5 книг і безмежний світ захоплюючих історій

 

Чи замислювались ви коли-небудь, як формується геніальна особистість і чому саме в тому конкретному місці та часі? Завдяки чому з’являються блискучі, талановиті, творчі люди, такі як Леонардо да Вінчі та Мікеланджело, Галілео Галілей та Микола Коперник, Ісаак Ньютон та Чарльз Дарвін, Томас Едісон та Альберт Ейнштейн, Іван Пулюй та Ілля Мечников …?

Чи знаєте ви, що одним із найважливіших компонентів, який вплинув на раптове бажання відкривати нові землі, стала «Книга чудес світу» венеційського купця і мандрівника Марко Поло? У своїх історіях він розповідав про густонаселені міста, дивні культури і незлічені скарби. Ця книжка мала значний вплив на мореплавців, картографів та письменників XIV—XVI століть. Зокрема, один її примірник був на кораблі генуезького мореплавця Христофора Колумба під час його першого плавання у пошуках Азії.

Чи здогадувалися ви, що на початку XVІ століття в Європі налічувалося близько 250 друкарських верстатів, на яких до 1500 року було надруковано приблизно 27 000 видань? Якщо кожне видання мало наклад 500 примірників, то серед населення, яке налічувало лише 84 мільйони осіб, було розповсюджено цілих 13 мільйонів книжок. Хоча така цифра і вражає, але більшість освічених людей не мали жодного друкованого тексту, не кажучи вже про 90% населення, яке не вміло ані читати, ані писати…

Чи було вам відомо, що міжконтинентальні мореплавці сприяли науковим відкриттям, оскільки вони потребували більш складних математичних методів для визначення свого розташування в морі, напрямку і швидкості руху? Завдяки своїм дослідженням вони привезли з Нового Світу до Європи раніше невідомі рослини, які, у свою чергу, змусили ботаніків розпочати нові дослідження світової флори. Ці відкриття викликали низку нових наукових питань. Ті, хто дійсно був зацікавлений у розумінні істинної природи речей, почали впроваджувати те, що дістало назву наукового методу. Історики зазвичай називають це «науковою революцією».

Чи цікаво вам дізнатися про першу українську письменницю-мандрівницю у 30-х роках ХХ століття? Авторка творів: «Чар Марока», «З країни рижу та опію», «Далекі обрії». У всіх виданнях вміщувала власні фотографії. Вона зуміла зняти те, що не дозволяли жодному чужинцеві. Дивним чином — саме їй, європейській жінці, люди не боялися показати своє справжнє життя й побут. Марокко, Китай, Цейлон, Лаос, Малайзія, Австралія, Нова Зеландія, острови Ява та Балі. Причому її цікавили віддалені райони, забуті поселення і нікому невідомі племена…

 

Уляна Скицька — журналістка. Закінчила факультет іноземних мов Львівського університету ім. Івана Франка. Працювала в рекламній аґенції помічником головного редактора. З 2014 року є автором пізнавальних програм на Телеканалі новин «24».

Скицька У. #Наші на карті світу. Історії про людей, якими захоплюється світ / Уляна Скицька. — Львів : Видавництво Старого Лева, 2019. — 320 с.

«#НАШІ на карті світу» — це 80 історій про непересічних людей: українців за походженням чи місцем народження. Книжка журналістки Уляни Скицької — про #НАШИХ, людей, яких визнав увесь світ, які змінили хід історії, чиї досягнення дивують і вражають. Серед героїв книжки є добре знані Іван Пулюй, Соломія Крушельницька, Енді Воргол, Софія Яблонська, Казимир Малевич, Ігор Сікорський, Марія Примаченко. А є й ті, хто стане для читачів справжнім відкриттям: оскароносний мультиплікатор студії «Дісней» Володимир Титла; талановитий генетик, який розвинув теорію Дарвіна, Теодозій Добжанський; вчений-математик, чиї розробки лягли в основу першого у світі комп’ютера, Михайло Кравчук; донька львівського банкіра, яка винайшла принцип роботи Wi-Fi, Геді Ламар; легендарний воротар NHL Террі Савчук; харків’янин, який розшифрував писемність майя, Юрій Кнорозов. Ці люди надихають, і часом їхні біографії настільки дивовижні, що виникає думка: «Так буває лише в кіно».

«Портрет Зельмана Ваксмана друкували на обкладинці журналу «Тіме» і поштових марках, називали «благодійником людства й зарахували до ста найвидатніших людей світу. А все це за винайдений ним антибіотик стрептоміцин, який тривалий час був єдиним засобом проти туберкульозу. Що й казати, навіть саме поняття «антибіотики» першим увів теж Ваксман.

Дитинство Зельмана Ваксмана пов’язане зі селом Нова Прилука, що на Вінниччині, і саме тут він проявив перший інтерес до майбутньої професії. Ці території славилися чорноземами, що з року в рік дарували щедрі врожаї зернових. Як згадував Зельман пізніше, праця на землі пробудила в ньому бажання з’ясувати хімічні та біологічні особливості ґрунту… Хто б міг подумати, що менш ніж за півстоліття цей чоловік із простого села зробить медичні препарати загальнодоступними… 1952 року ім’я Зельмана Ваксмана, уродженця Вінниччини, стало відоме всьому світові: його нагородили Нобелівською премією…».

 

Скицька У. Ми з України. Історії про людей, якими захоплюється світ / Уляна Скицька. — Львів : Видавництво Старого Лева, 2022. — 312 с.

