Календар «Світ мистецтва»: ювіляри червня 2024 року

Відділ мистецтв перегортає сторінку червня календаря «Світ мистецтва»

 

Друга світова війна в об'єктиві історії

 

Яким був шлях до 1 вересня 1939 року?  Як приймалися нещадні доленосні рішення?  Як два диктатори втягнули свої країни в найбільш руйнівну й антигуманну війну в історії людства? Чому нацисти протягом усього часу, що мали владу, грабували бібліотеки — спочатку на території Німеччини, а потім на усіх захоплених землях?  Яка доленосна зустріч визначила стратегію перемоги над Німеччиною та Японією в роки Другої світової війни?

Таємниці дипломатії та політичних процесів, воєнних операцій та архівних документів розкривають видання: Вільямсон Мюррей, Еллан Р. Міллет «Війна, яку було необхідно виграти. Друга світова: стратегії, битви, рішення», Лоренс Ріс «Гітлер і Сталін. Тирани і Друга світова війна», Сергій Плохій «Ялта. Ціна миру», Андерс Ріделл «Книжкові злодії» та Стефан Цвейг «Світ учора».

 

Вільямсон Мюррей, Еллан Р. Міллет «Війна, яку було необхідно виграти. Друга світова: стратегії, битви, рішення»

Вільямсон Мюррей (1941—2023) — американський воєнний історик і письменник. Він є автором численних праць з досліджень воєнної історії та стратегії. Має ступень доктора наук з воєнно-дипломатичної історії, викладав у кількох університетах, військових академіях та коледжах, зокрема у Військово-повітряному коледжі США, Військовій академії Сполучених Штатів і Військово-морському коледжі.

Еллан Р. Міллет — американський воєнний історик і полковник у відставці Корпусу морської піхоти США. У 2004 році Міллет був названий лауреатом премії Семюеля Еліота Морісона від Товариства військової історії за дослідження. У 2008 році він отримав Прітцерську літературну премію за досягнення у військовій  літературі від Прітцкерівського військового музею та бібліотеки.

 

Мюррей, Вільямсон.  Війна, яку було необхідно виграти. Друга світова : стратегії, битви, рішення / Вільямсон Мюррей, Еллан Р. Міллет ; пер. з англ. Олександра Буценко. — Київ : Дух і Літера, 2023. — 656 с.

Жодна війна ХХ століття не була такою глибоко трансформаційною та руйнівною як Друга світова. Ця книга — є унікальною та потужною оперативною історією цієї війни, яка відтворює повну картину битв на землі, на морі та в повітрі.

Автори зосередилися на воєнних операціях, здійснених військовими організаціями, які вели війну. І хоча не оминули увагою стратегічні та політичні рішення, що призвели до війни, найбільше їх цікавили питання ефективності воєнних дій. Вільямсон Мюррей і Еллан Р. Міллет намагалися пояснити бойові дії армій, морських і повітряних сил; рішення які ухвалювали генерали та адмірали в надзвичайних ситуаціях, головні чинники, що визначили результати битв і воєнних компаній; взаємозв’язок між битвами, розділеними сотнями та тисячами кілометрів. Іншими словами, склали історію Другої світової війни, дослідивши взаємовплив стратегій та операцій.

Дослідники намагалися пояснити, як ухвалювалися військові рішення і як вони вплинули на результати протистояння. Звичайно, як історики, що отримали доступ до документів і свідчень обох сторін, вони змогли побачити розвиток подій так, як це не були у змозі зробити безпосередні учасники. Але в кожному випадку намагалися оцінювати рішення воєначальників і державних діячів на підставі тих знань, що їх вони напевно мали у той час, коли їм доводилося діяти. Автори не оминули увагою сотні тисяч озброєних людей, які винесли не своїх плечах тягар ухвалених рішень.

Вільямсон Мюррей і Еллан Р. Міллет аналізують операції та тактику ведення війни як на європейському, так і на тихоокеанському театрах воєнних дій. Ми бачимо, як розроблялися та переглядалися стратегії і як бойові загони намагалися виконувати накази. Автори представляють пронизливі портрети воєначальників обох воюючих сторін, демонструючи неоднозначності, з якими вони стикалися, описуючи можливості, якими вони скористалися і ті, які пропустили. Історики переконані, що окремі особистості на всіх рівнях командування відіграли важливу роль.

