«Думи, мої думи…»: твори-ювіляри Тараса Григоровича Шевченка

 

Як народжувалася під пером митця поетична збірка «Кобзар»?  А який твір Тараса Шевченка став відомим першим його сучасникам? Яку має назву рукописна книга поезій Тараса Григоровича Шевченка, написаних протягом 1843—1845 років? Скільки було прижиттєвих видань «Кобзаря»?  Які дві невеличкі поезії є справжніми ліричними перлинами у творчості поета…

 

Збірка поезій «Кобзар» (1840)

Про історію видання «Кобзаря» 1840 року згадок самого Тараса Григоровича  Шевченка не лишилося. Протягом тривалого часу чи не єдиним джерелом відомостей про це були спогади полтавського поміщика Петра Івановича Мартоса, коштом якого й було видано першу поетичну збірку Тараса Шевченка, що вийшла у світ майже в день других роковин його викупу з кріпацтва — 18 квітня 1840 року.

 

Титульний аркуш репринтного видання «Кобзаря» 1840 року. Офорт «Кобзар з поводирем» (художник Василь Штернберг, 1840)

 

 Із Тарасом Шевченко, учнем Петербурзької академії мистецтв, Петро Мартос познайомився 1839 року через письменника і видавця Євгена Гребінку й замовив йому свій портрет. За спогадами Петра Івановича під час сеансів у квартирі художника він випадково побачив шматок списаного олівцем паперу, але не зміг розібрати рядки. Таких паперів з віршами у Тараса Григоровича виявилось багато. Мартос звернувся до Гребінки, але роль Євгена Павловича у підготовці до видання першої книжки Тараса Шевченка навряд чи обмежувалася допомогою видавцеві в прочитанні нерозбірливих рукописів молодого поета. Великий вплив на творчість Тараса Шевченка мали  і літературні вечори на квартирі Гребінки у Петербурзі.

Писати вірші Шевченко почав ще до визволення з кріпацтва. На допиті в ІІІ відділі у справі Кирило-Мефодіїївського братства він назвав рік 1837-й. Першим твором, що став відомий його знайомим, була балада «Причина», надрукована, однак, уже після виходу «Кобзаря» у заснованому Євгеном Гребінкою альманахі «Ластівка».

Крім творів («Причина», «Тече вода в синє море», «Вітре буйний!», «На вічну пам'ять Котляревському» та розділ з поеми «Гайдамаки»), відданих Гребінці до альманаху, Тарас Шевченко на кінець 1839 року мав уже написаними поеми «Катерина», «Тарасова ніч», «Іван Підкова», балади «Перебендя», «Тополя», послання «До Основ'яненка», думку «Нащо мені чорні брови…». Ці твори поета склали першу його поетичну збірку «Кобзар». Безпосередньо перед виданням збірки і спеціально для неї Шевченко написав вступний вірш-заспів «Думи мої, думи мої…», який вмістив на початку «Кобзаря».  

 

Думи мої, думи мої,

Лихо мені з вами!

Нащо стали на папері

Сумними рядками?...

Як відомо із документів Петербурзького комітету, 7 березня 1840 року Євген Гребінка сам подав рукопис цензору Петру Олександровичу Корсакову, який у колах петербурзьких літераторів набув репутації людини, здатної відстоювати інтереси авторів. Набирався й друкувався «Кобзар» приблизно місяць у приватній друкарні Є. Фішера в Петербурзі.

18 квітня 1840 року цензор Петро Корсаков підписав квиток на випуск книжки з друкарні в світ, цей день і став днем народження «Кобзаря — найвизначнішої книжки українського народу. Через кілька днів книжка з'явилася у петербурзьких друкарнях. Але видавець «Кобзаря» Петро Мартос мав примірники збірки ще до її випуску з друкарні, — так уже 13 квітня він надіслав примірник «Кобзаря» у подарунок українському історику, композитору  і  літератору Миколі Андрійовичу Маркевичу, який поклав на музику вірш Тараса Шевченка «Нащо мені чорні брови». Отримав «Кобзар» і Євген Гребінка.

Зі всіх прижиттєвих видань творів Тараса Шевченка перший «Кобзар» мав найпривабливіший вигляд: хороший папір, зручний формат, чіткий шрифт. Примітна особливість цього «Кобзаря» — офорт на початку книги за малюнком Василя Штернберга: народний співак — кобзар із хлопчиком-поводирем. Це не ілюстрація до окремого твору, а узагальнений образ кобзаря, який і дав назву збірці. У світі збереглося лише кілька примірників «Кобзаря» 1840 року.

 

Шевченко Т. Г. Кобзар [Текст] / Тарас Шевченко ; післямова В. Мормель. —  5-те вид., повне. — препринт. вид. 1840 р. —  СПб. : Тип. Е. Фишера ; Переяслав-Хмельницький : Кобь, 2005. —  166 с. —  Бібліогр.: с. 157— 158.

