Лавреати Нобелівської премії – ювіляри листопада 2025 року

 

Знайомимо з ювілярами листопада 2025 року – лавреатами Нобелівської премії в різних галузях знань та у різні часи.

 

 

1971 р. Ерл Вілбур Сазерленд отримав Нобелівську премію з фізіології і медицини «за відкриття, що стосуються механізмів дії гормонів».

1984 р. Симон ван дер Мер разом з Карло Руббіа отримали Нобелівську премію з фізики 1984 р. «за вирішальний внесок у великий проєкт, здійснення якого призвело до відкриття польових часток W-лиі Z-посередників слабкої взаємодії».

Симон ван дер Мер (Meer), 1925-2011

Голландський фізик й інженер Симон ван дер Мер народився 24 листопада 1925 р. у Гаазі в родині шкільного вчителя.

Батьки високо цінували знання і ціною матеріальних жертв  дали дітям добру освіту. Мер навчався в місцевій гімназії і склав випускні іспити 1943 р., коли Голландія була окупована німцями під час Другої світової війни. Через те, що німці закрили голландські університети, Мер ще два роки вивчав гуманітарні дисципліни в гімназії. Але його інтерес до фізики неухильно зростав. Улюбленим його заняттям стала електроніка. У будинку Мерів з кожним днем ставало більше різних пристроїв і пристосувань, сконструйованих ним власноручно. По закінченні війни Мер вступив до технічного коледжу в Делфті, спеціалізуючись з «контрольно-вимірювальних пристроїв» і 1952 р. закінчив його з дипломом інженера. Того ж року Мер став працівником у Науково-дослідній лабораторії фірми «Філіпс» в Ейндховені і взяв участь у створенні електронного мікроскопа та високовольтного устаткування. 1956 р. він перейшов до Європейського центру ядерних досліджень (ЕЦЯД), створеного двома роками раніше як консорціум 13 європейських країн.

У ЕЦЯДі Мер спочатку працював над технічним проєктом прискорювача частинок – протонного синхротрона. Виявивши особливий інтерес до проблем керування пучками частинок, Мер витратив декілька років на винахід пульсивного пристрою, який він назвав «нейтринним рогом». Цей пристрій призначався для підвищення інтенсивності потоків нейтринно-елементарних частинок, які не мають електричного заряду і майже позбавлені маси. Нейтрин випромінюються разом з іншими частинками в таких реакціях, як бета-розпад (випромінювання електронів радіоактивних ядер).

1965 р. Мер спроєктував невелике кільце-накопичувач (пристрій, що давав можливість за допомогою електромагнітних полів утримувати заряджені частинки, змушуючи їх циркулювати кільцем). Вони використовувалися в експериментах з вимірювання магнітних властивостей мюона – частинки, аналогічної електронові, але набагато важчої і спочатку виявленої в космічних променях.

Від 1967 до 1976 р. Мер відповідав за живлення керувальних магнітів кілець-накопичувачів, що перетинаються, в ЕДЯЦі та суперпротонного синхротрона на 400 млрд. електронвольт.

Мерові й Руббіа було присуджено Нобелівську премію з фізики 1984 р. «за вирішальний внесок у великий проєкт, здійснення якого призвело до відкриття польових часток W- і Z-посередників слабкої взаємодії». Експериментальне відкриття квантів слабкої взаємодії було з ентузіазмом сприйнято в усьому світі як одне з найважливіших досягнень ХХстоліття.

 

Ерл Вілбур Сазерленд (Sutherland), 1915-1974

Американський біохімік Ерл Вілбур Сазерленд народився 19 листопада 1915 р. в маленькому містечку Берлінґеймі у Східному Канзасі. Він був п'ятим із шести дітей у родині фермера в Нью-Мексико з Оклахоми, який згодом у Берлінґеймі відкрив приватну мануфактурну фірму разом з дружиною та дітьми.

1933 р. Ерл Сазерленд вступає до Вошберн-коледжу у Топиці (штат Канзас). Під час Великої депресії батьки розорилися.

Ерл, працюючи санітаром у місцевій лікарні, зміг продовжити освіту. 1937 року він отримав диплом бакалавра та продовжує навчання у медичній школі Вашингтонського університету в Сент-Луїсі. Сазерленд став студентом Карла-Корі, який читав курс фармакології, запропонував юнакові посаду студента-лаборанта.