«Ми з України» — це перевидання в оновленому дизайні книжки журналістки Уляни Скицької «#Наші на карті світу». Історії «наших» надихають. Хочеться, аби їх переповідали одне одному в кав’ярнях і пабах, згадували у шкільних класах та у родинному колі... . Серед героїв книжки: родина Симиренків та Терещенків Федір Піроцький, який налагодив першу у світі трамвайну лінію; лауреат Нобелівської премії у галузі фізіології та медицини за праці про імунітет Ілля Мечников; Микола Леонтович, автор широковідомих хорових обробок українських народних пісень «Щедрик», «Дударик», «Козака несуть», «Ой з-за гори кам'яної» та інших. Його різдвяна щедрівка «Щедрик» перекладена багатьма мовами і відома у англомовному світі як Carol of the Bells; Сідней Рейлі, розумний і невловимий, елегантний і завжди в оточенні розкішних жінок…

«З українкою на одній сцені вважали за честь виступати Шаляпін і Карузо. Після кожної прем’єри за нею неодмінно закріплювався новий театральний псевдонім: «неперевершена Аїда» або «єдина у світі Джоконда». Хтозна, чи в репертуарах сучасних оперних театрів закріпилась би «Мадам Батерфляй», якби  після провальної прем’єри спантеличений композитор Джакомо Пуччіні не звернувся до українки. Соломія довго вагалася, адже вважала, що за її зовнішністю важко зіграти японку, та саме її вокал 1904 року розкриє всю довершеність опери.

Соломія Крушельницька не мала жодних обмежень у виборі репертуару — співала вісьмома мовами, а її неперевершене сопрано у три октави робило її універсальною оперною дівою Доньку священика із села Білявинці поблизу Бучача закидали пропозиціями керівники нью-йоркської Метрополітен-опери, лондонського Ковент-Гардена, а в італійській Ла Скала її приймали як свою. Запрошуючи Крушельницьку, оперні агенти отримували гарантовані аншлаги та ажіотаж…». 

Ерік Вайнер — відомий американський журналіст, автор бестселерів. Тривалий час був кореспондентом Національного громадського радіо (NPR) і створював репортажі з понад 30 країн світу. Він постійний автор статей для The Washington Post і AFAR, а також писав для The New York Times, Los Angeles Times, BBC, Best American Travel Writing та інших видань.

 

Вайнер Е. Географія геніальності: найцікавіші місця світу від Давньої Греції до Кремнієвої долини / Ерік Вайнер ; пер. з англ. О. Гульоватої. — Харків : Віват, 2021. —  448 с. — (Серія «Саморозвиток»).

Чи замислювались ви коли-небудь, як формується геніальна особистість і чому саме в тому або тому конкретному місці та часі? Завдяки чому з’являються блискучі, талановиті, творчі люди, такі як Стів Джобс, Томас Едісон або Альберт Ейнштейн? У цій захопливій книжці Ерік Вайнер вирушає в подорож слідами геніїв, у місця, де все сприяло появі новацій і творчому розвитку. Автор досліджує минуле і сьогодення, стародавні Афіни і Кремнієву долину, Китай за династії Сун і Флоренцію доби Ренесансу, Відень часів Моцарта і Фройда, Единбург за Просвітництва і Колкату на межі століть. Майстерно поєднуючи історичні факти і власні висновки, добуті з опитувань експертів, інтерв’ю з екскурсоводами, розмов із місцевими, Ерік Вайнер пропонує нам поміркувати ось про що: чи є можливим нині, саме тут і тепер, вловити той самий дух геніальності, сприятливий для появи сучасних геніїв?

«Ще до того, як я заберу свій багаж у надсучасному та по-європейськи зручному аеропорту Відня та сяду в тихий потяг, що магічно й без жодних поштовхів (щоб я не розлив еспресо) перевезе мене в серце одного з найбільш філігранних міст світу, я помічаю його. Бачу профіль — чорний силует на білому тлі. Він повсюди: на сервірувальних тарілках, футболках, обгортках шоколадних цукерок. Крізь століття він промовляє всім, хто хоче його почути, й навіть тим, хто не хоче: «Геній серед нас. Дайте мені дорогу».

Через кілька хвилин, коли я йду до готелю, помічаю ще одну відому постать Відня. Загадковий чоловік з бородою дивиться на мене з постера й запрошує до відвертої розмови. Вольфганг Амадей Моцарт і Зигмунд Фройд. Два обличчя віденської геніальності. Чоловіків відділяло століття, проте вони обидва були віддані своєму рідному місту. Адже саме Відень сформував їх…».

 

Ієн Мортімер — британський історик і письменник заслужено вважається найкращим  «екскурсоводом» історією Західного світу і його книга «Століття змін. Яке століття бачило найбільше змін і чому це важливо для нас» — захоплююча подорож у вирі подій останнього тисячоліття. Читачеві доведеться побувати у тих часах, коли його будинок міг бути будь-якої хвилини спалений варварами, висушені людські експерименти вважалися найкращими ліками від раку, мореплавці вирушали до незвіданих земель, а цілі цивілізації вступали в епічні конфлікти. Це історія благочестивих учених мужів, передбачливих фермерів, холоднокровних  і жадібних підприємців, а також сильних духом жінок — блискучий огляд відкриттів, винаходів, революцій і катастрофічних зрушень у загальному потоці історичного процесу. Ієн Мортімер, як ніхто інший, вміє занурити читача в атмосферу минулого — і завдяки його оригінальному мисленню і незвичайним концепціям ваше сприйняття історичних змін стане зовсім іншим.

 

Мортімер, Ієн. Століття змін. Яке століття бачило найбільше змін і чому це важливо для нас / Ієн Мортімер ; пер. з англ. Я. Машико. — Харків : Вид-во «Ранок» : Фабула, 2019. — 448 с. — (Серія «Нон-фікшн»).

У сучасному суспільстві майже щодня відбуваються суттєві зміни. А чи було так завжди? Чи можна якимось чином визначити, яке століття зазнало найбільших змін? Виявляється, що так. І це з блиском удалося чудовому англійському історику і письменнику Ієну Мортімеру, який ретельно, але водночас дуже цікаво описав і порівняв десять століть європейської історії. Виявляється, це дуже важливо для нас: адже, знаючи і розуміючи своє минуле, людство зможе більш упевнено спланувати майбутнє, яке може бути цілком щасливим.

«Одного вечора наприкінці 1999 року я був удома та переглядав новини по телебаченню. Після того як телеведуча розповіла про головні події дня, вона почала підбивати підсумки, що, як я думав, стосуватимуться останніх дванадцяти місяців, як зазвичай бувало в новинах в останні грудневі вечори року. Однак того року вона почала огляд цілого двадцятого століття «Оскільки ми наближаємося до кінця століття, яке бачило більше змін, ніж будь-яке інше…»., — почала вона. Ці слова засіли у мене в голові та змусили задуматись. А що ми дійсно знаємо про зміни?...