Перше книжкове видання повного тексту вірша-збірки «Кобзар Т. Шевченка» з відтворенням основних елементів оформлення першого випуску видання 1840 року. До збірки увійшли твори: «Думи мої, думи мої…», «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка», «До Основ'яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч».

Думи мої, думи мої,

Квіти мої, діти!

Виростав вас, доглядав вас —

Де ж мені вас діти?...

В Україну ідіть, діти!

В нашу Україну…

 

Шевченко Т. Г. Зібрання творів [Текст] : у 6 т. : [вид. автент. 1-6 тт. «Пов. зібрання творів у 12 т.»] / Тарас Шевченко ; НАН України, Ін-т літ. ім. Т. Г. Шевченка ; [редкол.: М. Г. Жулинський (голова), В. С. Бородін, С. А. Гальченко [та ін.]]. — Київ : Наук. думка, 2003. — Т. 1 : Поезія 1837— 1847 / [упоряд. та комент. І. Д. Бажинов [та ін.] ; передм. слово І. М. Дзюби, М. Г. Жулинського ; ред. тому В. С. Бородін]. —  2003. —  784 с. : портр.

Друкуються поетичні твори 1837—1847 років: «Причинна», «Думка», «Тарасова ніч», «Катерина», «Перебендя», «Тополя», «Іван Підкова» та ін.

Реве та стогне Дніпр широкий,

Сердитий вітер завива,

Додолу верби гне високі,

Горами хвилю підійма.

І блідний місяць на ту пору

Із хмари де-де виглядав,

Неначе човен в синім морі,

То виринав, то потопав.

Ще треті півні не співали,

Ніхто нігде не гомонів,

Сичі в гаю перекликались,

Та ясен раз у раз скрипів….

«Причинна»

 

Рукописна збірка «Три літа» (1843—1845)

«Три літа» — рукописна книга поезій Тараса Шевченка, написаних протягом 1843—1845 років. До видання ввійшли поетичні та драматичні твори, епістолярна спадщина та фольклорні записи, зроблені під час подорожей Україною, а також прозові твори, написані на засланні під впливом незабутніх вражень від перебування на рідний землі. Проілюстровано видання художніми роботами Кобзаря.

Влітку 1843 року, після тривалої перерви і вже будучи стороннім учнем Петербурзької Академії мистецтв, Тарас Григорович Шевченко вперше приїжджає в Україну. Він побував на Чернігівщині, Київщині і Полтавщині. Виконані під час першої подорожі (1843—1844) ескізи та начерки олівцем київських видів та архітектурних пам’яток, були згодом гравійовані для альбому «Живописна Україна».

Тарас Шевченко вперше побував у маєтку Миколи Рєпніна-Волконського у Яготині в липні 1843 року, де познайомився з донькою князя Варварою. У жовтні 1843 року він вдруге відвідав Рєпніних. У маєтку Рєпніних Шевченко прожив усю зиму й написав поему «Тризна», яку присвятив Варвари Миколаївні. 10 січня 1844 року Шевченко вже покидав Яготин, але дружні стосунки між Тарасом Григоровичем і Варварою Миколаївною зберігалися ще протягом довгих років. 

22 березня 1845 року завершилося навчання Тараса Шевченка в Петербурзької Академії мистецтв. Рада Академії надала йому звання некласного художника Імператорської Академії мистецтв. 25 березня 1845 Шевченко виїхав з Петербурга у свою другу подорож Україною (1845—1847). Проїжджав Тарас Григорович через Глухів, Кролевець, Батурин, Конотоп, Ромни, Лохвицю, Миргород, зупинявся у селі Мар’їнському.

1845 рік  став яскравим періодом у творчості Тараса Шевченка. Протягом жовтня—грудня написано п’ять поем: «Єретик» (основний текст закінчено 10 жовтня), «Сліпий» (16 жовтня), «Великий льох» (без точної дати), «Наймичка» (13 листопада), «Кавказ» (18 листопада), «посланіє» «І мертвим, і живим…» (14 грудня), «Холодний Яр» (17 грудня), великий цикл «Давидових псалмів» (19 грудня), «Маленькій Мар’яні» (20 грудня), «Минають дні…» (21 грудня),  «Три літа» (22 грудня). 25 грудня 1845 року у Переяславі Тарас Шевченко написав свій славетний «Заповіт», який завершив рукописну збірку поезій «Три Літа».

 

Шевченко Т. Г. Три літа [Текст] = Тры лита: зб. поезый : 148 р. другої зб. поезій Шевченка / Тарас Шевченко. — препринт. вид. 1845 р. — Переяслав-Хмельницький : Пєрєяслав : Кобь, 2004. — 228 с.

Збірку «Три літа» Тарас Шевченко закінчив 25 грудня 1845 року у Переяславі. Це друга в практиці поета та Європейських літературних збірках з персоніфікованим (відмінним від історичного автора) ліричним героєм, другий літературний твір великої безсюжетної форми.