У 1937 році Ерл Сазерленд одружується з Мілдрет Райс. Шлюб цей розпався, і 1963 року він бере новий шлюб з Клаудією Селестою. У сім'ї в них було четверо дітей.

1942 р. Сазерленд одержує медичний диплом. Наприкінці Другої світової війни працює лікарем у військовому шпиталі в Німеччині.

Після демобілізації у 1945 р. він повернувся до Сент-Луїса і протягом 8 років працював на факультеті біохімії Вашингтонського університету (спочатку викладачем, а потім – ад'юнкт-професором), зосередивши основні зусилля на дослідницькій діяльності.

1953 р. Сазерленд очолює факультет фармакології Університету Вестерн-Резерв у Клівленді.

1963 р. він стає професором фізіології в Університеті Вандербільта у Нашвіллі (штат Теннессі) та отримує можливість більше приділяти часу науковим дослідженням.

1971 р. Сазерлендові присуджено Нобелівську премію з фізіології і медицини «за відкриття, що стосуються механізмів дії гормонів».

Ерл Сазерленд у 1973 році переходить до Університету Маямі.

Про Сазерленда відгукувалися як про відкриту, товариську і добродушну людину, наділену великою інтуїцією, до знань – завзяту, наділену величезною енергією, даром щодо ориґінальності рішень.

Крім Нобелівської премії, Сазерленд був визнаний гідним премії Торалда Соллмена в галузі фармакології й експериментальної терапії (1969), премії Діксона з медицини Піттсбурзького університету (1970), премії Альберта Ласкера за фундаментальні медичні дослідження (1970), премії за наукові досягнення Американської кардіологічної асоціації (1971), Міжнародної премії Ґайрднера (1969). Нагороджений Національною науковою медаллю США (1973), Медаллю Бантінґа (1969). Він був членом Американського товариства біохіміків, Хімічного товариства й інших. Йому були присуджені почесні ступені Єльського і Вашингтонського університетів.

Помер Ерл Сазерленд 3 вересня 1974 року.

 

Підготували співробітники науково-бібліографічного відділу та відділу електронної бібліотечно-бібліографічної інформації.

«Історія запорізьких козаків» легендарного Дмитра Яворницького: до 170 річчя від дня народження вченого

 

«Дмитро Іванович Яворницький — одна з найсвоєрідніших постатей… Це був учений і діяч з дуже широким колом інтересів: історик, археолог, фольклорист, етнограф, лексикограф, письменник-прозаїк, що пробував свої сили й у віршуванні. Але в центрі його уваги була історія Запорожжя, в яке він був просто по-юнацькому закоханий…» (Максим Рильський)

 

Видатний український вчений, дослідник історії українського козацтва Дмитро Іванович Яворницький (1855—1940) зробив вагомий внесок у розвиток цілого ряду галузей національної науки і освіти, зокрема історії та археології, етнографії і фольклористики, музейної та архівної справи, історичного краєзнавства та топографії, літератури, мовознавства та дидактики.

Творчий доробок вченого нараховує понад 200 опублікованих праць, «перлинами» серед яких вважаються монументальна трьохтомова «Історія запорізьких козаків» та двотомова збірка документів «Джерела до історії запорозьких козаків».

Багаторічне мандрування слідами запорожців давало можливість Дмитру Яворницькому не тільки збирати матеріал з історії, фольклору, етнографії, лексикології, а й глибше пізнавати життя різних верств населення, а згодом створити цілу низку високо художніх творів, сповнених любові до рідного краю.

На початку 1900-х років побачили світ: роман «За чужий гріх» (1907), повісті «Наша доля — Божа воля» (1905),  «У бурсу! У бурсу! У бурсу!» (1908), «Де люде, там і лихо» (1911), «Поміж панами» (1911), оповідання, новели «Русальчине озеро», «Як жило славне Запорозьке низове військо», «Добрий пастир»… 

Дмитро Яворницький — автор більш як 60 віршів. 1910 року вийшла поетична збірка «Вечірні зорі», яка є своєрідним ліричним щоденником. Видатним явищем у шевченкознавстві стала праця Яворницького «Запорожці в поезії Т. Г. Шевченка». Появу літературних творів Дмитра Івановича вітали його сучасники — Борис Грінченко, Іван Нечуй-Левицький, Євген Чикаленко …

До останніх днів вчений дотримувався свого життєвого кредо: «Працюй, працюй, не вдивляючись уперед і не озираючись назад; працюй, не чекаючи нізвідки і ні від кого ні нагороди, ні подяки; працюй, поки служать тобі руки і поки б’ється живе серце у твоїх грудях; працюй на користь свого народу і на користь своєї Батьківщини…».