Усюди ми бачимо зв’язок між фактичними військовими операціями та їхніми політичними і моральними наслідками. «Війна на перемогу» — це кульмінація багаторічних досліджень двох провідних американських військових істориків. Вони уникають пафосного погляду на війну, але зберігають глибоку зацікавленність щодо проблем, з якими зіткнулися союзники та які вони подолали, а також реалістичну оцінку досягнень і невдач Осі. Ця наукова розвідка є чи не найбільш повним і досконалим екскурсом в історію Другої світової — від японо-китайської війни 1937 року до капітуляції Японії в 1945 році.

 

 

Лоренс Ріс «Гітлер і Сталін. Тирани і Друга світова війна»

Лоренс Ріс (1957) — відомий британський історик, автор книжок на тему нацизму, Голокосту та Другої світової війни, креативний директор історичних програм на ВВС, колишній редактор циклу документальних передач «Timewatch», що здобув нагороду «Еммі». Він є автором книг, зокрема «Гітлер і Сталін. Тирани і Друга світова війна» (2021), «Аушвіц. «Остаточне рішення» нацистів» (2022), «Голокост. Нова історія» (2022), «За лаштунками війни. Сталін, нацисти і Захід» (2022). Газета «The Times» назвала Лоренса Ріса «найвидатнішим британським продюсером документальних передач». У 2005 році йому було присвоєно ступінь почесного доктора наук Шеффілдського університету за «неоціненну роботу в історичній науці та телебаченні».

 

Ріс, Лоренс. Гітлер і Сталін. Тирани і Друга світова війна / Лоренс Ріс ; пер. з англ. Катерина Диса. — Київ : Лабораторія, 2021. — 544 с.

У передмови Лоренс Ріс писав: «Я можу легко пояснити, звідки з’явилася ідея цієї книжки: останні тридцять років я створював документальні фільми й писав книжки про Третій Райх, сталінізм і Другу світову війну. Як наслідок, я познайомився із сотнями людей, які жили за правління Гітлера й Сталіна. Не лише з тими, хто постраждав від режиму, а й з тими, хто завзято підтримував цих диктаторів. І саме зустрічі з безпосередніми свідками (а також, ті неймовірні історії, які вона розповідали) надихнули мене на написання цієї книжки…

Після тривалих роздумів я вирішив зосередитися на періоді 1939—1945 рр., адже саме в ці роки Гітлер і Сталін мали безпосередні стосунки. Спершу вони були колегами у своєрідному союзі, а відтак не просто ворогами, а двома наймогутнішими воєнними лідерами у світовій історії. Хоча вони ніколи особисто не зустрічалися, кожен з них багато знав про іншого. Вони навіть захоплювалися жорстокістю один одного. Гітлер і Сталін були в одній зв’язці впродовж майже шості років, і я вважаю, що саме цей зв'язок робить порівняння особливо цікавим...».

Гітлер і Сталін — два, мабуть, найвідоміші тирани XX століття. Хоч вони й перебували в опозиції один до одного, все ж були втіленням єдиного принципу авторитарної влади. Злочини сталінського режиму не менш жахливі, аніж нацистського, та за цими двома лідерами люди чомусь йшли до кінця. Чому? Лоренс Ріс 30 років розпитував саме цих людей про їхні згадки щодо подій Другої світової — і вмістив в цій книзі сповіді тих, хто наживо був свідком правління двох тиранічних історичних постатей. На основі розповідей солдат Червоної армії та вермахту, цивільного населення та навіть тих, хто перебував у найближчому оточенні до Гітлера і Сталіна, Лоренс Ріс зміг передати залаштунки кривавого протистояння, таємних політичних процесів та нещадних доленосних рішень.

 

Сергій Плохій «Ялта. Ціна миру»

Сергій Плохій (1957) — історик, професор кафедри української історії в Гарвардському університеті, де він також займає посаду директора Гарвардського українського наукового інституту. Один з провідних спеціалістів з історії Східної Європи. Член Українського ПЕН. Є членом наукової ради «Українського історичного журналу». Автор більше десятка книг з історії України та Східної Європи, зокрема бестселерів «Брама Європи», «Остання імперія» та «Убивство у Мюнхені. По червоному сліду». Найвідомішою роботою Сергія Плохія є книга «Ялта. Ціна миру». Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка 2018 року за книгу «Брама Європи».

 

Плохій, Сергій. Ялта. Ціна миру / Сергій Плохій ; пер. з англ. Надії Коваль. —Харків : Вид-во «Клуб Сімейного Дозвілля», 2019. — 416 с.

Третє лютого 1945 року. До вілл поблизу чорноморського курорту Ялта прибули два найпотужніші лідери демократичного світу — президент США Франклін Рузвельт і прем’єр-міністр Великобританії Вінстон Черчилль. Вони називали себе аргонавтами, які дісталися чорноморського узбережжя, щоб відібрати золоте руно у дракона, що ніколи не спав. Золотим руном мало стати завершення війни, а драконом був господар маєтку, Йосип Сталін.

