«Сміхологія» Павла Глазового: до 100-річчя від дня народження українського поета-гумориста і сатирика

 

«Нехай від лих і бід усіх вас береже здоровий сміх!» – ці слова Павла Глазового викарбувані на меморіальній табличці, встановленій на будинку по вулиці Льва Толстого, 25, де понад 50 років жив і творив відомий гуморист.

 

На те, аби усіх нас «беріг сміх», Павло Прокопович працював усе своє життя. Без його гуморесок не обходився жоден концерт – ні урядовий, ні на сцені сільського клубу. Вірші Павла Глазового на перший погляд дуже прості, але автор умів знайти такі слова й образи, які неодмінно викликали сміх.

Я так люблю веселий сміх, 

Веселий сміх, що гріє всіх! 

Переливаю в слово радість, 

Яку в душі своїй зберіг. 

І я щасливий, що пишу 

Хорошим людям на потіху. 

Ловлю в очах іскрини сміху 

І довго в серці їх ношу. Павло Глазовий

 

 

 

Павло Прокопович  Глазовий народився 30 серпня 1922 року в селищі Новоскелюватка, Казанківського району Миколаївської області. На той час селище відносилось до Кіровоградщини – славного козацького краю, більш відомого всім як Дике поле. В одинадцять років хлопчику довелось пережити страшну трагедію українського народу – Голодомор. На його очах помер від голоду молодший брат. Пізніше Павло Прокопович розповідав, як селяни намагалися вибиратися до міста за продуктами, але солдати не дозволяли сідати в поїзди, завертали їх із залізничних станцій назад у села – на голодну смерть.

Батько майбутнього поета Прокіп Глазовий був добрим господарем, мав двійко коней, землю. Його дружина була дочкою священика, тож працю й справедливість у родині шанували. Загони комнезамівців забрали з хати все їстівне до останньої крихти, з усім і двійко коней. Саме коні і стали причиною переїзду родини Глазових з Криворіжжя на Миколаївщину. Якось Прокіп Глазовий, ідучи селом, побачив, як комнезамівець мчить на бричці, запряженій його кіньми, немилосердно хлищучи їх батогом. Він не стерпів, кинувшись навперейми, вихопив у того комнезамівця батіг і ним відшмагав того ледь не до смерті. Після такого «антисовєцького» виступу залишатися в селі було смертельно небезпечно. Тому тієї ж ночі родина Глазових виїхала на Миколаївщину, в індустріальне селище, перекваліфікувавшись не з власної волі із селян у пролетаріат.

Нелюбов до совєцької влади залишилася в батька Глазового на все життя. А та відповідала йому взаємністю: після війни його було репресовано як «колабораціоніста». Причина: під час війни він, щоб прогодувати трьох неповнолітніх дітей, – крім Павла, в родині було ще дві дочки Марія та Любов, і син Леонід, – влаштувався до німців на роботу ваговиком, а хтось потім доніс. Маму ж Павла, як польку за походженням, обізвавши шпигункою Пілсудського, теж репресували і вислали. Реабілітовано Прокопа Глазового було десь аж 1957 року.

Після восьмирічної школи Павло поступив в Новомосковське педучилище, яке закінчив у 1940 році. Після цього деякий час пропрацював учителем молодших класів у м. Новомосковську Дніпропетровської області. Міг ще рік там вчителювати, але в нього була завітна мрія – вступити до інституту. А так, як тоді забирали з інститутів до армії, вирішив, що краще швидше відслужити і потім не розривати навчання – добровольцем пішов у армію. Можливо, саме цим рішучим кроком майбутній поет і врятував своє життя. Адже через рік, коли почалася війна, молодих хлопців його призову кидали в бій ненавчених, майже без зброї, на смерть під ворожі кулі. Павло ж, прослуживши рік, закінчив сержантську школу і був направлений на службу механіком на аеродром в м. Орші в Західній Білорусії. Там юного сержанта і застала війна, що почалася для нього з раптового бомбардування їхнього аеродрому ворожими літаками. Разом із напарником механіком, на чудом уцілілому поштовому біплані У-2 вони врятувалися від полону. Адже полон у перші роки війни прирівнювався до зради, з відповідними наслідками для «зрадників». Полетівши на схід, без льотних навиків і карт, друзі вибралися з захопленої ворогом землі. Після довгої і ретельної перевірки Глазового направляють на захист Ленінграда, де той вистояв усю блокаду – від першого до останнього дня. Одного разу літак «Дуглас», що евакуював дітей на «велику землю», злітаючи, врізався в капонір. Витягуючи дітей із палаючого літака, Глазовий і обпік собі праве око.