1991 року Національна спілка краєзнавців України заснувала Премію імені Дмитра Яворницького — щорічна загальноукраїнська краєзнавча премія, яку присуджують окремим краєзнавцям, колективам краєзнавців або краєзнавчим організаціям і установам за вагомий внесок у справу вивчення, дослідження і популяризації історико-культурних і природних багатств рідного краю.

22 вересня 2005 року НБУ ввів до обігу пам'ятну монету на честь Дмитра Яворницького номіналом 2 гривні. Вона належить до серії «Видатні особистості України». Цього ж року Укрпошта випустила поштову марку на честь 150-річчя від дня народження визначної постаті в український науці.

 

Меморіальний будинок-музей Дмитра Яворницького

Меморіальний будинок-музей Д. І.Яворницького — музей у Дніпрі, що розповідає про життя та діяльність українського історика, археолога, дослідника історії українського козацтва Дмитра Яворницького. Розміщений в будинку, де вчений жив і працював упродовж 35 років. Тут свого часу гостювали класики українського театрального мистецтва Марко Кропивницький, Микола Садовський і Панас Саксаганський, дослідник староукраїнської мови, сходознавець  Агатангел Кримський, поети Максим Рильський і Павло Тичина, класик сатиричної прози ХХ століття Остап Вишня та ще багато знайомих та друзів Дмитра Івановича Яворницького.

3 листопада 1988 року меморіальний будинок-музей Дмитра Яворницького було відкрито для відвідувачів. В музеї зберігається велика кількість документів, що належали в першу чергу самому Дмитру Івановичу Яворницькому: учнівські зошити, робочі записні книжки, епістолярна спадщина вченого.

 

Цікаві факти до портрету Дмитра Яворницького

Окремою яскравою сторінкою творчої біографії Дмитра Яворницького є його етнографічна та фольклористична діяльність. Збірник зібраних і записаних ним в експедиціях протягом 1878—1905 років взірців народного мелосу — Малоросійські народні пісні» (1906) сучасники вважали кращим серед подібних праць того часу.

Всебічно вивчаючи життя й побут українського народу, Дмитро Іванович виявляв великий інтерес до народного мистецтва, зокрема до народної вишивки та писанкарства. Він дослідив також звичай розмальовувати хати узорами й уперше кваліфікував цей звичай як народне мистецтво.

Дмитру Яворницькому належить першість відкриття й дослідження петриківського декоративного розпису, яке зародилося на Дніпровщині в селищі Петриківка, звідки й походить назва цього виду мистецтва. 5 грудня 2013 року петриківський розпис було внесено до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО.

Ще однією важливою рисою Дмитра Івановича Яворницького як збирача народної творчості є те, що він надавав великого значення виявленню і популяризації талановитих народних співців-кобзарів та розповідачів.

У 1902 році  Дмитра Яворницького запросили на посаду директора Катеринославського обласного музею ім. О. М. Поля (нині -  Дніпропетровський національний історичний музей імені Дмитра Яворницького). З директорством Яворницького починається відродження, а фактично — становлення цього музею, який, завдяки Дмитру Івановичу, перетворився на один з провідних музеїв України, справжню скарбницю пам'яток української історії та культури. Музей став найбільшим у світі сховищем запорозької старовини.