Час і місце зустрічі були серед тих таємниць війни, які охороняли найретельніше. Разом троє чоловіків провели найбільш таємничу мирну конференцію сучасної епохи. Вони керували мільйонними арміями і чинили на власний розсуд правосуддя переможців, вирішуючи долю націй і відправляючи мільйони біженців на схід та захід, оскільки вважали, що це сприятиме тривалому миру. Вони створили інституції, які мали боронити цей мир та інтереси переможців. Змагання геополітичних прагнень, зіткнення егоїстичних думок і ціннісних систем, а також боротьба за владу між найвпливовішими перемовниками кожної з держав — усе це розгорталося впродовж восьми днів у Ялті в лютому 1945 року. Вони покинули Ялту задоволеними, однак стривоженими. Позаду залишилися тридцять років, позначених руйнуванням двох світових війн, які коштували десятки мільйонів людських жертв. А перед ними лежала невизначеність післявоєнного світу. Троє лідерів замислювалися, наскільки кожен зі співрозмовників вартий довіри та готовий до компромісу…

Ця доленосна зустріч визначила стратегію перемоги над Німеччиною та Японією. Проте роками довкола наслідків ялтинської конференції точаться запеклі суперечки: чи не поклало це початок холодній війні? Чи відповідало американським інтересам наполягання приєднати СРСР до війни з Японією? Хто продав Східну Європу? Чи дійсно західні лідери могли змінити в Ялті хід історії?

Спираючись на нещодавно розсекречені радянські документи, неопубліковані щоденники, листи й протоколи зустрічей, історик Сергій Плохій не просто дає відповіді на ці запитання, а й ставить нові, не менш гострі та провокативні.

 

Андерс Ріделл «Книжкові злодії»

Андерс Ріделл (1982) — письменник, журналіст. Від 2008 до 2015 року працював головним редактором мистецького часопису. Дебютував 2008 року, до цього часу видав сім книжок, серед яких «Пірати: шведські кінематографісти, що пограбували Голлівуд» (2009), «Нуль-нуль: десятиліття, що змінило світ» (2010), «Бройлери. Нові правителі й суспільство, що їх породило» (2014). 2013 року вийшла схвально сприйнята критиками книжка «Грабіжники. Як нацисти викрадали мистецькі цінності Європи». 2014 року номінована на премію Августа Стрінберга. Цю роботу помітили не лише на батьківщині — до цього часу її перекладено вже десятьма мовами. «Книжкові злодії» теж дістали визнання у світі.

 

Ріделл, Андерс. Книжкові злодії : Про нацистські розкрадання бібліотек Європи та про спроби повернути літературну спадщину / Андерс Ріделл ; пер. зі шведськ. В. Криницький. — Харків : Вид-во «Ранок» : Фабула, 2020. — 400 с.

Нацисти протягом усього часу, що мали владу, розкрадали матеріальні цінності — спочатку на території Німеччини, а потім у на усіх захоплених землях.

Занурившись у деталі цього грабіжництва, однаково керованого ідеологією та жадібністю,  Андерс Ріделл дізнався, що викрадали не лише предмети мистецтва та давнини, а й книжки. У самому факті не було нічого дивного, адже представники грабіжницької організації нацистів хапали все, що траплялося на їхньому шляху.

Найперше його здивувало те, що в цій операції викрадання, яка простягалася від Атлантичного узбережжя до Чорного моря, зникли десятки мільйонів книжок. Їх викрадали не ради честі й не лише через жадібність — радше з ще більш тривожних причин. Бібліотеки й архіви в усій Європі було пограбовано найголовнішими ідеологами Третього райху, організаціями, на чолі яких стояли голова СС Генріх Гіммлер або головний ідеолог партії Альфред Розенберг. Найбільше в історії книжкове пограбування було здириговане й здійснене під час війни. Сьогодні про це відомо не всім, і таки злочини досі залишаються значною мірою нерозкритими.

Але навіть нацисти розуміли, якщо існує щось, що надає більше сили, ніж просте руйнування світу, то це володіння й керування ним. І така сила міститься у книжках. Слова можуть бути зброєю і лунати ще довго після того, як стихне гуркіт артилерії. Вони можуть бути не тільки зброєю пропаганди — а й спогадами. Той, хто володіє словом, не лише має силу тлумачите написане, а й здатен сам писати історію.

