Календар «Світ мистецтва»: ювіляри листопада 2025 року

 Відділ мистецтв перегортає сторінку листопада календаря «Світ мистецтва»

Дзвінкий голос століть: 5 книг з історії української мови

 

«Мова — душа кожної національності, її святощі, її найцінніший скарб. В мові наша стара й нова культура, ознака нашого національного визнання…» (Іван Огієнко (Митрополит Іларіон), мовознавець політичний, громадський і церковний діяч)

 

27 жовтня відзначається День української писемності та мови. У церковному календарі — день вшанування пам'яті Преподобного Нестора-Літописця — послідовника творців слов'янської писемності Кирила і Мефодія. В цей святковий день на Українському радіо традиційно відбувається радіодиктант національної єдності, який вперше знавці української мови писали ще на початку ХХІ століття.

Скільки налічують в український мові звуків? Звідки прийшли до нас тисячі пам’яток усної народної творчості — колядки, щедрівки, веснянки-гаївки, русальні, купальські, обжинкові і навіть весільні пісні? Що означає назва останнього дня тижня — «Неділя»? Яку роль відіграли в історії української мови два західноєвропейські міста — Бад-Емс і Страсбург?

Шанувальникам українського слова представляємо цікаві та захоплюючі книжки з історії української мови: Станіслав Губерначук «Трипілля і українська мова», Орися Демська «Українська мова. Подорож із Бад-Емса до Страсбурга», «Українська мова у ХХ сторіччі: історія лінгвоциду», Ярослав Радевич-Винницький «Історія української мови», Кирило Булаховський «Мова, що стала світовим трендом».

 

Станіслав Губерначук «Трипілля і українська мова»

Станіслав Сергійович Губерначук (1938) — філолог, письменник, журналіст, редактор, краєзнавець, громадський діяч. Отримавши диплом філолога, працював редактором на кіностудії «Укртелефільм», журналістом у прес-центрі Держкомсільгосптехніки, учителем, редактором у кількох київських видавництвах. Виступав на Українському радіо, у студентських аудиторіях, на багатьох конгресах та конференціях, присвячених питанням мови та історії. Автор праць: «Прадавність української мови», «Трипілля і українська мова», «Трипільські мовні корені української лексики, пов'язаною із господарською діяльністю», «Як гул століть, як шум віків — рідна мова», «Українські говірки і санскрит»…

 

Губерначук С. Трипілля і українська мова / Станіслав Губерначук. — Київ : Фенікс, 2005. — 232 с.

У запропонованій книзі автор простежує найдавніші витоки української мови. На основі аналізу мовних, археологічних, етнографічних, антропологічних та історичних фактів дослідник приходить до думки про спадкоємний зв'язок між мовно-культурним світом українців та мовно-культурним світом творців Трипільської цивілізації, тобто людності Праукраїни VI-III тис. до нашої ери.

Застосувавши метод «слів і речей» при дослідженні багато чого з того, що вміли і знали, у що вірили носії Трипільської культури, автор дійшов висновку, що мова трипільців стала базовою для становлення праукраїнської мови. А проведений у книзі аналіз знаків-символів трипільської орнаментики і символів-образів українських обрядових пісень сонцепоклонницького походження засвідчив, що основні символи, образи і мотиви української обрядової поезії у своєму формуванні пройшли і часи Трипільської цивілізації.

 

Орися Демська «Українська мова. Подорож із Бад-Емса до Страсбурга»

Орися Мар'янівна Демська (1966) — українська мовознавиця, доктор філологічних наук, професор, організаторка і перша голова Національної комісії зі стандартів державної мови (в лютому 2020 — 9 лютого 2022). Великий Вчитель Української академії лідерства, член Комісії з питань найменувань Київської міської державної адміністрації, експерт у сфері науки, мовної політики та культури. Є співавторкою першого українського словника омонімів, українсько-польського тематичного словника, праці про український лінгвоцид ХХ століття; авторкою наукових публікацій з лексикології, лексикографії, корпусної лінгвістики, соціолінгвістики, лінгвістичного ландшафту та політики простору.

 

Демська О. Українська мова. Подорож із Бад-Емса до Страсбурга / Орися Демська. — Харків : Віват, 2023. — 304 с. ; іл. — (Серія «Актуальна тема»).

На культурній мапі модерної української мови є дві важливі точки: Бад-Емс, звідки указом намагались переконати світ, що української мови немає, не було і бути не може, і Страсбург — точка, де 21 березня 2022 року українська отримала статус майбутньої офіційної мови Європейського Союзу.

Орися Демська розповідає про зародження й розвиток української мови від індоєвропейської прамови до наших днів, її взаємодію з іншими мовами, історію взаємозбагачень, непримириме протистояння з російською і перебіг лінгвоцидів, із яких вона все ж таки вийшла переможницею.

Доступно про формування української державності і національної ідентичності через мову і завдяки мові.

 

«Українська мова у ХХ сторіччі: історія лінгвоциду»

Збірник «Українська мова у ХХ сторіччі: історія лінгвоциду» має на меті ознайомити читачів зі специфікою мовної політики, яку провадив радянський режим на теренах України. Упорядники свідомі того, що збірник не може претендувати на повноту і всеохопність матеріалу. Їх завданням було заохотити майбутніх дослідників до пошуку ширшої інформації і наукового її опрацювання.

