Друга світова війна в об'єктиві історії

 

Яким був шлях до 1 вересня 1939 року?  Як приймалися нещадні доленосні рішення?  Як два диктатори втягнули свої країни в найбільш руйнівну й антигуманну війну в історії людства? Чому нацисти протягом усього часу, що мали владу, грабували бібліотеки — спочатку на території Німеччини, а потім на усіх захоплених землях?  Яка доленосна зустріч визначила стратегію перемоги над Німеччиною та Японією в роки Другої світової війни?

Таємниці дипломатії та політичних процесів, воєнних операцій та архівних документів розкривають видання: Вільямсон Мюррей, Еллан Р. Міллет «Війна, яку було необхідно виграти. Друга світова: стратегії, битви, рішення», Лоренс Ріс «Гітлер і Сталін. Тирани і Друга світова війна», Сергій Плохій «Ялта. Ціна миру», Андерс Ріделл «Книжкові злодії» та Стефан Цвейг «Світ учора».

 

Вільямсон Мюррей, Еллан Р. Міллет «Війна, яку було необхідно виграти. Друга світова: стратегії, битви, рішення»

Вільямсон Мюррей (1941—2023) — американський воєнний історик і письменник. Він є автором численних праць з досліджень воєнної історії та стратегії. Має ступень доктора наук з воєнно-дипломатичної історії, викладав у кількох університетах, військових академіях та коледжах, зокрема у Військово-повітряному коледжі США, Військовій академії Сполучених Штатів і Військово-морському коледжі.

Еллан Р. Міллет — американський воєнний історик і полковник у відставці Корпусу морської піхоти США. У 2004 році Міллет був названий лауреатом премії Семюеля Еліота Морісона від Товариства військової історії за дослідження. У 2008 році він отримав Прітцерську літературну премію за досягнення у військовій  літературі від Прітцкерівського військового музею та бібліотеки.

 

Мюррей, Вільямсон.  Війна, яку було необхідно виграти. Друга світова : стратегії, битви, рішення / Вільямсон Мюррей, Еллан Р. Міллет ; пер. з англ. Олександра Буценко. — Київ : Дух і Літера, 2023. — 656 с.

Жодна війна ХХ століття не була такою глибоко трансформаційною та руйнівною як Друга світова. Ця книга — є унікальною та потужною оперативною історією цієї війни, яка відтворює повну картину битв на землі, на морі та в повітрі.

Автори зосередилися на воєнних операціях, здійснених військовими організаціями, які вели війну. І хоча не оминули увагою стратегічні та політичні рішення, що призвели до війни, найбільше їх цікавили питання ефективності воєнних дій. Вільямсон Мюррей і Еллан Р. Міллет намагалися пояснити бойові дії армій, морських і повітряних сил; рішення які ухвалювали генерали та адмірали в надзвичайних ситуаціях, головні чинники, що визначили результати битв і воєнних компаній; взаємозв’язок між битвами, розділеними сотнями та тисячами кілометрів. Іншими словами, склали історію Другої світової війни, дослідивши взаємовплив стратегій та операцій.

Дослідники намагалися пояснити, як ухвалювалися військові рішення і як вони вплинули на результати протистояння. Звичайно, як історики, що отримали доступ до документів і свідчень обох сторін, вони змогли побачити розвиток подій так, як це не були у змозі зробити безпосередні учасники. Але в кожному випадку намагалися оцінювати рішення воєначальників і державних діячів на підставі тих знань, що їх вони напевно мали у той час, коли їм доводилося діяти. Автори не оминули увагою сотні тисяч озброєних людей, які винесли не своїх плечах тягар ухвалених рішень.

Вільямсон Мюррей і Еллан Р. Міллет аналізують операції та тактику ведення війни як на європейському, так і на тихоокеанському театрах воєнних дій. Ми бачимо, як розроблялися та переглядалися стратегії і як бойові загони намагалися виконувати накази. Автори представляють пронизливі портрети воєначальників обох воюючих сторін, демонструючи неоднозначності, з якими вони стикалися, описуючи можливості, якими вони скористалися і ті, які пропустили. Історики переконані, що окремі особистості на всіх рівнях командування відіграли важливу роль.

