Собор Паризької Богоматері в історії та культурі

 

«Собор Паризької Богоматері є особливо цікавим… Кожен бік, кожен камінь цієї поважної пам’ятки є сторінкою не тільки історії країни, але і історії науки та мистецтва…» (Віктор Гюго)

Шедевр готичної архітектури Західноєвропейського середньовіччя — Собор Паризької Богоматері (Нотр-Дам-де-Парі) — є свідком багатьох історичних події та головним героєм найвідомішого роману класика французької літератури  Віктора Гюго, який оспівав красу і велич Собору та привернув увагу суспільства до його долі.

«Безперечно, ще і тепер Собор Паризької Богоматері — велична й чудова будівля. Та хоч яким чудовим лишився Собор старіючи, не можна не вболівати й не обурюватися, дивлячись на ті численні пошкодження й руйнування, яких завдали і час, і люди цій поважній пам’ятці старовини… На обличчі цього старого короля наших соборів поряд із зморшкою завжди знайдеш і шрам. Tempus edax, homo edacior. Це я охоче переклав би так: час сліпий, людина нерозумна. Коли б ми з читачем мали вільну хвилину, щоб розглянути один по одному численні сліди руйнувань, які відбилися на старовинному храмі, то пересвідчилися б, що час у них винен менш, аніж люди, особливо люди мистецтва…».

Саме у Франції виник новій художній стиль середньовічної культури країн Західної Європи — готичний, який у середині ХІІ століття прийшов на зміну романському. Особливе місце в мистецтві готики займав собор — дивовижне сплетення архітектури, скульптури та живопису. Собори на той час були центром суспільного життя міста. Тут, крім богослужіння, відбувались театральні вистави, проводились університетські лекції, інколи засідав парламент і навіть укладались дрібні торгові угоди.  А під час небезпеки  він ставав захистом для мешканців міста.

«Париж, як відомо, виник на стародавньому острові Сіте, що має форму колиски. Піщаний берег цього острова був його першим валом, а Сена — першим ровом. Багато століть Париж існував на острові з двома мостами, однім на півночі, другім на  півдні, і двома передмостовими укріпленнями, що були водночас  його брамами і його фортецями — Великим Шатле на правому березі та Малим Шатле  — на лівому. Згодом, з часів першої королівської династії, Париж, занадто стиснутий на своєму острові і не маячи вже змоги на ньому розвернутися, перекинувся через річку…».

У  1163 році, за часів правління короля Франції Людовика VII, на острові Сіте було закладено перший камінь майбутнього  Собору Паризької Богоматері. Першим архітектором став єпископ Парижа Моріс де Сюллі. Будівництво собору тривало понад сто років і завершилося у 1345 році . Але з часом собор  пережив багато руйнувань. Під час французької революції  1789—1799 років  багато скарбів було вкрадено. Реставрація собору почалася у 1841 році під керівництвом архітектора Ежена Віоле-ле-Дюка. 

15 квітня 2019 року сталася пожежа в Нотр-Дам-де-Парі, яка зруйнувала соборний шпиль і дах та завдала значної шкоди інтер’єру. 

7 грудня 2024 року відновлений Собор Паризької Богоматері було відкрито.

 

Цікаві факти

Собор Паризької Богоматері — кафедральний храм Паризької архідіоцезії, яка є одним з 23 архієпископств Римо-Католицької церкви у Франції. Почесний статус «малих базилік» носять ще 4 храми архідіоцезії: Базиліка Нотр-Дам де Віктуар, Базиліка Божої Матері Неустанної Помочі, Базиліка Сакре-Кер, Базиліка Святої Клотільди.

Собор є п'ятинефною базилікою. Висота будівлі становить 35 м, довжина — 130 м, ширина — 48 м. Висота дзвіниць — 69 м, вага дзвона Емануель у східній вежі — 15 тонн. За задумом архітектора, собор мав приймати  всіх мешканців тогочасного Парижа — 10 000 тисяч осіб.

У Соборі Паризької Богоматері зберігаються святині: Терновий вінець Ісуса Христа, найбільша з відомих частин Чесного та Животворного Хреста та туніка короля Людовика IX Святого, канонізованого Католицькою церквою в 1297 році.

Під час Французької революції Собор Паризької Богоматері припинив виконувати функції культової споруди. За окремим наказом Робесп'єра було обезглавлено кам'яних юдейських царів з фасаду собору. Лише в 1978 році під час ремонту в підвалі Французького банку зовнішньої торгівлі знайшлися фрагменти статуй. До того часу собор вже прикрашали знову освячені й відреставровані у XIX столітті копії. Знайдені оригінали виставлені в музеї Клюні.

Посередині фасаду Собору, над галереєю королів, знаходиться круглий вітраж Велика троянда, створена в 50-х роках XIII століття. Троянда — кругле вікно на фасаді католицького храму часів готичної доби. Спершу мало простий малюнок у вигляді колеса, згодом рама значно ускладнилася й почала нагадувати пелюстки квітки. Інколи оздоблення троянди збагачувалося насиченими кольоровими вітражами або доповнювалося скульптурними зображеннями людей.

 

Дюбі, Жорж. Доба соборів: Мистецтво та суспільство 980—1420 років / Жорж Дюбі ; пер. з фр. Григорія Філіпчука та Зої Борисюк. — Київ : Юніверс, 2003. — 320 с. : іл.

