5 незабутніх подорожей від письменників світової літератури: літературний калейдоскоп

 

Подорож… Яскраві враження та чудові пейзажі, незвідані простори і великі географічні відкриття. Далекі країни і континенти з давніх часів приваблювали мандрівників, які перепливали моря і океани, підкорювали гори і пустелі, підіймалися у повітря і опускалися в печери …

Подорожі бувають цікавими і несподіваними. Можна відвідати дивовижні місця світу або шукати скарби племені майя разом з Джеком Лондоном. А як відмовитися від веселої подорожі Джерома К. Джерома по Темзі з трьома джентльменами і не відправиться на пошуки сенсу життя з героєм Дафни дю Мор'є…

Джером Клапка Джером «Троє у човні, якщо не рахувати собаки»

Відомий англійський письменник і гуморист Джером Клапка Джером народився 2 травня 1859 року в Келдморі, Англія. Актор під сценічним псевдонімом Гарольд Кріштон, журналіст, шкільний вчитель, клерк… - таким є його нелегкий шлях в літературу.

Повість «Троє у човні, якщо не рахувати собаки» побачила світ в серпні 1889 року, а Джером Клапка Джером став одним з найпопулярніших письменників Англії. «Було літо, а Лондон влітку такий красивий. Під моїм вікном простяглося чарівне місто, вкрите золотим туманом. Я працював у кімнаті, що розташовувалася над димарями. А в ночі вогні світилися далеко піді мною, так що я дивився вниз, наче в печеру із коштовностями Аладдіна. Саме в ці літні місяці я написав цю книгу. Здавалося це єдине, що потрібно було зробити».

Цей твір з'явився завдяки щасливому випадку. Джером Клапка Джером збирався написати для одного журналу захоплюючий путівник, що розповідає про мальовничі околиці Лондона під назвою «Історія Темзи». Для пожвавлення розповіді вирішено було включити в нього кілька смішних епізодів, але перо автора відмовилося підкорятися. Замість путівника з гумористичними вставками вийшла гумористична повість з вкрапленням пейзажних, історичних, а часом і забавних фрагментів.

Троє нерозлучних друзів, які подорожують човном по Темзі, смішать читачів вже більше ста років. Гарріс, Джей і Джордж вирішують відпочити від міської метушні, але як незабаром з’ясовується, не все так просто. Будь-яка дрібниця - починаючі від зборів і закінчуючи спробую відкрити консервну банку, - може стати причиною кумедних пригод. А коли в човні, крім трьох завзятих джентльменів, присутній ще й вкрай енергійний фокстер’єр веселощів не минути…

«Ми швидко минули Мейденгед і тепер пливли повільно, насолоджуючись красою, яка оточувала нас на підході до Боултерівського та Кукгемського шлюзів. Клівденський ліс, ще у своєму ніжному весняному вбранні, наблизився до самої води і вигравав розмаїттям тендітної зелені. Ці місцини у своїй цнотливій красі, мабуть є найбільш привабливими на всій Темзі. Ми хотіли якнайдовше залишатися в нашому маленькому човні серед цього спокою і тиші.

Ми зупинилися в заплаві неподалік Кукгема та випили чаю. Як минали шлюз, здійнявся свіжій вітерець - як не дивно, попутний. Зазвичай вітер на річці буває тільки зустрічним, куди б ви не пливли. Він дме вам в обличчя, коли ви збираєтеся на прогулянку рікою вранці, і ви гребете й думаєте, як добре буде під вітрилом повертатися. Але потім вітер раптово змінює свій напрям - і вам знову доводиться всю дорогу веслувати проти нього.

Та якщо ви забули вітрило, у якому б напрямку ви не пливли - вітер завжди буде попутний. Життя - лише випробування, і як іскрам судилося летіти вгору, якась помилка, і вітер дув нам у спину, а не в обличчя. Без всілякого галасу ми підняли вітрило, перш ніж там хтось зрозумів, що схибив, а потім, замислившись, розляглись у човні. Вітрило вигнулося і натяглося, скрипнула щогла, і човен помчав…

Не знаю нічого більш захопливого, ніж йти під вітрилом. Це дуже схоже на політ. Вітер на крилах, несе вас уперед, невідомо куди. Ви більше не повільне, слабке та незграбне створіння. Ви - стихія, ваше серце б’ється у такт із природою. Її прекрасні руки обіймають вас та притискають до грудей. Душею ви єдині, ваше тіло наповнюється світлом. Вітер співає вам пісень. Земля здається такою малою і далекою, а хмари такими близькими, вони плинуть над головою, і ви вітаєтеся з ними за руку, немов з братами.

