* * * 2018 * * * Рік охорони культурної спадщини * * * 2018 * * * Рік продовження розвитку української освіти * * * 2018 * * * Рік української мови в Німеччині та німецької мови в Україні * * * 2018 * * * Рік Божого слова в Україні * * * 2018 * * *

пятница, 3 февраля 2017 г.

«Життя віддане театру»: до 130-річчя від дня народження Леся Курбаса


«Створити те, чого немає в дійсності, кинути людям фантазію, ідеальне, неіснуюче, але прекрасне…  А для цього треба розбудити фантазію, виростити їй крила і навчитись літати…»
Лесь Курбас





Українське театральне мистецтво своїм корінням сягає народної творчості праслов’янських племен. Елементи театру були ще у найдавніших обрядах та іграх, пізніше – у мистецтві бродячих акторів-скоморохів, відомих із часів Київської Русі.
У XVI – XVII столітті в Україні виникає так званий шкільний театр, його розквіт пов’язаний з Київською академією, в стінах якої були поставлені драматичні творі Феофана Прокоповича.
З другої половини XVIII століття відомі вистави народного лялькового театру - вертеп, який був духовною криницею українського комедійного театру. Наприкінці XVIII століття на західноукраїнських землях виникають перші професійні трупи. У другий половині ХІХ століття професійні драматичні театри з’являються у Харкові, Києві, Львові, Полтаві, Одеси та інших містах.
Початок українського національного професійного театру пов’язується з постановою 1819 року у Полтавському вільному театрі спектаклів «Наталка-Полтавка» і «Москаль-чарівник» Івана Котляревського.
Розвиток українського театру ХІХ – початку ХХ століття невідривний від творчості видатних акторів та режисерів М. Кропивницького, М. Старицького, І. Карпенка-Карого, М. Заньковецької, М. Садовського, П. Саксаганського.
Після жовтня 1917 року професійні драмтеатри були націоналізовані, виникли нові творчі колективи. У 1919 році було створено перший державний драматичний театр УРСР ім. Т.Г. Шевченка у Києві (пізніше Український драматичний театр ім. І. Франка), з’являються театри для дітей та юнацтва, пересувні робітничо-селянські театри. Надзвичайно плідною була діяльність актора і режисера, реформатора українського театру Леся Курбаса.
Курбас Олесь (Олександр-Зенон Степанович) народився 25 лютого 1887 року в місті Самборі в акторської родині Ванди і Степана Яновичів (родинний сценічний псевдонім Курбасів). У 1907 році Лесь вступив на філологічний факультет Віденського університету, але провчившись рік, повернувся додому. У 1908-1910 роках Курбас продовжив освіту на філософському факультеті Львівського університету. За те, що разом з іншими студентами Курбас боровся за викладання українською мовою, його виключили з університету. Усунення від навчання зіграло вирішальну роль в його долі. У 1911 році він отримав запрошення стати одним із режисерів «Гуцульського театру» - унікального у своєму роді колективу з самобутньою естетикою і власним репертуаром.
Весною 1916 року Лесь Курбас отримав запрошення від Миколи Садовського, який очолював Київський український театр. У Києві він відразу ж привернув до себе увагу театралів: стрункий, з красивим натхненним обличчям, він створював на сцені яскраві образи, неповторні індивідуальності.
Афіша вистави "Йоля" Є Жулавського, 1918
Після Лютневої революції 1917 року у Леся з’явилося нове захоплення – створення молодіжної студії, яка незабаром перетворилася на «Молодий театр». У березні 1922 року режисер організував студію «Березіль», якій призначено було стати одним із найулюбленіших його дітищ. До роботи він привернув акторів «Молодого театру». Через короткий період художнє об’єднання «Березіль» вже налічувало 250 чоловік. Згодом «Березіль» як центральний український драматичний театр був переведений до Харкова.
Після переїзду театру в Харків Курбас, нарешті, знайшов свого драматурга. Це був Микола Куліш. Найвищим досягненням Куліша стали п’єси, поставлені в театрі «Березіль» Лесем Курбасом: «Народний Малахій» (1928), «Мина Мазайло» (1929) і «Маклена Граса» (1933). Біль ніж за 10 років «Березіль» під керівництвом Курбаса поставив 45 спектаклів, половину з яких склали його власні композиції й інсценування.