Усюди ми бачимо зв’язок між фактичними військовими операціями та їхніми політичними і моральними наслідками. «Війна на перемогу» — це кульмінація багаторічних досліджень двох провідних американських військових істориків. Вони уникають пафосного погляду на війну, але зберігають глибоку зацікавленність щодо проблем, з якими зіткнулися союзники та які вони подолали, а також реалістичну оцінку досягнень і невдач Осі. Ця наукова розвідка є чи не найбільш повним і досконалим екскурсом в історію Другої світової — від японо-китайської війни 1937 року до капітуляції Японії в 1945 році.

 

 

Лоренс Ріс «Гітлер і Сталін. Тирани і Друга світова війна»

Лоренс Ріс (1957) — відомий британський історик, автор книжок на тему нацизму, Голокосту та Другої світової війни, креативний директор історичних програм на ВВС, колишній редактор циклу документальних передач «Timewatch», що здобув нагороду «Еммі». Він є автором книг, зокрема «Гітлер і Сталін. Тирани і Друга світова війна» (2021), «Аушвіц. «Остаточне рішення» нацистів» (2022), «Голокост. Нова історія» (2022), «За лаштунками війни. Сталін, нацисти і Захід» (2022). Газета «The Times» назвала Лоренса Ріса «найвидатнішим британським продюсером документальних передач». У 2005 році йому було присвоєно ступінь почесного доктора наук Шеффілдського університету за «неоціненну роботу в історичній науці та телебаченні».

 

Ріс, Лоренс. Гітлер і Сталін. Тирани і Друга світова війна / Лоренс Ріс ; пер. з англ. Катерина Диса. — Київ : Лабораторія, 2021. — 544 с.

У передмови Лоренс Ріс писав: «Я можу легко пояснити, звідки з’явилася ідея цієї книжки: останні тридцять років я створював документальні фільми й писав книжки про Третій Райх, сталінізм і Другу світову війну. Як наслідок, я познайомився із сотнями людей, які жили за правління Гітлера й Сталіна. Не лише з тими, хто постраждав від режиму, а й з тими, хто завзято підтримував цих диктаторів. І саме зустрічі з безпосередніми свідками (а також, ті неймовірні історії, які вона розповідали) надихнули мене на написання цієї книжки…

Після тривалих роздумів я вирішив зосередитися на періоді 1939—1945 рр., адже саме в ці роки Гітлер і Сталін мали безпосередні стосунки. Спершу вони були колегами у своєрідному союзі, а відтак не просто ворогами, а двома наймогутнішими воєнними лідерами у світовій історії. Хоча вони ніколи особисто не зустрічалися, кожен з них багато знав про іншого. Вони навіть захоплювалися жорстокістю один одного. Гітлер і Сталін були в одній зв’язці впродовж майже шості років, і я вважаю, що саме цей зв'язок робить порівняння особливо цікавим...».

Гітлер і Сталін — два, мабуть, найвідоміші тирани XX століття. Хоч вони й перебували в опозиції один до одного, все ж були втіленням єдиного принципу авторитарної влади. Злочини сталінського режиму не менш жахливі, аніж нацистського, та за цими двома лідерами люди чомусь йшли до кінця. Чому? Лоренс Ріс 30 років розпитував саме цих людей про їхні згадки щодо подій Другої світової — і вмістив в цій книзі сповіді тих, хто наживо був свідком правління двох тиранічних історичних постатей. На основі розповідей солдат Червоної армії та вермахту, цивільного населення та навіть тих, хто перебував у найближчому оточенні до Гітлера і Сталіна, Лоренс Ріс зміг передати залаштунки кривавого протистояння, таємних політичних процесів та нещадних доленосних рішень.

 

Сергій Плохій «Ялта. Ціна миру»

Сергій Плохій (1957) — історик, професор кафедри української історії в Гарвардському університеті, де він також займає посаду директора Гарвардського українського наукового інституту. Один з провідних спеціалістів з історії Східної Європи. Член Українського ПЕН. Є членом наукової ради «Українського історичного журналу». Автор більше десятка книг з історії України та Східної Європи, зокрема бестселерів «Брама Європи», «Остання імперія» та «Убивство у Мюнхені. По червоному сліду». Найвідомішою роботою Сергія Плохія є книга «Ялта. Ціна миру». Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка 2018 року за книгу «Брама Європи».