Мета цієї книги полягає в тому, щоб спровокувати осмислення того, ким ми є і чого ми досягли за минулу тисячу років, що ми здатні зробити і що перебуває за межами наших можливостей, — усе це для того, аби оцінити, що для людської раси означає наш дивовижний досвід, накопичений протягом десяти століть. І якщо хоча б кілька людей замисляться над цими питаннями і почнуть використовувати ці знання в довгостроковій перспективі на благо майбутніх років, це буде для мене найбільшою втіхою».

 

Олександра Шутко — журналістка, кандидатка наук у галузі мистецтвознавства, письменниця, авторка досліджень «Роксолана: міфи та реалії», «Листи Роксолани: любов та дипломатія», «Жіночий султанат: влада та кохання», «Гарем османських султанів. Доба «Жіночого султанату», біографічного нарису для дітей «Роксолана», а також роману-трилогії «Хатідже Турхан». У доробку письменниці є також публікації про історію Османської імперії.

 

Шутко О. Гарем османських султанів. Доба «Жіночого султанату» / Олександра Шутко. — Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2021. — 320 с.

Османи вважали цих жінок берегинями династії. Величні, могутні, владні правительки, які у керуванні важливими справами імперії не поступалися чоловікам. Осяйна Гюррем — українська рабиня, що стала султаною, до думки якої дослуховувався наймогутніший правитель Османської імперії. Грекиня Нурбану, що отримала статус «валіде» та провадила активне дипломатичне листування із правителями європейських держав. Фаворитка Мурада ІІІ Сафіє, яку назвали «валіде-падишах», а поза очі — «відьмою» за те, що та нібито причарувала султана. І це лише кілька імен. А чи відомі вам долі інших, менш знаних, проте не менш впливових мешканок гарему? Сумна історія Махідевран, роль Гюльфем у султанському гаремі, трагічне кохання султани Хатідже, Міхрімах та династичний шлюб із візиром Рустемом, гаремна поетеса Хуббі, коротке володарювання Хандан, Халіме та Махфіруз у часи смути, владна Кьосем, Хатідже Турхан, воїтелька Гюльнуш — у цій книжці зібрані історії всіх представниць «жіночого султанату», їхні любовні та дипломатичні листи, достовірні портрети, відомості з архівних документів та інші унікальні матеріали, викладені на підставі турецьких, польських, українських, західноєвропейських й американських досліджень.

Підготувала К.В. Бондарчук, завідувачка читальним залом

Історія мужності, самопожертви та братерства. 29 серпня - День пам’яті захисників України

 

29 серпня — День пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України. Дата приурочена до дня найбільших втрат української армії на Донбасі — дня виходу з оточення в Іловайську 29 серпня 2014 року. Бої під Іловайськом стали одним з переломних моментів війни на сході України. Відповідно до даних Національного військово-історичного музею, у тих боях 7—31 серпня 2014 року полягло 368 українських бійців, 18 вважають зниклими безвісти. Бої за Савур-Могилу, Авдіївку, Мар'їнку, Бахмут, оборона Донецького аеропорту, битва за «Азовсталь»… Кожен день та кожне місце це героїчна сторінка українського супротиву…

 

Вклоняємось доземно українському солдату. — 2-ге вид. — Київ : Народна армія, 2015. — 196 с.

Перша книга серії «Вклоняємось доземно українському солдату» була написана по гарячих слідах подій 2014 року. Оскільки війна продовжувалася, було створено друге видання, а наприкінці 2016 року світ побачив третій випуск. Це історія боротьби за нашу незалежність, написана військовими журналістами. Історія буремних військових буднів на Донбасі, історія солдатів цієї війни, на плечах яких увесь її тягар. Це розповіді про героїзм українського солдата. Це щемливі історії про те, як війна ламає людські долі.  За кожною історією справжній герой, який самовіддано любить і служить своїй Батьківщині, віддаючи всі свої сили і своє життя для добра українського народу. Герої книги різні за віком, професією, вони з різних куточків України, але вони поєднанні однією метою — відстояти Україну.

 

Бура Д. Хроніка війни. 2014—2020 : у 3-х т. — Т. 1. Від Майдану до Іловайська / Дар’я Бура, Олександр Красовицький ; худож.-оформлювач О. А. Гугалова-Мєшкова. — Харків : Фоліо, 2020. — 478 с. : іл. — (Хроніка).

«Хроніка війни» – це документальне дослідження, літопис-хроніка подій 2014–2020 років в Україні, від завершального етапу Майдану до наших днів. Метою написання книги було прагнення переосмислити новітню історію, нагадати хронологію подій, що призвели до анексії Криму Російською Федерацією і початку гібридної збройної військової агресії РФ на Донбасі. Упорядники переглянули і хронологічно впорядкували тисячі публікацій щоденних новин і повідомлень з офіційних джерел.

 

Бура Д. Хроніка війни. 2014—2020 : у 3-х т. — Т. 2. Від першого до другого «Мінська» / Дар’я Бура, Олександр Красовицький ; худож.-оформлювач О. А. Гугалова-Мєшкова. — Харків : Фоліо, 2020. — 474 с. : іл. — (Хроніка).

Другий том «Від першого до другого «Мінська’» тритомника «Хроніка війни. 2014—2020» висвітлює події з вересня 2014 року до 20 лютого 2015 року. Сухі інформаційні рядки зведень проілюстровані свідченнями безпосередніх учасників подій, процитованих з книг-хронік, що вийшли раніше у видавництві «Фоліо». Долучені спогади про загиблих українських вояків, що захищали нашу землю в перші дні, тижні, місяці й роки російсько-української війни, про новітніх героїв, хто заплатив найдорожчу ціну за спокій і добробут українців.

 

Бура Д. Хроніка війни. 2014—2020 : у 3-х т. — Т. 3. П’ять років гібридної війни / Дар’я Бура, Олександр Красовицький ; худож.-оформлювач О. А. Гугалова-Мєшкова. — Харків : Фоліо, 2020. — 478 с. : іл. — (Хроніка).

