5 книг про мистецтво самопізнання, саморозвитку та взаєморозуміння: Всеукраїнська програма ментального здоров’я «Ти як?»

 

Пізнання себе — одна з найбільш складних і суб’єктивно найважливіших задач. Це процес усвідомлення, осмислення людиною самої себе, причин власних вчинків, дій та переживань. Оцінка особистістю самої себе, своїх можливостей і місця серед інших  є важливим регулятором поведінки. Від самооцінки залежать взаємини людини з оточуючими, її критичність, вимогливість до себе, ставлення до успіхів і невдач. Тим самим вона впливає на ефективність діяльності та подальший розвиток особистості.

Корисні поради від досвідчених фахівців: Дін Бернетт «Наш дивакуватий мозок. Розповідь невролога про те, що відбувається у вашій голові», Сара Найт «Магічне мистецтво ігнорування. Як не марнувати часу на людей, які вам не подобаються, і не робити того, чого не хочеться», Маріанна Павер «Допоможіть! Чи дійсно книжки про саморозвиток здатні змінити життя», Дуглас Стоун, Брюс Петтон, Шейла Гін «Складні розмови», Джил Хессон «Кишенькова книжка емоційного інтелекту».

 

Дін Бернетт «Наш дивакуватий мозок»

Дін Бернетт — невролог, доктор наук. Його книжку присвячено всім людям, у яких є мозок. Мати мозок насправді не так просто, як може здаватися. Отже, ви заслуговуєте на таку честь. Теми, які висвітлюються у цій книжці, зокрема аналіз дивних своєрідних процесів, що відбуваються в головному мозку людини, та нелогічної поведінки, яку вони провокують, є надзвичайно цікавими.  

 

Бернетт Д. Наш дивакуватий мозок. Розповідь невролога про те, що відбувається у вашій голові / Дін Бернетт ; пер. з англ. Ю. Маричева. — Харків : Віват, 2020. — 384 с. — (Серія «Саморозвиток»).

Чому ми вступаємо в полеміку з людьми, які знають менше за нас? Чому можемо, зустрівшись зі знайомою людиною, не згадати її імені? Чи правда, що стрес може суттєво підвищити нашу продуктивність? Дивні реакції та нелогічність поведінки, вибіркова пам’ять, фальшиві спогади — причини цього треба шукати в нашому мозку. Відомий невролог досліджує людський мозок і робить цікаві висновки про його вплив на нашу поведінку: якими є причини наших страхів та який зв’язок існує між забобонами й теоріями змов, у чому причини комплексів та фобій, чому людям подобається бути нажаханими й коли мозок дає збій. Цікаво написана ґрунтовна книжка — для всіх, хто замислювався, чому мозок іноді, здається, саботує їхнє життя.

 

Сара Найт «Магічне мистецтво ігнорування»

Сара Найт — редакторка, письменниця, випускниця Гарвардського університету, 2015 року вирішила стати фрилансеркою, що дозволило їй менше часу присвячувати зустрічам, конференціям і телефонним переговорам. Права на «Магічне мистецтво ігнорування» — першу книжку авторки — продано у 28 країн світу.

Заради того, щоб перевірити свої методи на практиці, авторці довелося зголоситися на відмову від певних намірів, ідей, заходів та занять, а також викреслити зі свого життя багатьох людей. Ви можете не погодитися з її вибором. І це справедливо. Комусь імовірно, навіть здаватиметься, ніби він упізнає себе на сторінках цієї книжки. Якщо так, то або маєте рацію, або просто марите. Хай там як, а коли вас образило бодай щось із написаного, вам справді потрібна ця книжка. Тож одразу переходьте до сторінки 26 — «Треба відкинути до дідька думку інших».

 

Найт С. Магічне мистецтво ігнорування. Як не марнувати часу на людей, які вам не подобаються, і не робити того, чого не хочеться / Сара Найт ; пер. з англ. І. Гнатковської. — Харків : Віват, 2020. — 176 с. — (Серія «Саморозвиток»).

Припиніть непокоїтися через незначущі дрібниці — опануйте дивовижне мистецтво ігнорування та станьте творцем власного щастя. У цій блискучій, дотепній і практичній пародії на бестселер Марі Кондо «Викинь мотлох із життя» авторка пояснює, як позбутися небажаних зобов’язань та не відчувати через це сорому й провини, а натомість витрачати свій час, енергію й гроші на те, що дійсно має значення.

Завдяки цій книжці ви дізнаєтеся, як: припинити перейматися тим, що інші вважають зайвим; розділити те, чим треба перейматися, і те, про що турбуватися не варто; навчитися говорити «ні» й нарешті почати жити так, як мріяли. Досить задовольняти інших, час подбати про себе.

 

Маріанна Павер «Допоможіть!»

Автори книжок про саморозвиток обіцяють змінити ваше життя на краще. Як зазвичай радять так звані гуру, варто лишень дотримуватися «низки простих кроків». Багато років журналістка Маріанна Павер захоплювалася книжками про самореалізацію, але одного дня зрозуміла, що мрії про ідеальне життя без боргів, тривоги, безсонних ночей, похмілля чи серіалів на Netflix та реальність — це геть різне. Маріанна пообіцяла собі щомісяця читати книжку про саморозвиток й дотримуватись усіх порад аж до найменших дрібниць. Протягом року вона вивчатиме 12 посібників відомих коучів та консультантів, щоб перевірити, чи дійсно вони допоможуть їй стати щасливішою. Маріанна з гумором випробовує себе на міцність, діючи за рекомендаціями індустрії селф-хелп, а ще шукає відповідь на запитання, що означає бути «сучасною ідеальною жінкою».

 

Павер М. Допоможіть! Чи дійсно книжки про саморозвиток здатні змінити життя / Маріанна Павер ; пер. з англ. О. Ванкевич-Серебрянської. — Харків : Віват, 2020. — 400 с. — (Серія «Саморозвиток»).