Навколо нас нікого не було. Далеко попереду ми бачили трьох рибалок, що сиділи у човні. Наш човен легко ковзав поверхнею, минав береги та ліси, а ми мовчали…

Коли ми наблизилися, то побачили троє рибалок - літні та поважні люди. Вони сиділи на стільцях й уважно стежили за своїми вудками. Захід сонця яскравими променями освітлював річку, запалював могутні дерева, вкривав позолотою довгі вервечки хмар. Це була чарівна година, що огортала надією та смутком. На тлі пурпурного неба здіймалося наше вітрило, на землю опускалися сутінки, а за ними непомітно скрадалась ніч. Ми були наче лицарі з давньої легенди, що пливуть між таємничих островів у царство темряви, де ховається сонце.

Але до царства темряви ми не потрапили. Зате зі всього маху врізались у човен з рибалками. Ми не відразу второпали, що сталося, бо вітрило заважало нам, але судячи зі слів, що стрясали вечірню тишу, ми зрозуміли, що люди, з якими ми зіткнулися, трохи роздратовані…». 

Троє у човні, якщо не рахувати собаки

Жанр - комедія

Режисер - Кен Еннакін

Рік - 1956

Екранізація однойменної повісті Джерома Клапкі Джерома.

Джек Лондон «Серця трьох»

Джек Лондон, відомий американський письменник, народився 12 січня 1876 року в Сан-Франциско. Обставини життя родини склалися нещасливо. Джеку Лондону довелося з юних років тяжко працювати. Він влаштувався рознощиком ранкових газет і прислужував в кегельбані, був робітником на консервній фабриці і «піратом на устриць».

 А в 1893 році він найнявся матросом на шхуну «Софі Сазерленд», яка вирушила до далеких берегів за котиками. В той же рік Джек Лондон вирішив взяти участь у конкурсі на краще оповідання автора-початківця, оголошеного сан-франциською газетою. Перший нарис Лондона «Тайфун біля берегів Японії», за який він отримав премію, став початком його літературної кар'єри. Потім були написані «За того, хто в дорозі» та «Біла тиша».

У квітні 1900 року вийшла збірка з дев’яти оповідань «Син вовка», у 1901 - наступна «Бог його батьків», 1902 - «Діти морозу» і роман «Дочка снігів». До Джека Лондона приходить популярність і успіх, перші солідні гонорари, і  можливість здійснити свою мрію - відправиться в плавання на своєму вітрильнику навколо світу. Під враженням від подорожі була написана збірка оповідань «Дорога». В 1909 році побачив світ роман «Мартін Іден».

В останні роки життя письменника вийшли романи «Пригоди», «Маленька господиня великого будинку» і «Серця трьох», повість «Багряна чума» і збірник «Казки південних морів». Проживши всього 40 років, Джек Лондон написав 19 романів, 18 збірок оповідань і статей, 3 п’єси, 8 автобіографічних творів, понад 30 віршів.

Роман Джека Лондона «Серця трьох» вперше був опублікований в 1919-1920 роках в газеті «New York Journal». У передмові письменник написав: «…Цей твір ювілейний. Його завершенням я відзначаю своє сорокаліття, свою п’ятдесяту книгу, шістнадцять років своєї письменницької діяльності і новий напрям у творчості. А «Серця трьох» - це новий напрям. Досі я, безперечно, не писав нічого подібного і майже переконаний, що й надалі не писатиму. І я зовсім не маю наміру приховувати, що пишаюся цим твором. А тепер я радив би читачеві, який любить стрімкий розвиток дії, обминути усі ті вихваляння, що містить передмова, заглибитися в оповідь і хай він насмілиться потім сказати мені, що від моєї книги легко відірватися….».

