«На тебе дивлюся, за тебе молюсь…». Жінки в житті Тараса Шевченка

 

 

«Мені ж, мій боже на землі Подай любов, сердечний рай! І більш нічого не давай!» (Тарас Шевченко «Молитва», 1860)

 

Портрет Тараса Шевченка
 (Фото Г. Деньєра, 1859)

За спогадами друзів та знайомих Тарас Григорович Шевченко був дуже веселою людиною, душею компанії, найкращим того часу виконавцем українських народних пісень, любив цитувати у розмовах видатного англійського драматурга і поета Вільяма Шекспіра, відчував всі тонкощі мистецтва, відвідував оперу, театр та музеї, їздив на вечори, купував собі різні дорогі речі, намагався гарно виглядати та мріяв про створення власної родини… Він цінував жіночу красу та швидко закохувався. В його житті були жінки, яким він присвячував свої поезії та створював чаруючі шедеври портретного живопису. Прекрасні, витончені, натхненні. Вони були музами всього його життя.

 

Т. Шевченко. Батьківська хата у селі Кирилівці (Олівець, 1843)

 

До дитячих років майбутнього Кобзаря належить його перша сердечна прив’язаність. У селі Кирилівка сусідами Шевченків були Степан і Мотря Коваленки, які мали дочку Оксану, на три роки молодшу за Тараса. Дівчинка стала найближчою подругою для хлопчика і нерозлучною супутницею його забав і витівок:

Ми вкупочці колись росли,

Маленькими собі любились,

А матері на нас дивились

Та говорили, що колись

Одружимо їх…

Саме їй Тарас Шевченко 1841 року присвятив поему «Мар’яна-черниця», що містить присвяту «Оксані К[оваленко]. На пам'ять того, що давно минуло». Тут є такі рядки:

Чи правда, Оксано, чужа чорнобрива,

І ти не згадаєш того сироту,

Що в сірій свитині, бувало, щасливий,

Як побачить диво — твою красоту;

Кого ти без мови, без слова навчила

Очима, душею, серцем розмовлять.

З ким ти усміхалась, плакала, журилась,

Кому ти любила Петруся співать.

І ти не згадаєш. Оксано! Оксано!

А я й досі плачу, і досі журюсь,

Виливаю сльози на мою Мар'яну,

На тебе дивлюся, за тебе молюсь.

Проте невдовзі Шевченко опинився серед двірні поручика гвардії Павла Енгельгардта, який у 1828 році стає власником Кирилівки і паном Тараса. На той час Енгельгардт служив ад’ютантом віленського військового губернатора Олександра Римського-Корсакова. У березні 1829 року Шевченко у складі панського обозу вирушає до Вільно. Тарасові було всього чотирнадцять років.

Змалку Тарас понад усе любив малювати. Вуглиною або крейдою він малював скрізь, де було можна й не можна: на стінах, на дверях, на воротах. Перебуваючи у Вільно Тарас Шевченко брав уроки малярського мистецтва у провідних майстрів, багато вчився і навіть закохувався. У Вільні 1830 року Тарас познайомився з юною швачкою. Це була полька Ядвіга (Дзюня) Гусиковська. Але все раптово обірвалося з початком повстання у Польщі. Юного Шевченка разом з іншими кріпаками взимку 1831 року перевели до Петербурга, куди переїхав пан Енгельгардт. Через багато років на засланні  поет побачив уві сні кохану «милу Дуню, чорноброву Гусиковську», про що він написав 5 вересня 1857 року у своєму «Журналі». 

 

Т. Шевченко. Автопортрет (Полотно, олія, 1840)

 

У Санкт-Петербурзі перед Тарасом Шевченком відкрилися нові можливості. Хлопець прагнув малювати  — це була найбільша мрія його життя, яка відкрила йому шлях до волі. Доля посміхнулася Тарасу. Навесні 1838 року, завдяки клопотанням друзів, Шевченка викупили з неволі. Незабаром він стає учнем Академії мистецтв, де опановує мистецтво живопису та графіки.  Мистецька спадщина Шевченка налічує майже 800 малярських робіт, виконаних у техніці олійного живопису і офорта, рисунка італійським олівцем і крейдою на кольоровому папері.

