* * * 2022 * * * Міжнародний рік кустарного рибальства та аквакультури * * * 2022 * * * Місто Гренобль (Франція) - Європейська зелена столиця * * * 2022 * * * Каунас (Литва) та Еш-сюр-Альзетт (Люксембург) – культурні столиці Європи * * * 2022 * * * Гвадалахара (Мексіка) - Всесвітня столиця книги * * * 2022 * * * Рік збреження природи та живого миру в Україні * * * 2022 * * * 300-річчя від дня народження видатного українського просвітителя-гуманіста, філософа, поета, педагога Григорія Савича Сковороди * * * 2022 * * * 150-річчя від дня народження зірки світового оперного мистецтва Соломії Крушельницької * * * 2022 ***

четвер, 24 березня 2022 р.

Шедеври української драматургії: до Всесвітнього дня театру

 

 

 


ІХ століття це епоха розквіту української драматургії та національного театру. Іван Котляревський став автором перших українських п’єс - «Наталка Полтавка» та «Москаль-чарівник», що ставилися у Полтавському театрі. Визначна роль в історії української драматургії належить Григорію Квітці-Основ'яненку, який українською мовою пише комедії «Сватання на Гончарівці» та «Шельменко-денщик». Ці блискучі твори надовго завоювали сцену національного театру.

Батьком українського театру називають Марка Кропивницького - видатного драматурга і режисера, керівника й організатора театральних труп, композитора, музиканта, поета, актора. Створений ним професійний театр протягом тривалого часу був осередком і головним джерелом української культури. Більше ста років не сходять зі сцени його драми і комедії, серед яких найвідоміші: «Дай серцю волю, заведе в неволю», «По ревізії», «Скрутна доба», «Помирились»…

Український театр другої половини ХІХ століття в своєму розвитку багато чим завдячує Михайлу Старицькому - і як керівнику й режисеру однієї з труп, і як драматургу. У класичну скарбницю української драматургії і театру ввійшла драма Старицького «Не судилось», а його комедія «За двома зайцями» досі підкорює сцени багатьох театрів.

Одне з найпочесніших місць в українській драматургії другої половини ХІХ  – початку ХХ століття посідає Іван Карпенко-Карій – активний діяч аматорського театру в 60-70-х роках, театральний рецензент, прозаїк, драматург, актор і організатор театральної справи. У драматичній спадщині Карпенко-Карого 18 оригінальних п’єс і кілька переробок. Талант сатирика Карпенко-Карий виявляє у комедіях «Мартин Боруля», «Сто тисяч» і «Хазяїн».

До золотого фонду української літератури увійшли п'єси Івана Франка «Украдене щастя» та «Свіччине весілля» Івана Кочерги, «Гріх» та «Чорна Пантера і Білий Медвідь» Володимира Винниченка, «Народний Малахий» та «Мина Мазайло» Миколи Кулиша,  драматична поема «Бояриня» та драма-феєрія «Лісова пісня» Лесі Українки…




 

Лягущенко, А. Український театр. Видатні діячі та менеджмент / Андрій Лягущенко. – Київ : Мистецтво, 2021. – 495 с. : іл. 

Книгу присвячено видатним діячам українського театру, які вдало поєднували плідну мистецьку роботу з ефективною організацією процесу колективної художньої творчості. Вперше в українському театрознавстві в широкому контексті суспільно-культурної ситуації розглядається менеджерська діяльність Івана Штейна, Людвіга Млотковського, Марка Кропивницького, Михайла Старицького, Івана Карпенка-Карого, Миколи Садовського, Панаса Саксаганського, Івана Мар’яненка, Леся Курбаса, Гната Юри, Василя Василька. Значну увагу приділено аналізу організаційно-правових форм функціонування вітчизняного сценічного мистецтва. Розглянуто історичний процес формування та розвитку моделі сценічного колективу, яка залишається актуальною й до сьогодні. Проаналізовано багаторівневі стосунки українського театру із владою і процес становлення державного менеджменту в галузі виконавського мистецтва.





Іван Котляревський «Наталка Полтавка»



Іван Петрович Котляревський, поет, драматург, зачинатель нової української літератури, громадський діяч , народився 9 вересня 1769 року в Полтаві. Протягом 1796-1808 років Котляревський перебував на військовій службі. На початку 1808 року Іван Котляревський у чині капітана виходить у відставку та з 1810 року оселяється у Полтаві, де отримує посаду наглядача Будинку виховання дітей бідних дворян. З 1827 року – попечитель «богоугодних закладів» Полтави. У 1818 році його було призначено директором Полтавського театру. Він доклав чимало зусиль для формування репертуару, постійно бував на репетиціях, нерідко сам переробляв тексти п’єс, здійснював велику організаторську роботу. Широкому колу читачів Іван Петрович відомий як автор поеми «Енеїда» (1798). Іван Котляревський створив драму «Наталка Полтавка» і водевіль «Москаль-чарівник», які з успіхом було поставлено у 1819 році.