«Допоможіть! Чи дійсно книжки про саморозвиток здатні змінити життя» — дебютна книжка авторки, яку схвально відзначили провідні видання. Це досить кумедна розповідь про злети й падіння, про себе й життя, але також це серйозне, ґрунтовне дослідження, завдяки якому ви дійсно відчуєте, що чогось навчилися.

«Ідеальна Я не хвилюватиметься й не зволікатиме, уся робота даватиметься їй легко. Вона писатиме статті для найкращих газет та журналів і зароблятиме на цьому непристойно великі гроші - аж вистачить на брекети, щоб вирівняти проблемні зуби. Ідеальна Я житиме в шикарному помешканні з великими вікнами. її книжкові полиці будуть заставлені високоінтелектуальною літературою, і вона справді читатиме всі ті книжки. Вечорами вона відвідуватиме елітні вечірки, де завжди матиме розкішний вигляд у своєму стриманому, але дорогому одязі. А ще вона постійно ходитиме до спортзалу. О, і поруч із нею буде вродливий чоловік у кашеміровому светрі. Ну це само собою зрозуміло.

Знаєте цей вид досконалості, на який постійно натрапляєш у журналах: оці інтерв’ю з ідеально вдягненими ідеальними людьми в їхніх ідеальних помешканнях, коли вони розповідають про свої ідеальні життя? Я збиралася стати однією з них! Надворі був листопад, і я вирішила, що найкраще розпочати в січні. Новий рік — нова Я. Я відчувала неймовірне хвилювання. Це ж воно. Це те, що справді змінить моє життя. Та я й уявити тоді не могла, що мій чудовий двадцятимісячний план перетвориться на шістнадцять місяців справжніх американських гірок, які перевернуть догори дригом геть усе. Так, книжки про саморозвиток змінили моє життя — та чи на краще?..».

 

Дуглас Стоун, Брюс Петтон, Шейла Гін «Складні розмови»

Дуглас Стоун — викладач права,  консультант у цілий низці університетів, юридичних компаній, фінансових інституцій, некомерційних організаціях, навіть у правлінні, і, в компаніях великого і малого бізнесу. Його статті публікували в різноманітних виданнях. Він закінчив Гарвардську школу права, у якій протягом десяти років був помічником директора «Гарвардського переговорного проекту».

Брюс Петтон — співзасновник «Гарвардського переговорного проекту», брав участь у розробленні структури конституційного процесу у Південній Африці, сприяв розв’язанню трудових конфліктів, а також покращував трудові умови під час освітньої реформи. Як випускник Гарвардського коледжу та Гарвардської школи права, Петтон є співавтором бестселера «Getting to Yes» (2-ге видання, видавництво Penguin, 1991).

Шейла Гін  — читає лекції з правознавства у Гарвардської школі права та є партнером компанії, яка спеціалізується на консультуванні щодо проведення складних переговорів. Гін навчає керівництво, як правильно розв’язувати проблеми, проводити переговори з профспілками, консультує сімейні фірми щодо питань наступництва, пропонує спільнотам шляхи для врегулювання расових конфліктів. У Гарварді Гін навчає студентів і викладацький склад проводити переговори та регулярно пише статті про спілкування та врегулювання конфліктів.

«Гарвардський переговорний проект» найвідоміший за книжкою «Getting to Yes», присвяченою процесу переговорів і розв’язанню проблем. Проданий наклад цієї книжки — понад три мільйони екземплярів. Від моменту її першої публікації в 1981 році читачі з усього світу дізнались, що переговори найефективніші тоді, коли учасники не ворожі у ставленні одне до одного, а злагоджено працюють задля досягнення мети, яка відповідає інтересам обох сторін.

«Гарвардський метод», як його інколи називають, надає можливості легко го двостороннього спілкування. Однак зазвичай як під час проведення переговорів, так і у повсякденному житті ми з добрих чи не дуже намірів не розмовляємо одне з одним, та й не хочемо розмовляти. Щоправда, іноді, навіть якщо розмова відбувається, усе стає тільки гірше. Почуття  — гнів, провина, образа  — загострюються. Ми дедалі більше переконуємось, що маємо рацію, при цьому ті, із ким ми не погоджуємось, так само вважають, що правда на їхньому боці.

Це і є маленьким всесвітом книжки «Складні розмови», і саме тому вона настільки потужна у своїй ефективності та необхідна як кисень. У ній досліджено причини, із яких розмови про важливі речі стають складними, пояснено чому ми їх уникаємо та зазвичай неправильно організовуємо. «Складні розмови» стосуються вкрай складного аспекту стосунків між людьми.

 

Стоун Д. Складні розмови : як обговорювати те, що хвилює найбільше / Дуглас Стоун, Брюс Петтон, Шейла Гін ; пер. з англ. О. Ліпської. — Харків : Віват, 2020. — 272 с. — (Серія «Саморозвиток»).

Інноваційний «Гарвардський метод», якому присвячена ця книжка, навчає навичкам легкого спілкування, які допоможуть покращити подружнє життя, налагодити взаємини між батьками та дітьми-підлітками, зцілити душевні образи, які розділяють нас і навіть роблять ворогами. Тож дізнайтеся, як розмовляти з колишнім чоловіком; як повідомити клієнту, що робота над його проектом триватиме довше та коштуватиме вдвічі дорожче тощо. Окрім досліджень, які стосуються проведення переговорів, ця книжка містить ідеї з інших галузей: теорії поведінки, соціальної психології та теорії спілкування.

 

Джил Хессон «Кишенькова книжка емоційного інтелекту»

Джил Хессон — вчителька, тренерка та письменниця. Вона має двадцятирічний досвід у сфері особистого розвитку. Джил Хессон —  визнаний авторитет у сфері розвитку самооцінки та самоповаги, комунікаційних навичок, упевності в собі та життєстійкості.