Після блокади військову частину Павла перекинули до Азербайджану приймати літаки, які американці через Індію та Іран переправляли в допомогу Радянському Союзу. Там він служив аж до мобілізації у 1947-му році. Повернувся додому з трьома бойовими орденами, але нагородами ніколи не пишався – всі одразу пороздавав сусідським дітлахам. Таке ставлення до будь-яких державних нагород-брязкальців він проніс через усе своє життя. Більш наочним для Павла Глазового були інші нагороди від комуністичного режиму: голодомори, репресії рідних, постійна цензура його творів та безжальне переслідування критиків.

Писати й друкуватися в районній газеті молодий поет почав іще до війни. Щоправда, це були не гуморески, а лірика. Гумор у нього «прорізався» пізніше, під час навчання в Київському педагогічному інституті. Писав для гуртожитської компанії, для стінгазет. Друзі казали: «Павлушо, ти поет!». Він відмахувався, та його майже силою змусили послати до «Перця» кілька прозових гуморесок. Прийшов теплий лист від Остапа Вишні, якому дуже сподобалися перші твори Глазового. Надалі Вишня і посприяв переводу Павла до Києва, і дуже доречно, адже Павло весь час приховував в анкетах те, що його батько був репресований. Та якийсь місцевий особіст уже почав копати на нього матеріал. Остап Вишня на той час щойно повернувся з місць заслання та обіймав посаду заввідділом листування з читачами, але його слово в «Перці» було дуже вагомим.

Письменник став опікуватися долею талановитого юнака, подбавши про те, щоб того перевели навчатися в столицю на філологічний факультет Київського педагогічного інституту ім. Максима Горького.

У цей час Павло і познайомився зі своєю майбутньою дружиною Нелею, що навчалася в тому ж інституті на факультеті російської філології. Вона була киянкою, полькою, з бідної сім’ї, на вісім років молодшою за нього. Її батьків було репресовано, і вона виховувалася трьома тітками: Юзефою, Вандою і Людвігою. Раннім шлюбом закохані майже одразу і одружилися десь 1948-го року. Винаймали кімнату на Батиєвій горі, потім мешкали в комуналці на вулиці Леонтовича, а в1960 році Глазовий, як працівник «Перця», отримав двокімнатну квартиру на вулиці Толстого в будинку видавництва «Комуніст». У шлюбі Неля та Павло нажили двох дітей: Андрія та Олександру. Пізніше, у 1973 році, після довгого і болючого процесу, вони розлучилися. Неля Андріївна забрала доньку Олександру, а син Андрій залишився з батьком, – вони разом перебралися в комунальну квартиру.

Павло Глазовий з донею Лесею

Павло Глазовий з Неонілой Крюковой

Після чотирьох років холостяцького життя врешті у 1977-му році Павло Прокоповичу вдруге одружився. Його обранкою стала Світлана Олексіївна Павлова – гарна і добра жінка, артистка філармонії, що читала його вірші зі сцени. Але шлюб тривав недовго, близько року, – щось там не склалося. Можливо, через складний характер Глазового, та після цього він більше не одружувався.

Одинадцять років, протягом 1950-61років поет працював у редакції «Перця» на посаді заступника головного редактора, поєднуючи основну працю з діяльністю у студії молодих гумористів при журналі. Саме завдяки його поетичному генію, усмішки Глазового друкувалися чи не в кожному номері, а завдяки його таланту адміністратора, наклад «Перця» за ці роки виріс до 3,5 мільйонів примірників! Саме звідси його слово пішло в народ, і незабаром жоден вечір у сільському клубі, жоден урядовий концерт не обходилися без гуморесок Глазового.

Влада побоювалась гострого пера Павла Прокоповича і прихованої поміж рядками критики у свою адресу. Самого Глазового заборонити було неможливо, тому радянська влада була змушена миритися з його віршами. Але, як помста від неї, книжки виходили дуже обмеженим накладом і офіційних державних нагород поет не отримував.