Для юного Моргана, що успадкував від свого батька не тільки постать, а й чимало мільйонів, доля готувала зміни в житті. Проте він сам навряд чи був готовий до подій, які насувалися. Одного разу весняним ранком задзвонив телефон, і доля зробила першу спробу простягнути свої щупальця і дістатися до Френка Моргана, що сидів у бібліотеці особняка, вибудованого його батьком у Нью Йорку на Ріверсайд-драйв.

Новина була несподіваною для Моргана. Хтось намагається на біржі купити контрольний пакет акцій «Темпіко петролеум», підприємства в яке вкладено великі гроші. Френк і не підозрює, що за цією аферою стоїть колишній компаньйон його батька. А тим часом на іншому кінці міста Томас Ріган віддав своїй армії маклерів наказ скуповувати акції «Темпіко петролеум», пустив за посередництвом різноманітних каналів таємничу чутку, ніби в «Темпіко петролеум» якісь ускладнення з мексиканським урядом…

Томасу Рігану було вигідно, щоб юний Морган на деякий час виїхав з Нью-Йорка і в цьому йому допоміг Альварес Торес, який повідомив що знає де знаходиться скарб пірата Генрі Моргана. Ріган пообіцяв йому заплатити якщо він цим приверне увагу Френка Моргана.

«Побачення відбулося наступного ранку в кабінеті Рігана. Побачивши Френка, сеньйор Альварес Торес здригнувся, але відразу опанував себе. Це помітив Ріган, і запитав з усмішкою:

Що, старий пірат власною персоною, га?

Так, схожість просто вражаюча, - збрехав, або майже збрехав, Торес, бо хоч і помітив подібність Френка до портретів сера Генрі Моргана, але в той же час перед ним постав образ іншої, живої людини, що була схожою і на Френка, і на сера Генрі так само, як і вони обидва були схожими один на одного.

Френк був молодий, а молодість не визнає перешкод. Негайно були розгорнуті сучасні атласи і стародавні географічні карти, документи, писані вицвілим чорнилом на пожовклому від часу папері, - і не минуло й півгодини, як Френк оголосив, що відтепер рибалитиме тільки на Бику або на Тельці, тобто на одному з двох острівців у лагуні Чірікві, де, як запевняв Торес, має бути закопаний скарб.

Сьогодні ж увечері виїжджаю потягом до Нового Орлеана, - оголосив Френк.  Тоді я встигну потрапити на один із пароплавів «Юнайтед фрут компані», який іде в Колон. Я вчора все з’ясував, перш ніж лягти спати.

Тільки не фрахтуйте шхуни в Колоні, - порадив Торес, - а краще поїдьте верхи до Белена. Там найліпше зафрахтувати судно: і матроси простіші - тубільці, та й усякі формальності теж.

Добре, - погодився Френк. - Мені давно хотілося побачити тамтешні краї. А ви встигнете на цей потяг, сеньйоре Торес? Ви, звичайно, розумієте, що я беру на себе обов’язки скарбника й оплату усіх витрат.

Але, перехопивши погляд Рігана, Альварес Торес миттю зміркував, що від нього потрібно, і взявся натхненно брехати:

На жаль, містере Морган, я змушений затриматися і приєднаюся до вас пізніше. У мене тут одна невідкладна справа... Сеньйор Альварес Торес залишився ще на короткий час у Рігана й одержав найдокладніші вказівки про ту роль, яку йому належало відіграти, а саме, якнайдовше затримувати і зволікати експедицію Френка…

Гроші, як і молодість, ніколи не знають перешкод, і Френк Морган, законний і природний власник і молодості, і грошей, одного чудового ранку, через три тижні після того, як він розпрощався з Ріганом, опинився на борту найнятої ним шхуни «Анжеліка», яка потрапила неподалік від берега в штиль…».

