Лавреати Нобелівської премії – ювіляри вересня 2025 року

 

Знайомимо з ювілярами вересня 2025 року – лавреатами Нобелівської премії в різних галузях знань та у різні часи.

 

1936 р. Карл Андерсон (разом з Віктором Францем Гессом) одержав Нобелівську премію з фізики «за відкриття позитрона».

1956 р. Андре Фредерік Курнан з Форсманом і Річардсом отримали Нобелівську премію з фізіології і медицини «за відкриття, шо стосуються катетеризації серця та патологічних змін у системі кровообігу».

1959 р. Северо Очоа розділив Нобелівську премію з фізіології і медицини з Артуром Корнбергом «за відкриття механізмів біологічного синтезу рибонуклеїнової і дезоксирибонуклеїнової кислот».

1977 р. Невілл Френсіс Мотт був удостоєний Нобелівської премії з фізики «за фундаментальні теоретичні дослідження електронної структури магнітних і невпорядкованих систем».

1994 р. Кліффорд Гленвуд Шулл отримав Нобелівську премію з фізики «за розвиток методу нейтронної дифракції».

 

 

Карл Андерсон (Carl David Anderson), 1905-1991

Карл Андерсон народився 3 вересня 1905 р. у Нью-Йорку. 1924 р. закінчив середню школу і вступив до Каліфорнійського технологічного інституту.

У 1927 р., одержавши ступінь бакалавра з фізики й інженерної справи, Андерсон почав аспірантську роботу з фізики. 1930 р. він блискуче захистив докторську дисертацію з проблем просторового розподілу електронів, що вибиваються з газів рентгенівськими променями.

Його основні роботи присвячені дослідженню рентгенівських і гаммапроменів, фізиці елементарних частинок. 1932 р. експериментально знайшов позитрон, 1933 р. незалежно від інших відкрив явище народження електронно-позитронної пари їх гаммакванту.

Відкриття Андерсона підтвердило існування антиматерії і привело до інтенсивних досліджень взаємодії матерії та антиматерії. Він знайшов, що коли електрон зустрічається з позитроном, обоє анігілюють, народжуючи спалах гамма-променів. 1936 р. «за відкриття позитрона» Андерсон одержав Нобелівську премію з фізики. Він поділив її з В. Гессом, що відкрив космічні промені і довів їхнє неземне походження. 1938 р. разом з С. Неддермайєром Андерсон відкрив мюони і визначив їхню масу, яка у 200 разів більша, ніж в електрона. 1939 р. Андерсон став повним професором у Калтехі. Під час Другої світової війни Андерсон працював над військовими проектами, включаючи конструювання ракет.

Крім Нобелівської премії, Андерсон одержав безліч нагород і почесних ступенів, включаючи медаль Еллиота Крессона Франкліновського інституту (1937) і медаль Джона Еріксона Американського товариства шведських інженерів (1960). Він - власник почесних учених ступенів університетів Колгейта і Темпля. Андерсон є членом Американської Національної академії наук та інших організацій. 1946 р. Андерсон одружився з Лоррей Бергман. Вони виховали двох синів. Його захопленням у вільний час була гра в теніс. Учений помер 1991 р.

 

Андре Фредерік Курнан (André Frédéric Cournand), 1895-1988

Американський фізіолог Андре Федерік Курнан народився 24 вересня 1895 р. в Парижі у родині лікаря. Захоплюючись футболом і альпінізмом у дитинстві, Курнан вже з дев’яти років вирішує стати хірургом. 1913 р. після завершення початкової освіти в ліцеї Кондорсе він отримує звання бакалавра мистецтв у Паризькому університеті (Сорбонні), 1914 р. - диплом з фізики, хімії та біології на природничому факультеті і вступає до медичної школи, однак Перша світова війна перериває його навчання. 1915-1918 р.р. - Курнан служить у піхоті французької армії санітаром, нагороджений трьома бойовими нагородами. Після війни продовжує займатися медициною в Паризькому університеті. Отримавши медичний ступінь у Паризькому університеті’(1930), переїздить до США, де займає місце іноземного фахівця в Колумбійському університеті при госпіталі Бельвю в Нью-Йорку. Призначається викладачем медицини (1934) в Коледжі лікарів і хірургів Колумбійського університету і розпочинає свої дослідження системи дихання в кардіопульмонологічній лабораторії в госпіталі Бельвю. Від 1935 р. починається його співпраця з Річардсом, яка триватиме 25 років. 1941 р. Курнан з асистентом, доктором Ренджессом, здійснили першу з часу експерименту Форсмана (1929) катетеризацію серця. Експериментатори пересвідчилися, то катетери можна залишати у кровеносних судинах людини до семи годин, чим підтвердили, що ця процедура безпечна. У роки Другої світової війни Курнан вивчав стан шоку і методи його лікування, виконував роботи для хімічної військової служби.

