* * * 2022 * * * Міжнародний рік кустарного рибальства та аквакультури * * * 2022 * * * Місто Гренобль (Франція) - Європейська зелена столиця * * * 2022 * * * Каунас (Литва) та Еш-сюр-Альзетт (Люксембург) – культурні столиці Європи * * * 2022 * * * Гвадалахара (Мексіка) - Всесвітня столиця книги * * * 2022 * * * Рік збреження природи та живого миру в Україні * * * 2022 * * * 300-річчя від дня народження видатного українського просвітителя-гуманіста, філософа, поета, педагога Григорія Савича Сковороди * * * 2022 * * * 150-річчя від дня народження зірки світового оперного мистецтва Соломії Крушельницької * * * 2022 ***

пʼятниця, 2 грудня 2016 р.

Мальовничі замки, легендарні фортеці, старовинні маєтки України: історії та легенди




«Архітектура – теж літопис миру: вона говорить тоді, коли вже мовчать і пісні, і перекази…»
 Микола Гоголь


Архітектурна спадщина України мозаїчна і фрагментарна. Свого часу прагнення вижити на цій землі змушувало людей будувати різноманітні фортифікаційні споруди – фортеці і замки, міські оборонні мури і вежі, оборонні монастирі.
Оборонна архітектура – це дзеркало життя багатьох поколінь протягом століть. У цьому дзеркалі відбились політичні інтриги, технологічні новинки, побутові звички, та героїчні діяння тогочасних мешканців фортець та замків.
Практично всі вони втратили захисне значення після переділу державних кордонів наприкінці XVIII століття. Деякі із замків перетворили на стильні резиденції, а більшу частину фортифікації зруйнували час і людина.
Кращі маєтки, палацово-паркові ансамблі, садиби, присадибні парки й сади України завжди гуртувалися на нерозривному зв’язку архітектури і природи. Завдяки продуманості й досконалості композицій ці об’єкти, створені працею й талантом людини, можуть навіть перевершувати природний ландшафт своєю пишнотою і мальовничістю. Такими є садиби у Тростянці, Сокоринцях, Качанівці, «Олександрії» у Білій Церкві, «Софіївка» в Умані…
Мальовничі замки, легендарні фортеці, старовинні маєтки – це кам’яний літопис, який розповість чимало захоплюючих історій тому, хто забажає його прочитати.


Кам’янець-Подільський: місто-фортеця




«Квітка на камені» - так говорила про Кам’янець-Подільський Леся Українка. Виникнення міста пов’язують з другою половиною ХІІ століття – початком ХІІІ століття. У той час це був один із важливих форпостів на південно-західному кордоні Русі. В середині XIV століття Кам’янець належав литовським князям роду Корятовичів.
З 1436 року Кам’янець стає королівським містом і водночас столицею Подільського воєводства, важливим стратегічним центром польської держави з досконалою на той час фортецею. З 1672 до 1699 рр. містом володіла османська імперія, а далі – знову Польща. У 1793 році Поділля відійшло до складу Росії. Після розпаду Російської імперії у 1917 році Кам’янець-Подільський ввійшов до складу Української Народної Республіки і навіть певний час у 1919 році був столицею української держави – Директорії. Нині це одне з найбільших міст Хмельницької області України.
За свою багатовікову історію місто-фортецю було взято штурмом лише двічі у 1396 році литовським князем Вітовтом через незгоду гарнізону фортеці та у 1672 році турками в результаті капітуляції.
Укріплення замкового комплексу та міста-фортеці утримували оборону протягом двох тижнів. Але як тільки турки захопили Новий замок, вони отримали зручний плацдарм для штурму. У Старому замку 27 серпня увечері несподівано пролунав потужний вибух порохового погреба, який призвів до значних руйнувань та людських втрат. У результаті вибуху загинув і герой оборони Кам’янця Єжи Володиєвський. 28 серпня відбувся акт символічної передачі ключів від міста. Ці події відображено в історичному романі польського письменника Генріха Сєнкевича «Пан Володиєвський» та в однойменному фільмі Єжи Гофмана.
Замок використовували як оборонну фортецю аж до кінця XVIII століття, після чого перетворили на в’язницю. Тут тричі був ув’язнений Устим Кармалюк – ватажок селянського повстання на Поділлі, а на прикінці ХІХ – початку ХХ століття створено етнографічний та історичний музей. За останні роки створено нові експозиційні комплекси, присвячені історії фортеці.