«Серця трьох»

Жанр - пригоди

Режисер - Володимир Попков

Рік - 1992

Молодий мільйонер, нащадок знаменитого пірата Генрі Моргана разом зі своїм далеким родичем вирушає на пошуки старовинного скарбу племені майя. Але мандрівка стає ще цікавішою, коли до них вирішує приєднатися чарівна Леонсія Солано…

Філіп Еріа «Зіпсовані діти»

Філіп Еріа (Раймон Жерар Пейєль), відомий французький прозаїк і драматург, народився 15 вересня 1898 року у Парижі. В розпал Першої світової війни, після закінчення ліцею, він вирушив на фронт. А після демобілізації у 1919 році, всупереч намірам родини, яка готувала синові адміністративну кар’єру, стає актором, грає в невеликих паризьких театрах, знімається в кіно. Тоді і з'являється псевдонім Філіп Еріа.

Уже в перші повоєнні роки Філіп Еріа починає писати і публікувати невеличкі оповідання, але його справжнім дебютом у великій літературі став роман «Невинний» (1931), за який він отримав престижну премію Теофраста Ренодо. У наступні роки побачили світ романи «Простягнута рука», «Павутиння вранці» і «Дзеркала».

Роман Філіпа Еріа «Зіпсовані діти», опублікований в 1939 році, є другою книгою з циклу «Буссардель». Найкращий твір письменника був відзначений Гонкурівською премією, а наступний роман «Сім'я Буссардель», що вийшов у 1944 році, отримав Велику премію Французької академії. Філіп Еріа створів настільки багатогранний образ героїні, що «Зіпсовані діти» викликають інтерес до останньої сторінки.

Юній і чарівний Агнес, наймолодшій з багатої буржуазної родини Буссардель, нестерпно серед близьких - консервативних, обмежених, схиблених на грошах. Стосунки у сім’ї пронизані внутрішніми інтригами, сповнені фальші, позбавлені найменшої іскри тепла. Агнес ненавидить своє оточення, зневажає батька і матір, і ті відповідають їй тим же.

Справжньою віддушиною для героїні стає коротка поїздка в Америку, що несподівано розтягується на два роки. І трапляється диво - замкнута, нікому не потрібна дівчина, якою вона була у Франції, відкриває в собі здатність кохати, отримує справжню духовну свободу і мужність.

«Найнаповненіший, найекстравагантніший тиждень. Не знаю, яке почуття може порівнятися з настирливою ідеєю, з панікою, що охопила мене, щойно я вийшла з вагона і на тиждень пірнула у Нью-Йорк, кидалася з одного округу в інший, десять разів поверталася до тих самих перехресть. Щоночі я поверталася в другій чи третій годині. А о восьмій та ж сама сила виштовхувала мене з ліжка і з готелю. Мені коротило все побачити, відчути безумну ілюзію цього куточка світу. А тоді побачити ще хоч разочок те, що мене найбільше здивувало, захопило чи схвилювало…

Така туристична лихоманка була цілком нормальною після двох довгих років, проведених в США, упродовж яких я тільки й думала про повернення, багато разів відчувала спокусу відкласти цей день, але він невпинно наближався, і врешті-решт ця мить настала. Інтуїція змушувала мене накопичувати враження і спогади, немов передчуваючи роки обмеженості…

І от я знову за своїм вікном, як колись. Чи мені все своє життя доведеться так провести, відділеною від своєї мрії невидимою холодною стіною?... Коли ми з Норманом утікали автомобілем у гори в пустелі Вікторвіля або коли вже поверталися, відчували з органічною ясністю - у грудях, у вухах, у носових пазухах - перепади висоти. Якщо не поспішали, зупинялись пару разів, щоб звикнути. І щоб отримати задоволення від миті теж. На зворотному шляху перед нами відкривалася Люцернська долина, на який східне сонце змішувало яскраві кольори. Ми думали про бунгало, яке нас чекає, зовсім близько в іншому світі, сховавшись серед снігу, ніби виривши собі там нірку своїм теплом і вагою.

Дванадцять миль дороги з цього боку піднімали нас на висоту двох тисяч миль. Ми квапилися, одягались, поки їхали. За чверть години наші очі, засліплені червоним кольором прерії, охолоджувалися потоком повітря з висоти і звикали до нерухомої білизни. Нам здавалося, що навіть тиша, така ж елементарна в пустелі, як у снігах, також модифікується, змінюючи свою тональність…

На жаль знову переді мною небо, воно витягує з мене спогади про ті дні, про молодого чоловіка, воскресило в думках його образ. Що спільного між цими спогадами та спогадами мого дитинства? Вони кидають виклик моєму розуму. Перетворили його на сцену чергових дебатів, і здається мені, що я не заспокоюсь, доки не впаде завіса, доки всі персонажі не вимовлять свої репліки…».