1945 р. Курнан стає американським підданим, невдовзі його призначено професором медицини в медичному коледжі Колумбійського університету. 1951 р., використовуючи метод катетеризації, досліджує легені. Він першим серед вчених ввів катетер у легеневу артерію, щоб виміряти у ній тиск.

1956 р. Курнан з Форсманом і Річардсом отримують Нобелівську премію з фізіології і медицини «за відкриття, шо стосуються катетеризації серця та патологічних змін у системі кровообігу». 1924 р. Курнан одружився з Сибіллою Блюмер, усиновив її дитину від першого шлюбу. У них народилося три доньки. Ставши 1959 р. вдівцем, одружується вдруге (1963), 1973 р. знову стає вдівцем. 1975 р. одружується з Беатріс В. Берл. Подружжя жило в Нью-Йорку й Нортемптоні (штат Массачусетс).

Заслужений професор з 1964 р., володар срібної медалі Андерса Ретзіуса Шведського медичного товариства (1946), премії Альберта Ласкера Американського товариства національного здоров’я (1949), почесної премії Джона Філліпса Американського товариства лікарів (1952), золотої медалі Бельгійської королівської академії медицини (1956).

Удостоєний почесних звань ряду університетів, член Національної академії наук США, Американського фізіологічного товариства, почесний член Лондонського королівського медичного товариства та ін.

Помер Курнан 19 лютого 1988 р.

 

Северо Очоа (Severo Ochoa de Albornoz), 1905-1993

Іспано-американський біохімік Северо Очоа народився 24 вересня 1905 р. в Луарці (Іспанія) в сім’ї судді та бізнесмена.

Отримавши 1921 р. ступінь бакалавра гуманітарних наук, вступає до медичної школи Мадридського університету, яку закінчує з відзнакою 1929 р. Протягом двох років вивчає біохімію та фізіологію тканин м’язів, працюючи дослідником-асистентом в інститутах кайзера Вільгельма, в Гейдельберзі та Берліні.

1931 р. Очоа одружився з Кармен Гарсіа Кобіан. Дітей не мали. 1931 р. повернувся до Мадридського університету викладачем фізіології та біохімії. Один рік провів у Національному інституті медичних досліджень у Лондоні, займаючись вивченням ферментів і їх функцій. 1935 року повертається до медичної школи Мадридського університет. 1936 р. після початку війни в Іспанії разом з дружиною залишають країну. Протягом п’яти років працював у лабораторіях Німеччини та Англії.

1941 р. емігрує до США, отримує американське громадянство (1956), працює викладачем і науковим співробітником відділу фармакології Вашингтонського університету в Сент-Луїсі. З 1942 р. науковий співробітник медичної школи університету Нью-Йорка. 1946 р. професор і керівник відділу фармакології. 1949 запрошений професор біохімії в Каліфорнійському університеті в Берклі. 1954 професор біохімії. 1955 р. Очоа виділив бактеріальний фермент, за допомогою якого він отримав синтетичні РНК. Ученому вдалося синтезувати РНК і білкові молекули. Це досягнення, перше в історії біології, дозволило вченим у подальшому розшифрувати генетичний код.

Очоа розділив Нобелівську премію з фізіології і медицини 1959 р. з Артуром Корнбергом «за відкриття механізмів біологічного синтезу рибонуклеїнової і дезоксирибонуклеїнової кислот».

На честь 70-річчя Очоа в 1975 р. були проведені наукові симпозіуми в Барселоні й Мадриді. Праці вченого та його колег увійшли до тритомної книги «Роздуми про біохімію». Після виходу на пенсію (1975) з медичної школи університету в Нью-Йорку Очоа став членом Інституту медичних досліджень у Нью-Джерсі.

Серед нагород і премій Очоа - медаль Карла Нойберга Американського товариства європейських хіміків (1951), премія Шарля Леопольда Майєра Французького товариства біохіміків (1955). медаль Нью- Йоркського університету і орден Висхідного Сонця японського уряду (1967). Очоа удостоєний почесних ступенів ряду університетів.

 

Невілл Френсіс Мотт (Sir Nevill Francis Mott), 1905-1996

Англійський фізик Невілл Френсіс Моот народився 30 вересня 1905 р. в Лідсі в сім’ї керівника народної освіти. Здобувши середню освіту, вивчає математику й теоретичну фізику в коледжі Св. Джона в Кембриджі, де 1927 р. здобуває ступінь бакалавра. Закінчивши Кембриджський університет, деякий час працював під керівництвом Н. Бора в Копенгагені, а потім Макса Борна в Геттінгені.