Наталка Полтавка    п'єса написана під впливом української вертепної драми, інтермедій XVIII століття. Вперше була поставлена 1819 року в Полтаві. Вже з перших вистав п’єса стала надзвичайно популярною. Хоча твір було надруковано тільки в 1838 році. «Наталка Полтавка» започаткувала становлення нової української драматургії. Як перша п’єса з народного життя, вона знаменувала новий етап у історії української драматургії і театру, стала імпульсом у подальшому розвитку сценічного мистецтва.

 П'єса Івана Котляревського привертає увагу красою зображених народних характерів, пісенністю мови. В основу сюжету покладено звичайну життєву історію. Драматург поетизує щиру любов простої дівчини Полтавки й парубка-бідняка Петра. Закохані не змогли спочатку побратися через бідність, а потім їм на дорозі став багатий пан. Іван Котляревський постійно ставить героїню в такі умови, де вона має боротися за свої почуття.


Наталка Полтавка 

Жанр –  драма 

Режисер –  Родіон Юхименко

Рік – 1978

Екранізація однойменної опери 1889 року українського композитора Миколи Лисенка. Дія відбувається в Україні на Полтавщині. Основою твору є життя українського суспільства на початку XIX століття.






Григорій Квітка-Основ'яненко «Сватання на Гончарівці»




Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко, фундатор нової української прози і талановитий драматург, народився 29 листопада 1778 року в слободі Основа поблизу Харкова у родині колезького радника Федора Івановича та Марії Василівни Квіток. Від назви слободи й походить його літературний псевдонім – Основ'яненко.

Майбутній письменник початкову освіту одержав вдома, а потім вчився в нижчій школі при Курязькому монастирі, настоятелем якого був його дядько ієромонах Наркиз. У 1793 році Григорій Квітка як дворянин був зарахований на військову службу, через чотири роки вийшов у відставку в чині капітана. У 1804 році він став послушником Курязького монастиря, а наступного року повернувся на військову службу. У 1806 році Григорій Федорович подав у відставку, оселився в Харкові, став комісаром у народному ополченні.

Проживаючи в селі Основа під Харковом або самому Харкові, Квітка-Основ'яненко брав участь у всіх важливих освітньо-культурних починаннях, зокрема був ініціатором видання журналу «Український вісник», альманаху «Молодик», першої збірки українських прислів’їв і приказок. 25 березня 1812 року з ініціативи Квітки був відкритий перший у Східний Україні середній навчальний заклад для жінок – Інститут благородних дівиць. Перебував письменник у творчий співдружності з колективом Харківського професійного театру, директором якого він став у 1812 році. 

Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко залишив по собі значну літературну спадщину, яка нараховує близько 80 прозових і драматичних творів. Це комедії «Сватання на Гончарівці», «Шельменко-денщик», літературно-публіцистичні статті, жартівливі вірші, оповідання, роман «Пан Халявський», повісті «Харківська Ганнуся», «Конотопська відьма», «Маруся»…

 Любов до театру виявилася у Григорія Квітки, ще в дитячі роки, коли він дивився вистави кріпацьких труп. Юнаком він сам виконував ролі в домашньому аматорському театрі, учасниками якого були брат, сестри, їхні сусіди й друзі. Домашній театр Квіток виховав директора міського професійного театру; тут проявився непересічній акторський талант Андрія Васильовича Владимирова, приятеля Квітки, з котрим впродовж життя зберіг щиру дружбу.

Григорій Федорович володів незрівнянним почуттям комічного, умінням помічати смішне у звичайному житті, мав свій погляд на драматургію й театр. Головним творчим принципом Квітка-Основ'яненко вважав «писання з натури», про те, що було йому знайоме і близьке. А знав він найкраще і любив свою рідну Харківщину, її природу, звичаї її мешканців, які стали героями його творив.


Сватання на Гончарівці   п’єса вперше була поставлена у Харкові влітку 1836 року трупою Людвіга Млотковського. В основу п’єси покладено поширений у народній пісні мотив: дівчина любить парубка. Він бідний, а мати хоче багатого зятя. Краса дівчини приваблює багача (переважно старого, поганого або дурного). Мати умовляє дочку вийти заміж, на що вона, покірно волі родичів, погоджується. У п’єсі, крім народних та оригінальних пісень, прислів’їв, приказок, фразеологічних зворотів, широко вжити повір’я, замовляння, подається повний обряд сватання, що є невід’ємним компонентом структури твору. Вони створюють відповідний емоційний настрій, надаючи твору щирості й національної достовірності.