Дафна дю Мор'є «Цап відбувайло»

Дафна дю Мор'є,  одна з найбільш відомих британських письменниць XX століття, народилася 13 травня 1907 року в Лондоні в сім'ї акторів Джеральда дю Мор'є і Мюріель Бомонт. У 1931 році вона публікує свій перший роман «Дух любові». Цей роман зіграв величезну роль в житті письменниці. У 1936 році вийшов «Трактир Ямайка», навіяний подорожами Корнуоллом та спогадами про дитяче захоплення «Островом скарбів» Стівенсона.

Світову популярність письменниці приніс роман «Ребекка», написаний в 1938 році. Роман став класикою сучасної літератури. Літературним шедевром письменниці є оповідання «Птахи», вперше опубліковане 1952 року у збірці «Яблуня». У 1952 році Дафна дю Мор'є була прийнята в Королівське літературне товариство. У 1969 році за внесок в англійську літературу письменниця була нагороджена орденом Британської імперії.

Роман Дафни дю Мор'є «Цап відбувайло» був виданий в 1957 році. Несподіваний і майже фантастичний початок книги. Джон, університетський викладач з Лондона, у французькому місті Ле-Ман випадково зустрічає графа Жана де Ге, зовні схожого на нього. «Ми обидва мовчали, продовжуючи пильно дивитися один на одного. Я чув, що таке буває: люди випадково зустрічаються і виявляються родичами, які давно втратили один одного, або близнюками...».

Джон, знавець французької історії та мови, вважає себе людиною, яка зазнала у житті фіаско. І вирішує останні дні відпустки провести в монастирі, розташованому на півночі Франції. У нього є надія, що там він зможе знайти відповідь на багато життєвих питань.

«Я знову глянув у дзеркало поверх його голови. Зараз вперше я помітив різницю між нами. Відрізняв нас не одяг - його темний костюм і мій твідовий піджак, - а невимушеність, з якою він тримався, нічого спільного з моєю скутістю. Я ніколи так не дивився, не говорив, не посміхався, як він...».

Французький аристократ Жан де Ге щойно приїхав з Парижа, де у нього відбулися ділові переговори, які пройшли не дуже успішно. Повертатися в свій маєток, де на нього чекали рідні, у нього не було бажання. Граф пропонує своєму випадковому знайомому зупинитися на ніч в готелі.

Наступного ранку Джон не знайшов жодної своєї речі, нічого, що допомогло б довести, хто він такий. Одяг його зник, а з ним гаманець, паспорт, гроші ... Залишилися тільки речі з ініціалами «Ж. де Г. », його костюм, туфлі .. І на превеликий подив Джона його чекав особистий шофер графа. Після деяких сумнівів, Джон приймає рішення зіграти роль графа Жана де Ге. Зміна одягу привела до зміни особистості. Він не думав про небезпеку, їм володіло незнайоме почуття вседозволеності ...

«Цап відбувайло»

Жанр - трилер, детектив

Режисер - Роберт Хеймер

Рік - 1959

Подорожуючи по Франції, Джон Барретт зустрічається з французьким аристократом, який схожий на нього ....

Габріель Гарсія Маркес «Кохання під час холери»

Габріель Хосе Гарсія Маркес, колумбійський письменник-прозаїк, лауреат Нойштадтської літературної премії 1972 року, Нобелівської премії з літератури 1982 року, народився 6 березня 1928 року у старовинному  містечку Аракатака, провінція Магдалена, Колумбія. Навчався Гарсія Маркес спочатку в єзуїтському коледжі містечка Сіпакіра, потім у Колумбійському університеті на юридичному факультеті. У той же час була опублікована в газеті «Спостерігач» його перша повість «Третя відмова». У 1961 році він опублікував повість «Полковникові ніхто не пише», а в 1962 році - роман «Лиха година». У 1967 році став світовою сенсацією роман «Сто років самотності».