 

Українська мова у ХХ сторіччі : історія лінгвоциду. Документи і матеріали / упорядн.: Л. Масенко, В. Кубайчук, О. Демська-Кульчицька; за ред. Л. Масенко. — Київ : Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2005. — 399 с.

У збірнику вміщено документи і матеріали, що стосуються мовної політики радянського керівництва на теренах України. Вони проливають світло на підступне втручання у внутрішній розвиток української мови, спрямоване на штучне зближення її з російською і знищення як незалежного мовного утворення. Розкривається специфіка лексикографічної, термінологічної й правописної практик радянського періоду, метою яких, починаючи з 30-х років, було поступове вилучення питомих рис української лексики, фразеології і навіть деяких словотвірних та граматичних форм і заміна їх кальками з російської мови. На базі корпусу документів і матеріалів укладено реєстр репресованої лексики.

Працю призначено гуманітаріям — філологам, історикам, політологам, викладачам відповідних дисциплін, студентам, аспірантам і всім тим, кому не байдужа доля рідної мови

 

Ярослав Радевич-Винницький «Історія української мови»

Ярослав Костянтинович Радевич-Винницький (1941) — український мовознавець. Кандидат філологічних наук. Автор близько 100 книжкових і журнальних публікацій. Праця «Мова і нація» (у співавторстві з Василем Іванишиним) витримала п'ять видань. Лауреат Міжнародної літературної премії імені Івана Кошелівця (2006). Премію заснував український прозаїк, перекладач, літературознавець, публіцист, журналіст, видавець, громадський діяч, засновник та головний редактор часопису «Соборність» Олександр Деко (1926— 2016) з метою увічнення пам'яті письменника, професора Українського Вільного Університету Івана Максимовича Кошелівця (1907—1999).

 

Радевич-Винницький Я. Історія української мови : іноетнічні персоналії / Ярослав Радевич-Винницький. — Львів : Апріорі, 2020. — 260 с.

Кожна мова, як будь-яке інше суспільне явище, існує і функціонує в певному часопросторі. У ньому вона виникає, формується, змінюється, взаємодіє з позамовними явищами і чинниками, контактує з іншими мовами, розвивається, прогресує, вдосконалюється у своїй літературній формі або, навпаки, деградує, занепадає чи й зникає з лінгвістичної мапи живих мов світу.

Пропонована книга містить нариси життя і діяльності видатних особистостей неукраїнського походження, які позитивно вплинули на визнання, утвердження і розвиток української мови та її літературної форми: Швайпольт Фіоль, Ізмаїл Іванович Срезневський, Агатангел Кримський, Леонід Арсенійович Булаховський, Майк Йогансен, Юрій Шевельов…

Видання адресоване широкому колу читачів, які цікавляться історичним шляхом української мови.

 

Кирило Булаховський «Мова, що стала світовим трендом»

Булаховський Кирило Анатолійович (1986) — український лінгвіст, натураліст, кандидат філологічних наук. Автор науково-популярних видань про лінгвістику, українську мову, рослинний і тваринний світ. Перша книжка під назвою «Цікаве мовознавство» вийшла 2016 року в одеському видавництві «Астропринт». З того часу витримала кілька перевидань. Друга лінгвістична науково-популярна книжка — «Мова, що стала світовим трендом. Факти про українську мову, яких ви не знали» (Львів, «Апріорі», 2024)

 

Булаховський К. Мова, що стала світовим трендом. Факти про українську мову, яких ви не знали / Кирило Булаховський. — Львів : Апріорі, 2024. — 120 с. : іл.

Ця унікальна книга про оселю нашого буття — українську мову. Саме про неї оригінально й захопливо розповідає Кирило Булаховський, пропонуючи абсолютно новий, позбавлений стереотипів підхід.

Видання має стислий формат. Тут немає води, ліричних відступів, пафосних слів — тільки конкретика, приправлена рясним фактажем. Тепер такі часи… З війною ми швидко перейшли від романтизму до реалізму. Не хочеться пустопорожньої балаканини, зайвих слів і довгих фраз, що часто буває в подібних популярних лінгвістичних роботах. Хочеться все по суті.

Пропонована книга без винятку буде цікавою всім, хто прагне краще пізнати мову незламного українського народу.

Підготувала К. В. Бондарчук, завідувачка читального залу

«Повість минулих літ» — найвизначніший твір Нестора-літописця

 

«Книги — мов ріки, які напоюють собою увесь світ; це джерело мудрості, в книгах — бездонна глибина; ми ними втішаємося в печалі, вони — узда для тіла й душі, в книгах — світило мудрості…» («Повість минулих літ», переклад Віктора Близнеця)

 

Пам'ятний знак Нестору-літописцю (м. Київ)

Пам'ятник київському літописцю Нестору, ченцю Києво-Печерської лаври, розташований у невеликому сквері, неподалік від Києво-Печерської лаври. Встановлений у 1988 році. Автори — скульптор Фрідріх Согоян, архітектор Микола Кислий.