 

Плохій, Сергій. Ялта. Ціна миру / Сергій Плохій ; пер. з англ. Надії Коваль. —Харків : Вид-во «Клуб Сімейного Дозвілля», 2019. — 416 с.

Третє лютого 1945 року. До вілл поблизу чорноморського курорту Ялта прибули два найпотужніші лідери демократичного світу — президент США Франклін Рузвельт і прем’єр-міністр Великобританії Вінстон Черчилль. Вони називали себе аргонавтами, які дісталися чорноморського узбережжя, щоб відібрати золоте руно у дракона, що ніколи не спав. Золотим руном мало стати завершення війни, а драконом був господар маєтку, Йосип Сталін.

Час і місце зустрічі були серед тих таємниць війни, які охороняли найретельніше. Разом троє чоловіків провели найбільш таємничу мирну конференцію сучасної епохи. Вони керували мільйонними арміями і чинили на власний розсуд правосуддя переможців, вирішуючи долю націй і відправляючи мільйони біженців на схід та захід, оскільки вважали, що це сприятиме тривалому миру. Вони створили інституції, які мали боронити цей мир та інтереси переможців. Змагання геополітичних прагнень, зіткнення егоїстичних думок і ціннісних систем, а також боротьба за владу між найвпливовішими перемовниками кожної з держав — усе це розгорталося впродовж восьми днів у Ялті в лютому 1945 року. Вони покинули Ялту задоволеними, однак стривоженими. Позаду залишилися тридцять років, позначених руйнуванням двох світових війн, які коштували десятки мільйонів людських жертв. А перед ними лежала невизначеність післявоєнного світу. Троє лідерів замислювалися, наскільки кожен зі співрозмовників вартий довіри та готовий до компромісу…

Ця доленосна зустріч визначила стратегію перемоги над Німеччиною та Японією. Проте роками довкола наслідків ялтинської конференції точаться запеклі суперечки: чи не поклало це початок холодній війні? Чи відповідало американським інтересам наполягання приєднати СРСР до війни з Японією? Хто продав Східну Європу? Чи дійсно західні лідери могли змінити в Ялті хід історії?

Спираючись на нещодавно розсекречені радянські документи, неопубліковані щоденники, листи й протоколи зустрічей, історик Сергій Плохій не просто дає відповіді на ці запитання, а й ставить нові, не менш гострі та провокативні.

 

Андерс Ріделл «Книжкові злодії»

Андерс Ріделл (1982) — письменник, журналіст. Від 2008 до 2015 року працював головним редактором мистецького часопису. Дебютував 2008 року, до цього часу видав сім книжок, серед яких «Пірати: шведські кінематографісти, що пограбували Голлівуд» (2009), «Нуль-нуль: десятиліття, що змінило світ» (2010), «Бройлери. Нові правителі й суспільство, що їх породило» (2014). 2013 року вийшла схвально сприйнята критиками книжка «Грабіжники. Як нацисти викрадали мистецькі цінності Європи». 2014 року номінована на премію Августа Стрінберга. Цю роботу помітили не лише на батьківщині — до цього часу її перекладено вже десятьма мовами. «Книжкові злодії» теж дістали визнання у світі.

 

Ріделл, Андерс. Книжкові злодії : Про нацистські розкрадання бібліотек Європи та про спроби повернути літературну спадщину / Андерс Ріделл ; пер. зі шведськ. В. Криницький. — Харків : Вид-во «Ранок» : Фабула, 2020. — 400 с.

Нацисти протягом усього часу, що мали владу, розкрадали матеріальні цінності — спочатку на території Німеччини, а потім у на усіх захоплених землях.

Занурившись у деталі цього грабіжництва, однаково керованого ідеологією та жадібністю,  Андерс Ріделл дізнався, що викрадали не лише предмети мистецтва та давнини, а й книжки. У самому факті не було нічого дивного, адже представники грабіжницької організації нацистів хапали все, що траплялося на їхньому шляху.