Ця книга – нагадування світовому суспільству про те, що російсько-українська війна триває, і не можна забувати про тих, хто зі зброєю в руках фактично захищає благополуччя Європи. Перший том «Від Майдану до Іловайська» тритомника «Хроніка війни. 2014–2020» охоплює період з кінця лютого 2014 року до перших днів вересня 2014 року. У третьому томі тритомника «Хроніка війни. 2014—2020» подається хроніка новин від кінця лютого 2015 року до 31 жовтня 2020 року.

 

Вовк І. На щиті. Спогади родин загиблих воїнів. Іловайськ / Ірина Вовк ; літ. ред. О. І. Думанська ; худож.-оформлювач О. А. Гугалова-Мешкова. — Харків : Фоліо, 2020. — 475 с. : іл. — (Хроніка).

Перша частина тритомника «На щиті» відтворює в оповідях становлення українського війська в умовах ворожого вторгнення й сепаратистського руху. Імена перших загиблих під «Градами», у літаку чи у гелікоптері, «на броні» чи «на розтяжках», на кургані Савур-могила, в Луганському аеропорту чи в підступному «зеленому коридорі» Іловайська вже належать новітній історії. Спогади про загиблих українських вояків, що захищали нашу землю в перші дні, тижні, місяці й роки російсько-української війни, зібрані й художньо адаптовані, — це потреба людської пам’яті, пам’яті серця про незабутніх. Це непроминальний біль живих, їхня туга за втраченим, а також нагадування людям цивільним, хто заплатив найдорожчу ціну за їхній спокій і добробут. У виданні використані фотоматеріали з родинних архівів. 

Вовк І. На щиті. Спогади родин загиблих воїнів. Донецький аеропорт / Ірина Вовк ; літ. ред. О. І. Думанська ; худож.-оформлювач О. А. Гугалова-Мешкова. — Харків : Фоліо, 2020. — 572 с. : іл. — (Хроніка).

Друга книга тритомника — про загиблих у «котлі» Цвітних Пісків (цей епізод війни чомусь лишився непоміченим), про розстріляну Луганщину під містом промовистого імені — Щастя, про донецький форпост — ДАП, що у свідомості громадян постає «символом», за який полягли герої-кіборги, полонені й розстріляні після тортур.

 

Вовк І. На щиті. Спогади родин загиблих воїнів. Дебальцеве / Ірина Вовк ; літ. ред. О. І. Думанська ; худож.-оформлювач О. А. Гугалова-Мешкова. — Харків : Фоліо, 2020. — 604 с. : іл. — (Хроніка).

Третя книга тритомника — оповіді про оборонців Дебальцевого, загиблих спекотного літа 2014-го і у найтяжчі зимові місяці 2015-го; про непохитних вояків Світлодарської дуги, про героїв Авдіївки, Зайцевого й Мар’їнки, що пролили свою кров на точках «нуль». Вояки оживають у спогадах матерів і батьків, братів і сестер, дружин і дітей, щоб ми не змарнували історичного шансу незалежності. 

Зіненко Р. А. Іловайський щоденник / Роман Зіненко ; пер. з рос. Т. В. Рассадкіної ; передмова Є. В. Положія ; худож.-оформлювач Л. П. Вировець. — Харків : Фоліо, 2018. —  282 с. : фото.

«Іловайський щоденник» Романа Зіненка — чесна і відверта книжка, написана безпосереднім учасником подій, бійцем добровольчого батальйону «Дніпро-1», який пройшов «Іловайський котел» від початку до кінця. Розповідь про маловідомі події в оточеному Іловайську та вихід бійців «кривавим коридором» дозволяє читачеві пережити разом з українськими солдатами одну з найтрагічніших сторінок в історії сучасної України, відчути все те, чого зазнали бійці добровольчих батальйонів, а численні фотографії дають можливість краще уявити описані події.

 

Зіненко Р. А. Війна, якої не було. Хроніка Іловайської трагедії. —  Ч. 1. 7—24 серпня 2014 року / Роман Зіненко ; за ред. Ю. Є. Бутусова ; вступ. ст. Ю. Є. Бутусова ; худож.-оформлювач Е. О. Балула. — Харків : Фоліо, 2019. — 446 с. : іл. — (Хроніка).

Роман Зіненко (нар. 1974 р.), колишній морський піхотинець, доброволець батальйону «Дніпро-1», був серед тих, хто в серпні 2014-го опинився в пеклі Іловайська. Він не тільки вижив, але й написав одну з перших книжок про війну на Сході України — «Іловайський щоденник». Ця чесну і відверту розповідь очевидця, який нічого не вигадує, а намагається бути максимально точним у своїх спогадах, отримала широкий відгук у читачів, насамперед у тих, хто виходив з-під Іловайська кривавим «зеленим коридором». Книга «Війна, якої не було. Хроніка Іловайської трагедії» є результатом ретельного дослідження, яке ґрунтується на спогадах близько сотні бійців і офіцерів, від добровольця до вищого керівництва сектора «Б», учасників Іловайської трагедії. Окрім того, автору довелося переглянути, перевірити й хронологічно розібрати сотні публікацій, відео- і фотоматеріалів, що стосуються боїв під Іловайськом. Перша частина книжки висвітлює хронологію подій, що відбувалися 7—24 серпня 2014 року.

 

Зіненко Р. А. Війна, якої не було. Хроніка Іловайської трагедії. —  Ч. 2. 25—31 серпня 2014 року / Роман Зіненко ; за ред. Ю. Є. Бутусова ; вступ. ст. Ю. Є. Бутусова ; худож.-оформлювач Е. О. Балула. — Харків : Фоліо, 2019. — 476 с. : іл. — (Хроніка).

Друга частина книжки висвітлює хронологію подій, що відбувалися 25—31 серпня 2014 року. Результати окремих журналістських досліджень, а також звіт тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України вміщені на сторінках цієї книжки. Переважна більшість зібраних фактів до сьогодні не була відома українському суспільству. І хоча автор подає найбільш повну і реальну картину бойових дій під Іловайськом, залишається ще дуже багато питань, на які свого часу обов’язково будуть отримані відповіді.

 

Лойко С. Аеропорт (у новій доповненій редакції) / пер. з рос. О. Гончар. — Київ : Брайт Стар Паблішинг, 2016. — 376 с.