Кількість утрачених (загублених у вирі війни й остаточно знищених) книжок обчислюється мільйонами примірників. Книжки не були настільки унікальними і не мали значної матеріальної цінності, як-от витвори мистецтва, натомість мали цінність ідеологічну, адже передусім спеціальні бригади грабували бібліотеки ворогів нацизму. Знищували не просто книжки, знищували культурну, національну ідентифікацію цілих громад. Залишки довоєнних книгозбірень ще й сьогодні розсіяні в багатьох європейських містах. Андерс Ріделл прагне відтворити шлях нацистських книжкових злодіїв і віддати шану тим, хто намагався їм протистояти.

 

Стефан Цвейг «Світ учора. Спогади європейця»

Стефан Цвейг (1881—1842) — найпопулярніший австрійський письменник, автор новел, романів і белетристичних біографій. Секрет його творів простий: Цвейг відкриває таємниці людського серця, блискуче передає найтонші порухи душі, розповідає про божевільні пристрасті, гордість і здатність до самопожертви. Перу Стефана Цвейга належить роман «Нетерплячість серця» і спогади «Світ учора». Перші новели письменника з’явилися на початку ХХ століття. Більшість із них було написано в 1910—1920 роках.  В 1911 році Стефан Цвейг опублікував збірку новел «Перші переживання», куди увійшли твори, створені протягом десятиліття і об'єднані загальною етичною проблемою: «У сутінках», «Гувернантка», «Пекуча таємниця», «Літня новела». Останній твір цього жанру - «Шахова новела» (1941).  Драматичні долі героїв, любов і ненависть на межі життя й смерті, глибока душевна депресія, майстерно описані автором, що й сьогодні робить його твори актуальними.

 

Цвейг С. Світ учора. Спогади європейця / Стефан Цвейг ; пер. с нім. А. В. Савченко ; худож.-оформлювач О. А. Гугалова-Мєшкова. — Харків : Фоліо, 2019. — 411 с.

«Світ учора. Спогади європейця» — заключна книга Стефана Цвейга, яка вийшла друком уже після смерті автора. Книга багато в чому автобіографічна, проте скоріше це біографія цілого покоління, якому довелося пережити дві світові війни. Це своєрідний гімн Європі, написаний вигнанцем на іншому континенті, сповідь глибоко нещасливої людини, відірваної від усього, що й близьке, дороге і зрозуміле, людини, яка із сумом усвідомлює, що все, чим вона жила досі, залишилося у дні вчорашнім… Стефан Цвейг так і не зміг змиритися зі своїм новим статусом покинутого і забороненого автора й у 60-річному віці звів рахунки з життям.

 «Я ніколи не вважав свою особу настільки видатною, щоб мене приваблювала думка розповісти історію свого життя… Немає нічого менш властивого мені, ніж постати свого роду лектором під час показу діапозитивів; час надає картини, я лише додаю слова; насправді ж те, про що я розповідаю, - це навіть не моя доля, а доля цілого покоління - нашого унікального покоління з такою тяжкою долею, як у жодного іншого…».

Підготувала К. В. Бондарчук, завідувачка читальним залом.

Книжковий дивосвіт від Польського інституту у Києві

 

Польський Інститут у Києві — культурно-освітній державний заклад, що є представництвом Міністерства закордонних справ Республіки Польща. Заснований 1998 року. У Києві Польський Інститут виконує завдання відділу з питань культури та науки Посольств Республіки Польща. Головними завданнями Інституту є популяризація польської мови та культури, співпраця з місцевими осередками культури та участь у міжнародних культурних проектах.

Бібліотека отримала в подарунок цікаві книжки від Польського інституту у Києві: Дмитро Антонюк « Замки і резиденції в Україні, пов’язані із польськими родами», Тімоті Снайдер «Нариси таємної війни. Польський художник на службі визволення Радянської України», Адам Міцкевич «Кримські сонети», «Польські колядки», Юзеф Чапський «Читаючи», Влодзімєж Болєцький «Венера з Дрогобича», Тимко Падура «Українки».

Антонюк Д. В. Замки і резиденції в Україні, пов’язані із польськими родами / Дмитро Антонюк. — Вінниця : Твори, 2023. — 720 с. : іл.