4 жовтня 1845 року в Миргороді Тарас Шевченко написав дві невеличкі поезії, які є справжніми ліричними перлинами: «Не завидуй багатому» та «Не женися на багатий». Імпульсом до написання віршів стала , ймовірно, невдача, яка спіткала Шевченка, коли він зібрався посвататися до Феодосії Кошиць, дочки кирилівського священика Григорія Кошиця, під час перебування в Кирилівці наприкінці вересня 1845 року. Поет подобався Феодосії, проте її батьки, в яких Шевченко колись наймитував, вважали його нерівнею і перешкодили шлюбові.

Не завидуй багатому:

Багатий не знає

Ні приязні, ні любові —

Він все те наймає.

Не завидуй могучому,

Бо той заставляє.

Не завидуй і славному:

Славний добре знає,

Що не його люди люблять,

А ту тяжку славу,

Що він тяжкими сльозами

Вилив на забаву.

А молоді як зійдуться,

Та любо, та тихо,

Як у раї,— а дивишся:

Ворушиться лихо.

Не завидуй же нікому,

Дивись кругом себе:

Нема раю на всій землі,

Та нема й на небі.

 

Шевченко Т. Г. Давидові псалми [Текст] = Давидовы псалмы: автографи Т. Шевченка: давньослов. тексти, укр. пер. / Тарас Шевченко; [голов. ред. М. І. Халимоненко ; відп. за вип. В. М. Ромащенко ; іл. В. Гарбуза]. — Київ : Вид-во «Дім, Сад, Город», 2000. —  84 с. : іл.

«Давидові псалми»  — поетичний цикл Тараса Шевченка, написаний у грудні 1845 року у В'юнищі (село Переяславського повіту, потім Переяславського району, затоплене у зв'язку зі спорудженням Канівського водосховища). Цикл переспівів із Псалтиря Шевченко створив у першій половині грудня 1845 року. Найраніший відомий рукопис — недатований чорновий автограф переспіву 81 псалма, написаний на листі Варвари Миколаївни Рєпніної від 9 грудня 1845 року. Найімовірніше, у квітні—червні 1846 року у Києві Шевченко переписав цикл начисто до рукописної збірки «Три літа» з датою 19 грудня 1845 року.

 У збірнику «Давидові псалми» подано тексти Псалмів давньослов’янською і українською мовами, автографи Кобзаря з їх переспівами і ілюстрації художника Володимира Гарбуза.

Блаженний муж на лукаву

Не вступає раду,

І не стане на путь злого,

І з лютим не сяде.

А в законі господньому

Серце його й воля

Навчається, і стане він —

Як на добрім полі

Над водою посажене

Древо зеленіє,

Плодом вкрите. Так і муж той

В добрі своїм спіє.

А лукавих, нечестивих

І слід пропадає, —

Як той попіл, над землею

Вітер розмахає,

І не встануть з праведними

Злії з домовини;

Діла добрих оновляться,

Діла злих загинуть.

«Псалом І»

 

Шевченко Т. Г. Єретик [Текст] : поема слов’ян. мовами [Текст] / Тарас Шевченко ; [упоряд. та авт. передм. В. К. Житник ; пер. з укр.  П. Карабана [та ін.]] ; худож. А .Хмара. — Київ : Дніпро, 1991. — 123 с. : іл. — Текст: укр., рос., білорус., чес., словац., пол., болг. 

«Єретик» — поема Тараса Шевченка. Датується за автографом в окремому зошиті: присвята «Шафарикові» — 22 листопада 1845 року, Переяслав; поема — 10 жовтня 1845 року, с. Мар'їнське (Миргородський район). Книжку  складають оригінал і переклади слов’янськими мовами поеми «Єретик» великого українського поета Тараса Шевченка.

 

Збірка поезії «Кобзар» (1860)

1 серпня 1857 року закінчилося десятирічне заслання поета та художника Тараса Григоровича Шевченка. Він повертався через Астрахань, Саратов та Нижній Новгород, де Тарас Шевченко надовго зупинився. Тільки 5 березня 1858 року Шевченкові було офіційно повідомлено про дозвіл на виїзд  до Петербурга.

Ще перебуваючи в Нижньому Новгороді, Шевченко переписує і впорядковує твори, написані в засланні, сподіваючись принаймні частину з них надрукувати. Продовжує цю роботу і в Петербурзі. За допомоги Пантелеймона Куліша готує нову збірку: «Поезія Т. Шевченка. Том перший», до якої мали увійти твори, написані до арешту. Але треба було спершу зняти заборону на публікацію творів Шевченка, яка діяла з часу його арешту, а вже потім подавати до цензури нову збірку.

Тарас Шевченко сам займався справами про зняття заборони зі своїх творів. Друкування нової збірки почалося майже одразу після одержання дозволу й проводилося у друкарні Пантелеймона Куліша. На друкування було витрачено 1048 крб. 40 коп. Кошти для цього дав поету цукрозаводчик і меценат Платон Федорович Симиренко. Практично не було жодної ділянки як у царині економіки, так і на теренах духовності, в яких би Симиренки не лишили глибокого сліду.