«Аеропорт» – це не хроніка, не розслідування, не літопис. Це художній вимисел, заснований на реальних фактах. У книзі багато персонажів, багато переплетених драматичних сюжетних ліній. Роман не тільки і не стільки про війну. Він і про любов, про зраду, пристрасть, ненависть, лють, ніжність, відвагу, біль і смерть. Іншими словами, про наше сьогоднішнє й учорашнє життя. Дія роману починається в Аеропорті й розгортається похвилинно протягом останніх п’яти днів понад 240-денної облоги. Хоча роман заснований на реальних фактах, усі персонажі – плід художнього вимислу, як і назва Аеропорту. Маленький український гарнізон Аеропорту денно й нощно відбиває атаки супротивника, який значно переважає його у живій силі й техніці. Але тут, у цьому зруйнованому до підвалин Аеропорті, підступні й жорстокі вороги зіштовхуються з чимось неочікуваним і неймовірним. Із кіборгами. Вороги самі так назвали захисників Аеропорту за їхню нелюдську живучість та впертість приречених. Кіборги, своєю чергою, ворогів прозвали орками. Разом із кіборгами в Аеропорті перебуває американський фотограф, який через низку причин переживає цю необов’язкову війну як особисту драму. Його очима, наче в калейдоскопі, в перервах між боями в Аеропорті читач також побачить усю історію того, що об’єктивні історики назвуть не інакше як російсько-українською війною.

 

Мамалуй А. А.  Военный дневник (2014—2015) / Александр Мамалуй ; худож.-оформитель Л. П. Вировець ; фото К. Ходака, А. Клименко. — Харьков : Фолио, 2016. — 282 с. : фото.

Перед вами - записки про війну, в якій довелося битися автору і його товаришам. Їх писав не журналіст і не письменник, а піхотний снайпер. Писав на айфоні в наметах і будиночках базових таборів, в короткострокових відпустках і навіть у напівзруйнованій будівлі метеостанції Донецького аеропорту. А зводив їх у книгу, вже снайпер-прикордонник, який повернувся з 77-добового відрядження до Краю Великих Неприємностей. Зводив на тому ж подряпаному айфоні, під час нічних чергувань у резервній мобільній групі на заставі і під час перемир'я. Ця книжка не про героїв і не про святих, а про простих хлопців, які ризикнули головою заради того, щоб наша домівка не стала фронтом, про людей, які намагалися воювати добре, - тому, що билися за Батьківщину. Автор присвячує її всім бійцям і командирам роти снайперів 93-ї гвардійської чотири рази орденоносної мехбригади - і живим, і загиблим...

 

Михайлишин І. Я. Танець смерті: Щоденник добровольця батальйону «Донбас» / Ігор Михайлишин ; худож.-оформлювач О. А. Гугалова-Мєшкова. — Харків : Фоліо, 2019. — 315 с. — (Воєнні щоденники).

Ігор Михайлишин — доброволець, піаніст, юрист. Музикант-аматор, грав на Майдані у грудні 2013 року. До лав добровольчого батальйону «Донбас» НГУ потрапив у червні 2014 року. Взяв позивний «Піаніст». У серпні 2014 року опинився в гущі Іловайського котла у протистоянні зі збройними силами РФ. Після вимушеної капітуляції провів 119 днів у полоні. Згодом повернувся на фронт у складі батальйону «Донбас-Україна» ЗСУ. Після закінчення військового контракту здобуває професійну музичну освіту в Київському інституті музики імені Рейнгольда Глієра. «Танець смерті» — музичний твір Ференца Ліста, який для Ігоря символізує війну, боротьбу добра і зла, якій немає кінця. У цій конфронтації доля однієї людини є настільки мізерною, що її просто не помічаєш. Але якщо придивитись, побачиш віддзеркалення глобальної баталії у внутрішньому світі людини. Єдине, що врятує від загибелі, — постійний рух. Рух є умовою життя. Умовою розвитку. Умовою перемоги.

 

Положій Є. В. Іловайськ : розповіді про справжніх людей / Євген Положій ; худож.-оформлювач В. А. Боднар. — Харків : Фоліо, 2016. — 378 с.

Євген Положій —  відомий журналіст і письменник. У видавництві «Фоліо» вийшли його романи «Потяг», «Мері та її аеропорт», «Дядечко на ім'я Бог», «Вежі мовчання», «Юрій Юрійович, улюбленець жінок», «Риб'ячі діти». «Іловайськ» —  книга про мужність неймовірний героїзм і людяність українських солдат і офіцерів, бійців добровольчих батальйонів, батальйонів тероборони, всіх тих, хто опиняється в кінці серпня 2014 року в «Іловайському котлі», що став найбільшою поразкою української армії в ході війни на сході. Це чесна книга про війну, яка, як відомо, нікого ще не зробила краще, натомість, серед крові, вогню та заліза люди залишаються людьми. Автор почув історії близька сотні учасників Іловайської трагедії, книга побудована на реальних подіях. Тим не менше, просимо вважати всі збіги імен, прізвищ та позивних випадковими.

 

У вогняному кільці. Оборона Луганського аеропорту / Сергій Глотов, Анастасія Глотова, Анастасія Воронова, Юрій Руденко, Дмитро Путята ; худож.-оформлювач В. М. Карасик. — Харків : Фоліо, 2018. — 540 с. : іл. — (Хроніка).

Ця книга — результат першої в Україні спроби зібрати та проаналізувати свідчення безпосередніх учасників однієї з найгероїчніших і найтрагічніших операцій початку російсько-української війни, що досі лишається маловідомою для більшості українців. У документальній хроніці описуються події, пов’язані з обороною міжнародного аеропорту «Луганськ» та прилеглих населених пунктів (квітень — початок вересня 2014 року), а також події, що передували окупації Луганська (зима — весна 2013—2014 років). Команда волонтерів зібрала спогади понад 140 учасників та очевидців тих подій — військових, волонтерів, місцевих мешканців, працівників міліції та аеропорту, медиків, — а також унікальні фотографії та картосхеми, що ілюструють військові операції, які відбувалися навколо летовища. Книга містить коментарі військових дослідників, офіцерів та експертів із аналізом основних подій, а також перелік загиблих українських бійців із різних підрозділів.