Ця книга є продовженням, оновленням, доповненням і виправленням двотомника Дмитра Антонюка «Польські замки і резиденції в Україні», що вийшов у 201і— 2012 роках. З того часу минуло понад десятиріччя, впродовж якого автор продовжував їздити, досліджувати і фотографувати. Назбиралось понад сто пам’яток резиденційної літератури, про які десять років тому він нічого не знав. Відповідно, постала потреба актуалізувати книгу — попередня просто застаріла. Крім того пам’ятки, як люди — вони народжуються, живуть і помирають, і нажаль, деякі згадані у першому виданні палаці і замки майже завершили свій земний шлях… Натомість були і добрі новини: хтось викуповував ці історичні будівлі, ремонтував і відроджував їх. Про все це треба було писати. 

Снайдер, Тімоті. Нариси таємної війни. Польський художник на службі визволення Радянської України / Тімоті Снайдер ; пер. з англ. Павла Грицака. — Київ : Видавець ФОП Форостина О. В., 2023. — 400 с. — (Серія «Історична бібліотека Польського інституту).

Тімоті Снайдер —професор історії та глобальних змагань Єльського університету та науковий працівник інституту наук про людину у Відні. Його книжки, зокрема бестселери «Про тиранію» «Наша недуга», «Шлях до несвободи», »Чорна земля. Голокост як історія та застереження», «Криваві землі», перекладено сорока мовами та відзначено численними нагородами. Тімоті Снайдер є амбасадором глобальної ініціативи United24.

У центрі «Нарисів таємної війни» Тімоті Снайдера — запаморочлива шпигунська історія польського художника і розвідника Ґенрика Юзевського — одного з найближчих соратників Юзефа Пілсудського,  віце-міністра внутрішніх справ українського уряду в 1920 році, волинського воєводи у міжвоєнний період, багаторічного підпільника і конспіратора. Його драматичну біографію Снайдер майстерно поєднує з глибоким історичним дослідженням проукраїнських політичних та інтелектуальних еліт Польщі першої половини ХХ століття — прометеїстів, їхньої участі у протистоянні більшовицькому терору та, пізніше, сталінізму в амбітному проєкті визволення Радянської України. Це захоплива й динамічна розповідь про змагання польської та радянської розвідок, і водночас ґрунтовна наукова праця на базі сотень архівних джерел. 

Padurry, Tymka. Ukrainky: [przedruk]  / Tymka Padurry. — Warszawa,  1844. — 198 s.

Віддаючи у руки читачеві репринт «Українок» Тимка Падури, видавець  повинен дещо пояснити. Перевидання у такій формі твору маловідомого автора вимагає додаткових пояснень. Народжений у подільських Іллінцях Томаш (Тимко) Падура  (1801 - 1871) належав до того самого покоління, що й Адам Міцкевич та Юліуш Словацький. Покоління, для якого найвизначнішим досвідом було Листопадове повстання. Але на відміну від згаданих поетів, яких у Польщі називають пророками, Падура взяв у ньому участь, після чого не втік на еміграцію і післяповстанчі репресії зачепили його особисто.

Творчість Падури визначають як поезію, хоча сам автор вважав себе продовжувачем традиції українських бандуристів та торбаністів. Його вірші легко лягають на музику. Бажання, щоб вони стали «народними піснями» було для нього у сто раз важливішим, ніж оплески літературних салонів. І такого успіху (широкої популярності) Падура, у певному сенсі, досягнув. Хоча, працюючи у цей спосіб, він мусив зректися почестей автора — його пісні ширилися як анонімні твори. Тексти Падури — що характерно для багатьох романтиків - були своєрідним повстансько-революційним маніфестом, але у його інтерпретації цей тон звучить сильніше, ніж у текстах ровесників.

Міцкевич, Адам. Кримські сонети / Адам Міцкевич ; у перекладах Максима Рильського, фотографії Романа Кравченка. — Київ, 2021. — 184 с. : іл.

Адам Міцкевич — поет свободи й один з найвидатніших європейських пророків епохи романтизму. 1’825 року він здійснив подорож до Криму, де був вражений орієнтальним ландшафтом і памятками минулого. З цього досвіду народився цикл з 18 віршів, і в них Адам Міцкевич висловив свої відчуття та роздуми, втілившись у роль Пілігрима, який подорожує в супроводі місцевого провідника Мірзи. Мандрівник мимоволі, котрого царська влада Росії засудила до вигнання з рідної литовсько-білоруської землі за участь у таємній патріотичній організації, у прекрасній формі змалював тут свою тугу за батьківщиною. Водночас митець наділений неймовірною чутливістю до власних доль, майстерно переніс на папір зачарування природою та культурою незнаного йому краю, а насамперед — спільнотою, що мешкала на цій землі.

 

Болєцький, Влодзімєж. Венера з Дрогобича (про Бруно Шульца) / Влодзімєж Болєцький ; з польської переклала Жанна Слоньовська. — Львів : Літопис, 2022. — 252 с.