Найперше його здивувало те, що в цій операції викрадання, яка простягалася від Атлантичного узбережжя до Чорного моря, зникли десятки мільйонів книжок. Їх викрадали не ради честі й не лише через жадібність — радше з ще більш тривожних причин. Бібліотеки й архіви в усій Європі було пограбовано найголовнішими ідеологами Третього райху, організаціями, на чолі яких стояли голова СС Генріх Гіммлер або головний ідеолог партії Альфред Розенберг. Найбільше в історії книжкове пограбування було здириговане й здійснене під час війни. Сьогодні про це відомо не всім, і таки злочини досі залишаються значною мірою нерозкритими.

Але навіть нацисти розуміли, якщо існує щось, що надає більше сили, ніж просте руйнування світу, то це володіння й керування ним. І така сила міститься у книжках. Слова можуть бути зброєю і лунати ще довго після того, як стихне гуркіт артилерії. Вони можуть бути не тільки зброєю пропаганди — а й спогадами. Той, хто володіє словом, не лише має силу тлумачите написане, а й здатен сам писати історію.

Кількість утрачених (загублених у вирі війни й остаточно знищених) книжок обчислюється мільйонами примірників. Книжки не були настільки унікальними і не мали значної матеріальної цінності, як-от витвори мистецтва, натомість мали цінність ідеологічну, адже передусім спеціальні бригади грабували бібліотеки ворогів нацизму. Знищували не просто книжки, знищували культурну, національну ідентифікацію цілих громад. Залишки довоєнних книгозбірень ще й сьогодні розсіяні в багатьох європейських містах. Андерс Ріделл прагне відтворити шлях нацистських книжкових злодіїв і віддати шану тим, хто намагався їм протистояти.

 

Стефан Цвейг «Світ учора. Спогади європейця»

Стефан Цвейг (1881—1842) — найпопулярніший австрійський письменник, автор новел, романів і белетристичних біографій. Секрет його творів простий: Цвейг відкриває таємниці людського серця, блискуче передає найтонші порухи душі, розповідає про божевільні пристрасті, гордість і здатність до самопожертви. Перу Стефана Цвейга належить роман «Нетерплячість серця» і спогади «Світ учора». Перші новели письменника з’явилися на початку ХХ століття. Більшість із них було написано в 1910—1920 роках.  В 1911 році Стефан Цвейг опублікував збірку новел «Перші переживання», куди увійшли твори, створені протягом десятиліття і об'єднані загальною етичною проблемою: «У сутінках», «Гувернантка», «Пекуча таємниця», «Літня новела». Останній твір цього жанру - «Шахова новела» (1941).  Драматичні долі героїв, любов і ненависть на межі життя й смерті, глибока душевна депресія, майстерно описані автором, що й сьогодні робить його твори актуальними.

 

Цвейг С. Світ учора. Спогади європейця / Стефан Цвейг ; пер. с нім. А. В. Савченко ; худож.-оформлювач О. А. Гугалова-Мєшкова. — Харків : Фоліо, 2019. — 411 с.

«Світ учора. Спогади європейця» — заключна книга Стефана Цвейга, яка вийшла друком уже після смерті автора. Книга багато в чому автобіографічна, проте скоріше це біографія цілого покоління, якому довелося пережити дві світові війни. Це своєрідний гімн Європі, написаний вигнанцем на іншому континенті, сповідь глибоко нещасливої людини, відірваної від усього, що й близьке, дороге і зрозуміле, людини, яка із сумом усвідомлює, що все, чим вона жила досі, залишилося у дні вчорашнім… Стефан Цвейг так і не зміг змиритися зі своїм новим статусом покинутого і забороненого автора й у 60-річному віці звів рахунки з життям.

 «Я ніколи не вважав свою особу настільки видатною, щоб мене приваблювала думка розповісти історію свого життя… Немає нічого менш властивого мені, ніж постати свого роду лектором під час показу діапозитивів; час надає картини, я лише додаю слова; насправді ж те, про що я розповідаю, - це навіть не моя доля, а доля цілого покоління - нашого унікального покоління з такою тяжкою долею, як у жодного іншого…».

Підготувала К. В. Бондарчук, завідувачка читальним залом.