 

Нестор-літописець — одна із найвизначніших постатей в історії української державності та культури кінця ХІ — початку ХІІ століття. У церковному календарі день вшанування пам'яті Преподобного Нестора Літописця припадає на 27 жовтня. Цього дня в Україні, починаючи з 1997 року, відзначають День української писемності та мови.

Вчені вважають, що майбутній літописець народився 1056 року у Києві, де минуло й все його життя. Сімнадцятирічнім юнаком він прийшов до Києво-Печерського монастиря, прийняв постриг і був висвячений на диякона за ігуменства Стефана (1074—1075).

Нестор належав до найосвіченіших людей свого часу, мав ґрунтовні богословські знання, добре знав літературу, світову і вітчизняну історію, досконало володів книжною слов’янською та грецькою мовами. Сенсом життя преподобного Нестора була літературна праця. До наших днів дійшли його твори: «Сказаніє і страсть і похвала святим Борису та Глібу», «Житіє Феодосія Печерського», що увійшло до «Києво-Печерського патерика». Нестор-літописець вважається автором або упорядником  «Повісті минулих літ».

Після смерті Нестора, точна дата якої невідома, його було поховано в одній із крипт Ближніх печер Києво-Печерської лаври. Припускають, що це трапилося близько 1114 року. Життєвий шлях Нестора-літописця вперше був описаний у друкованому «Києво-Печерському патерику» від 1661 року.

 

«Повість минулих літ» (XII ст.)

Одна з найвидатніших пам'яток світової культури — «Повість минулих літ», складена Нестором на основі раніше написаних літописів; архівних матеріалів великого князя Святополка Ізяславовича; народних переказів та оповідань, з поєднанням сучасних авторові подій доби Київської держави.

Дослідники середньовічної історії вважають «Повість минулих літ» визначним літописом, що переважає всі інші тогочасні хроніки. Літописний звід Нестора охоплює величезний історичний період — від перших згадок про слов’ян до подій літа 1108 року. Це був результат майже двадцятилітньої титанічної праці літописця. Рукопис Нестора не дійшов до наших днів в оригіналі, але був покладений в основу подальшого літописання.

 

Срібна ювілейна монета «900 років „Повісті минулих літ“»

Срібна ювілейна монета «900 років „Повісті минулих літ“»

На реверсі срібної ювілейної монети розміщено стилізовану композицію батальної сцени, у центрі — Нестор-літописець, угорі напис — «ПОВІСТЬ/ МИНУЛИХ ЛІТ/ ХІІ СТ.»

Автори — художники: Таран Володимир, Харук Олександр, Харук Сергій; скульптори: Атаманчук Володимир, Дем'яненко Володимир.

Дата введення в обіг — 20 грудня 2014 року.

Серія —  Духовні скарби України

 

Повість минулих літ : Літописні оповіді : Для серед. та ст. шк. віку / переказ В. С.  Близнеця ; худож. Г. В. Якутович ; [наук. ред. і післямова В. В. Яременка]. — 3-те вид. зі змінами. — Київ : Веселка, 2002. — 227 с., іл. — (Іст. б-ка для дітей «Золоті ворота»).

«Повість минулих літ» — не просто літопис, пам’ятка української писемності  ХІ—ХІІ століття, а й високохудожня поетична книга, своєрідна хрестоматія, збірник епічних пісень, легенд та переказів, це перша, найдавніша історія українського народу, написана на замовлення Вічності. Вона є букварем нашої національної свідомості, глибоких патріотичних почуттів, пронесених народом крізь тисячоліття.

Переказав літописні оповіді для дітей талановитий майстер художнього слова, лауреат літературної премії імені Лесі Українки Віктор Близнець. Проілюстрував «Повість минулих літ» видатний український художник, лауреат Національної премії України імені Т. Шевченка Георгій Якутович.

 

Повість врем’яних літ / переказ В. С.  Близнеця ;  худож.-оформлювач А. С. Ленчик. — Харків : Фоліо, 2005. — 317 с. — (Укр. класика).

Кожен, хто цікавиться національною історією і тисячолітньою традицією її передачі і відтворення у слові, безумовно, знає найдавнішу пам’ятку літератури «Повість врем’яних літ». Створена на межі ХІ–ХІІ століття Нестором та іншими літописцями, вона є не лише цінним джерелом історії Київської Русі, а й видатним літературним твором, своєрідною хрестоматією, збірником епічних пісень, легенд та переказів, в яких розповідається про далеке минуле нашого народу.

 

Повість врем’яних літ : Літопис (За Іпатським списком) / пер. з давньоруської, післямово, комент. В. В. Яременка. — Київ : Рад. письменник, 1990. — 558 с.

Кожен, хто цікавиться національною історією і тисячолітньою традицією її передачі і відтворення у слові, знає наш найдавніший літопис «Повість врем’яних літ», що створювався в XI — на початку ХІІ століття Нестором та іншими літописцями. Проте Несторів літопис за Іпатським списком, який,, на відміну від Лаврентіївського списку, має виразне українське походження, на Україні жодного разу не видавався. У цьому виданні читач має змогу одночасно одержати оригінальний текст Іпатського списку і переклад сучасною мовою, також зроблено спробу вперше відтворити епічні оповідання літопису як віршований український епос періоду Київської Русі.