У 1929-1930 рр. читає лекції в Манчестерському університеті, у 1930-1933 рр. - у Кембриджському. Працюючи разом з Е. Резерфордом, теоретично виводить знамениту емпіричну формулу Резерфорда для розсіювання альфа-частинок атомними ядрами. З 1933 по 1954 р. Мотт працює професором теоретичної фізики Брістольського університету. Вчений займається дослідженнями квантової механіки, фізики твердого тіла, теорії атомних зіткнень, ядерної фізики, фізики металів і напівпровідників. Зокрема, він сі юрив теорію внутрішньої конверсії; теорію перехідних металів та їх сплавів, а також займався дослідженнями фізики рідких металів тощо.

Під час Другої світової війни Мотт брав участь в обчисленні дальності дії німецьких ракет «Фау-2». Після війни повернувся до Брістоля, де в 1948 р. став директором університетської лабораторії, а в 1954 р. професором і директором Кавендишської лабораторії в Кембриджі.

У 60-х рр. зацікавився аморфними напівпровідниками. З 1967 по 1975 р. Мотт спільно з Андерсоном, якого запросив на тимчасову роботу, вивчають електричну провідність напівпровідників. Результати цих досліджень сприяли використанню напівпровідників у сонячних батареях, фотокопіювальних машинах і в багатьох інших приладах.

Звільнившись 1971 р. від адміністративних обов’язків після відставки в Кембриджі, Мотт, за словами нового директора Кавендишської лабораторії Брайана Піпарда, «... шалено накинувся па роботу' з аморфними матеріалами».

1977 р. Мотт був удостоєний Нобелівської премії з фізики «за фундаментальні теоретичні дослідження електронної структури магнітних і невпорядкованих систем».

Крім наукової діяльності, Мотт входив до ряду комітетів, то займалися реформою освіти; у 1969 - 1977 рр. очолював раду директорів компанії «Тейлор енд Френсіс», яка видавала наукову літературу.

Учений захоплювався історією релігії, фотографією, колекціонуванням кольорового скла та візантійських монет.

Мотт мав чимало нагород, почесних ступенів багатьох університетів та інститутів. 1962 р. йому був дарований дворянський титул. Помер Мотт 1996 р.

 

Кліффорд Гленвуд Шулл (Clifford Glenwood Shull), 1915-1996

Американський фізик Кліффорд Гленвуд Шулл народився 23 вересня 1915 р. у Пітсбурзі (штат Пенсілванія) у родині володаря крамниці металовиробів. Він навчався у середній школі Стенлі, у старших класах якої зацікавився фізикою. Його також дуже приваблювала авіаційна техніка.

Після закінчення школи 1933 р. він вступає до Технологічного інституту Карнегі (нині - Університет Карнегі Меллона), педагогічний штат якого з технічних та фізичних наук був досить сильним. У 1937 р. К. Шулл закінчив інститут і вступив до Нью-Йоркського університету на фізичне відділення, яке досить автономно розташовувалося у районі верхнього Бронкса. Він займався дослідженнями у групі ядерної фізики, яку очолювали Ф. Майєрс та Р. Гаптуй. Тут конструювали генератор прискорення дейтронів Кокрофта-Волтона потужністю 200 кілоелектронвольт.

На третьому курсі університету 1940 р. фізичне відділення зобов'язало Шулла взяти участь у конструюванні нового генератора Ван де Граффа потужністю 400 кілоелектронвольт. Темою його кандидатської дисертації були експерименти з розсіювання подвійного електрона, яку він успішно захищає у червні 1941 р.

Шулл одружений з 1938 р. і має трьох синів. Після закінчення університету К. Шулл працює у Біконі (штат Нью- Йорк) у дослідницькій лабораторії Техаської компанії, де невеличка група фізиків займалася розробленням і виробництвом пальних та мастильних матеріалів. Він вивчає мікробудову каталізаторів за допомогою поглинання гасу, дифракції рентгенівських промінів та розсіювання. Ці каталізатори використовувалися у виробництві високоефективного авіаційного пального. Галузь досліджень набула вагомого значення, коли США вступили у Другу світову війну в грудні 1941 р. Робота у лабораторії Техаської компанії давала Шуллу також можливість вивчати процеси дифракції, кристалографії, опановувати фізику твердих сполук. Істотно допомагали у цьому зустрічі в Американському товаристві вивчення рентгенівських променів та дифракції електронів.

1946 р. після закінчення війни К. Шулл плідно працює над розробками у ядерній фізиці у лабораторії Клінтона (тепер - Національна лабораторія Оук Рідж) у Теннессі. Від 1955 р. він продовжує академічне життя у Массачусетському технологічному інституті до самого виходу на пенсію 1984 р.