Книга «Венера з Дрогобича (про Бруно Шульца)» відомого польського теоретика й історика літератури, професора Інституту літературознавчих досліджень Польської Академії наук Влодзімєжа Болєцького є взірцем живого академічного аналізу множинних інтерпретаційних можливостей при зануренні в читання та дослідженні текстів Бруно Шульца.

На думку автора книги, світ художньої уяви Бруно Шульца є «раєм для інтерпретаторів», в якому немає конфлікту інтерпретацій, а навпаки, відбувається постійне збагачення дискурсу шульцознавства та розширення Шульцівської читацької спільноти.

Дослідження професора Влодзімєжа Болєцького поглиблює наше розуміння феномену творчості Бруно Шульца і дає аргументовану відповідь за запитання: як великому самітникові з Дрогобича досі вдається своїми текстами об’єднувати читачів і незримо творити динамічну рецепційну поліфонію, яка не знає кордонів. Книжка для дослідників літератури та широкого кола читачів.

 

Чапський, Юзеф. Читаючи / Юзеф Чапський ; з польської переклала Жанна Слоньовська. — Львів : Літопис, 2022. — 408 с.

Книга есеїв «Читаючи» відомого польського художника і письменника Юзефа Чапського — це зразок шляхетного читання-занурення в обрані тексти світової літератури з намаганням сягнути нових пластів духовності. Читання для самого автора є особливою духовною вправою, яка неминуче стає нагодою для внутрішнього вдосконалення і навіть преображення читачів. Читаючи, Юзеф Чапський глибоко переживає і проживає кожне слово, образ, мотив і думку. Захопливі етично-естетичні авторські рефлексії Юзефа Чапського над читанням текстів світової літератури легко, майстерно і доступно вказують усім шанувальникам художнього слова на ціннісні орієнтири у нескінченних уявних мандрах просторами літератури. Книжка для дослідників літератури та широкого кола читачів.

 

Польські колядки / з польської переклала Наталія Бельченко. — Львів : Літопис, 2023. —  48 с.

У духовному світі не буває випадковостей. Коли я йшла 29 грудня 2022 року на колядування до Ридлувки —  музею краківського художника Володимира Тетмаєра, представника естетичного руху «Молода Польща», —  ще не знала, що невдовзі працюватиму в рамках перекладацької резиденції Інституту літератури над перекладом польських колядок українською мовою. Колядники на чолі з гуральською капелою, а згодом і акторами театру «Золотий Ріг», поспівавши на Броновицях, продовжили в трамваї, який ішов до центру Кракова. Співав увесь трамвай, бо нескладно було знайти тексти колядок в інтернеті, а місцеві знали їх напам’ять. Цей досвід і Звізда тих колядників стали для мене справжньою провідною зіркою в перекладі колядок. Чимало польських і українських колядок мають відповідники навзаєм. Зазвичай існує кілька варіантів тієї чи іншої колядки. Паралельно з побутуванням в усній традиції були опубліковані як польські колядки, так і українські.

Підготувала К.В. Бондарчук, завідувачка читальним залом.

 

 

 

Композитор-лірик поетичного ладу душі: до 205-річчя з дня народження Станіслава Монюшка

 

 

«Я не створюю нічого нового. Мандруючи по польських землях, я наповнююся духом народних пісень. З них натхнення переливається у всі мої твори» (С. Монюшко)

 

 

Видатний польський композитор, органіст, диригент і педагог Станіслав Монюшко є творцем національної класичної опери та камерної вокальної лірики. Його творчість увібрала в себе характерні риси народної музики поляків, українців та білорусів.

Станіслав Монюшко народився 5 травня 1819 року в селищі Убелі поблизу Мінська. Відзначимо, що прізвище Монюшко у перекладі з давньоєврейської мови означає: «дарований Богом». Батьки Станіслава Монюшко любили мистецтво, володіли різними художніми талантами. Мати вчила хлопчика грі на фортепіано. Батько був художником-аматором. У домі Монюшків панувала творча атмосфера. Часто влаштовувалися домашні вистави. Любов до театру, що зародилася у Станіслава з дитинства, пройшла через усе його життя. Коли хлопчику виповнилося вісім років, батьки повезли його до Варшави для подальшого навчання. Він навчався музиці у відомого органіста і піаніста А.Фрейера. У 1830 році сім’я Монюшків переїхала до Мінська, де Станіслав продовжив навчання у піаніста та диригента Д. Стефановича, під впливом якого остаточно вирішив обрати музику своєю професією.