У січні 1860 року збірка «Кобзар» вийшла з друку і складалася вже з 17 написаних до заслання Тараса Шевченка поезій. Це останнє прижиттєве видання «Кобзаря» накладом 6050 примірників. Характерною ознакою видання була блакитна оправа. Раритетний примирник «Кобзаря» 1860 року зберігається у зібранні Національного музею Тараса Шевченка у Києві. 

 

Шевченко Т. Г. Кобзар [Текст] : до 20-річчя  незалежності України / Тарас Шевченко; [упоряд.: В. М. Валько; передм.: Д. Донцов] ; іл. С. Караффи. —  Корбут. —  Львів : Каменяр, 2011. —  915 с.

У виданні вміщено поетичний доробок Тараса Шевченка, що супроводжується ілюстраціями видатної художниці Софії Петрівни Караффи-Корбут (1924—1996), створеними в середині 60-х років ХХ століття. Тексти поезій подаються за академічними виданнями творів поета.

 

Шевченко Т. Г. Усі твори в одному томі [Текст] / Тарас Шевченко ; [упоряд., провід. ред.-коректор Г. В. Латник ; відп. за вип. Т. П. Боброва ; худож. оформ. складено з творів Шевченка-худож.]. —  Київ : Ірпінь : Перун, 2007. —  824 с. : іл. —  ((Літературні класики України: Повне зібрання творів в одному томі) (Поетична  Поличка «Перуна»)). —  Бібліогр.: с. 818. —  Тексти друкуються за сучас. правописом.

Вперше в історії української літератури в одному томі вміщено всю літературну спадщину великого українського поета Тараса Шевченка, автора творів, які принесли митцеві неперебутню любов українського народу та обезсмертили його ім’я.

 

Література про життя і творчість Тараса Шевченка

• Дзюба І. М. Тарас Шевченко [Текст] : життя і творчість / Іван Дзюба. — Київ : Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2008. — 720 с.

• Згадай мене, брате! Тарас Шевченко в контексті свого часу [Текст] / [авт.-упоряд. Ю. Іванченко]. — Київ : Парлам. вид-во, 2018. — 432 с.

• Історія української літератури [Текст] : у 12 т. / НАН України, Ін-т літ. ім. Т. Г. Шевченка ; [редкол. В. Дончик (голова) [та ін.]]. — Київ : Наук. думка, 2014. — Т. 4 : Тарас Шевченко / [авт. І. Дзюба ; наук. ред. М. Жулинський]. — 2014. —783 с.

• Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський. Хроніка його життя [Текст] / Олександр Кониський ; [вступ. ст. В. Смілянської]. — Київ : Видав. дім «Кондор», 2019. — 620 с.

• Національний музей Тараса Шевченка [Текст] : [альбом] / упоряд. : Т. Андрущенко, С. Гальченко. — Київ : Мистецтво, 2002. — 224 с., іл.

• Ушкалов Л. В. Тарас Шевченко [Текст] / Леонід Ушкалов ; [худож.-оформлювач Є. В. Вдовиченко]. — Харків : Фоліо, 2015. — 122 с. — (Знамениті українці).

• Шевченківська енциклопедія : Тарас Шевченко та його сучасники [Текст] : енциклопедія / [редкол. М. Г. Жулинський (голова), М. П. Бондар, О. В. Боронь [та ін.]]. — Київ : Вид-во Ліра-К, 2021. — 608 с.: іл.

• Шиленко Ю. Прижиттєві видання творів Тараса Шевченка [Текст] : [про таємниці народження «Кобзаря» 1840 року — першої книжки Тараса Шевченка, що вийшла у світ майже в день других роковин його викупу із кріпацтва. 1 вересня 1844 року в журналі «Современник» було оголошено про вихід у світ «Чигиринського Кобзаря і Гайдамаків»] / Юлія Шиленко // Друкарство. —  2004. —  № 6. – С. 83— 88.

• Шиленко Ю. Прижиттєві видання творів Тараса Шевченка [Текст] : [про видання 1847 року зб. «Кобзар» та інших творів Тараса Шевченка] / Юлія Шиленко  // Друкарство. — 2005. — № 1. — С. 62—64.

• Шляхами Великого Кобзаря [Текст] : атлас / [упоряд.  Л. М. Веклич, Н. О.   Крижова ; авт. текстів О. В. Білоконь (с. 78, 79), О. А. Бондаренко (с. 8— 16, 79),  В. В. Дзима (с. 78—79), О. В. Слободянюк (с. 18—86) ; худож.-оформл. О. Ю. Андрющенка]. — Київ : ДНВП «Картографія», 2013. — 88 с. : іл.

Підготувала К. В. Бондарчук, завідувачка читальним залом.