За ці роки він зробив значні дослідження у галузі внутрішнього намагнічування кристалів, розроблення технології поляризованих жмутів променів, динамічного розсіювання у високоякісних кристалах, інтерферометри та фундаментальних властивостей нейтрона. У 1994 р. К. Шуллу було присуджено Нобелівську премію з фізики «за розвиток методу нейтронної дифракції».

 

Підготували співробітники науково-бібліографічного відділу та відділу електронної бібліотечно-бібліографічної інформації.

Календар «Світ мистецтва»: ювіляри вересня 2025 року

 

Відділ мистецтв перегортає сторінку вересня календаря «Світ мистецтва»

Гра світла та кольорів на картинах митця: 150 років з дня народження класика українського живопису Олександра Мурашка

 

«Мурашко був і лишається представником  здорового, чистого мистецтва, мистецтва радісного, бадьорого і глибокого, як саме життя» (М. Г. Бурачек, художник)

В історію культури України художник Олександр Мурашко увійшов як зачинатель новітнього українського малярства. У творчості класика національного живопису XX століття поєдналися реалізм, модерн та імпресіонізм. Своєрідне образно-пластичне бачення світу митця проявилося в його художній мові, основою якої були форма, колір і світло.

Народився Олександр Мурашко 7 вересня 1875 року в Києві. Дитячі роки провів на Чернігівщині.

У 1885 році, коли розпочалися оздоблювальні роботи у Володимирському соборі в Києві, вітчим Олександра. – іконописець та різьбяр по дереву Олександр Іванович Мурашко, діставши запрошення на роботу, перевіз родину та майстерню до Києва. Сашко Мурашко опинився у широкому мистецькому колі. Над оздобленням Володимирського собору працювали видатні майстри живопису. На формування творчої особистості підлітка вплинув також брат вітчима. – Микола Мурашко, художник, засновник малювальної школи у Києві.

У 1894-1900 роках Олександр Олександрович Мурашко навчається в Санкт-Петербурзі. В Академії мистецтв його наставником був І.Ю. Ріпин.

Дипломна робота Мурашка «Похорон кошового» була визнана найкращою серед студентських робіт. Його нагородили відрядженням у Європу. – вчитися у провідних живописців Німеччини, Італії та Франції. Перебуваючи за кордоном у 1901-1903 роках, Олександр Мурашко відвідує численні художні виставки, музеї, знайомиться з творчістю видатних художників. На його талант значною мірою вплинули художники-імпресіоністи та постімпресіоністи.

У 1904 році Олександр Олександрович Мурашко повертається до Петербурга. Митець працює натхненно, наполегливо прагнучи закріпити на практиці свої європейські враження, знайти свій особливий стиль. У 1906 році він пише  картину «Карусель», яка була представлена на Мюнхенській міжнародній виставці й отримала золоту медаль. Олександр Мурашко отримує запрошення взяти участь в художніх виставках з різних міст Європи. – Берліна, Відня, Парижа, Амстердама, Мюнхена тощо. У 1909 році Мурашко експонував персональну виставку з 25 робіт у Берліні, Кельні, Дюссельдорфі. Його визнають в Європі. Картини митця користуються незмінним успіхом. Його творчість стає важливою складовою світового художнього процесу.

Мрією всього життя художника залишався Київ – місто, де він народився і жив. «Тут світло, тут сонце, тут чудова природа, тут своя культура», – його рідний Київ має стати «всесвітнім культурно-мистецьким центром», він докладе до цього всі свої сили, талант. У 1907 році Олександр Мурашко остаточно повертається до Києва. Він займається творчістю, викладацькою діяльністю, громадською роботою. У 1909 році він почав викладати в Київському художньому училищі. У 1913 році відкриває власну художню студію. У 1917 році долучається до створення Української академії образотворчого мистецтва. Очолює в Академії одну з майстерень живопису.

Майстер живопису виховує молоду генерацію  митців. Серед його учнів – відомі в майбутньому українські художники А. Петрицький, К. Трохименко, В.Пальмов, П.Ковжун та інші.

Видатний український митець працює в художній раді при Народному Комісаріаті освіти. Бере участь в художніх виставках.

У 1918 році художник Олександр Мурашко засвідчить таку свою надзвичайну активність у суспільному житті, написавши: «...всього мене втягнуто в організацію художнього життя України, і питання стоїть настільки гостро і складно, що уникнути цього нема жодної можливості. Але твердо сподіваюсь, що, віддавши належне суспільності, буду відпущений для тихої праці...». Він  знайшов нові риси своєї живописної манери – набуте так і проситься в картини...

Художник Олександр Мурашко, повний нових ідей та творчих планів, загинув на 44 році життя. Митця було вбито 14 червня 1919 року неподалік від власного будинку на Лук’янівці пострілом в потилицю. Тодішня преса написала, що «був пограбований і забитий бандитами»

Про видатного українського художника, педагога та громадського діяча Олександра Олександровича Мурашка написано багато досліджень, побачили світ альбоми з репродукціями його картин, знято цілу низку документальних фільмів про життя митця та його підступне вбивство.

