* * * 2018 * * * Рік охорони культурної спадщини * * * 2018 * * * Рік продовження розвитку української освіти * * * 2018 * * * Рік української мови в Німеччині та німецької мови в Україні * * * 2018 * * * Рік Божого слова в Україні * * * 2018 * * *

вторник, 23 января 2018 г.

Гумор та сатира Євгена Дударя: до 85-річчя від дня народження




Місце народження – село Озерна, нині Зборівського району Тернопільської області. Ясна річ, у родині не обходилося без теми українського повстанського руху, до якого мав певну причетність Євгенів батько – сільський кравець Міхал, уже за самим родом діяльності людина не просто комунікабельна, а популярна серед односельців. Довгими осінніми й зимовими вечорами до оселі Дударів сходилися люди: хто на примірку чи по виконане замовлення, а хто й по веселі, дотепні оповіді господаря, чиїми «університетами» були, зокрема, співомовки Степана Руданського, гуморески та фейлетони Остапа Вишні, народні анекдоти.
Логічно припустити, що перші зародки почуття смішного, комічного з’явились у малого Євгена саме під впливом батька. Згодом він про це напише у своєрідній біографічній хроніці «Спогади про себе».
Першою літературною спробою Дударя був школярський вірш про весну – як виконане старанним учнем домашнє завдання, що його загадав учитель української мови та літератури Євген Михайлович Макух. Успіх віршара не залишився непоміченим, його почали вирізняти з-поміж інших школярів молоді, прислані зі Східної України вчительки історії та біології, даючи для прочитання книжки поза навчальною програмою. Хоча, звісно, тоді важко було говорити про якесь літературне майбутнє простого сільського хлопця.
На вступному іспиті до Київського інституту театрального мистецтва імені І. К. Карпенка-Карого пошуковець акторської слави читав поетичну антифашистську інвективу Максима Рильського – вірш «Вогонь, залізо і свинець», де були рядки: «Чого ви прагнете, грабіжники з пустелі? Чого ви лізете в радянський наш город? Чи ви надієтесь, що славний наш народ подасть вам хліб і сіль на золотій тарелі?..» Читав – і зображував на обличчі й у голосі таку люту ненависть до «грабіжників з пустелі», що члени приймальної комісії тремтіли з переляку, після чого… одностайно відмовили юнакові в артистичному хисті.
А тут саме приспіла пора строкової військової служби. Відбував її у далекому азербайджанському місті Баку й надіслав до армійської газети «На страже» віршований фейлетон – дошкульну сатиру на лихослова-каптенармуса, чий лексикон складався переважно з добірного «інтернаціонального» матюка. Прийшла відповідь за підписом «литработник ефрейтор Евгений Евтушенко» (чи не той самий, котрий згодом став відомим російським поетом, а поки що відробляв солдатську кашу в редакції специфічного періодичного видання?). відповідь, на подив Дударя, негативна: «Ваш фельетон поэтически слабый». На що український Євген відгукнувся саркастичним катреном такого змісту:
Согласен я, что мой памфлет
Был «слабым поэтически»…
Но почему же Ваш ответ
Такой бюрократический?
Наступний фейлетон солдатського дописувача таки з’явився в газеті. Може, саме тоді Дудар уперше повірив у силу сатиричного слова.
1957 року Євген Дудар стає студентом факультету журналістики Львівського державного університету імені І. Франка, маючи на меті зосередитися на суто сатиричних газетярських жанрах. Такого спецкурсу на факультеті не виявилось, отож довелося його самому собі «начитувати» - писати курсові роботи та реферати, виробляти базові принципи й наукову термінологію.
Студентські роки – період остаточного вибору Дударем власних літературно-творчих уподобань на користь гумору й сатири. На останніх двох курсах навчання він редагував сатиричне «Жало» - 5-метрову стендову газету, що розміщувалася на так званій Стометрівці − улюбленому місці прогулянок львів’ян. Випускали «Жало» студенти факультету журналістики та художнього інституту. Критикували, незважаючи на чини й посади, та ще й безстрашно. Для Євгена то була добра практика з усіх поглядів – збирання й перевірки матеріалу, розумного його дозування, поваги до людини й нещадності до нелюдів.
У ці ж роки обласна газета «Вільна Україна» систематично друкує його фейлетони, гуморески, замальовки з натури, об’єктом викривальної уваги яких є переважно потворні явища світового імперіалізму. Їх охоче передруковує «прогресивна» зарубіжна преса. Проте коли в об’єктив погляду молодого сатирика потрапляють негативні реалії «по цей бік кордону», йому недвозначно дають знати, що в Радянському Союзі недоліків немає, а тільки точиться наполеглива «боротьба гарного з іще кращим». І офіційної цензури теж не існує – зате коли гуморист подає до видавництва рукопис своєї першої книжки, її обрізають аж на дві третини обсягу.
Літературний первісток Євгена Дударя «Прошу слова» виходить у Львові 1967 року. Хто вперше тримав у руках власне дебютне книжкове видання, тому добре відомі авторські почуття. Нічого дивного, що тішився та радів з першого серйозного успіху також і новонароджений письменник.
Проте радість тривала недовго. Незагайно на «Прошу слова» з’явилася друком розгромна рецензія, автор якої Ігор Моторнюк не знайшов у книжці ані того, ані сього, ані третього-десятого… практикувався тоді такий літературно-критичний підхід: оцінювати не те, що є у автора, а чого нема.
В 1962 році Євген Дудар стає завідувачем відділу Хмельницької обласної молодіжної газети «Прапор юності». Аж тут накопичується нова хвиля реформ і молодіжна газета перестає існувати, а письменник поверається до Львова, де йому пропонують посаду редактора університетського видавництва.       
Євген Дудар написав і видав цілу бібліотеку сатирико-гумористичної літератури. Після згадуваної дебютної збірки «Прошу слова» вийшли друком книжки «Вуглеводи і віники» (1968), «Операція ”Сліпе око“» (1970), «Сусіди не дрімають» (1973), «Коза напрокат» (1974), «Дисертація» (1976), «Сеанс гіпнозу» (1978), «Робінзон з індустріальної» (1981), «Профілактика совісті» (1981), «Шедевр за вуаллю» (1981), «Директор без портфеля» (1985), «Антифас» (1987), «Дон Жуан у спідниці» (1988), «Рятуймо жінку» (1989), «Штани з Гондурасу» (1993), «Хунта діє» (1993), «З публічних марафонів» (1993), «Плацдарм» (1996), «Українці мої, українці» (2001), двотомник «Галерея чудотворців» (т. 1 – «Профілактика розуму»; т. 2 – «Профілактика совісті») (2003), «Чума в Україні» (2010).