 

Повість врем’яних літ // Історія української літератури : у 12 т. / ред.кол. : Віталій Дончик (голова) [та ін.] ; передм. Миколи Жулинського. — Київ : Наук. думка, 2014  — . — Т. І. Давня література (Х  — перша половина XVI ст. ) / наук. ред. : Юрій Пелешенко, Микола Сулима. — 2014. — С. 317—343.

Дванадцятитомна «Історія української літератури» подає розгорнуту панораму зародження і розвитку вітчизняного письменства X—XXI століття, його родових, жанрових і художніх форм, унікальних пам'яток і письменницьких особистостей. Видання трактує історію нашої словесності як цілісний тисячолітній процес, як живий еволюційний рух слова і думки, спрямований на утвердження національно-духовної та державної ідентичності, невтомний пошук гармонійної взаємодії між людиної і соціумом, між Україною і світовою цивілізацією.

Перший том присвячений літературі раннього і зрілого Середньовіччя, що хронологічно збігається з епохою Київської Русі (X — перша половина XIII ст.) та літературі пізнього Середньовіччя (друга половина XIII — перша половина XVI ст.), розвиток якої позначений ренесансними віяннями.

***

• Повість врем’яних літ // Грицай М. С. Давня українська література : підручник / М. С. Грицай, В. Л. Микитась, Ф. Я. Шолом ; за ред. М. С. Грицая. —2-ге вид., перероб. і доп. — Київ : Вища шк., Головне вид-во, 1989. — С. 41—48.

• Повість врем’яних літ : Літопис за Іпатським списком  / пер. з давньоруської В. В. Яременка // Золоте слово : хрестоматія літератури України-Русі епохи середньовіччя ІХ—XVстоліть : у 2-х кн. — Кн. І : Література раннього середньовіччя (до 988 року). Література високого середньовіччя (988—1240) / упоряд. : Василь Яременко, Оксана Сліпушко ; за ред. проф. Василя Яременка. — Київ : АКОНІТ, 2002. — С. 460—781.

• Повість минулих літ // Спадщина поколінь : прадавні українські літературні пам’ятки / упоряд., передм. і комент. Мукомели О. Г. — Київ : Грамота, 2005. — С. 95—208. — (Серія «Шк. б-ка»).

• Повість минулих літ // Література України : для дітей серед. шк. віку / авт.-упоряд. : В. М. Скляренко, Я. О. Батій ; худож.-оформлювач Л. Д. Киркач-Осипова. — Харків : Фоліо, 2009. — С. 46—48.

 

Література про життя та діяльність Нестора-літописця

Абрамович Д. І. Києво-Печерський патерик / Проф. Дмитро Абрамович. — Репринтне видання. — Київ : Час, 1991. — 280 с. 

Увазі читачів пропонується репринтне видання книги «Києво-Печерський патерик» — найбільш древньої пам’ятки української культури. Академік Михайло Сергійович Грушевський вважав, що Патерик та Кобзар були особливо популярними українськими книгами. Патерик був складений монахами Печерського монастиря в період його розквіту, напередодні зруйнування Київської Русі татарськими ордами. В ньому зібрані розповіді про життя відомих членів монастирської общини, їх побут тощо.

Підготував Патерик до видання професор Дмитро Іванович Абрамович, один з найавторитетніших знавців древньої літературної спадщини, на основі самого першого списку 1462 року. Ним же написаний вступ та коментар до книги. Видавництво доповнило книгу післямовою канд. філол. наук В. І. Крекотня.

В оформленні І та ІV сторінок обкладинки використано фрагмент гравюри Леонтія Тарасевича «Нестор-літописець» (Києво-Печерський патерик, 1702 року видання).

*** 

• Києво-Печерська лавра // Вечерський В. В. Українські монастирі. — Київ : Наш час, 2008. — С. 90—113. — (Серія «Невідома Україна»).

• Нестор (бл. 1056 — бл. 1113) // Огородник І. В. Українська філософія в іменах : навч. посіб. / І. В. Огородник, М. Ю. Русин ; за ред. М. Ф. Тарасенка. — Київ : Либідь, 1997. — С. 194—198. 

• Нестор-літописець (бл. 1056 — бл. 1113) // Огородник І. В. Історія філософської думки в Україні : курс лекцій / І. В. Огородник, В. В. Огородник. — Київ : Вища шк. : Т-во «Знання», КОО, 1999. — С. 53—57.

• Нестор-літописець (бл. 1056 — бл. 1113)  — святий. письменник, літописець // Шаров І. 100 видатних імен України/ Ігор Шаров . — Київ : Видавничий дім «Альтернативи», 1999. — С. 278—281.

• Нестор Літописець // Сегеда С.  Український пантеон. — Київ : Балія-Друк, 2013. — С. 24—25.

• Нестор Літописець // Кальницький М. Б. Нариси з історії Києва : навч. посіб. для серед. загальноосвіт. навч. закл. / Михайло Кальницький, Дмитро Малаков, Оксана Юркова ; за ред. Т. М. Кіщук, С. В. Кульчицького. — Київ : Ґенеза, 2002. — С. 42—45.