«Кохання під час холери» називають «найоптимістичнішим» з романів Габріеля Гарсія Маркеса. Роман «Кохання під час холери» був опублікований в 1985 році і став першим твором письменника після присудження йому Нобелівської премії з літератури. Це зворушлива історія кохання, яке перемагає все - час і простір, життєві негаразди і навіть недосконалість людської душі. Колись головна героїня роману Ферміна Даса знехтувала юнацькою любов’ю Флорентіно Аріси і стала дружиною поважного доктора. Але Флорентіно чекає свого часу - цілих 54 роки… Здається, у нього вже зовсім не залишилося часу, і все ж він домагається свого - і двоє літніх людей, які окремо прожили свої повноцінні життя, нарешті все ж з’єднується. Вони вирушають у круїз на кораблі, що належить Арісі, а щоб уникнути зайвих зупинок для митних перевірок і пересудів, вивішують прапор, який означає, що на судні - хвороба. Однак з таким прапором їх не пускають ні до одного порту. І вони пливуть і пливуть…

«В січні 1824 року командор Хуан Бернардо Ельберс, засновник річкового судноплавства, пустив у регулярні рейси по Магдалені перший пароплав - примітивну калошу в сорок кінських сил, що мала назву «Вірність». Минуло понад століття, і ось 7 липня о шостій годині вечора доктор Урбіно Даса та його дружина провели Ферміну Дасу на борт пароплава, на якому вона мала здійснити свою першу мандрівку по річці. То було найперше судно, збудоване на місцевій корабельні, і в пам'ять про славетного предка Флорентіно Аріса назвав його «Нова Вірність». Ферміна Даса так і не повірила, що це ім’я, таке значуще для них двох, було справді історичною випадковістю, а не завдячувало своєю появою хронічній романтичності Флорентіно Аріси…

Вони не почували себе щойно одруженими молодятами, як припускали капітан та Сенаїда, і ще менше - пізніми коханцями. Було так, ніби вони вже здолали круту голгофу подружнього життя і тепер ішли просто до суті кохання. Йшли мовчки, мов старе подружжя, що обпіклося на житті й було непідвладне пасткам пристрасті, непідвладне брутальним насмішкам ілюзій та міражам розчарувань - всій мінливій настроєності кохання. Бо вони прожили разом досить, аби зрозуміти, що кохати можна коли завгодно й де завгодно…».

Кохання під час холери

Жанр - мелодрама

Режисер - Майкл Ньюелл

Рік - 2007

Муки кохання не тривають вічно. Та юний посильний Флорентіно Аріса пообіцяв красуні Ферміні Даса вічно кохати її і мучився своєю пристрастю п'ятдесят чотири роки. Він проніс своє кохання через все життя, хоча часом воно було не краще, ніж епідемія холери…

Підготувала К.В. Бондарчук, завідувачка читальної зали

Літературний калейдоскоп: твори-ювіляри видатного українського письменника Івана Франка

 

«Література кожного народу - це найкраще дзеркало його життя…». Іван Франко

Іван Якович Франко - один з найбільших європейських інтелектуалів ХІХ століття, класик української і світової літератури. Навіть сьогодні з його творів можна почерпнути багато цікавого та повчального, вони не втратили своєї актуальності і донині. Першим художнім твором Івана Франка була повість «Петрії і Довбущуки», яка друкувалася на сторінках «Друга» у 1875 - 1876 роках. Перша поетична збірка «Баляди і розкази» побачила світ у 1876 році. Повість і збірка відзначаються виразними романтичними рисами.

Івана Франка сучасники називали «академією в одній особі», «титаном думки і праці». Франко перший в українській і один із перших у європейській літературі всебічно й по-справжньому розробляє тему праці, трудової моралі. Труд у розумінні Франка - єдине, що здатне творити і вдосконалювати людську душу, рятувати її від іржавіння і ламкості, вселяти в неї весняні, живі пориви, давати їм життєву снагу, почування гідності й правди.