Джил проводить навчальні семінари та тренінги для освітніх установ, волонтерських та бізнесових організацій, а також громадського сектора. Джил — авторка книжок -бестселерів «Самоусвідомлення» та «Емоційний інтелект», на додачу до інших книжок на тему взаємодії з «важкими» людьми, життєстійкості, комунікативних навичок та впевненості в собі. Особливим зацікавленням та мотивацією для Джил є допомога людям розкрити свій потенціал, аби вони могли жити по-справжньому повноцінним життям!

 

Хессон, Джил. Кишенькова книжка емоційного інтелекту : Невеличкі вправи для інтуїтивного життя / Джил Хессон ; пер. з англ. Є. Бондаренко. — Харків : Вид-во «Ранок» : Фабула, 2020. — 176 с.

У книжці вміщено теоретичні відомості та практичні поради щодо розвитку емоційного інтелекту та керування своїми почуттями. Ознайомившись із ними, ви навчитеся співіснувати з усіма своїми емоціями та обертати їх собі на користь у будь-якій ситуації, а також розвинете емоційну чутливість та емпатію.

Що таке емоційний інтелект? Як керувати емоціями? Як стати господарем власного життя? На ці та інші питання ви знайдете відповіді у цій книжці. Ви дізнаєтеся, який позитив несуть у собі навіть найнегативніші емоції та почуття, як опанувати їх і не дозволити їм взяти владу над вами. Ви навчитеся співіснувати з усіма своїми емоціями та обертати їх собі на користь у будь-якій ситуації, а також розвинете емоційну чутливість та емпатію. У книжці є також практичні поради з керування своїми емоціями —  маленькі кроки, які допоможуть досягти великої мети.

Підготувала К. В. Бондарчук, завідувачка читальним залом.

Улюблена класика під новою обкладинкою: книжки від Французького інституту в Україні

 

Художня література та ще з французьким шармом…  Ці твори підкорили багато поколінь читачів і сьогодні вони шукають своїх прихильників: Оноре де Бальзак «Батько Горіо», Едмон і Жуль де Ґонкури «Жермені Ласерте»,  Альфонс Доде «Тартарен Тарасконський», Віктор Гюго «Собор Паризької Богоматері», Гі де Мопассан «Любий друг» та  «Сильна як смерть»,  Стендаль «Червоне і чорне», Анатоль Франс «Бджілка».

 

 

Бальзак, Оноре де. Батько Горіо : роман / Оноре де Бальзак ; пер. з фр. Єлизавети Старинкевич. — Київ : Знання, 2016. — 303 с. — (Скарби).

Соціально-психологічний роман «Батько Горіо» Оноре де Бальзака (1799—1850) — новаторський твір. Як витончений психолог письменник у художній формі показує безмежну роль у житті особи грошей і людських пристрастей. Але якщо влада грошей вимагає керування розумом і, за Бальзаком, в певних межах є силою конструктивною, то пристрасті здебільшого не підкоряються логіці, легко переходять межу і стають руйнівними. Життя батька Горіо, його дочок, звичаї вищого паризького товариства — яскраве тому підтвердження. У романі багато спостережень, описів речей, побуту, глибоких роздумів про відносини між людьми, які захоплюють читача, що робить твір цікавим та актуальним і сьогодні.

 

Ламі, Тьєрі. Батько Горіо : графічний роман за твором Оноре де Бальзака / Тьєрі Ламі, Філіп Тіро ; пер. з фр. Яреми Кравця ; малюнки та колір Брюно Дюамель. — Львів : Вид-во «Леополь», 2019. — 96 с. — (Серія «Графічна література»).

Літературний шедевр Оноре де Бальзака «Батько Горіо» побачив світ у вигляді графічного роману завдяки праці сценаристів Тьєра Ламі та Філіпа Тіро. Блискучий сюжет, сповнений яскравими характерами й персонажами відтворив у малюнках французький художник Брюно Дюамель. Графічний роман видавництва «Леополь» створений у співпраці з одним із найвідоміших видавництв Франції «Editions Delcourt». Це стало можливим завдяки підтримці від Програми сприяння видавничій справі «Сковорода», яку проводять Посольство Франції в Україні та Французький інститут в Україні. Книжка видана в рамках святкування 220-річчя від дня народження Оноре де Бальзака у 2019 році.

У всесвітньо відомому циклі романів «Людська комедія» Оноре де Бальзак відтворив реалістичну картину французького суспільства періоду 1789—1848 років. Влада грошей заполонила цей світ та охопила ненаситними пристрастями.

«Батько Горіо» — це роман про людські пристрасті — про любов, гроші та амбіції, що надихають і поглинають одночасно. Як витончений психолог, Бальзак глибоко аналізує та вміло описує «людську комедію», яка досі не втратила своєї актуальності. Ежен де Растіньяк приїхав до Парижу, щоб здобути освіту. Бідний студент оселився в дешевому пансіоні пані Воке, де проживають сім постійних мешканців – сім доль, сім характерів. Їх відносини та пригоди відображають різні світи тогочасного Парижу, сповнені місцевим колоритом. Серед них — батько Горіо, колись заможний торговець.

Старенький душі не чув у своїх доньках, хоч обидві красуні й довели батька до зубожіння. У пансіоні до нього всі ставляться вкрай недоброзичливо крім Ежена де Растіньяка. Молодий провінціал, зачарований блиском Парижу, вирішив будь-що-будь підкорити місто. У новому для нього світському товаристві він познайомиться з дочками Горіо та дізнається про трагічну долю їх старого батька. Поруч із Еженом мешкає також підозрілий тип на ім'я Вотрен, який пропонує йому пекельну угоду...

 

Ґонкури, Едмон і Жуль де. Жермені Ласерте : роман / Едмон і Жуль де Ґонкури ; пер. з фр. Петра Таращука. — Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2021. — 176 с.