Відомий те невідомий Іван Дніпровський

 

 

«У райдузі, в листку, у корені, в риллі

Я буду жить, то мирний, то шалений,

Бо я – матерія, я – син землі,

І смерть, як небуття, не писана для мене»

Іван Дніпровський

 

 

Іван Данилович Дніпровський (Шевченко) народився 9 березня 1895 року в селі Каланчак Таврійської губернії (нині - смт в Херсонській області), в бідній селянській родині. Батько, колишній солдат-поселенець, став комерсантом, любив вільне життя, перепродував коней на великих ярмарках. Мати померла під час операції. З раннього дитинства хлопчику довелося самому дбати про себе, адже батько запив і долею сина не цікавився. Він ріс недоїдаючи, у важких матеріальних умовах. Із ровесниками «драли» горобців, обсмажували та їли, збирали пташині яйця, цвіт акації...

Після закінчення Каланчакської початкової школи переїхав до м. Олешки, де вступив до шестикласної чоловічої гімназії і мешкав у дитячому будинку. Навчався в гімназії за рахунок благодійної установи. Там він познайомився з однокласником Миколою Кулішем. Щиру дружбу вони пронесли через все своє життя.

Ще в гімназії був активним кореспондентом рукописних журналів. Свій перший вірш майбутній поет написав у тринадцятирічному віці. Свої початкові твори юнак підписував псевдонімами «Кобзаренко», «І. Шевченко».

У 1912 році Іван Дніпровський склав екстерном іспити в гімназії. Працював дрібним службовцем.

В роки I-ої Світової війни призваний до армії, в якій перебував до лютого 1918 року. У віці 19-ти років Дніпровський опинився на фронті, на передовій. 

Романтичному юнакові, котрий свято вірив у загальнолюдські цінності, у добро та любов довелося вбивати людей. Кожна куля потрапляла йому в серце, ранила психічно: «І 19-літній юнак, не пророк над осяйним шелестом юрб. А кароокий юнак в солдатскій одежі. З рушницею в руках, загублений у тисячах… Ждучи смерті завтра, він заздалегідь вмирає сьогодні. Ждучи черги на смерть, він безупину, кожної миті вмирає…».

У хвилини затишшя писав «Окопні пісні», пізніше з'явилился стислі фронтові нариси. які були надруковані в газеті Південно-Західного фронту «Армейский вестник» (1916 р.).

Під час революції, з 1918-го підтримував Директорію.

17 лютого 1919 року на ім'я ректора Кам'янець-Подільського державного університету була подана заява на зарахування в реєстр студентів вільним слухачем на історико-філологічний факультет від старшини 1 Подільського імені Івана Мазепи полку Івана Шевченка.

Ця заява і посвідчення особи зберігаються в Державному архіві Хмельницької області.

І все ж таки майбутній письменник перебував у лавах тих, хто підтримував українські визвольні змагання, боротьбу народу за власну державу. Разом з українським військом, українськими урядовцями переживав трагічні події осені 1919 року, коли наступ на Україну з двох боків вели московські загарбники – більшовики й Добровольча армія Денікіна. Саме ці події відтворюють дві статті Івана Шевченка, які були надруковані в газеті «Трудова громада», що видавалася в Кам'янці-Подільському як орган місцевих українських соціал-революціонерів: «З правительством», «Пішком з Проскурова до Кам'янця».

У 1919 році у фронтовій газеті Української народної армії "Український козак" був опублікован вірш «Братові москалеві», так актуальний сьогодні (вірш можна послухати в посиланні наприкінці розповіді).

Коли поляки окупували Правобережжя, потрапив у полон. Був у Борщевському таборі.

Після визволення перейшов на бік більшовиків. 

Під час навчання у Кам’янець-Подільському університеті Іван Дніпровський здобув авторитет активного громадського діяча, обирався депутатом міської ради, обіймав посаду відповідального секретаря кам’янецької повітової газети «Червона правда», де друкував свої нові вірші.

У книзі спогадів «Зустрічі і прощання» Григорія Костюка є виразний портрет молодого поета: «…Дніпровський – це міцно прирослий тоді вже його псевдонім, бо, як пізніше я довідався, справжнє прізвище його було Шевченко. Він тоді був ще, здається, на другому курсі університету. Але відділ міської освіти вирішив доручити йому цю почесну й відповідальну ролю (стати новим директором Соціально-економічної профшколи). Він мав тоді не больше як 26-27 років. Перші мої враження: трохи вищий за середній зріст, худий, хоровите, сухе, жовтавого кольору обличчя, прямий довгий ніс з маленькими вусиками «метеликом». Постава військової людини. Темносиня, вовняна сорочка до галіфе, підперезаний широким поясом, у чоботях. У зимі – тепла, модна тоді, бекеша (кожух з овечої шкіри і вовни, допасований до талії, з рясними долішними полами) з сірим «барашковим» ковніром».

У 1923 році одружився з кам'янчанкою Марією Михайлівною Пилинською.