На великій сцені з творами Глазового вперше виступив неперевершений Андрій Сова, а потім – Анатолій Литвинов, Неоніла Крюкова, Анатолій Паламаренко. Простий люд одразу визнав Глазового за свого, за його вміння сказати так, що багато чого залишалося між рядками, а за роки «комуністичної свободи слова» люди в цьому стали вже аж занадто грамотні. Хто ж іще міг у часи майже безперервної боротьби з націоналізмом, без наслідків сказати всім, хто став «змоскалюватися»: «…Бо якраз така біда в моєї корови: має, бідна, язика та не знає мови», або як докір тодішній бюрократичній системі: «…Є спеціалісти, які можуть з печаткою й не туди залізти». Кажуть, що від гострого й влучного слова Глазового був у захваті тодішній «генсек» України Щербицький, але «на місцях» була негласна перестраховка «не пущать», прикрита єзуїтською формулою: «Не рекомендується!». Неонілі Крюковій якось на рік заборонили читати Глазового зі сцени.

Як у творчості, так і в житті Павло Глазовий був людиною принциповою й безкомпромісною. Через це в 1961 році він і пішов із «Перця». Після чого працював деякий час на радіо редактором музично-гумористичної програми, потім став заступником головного редактора в журналі «Мистецтво», фактично очоливши відділ «Новини кіноекрану». Писав репризи для цирку та інтермедії на телебачення, зокрема для Штепселя й Тарапуньки.

Якось Глазовий познайомився з Юрієм Нікуліним. Вони обоє були фронтовиками. Нікулін колись, ще в Фінську війну, також воював під Ленінградом. Вони, підтримуючи знайомство, частенько передзвонювались, обмінюючись ідеями.

З 1968 року, ставши членом Спілки письменників, Павло Прокопович Глазовий переходить на творчий хліб. І, звичайно, творчу долю поета-гумориста також не назвеш безхмарною. Попри всенародну любов, негласні чиновницькі «палиці в колеса» супроводжували його до кінця життя: вихід книжок постійно затягувався, видавали їх по 3 тисячі при заявці на 40 тисяч. Але найстрашніше – «чинуші» намагалися його не помічати.

На початку 70-х років українська культура знову опинилася під пресом влади. Твори Глазового були гострі, але відвертої антирадянщини в них не було. Щоб провчити «неслухняного» сатирика, причепилися до партвнесків, пов’язаних з партобліком у журналі «Соціалістична культура». Павло Прокопович зміг себе «відбілити»,та це нікого не цікавило – організатори цієї диверсії досягли своєї мети: поет потрапив до списку «неблагонадійних», і років сім його твори були під негласною забороною. Та все одно їх з естради читали. Глазового продовжували запрошувати виступати в філармонії і до бюро пропаганди літератури, бо це були справді «касові» виступи – вільних місць не було, зали ломилися від глядачів.

Першу нагороду відомий гуморист отримав вже на схилі «розвитого соціалізма» в 1988 році, ставши лауреатом премії ім. Остапа Вишні за книжку «Сміхологія». Ця книга стала наче основним звітом автора перед Богом та шанувальниками українського гумору. Після того вона витримала чисельні перевидання. З одного томика, розбитого на два великих розділи, «Сміхологія» і «Байкографія», після численних доповнень, врешті перетворилася на дві повноцінні книги. Спочатку було два видання «Сміхології» (2007), а потім незабарилась і «Байкографія» (2008).

Після розпаду Радянського Союзу, народне визнання нарешті вийшло на державний рівень. Хоча склад людей при владі змінився тільки формально, «чинуші», перефарбувавшись з червоного кольору в жовто-блакитний, все ж ігнорувати великого гумориста в умовах несподіваної «незалежності» не мали змоги. Як наслідок, нагороди «посипались» одна за одною: у 1996 році поет стає перший лауреатом премії ім. Петра Сагайдачного, а в 1997 році, за вагомий внесок Павла Глазового в українську літературу, його нагороджено орденом «За заслуги».