 

Література про життя та творчість художника

 

Ваврух Марія. Мистецтво другой половини XIX - початку XX столітті : Живопис. Олександр Мурашко [Текст] / М. Ваврух, Р. Гавалюк // Ваврух Марія. Нариси з історії української культури: архітектура, образотворче мистецтво, музика, театр, кіно / Марія Ваврух, Гавалюк Роксоляна. – Львів : Світ, 2018. – С. 114-115.: іл. 

В цьому розділі «Живопис» нарису розповідається про творчість українського живописця О. Мурашка, про його провідне місце серед митців початку XX століття яке належить О. Мурашку – одному из засновників і перших професорів української академії мистецтв у Києві (1917).

 

Великие художники: Их жизнь, вдохновение и творчество [Текст + Образотворчий матеріал] / авт. текст М. Дюпети; гл. ред. Я. Сегал. – Киев : ООО «Компания Юнивест Маркетинг», 2003. – Ч. 28: Александр Мурашко. – 2003. – 31 с.: ил. 

Видання присвячено видатному українському живописцю Олександру Мурашка, досліджуються зв’язки життя і творчості митця. Подано коментарі до творів живопису Мурашка, його роботи охоплюють різноманітні теми, від портретів до пейзажів, і демонструють його майстерність та унікальний погляд на світ.

 

Владимирська Ганна. Олександр Мурашко – любов до живопису [Текст + Образотворчий матеріал] / Г. Владимирська // Владимирська Ганна. Таємні історії картин / гол. ред. Н. Прибєга; ред. Т. Чужі; іл. В. Кононенко. – Київ : Мистецтво, 2024. – С. 58-67. 

Це видання – розповідь про український живопис і графіку для дітей. Автор виразно та цікаво впливає на дитячу уяву та веде юного читача по лабіринтах незвіданого й прекрасного. У книжці розглядаються твори видатних українських митців, серед яких видатний живописець Олександр Мурашко.

Авторка обрала своїм помічником у розгадуванні таємничих історії картин спанієля Лео, якій намальований у різних інтерпретаціях.

 

Голубовская Валентина Степановна. А. А. Мурашко (1875-1919). В кафе. [Текст] / В. С. Голубовская // Голубовская Валентина Степановна. Сокровища одесских музеев = Treasures of the Odessa museums / Валентина Голубовская; пер. Б. С. Юсим. – Одесса, 1970. – С. 37-39: ил. – Текст: рус., англ. 

Книга для всіх хто хоче знати про найцікавіші мистецькі цінності, що зберігаються в одеських музеях.

Автор описує картину О.О. Мурашка «У кав’ярні», що знаходиться в Одеському художньому музеї, полотно незмінно привертає увагу глядача. Висока майстерність митця, прихована драматична колізія, колоритні образи, створені талантом художника, забезпечили цьому полотну незмінний успіх, а творцю – визнання сучасників і пам'ять поколінь.

 

Горбачов Дмитро. Олександр Мурашко 1875-1919. [Текст + Образотворчий матеріал] / Д. Горбачов // Горбачов Дмитро. Стилі українського мистецтва XX століття : АР-НУВО, АР-ДЕКО, Авангард / Д. Горбачов, І. Магдиш, А. Тараненко; передм. Н. Кривди; упоряд. Г. Глодзь; дизайн:О. Старанчук, О. Грищенка. – Київ : Портал, 2024. – С. 134-137.: іл. 

Книжка розглядає три стилі, що домінували у першої половині XX століття в українському мистецтві, вона пропанує поглянути на митців в їхні твори в історичному контексті, простежити органічні зв’язки між постатями і стилями, серед яких яскрава творчість Олександра Мурашка. Він відомий своїми роботами що поєднують імпресіонізм, модерн та реалізм, його називали першим українським європейцем. Мурашко створив власний неповторний стиль, а його роботи є знаковими для українського мистецтва.

 

Історія українського мистецтва [Текст + Образотворчий матеріал] : в 6 т. / НДІ теорії, історії та перспект. проблем рад. архітектури в м. Києві; Держ. ком. цив. буд-ва та архітектури при Держбуді СРСР; гол. ред. колегія: гол. ред. М. П. Бажан; ред.: Ю. С Асєєв, В. А. Афанасьєв, П. О. Білецький. – Київ : Київ. кн. ф-ка «Жовтень», 1970. – Т. 4., Кн. 2 : Мистецтво другої половини XIX - XX століття / відповід. ред. В. І. Касіян; ред.: В. А. Афанасьєв, Я. П.Затенацький, Г. О. Лебедєв, Ф.П. Шевченко. – 436 с.: іл. – (АН УРСР; Головна редакція української радянської енциклопедії). – Прим. : Мурашко О.О. (1875-1919). – С.: 9, 12, 129, 132 - 133, 138, 144, 152 - 161, 382. 