• Яременко В. Літописець Нестор і його «Повість врем’яних літ» // Золоте слово : хрестоматія літератури України-Русі епохи середньовіччя ІХ—XVстоліть : у 2-х кн. — 

          Кн. І : Література раннього середньовіччя (до 988 року). Література високого середньовіччя (988—1240) / упоряд. : Василь Яременко, Оксана Сліпушко ; за ред. проф. Василя Яременка. — Київ : АКОНІТ, 2002. — С. 438—459.

Інтерактивна вікторина «Нестор Літописець: народження українського слова»

 

Підготувала К. В. Бондарчук, завідувачка читального залу.

Лицар української мови: 90 років із дня народження Олександра Пономаріва, вченого, мовознавця, перекладача, публіциста, етнолога, літературознавця, громадського діяча

 

«Він пам’ятав усе, що стосується захисту української мови, бо мова, без перебільшення, частина його самого, чи він – частина її. Він завзято, безкомпромісно відстоював її завжди, за всіх режимів і влад» (Володимир Ільченко, к.ф.н., журналіст)

 

Народився Олександр Данилович Пономарів 17 жовтня 1935 року на українській етнічній території в Таганрозі. Батько, Данило Семенович (1906-1944), під час Другої світової війни потрапив до полону і помер у концтаборі Гросс Борн-Редериц (зараз територія Польщі). В його німецькій анкеті військовополоненого в рядку національність вказана «Russe», а прізвище зазначене як Ponomarew (рос. Пономарёв). Така ж національність зазначена і в анкеті його брата Івана Семеновича (1899–1943), а прізвище – як Ponomarjow. Прізвище Олександра при народженні – Пономарьов, яке він вважав зросійщеним й тому свідомо змінив на українське Пономарів. Прізвище бабусі по батькові – Кузьменко. Мати Олександра Даниловича – Олена Яківна (1906–1980).

Про Таганрог, місто свого дитинства, Олександр Пономарів згадував так: «Моє рідне місто і всі навколишні села – це етнічна українська територія, яка була заселена вихідцями з південної Чернігівщини та Полтавщини, там навіть говірка була полтавська. Моя бабуся народилася на Чернігівщині, а потім дівчиною приїхала в село Носівка під Таганрогом. У цьому місті навіть у 1918 році пройшов перший з'їзд компартії України. І Таганріг (це місто я називаю саме так, а не на російський кшталт), і Шахти (місто в теперішній Ростовській області) були у складі України. А 1924 року їх передали Росії. До 1933–го там діяли українські школи. В українській школі навчалися мої старші двоюрідні брати. А коли я народився, вже української школи не було. Тож навчався в російській. Але вдома завжди розмовляли українською, на перервах – теж. Тільки на уроках відповідали російською. І всі звичаї, всі пісні в нас були українські».

У 1956 році приїхав до Києва, аби вступити до Київського університету імені Тараса Шевченка для того, щоб вивчати літературну українську. Але на омріяний факультет не вступив – все ж таки не вистачило знання українського правопису, тому став студентом відділення російської філології. Але вивчення української не припиняв ані під час навчання, ані після випуску.

Серед учителів Олександра був Андрій Білецький, який викладав новогрецьку. Її Олександр Пономарів вивчив досконало, тому згодом його постійно запрошували перекладати для грецьких урядових делегацій, що відвідували Україну. Ще студентом разом з однокурсницею Ніною Клименко (відома українська лінгвістка) здійснив підрядковий переклад «Кобзаря» грецькою мовою. У 1964 році, до 150-річчя від дня народження Тараса Шевченка, в Атенах вийшов друком «Кобзар» грецькою мовою. Таким чином, Олександр Пономарів долучився до поширення Тарасового слова на землі Еллади.

З серпня 1961 до травня 1976 року працював у відділі загального та слов'янського мовознавства Інститут мовознавства АН УРСР. На ту пору директором Інституту був Іван Білодід, він вважав що російська мова має бути домінантною в Україні. Тому за відверту проукраїнську позицію Олександру Пономаріву, запропонували звільнитися «за власним бажанням», що він і змушений був зробити.

У 1975 році захистив кандидатську дисертацію «Лексика грецького походження в українській мові».

У червні 1976 р. – лютому 1979 р. – старший редактор у київському видавництві «Техніка».

Від 1979 року й до останніх днів життя він послідовно: викладач, старший викладач, доцент, професор, завідувач та знову професор кафедри мови та стилістики Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Його учнями за цей час стали тисячі українських журналістів.

У 1991 році захистив докторську дисертацію на тему «Проблеми нормативности української мови в засобах масової інформації».

У вересні 1995 – липні 1996 року, і в лютому – серпні 1998 року – професор української мови Інституту східноєвропейських студій Карлового університету в Празі.

Олександр Данилович був автором понад 300 наукових, науково-популярних та науково-публіцистичних праць, присвячених історії й культурі української мови, проблемам нормативності мови засобів масової комунікації, українсько-грецьким мовно-літературним зв’язкам (інтерес до елліністики – від того ж дитинства над Азовським морем, де українці понад два століття живуть поруч із греками), теорії й практиці перекладу. Вчений був автором і редактором численних словників, підручників та навчальних посібників з української мови.