Одночасно Тарас Шевченко наполегливо займається самоосвітою, читає історичні й філософські твори, художню літературу та захоплюється віршуванням. 1840 року виходить друком його перша поетична збірка «Кобзар», яка відкрила нову епоху в історії української літератури. Шевченко-художник й Шевченко-поет стає бажаним гостем у найкращих петербурзьких домах та старовинних українських маєтках.

Влітку 1843 року, після тривалої перерви і вже будучи стороннім учнем Петербурзької Академії мистецтв, Тарас Григорович Шевченко вперше приїжджає в Україну. Він побував на Чернігівщині, Київщині і Полтавщині. Першою тривалою зупинкою поета стала Качанівка, де був маєток Григорія Степановича Тарновського, мецената і збирача української старовини. Тарас Шевченко привіз із собою свою найкращу картину «Катерина», яка прикрасила колекцію господаря маєтку.

 

Т. Шевченко. Портрет Ганни Закревської (Олія, 1843)

 

Тарас Шевченко двічі побував у рідній Кирилівці, відвідав хутір Убіжище на Полтавщині, де народився письменник та видавець Євген Гребінка, і село Мойсївку. Саме тут 29 червня на балу у маєтку поміщиці Тетяни Волховської Тарас Григорович познайомився з подружжям Платоном та Ганною Закревськими. Вперше побачивши Ганну, поет закохався. Він майже вісь вечір провив у товаристві цієї жінки. Портрети подружжя Закревських художник виконав у грудні 1843 року, гостюючи в їхньому маєтку у Березовій Рудці. Портрет Ганни Шевченко писав з великим натхненням. Особливу майстерність він виявив у змалюванні очей. На жодному іншому портреті роботи Шевченка немає таких прекрасних великих очей і такого ніжного погляду. Сильне почуття Тараса Григоровича до Ганни було дуже потаємним, глибоко прихованим навіть від найближчих друзів. Лише через п’ять років, у 1848 році, перебуваючи на засланні, він напише поезію «Г.З.».

Немає гірше, як в неволі

Про волю згадувать. А я

Про тебе, воленько моя,

Оце нагадую. Ніколи

Ти не здавалася мені

Такою гарно-молодою

[І] прехорошою такою,

Так, як тепер на чужині,

Та ще й в неволі. Доле! Доле!

Моя ти співаная воле!

Хоч глянь на мене з-за Дніпра,

Хоч усміхнися з-за . . . .

І ти, моя єдиная,

Встаєш із-за моря,

З-за туману, слухняная

Рожевая зоре!

І ти, моя єдиная,

Ведеш за собою

Літа мої молодії…

 

Г. Псьол. Портрет Варвари Рєпніної (Олія, 1840-ві рр.)

Залишила слід у долі Тараса Шевченка й спадкоємиця останнього гетьмана Кирила Розумовського, донька малоросійського генерал-губернатора князя Миколи Гавриловича Рєпніна-Волконського, небога відомого декабриста Сергія Волконського Варвара Рєпніна, чиє ім’я було тісно пов’язане з культурним життям України середини ХІХ століття.

Шевченко вперше побував у маєтку Миколи Рєпніна-Волконського у Яготині в липні 1843 року разом з Олексієм Капністом, сином письменника Василя Капніста, де познайомився з донькою князя Варварою. Із середини жовтня 1843 року до 10 січня 1844 року він вдруге гостював у маєтку Рєпніних. Шевченко приїхав до Яготина, щоб на замовлення Олексія Капніста і Григорія Тарновського зробити дві копії з портрета Миколи Рєпніна пензля швейцарського живописця Йозефа Горгунга і намалював портрети його онуків  Василя та Варвари.

На той час княжні Варварі Рєпніної виповнилося тридцять п’ять років. З першого погляду, як писала Рєпніна своєму духівнику, швейцарському проповіднику Шарлеві Ейнару 27 січня 1844 року, поет видався їй «простим і непретензійним. Він одразу ж став у нас своєю людиною». Вечорами вони влаштовували літературні читання. Одного разу Шевченко читав поему «Слепая». Враження від цього було просто неймовірне. Варвара Рєпніна писала: «О, якби я могла передати вам усе, що пережила під час цього читання! Які почуття, які думки, яка краса, яка чарівність та який біль…  А яка м’яка, чарівна манера читання! Це була принадна музика…».