Енциклопедія «Історія українського мистецтва» містить інформацію про творчість Олександра Мурашка, як видатного українського живописця в радянські часи. Хоча він і не став повністю прихильником соціалістичного реалізму, його роботи почали відображати певні ідеологічні моменти. Його вплив на розвиток українського мистецтва, особливо портретного жанру, був значним.

У виданні представлено багато портретів та картин сюжетного жанру живописця.

 

Історія українського мистецтва [Текст + Образотворчий матеріал] : в 6 т. / НДІ теорії, історії та перспект. проблем рад. архітектури в м. Києві; Держ. ком. цив. буд-ва та архітектури при Держбуді СРСР; гол. ред. колегія: гол. ред. М. П. Бажан; ред.: Ю. С Асєєв, В. А. Афанасьєв, П. О. Білецький. – Київ : Київ. кн. ф-ка «Жовтень», 1967. – Т. 5.:Радянське мистецтво 1917-1941 років / відповід. ред. В. І. Касіян; ред.: В. А. Афанасьєв, П. І. Говдя, І. О. Ігнаткін. – 450 с.: іл. – (АН УРСР; Головна редакція української радянської енциклопедії). – Прим. : Мурашко О.О. (1875-1919). – С.: 12, 68-70, 143. 

Цей том Енциклопедії «Історія українського мистецтва» приділяє значну увагу творчості Олександра Мурашка, особливо його портретному живопису, хоча й з урахуванням ідеологічних обмежень. Навіть у радянські часи О. Мурашко був визнаний як видатний представник українського мистецтва.

У виданні енциклопедії представлені портрети та автопортрет художника.

 

Криштопенко Владимир Владимирович. Зал X. А. Мурашко «В кафе». [Текст] / В. В. Криштопенко // Криштопенко Владимир Владимирович. Одесский художественный музей = The Odessa art museum: путеводитель / Владимир Криштопенко; пер с англ. Т. Казаковой. – Одесса : Маяк, 1989. – С. 26-27: ил. – Текст: рус., англ. 

У залі X Одеського художнього музею експонуються роботи видатних майстрів українського мистецтва рубежу IX-XX століть. Серед видатних українських художників картина О. Мурашка «В кав’ярні» (1902) – одна із найкращих творів художника. Написана на основі паризьких вражень.

 

Магдиш Ірина. Людина декоративного бунту. [Текст + Образотворчий матеріал] / І. Магдиш // Магдиш Ірина. Ар-нуво: стилі українського мистецтва XX століття. – Київ : Портал, 2021. – С. 88-89: іл. 

Ця глава книги присвячена українському європейцю, живописцю Олександру Мурашка. Авторка розповідає про творчість О. Мурашка у стилі ар-нуво, про то як він став майстром яскравого декоративного портрету, який ніби співає лінією та кольором, а також про бунтарський характер митця у його житті та творчості.

 

Мистецтво другої половини XIX- початку XX ст. [Текст + Образотворчий матеріал] // Національний художній музей України [альб.] / уклад., авт. ст. Т. Рязанова, Л. Членова, О. Жбанкова та ін. – Київ : Артанія Нова, 2003. – С. 51-63; С. 256-259.: іл. – Текст: укр., англ. 

Ця глава альбому розповідає про Мистецтво другої половини XIX- початку XX ст., зокрема представлене в Національному художньому музеї України (НХМ) та творчістю Олександра Мурашка, характеризується переходом від академізму до нових художніх течій, таких як імпресіонізм, модерн та реалізм. Олександр Мурашко був одним з найвизначніших українських художників цього періоду, який втілив у своїх роботах ці нові стилі, а НХМ зіграв важливу роль у збереженні та популяризації цього мистецтва.

 

Олександр Мурашко [Образотворчий матеріал] // Український живопис XX – початку XXI ст.: з колекції Нац. худож. музею України: [альб.] / авт. ст.: О. Федорук, І. Возіянова; упоряд. Ю. Литвинець; ред. О. Климчук. – Хмельницький : Галерея; К. Артанія Нова, 2006. – С. 35-39. 

У розділі альбому Український живопис XX – початку XXI ст. представлено портрети картин українського живописця Олександра Мурашка (1875-1919) з колекції Національного художнього музею України : «Портрет дами білій перуці» (1911); «Продавщиці квитів» (1917); «Автопортрет» (1917), надається скорочена довідка про придбання картин у Національному художньому музеї України.