Найважливіші наукові праці Олександра Пономаріва, де він був автором чи співавтором – це фундаментальний «Етимологічний словник української мови» в 7-ми томах; книжки «Про лексичні й фразеологічні паралелізми в новогрецькій та українській мовах» (1965); «Коментарі. Словник імен та назв до перекладу «Іліади» Гомера (1973); «Норми літературної мови в засобах масової інформації» (1983); «Словник античної міфології» (1985, 2-ге вид. 1989); «Словник античної міфології» (2006); «Стилістика сучасної української мови» (1992, 2-ге вид. 1993, 3-тє вид. 2000); «Сучасна українська мова» (1997, 2001, 2005); «Фонеми г та ґ. Словник і коментар» (1997); «Культура слова. Мовностилістичні поради» (1999, 2001); «Лексика грецького походження в українській мові» (2005); «Сучасна українська мова : підручник» (1997, 2001, 2005); «Новогрецько-український словник» (2005) та ще багато інших.

Підготував 10 кандидатів філологічних наук.

Талановито перекладав з грецької та принаймні п’яти слов’янських мов.

Багато років був редактором газети «Київський університет» та «Записок історико-філологічного товариства Андрія Білецького», Був членом редколегій журналу «Дивослово» і газети «Слово Просвіти».

Був членом Спілки письменників України (1993), Спілки журналістів України (1985).

***

Як згадував мовознавець Михайло Кочерган, який познайомився з Олександром Пономаревим у 1962 році, «Олекса (так його називали друзі) мав легку й веселу вдачу й вирізнявся внутрішньою розкутістю. Був надзвичайно чутливий до мови, вловлював її найтонші нюанси. У питанні мовної охайності був дуже прискіпливим і навіть затятим. Того, хто помилявся, міг виправити в присутності інших співрозмовців. Звісно, це не дуже подобалося, тому дехто ображався».

Помилки професор Пономарів викривав нещадно. І це стосувалося не тільки мови дикторів чи текстів на шпальтах провідних українських ЗМІ, а й документів державного значення. Наприклад, він звернув увагу на те, що мовну недоладність припущено в ухваленій у червні 1996 року Конституції України. Там, на його думку, «було вжите стилістично невправне тавтологічне словосполучення «забезпечення безпеки» (тавтології можна було б уникнути, написавши гарантування безпеки)». Також у Конституції припущено ще однієї помилки: «Народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя». Науковець зауважував, що «у фразеологізмі «брати участь» основне змістове навантаження припадає на слово «участь», тому всі додаткові лексеми поєднуються з ним, а не з «брати»: «бере активну участь», «бере безпосередню участь», а не «активно бере участь».

Він боровся не тільки з помилками, суржиком, мовним кітчем, а й викривав мовно-культурне невігластво українських політиків та чиновників, котрі демонстративно й навіть зухвало відмовлялися вчити українську мову, мотивуючи свою безпринципність тим, що їх усі «понімают по-рускі» та й узагалі – «какая разніца…».

Науковець мріяв про те, аби добірна українська мова панувала у вищих ешелонах влади, як у будь-якій країні світу, де поважають себе і своє минуле, а також дбають про гідне майбутнє. Від самого початку Олександр Пономарів був прихильником повернення у вжиток українського правопису, забороненого 1933 року. На скептичні зауваження щодо доцільності подібного кроку відповідав, що тоді й відновлення української незалежності можна ставити під сумнів. Його ставлення до української мови було не лише його позицією мовознавця. Це була громадянська, світоглядна позиція, яку він палко захищав. І передусім як член Правописної комісії, яка впродовж 15 років готувала новий правопис української мови.

Ось як він пояснював причини, через які мовознавці тривалий час (із 1999 року) не могли дійти згоди у правописі: «Одні мовознавці хочуть усунути наслідки більшовицької наруги з українського правопису, що сталася 1933 року. Їхні нечисленні опоненти досі не вийшли з радянської шинелі і обстоюють те, що нам нав'язали в добу зближення мов і правописів», – розповідав він читачам мовного блогу на сайті BBC News Україна у 2013-му.

Із спогадів Максима Стріхи, письменника, перекладача, доктора фізико-математичних наук про роботу в Національній комісії з питань правопису, де він як тодішній заступник міністра освіти і науки був співголовою, а професор Олександр Пономарів – найактивнішим прибічником повернення «проскрибованих» у 1930-ті норм «харківського» правопису:  «Робота нашого складу комісії тривала від 2015 року. Було «пройдено» й узгоджено більшість питань. Але все вперлося в «політично чутливі» моменти: «радості, солі» чи «радости, соли» в родовому відмінку, «г» чи «ґ» в чужоземних прізвищах та іменах, «аудиторія» чи «авдиторія», «Афіни» чи «Атени», відмінюваність чи невідмінюваність іменників іншомовного походження типу «метро», «кіно».

На цьому ж місці, як відомо, зазнав краху правописний процес початку «нульових». Провідні мовознавці тоді розсварилися і в хід пішли політичні звинувачення. Долили олії у вогонь і різні проросійські діячі.