Сцена з вистави "Народний Малахій" М. Куліша, 1928
5 жовтня 1933 року Лесь Курбас був усунутий від керівництва «Березолем» за націоналізм. 9 квітня 1934 року в Харкові відбувся суд, який засудив його до 5 років ув’язнення. Покарання відбував на будівництві Біломорсько-Балтійського каналу. Збереглися відомості, датовані 16 листопада 1934 року, про реєстрацію Курбаса в таборі на Медвежій Горі (Карелія).  У середині 1936 року його перевезли на Соловки. Там Лесь Курбас створив театр, поставив «Аристократів» М. Погодіна і «Учня диявола» Б. Шоу. Наприкінці 1936 року він був переведений на острів Анкер. Улітку 1937 року 1825 осіб Соловецької тюрми особливого призначення були засуджені до смерті. У списку значилося й прізвище Курбас. Лесь Курбас був реабілітований 31 січня 1957 року за відсутністю складу злочину.
У різні роки і в різних театрах Лесь Курбас зіграв величезну кількість ролей. Він є автором низки статей на театральні теми і перекладів з німецької, польської, англійської, французької та норвезької мов п’єс до театру. За його ініціативою видавалися журнали «Театральні вісті», «Радянський театр» і «Барикади театру». Як режисер і викладач театральних студій і театрів Лесь Курбас виховав плеяду українських акторів і режисерів.
У 1988 році був заснований Володимиром Кучинським та групою молодих акторів Львівський академічний театр імені Леся Курбаса.
1989 року на фасаді Харківського державного академічного українського драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка було встановлено меморіальну дошку в пам'ять про Леся Курбаса, а «Мала сцена» театру знову дістала назву «Березіль».


Одеські сторінки життя Леся Курбаса

Голота В.В. Театральная Одесса. – Киев : Мистецтво, 1990. – 245 с., ил.
Влітку 1918 року в Одесі працювало безліч театральних об'єднань, студій, шкіл, які змінювалися майданчиками, акторами. Працювали всі театри, але сценічних майданчиків не вистачало. Грали навіть в кінотеатрах.
Яскравою подією в житті Одеси стали короткочасні гастролі «Молодого театру» під керівництвом Леся Курбаса. Розмістилася трупа в будівлі школи на 9-ій станції Великого Фонтану. Відпочинок поєднували з роботою: готували новий репертуар, тренувалися, слухали лекції свого керівника. А на прощання артисти вирішили зіграти кілька спектаклів на сцені театру Сибірякова. З 19 по 25 серпня 1918 були показані вистави: «У пущі» Лесі Українки, «Молодість» М. Гальба, «Горе брехунові» Ф. Грількарцера, «Чорна Пантера і Білий Ведмідь» В. Винниченка, «Йола» Ю. Жулавського , «Доктор Штокман» Г. Ібсена, «Вечір етюдів» О. Олеся. Актори «Молодого театру», такі як Г. Юра, В. Василько, М. Терещенко, С. Бондарчук, С. Макуйлович, А. Ватуля, П. Самійленко, стали відомими діячами української сцени.
Навесні 1924 року до Одеси спрямували свої погляди багато театральних колективів України. Лесь Курбас у цьому році знімав на Одеській кіностудії фільми «Вендета» і «Макдональд».
На Одеській кінофабриці він ставить три картини, котрі хоч і не збереглися, однак описані в кінознавчій літературі.
Першою кінороботою Курбаса була короткометражна стрічка «Вендета». Піп Сильвестер Іжерувимський і дяк Гордій Святоптицин не поділили черешню, що росте на межі їхніх городів. Розгорається битва, у відтворенні якої чимало гротескового, пародійного, власне фольклорного.
Наступний фільм Курбаса «Макдональд» - політичний памфлет, вирішений у американській комічній стилістиці, з численними погонями й трюками. Останній фільм Леся Курбаса – «Арсенальці», присвячений відомим подіям у Києві початку 1918 року. І хоча режисер надалі уже не працював у кіно, його фільми не проминули безслідно.
У травні 1924 року Лесь Курбас направив до Одеси режисера, педагога і хорошого організатора Степана Бондарчука з метою створення філії театру «Березіль». Авторитет Леся Курбаса був настільки великий, що Одеський Губполітпросвіт відразу видав наказ про організацію в травні 1924 року театральної майстерні, філії художнього об'єднання «Березіль» під керівництвом С. Бондарчука. Завданням режисера було обрати серед робітничої молоді учнів, провести з ними студійну роботу і через два-три місяці приступити до здійснення постановок. Передбачалося перенести на одеську сцену вже відомі спектаклі театру «Березіль»: «Газ» Г. Кайзера, «Джиммі Хіггінс» за Е. Сінклером, «Машиноборці» Е. Толлера, «Макбет» В. Шекспіра, «Гайдамаки» Т. Шевченка.
Пройшовши курс театральної майстерності, молоді актори приступили до постановки «Чудотворців» Степана Бондарчука. Одеська преса своєчасно висвітлювала роботу майстерні. 28 січня 1925 року Лесь Курбас побував на репетиції «Джиммі Хіггінса» і похвалив виконавця головної ролі. Подальша доля філії «Березіля» в Одесі склалася драматично через низку причин. Майстерня припинила своє існування,  не відсвяткувавши навіть свій річний ювілей. Театральна діяльність філії «Березіля» була містком для створення в Одесі українського драматичного театру.



Про життя та творчість Леся Курбаса



Волицька І.В. Театральна юність Леся Курбаса (проблема формування творчої особистості) / фото В. Коренева. – Львів: Ін-т народознавства НАН України. 1995. – 152 с.: фот. 
У монографії досліджується маловивчена проблема формування творчої особистості видатного режисера-реформатора українського театру Леся Курбаса. Розглядається період навчання у Віденському та Львівському університетах на тлі європейських театральних пошуків початку XX ст., участь в аматорських театрах, а також професійна акторська діяльність в театрі товариства «Руська бесіда».
Для театрознавців, культурологів, викладачів і студентів гуманітарних вузів, усіх, хто цікавиться українським театральним мистецтвом.