«Жерміні Ласерте» (1865) — мабуть, найкращий роман братів Ґонкурів, більше відомих в Україні не своєю творчістю (це перше знайомство з нею для наших читачів), а Ґонкурівською премією, що давно вже стала критерієм якості літературних творів. Цей, можливо, занадто реалістичний соціальний роман (історія кохання жінки з простолюду до юного негідника, який доводить її до смерті) був провісником натуралізму в літературі й нещадно висвітлює людську глупоту, егоїзм та жорстокість, вирізняється точністю описів і яскравістю зображених картин, його високо цінували Ґюстав Флобер, Віктор Гюґо і Еміль Золя.

 

Гюго, Віктор. Собор Паризької Богоматері : роман / Віктор Гюго ; пер. з фр. Петра Тернюка ; післямова Бориса Щавурського ; іл. Гюстава Бріона. — Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2023. — 544 с. — (Бібліотека світової літератури для дітей у 100 томах «Світовид». Серія друга. Література ХІХ століття).

 «Людиною-океаном» величають відомого французького письменника Віктора-Марі Гюго на його батьківщині, у Франції. Різнобічність особистості Гюго вражає. Він — видатний національний поет і реформатор вірша, прозаїк і драматург, очільник і теоретик французького романтизму, публіцист-патріот і майстер графіки.

Революція 1830 року ліквідувала монархію династії Бурбонів. Штурм королівського Версалю, барикадні бої на паризьких вулицях, народний героїзм окрилили Гюго. Саме в ці роки повною мірою розкрився його багатогранний талант — поета, романіста, драматурга. Над своїм улюбленим твором письменник працював три роки. Спочатку він збирав і впорядкував матеріал роману, з цією метою досконало вивчивши історичну епоху.

Перший роман Віктора Гюго «Собор Паризької Богоматері» вийшов друком у Парижі 1831 року. У романі Гюго звернувся до XV століття — епохі переходу від Середніх віків до Відродження. Роман починається із панорамної картини  народного свята, а закінчується не менш панорамною картиною народного бунту. Але передаючи з допомогою історичного колориту живий образ цієї динамічної епохи, Гюго шукав і щось вічне, у чому всі епохи могли б об’єднатися. Так, на першому плані постає образ Собору Паризької Богоматері, який народ вибудував протягом століть.

 

Доде А. Тартарен Тарасконський : трилогія / Альфонс Доде ; пер. з фр. І. Г. Сидоренко ; худож.-оформлювач О. Д. Кононученко. — Харків : Фоліо, 2017. — 443 с. —(Бібліотека світової літератури).

Трилогія «Тартарен Тарасконський» відомого французького романіста і драматурга Альфонса Доде (1840—1897), що зажила великої популярності серед читачів, об’єднує три книги — «Незвичайні пригоди Тартарена Тарасконського» (1872), «Тартарен в Альпах» (1885) і «Порт-Тараскон» (1890). Головний герой трилогії Тартарен, смішний товстун із невеликого провансальського містечка, має риси і Дон Кіхота, і Санчо Панси: він жадає подвигів та слави, хоча через власне боягузтво ніколи не виїжджав із рідного Тараскона. Проте неймовірне марнославство та буйна фантазія усе ж таки примушують його покинути затишний будиночок, садок із баобабом і вирушити назустріч небезпекам. Автор із суто французьким гумором змальовує свого героя — добродушного і безжурного, недалекого і самозакоханого хвалька Тартарена із Тараскона, чиє ім’я вже давно стало прозивним.

 

Мопассан Гі де. Любий друг : роман / Гі де Мопассан ; пер. з фр. Валер’яна Підмогильного. — Київ : Лабораторія, 2024. — 368 с.

Роман французького натураліста й декадента Гі де Мопассана (1850—1893) «Любий друг» пропонується українським читачам у перекладі видатного українського письменника, перекладача й одного з найвизначніших прозаїків доби Розстріляного відродження Валер’яна Підмогильного (1901—1937). Опублікованій 1885 року, «Любий друг» є другим романом письменника й одразу стає сенсацією паризького літературного життя.

Це водночас історія успіху й історія про успіх І не просто успіх, а тріумфальний злет, швидкий і нестримний. Однак у ньому немає ані героїчних подвигів, ані військової звитяги, ані спортивних досягнень. Провокативна історія Жоржа Дюруа, спокушеного принадами влади, сповнена цинізму та водночас чистої радості життя в аристократичному й чутливому Парижі, вважається класикою французької художньої літератури та світовим символом безпринципності.

 

Мопассан Гі де. Сильна як смерть : роман / Гі де Мопассан ; пер. з фр. Валер’яна Підмогильного ; худож.-оформлювач Михайло Олійник. — Київ : Знання, 2018. — 207 с. — (Серія «Голоси Європи»).

Гі де Мопассан (1850—1893) — один із кращих французьких письменників, у творах якого реалізм поєднується з легким гумором, сатирою і критичним осмисленням суспільного життя. У багатьох творах письменник звертається до теми інтимних стосунків у єдності фізичного і духовного. Проте його сміливість у зображенні біологічного начала в людині не є самоціллю і не порушує реалістичну цілісність зображуваного. Літературний спадок Мопассана характеризує багата тематична палітра: війна, патріотизм, соціальна нерівність людини. Твори письменника досі залишаються зразком класики європейської літератури.

«Сильна як смерть» — один із пізніх романів Гі де Мопассана, великого знавця глибин людської душі. Перед нами розгортається історія кохання, що тривало впродовж усього життя. Читач має змогу разом з героями книги пройти їхній життєвий шлях від юності до старості й побачити, як змінюються почуття з плином часу, невблаганного й немилосердного до краси графині де Гільруа та безжалісного до долі її коханця — художника Олів’є Бертена.

Взаємне кохання, світський тріумф, гроші, слава — усе це було у житті Олів’є Бертена. Здавалось б, перед нами захоплива історія успіху, сповнена щастя, задоволення і насолод. Проте в одну мить усе це буде перекресллено, зруйновано шквалом почуттів, що несподівано ввірвуться в життя митця на схилі літ. І перед читачем постане неймовірна картина двобою давнього кохання молодості, яке палало пристрастю, і зрілої любові, що живе потребами серця.