 

«Історія запорізьких козаків» (1892—1897)

Справою всього життя вченого є трьохтомова «Історія запорізьких козаків». У передмові до першого видання Дмитро Іванович Яворницький писав: «Оснoвoю цiеi пpaцi стaлo дeсятиpiчнe вивчення життя й вoeнних дiянь зaпopiзьких кoзaкiв, якi прoслaвилися 6eзсмеpтними пoдвигaми в бopoтьбi зa вipy, нapoднiсть i вiтчизнy. Bся «lстopiя зaпoрiзьких кoзaкiв», зa плaнoм aвтopа, вийде в тpьoх тoмaх, пpичoмy пеpший тoм присвячeний виключнo зoбpaкенню внутpiшньoгo пoбyту зaпopiзькoi гpoмaди,  дрyгий i тpeтiй тoми пpисвяченi фaктичному виклaдy пoдiй козaцьких дiянь, пoчинaroчи з кiнця ХV й зaкiнчуюuи дpyгoю пoлoвинoю ХVIII ст.…

Кpiм apхiвних мaтеpiaлiв в oснoвy «Iстopii» ляглo й бaгaтoлiтнe вивчення aвтopoм тoпoгpaфii зaпopiзькoгo кpaю: вивчeнню тoпoгpaфii кpaю aвтop завжди надавав величезного й пepшopяднoгo значення i тoмy, пepш нiж узятися зa зoбpaжeння iстopичнoi дoлi війська зaпopiзьких низових кoзaкiв, він бaгaтopaзoвo oб'iджaв yсi мiсuя колишніх Ciчей, часто плавав по Днiпpy, спускався чеpeз пopoги, оглядав oстpoви, балки, ліси, шляхи, цвинтapi, цepкoвнi древності, зaписyвaв кoзaцькi пісні, народні пepeкaзи, poзкопyвaв поховання в кypгaнaх i вивчав yсi 6iльш-менш значні пpивaтнi й гpoмaдськi зi6paння зaпopiзьких стapoжитнoстeй. У всьому цьому він кеpyвався виключнo любов’ю (й нічим іншим) до зaпopiзьких кoзaкiв, яка зapoдилaсь y нього ще з дуже paньoгo дитячoго віку, коли його батько, «гpaмoтiй-сaмoyк» читав йому безсмертний твір Гоголя «Tapaс Бyль6a» й змyшyвaв шестиpiчнoгo хлопчину ридати гіркими сльозами нaд лихою долею геpoя повісті.

Bpaження дитинства 6yли настільки міцними, що спoнyкaли aвтopa, вже y зрiлoмy виці, спoчаткy дo піших походів, a згодом дo поїздок по зaпopiзьких уpoчищах; поїздки ці повторювалися з poкy в piк i врешті стали для нього такими ж нeo6xiдними як неo6хiднi людині їжа, питво й пoвiтpя. Цією o6стaвинoю пояснюється той пpистpaсний тон i тi мимoвiльнi помилки, якими нaпoвнeнa перша дpyкoвaнa пpaця aвтopa «3aпopiжжя»… У даній пpaцi aвтop намагався випpaвити пoпеpeднi помилки…».

 

Яворницький Д. І. Історія запорізьких козаків : у 3 т. / Дмитро Іванович Яворницький. — Львів : Світ, 1990—1992.

Т. 1 / пер. з рос. І. І. Сварника; упоряд. іл. О. М. Апанович; худож.  В. М. Дозорець. — 1990. — 319 с. ; іл.

Перший том містить розгорнуту характеристику запорізьких вольностей, гідрографії, природних умов і ресурсів краю. Докладно описана історія і топографія восьми січей, склад і адміністративно-територіальний уклад Запоріжжя, органи влади і судочинство, розвиток школи. Окремі розділи присвячені одягу, побуту і заняттям озброєнню козаків, їх стратегії і тактиці.

 

Яворницький Д. І. Історія запорізьких козаків : у 3 т. / Дмитро Іванович Яворницький. — Львів : Світ, 1990 —1992.

Т. 2 / пер. з рос. І. Сварника. — 1991. — 388, [3] c. : іл.

Книга є найповнішим історичним дослідженням запорізького козацтва, яке охоплює період від 1471 до 1734 року. На багатому документальному матеріалі в популярній формі всебічно висвітлюється життя запорізького козацтва. Другий том містить хронологічний виклад історії запорізького козацтва від кінця XV століття до 1686 року. Розповідає про виникнення і становлення козацтва, козацькі повстання проти Речі Посполитої, роль запорожців у боротьбі з турецько-татарською агресією, Хмельниччину й період Руїни, зносини запорожців з іншими країнами. Особливу увагу автор звертає на діяльність видатних козацьких ватажків - Вишневецького, Сагайдачного, Сірка, Дорошенка та ін. Для викладачів, студентів, істориків, етнографів. 