 

Олександр Мурашко [Образотворчий матеріал]: [альб.] / авт.-упоряд. Л. Г. Членова; [макет худож. оформ. Б.Й. Бродського; ред. тексту Л.І. Масловська]. – Київ : Мистецтво, 1980. – 69 с.: іл. – Текст: укр., рос., англ. 

Цей образотворчий матеріал про життя та творчість українського художника Олександра Мурашка, творчість якого охоплює один із найскладніших і найсуперечливіших періодів в історії українського мистецтва, коли в напруженій боротьбі утверджувалися нові живописні ідеї й форми. Олександр Мурашко був серед тих, хто активно сприяв його рухові вперед.

В альбомі міститься перелік репродукції художника відбиваючи його творчість кінця XIX - початку XX ст.

 

Нариси з історії українського мистецтва [Текст + Образотворчий матеріал] / Київ. НДІ теорії, історії та перспект. проблем рад. архітектури Держ. ком. цив. буд-ва та архітектури при Держбуді СРСР; за заг. ред. В. Г. Заболотного; ред. колегія: Ю. С. Асєєв, П. І. Говдя, Г. В. Головко, В. І Касіян, Ю. О. Нельговський, П. Г. Юрченко. – Київ : Мистецтво, 1966. – 670 с.: іл. - Прим. : Мурашко О.О. (1875-1919). – С.: 124-126, 134-135. 

В цьому «Нарису з історії українського мистецтва» автори відзначають Олександра Мурашка як важливу постать, чия творчість відіграла значну роль у розвитку українського живопису, зокрема, завдяки його індивідуальному стилю, новаторському підходу до портретного живопису.

 

Одеський художній музей [Текст + Образотворчий матеріал] = Одесский художественный музей = The Odessa art museum: [буклет] / [авт. тексту Я. А. Галкер; ред. М.Ф. Кагарлицький; худож. О.І. Швадчин]. – Київ.: Мистецтво, 1971. – 13 с.: іл. – (Скарби музеїв України). – Текст: укр., рос., англ. 

Буклет присвячений історії музею, його колекції та експонатам, а також містить інформацію про архітектуру будівлі та її роль у культурному житті міста. У ньому також згадуються видатні художники та їхні роботи, які представлені в музеї. Серед яких видатний український художник Олександр Мурашко та його картина «У кав’ярні» або «Паризька кав’ярня» – зображує атмосферу паризького життя та демонструє вплив імпресіонізму на творчість художника. На обкладинці буклету : О. Мурашко. В кав’ярні. 1902. Фрагмент.

 

Одеський художній музей [Текст + Образотворчий матеріал] = Одесский художественный музей = The Odessa art museum: [альб.] / авт. вступ. ст. та упоряд. Я. А. Галкер; [ред.: М.Ф. Кагарлицький, В.С. Котолупов; худож. оформлення та макет В.Д. Єрмакова]. – Київ : Мистецтво, 1976. – 130 с.: іл. – (Художні музеї України) – Текст: укр., рос., англ. 

В альбомі представлено репродукції кращих творів із збірок музею: дореволюційного російського, українського, а також радянського мистецтва. Серед них представлена картина видатного українського художника Олександра Мурашка «У кав'ярні»(1902), ця робота є яскравим прикладом творчості Олександра Мурашка, де він вдало поєднав різні стилі та техніки, передавши атмосферу паризького життя та створивши виразний художній образ.

 

Постімпресіонізм [Образотворчий матеріал] // Шедеври українського живопису = Masterpieces of Ukrainian painting = Шедевры украинской живописи = Chefs-d`oeuvre de la peinture Ukrainienne: [альб.] / авт.-упоряд. Д. Горбачов. – 2-ге вид., зі змін.; [пер. О. Подшибіткіної, О. Кобушкіної, А. Вакуленко]. – Київ : Мистецтво, 2012. – С. 265-280: іл. – Текст: укр., рос., англ., фр. 

У великоформатному альбомі репродукуються твори українського живопису XI – середини XX сторіччя від Алімпія Печерського до Казимира Малевича, які зберігаються переважно в музеях України.

В розділі Постімпресіонізм серед репродукції українських художників, які належать до Постімпресіонізму є репродукції Олександра Мурашка українського художника – він був безпосередньо пов'язаний з французьким Постімпресіонізмом, але його творчість увібрала в себе певні риси цього напрямку, зокрема, захоплення кольором та світлом, а також прагнення до декоративності та узагальнення форми.

Приклади картин Олександра Мурашка, які представлені в альбомі і знаходяться у Національному художньому музеї України : «Біля кав’ярні» 1903, «Тетяна» 1903, «На терасі» 1906, «Портрет дівчини у червону капелюсі» 1902-1903, «Портрет актриси» 1917, «Жінка з настурціями» 1918, «Селянська родина» 1914, «Праля» 1914.