Сватання на Гончарівці

Жанр –  соціально-побутова комедія

Режисер –  Ігор Земгано

Рік –  1958

Красуню Уляну віддають за Стецька, але її серце належить кріпаку Олексію… Народні звичаї, велика кількість народних пісень допомагають глядачу зробити веселу подорож у минуле.






Михайло Старицький «За двома зайцями»




Михайло Петрович Старицький народився 14 грудня 1840 року в селі Кліщинці Золотоніського повіту на Полтавщині. Творча спадщина Михайла Старицького багатогранна: поезії, драматичні твори, повісті та історичні романі. В історію української культури Михайло Старицький увійшов як театральний діяч, організатор українського професійного театру і голова першого в Україні театрального товариства, актор, режисер, видавець. Разом з композитором Миколою Лисенком в 1872 році організував у Києві аматорський гурток. З 1888 року був директором трупи Марка Кропивницького. У 1892-1897 роках – директор і режисер трупи Миколи Садовського. Перший український лібретист, Михайло Старицький, написав тексти лібрето до оперет й опер Миколи Лисенка «Чорноморці», «Різдвяна ніч», «Тарас Бульба». Дбаючи про поліпшення репертуару українського театру, Михайло Старицький переробляє та інсценує п’єси інших письменників, серед яких найпопулярнішими стали комедія «За двома зайцями», драма «Циганка Аза». Найкращі драматичні твори Старицького – п’єси «Не судилось», «Талан», «Остання ніч».


За двома зайцями – геніальний комедійний твір Михайла Старицького, який зачаровує своєю дотепністю, неповторністю все нові й нові покоління читачів. Ця п’єса є ґрунтовною переробкою комедії Івана Нечуя-Левицького «На Кожум’яках». Комедія «За двома зайцями» вперше була надрукована під заголовком «Панська губа, та зубів нема».

Від листопада 1883 року, колі комедію вперше поставила в Києві трупа Старицького, вона не сходить зі сцени вітчизняного театру. В ролі Голохвостого прославився у свій час видатний український актор Панас Саксаганський. За цією п’єсою створено однойменну кінокомедію.



За двома зайцями

Жанр – комедія

Режисер – Віктор Іванов

Рік – 1961

Легковажний цирульник (перукар), Свирид Голохвостий, вирішує вигідним шлюбом виправити своє матеріальне становище. Сподіваючись на свою привабливу зовнішність, Голохвостий починає залицятися одразу до двох дівчат…  Але як каже народне прислів'я: «за двома зайцями поженешся — жодного не спіймаєш».




Іван Франко «Украдене щастя»




Іван Якович Франко – письменник, поет, публіцист, перекладач, видавець, вчений, громадський і політичний діяч, доктор філософії (1893), дійсний член Наукового товариства імені Шевченка (1899), почесний доктор Харківського університету (1906) – народився 27 серпня 1856 року в селі Нагуєвичі Дрогобицького повіту в Галичині (нині село Івана Франка Дрогобицького району на Львівщині) у родині заможного коваля Якова Франка та Марії Кульчицької-Франко.

Протягом сорока років своєї невтомної творчої праці Іван Франко поповнив культуру свого народу близько 45000 творами найрізноманітніших жанрів. Перу Івана Франка належать понад 100 оповідань, десять повістей та романів надзвичайно широкої тематики. Іван Франко упродовж усього життя цікавився театральним мистецтвом, ставши істориком українського театру й театральним критиком, а також одним із найвидатніших українських драматургів. Драматична спадщина Івана Франка – яскрава сторінка історії української драматургії. Це кращі п’єси: «Рябина», «Украдене щастя», «Учитель», «Сон князя Святослава»,  «Кам’яна душа», «Будка ч. 27», «Майстер Чирняк»…

Перлиною драматургічної творчості Івана Франка стала драма на п’ять дій «Украдене щастя» (1891). П’єса була представлена на конкурс оригінальної української драми під назвою «Жандарм» і згодом перероблена. Поштовхом до написання драми «Украдене щастя», як писав сам Франко була народна «Пісня про шандаря», яку в 1878 році записала приятелька Івана Франка Михайлина Рошкевич 1878 року від селянки Явдохи Чигур у селі Лолині Долинського повіту.


Украдене щастя   драма Івана Франка вперше була надрукована в 1894 році у львівському журналі «Зоря» і тоді ж вийшла окремим виданням. Наприкінці 1893 року п’єсу «Украдене щастя» почали ставити во Львові та інших містах Західної України. На початку ХХ сторіччя п’єса здобула широку популярність і на Східний Україні. На початку лютого 1904 року за режисурою Івана Карпенка-Карого драму було вперше поставлено у Києві в приміщенні театру «Бергоньє» в першій редакції Івана Франка. Ролі виконували: Микола – Карпенко-Карий, Анна – Любов Ліницька, Михайло – Микола Садовський. 1924 року за однойменною драмою Івана Франка чеський композитор Владімір Амброс написав оперу «Украдене щастя». Опера була поставлена Народним театром у Брно (1925) і Оломоуці (1927).