Творчість Євгена Дударя стала предметом аналітичного дослідження літературних критиків Ореста Сливинського, Івана Пасемка, інших фахівців у галузі «рухомої естетики». Його заслуги в царині художнього слова та національного духовно-культурного відродженння  відзначено літературно-мистецькими та іншими преміями: імені Остапа Вишні, імені Микити Годованця, імені Пилипа Орлика, імені Петра Сагайдачного, імені Івана Кошелівця, Нобельською премією (відзнака всеукраїнського фестивалю сатириків-гумористів, що відбувається щороку в селі Нобель, на берегах озера Нобель, на Рівненщині).
В 1990 і 1996 роках письменник подорожував містами Австралії та Північної Америки, де провів низку творчих виступів серед місцевими українськими громадами. 
Дудар збагатив вітчизняну сатиру яскравими спалахами своєї «вольтової дуги»,  в якій спопеліла велетенська копа лиха на людські голови – і воднораз нею ж стягувалася, злютовувалася крихка ще й сьогодні споруда української державної соборності. В обстоюванні українства письменник лишається запеклим і несамовитим. Подякуймо долі, що живемо з ним в один час, на одній землі, в одній країні. І якщо вона гордо називається незалежною Україною – пам’ятаймо: є в тому й чимала заслуга видатного сатирика і гумориста Євгена Дударя.


«Я щасливий вже тим, що не нещасливий»

Книжки для украiнських воiнiв вiд Eвгена Дудара





Твори Євгена Дударя з фонду бібліотеки


Дудар Є. Вибрані твори : гумор, сатира / Євген Дудар ; вст. сл. Віктора Баранова ; післямова Сергія Гальченка ; уклад. Ю. Г. Попусенко. – Київ : Вид-во «Укр. енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 2011. – 608 с.
Ця книга – чергове видання багатотомної серії «Бібліотека Української Літературної Енциклопедії: вершини письменства», в якій випускаються кращі твори видатних майстрів української та світової літератури, представлених в УЛЕ. Для творів Є. Дударя характерна соціальна гострота, лаконізм, оригінальна метафоричність і влучність художньо-сатиричного узагальнення. Чимало з них пройнято критичним пафосом стосовно негативних явищ, тенденцій у суспільному житті. До книги включено гуморески, фейлетони, усмішки, памфлети, сатиричні повісті, написані в різні періоди творчої діяльності митця.

Дудар Є. Дон-Жуан у спідниці : гумористичні та сатиричні повісті / Євген Дудар. – Київ : Дніпро, 1988. – 240 с. – (Сер. «Романи й повісті», № 8).
До книги увійшло девять коротких повістей. Усі вони дотепні, реалістичні, злободенні, трохи детективні й майже фантастичні. З них читач дізнається: як три лобуряки украли «спадщину вождя індіанського племені» - попелясту козу; як художник Робінзон Галапочка тримав у гаражі коня Дракона; як композитор Курочка разом із хатою придбав собі дитину; як дід Мусій Четвертак знешкоджував «диверсантку» Тодору; як студент Терешко, переодягнутий дівчиною, мешкав у жіночому гуртожитку…

Дудар Е. Коза напрокат / Евген Дудар ; пер. с укр. Арсентия Струка. – Москва : Сов. писатель, 1990. – 240 с.
Збірка «Коза напрокат» була переведена російською мовою та видана у Москві. У повістях та оповіданнях автор висміює кар'єризм, користолюбство, хамство. Творчості письменника притаманні лаконізм форми і гостросоціальне бачення негативних явищ сучасного життя.






Дудар Є Плацдарм : гуморески, анекдоти, бувальщини / Євген Дудар. – Київ : Феміна, 1996. – 392 с.
Ця збірка – це роздуми про нас і про те, діється довкруг нас. Це спонука до роздумів про час і про себе. Книга, видана 1996 року, актуальна і сьогодні. «Плацдарм» цей особливий. На ньому точитимуться бої. Як глобального, всесвітнього масштабу, так і локальні.
Тут буде йти війна.
За нашу молоду державу.
За нашу багатостраждальну землю.
За нашу понівечену віру.
За нашу соловїну мову.
За наші обкрадені душі.
За наші опустошені голови.
За наші поранені серця.
І де б Ти не був, якщо єси ЛЮДИНОЮ, – проникнеш ся цими долями.



Матеріали з мережі Інтернет



Матеріал підготували співробітники відділу періодичних видань

Комментариев нет:

Отправить комментарий

Надеемся на комментарии