Музичну освіту Станіслав Монюшко завершив у Берліні, в Музичній академії. Там, на диригентському відділенні академії, він розпочав композиторську діяльність: писав пісні, п’єси для фортепіано, фуги, канони, струнний квартет, оперети.

Протягом вісімнадцяти років (1840-1858 рр.) Станіслав Монюшко жив у Вільні (нині Вільнюс). Він працював органістом у костелі, виступав як диригент в симфонічних концертах і у виставах оперного театру, писав музикознавчі статті, давав уроки гри на фортепіано. Активно займався пісенною творчістю: писав музику на тексти польських поетів. У 1841 році було видано його першу збірку пісень – «Домашні співанки» (далі було видано 12 збірок). Пісні, створені у Вільні, певною мірою підготували стиль майбутніх опер Станіслава Монюшка.

Оперу «Галька» (на лібрето В.Вольського) Станіслав Монюшко написав у 1848 році. Цього ж року відбулася прем’єра опери на сцені Вільненського міського театру. Вона пройшла з величезним успіхом і принесла композиторові всенародну любов і славу.

У 1852 році Монюшко написав камерну оперу «Сільська ідилія». То був його єдиний твір, написаний білоруською мовою. Невдовзі після прем’єри у Мінську місцева влада заборонила оперу «Сільська ідилія», а рукопис її був втрачений. Лише у 90-х роках XX століття, коли білоруські мистецтвознавці почали активно досліджувати творчість Станіслава Монюшка, було доведено, що творчість знаменитого композитора базується на білоруському фольклорі. Незважаючи на те, що все свідоме життя польського композитора пройшло у Вільні, Берліні, Варшаві, він ніколи не забував свою малу батьківщину і місто своєї юності – Мінськ. Востаннє професор Музичного інституту та головний диригент Великого театру – з Варшави – побував у Мінську в 1864 році. У співтворчості з білоруським поетом і драматургом Вінцентом Дуніним-Марцінкевічем Станіслав Монюшко написав кілька опер: зокрема, «Турнір музикантів», «Чародійна вода», «Іділія». Станіслава Монюшка, цілком справедливо, можна було б вважати не лише «батьком польської національної опери», а й засновником білоруської національної опери, але білоруси свого часу не прийняли цей «дарунок від композитора».

Станіслав Монюшко написав 12 опер, 5 оперет, 6 мес, понад 260 пісень і величезну кількість інструментальних творів. Більшість творів Станіслава Монюшка — це пісні, зібрані в томах «Домашніх співанок». Композитор писав також релігійну музику та обробки пісень для органу, бажаючи підвищити рівень музики, що виконується в церквах, з метою поглиблення духовних переживань вірян.

У Польщі знають і шанують композитора-лірика «з особливим поетичним ладом душі». Творам Станіслава Монюшка притаманні мелодійність, ліризм, простота, доступність, народність. Всі ці якості проявляються і в його операх, які є відтворенням польської національної течії в музиці романтизму, провідної у музичному мистецтві слов’янських країн середини XIX століття.

Донедавна творчість Станіслава Монюшка була маловідома за межами Польщі, і в Україні також. Хоча оперу «Галька» в українському перекладі ставив ще у 1908-1914 роках видатний український режисер і актор Микола Садовський. Напередодні відзначення 200-річного ювілею видатного польського композитора Станіслава Монюшка у 2019 році письменник і перекладач Максим Стріха розпочав роботу над українськими перекладами пісень та романсів композитора-лірика. Сьогодні музика Станіслава Монюшка звучить у концертних і театральних залах багатьох міст України.

Станіслав Монюшко помер від серцевого нападу 4 червня 1872 року у Варшаві. Йому було всього 53 роки. Попрощатися з видатним композитором прийшли його численні шанувальники (їх було понад 100 тисяч!).

Звучала музика з опери Станіслава Монюшка «Галька», якою розпочалася історія польської національної опери.

Література про життя та творчість композитора

 

Друцька Н. С. Монюшко [Текст]: (життя і творчість) / Н. Друцька; пер. з пол. М. Гайдай; [ред. Пилинська]. – Київ : Муз. Україна, 1969. – 178 с. – (Бібліотека учня і вчителя «Бесіди про музику»).

Ця книга про життя та творчість польського композитора Станіслава Монюшко – засновника польської опери. В книзі ідеться про цікаві листування з відомим польським композитором Ф. Шопеном, про творчу співпрацю з іншими європейськими композиторами, а також про його дитинство та сімейний шлюб.