Ця книга присвячена Середньовічній добі країн Західної Європи — саме тим часам, коли тут відбувалося інтенсивне будівництво кафедральних соборів. Тож автор показує, як, починаючи з ХІ сторіччя, Церква передала з рук королів до рук ченців керівництво мистецьким оформленням храмів; як через сто років після цього рух Передвідродження поставив собори в центр нових пошуків стилів; як у ХIV сторіччі ініціатива розвитку монументального мистецтва повертається знову до принців і набуває вартості в світському середовищі. Отже, доба соборів постає між добою монастирів та добою палаців.

 

Західноєвропейське середньовіччя ХІ — XV століть : Документи та матеріали до курсу «Історія середніх віків» для студентів спеціальності «історія» / укладач Ю. А.  Добролюбська. — Одеса : Астропринт, 2007. — 328 с.

Хрестоматія з історії Західноєвропейського середньовіччя присвячена п’ятисотлітньому періоду з кінця ХІ до кінця XV століття, який починається становленням середньовічних міст та закінчується епохою Великих географічних відкриттів та переходом до Нового часу. Документальні матеріали ілюструють різнобарвні боки життя середньовічного суспільства, характеризують становище економіки, політики та культури, всеосяжний вплив релігії та процес зародження нових гуманістичних тенденцій.

 

Віктор Гюго «Собор Паризької Богоматері»

Перший роман Віктора Гюго «Собор Паризької Богоматері» вийшов друком у Парижі 1831 року. У романі Гюго звернувся до XV століття — епохі переходу від Середніх віків до Відродження. Над своїм улюбленим твором письменник працював три роки. Спочатку він збирав і впорядкував матеріал роману, з цією метою досконало вивчивши історичну епоху. Париж XV століття, час правління Людовика ХІ, архітектуру собору, а відтак взявся безпосередньо до написання. Роман був написаний дуже швидко, всього за шість місяців.

«Кілька років тому, оглядаючи Собор Паризької Богоматері чи, точніше кажучи, тиняючись по ньому, автор цієї книжки побачив у темнім закутку однієї з веж вирізьблене на стіні слово:

'ANAГKH

Ці досить глибоко видовбані в камені, почорнілі від часу великі грецькі літери, у формі й розміщенні яких було щось притаманне готичній каліграфи, літери, які немовби свідчили про те, що написала їх рука людини середньовіччя, а особливо їхній зловісний і фатальний зміст глибоко вразили автора.

Він питав себе, він намагався збагнути, яка то стражденна душа не схотіла покинути світ, не залишивши на стіні старої церкви цього тавра злочину чи лиха.

Минув час, і стіну (тепер я вже й не пам’ятаю навіть яку саме) пофарбували чи обшкрябали, і напис зник. Так ось уже протягом двох століть поводяться з чудовими храмами середньовіччя. їх нівечать, як тільки можуть, і зсередини, й  зовні. Священик їх перефарбовує, архітектор обшкрябує, а згодом приходить юрба і руйнує їх.

Так що нічого вже не лишилося від таємничого слова, викарбуваного на стіні похмурої вежі Собору, нічого не лишилось і від тієї невідомої долі, про яку воно так сумно згадувало, — нічого, окрім нетривкого спогаду. Людина, яка видовбала те слово на стіні, кілька століть тому зникла, так само зникло із стіни храму слово, та й сам храм, може, незабаром зникне з лиця землі.

Саме воно, оте слово, і стало поштовхом до того, що я написав цю книжку. Лютий 1831».

 

Гюго, Віктор. Собор Паризької Богоматері : роман / Віктор Гюго ; пер. з фр. Петра Тернюка ; післямова Бориса Щавурського ; іл. Гюстава Бріона. — Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2023. — 544 с. — (Бібліотека світової літератури для дітей у 100 томах «Світовид». Серія друга. Література ХІХ століття).

У минулому Віктор Гюго намагався відшукати витоки героїзму французького народу, що проявився під час революції. Роман починається із панорамної картини  народного свята, а закінчується не менш панорамною картиною народного бунту. Але передаючи з допомогою історичного колориту живий образ цієї динамічної епохи, Гюго шукав і щось вічне, у чому всі епохи могли б об’єднатися. Так, на першому плані постає образ Собору Паризької Богоматері, який народ вибудував протягом століть.

На тлі Собору Паризької Богоматері розгортаються події у Парижі XV століття та житті героїв роману з їхніми бідами і страхами, любов’ю і веселощами, гнівом і відчаєм. «Триста сорок вісім років, шість місяців і дев'ятнадцять днів тому парижани прокинулися від гучного калатання всіх дзвонів за мурами Сіте, Університету й Міста. А проте 6 січня 1482 року не було якимось визначним в історії днем. Не було нічого надзвичайного в події, що з раннього ранку сколихнула і дзвони, і городян Парижа…».

 

Собор Паризької Богоматері

Жанр — драма

Режисер — Жан Делануа

Рік — 1956

Середньовічний Париж. Циганка Есмеральда своєю красою зводить з розуму чоловіків. У неї таємно закоханий Клод Фролло, суворий священик з Собору Паризької Богоматері. Вихованець святого отця, горбань Квазімодо, також зачарований смаглявою танцюристи. А дівчина зберігає вірність аристократу на ім'я Феб…

 

Нотр-Дам-де-Парі

Жанр —  мюзикл

Композитор — Ріккардо Коччанте

Автор лібрето — Люк Пламондон

Рік — 1998

Відомий французько-канадський мюзикл, створений за мотивами однойменного роману Віктора Гюго. Мюзикл потрапив у Книгу Рекордів Гіннеса, як найуспішніший за перший рік роботи. Пісні «Belle» і «Le temps des cathedrales» стали світовими хітами.

Підготувала К. В. Бондарчук, завідувачка читальним залом.