 

Стендаль. Червоне і чорне : роман / Стендаль ; пер. з фр. Єлизавети Старинкевич ; передм. Т. Якимович ; примітки Б. Буніч- Ремізова ; худож.-іл. І. І. Яхін ; худож.-оформлювач О. А. Гугалова-Мєшкова. — Харків : Фоліо, 2024. — 511 с. : іл. — (Бібліотека світової літератури). 

Французький письменник Анрі Бейль (1783—1842), відомий в літературі під псевдонімом Фредерік Стендаль. Кожна нова зустріч з його творами не тільки надає велику естетичну насолоду, а й викликає роздуми про призначення людини у суспільстві, про неосяжні  можливості людської волі та інтелекту.

Роман «Червоне і чорне» є одним з найкращих творів Стендаля. Його герой — Жульєн Сорель — увійшов у світову літературу як уособлення непокірливої, волелюбної юності. Сорель вступив у самостійне життя після падіння Наполеона, у період Реставрації Бурбонів. При Наполеоні обдарований юнак, можливо, зробив би військову кар’єру. Але за свого часу єдину можливість просунутися в суспільстві він вбачав у тому, щоб, закінчивши духовну семінарію, стати священиком. У душі Сореля сперечаються дурні нахили і людяність, холодний розрахунок і романтична чутливість. Любовна інтрига і честолюбні мрії приводять його на гільйотину.

 

Франс, Анатоль. Бджілка / Анатоль Франс ; пер. з фр. Світлани Бірюльової ; худож. Андрій Музичишин.  — Львів : Вид-во «Апріорі», 2022. — 120 с. : іл. — (Серія «Літературна скарбничка»).

У 1921 році Анатолю Франсу присуджують Нобелівську премію «за блискучі літературні досягнення, відзначені витонченістю стилю, глибоко вистражданим гуманізмом та істинно галльським темпераментом». У вітальний промові член Шведської академії Е. Карлфелдт зауважив: «У наш час Франс — найавторитетніший представник французької культури. Він — останній великий класик. Його навіть називають останнім європейцем».

Казка «Бджілка» відомого французького поета та прозаїка Анатоля Франса (справжнє ім'я Жак Анатоль Франсуа Тібо, 1844 —1924) вперше видана українською мовою. Ця зворушлива романтична казка «Бджілка» про лицарів і красунь, про гномів та русалок, а найголовніше – про кохання і вірність, шляхетність і самозречення була написана понад сто років тому, і її усією душею полюбили діти. Сподіваємося, що історія принцеси Бджілки та графа Жоржа буде близькою та зрозумілою сучасним хлопчикам, дівчаткам і навіть дорослим.

 

Книги отримані від Французького інституту в Україні, який є складовою частиною Відділу культури та співробітництва Посольства Французької Республіки в Києві, і популяризує французьку культури та мову, а також сприяє налагодженню ефективного довготривалого співробітництва з установами культури України.

 

Підготувала К. В. Бондарчук, завідувачка читальним залом.

«На тебе дивлюся, за тебе молюсь…». Жінки в житті Тараса Шевченка

 

 

«Мені ж, мій боже на землі Подай любов, сердечний рай! І більш нічого не давай!» (Тарас Шевченко «Молитва», 1860)

 

Портрет Тараса Шевченка
 (Фото Г. Деньєра, 1859)

За спогадами друзів та знайомих Тарас Григорович Шевченко був дуже веселою людиною, душею компанії, найкращим того часу виконавцем українських народних пісень, любив цитувати у розмовах видатного англійського драматурга і поета Вільяма Шекспіра, відчував всі тонкощі мистецтва, відвідував оперу, театр та музеї, їздив на вечори, купував собі різні дорогі речі, намагався гарно виглядати та мріяв про створення власної родини… Він цінував жіночу красу та швидко закохувався. В його житті були жінки, яким він присвячував свої поезії та створював чаруючі шедеври портретного живопису. Прекрасні, витончені, натхненні. Вони були музами всього його життя.

 

Т. Шевченко. Батьківська хата у селі Кирилівці (Олівець, 1843)

 

До дитячих років майбутнього Кобзаря належить його перша сердечна прив’язаність. У селі Кирилівка сусідами Шевченків були Степан і Мотря Коваленки, які мали дочку Оксану, на три роки молодшу за Тараса. Дівчинка стала найближчою подругою для хлопчика і нерозлучною супутницею його забав і витівок:

Ми вкупочці колись росли,

Маленькими собі любились,

А матері на нас дивились

Та говорили, що колись

Одружимо їх…

Саме їй Тарас Шевченко 1841 року присвятив поему «Мар’яна-черниця», що містить присвяту «Оксані К[оваленко]. На пам'ять того, що давно минуло». Тут є такі рядки:

Чи правда, Оксано, чужа чорнобрива,

І ти не згадаєш того сироту,

Що в сірій свитині, бувало, щасливий,

Як побачить диво — твою красоту;

Кого ти без мови, без слова навчила

Очима, душею, серцем розмовлять.

З ким ти усміхалась, плакала, журилась,

Кому ти любила Петруся співать.

І ти не згадаєш. Оксано! Оксано!

А я й досі плачу, і досі журюсь,

Виливаю сльози на мою Мар'яну,

На тебе дивлюся, за тебе молюсь.

Проте невдовзі Шевченко опинився серед двірні поручика гвардії Павла Енгельгардта, який у 1828 році стає власником Кирилівки і паном Тараса. На той час Енгельгардт служив ад’ютантом віленського військового губернатора Олександра Римського-Корсакова. У березні 1829 року Шевченко у складі панського обозу вирушає до Вільно. Тарасові було всього чотирнадцять років.