Відтак мені було зрозуміло, що або ми вийдемо на узгоджений варіант, який підтримають усі (чи майже всі) члени правописної комісії, або рішення з окремих питань, навіть ухвалені ситуативною більшістю в 1-2 голоси, не дозволять прийняти остаточний документ на урядовому рівні, і ми далі лишатимемося з «уересерівським» ще правописом кінця 1980-х.

Цей компроміс упродовж шести (!) зустрічей, кожна з яких тривала близько двох годин, шукали в моїй присутності професори Олександр Пономарів (який представляв «прихильників змін») та Богдан Ажнюк (який уособлював «здорових консерваторів»).

Саме під час цих фантастично цікавих фахових дискусій і народилася та концепція варіативності окремих норм, яка і дозволила в 2019-му нарешті ухвалити нову редакцію Українського правопису спершу на Національній правописній комісії (одноголосно!), потім на спільному засіданні Президії НАН України та Колегії МОН і остаточно – постановою уряду (чого нашим попередникам не вдавалося впродовж понад двадцяти років).

Звісно, компроміс передбачає поступки з обох сторін. Олександр Данилович, зокрема, дуже переживав, що не зумів домогтися повернення до відмінюваності «кіна» й «метра». Але він безумовно вважав нову редакцію правопису своїм вистражданим дітищем і завжди давав рішучу й аргументовану відповідь тим, хто піддавав новий правопис критиці (незрідка – просто через небажання уважно вчитатися в його текст)».

***

Олександр Пономарів був палким аматором опери. І вкрай болісно відреагував, коли опера через байдужість, лінощі та елементарну неосвіченість провідних українських співаків та музикантів вже в 1990-ті роки перестала звучати українською мовою. Він разом з однодумцями намагалися донести до всіх, від кого це залежало, що україномовна опера (переклади для якої створювали Микола Вороний, Павло Тичина, Максим Рильський, Борис Тен, Микола Лукаш та інші знакові постаті української літератури) є важливою частиною національної культурної спадщини, а відтак варта безумовної підтримки й збереження.

***

Олександр Данилович був беззаперечним авторитетом, учителем і наставником. Для колег мовознавців – фахівцем найвищого штибу, а для пересічних українців, тих, хто цікавився рідною мовою, Олександр Пономарів був не стільки професором-академіком, як порадником, такою собі вищою мовною інстанцією. «Ось так варто писати-говорити, а ось так – не можна, а це – калька з російської, а тут доцільніше вжити таке питомо українське слово…» Кожен охочий міг відкрити його зовсім невеличку, тоненьку «Культуру слова: Мовностилістичні поради» й знайти відповідь на своє запитання. Ця книжка, разом із «Як ми говоримо» Бориса Антоненка-Давидовича є альфою і омегою для всіх, хто якимось чином дотичний до українського слова. Як зауважував Іван Дзюба, Олександр Пономарів наче підхопив від Антоненка-Давидовича традицію мовних консультацій і роз’яснень щодо тих чи інших питань української мови.

***

Майже 10 років Олександр Данилович вів мовний блог на BBC News Україна. Сотні читачів надсилали професору свої запитання – і він відповідав всім. Його порад питали державні чиновники, журналісти, вчителі, підприємці та юристи. Раз на місяць він приходив у офіс ВВС, щоб начитати чергову порцію відповідей на диктофон. Після запису професор чекав на таксі, пив незмінну каву без цукру, а до нього підходили журналісти – привітатися чи поговорити про політику, правопис, мову. Адже чимало працівників BBC були його студентами, а поспілкуватися з професором завжди було насолодою: його коментарі були гострі, а ерудиція – безмежна.

***

Наприкінці червня 2020 року Олександр Пономарів впав і зламав хребет. Але навіть після переламу він знайшов сили підвестися і вже почав самостійно пересуватися по хаті. У нього було багато планів, але о 7 ранку 14 жовтня 2020 рокі Олександр Пономарів помер. Не дожив 3 дні до свого 85-річчя.

Праці Олександра Пономаріва

Пономарів О. Д. Стилістика сучасної української мови : підручник / Олександр Пономарів. — Київ : Либідь, 1993. — 248 с.

У підручнику розглядаються предмет і завдання стилістики, стилістичної категорії, взаємодія функціональних стилів. Окремі розділи присвячені лексичним та фразеологічним засобам стилістики, стилістичним можливостям етимології, морфології та синтаксису. Значну увагу приділено питанням нормативності української мови в засобах масової інформації.

 

Пономарів О. Д. Культура слова : Мовностилістичні поради / Олександр Пономарів. — 4-те вид. доповн. — Київ : Либідь, 2011. — 272 с.

Даються поради щодо вибору лексичних, вимовних, наголосових, морфологічних та синтаксичних варіантів для найкращого висловлення думки в різних стилях сучасної української  літературної мови. Видання доповнене новітніми спостереженнями автора та його численних дописувачів.

 

Пономарів О. Д. Українське слово для всіх і для кожного / Олександр Пономарів. — 2-ге вид. — Київ : Либідь, 2017. — 360 с.