Яворницький Д. І. Історія запорізьких козаків : у 3 т. / Дмитро Іванович Яворницький. —  Львів : Світ, 1990—1992.

Т. 3 / пер. з рос. І. Сварника. — 1992. —  451, [1] c. : іл.

Книга є найповнішим історичним дослідженням запорізького козацтва, яке охоплює період від 1471 до 1734 років. На багатому документальному матеріалі в популярній формі всебічно висвітлюється життя запорізького козацтва. Третій том містить хронологічний виклад історії запорізького козацтва від 1686 до 1734 року. Охоплює кримські й азовські походи, історію Петрика, діяльність гетьмана Мазепи і його політику щодо запорожців, Північну війну. Висвітлює політику російського царизму щодо України, перехід козаків на чолі з Мазепою і Гордієнком на бік шведів і їхнє життя під владою Криму аж до повернення в Україну. Містить іменний і географічний покажчики до трьох томів. Для викладачів, студентів, істориків, краєзнавців, лекторів.

 

Література про життєвий та творчий шлях Дмитра Яворницького

Світленко С. І. Дмитро Яворницький : вчений та педагог в українському інтелектуальному співтоваристві : монографія / Сергій Світленко. — 2-ге вид. — Дніпро : ЛІРА, 2017. — 312 с.

Монографія стосується діяльності Дмитра Івановича Яворницького як вченого і педагога в українському інтелектуальному співтоваристві, яке представляло складну науково-освітньо-культурну мережу індивідуальних, групових та колективних зв’язків, контактів, комунікацій, структур, інституцій, вертикальних і горизонтальних ліній взаємодії. Ця своєрідна уявна і водночас цілком реальна інтелектуальна спільнота об’єднувалася, насамперед, вічними загальнолюдськими та національними цінностями, стала виявом формування та становлення українського громадянського суспільства і української модерної нації.

Для науковців, викладачів, аспірантів та студентів вищих навчальних закладів, учителів історії, краєзнавців та музеєзнавців, усіх любителів української історії та історії рідного краю.

 

Шаповал І. В пошуках скарбів / Іван Шаповал. — Київ : Рад. письменник, 1963. — 304 с.

Книга присвячена життєвому шляху та наукової діяльності відомого українського історика, археолога, етнографа і культурного діяча, академіка Дмитра Івановича Яворницького. Основна мета цієї книжки — показати з якою любов’ю Д. І. Яворницький збирав, оберігав і вивчав народні скарби, яку проявляв винахідливість під час збирання рідкісних колекцій з народної творчості, як служив він науці, а отже і народові.

***

• Абросимова С. В. Дмитро Яворницький / Світлана Вікторівна Абросимова. —  Запоріжжя : РА «Гандем У.», 1997. —  60 с. — (Запорізька спадщина. Вип. 5).

• Академік Д. І. Яворницький : український історик Наддніпрянщини в контексті епохи //  Наддніпрянська Україна : історичні процеси, події, постаті : зб. наук. праць. — Вип. 3 /ред. кол.: С. І. Світленко (відп. ред.) [та ін.]. —  Дніпропетровськ : Вид-во Дніпропетровського ун-ту, 2005. — С. 5—79.

• Алексашкіна, Людмила. Внесок історика Д. І. Яворницького в дослідження та збереження пам’яток козацької доби // Краєзнавство. — 2010. — №4. —  С. 45—55.

• Василенко Н. «Це все не творчість, а прямо-таки етнографія…» : Стежками художньої прози Д. І. Яворницького // Яворницький Д. І. За чужий гріх : роман, повість, малюнки з життя /передм. Н. Є. Василенко ; худож. оформ. А. П. Дерев’янка. — Дніпропетровськ : Січ, 2006. —  С. 5—24.

• Заруба, Віктор. Великий історіограф: [про Дмитра Яворницького] //Київська старовина. — 1996. —  №1. — С. 3—9.