Змалку Тарас понад усе любив малювати. Вуглиною або крейдою він малював скрізь, де було можна й не можна: на стінах, на дверях, на воротах. Перебуваючи у Вільно Тарас Шевченко брав уроки малярського мистецтва у провідних майстрів, багато вчився і навіть закохувався. У Вільні 1830 року Тарас познайомився з юною швачкою. Це була полька Ядвіга (Дзюня) Гусиковська. Але все раптово обірвалося з початком повстання у Польщі. Юного Шевченка разом з іншими кріпаками взимку 1831 року перевели до Петербурга, куди переїхав пан Енгельгардт. Через багато років на засланні  поет побачив уві сні кохану «милу Дуню, чорноброву Гусиковську», про що він написав 5 вересня 1857 року у своєму «Журналі». 

 

Т. Шевченко. Автопортрет (Полотно, олія, 1840)

 

У Санкт-Петербурзі перед Тарасом Шевченком відкрилися нові можливості. Хлопець прагнув малювати  — це була найбільша мрія його життя, яка відкрила йому шлях до волі. Доля посміхнулася Тарасу. Навесні 1838 року, завдяки клопотанням друзів, Шевченка викупили з неволі. Незабаром він стає учнем Академії мистецтв, де опановує мистецтво живопису та графіки.  Мистецька спадщина Шевченка налічує майже 800 малярських робіт, виконаних у техніці олійного живопису і офорта, рисунка італійським олівцем і крейдою на кольоровому папері.

Одночасно Тарас Шевченко наполегливо займається самоосвітою, читає історичні й філософські твори, художню літературу та захоплюється віршуванням. 1840 року виходить друком його перша поетична збірка «Кобзар», яка відкрила нову епоху в історії української літератури. Шевченко-художник й Шевченко-поет стає бажаним гостем у найкращих петербурзьких домах та старовинних українських маєтках.

Влітку 1843 року, після тривалої перерви і вже будучи стороннім учнем Петербурзької Академії мистецтв, Тарас Григорович Шевченко вперше приїжджає в Україну. Він побував на Чернігівщині, Київщині і Полтавщині. Першою тривалою зупинкою поета стала Качанівка, де був маєток Григорія Степановича Тарновського, мецената і збирача української старовини. Тарас Шевченко привіз із собою свою найкращу картину «Катерина», яка прикрасила колекцію господаря маєтку.

 

Т. Шевченко. Портрет Ганни Закревської (Олія, 1843)

 

Тарас Шевченко двічі побував у рідній Кирилівці, відвідав хутір Убіжище на Полтавщині, де народився письменник та видавець Євген Гребінка, і село Мойсївку. Саме тут 29 червня на балу у маєтку поміщиці Тетяни Волховської Тарас Григорович познайомився з подружжям Платоном та Ганною Закревськими. Вперше побачивши Ганну, поет закохався. Він майже вісь вечір провив у товаристві цієї жінки. Портрети подружжя Закревських художник виконав у грудні 1843 року, гостюючи в їхньому маєтку у Березовій Рудці. Портрет Ганни Шевченко писав з великим натхненням. Особливу майстерність він виявив у змалюванні очей. На жодному іншому портреті роботи Шевченка немає таких прекрасних великих очей і такого ніжного погляду. Сильне почуття Тараса Григоровича до Ганни було дуже потаємним, глибоко прихованим навіть від найближчих друзів. Лише через п’ять років, у 1848 році, перебуваючи на засланні, він напише поезію «Г.З.».

Немає гірше, як в неволі

Про волю згадувать. А я

Про тебе, воленько моя,

Оце нагадую. Ніколи

Ти не здавалася мені

Такою гарно-молодою

[І] прехорошою такою,

Так, як тепер на чужині,

Та ще й в неволі. Доле! Доле!

Моя ти співаная воле!

Хоч глянь на мене з-за Дніпра,

Хоч усміхнися з-за . . . .

І ти, моя єдиная,

Встаєш із-за моря,

З-за туману, слухняная

Рожевая зоре!

І ти, моя єдиная,

Ведеш за собою

Літа мої молодії…

 

Г. Псьол. Портрет Варвари Рєпніної (Олія, 1840-ві рр.)

Залишила слід у долі Тараса Шевченка й спадкоємиця останнього гетьмана Кирила Розумовського, донька малоросійського генерал-губернатора князя Миколи Гавриловича Рєпніна-Волконського, небога відомого декабриста Сергія Волконського Варвара Рєпніна, чиє ім’я було тісно пов’язане з культурним життям України середини ХІХ століття.

Шевченко вперше побував у маєтку Миколи Рєпніна-Волконського у Яготині в липні 1843 року разом з Олексієм Капністом, сином письменника Василя Капніста, де познайомився з донькою князя Варварою. Із середини жовтня 1843 року до 10 січня 1844 року він вдруге гостював у маєтку Рєпніних. Шевченко приїхав до Яготина, щоб на замовлення Олексія Капніста і Григорія Тарновського зробити дві копії з портрета Миколи Рєпніна пензля швейцарського живописця Йозефа Горгунга і намалював портрети його онуків  Василя та Варвари.

На той час княжні Варварі Рєпніної виповнилося тридцять п’ять років. З першого погляду, як писала Рєпніна своєму духівнику, швейцарському проповіднику Шарлеві Ейнару 27 січня 1844 року, поет видався їй «простим і непретензійним. Він одразу ж став у нас своєю людиною». Вечорами вони влаштовували літературні читання. Одного разу Шевченко читав поему «Слепая». Враження від цього було просто неймовірне. Варвара Рєпніна писала: «О, якби я могла передати вам усе, що пережила під час цього читання! Які почуття, які думки, яка краса, яка чарівність та який біль…  А яка м’яка, чарівна манера читання! Це була принадна музика…».

Тарас Григорович носив модний тоді сирий довгій сюртук з оксамитовим коміром і зав’язував під підборіддям шаль-крават. Обличчя було поголене, хоча Шевченко залишав негусті бакенбарди. Він був середнього росту, але міцної статури, широкоплечий і злегка сутулий, мав русяве волосся. Однак особливої привабливості йому надавали виразні сірі очі, що світилися надзвичайним розумом і добротою.