 

Шевченко А. Слов’янськ. Початок війни / Артем Шевченко ; вступ. ст. А. Авакова ; худож.-оформлювач М. Мендор. — Харків : Фоліо, 2020. — 431 с. : іл. — (Хроніка).

«Слов’янськ. Початок війни» — це документальне дослідження та хронікальний літопис найважливіших епізодів битви за місто Слов’янськ Донецької області, захоплення якого загоном бойовиків Гіркіна-«Стрєлкова» 12 квітня 2014 року стало початком гібридної збройної військової агресії РФ на українському Донбасі. Кожен розділ книжки має символічну назву зі словом «перший», яка відбиває суть того, що відбувалося навесні 2014 року: «Перша кров», «Перша зрада», «Перша страта», «Перший бій», «Перша перемога»… У книжці використано архівні фото й записи інтерв’ю з ключовими військово-політичними керівниками України, які ухвалювали головні рішення в ті буремні часи. Також у кожному з епізодів з’являються спогади героїв, що безпосередньо брали участь у тих драматичних, героїчних і трагічних подіях. Автор книжки — Артем Шевченко, директор Департаменту комунікацій МВС України. Ще військовим журналістом він активно висвітлював події у Слов’янську протягом квітня-червня 2014 року.

Підготувала К.В. Бондарчук, завідувачка читальним залом

Олександр Кониський «Тарас Шевченко-Грушівський. Хроніка його життя»: до 125-річчя з дня видання першої ґрунтовної біографії Тараса Григоровича Шевченка

 

Талановитий письменник, історик, публіцист, критик Олександр Якович Кониський залишив яскравий слід в український культурі ХІХ століття. Десять років свого життя він присвятив створенню книжки «Тарас Шевченко-Грушівський. Хроніка його життя» — першої ґрунтовної біографії Тараса Григоровича Шевченка. 

Критичне осмислення витоків біографії Кобзаря, популярна, белетризована форма викладу привернули увагу сучасників Олександра Кониського і , безперечно, зацікавлять читачів сьогодні.

Олександр Якович Кониський народився 6 (18) серпня 1836 року в селі Переходівка (тепер Ніжинського району Чернігівської області) в зубожілій дворянській родині. Початки грамоти він дістав від матері та діда — старосвітського священика. Коли Олександру виповнилося 9 років, його віддали до Ніжинського повітового училища, а через рік він вступив до Чернігівської гімназії. Вчився добре, був першим учнем. У 4 класі захопився творчістю Тараса Шевченка і під його впливом почав писати вірші українською мовою, унаслідок чого він опинився за порогом гімназії.

Продовжити навчання в Ніжинському дворянському училищі й ліцеї юнак не зміг через матеріальну скруту. Залишивши думки про навчання, у 1854 році Олександр Кониський поїхав до Прилук, де влаштувався на службу в суді. Водночас наполегливо вивчав юриспруденцію, готуючись до іспитів на кандидата права. В 1856 році Олександр Якович оселився в Полтаві й розпочав службу в суді. Відчуваючи, за його словами, «духовну нужду» й велику потребу в самоосвіті, багато читав історичної та художньої літератури. Його настильними книжками стали альманахи «Ластівка» Євгена Гребінки та «Молодик» Івана Бецького.

Олександр Кониський здав екстерном іспити на кандидата прав, а після проголошення селянської реформи 1861 зайнявся адвокатською практикою, сподіваючись захищати інтереси «визволених невільників» —  селян. У бурхливі 60-ті роки Кониський на повну силу віддається громадській діяльності. Він стає членом «Полтавської громади», разом з іншими «громадівцями» організовує у Полтаві кілька недільних та вечірніх шкіл, дві  суботні школи для єврейських дітей, громадську бібліотеку, читає публічні лекції, пише підручники для початкової грамоти. Доклав своїх зусиль Олександр Якович і до організації школи з підготовки вчителів у Полтаві.

Починаючи з 1862 року у просвітницький діяльності Олександра Кониського та інших членів Полтавської громади виникли значні труднощі: було закрито недільні школи, розпочалися обшуки та арешти. Серед інших до слідства притягнули й Олександра Яковича як одного з найактивніших громадівських діячів. За просвітницьку діяльність його покарали засланням у літку 1862 року до міста Вологди під поліційний нагляд. Там він оселився у Василя Марковича, батька майбутнього українського письменника Дмитра Марковича. Тут він активно продовжував збирати слова для українського словника й нарешті закінчив свою «Арихметику, або Щотницю для українських шкіл», яка в 1863 році була надрукована зусиллям Миколи Костомарова.

У 1864 році Олександра Яковича перевели до містечка Тотьми (північніше від Вологди), де умови життя були ще гірші. Там він тяжко захворів, почав втрачати зір. З 1865 року йому дозволили жити у Воронежі. Того ж року за окремим дозволом він виїхав за кордон на лікування. 1866 вернувся в Україну і від кінця року жив у Катеринославі (нині місто Дніпро), перебуваючи під гласним поліцейським наглядом. Займався адвокатською та літературною працею. Від 1872 після зняття нагляду переселився до Києва, де розпочався новий період у його просвітницький діяльності.

У 1873 році Олександр Якович став активним членом Південно-Західного відділу Імператорського Російського географічного товариства в Києві. Завдяки йому здійснювався зв'язок київських громадівців з галицькими діячами. Олександр Кониський був одним з фундаторів Літературного Товариства імені Тараса Шевченка у Львові (1873), а пізніше — ініціатором перетворення його у Наукове Товариство імені Тараса Шевченка. Своєю працею й послідовністю Олександр Якович зажив надзвичайно високого авторитету серед галичан. Його запрошували до співпраці, зважаючи на обізнаність у тому чи іншому питанні, просили в нього поради й допомоги. Кожен часопис вважав за велику честь надрукувати праці письменника і педагога.