Тарас Григорович носив модний тоді сирий довгій сюртук з оксамитовим коміром і зав’язував під підборіддям шаль-крават. Обличчя було поголене, хоча Шевченко залишав негусті бакенбарди. Він був середнього росту, але міцної статури, широкоплечий і злегка сутулий, мав русяве волосся. Однак особливої привабливості йому надавали виразні сірі очі, що світилися надзвичайним розумом і добротою.

 

Т. Шевченко. Автопортрет (Папір, туш, перо, 1843)

Княжна Варвара закохалася в поета, але Тарас Шевченко відповідав лише дружніми почуттями. У маєтку Рєпніних Шевченко прожив усю зиму й написав поему «Тризна», яку присвятив Варвари Миколаївні. 28 листопада 1843 року він подарував Варварі Рєпніній свій автопортрет. Того ж дня Варвара Миколаївна закінчила переписувати своє оповідання «Дівчинка» — майже точну історію своїх сердечних переживань. Цей твір, присвячений поетові, вона послала йому до вітальні. 29 листопада Шевченко вручив Варварі Рєпніній записку зі схвальним відгуком про її оповідання.  10 січня 1844 року Шевченко вже покидав Яготин, але дружні стосунки між Тарасом Григоровичем і Варварою Миколаївною зберігалися ще протягом довгих років. 

22 березня 1845 року завершилося навчання Тараса Шевченка в Петербурзької Академії мистецтв. Рада Академії надала йому звання некласного художника Імператорської Академії мистецтв. 25 березня починається друга подорож Тараса Шевченка Україною. 21 квітня Тарас Шевченко прибув до Києва, де зустрівся з Пантелеймоном Кулішем та професором Михайлом Максимовичем, з ініціативи якого була заснована Київська археографічна комісії (1843) для розгляду давніх актів при канцелярії Київського, Волинського і Подільського генерал-губернатора. Тарас Шевченко з цікавістю працював в Київський археографічний комісії, подорожував Україною, збирав етнографічні та фольклорні матеріали, багато малював. У Києві Тарас Шевченко у листопаді — грудні 1846 року бере участь в засіданнях таємного Кирило-Мефодіївського братства.

 

Т. Шевченко. Автопортрет (Олівець, 1847)

 

Тарас Шевченко з кінці березня до початку квітня 1847 року перебував в селі Бігач (нині Менський районі Чернігівської області), де написав портрет дружини князя Кейкутова Катерини Федорівни, яка згодом стала прототипом головних героїнь повісті «Княгиня» та поеми «Княжна». 4 квітня Тарас Шевченко відбув до Києва, а 5 квітня на паромний переправі через Дніпро його заарештували як учасника Кирило-Мефодіївського братства. Слідство і допити тривали кілька місяців. Вирок був дуже жорстоким. Шевченко провів в засланні майже 10 років: с початку в Орський фортеці, де всупереч заборонам створив низку поетичних і живописних творів, а згодом в Новопетровському укріпленні, де він був від 17 жовтня 1850 року до 2 серпня 1857-го.

 

Т. Шевченко. Портрет Агати Ускової (Папір, сепія, 1853)

 

У січні 1853 року новим комендантом Новопетровського укріплення призначили майора Іраклія Олександровича Ускова, який прибув тільки в квітні 1853 року, після відкриття навігації на Каспійському морі. Ще пізніше, у травні, прибула родина Ускова —  дружина Агата Омелянівна з маленьким сином. Усков виявився дуже доброю і порядною людиною. Неофіційно він дозволів Шевченкові листуватися, малювати і писати. Дружні стосунки склалися у Тараса Григоровича з 25-річною дружиною Іраклія Олександровича Агатою.  В одному з листів до друзів він писав: «Ця найпрекрасніша жінка для мене є істинна благодать Божа». У 1853 році Тарас Шевченко навіть намалював портрет цієї вродливої жінки, яку він називав «найблискучішою перлиною у вінці створінь».