Палацово-парковий ансамбль Рєпніних в Яготині




1757 року власником Яготина став останній гетьман України Кирило Розумовський, який після своєї відставки влаштував тут одну зі своїх резиденцій.  Яготинський маєток від К. Розумовського перейшов у власність до його сина Олексія Кириловича, відомого дипломата, попечителя Московського університету, а згодом – міністра освіти. Граф О.К. Розумовський всебічно сприяв збагаченню Яготинського парку рідкісними рослинами.
Для будівництва парку було запрошено садівника Пельца, який багато років працював у паризьких і лондонських парках. Це був досвідчений майстер, добре обізнаний з прийомами формування краєвидів. Пізніше садівник Омельянський з Варшави, а також місцеві талановиті майстри Деркач, Лавриненко, Комісар, не порушуючи закладених у початковий період будівництва парку основ композиції, надали краєвидам виразності й високої художності.
У 1820 році Олексій Розумовський подарував маєток дочці Варварі, яка була у шлюбі з Миколою Рєпніним, військовим губернатором Малоросії.
У першій половині ХІХ століття Яготин став великим культурним центром. Дочка подружжя Рєпніних Варвара Миколаївна була письменницею.
У 1843 році Тараса Шевченка було запрошено до Яготина як художника-копіювальника. Він виконав дві копії з портрета М. Рєпніна роботи художника Д. Горнунга і намалював портрети його онуків Василя та Варвари.
У маєтку Рєпніних Тарас Шевченко прожив усю зиму й написав поему «Тризна», яку присвятив Варварі Миколаївні.
«Душе с прекрасным назначеньем
Должно любить, терпеть, страдать;
И дар господний, вдохновенье,
Должно слезами поливать.
Для вас понятно это слово!
Для вас я радостно сложил
Свои житейские оковы,
Священнодействовал я снова
И слезы в звуки перелил.
Ваш добрый ангел осенил
Меня бессмертными крылами
И тихостройными речами
Мечты о рае пробудил…»
Яготин, 11 ноября 1843

Дружні стосунки між Тарасом Шевченком і Варварою Миколаївною зберігалися протягом довгих років.


Верхівнянський палац Ганських




Верхівня – село в Ружинському районі Житомирської області. Вперше згадується в польських документах 1600 року. Право на володіння цими землями належало князю Любомирському, який їх передав Францишку Шкорунському в 1753 році. Його дочка Софія була замужем за Яном Ганським. Спадкоємцем землі був їх син – Вацлав Ганський.
У 1800 році Яном Ганським розпочалося будівництво палацу в ампірному стилі, який закінчував  Вацлав Ганський. Маєток був збудований за проектом відомих на той час архітекторів і подільських майстрів.
Після одруження в 1819 році з дев’ятнадцятирічною Евеліною Ржевуцькою Вацлав Ганський подарував їй селище Верхівню з маєтком. Евеліна була красивою та освіченою. Вона вільно володіла кількома мовами, грала на фортепіано.
Евеліна Ганська, прочитавши «Сцени приватного життя», написала лист Оноре де Бальзаку 28 лютого 1832 року, підписавшись «Іноземка». За першим листом надійшов другий і третій… Анонімне листування тривало майже рік, аж поки Евеліна не запропонувала зустрітися у Швейцарії. Вперше Оноре та Евеліна побачились в жовтні 1833 року у Невшателі.
У 1842 році Евеліна овдовіла, але ще довго не могла вийти заміж за  Бальзака. Згідно із законами Російської імперії, дати дозвіл на шлюб із іноземним громадянином міг тільки сам імператор.
У 1847 році Оноре де Бальзак приїжджає до  Верхівнянського палацу графині Ганської. «Я побачив малий Лувр, грецьку святиню, позолочену призахідним сонцем», - такими були перші враження Бальзака від маєтку.
На початку 1848 року Бальзак повернувся до Франції. Вдруге у Верхівню Бальзак приїхав у вересні 1848-го й прожив там до кінця 1849 року. Під час свого третього візиту він одружився з Евеліною Ганською. Церемонія вінчання відбулася 14 березня 1850 року у костьолі Святої Варвари в Бердичіві. А у травні подружжя поїхало до Парижу. Евеліна більше не повернулася в Україну.
Французький письменник Андре Моруа у своїй книжці «Прометей, або життя Бальзака» написав: «Вважають, що, перебуваючи на України, Бальзак був щасливий…»
У квітні 1959 року з нагоди 160-річчя від дня народження Оноре де Бальзака в приміщенні Верхівнянського сільськогосподарського технікуму було відкрито кімнату-музей Оноре де Бальзака, а в 1999 році тут заснували Житомирський літетатурно-меморіальний музей  знаменитого французького письменника. Щороку на день народження Оноре де Бальзака – 20 травня – у Верхівні проводиться Міжнародне літературно-мистецьке свято «Весна Прометея».