• Іваненко А.  Дмитро Яворницький // Історія України в особах : ХІХ—ХХ ст. / І. Войцехівська (кер. авт. кол.), В. Обліцов, О. Божко [та ін.]. — Київ : Україна, 1995. — С. 415—420.

• Мороз В. Співець козацького краю // Яворницький Д. І. Вольності запорозьких козаків / пер. з рос. Т. С. Завгородньої ; передм. В. С. Мороза ; худож. оформл. А. П. Дерев’янка. — Дніпропетровськ : Січ, 2002. — С. 5—11.

• Олійник-Шубравська М. М. Рання наукова діяльність Д. І. Яворницького та його перша історико-народознавча монографія про Запорожжя //  Еварницький Д. І. (Яворницький Д. І.) Запорожжя в залишках старовини і переказах народу : Ч. І ; Ч. ІІ : для ст. шк. віку / [упоряд., передм. М. М. Олійник-Шубравської ; худож. оформл. О. В. Коваля]. — Київ : Веселка, 1995. — С. 5—26.

• Самоплавська Т. О.  Яворницький Дмитро Іванович (1855—1940) //  Українська педагогіка в персоналіях : у 2 кн. : навч. посіб. / за ред. О. В. Сухомлинської. — Київ : Либідь, 2005. — Кн. 1. — С. 155—160.

• Сергієнко Г. Я. Д. І. Яворницький та його історична праця «Іван Дмитрович Сірко, славний кошовий отаман війська запорозьких низових козаків». // Яворницький Д. І. Іван Дмитрович Сірко, славний кошовий отаман війська запорозьких низових козаків / пер. з рос. В. Л. Чуйка ; передм., комент. та приміт. Г. Я. Сергієнка ; худож.-іл. О. М. Бузилов. — Дніпропетровськ : Промінь, 1990. — С. 3—15.

• Терес Н. В. Дмитро Яворницький // Видатні постаті в історії України ХХ ст. : Короткі біографічні нариси : довід. вид. / В. І. Гусєв (кер. кол. авт.), О. В. Даниленко, Л. В. Іваницька [та ін.]. — Київ : Вища шк., 2011. — С. 379—382.  

• Шаповал І. В пошуках скарбів : оповідання про Д. І. Яворницького / Іван Шаповал. — Дніпропетровськ : Промінь, 1990. — 352 с., іл.

• Шубравська М. М. Д. І. Яворницький. Життя, фольклористично-етнографічна діяльність / Марія Митрофанівна Шубравська. — Київ : Наук. думка, 1972. —  256 с.

• Яворницький Дмитро Іванович (1855—1940) — історик, археолог, етнограф, фольклорист, письменник // Шаров І. Ф. 100 видатних імен України / Ігор Шаров. — Київ : Видав. дім «Альтернативи», 1999. — С. 470—474.

• Ясь О. В. Яворницький Дмитро Іванович(1855—1940)  // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол. : В. А. Смолій (голова) [та ін.] ; Ін-т історії України НАН України. — Київ : Наук.  думка, 2009. — Т. 10 :Т— Я. — С. 717—719.

Підготувала К. В. Бондарчук, завідувачка читального залу.

Календар «Світ мистецтва»: ювіляри листопада 2025 року

 Відділ мистецтв перегортає сторінку листопада календаря «Світ мистецтва»

Дзвінкий голос століть: 5 книг з історії української мови

 

«Мова — душа кожної національності, її святощі, її найцінніший скарб. В мові наша стара й нова культура, ознака нашого національного визнання…» (Іван Огієнко (Митрополит Іларіон), мовознавець політичний, громадський і церковний діяч)

 

27 жовтня відзначається День української писемності та мови. У церковному календарі — день вшанування пам'яті Преподобного Нестора-Літописця — послідовника творців слов'янської писемності Кирила і Мефодія. В цей святковий день на Українському радіо традиційно відбувається радіодиктант національної єдності, який вперше знавці української мови писали ще на початку ХХІ століття.

Скільки налічують в український мові звуків? Звідки прийшли до нас тисячі пам’яток усної народної творчості — колядки, щедрівки, веснянки-гаївки, русальні, купальські, обжинкові і навіть весільні пісні? Що означає назва останнього дня тижня — «Неділя»? Яку роль відіграли в історії української мови два західноєвропейські міста — Бад-Емс і Страсбург?