Корнієнко Н. М. Лесь Курбас: репетиція майбутнього / мал. Сергія Маслобойщикова. – Київ : Факт, 1998. – 469 с.: іл.
Запропонована книга – перша монографія, у якій здійснено дослідження евристичних художніх моделей Леся Курбаса, засновника національного українського модерного театру XX століття. Ім’я Леся вписано в історію світового театру поруч з іменами Мейєрхольда, Крега, Станіславського, Вахтангова. Глибокий науковий підхід до вивчення творчості Майстра, обробка архівних матеріалів, художнє втілення теми робить цю книгу унікальною і неповторною.



Курбас Л. Березіль: Із творчої спадщини / упоряд. і прим. М. Лабінського; передм. Ю. Бобошка. – Київ : Дніпро, 1988. – 518 с.
Книжка містить значну частину творчої спадщини видатного режисера, актора, мислителя і теоретика театрального мистецтва, фундатора українського радянського театру, одного з найвидатніших діячів української культури першої третини XX століття.






Курбас Лесь. Статьи и воспоминания о Лесе Курбасе. Литературное наследие / сост. М. Г. Лабинский, Л. С. Танюк; вступ. ст. Н. Б. Кузякиной. – Москва : Искусство, 1988. 463 с., 28 л. ил.
Книга посвящена творческому пути одного из талантливейших активны созидателей советского сценического искусства, блестящих актерских работах, новаторских постановках спектаклей, о сложных эстетических взглядах, вдумчивой педагогической деятельности, организаторских способностях народного артиста республики А. С. Курбаса, оказавшего огромное влияние на развитие украинского театра, пишут в первой части сборника, работавшие с ним и хорошо его знавшие актеры, режиссеры, литераторы. Вторая часть представляет литературное наследие Курбаса. Книга иллюстрирована фотографиями актеров, руководимых Курбасом трупп и сцен из поставленных им спектаклей.

Курбас Лесь. Філософія театру / упоряд. М. Лабінський. – Київ : Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2001. – 917 с.
У виданні вперше друкується великий масив досі не опублікованої (за деякими винятками) теоретичної спадщини Леся Курбаса (1887-1937) – режисера і мислителя, організатора театру, драматурга, театрального педагога, теоретика і працівника сцени, великого основоположника українського модерного театру XX століття.





Макарик І. Перетворення Шекспіра. Лесь Курбас, український модернізм і радянська культурна політика 1920-х років / Ірина Макарик ; пер. з англ. Т. Цимбала. – вид. 2-ге, допов. – Kиїв : Ніка-Центр, 2013. – 352 с.: іл.
Спираючись на друковані й недруковані спогади, журнали, листи, газети, афіші, маніфести, протоколи режисерських лабораторій і зборів театральних колективів, канадська дослідниця Ірина Макарик аналізує творчий доробок Леся Курбаса, радянські культурні практики й експерименти 1920-х років. Це розлогий екскурс у постколоніальну царину: крізь призму новаторських, ба навіть скандальних шекспірівських постановок Курбаса розглянуто поняття універсальності, цінності, канону, класики, високої/низької культури, ідеології, влади, імперського / колоніального, периферії / центру. Зосередившись на питаннях модернізму, перекладу, народництва, автора, ідеології, тексту, Ірина Макарик показує, що в СРСР боротьба за новий культурний лад була так само нелегкою і суперечливою, як боротьба за новий політичний, соціальний та економічний устрій.
У виданні вперше друкується великий масив досі не опублікованої (за деякими винятками) теоретичної спадщини Леся Курбаса (1887-1937) – режисера і мислителя, організатора театру, драматурга, театрального педагога, теоретика і працівника сцени, великого основоположника українського модерного театру XX століття.

«Молодий театр» Ґенеза. Завдання. Шляхи / упоряд., авт. вступ. ст. М.Г. Лабінський. – Київ : Мистецтво, 1991. – 320 с.
«Молодий театр», створений Лесем Курбасом, став неабияким явищем в історії українського сценічного мистецтва, хоч і проіснував усього близько трьох років. Серед авторів цього збірника – сам Лесь Курбас, колишні актори «Молодого театру» — С. Бондарчук, П. Самійленко, В. Василько, Г. Юра, Б. Васильєв, Й. Шевченко, С. Мануйловнч, В. Чистякова, П. Нятко, а також ті, кому пощастило бувати на виставах талановитого колективу: літератори – М. Семенко, М. Вороний, Я. Савченко, В. Ярошенко, театральні діячі – Д. Антонович, П. Рулін, В. Максимов... Книга багатоілюстрована, присвячена 75-річчю від дня заснування «Молодого театру».



Лесь Курбас. Сюжет із циклу “Розстріляне відродження” про видатного українця Леся Курбаса. У Радянському союзі його називали найкращим режисером, а вже за декілька років після отримання звання "народного артиста" - його стратили. 

Комментариев нет:

Отправить комментарий

Надеемся на комментарии