На фото: Марія Пилинська із сестрою

 

У 1923 році, після закінчення навчання, Іван Дніпровський з дружиною переїхав до Харкова, де влаштувався редактором у державному видавництві України з питань друку, секретарем громадсько-політичного і літературно­наукового журналу «Червоний  шлях».

В 1923-1925 роках, разом із В. Блакитним, В. Сосюрою, очолив Спілку пролетарських письменників «Гарт».

Був одним з активістів письменницьких спілок «Вільна академія пролетарської літератури» («ВАПЛІТЕ») і Політфронт, член Українського товариства драматургів і композиторів, Товариства кінорежисерів, літераторів та сценаристів, художньої ради театру «Березіль».

На фото: Іван Дніпровський, Микола Куліш, Аркадій Любченко

На фото: Іван Дніпровський, Юрій Яновський, Микола Хвильовий

На фото: перший ряд: (зліва направо): Гордій Коцюба, Павло Тичина, Василь Еллан-Блакитний, Іван Кулик, Микола Хвильовий, Валер’ян Поліщук; другий ряд (зліва направо): Іван Дніпровський, Майк Йогансен, Яків Савченко, Олександр Копиленко, Володимир Коряк.

Згодом  перейшов цілковито на літературну роботу.

Подорожував Україною, збираючи матеріал для своїх творів. 

У 1925 році виступив у якості драматурга, видавши п'єси «Любов і дим»,«Шахта «Марія». А  п’єса «Яблуневий полон» принесла авторові справжній успіх. В п'єсі висвітлюються події громадянської війни. Романтичний стиль цього твору засяяв багатьма барвами, що привело автора до творчої перемоги. П'єса ставилася на сценах кращих українських театрів.

Восени 1927 року Іван Дніпровський перебував в Одесі на репетиціях п'єси «Яблуневий полон». Мешкав в одеському готелі «Імперіаль».

Головні теми прози І. Дніпровського – це події Першої світової, громадянської війни та революції. Стиль викладання наближався до імпресіонізму.

Іван Дніпровський був дуже популярним в 20-ті роки XX століття, виходили друком його поезії і проза. Він ввійшов у когорту кращих письменників тієї доби, що гартувалась навколо Миколи Хвильового.

Він автор збірки віршів, поем «Донбас» (1922), «Плуг» (1924), п'єси «Любов і дим» (1925),  «Яблуневий полон», збірки оповідань і повістей «Заради неї» (1927),«Долина угрів» (1928), «Анатема», «Анабазис», «Андрій Хомут», «Березень», «Яхта "Софія"» (1930), «Балет у Главковерха», «Фаланга» (1931),  «Ацельдама», « Дніпро закутий» (1932), збірки творів у 3-х томах (1931-1933) та інші твори.

Рукопис Івана Дніпровського «Яблуневий полон»

Cеред багатого архіву Івана Дніпровського – кілька незавершених романів, безліч «заготовок» до повістей, оповідань, драм. Зокрема, початок роману «Електра Киммерійська» (1931–32) та драма «Останній главковерх» (1933). 

В грудні 1929 року в листі до дружини Іван Дніпровський пише: «Є думка до нового року знов прийнятися за роман і не кидати його до останнього слова. Запізнився я з ним вельми, і висить пів пуда паперу на моїх плечах вагою стопудовою... Зроблю 3 частини, назову: 1.Шлях Івана Мазепи. 2.Червоний терор. 3.Високость. Щось подібне на справжню трилогію. Це буде моя генеральна робота». Малось на увазі написання роману «Народе мій», в якому б знайшлося місце осмислення альтернативного, рятівного шляху України до незалежності у 1918-му році. Розклад політичних сил того часу, боротьба між партіями, період Центральної Ради, Гетьманату, Директорії – все це глибоко аналізувалось колишнім активним учасником цих подій. Зокрема у зацілілому уривку з роману назвою «Консул вечеряє», який зберігається у Харківському літературному музеї, ідеться про переговори української партії хліборобів-самостійників під проводом Володимира Шемета (у романі – Шоммет) з урядовцями Франції, що обіцяють допомогу для здобуття незалежности України. 

Іван Дніпровський був добросовісним, старанним трудівником літератури, дуже вимогливим до себе. Він дуже трепетно відносився до літературної діяльності, як до великої і священної справи.

Опублікував набагато менше творів, ніж створив, тому що кожну річ  переписував від руки по кілька разів. І вважав, що кожен автор має право опублікувати лиш один відсоток від того, що написав.

У 1926 році письменник захворів на запалення легенів (ексудативний плеврит), загострилися сухоти і від цього часу перебуває в тубсанаторіях Одеси, Бобровиці (поблизу Чернігова), Ялти, Алушти.

З 1930 року мешкав у будинку «Слово». 

