарована творча молодь черпала із джерел студії не лише професійне удосконалення, але й громадянську позицію.

У 1955-1957 роках, коли студією керував Олександр Королевич, відомий в літературі як Лесь Гомін, до вузу втупила низка талановитих юнаків. Серед них Євген Гуцало, Віктор Вовк, Володимир Мордань, Леонід Коваленко, Анатолій Давидов, Євген Хоменко, Віталій Пригоровський. Після того, як керівника студії було огульно звинувачено у націоналізмі, у послабленні пильності, сприянні нездоровим настроям і звільнено з вузу, на студійців чинився певний ідеологічний тиск.

Письменник переїхав до Черкас. Помер 16 січня 1958 р. Похований у Черкасах.

Твори Леся Гомона:

• Гомін Л. Голгофа : роман /Лесь Гомін. – Київ : Дніпро, 1990. – 320 с.
• Гомін Л. Голгофа. Люди : романи /Лесь Гомін. – Київ : Дніпро, 1975. – 549 с.

Література про життя та творчість:

• Мазуренко О. Голгофа автора «Голгофи» /О. Мазуренко // Реабілітовані історією. Черкаська область. – Черкаси, 2006. – Кн. 5. – С. 281-283.
• Гомін Лесь (Королевич О.Д.) : [укр. письм. , уродженець м. Черкас] // Провідники духовності в Україні : довідник / за ред. І. Ф. Кураса. – Київ, 2003. – С. 197-198.
• Димовська А. К. Маркери ідеологічного кітчу в оповіданні "Контрольні цифри" Леся Гомона, новелі "Юрко" та нарисі "Майбутні шахтарі" М. Хвильового / А. К. Димовська // Філологічні трактати. – 2017. – Т. 9, № 3. – С. 124-130. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Filtr_2017_9_3_18
• Димовська А. Художні засоби вираження апокаліптичних мотивів у романі Леся Гоміна "Голгофа" / Анна Димовська // Проблеми сучасного літературознавства. – 2014. – Вип. 19. – С. 232-242. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/prsl_2014_19_27
• Димовська А. К. Феномен українського кордоцентризму в повісті Леся Гомона "Куточок серця" / А. К. Димовська // Наукові праці [Чорноморського державного університету імені Петра Могили комплексу "Києво-Могилянська академія"]. Серія : Філологія. Літературознавство. – 2017. – Т. 295, Вип. 283. – С. 43-46. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Npchdufl_2017_295_283_10
• Поліщук В. Т. Лесь Гомін – письменник і вчений // Поліщук В. Т. Вінок лавровий, вінок терновий. – Черкаси, 2000. – С. 82-84.

Підготувала Олена Бурлак, завідувачка відділу періодичних видань