Цікави історії з книжкової полиці


Івченко А.С. Україна / Ukraine / пер. англ. мовою І. Ільїна та О. Кальниченка. – Київ : Клуб сімейного дозвілля, 2014. – 224 с.
Книга розповідає про багатовікову історію України, її архітектурну спадщину, монументальне мистецтво.
Природну скарбницю України наповнюють різноманітні біосферні і природні заповідники, національно-природні парки, заказники, пам’ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні і зоологічні парки, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва.




Липа К. Під захистом мурів. – Київ : Наш час, 2008. – 184 с. – (Серія «Невідома Україна»).
У всіх країнах Європи пошуки ідеального способу оборони, що зробив би укріплення неприступним, велися своїми шляхами протягом століть. Таким чином складалися своєрідні місцеві школи оборонної архітектури, що жваво обмінювалися досвідом.  Ця книга розповідає про те, як розвивалось фортифікаційне мистецтво на теренах сучасної України, хто і як захищав та атакував твердіні, що за люди були замовниками й мешканцями фортець і замків.



Палков Т. Кам’янець-Подільський, Хотин, Замки долини Збруча, Подільські Товтри : путівник. – Львів : Вид-во «Ладекс», 2010. – 32 с.
На сторінках путівника можна ознайомитесь з Кам’янцем-Подільським – унікальним містом-фортецею, величними замками у Хотині, Кудринцях, Скалі-Подільській та чудовими пам’ятками природи національного заповідника «Подільські товтри».





Пламеницька О. Кам’янець-Подільський. – Київ : Абрис, 2004. – 256 с., іл. – (Серія «Малі історичні міста України»).
Відомий фахівець з історії архітектури О. Пламеницька подає своє концептуальне бачення історичного розвитку Кам’янця-Подільського – славетної столиці Поділля. Автор розповідає про відому і незнану архітектурно-містобудівну спадщину Національного історико-архітектурного заповідника Кам’янець.





Роглєв Х.Й. Легендарні села України / Х.Й. Роглєв, Ю.А. Бошицький, І.А. Голубаха, Г.Б. Мунін; пер. з укр. на англ. мову Теличук Г.О. – Київ : Книга, 2009. – 256 с.; іл.
У виданні розповідається про історію, легенди, архітектурні пам’ятки відомих українських сіл, які зробили значний внесок в історію України. Книга ілюстрована унікальними фотографіями природи, будинків, церков, фортець та палаців, портретами відомих людей.





Родічкіна О.І. Старовинні маєтки України : книга-альбом / О.І. Родічкіна. – Київ : Мистецтво, 2016. – 384 с., іл. – Текстівки англ., рез. англ. і рос.
У виданні повно і всебічно розглядається історія розвитку старовинних маєтків і садиб, садів і парків від середньовіччя до початку ХХ століття на території України. Багатий образотворчий матеріал, свідчення мемуаристів, архівні дослідження, поетичні рядки дають можливість відчути зв’язок епох, оцінити працю видатних творців палацово-паркових ансамблів, ознайомитися як з широковідомими маєтками та парками України, так і з тими, що не збереглися до нашого часу.


Рутинський М.Й. Замковий туризм в України. Географія пам’яток фортифікаційного зодчества та перспективи їх туристичного відродження. – Київ : Центр учбової літератури, 2007. – 432 с.

Книга послідовно розкриває географічні особливості поширення, знайомить з історичними долями й аналізує сучасний стан збереженості пам’яток фортифікаційного зодчества, розкриває їх історико-культурний потенціал. 

Немає коментарів:

Дописати коментар

Надеемся на комментарии