У 1933 році хвороба Івана Дніпровського (туберкульоз горла) фатально загострилася. Кінець 1933 року він провів поблизу Сухума в Абхазії, а з квітня 1934-го перебував в Одесі, в санаторії ім. Іванова, який справив на драматурга найгнітючіше враження з усіх лікувальних закладів. Тон його листів розчарований і зневірений: «А взагалі мені все настогидло... [...] Мені неприємно і важко, бо таке лікування собаче, як у мене, може бути дійсно у покинутого, ізольованого і знищеного «класового ворога». Тільки» (лист від 9 травня 1934 р.).

Микола Куліш намагається знайти кошти для продовження перебування Дніпровського в Одесі, а пізніше добуває йому путівку в Ялту.

Іван Дніпровський помер у Ялті 1-го грудня 1934 року.

 Микола Куліш поїхав у Крим і супроводжував його тіло, і готував разом із дружиною похорон. А прийти на похорон вже не зумів, його заарештували на вулиці.

Від політичних репресій Івану Дніпровському пощастило ухилитися, але ім'я письменника на кілька десятків років зникло з літератури. Одразу після смерті його твори були вилучені з бібліотек і книгосховищ, а історики літератури писали про них з великою обережністю. Крім того, значна частина рукописної спадщини письменника потрапила до фондів спецохорони, бо основним «аргументом» при цьому служила його участь у ВАПЛІТЕ, керівником якої був Микола Хвильовий.

У 1956 році творчість Івана Дніпровського була частково реабілітована. У 1964 і 1985 роках у Києві видано добірку його творів під назвою «Яблуневий полон».

Більшу частину архіву Івана Дніпровського – рукописи творів, листи, документи, книжки з автографами, фотографії й інше – протягом усього життя зберігала вдова І. Дніпровського, мовознавець Марія Михайлівна Пилинська (1898–1976), котра жила та працювала в Харкові. Частину матеріалів вона у 1968–1970-х роках передала до ЦДАМЛМ України, решта архіву протягом 1990–2000-х років потрапила до Харківського літературного музею де зберігається до сьогодні, хоча предметом текстологічного та літературознавчого опрацювання стала лише нещодавно.

У 1943 році Аркадій Любченко вивіз на еміграцію разом зі своїм архівом листи Куліша до Дніпровського, де вони були опубліковані. Дещо з листування Івана Дніпровського збереглося в різних фондах Інституту рукопису НБУВ.

 

Спогади про Івана Дніпровського:

 

Іван Сенченко, письменник:

«Приїхавши в Харків, він став на роботу в Головліті і там працював до останньої змоги. Цю змогу забрала в нього страшна хвороба – туберкульоз горла. Випадало так, що ми жили близько один від одного. Спочатку на Чернишевській – будинків через 10–15, потім у «Слові». У нього була дуже привітна й мила дружина Пилинська Марія Михайлівна, її сестра, яку ми Своїнкою (свояченицею) називали. В тому ж будинку жив і Гордій Максимович Коцюба. Уславився Іван Данилович своєю п’єсою «Яблуневий полон», яка тоді йшла чи не в усіх театрах республіки. Я ходив, бачив виставу. Зміст забув. Значно сильніше, ба навіть дуже сильне враження на мене справила проза Івана Даниловича, зокрема пам’ятаю добре його велике оповідання «Долина угрів», написане з великою художньою силою, в своєрідній манері. Так, як він, ніхто не писав, щоправда, щось неначе паралель якусь можна провести між такими психологічно насиченими творами Хвильового, як «Я» й «Мати». Це був видатний художник. Можливо, заважала йому надмірна скромність і вимогливість до себе, а можливо, й хвороба – глухий кашель не залишав його з перших днів нашого знайомства десь у середині 20-х років. Так ось Іван Данилович був зразком організованої людини: мав завжди постійну роботу, яка й уберегла його від принад богемного життя. Одного разу я в якійсь справі зайшов у Головліт, побачив там Івана Даниловича, він переносив якісь пакунки з книгами. Одвідував його під час хвороби. Хвороба ускладнилась, їсти він міг лише з трудом, якось так прихитряючись вигнути голову, щоб не було боляче ковтати. Хворів і працював.

Мій переїзд на роботу в Луганськ розлучив нас. Коли я повернувся в 1934 році додому, Івана Даниловича вже не було серед живих. Цікаво було б зараз перечитати його прозу – яке враження вона справила б на мене? Свого часу, саме в 20-х роках, мені здавалося, що краще за нього писав у прозі лише один письменник – сам Микола Григорович Хвильовий. Марія Михайлівна водила мене на могилу Івана Даниловича. Поховано його десь поблизу від Хвильового. Це був строгий, вимогливий художник».

 

Володимир Куліш, письменник, син Миколи Куліша:

«На другому поверсі над Варавою жив, умираючи на сухоти, автор «Яблуневого полону» Іван Дніпровський (правдиве прізвище Шевченко). Прив’язаний до ліжка, Дніпровський мало коли виходив на двір. Був щирим приятелем Миколи Куліша, з яким приятелював ще з олешківської гімназії. Як інші, без кінця битий і переслідуваний, останніми часами нічого не писав, вмер наприкінці грудня 1934 р. в Криму, не зважаючи на заходи приятелів його рятувати. Про нього ходили слухи, що він убив свою першу жінку, яка набридала йому своєю заздрістю. Але чи вони були правдиві – не знаю. Цікаво, що після смерти Дніпровського, до його родини приходили двічі енкаведисти й вимагали сказати, де заховався Дніпровський та робили докладний обшук. Бодай на родині помстилися в такий спосіб за письменника, що посмів померти сам, без їхньої допомоги».