У виданні містяться спостереження над традиційними й новими явищами в українській літературній мові, даються поради щодо вибору найкращих варіантів висловлення думки в галузі лексики, вимови, наголосу, морфології, синтаксису, стилістики, фразеології. Розділ «Роздуми і коментарі» відбиває різні етапи становлення української мови як державної та функціонування її в незалежній Україні.

 

Пономарів О. Д. Фонеми Г та Ґ : Словник та коментар / Олександр Пономарів.— Київ : Видавничий центр «Просвіта», 1997. — 40 с.

У словнику містяться слова, що мають у своєму складі  фонему Ґ. Зі слів іншомовного походження наводяться також запозичення з грецької мови, де вживання проривного Ґ є помилкою.

***

Взаємодія художнього і публіцистичного стилів української мови : монографія / авт. кол.: Пилинський М. М. , Н. Я. Дзюбишина- Мельник, О. Д. Пономарів [та ін.] ; АН УРСР ; Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні ; відп. ред. М. М. Пилинський. — Київ : Наук. думка, 1990. — 216 с.

У монографії висвітлюються процеси взаємопроникнення синтаксичних, словотвірних, фразеологічних, лексичних засобів художнього і публіцистичного стилів сучасної української мови. Представлена стилістика експресивних засобів: розглянуті перифраз у художньому та публіцистичному текстах, вплив стилю масової інформації на мову сучасної поезії та сучасному мовленні.

 

Етимологічний словник української мови : у 7 т. / редкол. : О. С. Мельничук (голов. ред.) [та ін.]. — Київ : Наук. думка, 1983 — . — (Словники України). — Т. 6 : У — Я / уклад. Г. П. Півторак, О. Д. Пономарів [та ін.]. — 2012. — 568 с.

Шостий том словника містить слова на літери У — Я. У ньому подається етимологія і характеризується стан етимологічної розробки всіх зафіксованих у ХІХ і ХХ століттях слів української літературної мови та діалектів, за винятком найрегулярніше утворюваних похідних форм, пов’язаних із наведеними в словнику, і застарілих або вузькофахових термінів іншомовного походження. Розглядаються також етноніми і власні імена людей, поширені в Україні. 

Шевченко Л. Ю. Сучасна українська мова : довідник / Л. Ю. Шевченко, В. В. Різун, Ю. В. Лисенко ; за ред. О. Д. Пономаріва.—  Київ : Либідь, 1993. — 336 с.

У довіднику зібрані основні поняття про українську мову як систему елементів різних мовних рівнів, а також описані найпоширеніші мовні та правописні явища, одиниці. Виклад змісту побудовано на поєднанні енциклопедичного принципу алфавітного розміщення статей з окремим поданням відомостей із наукових дисциплін — графіки, орфографії, фонетики, орфоепії, морфології, лексики, фразеології, морфеміки, словотвору та синтаксису.

 

Валетас, Костас. Заробітчани : повість / Костас Валетас ; пер. з новогрецької Олександра Пономаріва // Сучасна грецька повість. —  Київ : Дніпро, 1981. —С. 264—370.

До збірки увійшли твори грецьких письменників Костаса Варналіса, Тетяни Гріці-Мільекс та Костаса Валетаса, які розповідають про боротьбу проти фашизму.

 

Використана література з мережі Інтернет

 

• Блоґ професора Пономаріва на сайті ВВС (Архів блогу, 2009—2011) [Архівовано 1 квітня 2016 у Wayback Machine.]. – Режим доступу : https://www.bbc.co.uk/blogs/ukrainian/ponomariv/2442 

• Пономарів Олександр Данилович. – Режим доступу : https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D1%80%D1%96%D0%B2_%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80_%D0%94%D0%B0%D0%BD%D0%B8%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87 

• Ільченко В. Як правильно сказати, професоре? : пам’яті подвижника мови Олександра Пономарева /Володимир Ільченко, Світлана Шевцова. – Режим доступу: https://www.ukrinform.ua/rubric-society/3118590-ak-pravilno-skazati-profesore.html 

• Кочерган М. П. Слово і діло / М. П. Кочерган / електронна біб-ка Ін-ту журналістики. – Режим доступу : http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=333 

• Помер Олександр Пономарів: невтомний борець проти зросійщення української мови. – Режим доступу : https://www.bbc.com/ukrainian/features-52473655 

• Стріха М. Він був лицарем української мови. Пам’яті Олександра Пономарева / Максим Стріха. – Режим доступу : https://www.pravda.com.ua/columns/2020/10/15/7269943/ 

• Інтерв'ю, розповіді про О. Пономаріва на youtube: Олександр Пономарів / Остання Барикада  з Олександром Донієм. – Режим доступу : https://www.youtube.com/watch?v=nZeBemIJ9fU 

• Олександр Пономарів: законодавець сучасної культури мови / Ірина Фаріон «Ген українців» / 74 студія. – Режим доступу : https://www.youtube.com/watch?v=ltfNWaW44Bk 

• Легенда-мовознавець - Олександр Пономарів : За Чай.com : 19.02.2018 / 5 канал. – Режим доступу : https://www.youtube.com/watch?v=BQHShPXvhgc

Підготували: О.О. Бурлак, К.В. Бондарчук