«А жити тільки мав ще…»: до 125 річниці від дня народження українського письменника, перекладача, літературознавця, політичного діяча Василя Івановича Атаманюка

 

 

«...Одцвіли вже сади одшуміла вода

Затуманились хвилі –

Був у мене один що мене б і згадав

Може б часом згадав –

Але він – у могилі

Одлетів я мов лист наче човен одбивсь

Заблукався як вітер

І забув де ходив розгубив що любив –

Наче вихлюпав з відер…»

(Василь Атаманюк «Пісня»)

 

 

Атаманюк Василь Іванович родом із с. Яблунів Косівського району на Івано-Франківщині. Народився 14 березня 1897 р. у бідній селянській родині.

У 1909-1915 роках навчався в Коломийській гімназії, у тій самій гімназії, де раніше здобули освіту Василь Стефаник, Марко Черемшина та інші визначні культурно-громадські діячі Прикарпаття. Закінчив юридичний факультет Львівського університету.

В роки Першої світової війни служив в австрійській армії. Був перекладачем у Пресбюро, згодом – у легіоні Українських січових стрільців. Належав до партії боротьбистів. У 1918 – 1920 рр. мешкав у Катеринославі (нині м. Дніпро), де за Центральної Ради працював секретарем місцевої газети «Боротьба», завідувачем «Трудової школи». У 1922 р. переїхав до Києва, прилучився до літературної організації «Західна Україна» і повністю присвятив себе літературі.

Служба в Австрійській армії

В легіоні Українських січових стрільців

Перший друкований твір – вірш «Лист малого синка до батька на війну» – з’явився у 1915 році.

Перша збірка його лірики «Як сурми заграли до бою» побачила світ у 1916 році. Згодом вийшла друком книжка поезій «Чари кохання» (1921), «Хвилі життя» (1922), «Жовтень» (1924), «Галичина» (1925), «За Збручем грози» (1930), «Дума про Степана Мельничука» (1924), «Тяжкі роки» (1930), «Батіг і багнет», «Крізь кривду і кров» (1932), у яких зображені болі й страждання західноукраїнського трудового села в умовах польсько-шляхетського гніту, наростання у ньому революційних настроїв, почуття духовної спорідненості галицьких українців з народом Радянської України.

Як перекладач видав антологію «Нова єврейська поезія» (1923), упорядкував збірники «Сатира і гумор» (1926), «Літературні пародії» (1927), «Революційні пісні Західної України» (1928), «Революційна поезія Західної України» (1930), «Антологію західноукраїнської поезії» (т. 1-3, 1930 – 1931). Писав Василь Атаманюк і твори для дітей.

У збірці надруковані вірші Василя Атаманюка

Вірші, оповідання, переклади та літературно-критичні статті друкував у газетах і журналах «Український пролетар», «Вісті», «Більшовик», «Пролетарська правда» та ін.

Писав також за псевдонімом Василь Атаманюк-Яблуненко.

Заарештований 31 січня 1933 р. у Києві. В «обвинувальному висновку» органами ДПУ йому інкриміновано такий злочин: «Атаманюк був одним із керівників київської організації УВО (Українська військова організація). З його ініціативи і під його керівництвом була створена в Києві організація галицьких письменників «За плуг», перейменована в 1923 р. в «Західну Україну», що ставила своєю метою організацію контрреволюційних повстанських сил». Письменника звинувачували в тому, що він проводив «активну контрреволюційну діяльність, спрямовану на повалення Радянської влади і встановлення української буржуазно-демократичної республіки».

Вимучений на допитах тортурами, В. Атаманюк вимушено «визнав» себе винним і звів на себе й на деяких інших письменників наклеп. 1 жовтня 1933 р, судовою «трійкою» ДПУ УРСР був засуджений на п’ять років ув’язнення.

9 листопада 1933 р. його відправили до Карагандинського табору НКВС у Казахстані, куди він прибув 16 листопада й перебував тут упродовж двох років. Василь Атаманюк упродовж півроку працював у багатотиражці «Путевка», згодом він рік викладав машинопис і стенографію у навчальному комбінаті табору.

Перебуваючи в концтаборі «Карлаг», він звернувся 1 березня 1935 р. із проханням про помилування до особливого уповноваженого НКВС в м. Москві. В своєму листі він писав: «Після арешту неймовірними зусиллями деяких слідчих, які знущалися наді мною, били, двадцять діб не дозволяли спати і лягати, заставляли безперервно бігати, загрожували різними тортурами і т. і., помістили серед польських шпигунів. Мене довели до безвольного, несвідомого стану, і я вимушений був зізнатися під диктування в неіснуючих злочинах».

Згодом Василь Атаманюк відбував покарання у Соловецькій в’язниці «ГУЛАГ» НКВС СРСР.

Прохання про помилування надсилав і до Й. Сталіна (19 травня 1937 р.) та А. Вишинського (29 травня 1937 р.). Проте вони не полегшили його долі. 

9 жовтня 1937 року Особлива трійка Управління НКВС СРСР Ленінградської області у справі № 103010/37 засудила до розстрілу 1825 соловецьких в’язнів. Більшість із них були українці, 134-х із них атестували як «українських буржуазних націоналістів». У розстрільному списку, поряд із Лесем Курбасом, Миколою Кулішем, Марком Вороним, Миколою Зеровим, Валеріаном Підмогильним, Павлом Филиповичем, Омеляном Волохом, Антоном Крушельницьким, Юрієм Мазуренком, Климом Поліщуком та іншими був Василь Атаманюк. Усіх їх безпідставно було звинувачено у тому, що «залишаючись на контрреволюційних позиціях, продовжуючи контрреволюційну шпигунську терористичну діяльність, вони створили контрреволюційну організацію».

Напередодні святкування 20-ї річниці «Великої Жовтневої соціалістичної революції», 3 листопада 1937 року, всіх їх, і серед них Василя Атаманюка, розстріляли в урочищі Сандармох біля Мєдвєжьєгорська.

Козацький хрест «Убієнним синам України»
 на місці розстрілів в урочищі Сандармох

Реабілітований посмертно у 1965 році.

Іменем Василя Атаманюка названо вулицю в Коломиї.

Про його життя і творчість є скупі матеріали в експозиціях літературних музеїв (зокрема, в Літературному музеї Прикарпаття).

Література:

• Герасим’юк О. Розстрільний календар / Олена Герасим’юк. – Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2017. – С. 62-64.

• З порога смерті : письменники України – жертви сталінських репресій / авт. кол. : Л. С. Бойко та ін. ; упоряд. О. Г. Мусієнко. – Київ : Рад. письменник, 1991. – С. 48-50.

• Невідоме Розстріляне Відродження: антологія / упоряд. та передм. Ю. Винничука; худож.-оформлювач О. А. Гугалова. – Харків : Фоліо, 2016. – С. 278-291.

Підготувала О.О. Бурлак, завідувач відділу періодичних видань