 

 

Про Івана Дніпровського можна подивитися:

• «Розстріляне Відродження». Іван Дніпровський

• Видання рукопису письменника Івана Дніпровського: Музеї

• Дніпровський Іван «Братові москалеві»: вірш 

Твори Івана Дніпровського у фонді бібліотеки:

 

Твори Івана Дніпровського:

 

• Дніпровський Іван Столиця республіки : роман / Іван Дніпровський // Київ. – 2014. – № 1. – С. 63-107 ; № 2. – С. 45-102 ; № 3/4. – С. 92-151.

• Дніпровський Іван Яблуневий полон : вибрані твори / Іван Дніпровський ; [передм. М. Наєнка]. – Київ : Дніпро, 1985. – 359 с.

• Шевченко Іван З правительством : факти і враження : публіцистика /Іван Шевченко // Березіль. – 2011. – № 1-2.- С. 162-167.

• Шевченко Іван Пішком з Проскурова до Кам'янця : публіцистика /Іван Шевченко // Березіль. – 2011. – № 1-2.- С. 167-173.

Про життя та творчість Івана Дніпровського:

 

• Дніпровський Іван // Енциклопедія Сучасної України / НАН України, Наук. т-во ім. Т. Шевченка ; голов. редкол. 8 т. : І. М. Дзюба (співгол.) [та ін]. – Київ, 2008. – Т. 8. – С. 42. 

• Дніпровський Іван // Енциклопедія українознавства. – Львів, 1993. – Т. 2. – С. 539. 

• Дніпровський Іван Данилович // Українська літературна енциклопедія : в 5 т. / Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР ; ред. кол. : І. О. Дзеверін (відп. ред.) [та ін.]. – Київ, 1988. – Т. 1. – С. 75. 

• Дніпровський Іван Данилович // Українські письменники : біобібліографічний словник. – Київ, 1965. – Т. 4. – С. 409-411.

 Про Івана Дніпровськогоа на сторінках періодичних видань:

• Атаманчук В. Складність морального вибору особистості в п'єсі І. Дніпровського «Яблуневий полон» / В. Атаманчук // Укр. літ. в ЗОШ. – 2005. – № 9. – С. 19-21. – Библіогр. в кінці ст.

• Голобородько Я.Ю. Микола Хвильовий очима сучасника : (з есею Івана Дніпровського «Микола Хвильовий») / Ярослав Юрійович Голобородько // Вивчаємо укр. мову та літ. – 2013. – № 12. – С. 32-35.

• Голобородько Я.Ю. Силуети інтелектуального лідера : (Іван Дніпровський про Миколу Хвильового) / Ярослав Юрійович Голобородько // Укр. літ. в ЗОШ. – 2012. – № 9. – С. 2-6.

• Горбатюк Василь Невідомий роман Івана Дніпровського : [«Столиця республіки»] / Василь Горбатюк // Київ. – 2014. – № 1. – С. 48-62.

• Горбатюк В. Подільськими шляхами : трагічні сторінки української революції у статтях Івана Дніпровського 1919 року / Василь Горбатюк // Березіль. – 2011. – № 1/2. – С. 158-161.

• Лисенко Іван Епістолярна спадщина Івана Дніпровського : [листи Івана Дніпровського до М. Могилянського, М. Куліша, А. Любченка] // Березіль. – 1995. – 1995. – № 3-4. – С. 166-176.

• Скорина Л. «Зойки розбитого життя…» : сторінками епістолярної спадщини І. Дніпровського / Людмила Скорина // Березіль. – 2000. - № 1-2. – С. 179-183.

• Трофименко Т. До історії спадщини Івана Дніпровського / Тетяна Трофименко // Літ. Україна. – 2013. – 22 серп.(№32). – С. 2.

 

Матеріали з мережі Інтернет:

 

• Бондар-Терещенко Ігор Пролетарським письменником Іван Дніпровський – справжнє прізвище Шевченко – був не завжди. – Режим доступу: https://espreso.tv/poglyad-frantsuzi-v-ukraini-dubl-pershiy

• Будинок Слово : [мешканці]. – Режим доступу:  http://proslovo.com/person/21-026-dniprovskiy-ivan

 

Фото з мережі Інтернет:

• https://openkurbas.org/

• http://proslovo.com/person/21-026-dniprovskiy-ivan

• https://csamm.archives.gov.ua/2020/12/16/littera-scripta-manet/

Підготувала Бурлак О.О., завідувачка відділу періодичних видань