Корев С. Галька С. Монюшко [Текст] / С. Корев; [ред. Д. Блюм]. – Ленинград : Музгиз, 1950. – 60 с. – (Путеводители по западноевропейской музыке).

Відомий музикознавець Корев С. автор книги «Галька» розповідає про слов'янську музику XIX сторіччя, життя та творчість композитора С. Монюшко, про класичний твір слов'янської музики, національну польську оперу «Галька», яка не одне століття хвилює серця мільйонів слухачів і цілком зберігаючи свою молодість, свіжість та чарівність.

Поляков А. Станіслав Монюшко [Текст] / А. Полякова; [ред. П. Нестеровський]. – Київ : Мистецтво, 1950. – 41 с.

Біографічне видання «Станіслав Монюшко», автор музикознавець А. Поляков глибоко розкриває життєвий та творчий шлях Станіслава Монюшко, як найулюбленішого і найпопулярнішого польського національного композитора. Особливу велику популярність здобула опера С. Манюшко «Галька», вона ішла і на української сцені, в театрі Садовського; оперою захоплювався український композитор М. В. Лисенко, також автор книги пише про відношення українців до творчості польського композитора Станіслава Монюшко, як гения національної культури Польщі.

Вокальні твори композитора

 

Монюшко С. Арии из опер [Ноты]: для сопрано в сопровожд. фп. / С. Монюшко; сост. О. Левтонова; [ред. М. Городецкая, лит. ред. А. Тарасова]. – Москва : Музыка, 1972. – 34 с.

Монюшко С. Ария Йонтека: из оперы «Галька»; Ария Стефана (С курантами): из оперы «Страшный замок» [Ноты]: для тенора в сопровожд. фп. / С. Монюшко; [ред. О. Левтонова, лит. ред. Р. Рапопорт]. – Москва : Музгиз, 1960. – 21 с. – (Концертный репертуар вокалиста).

Монюшко С. Галька [Ноты] : опера в 4 д.: для пения, фп. / С. Монюшко; пер. Н.И.К. – С. - Петербургъ: у I. Юргенсона, 1882. – 244 с.

Монюшко С. Думка Йонтека: з опери «Галька» [Ноти]: для тенора з супроводом фортепіано / С. Монюшко; [ред. Ф. Надененко]. – Київ : Мистецтво, 1955. – 14 с.

Монюшко С. Думка Йонтека [Ноты]: для тенора в сопровожд. фп. / С. Монюшко; Ж. Бизе Серенада Смита: из оперы «Пертская красавица» ; [ред. Н. Богданова, лит. ред. Р. Рапопорт]. – Москва : Музгиз, 1960. – 18 с. – (Вокальная библиотека художественной самодеятельности).

Монюшко С. Избранные песни [Ноты] / С. Монюшко; под ред. А. Б. Меровича; пер. С. Гинзберг; [ред.В. Солманов]. – Ленинград : Гос. муз. изд-во, 1948. – 56 с.

Монюшко С. Песня, ария, и каватина Гальки: из оперы «Галька» [Ноты]: для сопрано в сопровожд. фп. / С. Монюшко; [ред. Н. Богданова, лит. ред. Р. Рапопорт]. – Москва : Гос. муз. изд-во, 1959. – 19 с. – (Концертный репертуар вокалиста).

Монюшко С. Пряха [Ноты]: для сред. голоса и фп. / С. Монюшко; [ред. Г. Гембера]. – Киев : Мистецтво, 1955. – 7 с.

Монюшко С. Пряха. Краковяк [Ноты]: для высок. голоса сопровожд. фп. / С. Монюшко; [ред. О. Левтонова, лит. ред. Р. Рапопорт]. – Москва : Музгиз, 1960. – 9 с. – (Вокальная библиотека художественной самодеятельности).

Фортепіанні твори композитора

 

Монюшко С. Галька [Ноты] / С. Монюшко; облегч. перелож для фп. в две руки С.В. Стемпневского; [ред. Ю. Яцевич]. – Москва : Гос. муз. изд-во, 1952. – 41 с.

Монюшко С. Избранные пьесы и отрывки из опер [Ноты]: перелож для фп. / С. Монюшко; сост. Ю. Комалькова; [ред. И. Захаров]. – Москва : Музыка, 1972. – 48 с. – (Музыка отдыха. Библиотека пианиста любителя).

Moniuszko S. Mazur z opery «Halka» [Notes]: na fortepian / S Moniuszko; [red. Ligia Pilecka]. – Warszawa : PWP, 1959. – 9 p. – (Kalejdoskop muzyczny).

Підготувала Т. М. Шилова, завідувачка відділу мистецтв.