Шанувальникам українського слова представляємо цікаві та захоплюючі книжки з історії української мови: Станіслав Губерначук «Трипілля і українська мова», Орися Демська «Українська мова. Подорож із Бад-Емса до Страсбурга», «Українська мова у ХХ сторіччі: історія лінгвоциду», Ярослав Радевич-Винницький «Історія української мови», Кирило Булаховський «Мова, що стала світовим трендом».

 

Станіслав Губерначук «Трипілля і українська мова»

Станіслав Сергійович Губерначук (1938) — філолог, письменник, журналіст, редактор, краєзнавець, громадський діяч. Отримавши диплом філолога, працював редактором на кіностудії «Укртелефільм», журналістом у прес-центрі Держкомсільгосптехніки, учителем, редактором у кількох київських видавництвах. Виступав на Українському радіо, у студентських аудиторіях, на багатьох конгресах та конференціях, присвячених питанням мови та історії. Автор праць: «Прадавність української мови», «Трипілля і українська мова», «Трипільські мовні корені української лексики, пов'язаною із господарською діяльністю», «Як гул століть, як шум віків — рідна мова», «Українські говірки і санскрит»…

 

Губерначук С. Трипілля і українська мова / Станіслав Губерначук. — Київ : Фенікс, 2005. — 232 с.

У запропонованій книзі автор простежує найдавніші витоки української мови. На основі аналізу мовних, археологічних, етнографічних, антропологічних та історичних фактів дослідник приходить до думки про спадкоємний зв'язок між мовно-культурним світом українців та мовно-культурним світом творців Трипільської цивілізації, тобто людності Праукраїни VI-III тис. до нашої ери.

Застосувавши метод «слів і речей» при дослідженні багато чого з того, що вміли і знали, у що вірили носії Трипільської культури, автор дійшов висновку, що мова трипільців стала базовою для становлення праукраїнської мови. А проведений у книзі аналіз знаків-символів трипільської орнаментики і символів-образів українських обрядових пісень сонцепоклонницького походження засвідчив, що основні символи, образи і мотиви української обрядової поезії у своєму формуванні пройшли і часи Трипільської цивілізації.

 

Орися Демська «Українська мова. Подорож із Бад-Емса до Страсбурга»

Орися Мар'янівна Демська (1966) — українська мовознавиця, доктор філологічних наук, професор, організаторка і перша голова Національної комісії зі стандартів державної мови (в лютому 2020 — 9 лютого 2022). Великий Вчитель Української академії лідерства, член Комісії з питань найменувань Київської міської державної адміністрації, експерт у сфері науки, мовної політики та культури. Є співавторкою першого українського словника омонімів, українсько-польського тематичного словника, праці про український лінгвоцид ХХ століття; авторкою наукових публікацій з лексикології, лексикографії, корпусної лінгвістики, соціолінгвістики, лінгвістичного ландшафту та політики простору.

 

Демська О. Українська мова. Подорож із Бад-Емса до Страсбурга / Орися Демська. — Харків : Віват, 2023. — 304 с. ; іл. — (Серія «Актуальна тема»).

На культурній мапі модерної української мови є дві важливі точки: Бад-Емс, звідки указом намагались переконати світ, що української мови немає, не було і бути не може, і Страсбург — точка, де 21 березня 2022 року українська отримала статус майбутньої офіційної мови Європейського Союзу.

Орися Демська розповідає про зародження й розвиток української мови від індоєвропейської прамови до наших днів, її взаємодію з іншими мовами, історію взаємозбагачень, непримириме протистояння з російською і перебіг лінгвоцидів, із яких вона все ж таки вийшла переможницею.

Доступно про формування української державності і національної ідентичності через мову і завдяки мові.

 

«Українська мова у ХХ сторіччі: історія лінгвоциду»

Збірник «Українська мова у ХХ сторіччі: історія лінгвоциду» має на меті ознайомити читачів зі специфікою мовної політики, яку провадив радянський режим на теренах України. Упорядники свідомі того, що збірник не може претендувати на повноту і всеохопність матеріалу. Їх завданням було заохотити майбутніх дослідників до пошуку ширшої інформації і наукового її опрацювання.