29 липня 1857 року до коменданта Новопетровського укріплення надійшов рапорт про звільнення Тараса Шевченка від служби. 1 серпня Іраклій Усков видав Тарасу Григоровичу документ на право проїзду до Петербурга. Так закінчилося десятирічне заслання поета та художника Тараса Григоровича Шевченка. Його шлях пролягав через Астрахань, Саратов та Нижній Новгород. Тут Тарас Шевченко надовго зупинився, оскільки йому було заборонено в’їзд до Москви та Петербурга.

У Нижньому Новгороді Тарас Шевченко замальовує старовинні архітектурні пам’ятки, краєвиди, пише портрети і автопортрети. 1 жовтня 1857 року розпочався театральний сезон і Шевченко стає завзятим театралом. Тогочасний Нижегородський театр користувався великою популярністю. Наприкінці 1857 року до Шевченка у Нижній Новгород завітав його добрий друг — геніальний актор Михайло Семенович Щепкін, який на сцені нижегородського театру блискуче зіграв роль Михайла Чупруна у водевілі  Івана Петровича Котляревського «Москаль-чарівник».

 

І.І. Журавльов. Портрет К.Б. Піунової (Олія, 1872)

 

Роль Тетяни в цій виставі грала юна акторка Катерина Піунова. Кокетлива дівчина в українському одязі підкорила серце Тараса Шевченка. 21 січня 1858 року відбувся блискучий бенефіс Катерини Борисівни Піунової, а 30 січня Тарас Григорович освідчився їй у листі і зробив офіційну шлюбну пропозицію, попросивши руки Катерини у її батьків.  Але ця подія шокувала родину Піунових. Тарас Шевченко безуспішно сподівався поговорити з Катериною про своє освідчення, але надія згасала з кожним днем.

 5 березня 1858 року Шевченкові було офіційно повідомлено про дозвіл на виїзд  до Петербурга. 10 березня 1858 року Тарас Шевченко прибув до Москви, де зустрівся зі своєю шанувальницею Варварою Миколаївною Рєпніною. 27 березня він прибув до Петербурга, де його зустріли давні знайоми. Тараса Григоровича дуже турбувала відсутність власного помешкання. Він намагався одержати будь-який куточок у приміщенні Академії мистецтв, щоб нікому не заважати і мати можливість спокійно працювати. У червні 1858 року у Великому будинку Академії мистецтв йому було відведено маленьку майстерню, яка складалася з однієї дуже вузької кімнати з одним вікном, перед яким Шевченко-художник зазвичай працював за мольбертом. На антресолі була спальня й літературний кабінет Шевченка-поета.

Тарас Григорович постійно думав про рідну Україну, мріяв там оселитися, мати хатину і садочок. Тарас Шевченко прохав друзів та рідних знайти йому підходящу наречену, але щоб вона обов’язково була проста, не панського роду, сирота і наймичка, скромна та приваблива. Романтичне серце поета 19 листопада 1859 року народжує ліричні рядки:

Посаджу коло хатини

На вспомин дружині

І яблуньку, і грушеньку,

На вспомин єдиній!

 

Т. Шевченко. Портрет Ликери Полусмакової (Італійський олівець, 1860)

 

Улітку 1860 року Тарас Шевченко робить останню спробу одружитися із простою дівчиною Ликерою Полусмак. Вона працювала наймичкою на дачі у Стрельні під Петербургом. Ликера вміла трохи читати й писати, гарно шила та вишивала. Тарас Григорович запропонував дівчині вийти за нього заміж. Вона відповіла згодою. Друзі поета не схвалювали намір Шевченка одружитися з Ликерою, але він був наполегливим у своєму бажанні. Шевченко присвятив своїй нареченій вірш «Ликері» (Моя ти любо! Мій ти друже!), написаний у Стрельні 5 серпня 1860 року. Але розрив був неминучим, який Тарас Шевченко пережив болісно і тяжко. Серце поета було розбито та мрії зруйновано. 27 вересня він написав сумні рядки, озаглавивши поезію єдиною літерою «Л».

Поставлю хату і кімнату,

Садок-райочок насажу.

Посижу я і похожу

В своїй маленькій благодаті.