 

Т. Шевченко. Автопортрет (Папір, туш, перо, 1843)

Княжна Варвара закохалася в поета, але Тарас Шевченко відповідав лише дружніми почуттями. У маєтку Рєпніних Шевченко прожив усю зиму й написав поему «Тризна», яку присвятив Варвари Миколаївні. 28 листопада 1843 року він подарував Варварі Рєпніній свій автопортрет. Того ж дня Варвара Миколаївна закінчила переписувати своє оповідання «Дівчинка» — майже точну історію своїх сердечних переживань. Цей твір, присвячений поетові, вона послала йому до вітальні. 29 листопада Шевченко вручив Варварі Рєпніній записку зі схвальним відгуком про її оповідання.  10 січня 1844 року Шевченко вже покидав Яготин, але дружні стосунки між Тарасом Григоровичем і Варварою Миколаївною зберігалися ще протягом довгих років. 

22 березня 1845 року завершилося навчання Тараса Шевченка в Петербурзької Академії мистецтв. Рада Академії надала йому звання некласного художника Імператорської Академії мистецтв. 25 березня починається друга подорож Тараса Шевченка Україною. 21 квітня Тарас Шевченко прибув до Києва, де зустрівся з Пантелеймоном Кулішем та професором Михайлом Максимовичем, з ініціативи якого була заснована Київська археографічна комісії (1843) для розгляду давніх актів при канцелярії Київського, Волинського і Подільського генерал-губернатора. Тарас Шевченко з цікавістю працював в Київський археографічний комісії, подорожував Україною, збирав етнографічні та фольклорні матеріали, багато малював. У Києві Тарас Шевченко у листопаді — грудні 1846 року бере участь в засіданнях таємного Кирило-Мефодіївського братства.

 

Т. Шевченко. Автопортрет (Олівець, 1847)

 

Тарас Шевченко з кінці березня до початку квітня 1847 року перебував в селі Бігач (нині Менський районі Чернігівської області), де написав портрет дружини князя Кейкутова Катерини Федорівни, яка згодом стала прототипом головних героїнь повісті «Княгиня» та поеми «Княжна». 4 квітня Тарас Шевченко відбув до Києва, а 5 квітня на паромний переправі через Дніпро його заарештували як учасника Кирило-Мефодіївського братства. Слідство і допити тривали кілька місяців. Вирок був дуже жорстоким. Шевченко провів в засланні майже 10 років: с початку в Орський фортеці, де всупереч заборонам створив низку поетичних і живописних творів, а згодом в Новопетровському укріпленні, де він був від 17 жовтня 1850 року до 2 серпня 1857-го.

 

Т. Шевченко. Портрет Агати Ускової (Папір, сепія, 1853)

 

У січні 1853 року новим комендантом Новопетровського укріплення призначили майора Іраклія Олександровича Ускова, який прибув тільки в квітні 1853 року, після відкриття навігації на Каспійському морі. Ще пізніше, у травні, прибула родина Ускова —  дружина Агата Омелянівна з маленьким сином. Усков виявився дуже доброю і порядною людиною. Неофіційно він дозволів Шевченкові листуватися, малювати і писати. Дружні стосунки склалися у Тараса Григоровича з 25-річною дружиною Іраклія Олександровича Агатою.  В одному з листів до друзів він писав: «Ця найпрекрасніша жінка для мене є істинна благодать Божа». У 1853 році Тарас Шевченко навіть намалював портрет цієї вродливої жінки, яку він називав «найблискучішою перлиною у вінці створінь».

29 липня 1857 року до коменданта Новопетровського укріплення надійшов рапорт про звільнення Тараса Шевченка від служби. 1 серпня Іраклій Усков видав Тарасу Григоровичу документ на право проїзду до Петербурга. Так закінчилося десятирічне заслання поета та художника Тараса Григоровича Шевченка. Його шлях пролягав через Астрахань, Саратов та Нижній Новгород. Тут Тарас Шевченко надовго зупинився, оскільки йому було заборонено в’їзд до Москви та Петербурга.

У Нижньому Новгороді Тарас Шевченко замальовує старовинні архітектурні пам’ятки, краєвиди, пише портрети і автопортрети. 1 жовтня 1857 року розпочався театральний сезон і Шевченко стає завзятим театралом. Тогочасний Нижегородський театр користувався великою популярністю. Наприкінці 1857 року до Шевченка у Нижній Новгород завітав його добрий друг — геніальний актор Михайло Семенович Щепкін, який на сцені нижегородського театру блискуче зіграв роль Михайла Чупруна у водевілі  Івана Петровича Котляревського «Москаль-чарівник».

 

І.І. Журавльов. Портрет К.Б. Піунової (Олія, 1872)

 

Роль Тетяни в цій виставі грала юна акторка Катерина Піунова. Кокетлива дівчина в українському одязі підкорила серце Тараса Шевченка. 21 січня 1858 року відбувся блискучий бенефіс Катерини Борисівни Піунової, а 30 січня Тарас Григорович освідчився їй у листі і зробив офіційну шлюбну пропозицію, попросивши руки Катерини у її батьків.  Але ця подія шокувала родину Піунових. Тарас Шевченко безуспішно сподівався поговорити з Катериною про своє освідчення, але надія згасала з кожним днем.

 5 березня 1858 року Шевченкові було офіційно повідомлено про дозвіл на виїзд  до Петербурга. 10 березня 1858 року Тарас Шевченко прибув до Москви, де зустрівся зі своєю шанувальницею Варварою Миколаївною Рєпніною. 27 березня він прибув до Петербурга, де його зустріли давні знайоми. Тараса Григоровича дуже турбувала відсутність власного помешкання. Він намагався одержати будь-який куточок у приміщенні Академії мистецтв, щоб нікому не заважати і мати можливість спокійно працювати. У червні 1858 року у Великому будинку Академії мистецтв йому було відведено маленьку майстерню, яка складалася з однієї дуже вузької кімнати з одним вікном, перед яким Шевченко-художник зазвичай працював за мольбертом. На антресолі була спальня й літературний кабінет Шевченка-поета.