 

Українська мова у ХХ сторіччі : історія лінгвоциду. Документи і матеріали / упорядн.: Л. Масенко, В. Кубайчук, О. Демська-Кульчицька; за ред. Л. Масенко. — Київ : Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2005. — 399 с.

У збірнику вміщено документи і матеріали, що стосуються мовної політики радянського керівництва на теренах України. Вони проливають світло на підступне втручання у внутрішній розвиток української мови, спрямоване на штучне зближення її з російською і знищення як незалежного мовного утворення. Розкривається специфіка лексикографічної, термінологічної й правописної практик радянського періоду, метою яких, починаючи з 30-х років, було поступове вилучення питомих рис української лексики, фразеології і навіть деяких словотвірних та граматичних форм і заміна їх кальками з російської мови. На базі корпусу документів і матеріалів укладено реєстр репресованої лексики.

Працю призначено гуманітаріям — філологам, історикам, політологам, викладачам відповідних дисциплін, студентам, аспірантам і всім тим, кому не байдужа доля рідної мови

 

Ярослав Радевич-Винницький «Історія української мови»

Ярослав Костянтинович Радевич-Винницький (1941) — український мовознавець. Кандидат філологічних наук. Автор близько 100 книжкових і журнальних публікацій. Праця «Мова і нація» (у співавторстві з Василем Іванишиним) витримала п'ять видань. Лауреат Міжнародної літературної премії імені Івана Кошелівця (2006). Премію заснував український прозаїк, перекладач, літературознавець, публіцист, журналіст, видавець, громадський діяч, засновник та головний редактор часопису «Соборність» Олександр Деко (1926— 2016) з метою увічнення пам'яті письменника, професора Українського Вільного Університету Івана Максимовича Кошелівця (1907—1999).

 

Радевич-Винницький Я. Історія української мови : іноетнічні персоналії / Ярослав Радевич-Винницький. — Львів : Апріорі, 2020. — 260 с.

Кожна мова, як будь-яке інше суспільне явище, існує і функціонує в певному часопросторі. У ньому вона виникає, формується, змінюється, взаємодіє з позамовними явищами і чинниками, контактує з іншими мовами, розвивається, прогресує, вдосконалюється у своїй літературній формі або, навпаки, деградує, занепадає чи й зникає з лінгвістичної мапи живих мов світу.

Пропонована книга містить нариси життя і діяльності видатних особистостей неукраїнського походження, які позитивно вплинули на визнання, утвердження і розвиток української мови та її літературної форми: Швайпольт Фіоль, Ізмаїл Іванович Срезневський, Агатангел Кримський, Леонід Арсенійович Булаховський, Майк Йогансен, Юрій Шевельов…

Видання адресоване широкому колу читачів, які цікавляться історичним шляхом української мови.

 

Кирило Булаховський «Мова, що стала світовим трендом»

Булаховський Кирило Анатолійович (1986) — український лінгвіст, натураліст, кандидат філологічних наук. Автор науково-популярних видань про лінгвістику, українську мову, рослинний і тваринний світ. Перша книжка під назвою «Цікаве мовознавство» вийшла 2016 року в одеському видавництві «Астропринт». З того часу витримала кілька перевидань. Друга лінгвістична науково-популярна книжка — «Мова, що стала світовим трендом. Факти про українську мову, яких ви не знали» (Львів, «Апріорі», 2024)

 

Булаховський К. Мова, що стала світовим трендом. Факти про українську мову, яких ви не знали / Кирило Булаховський. — Львів : Апріорі, 2024. — 120 с. : іл.

Ця унікальна книга про оселю нашого буття — українську мову. Саме про неї оригінально й захопливо розповідає Кирило Булаховський, пропонуючи абсолютно новий, позбавлений стереотипів підхід.

Видання має стислий формат. Тут немає води, ліричних відступів, пафосних слів — тільки конкретика, приправлена рясним фактажем. Тепер такі часи… З війною ми швидко перейшли від романтизму до реалізму. Не хочеться пустопорожньої балаканини, зайвих слів і довгих фраз, що часто буває в подібних популярних лінгвістичних роботах. Хочеться все по суті.

Пропонована книга без винятку буде цікавою всім, хто прагне краще пізнати мову незламного українського народу.

Підготувала К. В. Бондарчук, завідувачка читального залу