У 1874 році Кониський розпочав укладати «Читанку» українською мовою. До неї увійшли найкращі твори українських письменників і поетів, про життя і діяльність кожного подавалися короткі відомості. Однак 18 травня 1876 року вийшов сумнозвісний Емський указ, який забороняв друкувати українські  наукові й популярні книжки та підручники. Втративши надію видати «Читанку», Олександр Якович узявся укладати збірку «Батьківщина», до якої мали увійти його найкращі твори, а також твори Тараса Шевченка, Миколи Костомарова, Івана Нечуя-Левицького та інших. Але збірку друкувати не дозволили. Тоді він підготував нову збірку «Луна», але й цей задум не справдився…

Оптимізм, енергія, велика активність у суспільному житті сприяли тому, що в 1878 році Олександра Кониського обрали депутатом Київської міської ради. У 1882 році письменник видав український підручник «Граматика, або Перша читанка за для початку вченья». Епіграфом до читанки стали слова Тараса Шевченка: «Учітеся, брати мої».  У педагога-просвітника завжди було багато задумів, ідей, які він у підросійській Україні реалізувати не міг. Тому всю свою невгамовну енергію щораз переносів до Галичини, сприяючи цим консолідації українських сил. З 1888 року Олександр Якович разом з Володимиром Антоновичем взявся за відновленні львівського журналу «Правда». Тоді ж за його сприяння у Львівському університеті було засновано очолювану Михайлом Грушевським кафедру української історії з українською мовою викладання.

В 1897 році за активної участі Володимира Антоновича та Олександра Кониського було засновано Загальну українську безпартійну демократичну організацію, яка ставила собі за мету згуртувати всіх українських діячів в одній політичній структурі. До організації приєдналися всі Громади, що існували в 20 містах України. ЗУО заснувала літературне видавництво «Вік», організувала у Києві велику книгарню, влаштовувала Шевченківські свята та ювілеї письменників, надавала допомогу українським діячам, яких переслідувала російська адміністрація… У серпні 1899 року письменник підготував документ, у якому обґрунтував необхідність скасування утисків протиукраїнської мови. Це був останній  голосний виступ просвітника… Життєвий шлях Олександра Яковича Кониського обірвався 29 листопада 1900 року.

Олександр Кониський — автор, численних поезій і прозових творів, найвідоміші серед яких «Семен Жук і його родичі» (1873) і «Юрій Горовенко» (1883), у них порушуються питання національного відродження України. Значна частина його літературних творів викриває негативні явища в діяльності царської адміністрації і суду, здирництво тогочасної адвокатури: «Суддя Гарбуз» (1875), «Антін Калина» (1881–82), «Народна педагогія» (1886), «Стельмахи» (1887), «Козарський ланок» (1889), «У “тісної баби”» (1889), «Баба Явдоха» (1897), «Ранком в Алупці» (1898), «Сікутор» (1899), «Хвора душа» (1899), «Бугай» (1901), «Наввипе-редки» (1903). Йому належить цикл «оповідань з кримінальної хроніки»: «Каторжний» (1881), «Тюрма за волю» (1881), «Драма в тюрмі» (1885), «Чи злочинець, чи ненужний» (1885), «Конокрад Іван Дранка» (1887). Кілька поезій присвятив темі тюрми, заслання і каторги. Опублікував казку-пародію на царський суд «Собача правда» (1894).

І ще одну надзвичайно важливу справу зробив Олександр Якович Кониський, віддавши їй десять років свого життя — написав книжку про Тараса Григоровича Шевченка, «найдокладнішу з усіх, які досі були присвячені життю великого українського Кобзаря… Сею книжкою Кониський поклав найкращий пам’ятник і Шевченкові, і собі самому», — писав Іван Франко. У 1892—1898 роки нариси Олександра Кониського про життя Тараса Шевченка друкуються на сторінках Записок НТШ, часопису «Зоря» та інших періодичних видань. 

На прохання НТШ Олександр Якович переглядає та доповнює ці нариси, які вийшли окремою книжкою під назвою «Тарас Шевченко-Грушівський. Хроніка його життя». Перший том побачив світ у 1898 році у Львові і є авторським виданням, другий — друкувався по смерті автора (Львів, 1901). 

У «Вступному слові» до видання Олександр Кониський писав:

«Життя Т.Г. Шевченка завжди інтересовало мене до високого ступня, а проте, до р. 1891 не приходило мені ніколи на думку взятися до написання його життєпису. Спонукало ж мене до праці, що нині подаю, от що:

Коли р. 1891 стало знати, що справу реорганізації Товариства ім. Шевченка на Товариство Наукове можна уважати доведеною до здійснення, я бажав, щоб першим виданням зреформованого Товариства була можливо повна, докладна життєпись патрона Товариства, написана рідною його мовою. З просьбою написати таку життєпись вдавався я до чотирьох учених українців, що, як я запевне відав, інтересовались життям нашого поета і працювали — хто коло життєписі, хто коло розгляду творів поета. На жаль, «брак часу» не дав шановним ученим сповнити се…Тим часом наближалася година друковати першу книжку органу зреформованого Товариства — «Записок». А вже ж та перша книжка повинна була містити невідмінно біографічну працю про Шевченка. Тоді я за порадою Василя Вовка-Карачевського (земля йому пером!) написав і перечитав близьким своїм товаришам свій нарис «Дитинний вік Шевченка» — і, подавши його до «Записок», став на тому, щоб збирати життєписний матеріал та, переглядуючи його критично, написати нариси про ціле життя генія нашого слова.

Впродовж майже п’яти літ я не жалів ні часу, ні праці, ні коштів на збирання матеріалу і на неминуче потрібні поїздки кільки разів на села, де перебував Шевченко під час важніших моментів свого віку до заслання. Як спроможно було і як зумів, я написав і надруковав в «Записках» і «Зорі» свою працю, обнявши ціле життя многострадального поета.