Тарас Григорович постійно думав про рідну Україну, мріяв там оселитися, мати хатину і садочок. Тарас Шевченко прохав друзів та рідних знайти йому підходящу наречену, але щоб вона обов’язково була проста, не панського роду, сирота і наймичка, скромна та приваблива. Романтичне серце поета 19 листопада 1859 року народжує ліричні рядки:

Посаджу коло хатини

На вспомин дружині

І яблуньку, і грушеньку,

На вспомин єдиній!

 

Т. Шевченко. Портрет Ликери Полусмакової (Італійський олівець, 1860)

 

Улітку 1860 року Тарас Шевченко робить останню спробу одружитися із простою дівчиною Ликерою Полусмак. Вона працювала наймичкою на дачі у Стрельні під Петербургом. Ликера вміла трохи читати й писати, гарно шила та вишивала. Тарас Григорович запропонував дівчині вийти за нього заміж. Вона відповіла згодою. Друзі поета не схвалювали намір Шевченка одружитися з Ликерою, але він був наполегливим у своєму бажанні. Шевченко присвятив своїй нареченій вірш «Ликері» (Моя ти любо! Мій ти друже!), написаний у Стрельні 5 серпня 1860 року. Але розрив був неминучим, який Тарас Шевченко пережив болісно і тяжко. Серце поета було розбито та мрії зруйновано. 27 вересня він написав сумні рядки, озаглавивши поезію єдиною літерою «Л».

Поставлю хату і кімнату,

Садок-райочок насажу.

Посижу я і похожу

В своїй маленькій благодаті.

Та в одині-самотині

В садочку буду спочивати,

Присняться діточки мені,

Веселая присниться мати,

Давнє-колишній та ясний

Присниться сон мені!.. і ти!..

Ні, я не буду спочивати,

Бо й ти приснишся. І [в] малий

Райочок мій спідтиха-тиха

Підкрадешся, наробиш лиха...

Запалиш рай мій самотний.

Але життя продовжувалося. 2 вересня 1860 року Рада Академії мистецтв надала Шевченкові звання академіка по гравіюванню по міді. Поет працював над укладанням «Букваря», який був розрахований на учнів недільних шкіл. На початку січня 1861 року вийшов перший номер українського суспільно-політичного і літературно-мистецького журналу «Основа». На сторінках журналу побачили світ поетичні твори Шевченка: початок поеми «Єретик», «Ой  три шляхи широкії» та «Чернець». Наступний номер «Основи» вийшов вже з некрологом про кончину Шевченка. 26 лютого (10 березня) 1861 року серце Тараса Григоровича Шевченка перестало битися… 

 

 

Література про життєвий і творчий шлях Тараса Шевченка

• Дзюба І. М. Тарас Шевченко [Текст] : життя і творчість / Іван Дзюба. — Київ : Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2008. — 720 с.

• Зайцев П. Перше кохання Шевченка [Текст] // Зайцев П. Перше кохання Шевченка : В. Петров Романи Куліша. Аліна й Костомаров. — Київ : Вид-во «Україна», 1994. — С. 5—14.

• Згадай мене, брате! Тарас Шевченко в контексті свого часу [Текст] / [авт.-упоряд. Ю. Іванченко]. — Київ : Парлам. вид-во, 2018. — 432 с.

• Ковтун, Юрій. Тарасові музи [Текст] / Юрій Ковтун. — Київ : Вид-во «Україна», 2003. — 207 с. : іл.

• Ковтун, Юрій. Тарасові музи [Текст] : трагедія кохання на 6 дій / Юрій Ковтун. — Харків : Міськдрук, 2012. —  84 с. : 11 іл.

• Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський. Хроніка його життя [Текст] / Олександр Кониський ; [вступ. ст. В. Смілянської]. — Київ : Видав. дім «Кондор», 2019. — 620 с.

• Палацово-парковий ансамбль Рєпніних в Яготині [Текст] // Старовинні маєтки України / Ідея та концепція видання Івана Родічкіна ; текст, текстівки укр. мовою, резюме рос. мовою, упоряд. іл. матеріалу Ольги Родічкіної. —Київ : Мистецтво, 2016. — С. 102.

• Струни серця Великого Кобзаря [Текст] // Луняк Є. Минувшина України в романтичних історіях / Євген Луняк. — Київ : Книга, 2011. — С. 293—332.

• Ушкалов Л. В. Тарас Шевченко [Текст] / Л. Ушкалов ; [худож.-оформлювач Є. В. Вдовиченко]. — Харків : Фоліо, 2015. — 122 с. — (Знамениті українці).

• Чалий М. К. Життя і твори Тараса Шевченка [Текст] : (звід матеріалів до його біографії) / Михайло Чалий ; пер., післям. та комент. В. Л. Смілянської. — Київ : Веселка, 2011. — 263 с., іл. 

• Шевченківська енциклопедія : Тарас Шевченко та його сучасники [Текст] : енциклопедія / [редкол. М. Г. Жулинський (голова), М. П. Бондар, О. В. Боронь [та ін.]]. — Київ : Вид-во Ліра-К, 2021. — 608 с.: іл.

• Шляхами Великого Кобзаря [Текст] : атлас / [упоряд.  Л. М. Веклич, Н. О.   Крижова ; авт. текстів О. В. Білоконь (с. 78, 79), О. А. Бондаренко (с. 8— 16, 79),  В. В. Дзима (с. 78—79), О. В. Слободянюк (с. 18—86) ; худож.-оформл. О. Ю. Андрющенка]. — Київ : ДНВП «Картографія», 2013. — 88 с. : іл.

 

 

Підготувала К. В. Бондарчук, завідувачка читальним залом.