Драма Івана Франка знайшла надзвичайно тонке та глибоке відтворення у музиці композитора Юлія Мейтуса, який в 1958 році на замовлення Львівського національного академічного театру опери і балету створив оперу «Украдене щастя» на лібрето Максима Рильського за мотивами однойменної драми Івана Франка. Прем'єра опери відбулася на сцені театру 10 вересня 1960 року, а 15 грудня 2018 року вистава отримала нове дихання на сцені Львівської національної опери.


Украдене щастя

Жанр –  драма

Композитор –  Юлій Мейтус

Автор лібрето –  Максим Рильський

Рік –  2018

Зимового вечора в хаті селянина Миколи Задорожного сусіди зібралися на вечорниці. Сам господар ще не повернувся з роботи. Його дружина Анна занепокоєна – пора вже пізня, а чоловіка не видно…





Леся Українка «Лісова пісня»




Леся Українка (Лариса Петрівна Косач-Квітка), видатна поетеса і драматург, народилася 25 лютого 1871 року у місті Звягелі (нині Новоград-Волинський).  Життя поетеси - це легендарний подвиг мужньої й нескореної жінки. Леся Українка прийшла в українську літературу через поезію. Побачили світ збірки «На крилах пісень», «Думи і мрії», «Відгуки», поеми «Давня казка» і «Одне слово», цикл «Невольничі пісні», драми «Бояриня» і «Касандра»…

Одним з найкращих творів світової літератури стала драма-феєрія «Лісова пісня», створена Лесею Українкою у 1911 році за дванадцять днів. У листі до Агатангела Кримського від 27 жовтня 1911 року вона писала, що драма була створена на честь «волинським лісам». У листі до матері 2 січня 1912 року Леся Українка зазначала, що «Лісова пісня» з’явилася в результаті спогаду про дитинство, проведене на Волині, коли її навіки зачарував образ лісової русалки.



Лісова пісня  цей твір вражає красою мрії, музикою мови.  Леся Українка відкриває чари Полісся: у шумах і тінях лісових, у веселкових барвах квітів, у зітханні вітру, гомоні весняної ночі, у буйних силах природи. Драма складається з прологу і трьох частин. Дія прологу – провесна, коли починає оживати природа, і саме в цей час пробуджується почуття Мавки і Лукаша, розкривається висока поетичність їхніх душ. Пора пізнього літа в другій дії символізує наростання переживань Мавки, посилення її душевних страждань. Поетичний світ високої духовності стикається з меркантильним світом. Перед Лукашем постає складне питання вибору між духовним світом і земним…



Лісова пісня

Жанр – драма, феєрія

Режисер –Віктор Івченко

Рік – 1961

У заповідному казковому лісі живе лісова русалка Мавка. За чудову гру на сопілці вона покохала сільського парубка Лукаша…

 





Леся Українка на театральній сцені (1899-2020) / упорядник В. Шкарабан. – Київ : Мистецтво, 2021. – 143 с.

Видання подає бібліографічний літопис вистав, створених за драматургією Лесі Українки на українській та світовій драматичній, оперній і балетній сценах від першої постановки до останніх прем’єр сьогодення. Враховано також вистави про Лесю Українку.


 






***



Антологія української драматургії. –  Київ : Мистецтво, 2004. –  400 с.

До книжки увійшли драматичні твори класиків української літератури: Івана Котляревського («Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник»), Григорія Квітки-Основ'яненка («Сватання на Гончарівці», «Шельменко-денщик»), Тараса Шевченка («Назар Стодоля»), Михайла Старицького («Не судилось!», «Талан», «За двома зайцями»).




 

Антологія української драматургії. –  Київ : Мистецтво, 2004. – Вип. 2. –  2005. –  432 с.

До книжки увійшли драматичні твори класиків української літератури: Марка Кропивницького («Глитай, або ж Павук», «По ревізії»), Івана Карпенко-Карого («Сто тисяч», «Хазяїн», «Сава Чалий»), Івана Франка («Украдене щастя»), Лесі Українки («Одержима», «Бояриня», «Лісова пісня»).

 



Антологія української драматургії. –  Київ : Мистецтво, 2004. – Вип. 3 / вступ ст. та упорядкув. В. Кузьменка. –  2006. –  464 с.

До книжки увійшли драматичні твори класиків української літератури: Володимира Винниченка («Гріх», «Брехня», «Чорна Пантера і Білий Медвідь»), Миколи Куліша («Народний Малахій», «Мина Мазайло»), Івана Кочерги («Свіччине весілля»).








Підготувала К.В. Бондарчук, завідувач читальним залом

Немає коментарів:

Дописати коментар

Надеемся на комментарии