 

Рубан Валентина Василівна. З історії українського дореволюційного портрета. [Текст] / В. В. Рубан // Рубан Валентина Василівна. Український радянський портретний живопис. – Київ : Мистецтво, 1977. – С. 8-18. 

Авторка досліджує портретний живопис в період радянської влади. Аналізується творчість видатних українських художників, серед яких творчість Олександра Мурашка. У радянські часи, портретний живопис Мурашка, як і його творчість загалом, не завжди відповідав ідеологічним канонам, що панували в той час. Проте, його талант і майстерність неможливо було заперечувати. Він продовжував працювати, створюючи портрети своїх сучасників, серед яких були діячі культури, науки, та прості люди.

 

Рубан Валентина Василівна. Шляхи розвитку українського портретного живопису кінця XIX – початку XX ст.: Поетизація образу в портретах О. Мурашка. [Текст] / В. В. Рубан // Рубан Валентина Василівна. Український портретний живопис: другої половини XIX – початку XX століття / відп. ред. Д. В. Степовик. – Київ : Наукова Думка, 1986. – С. 171-185.: іл. 

У розділі Шляхи розвитку українського портретного живопису кінця XIX – початку XX ст.: Поетизація образу в портретах О. Мурашка, монографії В.В. Рубан аналізується творчість українського портретиста О. Мурашка. Монографія досліджує, як змінювалися підходи до портретного жанру, які гуманістичні принципи збагачували мистецтво, як поглиблювалась психологічна характеристика героїв та як розвивалися художньо-образні засоби.

 

Членова Лариса Григорівна. Олександр Мурашко. Сторінки життя і творчості [Образотворчий матеріал] / Л. Г. Членова; [предм. Л. Міляєва; під. ред. Т. Придатко; пер. укр. Ю. Іванченко; дизайн, макетування В. Рогозін]. – Хмельницький : Галерея, Киів : Артанія Нова, 2005. – 256 с. : іл. – Текст: укр., англ. 

В монографії мистецтвознавиці Л. Г. Членової Олександр Мурашко. Сторінки життя і творчості, авторка розподіляє життєвий, мистецький шлях на вісім етапів, висвітлює творчість митця в масштабі його двохсот збережених робіт.

 

Шпаков Анатолій Петрович. Олександр Олександрович Мурашко. [Образотворчий матеріал]: нарис про життя і творчість / Шпаков А. П.; [ред. Н.О. Хоруженко; худож. ред. О.З. Павловський]. – Київ : Держ. вид-во обртвор. мистецтва і муз. літ. УРСР, 1959. – 27 с.: іл. 

Ця коротка монографія присвячена українському живописцеві Олександру Олександровичу Мурашку. Блискучий портретист, автор багатьох жанрових полотен, він увійшов в історію українського образотворчого мистецтва як один найталановитіших його представників.

У книзі висвітлено творчий і життєвий шлях О. Мурашка, вміщено репродукції з найпопулярніших його творів.

 

***

 

• Друченко Микола. Вінок волошок Олександру Мурашку. [Текст]:[про виставку видатного українського художника світового значення О. Мурашка, що експонувалася з грудня 2000 до квітня 2001 року в НХМ] / Микола Друченко, Ладим Правдослов // Образотвор. мистецтво. – 2001. – № 2. – С. 13-16.: іл. 

• Клочко Діана. Кілька подробиць епохи лідерства капелюшків і маринарок. [Текст]:[про українське світське життя с точки зору «декору» на полотнах О. Мурашка та українських митців] / Діана Клочко // Антиквар : журнал про мистецтво та колекціонування. – 2021. – № 3. – С. 50-70.: іл. 

• Павлова Тетяна. Харківська «Сімка» у будинку «Саламандри» : від модерну до футуризму. [Текст]:[про європейські артистичні кабаре, сцени в кав’ярні у блискучому циклі О. Мурашка] / Тетяна Павлова // Образотвор. мистецтво. – 2011. – № 2. – С. 12-15.: іл. 

• Сівков Олег. Символізм і модернізм у малярстві Олександра Мурашка. [Текст]:[про основні стилі та образність у творчості живописця] / Олег Сівков // Образотвор. мистецтво. – 2001. – № 2. – С. 12-13. 

• Чен Н. В. Видатні постаті Полісся: Олександр Олександрович Мурашко. [Текст]:[про життя та творчість відомого українського художника О.О. Мурашка] / Н. В. Чен, Чжоу Чен // Мистецтво в шк. Музика. Образотвор. мистецтво. Художня культура. – 2018. – № 11 (119). – листоп. – С. 13.: фот.

 

Підготувала Т.М. Шилова, завідувачка відділу мистецтв.