Та за всім цим «визнанням» незалежність принесла безліч нових негараздів. У доведеній «вмілими» керманичами до крайнощів Україні за десять років незалежності книговидавнича справа зовсім перестала фінансуватися на державному рівні, – далі патріотичних слів справа не рухалася. Зате «випавший прапор» книговидання з рук держави підхопив самвидав. Завдяки фінансовій підтримці заможних патріотів-українців, шанувальників творчості поета з усього світу, побачили світ книги з новими гумористичними та сатиричними творами: «Вибрані усмішки Павла Глазового» (1992), «Усмішки» (1992), «Нові усмішки» (1995), «Веселий світ і Чорна книга» (1996), «Сміхослов» (1997), «Велика Сміхологія» (2001), «Сміхологія: Вибране.» (2003), «Архетипи: Гумор. Сатира» (2003). Так, завдяки меценатам з Америки Євгена Стецьківа та Богдана Ващинського побачили світ нові видання «Сміхології» та «Байкографії», завдяки українському меценату Василю Пшеничнюку вийшло в світ двохтомне видання «Великої Сміхології», завдяки підтримці з Австралії по всіх бібліотеках України було роздано двохкасетний альбом гуморесок у виконанні Анатолія Литвинова.

У 2009 році світ врешті побачила повна збірка пригод славетного Тараса Бульби, твори до якої написані автором протягом довгих тридцяти років. Поема увійшла одразу в дві тематичних збірки: «Куміада» та «Архетипи». Їх наклад швидко розійшовся поміж читачів.

29 жовтня 2004 року серце народного сміхотворця перестало битися.

Проводили поета в останній шлях прийшло багато шанувальників його творчості. Павла Глазового було поховано на Байковому кладовищі. Біля ще свіжої могили люди читали твори поета і сміх мимоволі пробивався крізь сльози присутніх, наче безцінний дарунок від великого Майстра. Народ, який сміється над своїм лихом, – непереможний! Багатьом присутнім тоді пригадалися його пророчі слова:

Коли у мене на могилі 

Чудесний виросте будяк, 

Хотів би я, щоб друзі милі 

Про мене згадували так: – 

Ти пам’ятаєш Глазового? 

Невже забув? Це ж той Павло, 

Який життя прожив для того, 

Щоб людям весело було.

Твори Павла Глазового з фонду бібліотеки

 

Глазовий П. П. Архетипи : [Гумор. Сатира] / Павло Глазовий. – Київ : МАУП, 2003. – 234 с. : іл.

Гуморески й фейлетони, вміщені в збірці, висвітлюють болючі теми нашого непростого сьогодення. 

Глазовий П. Байки та усмішки / Павло Глазовий. – Київ : Рад. письменник, 1975. – 112 с.

Основу книжки становлять байки. В них викриваються і висміюються негативні явища, які трапляються в нашому житті. Крім байок, до збірки ввійшли гумористичні мініатюри й усмішки, спрямовані проти безгосподарників, ледарів, підлабузників, шахраїв.

Глазовий П. Веселий світ і Чорна книга : гумор, лірика, проза / Павло Глазовий. – Київ : Укр. письменник, 1993. – 366 с.

З назви книжки легко здогадатися, що вона не лише смішна, а й, очевидячки, сумна, бо чорний колір ніколи не символізував радість. Окрім гуморесок, усмішок-мініатюр та байок, які входять до дванадцяти тематичних розділів, читач ознайомиться з роздумами автора про життя-буття, про війну і мир, про мораль і етику, про мистецтво й естетику та про інші непрості матерії. Вони зібрані в своєрідній прозово-поетичній композиції з далеким від гумору заголовком «Чорна книга».

 

Глазовий П. Вибране : байки, гуморески, усмішки / Павло Глазовий. – Київ : Дніпро, 1974. – 144 с. : іл.

Творчість Павла Глазового – гірка й прекрасна правда про нас самих. Його буцімто невибагливі на «естетський» слух гуморески роблять людей щасливими і звільняють їх від страху.

 

Глазовий П. Гуморески : старі й нові / Павло Глазовий ; [худож. Кость Лавро]. – Київ : А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2014. – 336 с. : іл.

У цій книжці уперше зібрано найкращі твори Майстра сміху з різних періодів його творчості.

 

Глазовий П. Мініатюри та гуморески / Павло Глазовий. – Київ : Рад. письменник, 1968. – 80 с.

У збірці гостре перо поета-сатирика нещадно плямує халтурників, горе-господарів, міщанських недотеп, все те негативне, що зустрічається в житті.

 

Глазовий П. Смійтесь, друзі, на здоров’я : сатира та юмор / Павло Глазовий. – Київ : Мистецтво, 1973. – 64 с.

Репертуарна збірка вибраних байок.

 

Глазовий П. Хай вам буде весело! : байки, усмішки, жарти / Павло Глазовий. – Київ : Рад. письменник, 1981. – 69 с.