Тим часом виділ нашого Товариства вдався до мене: чи не взявся б я з своїх нарисів скомпонувати суцільну біографію Шевченка? Я охоче згодився на се, спонуканий двома причинами: а) пишучи свої нариси, я інде через власний недогляд не спожив іншого матеріалу життєписного; опріч того, заким друковалися нариси, поприходили до мене нові матеріали і декотрі такі, що уважаючи на їх, треба перемінити де в чому не тільки деталі, а часом і грунтовий погляд на той чи сей факт — і б) рік 1898 — рік ювілеїв (250 літ від початку Хмельниччини; 100 літ від часу першого видання «Енеїди» Котляревського; 50 літ від часу скасовання в Галичині крепацтва) — є першим ювілейним роком нашого Товариства 25 літ його істновання. Невіддільною частиною святковання того повинно бути видання, присвячене пам’яті патрона Товариства — дійсного родоначальника нашої літератури, яко сили національно-культурної; оновителя нашого слова і покажчика поступового шляху в сфері національних і гуманно-демократичних ідей.

Одначе зібрані і згуртовані мною матеріали все ще не повні, а через те і чимало ще прогалин в житті Шевченка; до того ж ще не маємо ні історії його творчості, ні критичного розгляду його творів; та й невідомо, чи скоро дождемося ми всього того, без чого повна життєпись, така, щоб всіма сторонами обіймала життя художника, поета, українця і чоловіка діло неможливе.

Праця, яку я подаю, далека ще від такої бажаної життєписі; я вважаю її тільки хронікою Шевченкового життя і прошу як таку її трактовати.

Матеріал, яким я орудовав, я пильновав, простуючи хронологічною стежкою, упорядковати так, щоб він давав читачеві, можливо, певну відповідь на питання: що за чоловік був Тарас Шевченко? який його портрет матеріальний? яка була його постать, вдача, характер, серце? чи любив він гроші, чи дбав про вигоди свого матеріального життя? чи любив жіноцтво? які були відносини його до жіноцтва, до близьких йому кревняків і приятелів, до людей взагалі? чого вимагав від людей в своїх зносинах з ними? чи відрізняв в відносинах українців і не українців? що саме і більш за все сприяло і шкодило розвиткові його яко художника і яко поета? коли, де саме і під впливом кого або чого написав він свої твори? яка була його освіта і розвиток взагалі? хто були його керманичі і поклонники? І, нарешті, розгорнути ті душевні його прикмети, що давали, дають і даватимуть йому поклонників.

Чи відповідає моя праця на такі питання — судити не мені; я скажу тільки, що я зробив, що спроможен був зробити, і щасливий тим, що на краю моєї сороколітньої письменської діяльності стане праця про життя того чоловіка-українця, якого я глибоко і побожно шаную.

Є ще одно — найголовніше — питання: які були у Шевченка ідеали в найважніших сферах життя людського? Але на се питання хроніка моя відповіді не дає; відповісти на се питання повинен критичний розгляд Шевченкових творів».

 

Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський. Хроніка його життя / упоряд., підгот., тексти, передм. приміт., покажч. В. Л. Смілянська. — Київ : Дніпро, 1991. — 702 с.

Фундаментальна праця Олександра Кониського «Тарас Шевченко-Грушівський. Хроніка його життя» була перевидана у 1991 році видавництвом художньої літератури «Дніпро».  Кониський — не байдужий літописець. Він перевіряє факти на основі всіх відомих йому джерел і оцінює їх, виходячи з логіки характеру Тараса Шевченка та зі своєї концепції духовного світу поета.

 

Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський. Хроніка його життя / упоряд., В. Л. Смілянська ; передм. Є. Сверстюк. — Київ : ТОВ «Видавництво “КЛІО”», 2014. — 672 с. : іл.

Пропонована читачеві праця  є найвищим науковим здобутком Олександра Кониського і найсерйознішим дослідженням біографії Кобзаря.Прагнучи дати читачеві як найяскравіше й найповніше уявлення про перебіг життя і настрої поета, біограф чимало місця приділяє описові оточення, в якому відбуваються події, побутової обстановки, пейзажу, безпосереднього, найближчого тла дії. 

 

Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський. Хроніка його життя / передм. В. Смілянська. — Київ : Видавничий дім «Кондор» 2019. — 620 с.

Здійснюючи свій намір показати Тараса Шевченка у широких зв'язках з іншими людьми, Олександр Кониський приділяє характеристиці оточення поета незрівнянно більше уваги, ніж попередні біографи. Чим більше причетна до життя поета та чи інша особа, тим докладніше характеризує її автор. Олександр Кониський, другій після Івана Франка, торкнувся проблем психології творчого процесу Тараса Григоровича Шевченка… Хроніка Шевченкового життя творилася, за власним свідченням Олександра Яковича, «і мозком, і серцем…».

 

 

Література про життя та діяльність Олександра Кониського

• Гаєвська Л. О. Кониський Олександр Якович  // Енциклопедія сучасної України / ред. кол. : І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — Київ : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2014. — Т. 14 : Кол — Кос. — С. 281.

• Кошелівець І. Кониський Олександр // Енциклопедія українознавства. Словникова частина. Т 3. Перевидання в Україні / гол. ред. В. Кубійович ; заст. гол. ред. М. Глобенко. Наукове товариство ім. Шевченка. — Львів, 1994. — С.1104.

• Олександр Кониський  (1836—1900) //  Народжені Україною. Меморіальний альманах:  у 2-х т. — Київ : ЄВРОІМІДЖ, 2002. — Т. 1. — С. 760—761.

• Побірченко Н. С. Кониський Олександр Якович // Українська педагогіка в персоналіях : у 2-х кн. Кн. 1 : навч. посібник / за ред. О. В. Сухомлинської. — Київ : Либідь, 2005. — С. 394—406.

• Сиваченко М. Є. Кониський Олександр Якович. Життя та творчість // Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський. Хроніка його життя. — Київ : Видавничий дім «Кондор», 2019. — С. 593 —617.

• Смілянська В. Біограф та його «Хроніка» // Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський. Хроніка його життя. — Київ : Видавничий дім «Кондор», 2019. — С. 3 —26.

• Сухий О. (Львів). Кониський Олександр Якович  // Довідник з історії України : в 3-х т. Т. 2 / за ред. І. Підкови та Р. Шуста. — Київ : Ґенеза, 1995. — С. 78.

• Усенко І. Б.. Кониський Олександр Якович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол. : В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — Київ : Наукова думка, 2008. — Т. 5 : Кон — Кю. — С. 25.

Підготувала К.В. Бондарчук, завідувачка читальним залом