Та в одині-самотині

В садочку буду спочивати,

Присняться діточки мені,

Веселая присниться мати,

Давнє-колишній та ясний

Присниться сон мені!.. і ти!..

Ні, я не буду спочивати,

Бо й ти приснишся. І [в] малий

Райочок мій спідтиха-тиха

Підкрадешся, наробиш лиха...

Запалиш рай мій самотний.

Але життя продовжувалося. 2 вересня 1860 року Рада Академії мистецтв надала Шевченкові звання академіка по гравіюванню по міді. Поет працював над укладанням «Букваря», який був розрахований на учнів недільних шкіл. На початку січня 1861 року вийшов перший номер українського суспільно-політичного і літературно-мистецького журналу «Основа». На сторінках журналу побачили світ поетичні твори Шевченка: початок поеми «Єретик», «Ой  три шляхи широкії» та «Чернець». Наступний номер «Основи» вийшов вже з некрологом про кончину Шевченка. 26 лютого (10 березня) 1861 року серце Тараса Григоровича Шевченка перестало битися… 

 

 

Література про життєвий і творчий шлях Тараса Шевченка

• Дзюба І. М. Тарас Шевченко [Текст] : життя і творчість / Іван Дзюба. — Київ : Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2008. — 720 с.

• Зайцев П. Перше кохання Шевченка [Текст] // Зайцев П. Перше кохання Шевченка : В. Петров Романи Куліша. Аліна й Костомаров. — Київ : Вид-во «Україна», 1994. — С. 5—14.

• Згадай мене, брате! Тарас Шевченко в контексті свого часу [Текст] / [авт.-упоряд. Ю. Іванченко]. — Київ : Парлам. вид-во, 2018. — 432 с.

• Ковтун, Юрій. Тарасові музи [Текст] / Юрій Ковтун. — Київ : Вид-во «Україна», 2003. — 207 с. : іл.

• Ковтун, Юрій. Тарасові музи [Текст] : трагедія кохання на 6 дій / Юрій Ковтун. — Харків : Міськдрук, 2012. —  84 с. : 11 іл.

• Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський. Хроніка його життя [Текст] / Олександр Кониський ; [вступ. ст. В. Смілянської]. — Київ : Видав. дім «Кондор», 2019. — 620 с.

• Палацово-парковий ансамбль Рєпніних в Яготині [Текст] // Старовинні маєтки України / Ідея та концепція видання Івана Родічкіна ; текст, текстівки укр. мовою, резюме рос. мовою, упоряд. іл. матеріалу Ольги Родічкіної. —Київ : Мистецтво, 2016. — С. 102.

• Струни серця Великого Кобзаря [Текст] // Луняк Є. Минувшина України в романтичних історіях / Євген Луняк. — Київ : Книга, 2011. — С. 293—332.

• Ушкалов Л. В. Тарас Шевченко [Текст] / Л. Ушкалов ; [худож.-оформлювач Є. В. Вдовиченко]. — Харків : Фоліо, 2015. — 122 с. — (Знамениті українці).

• Чалий М. К. Життя і твори Тараса Шевченка [Текст] : (звід матеріалів до його біографії) / Михайло Чалий ; пер., післям. та комент. В. Л. Смілянської. — Київ : Веселка, 2011. — 263 с., іл. 

• Шевченківська енциклопедія : Тарас Шевченко та його сучасники [Текст] : енциклопедія / [редкол. М. Г. Жулинський (голова), М. П. Бондар, О. В. Боронь [та ін.]]. — Київ : Вид-во Ліра-К, 2021. — 608 с.: іл.

• Шляхами Великого Кобзаря [Текст] : атлас / [упоряд.  Л. М. Веклич, Н. О.   Крижова ; авт. текстів О. В. Білоконь (с. 78, 79), О. А. Бондаренко (с. 8— 16, 79),  В. В. Дзима (с. 78—79), О. В. Слободянюк (с. 18—86) ; худож.-оформл. О. Ю. Андрющенка]. — Київ : ДНВП «Картографія», 2013. — 88 с. : іл.

 

 

Підготувала К. В. Бондарчук, завідувачка читальним залом.