У книзі автор розвінчує ті негативні явища, які заважають нашому народові в його натхненній, творчій праці.

 

***

Павло Глазовий : листи до друга в США : приватне листування Павла Глазового з д-ром Евгеном і Нілею Стецьківими. 1990-2002 / [упоряд. Раїса Галешко]. – Київ :Фенікс, 2007. – 264 с.

Павло Глазовий у приватному житті був людиною неговіркою, навіть замкненою. Небагато в його оточенні було людей, перед якими від розкривав свою душу. Одними з  цих «довірених осіб» в останні 14 років життя поета були д-р Евген і Ніля Стецьківи, американці українського походження.

Стецьківи зберегли понад 160 листів Глазового. Унікальність цієї збірки в тому, що вона є фактично єдиним джерелом, яке проливає світло на приватне життя видатного українського поета і патріота. Збірка матиме велике значення для української літератури і дослідників творчості Глазового.

Про життєвий та творчий шлях у періодичних виданнях

 

• Білятинська О. І. Вивчаємо гуморески Павла Глазового. 6 клас / О. І. Білятинська // Вивчаємо українську мову та літературу. – 2014. – № 30. – С. 7–10. 

• Борисова А. М. Яскраві сторінки життя і творчості Павла Глазового : урок позакласного читання / А. М. Борисова // Вивчаємо українську мову та літературу. – 2011. – № 7. – С. 23–28. 

• Дудар Є. «Тече вода, тече бистра…» : роздуми, навіяні 80–річчям Павла Глазового / Є. Дудар // Літературна Україна. – 2002. – 19 верес. – С. 6. 

• Кіт Д. Патріарх українського гумору : шкіц до портрета Павла Глазового / Д. Кіт // Дивослово. – 2005. – № 1. – С. 55–56. 

• Кіт Д. Патріарх українського гумору / Д. Кіт // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. – 2008. – № 9. – С. 37–39. 

• Колоїз Ж. В. З усього сказаного видно, що в нас характери м’які. Такі ми всі, тому що бідні. Тому ми бідні, що такі. : до 90–річчя від дня народження Павла Глазового / Ж. В. Колоїз // Вивчаємо українську мову та літературу. – 2012. – № 22/24. – С. 71–77. 

• Матвійчук Л. Павло Глазовий. Гумористичні твори : цикл уроків / Л. Матвійчук // Українська мова та література. – 2015. – № 7/8. – С.18–24. 

• Павлів І. Життєствердний сміх Павла Глазового : урок позакласного читання у 6 класі / І. Павлів // Дивослово. – 2012. – № 4. – С. 26–27. 

• Сом М. Хто не любить Глазового? : до 90–річчя від дня народження письменника / М. Сом // Літературна Україна. – 2012. – 6 верес. – С. 1, 11.

 

 

Інтернет-ресурси

 

• Павло Глазовий. Біографія [Електронний ресурс] // DOVIDKA.BIZ.UA. – Режим доступу: http://dovidka.biz.ua/pavlo-glazoviy-biografiya-skorochen 

• Глазовий Павло Прокопович [Електронний ресурс] // Вікіпедія – вільна енциклопедія. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Глазовий_Павло_Прокопович 

• Гуморист Павло Глазовий [Електронний ресурс] // Великі Українці. – Режим доступу: http://velykiukrainci.livejournal.com/41479.html 

• Євтушенко В. Хто такий Павло Глазовий? [Електронний ресурс] // Письменницький портал Пилипа Юрика. – Режим доступу: http://pilipyurik.com/index.php?option=com_content&view=article&id=581:2013-08-22-14-04-57&catid=52:2009-05-25-08-45-40&Itemid=77

• Кушнір Л. Велетень сміху [Електронний ресурс] // Україна молода. – Режим доступу: http://www.umoloda.kiev.ua/number/2132/169/75966/ 

• Шкуратенко Ю. Світоглядні позиції Павла Глазового [Електронний ресурс] // Інститут філософії КНУ імені Тараса Шевченка. – Режим доступу: http://philology.knu.ua/files/library/lit_st/39-2/67.pdf 

• Д/ф "'Сміхотворець Павло Глазовий" [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://www.youtube.com/watch?v=HEvUOZoJy-U

 

Підготувала О.О. Бурлак, завідувачка відділу періодичних видань