Він був одним із перших професійних українських письменників, який заробляв на життя літературною працею. Іван Франко приніс в українську культуру не тільки культ праці, а і культ книги. Відзначаючи зокрема вільне володіння чотирнадцятьма мовами він писав: «Книги - це морська глибина, хто в них пірне аж до дна, той хоч і труду мав досить, дивнії перли виносить…». Ще навчаючись в гімназії Франко почав комплектувати власну бібліотеку, яка налічувала майже п’ятсот книжок українською та іншими європейськими мовами.

Творча спадщина видатного українського письменника, ученого, публіциста, критика, перекладача, та громадського діяча Івана Франка величезна - майже шість тисяч праць і понад сто тридцять книг. Надруковано поки що тільки п’ятдесят томів, що є лише половиною творчого доробку письменника. Усього за життя Франка окремими книгами з'явилося понад двісті двадцять видань у тому числі більш ніж шістдесят збірок його оригінальних і перекладних творів різних жанрів.

Але й при цьому вражають незвичайні здобутки: сім томів оригінальної поезії, шість - перекладної, дев’ять томів оригінальної прози, два томи драматичних творів. І все ж подвиг Франка у світовому письменстві унікальний не просто кількістю написаного, а в тім, що митець працював в різних галузях літератури й науки і в надмір цього збагатив ґрунтовними дослідженнями етнографію, фольклористику, історію, естетику, соціологію, філософію.

Його успіхи в літературі і науці стали ще за життя всесвітньовідомими. В 1893 році Іван Франко успішно захистив дисертацію у Відні, на здобуття наукового ступеня доктора філософії  Харківського університету. В 1916 році Російська академія присуджує премію за працю «Студії над українською народною піснею».

«Після Тараса Шевченка українська культура не знала діяча, рівного Іванові Франку за титанічними масштабами діяльності, - писав Олесь Гончар, - Вічний революціонер, співець трудового народу, найвизначніший письменник пошевченківської доби, глибокий мислитель - таким є для нас Іван Франко».

Твори геніального митця і через півтора століття хвилюють та захоплюють. Найвідомішими стали поетичні збірки «З вершин і низин», «Зів'яле листя», «Semper tiro», поема «Мойсей», повість «Захар Беркут», драма «Украдене щастя».

130 років з дня написання драми «Украдене щастя»

У діяльності Івана Франка-драматурга яскраво виявилось його прагнення піднести роль українського театру в суспільному житті, в боротьбі за інтереси українського народу. Ця діяльність визначила важливе місце великого письменника в історії всієї української театральної культури. Особливе ж значення вона мала для розвитку українського театру в Галичині.

Визнання та популярність Івану Франку принесла п’єса «Украдене щастя» (1891). Вона була представлена на конкурс оригінальної української драми під назвою «Жандарм» і згодом перероблена. Поштовхом до написання драми «Украдене щастя», як писав сам Франко була народна «Пісня про шандаря», яку в 1878 році записала приятелька Івана Франка - Михайлина Рошкевич в Галичині.

Ця пісня, що відрізнялася трагічним розв'язанням конфлікту, виразнішою індивідуалізацією героїв, де було яскраво виражене прагнення до справедливої свободи селян, і стала сюжетною основою драматичного твору Франка. В трагічній долі однієї селянської родини драматург талановито розкрив ті вкрай важкі соціальні і побутові обставини, в яких перебувало селянство західних українських земель під владою Австро-Угорської монархії. Такі страхітливі умови життя селянства Франко назвав галицьким пеклом. Жертвами боротьби за землю стали і герої «Украденого щастя». Широка насиченість п'єси українським фольклором є одним із найважливіших художніх засобів драматурга, завдяки чому автор створив реалістичну народну драму.

Головними персонажами драми виступають три особи: літній селянин Микола Задорожний, його молода жінка Анна, жандарм Михайло Гурман. Провідним мотивом через усю драму проходить мотив украденого щастя. Щастя украдено у всіх трьох героїв твору. І винна в цьому не лише підлість братів Анни, а вся та задушлива аморальна атмосфера, що панувала в суспільстві.

 Драматург викриває весь соціальний лад, який породжував жадобу до наживи, підлість насильство, тримав людей в тенетах забобонів і віднімав у трудящих право на щастя. Однак Франко не обмежується самим викриттям ненормальності суспільного життя, а й стверджує закономірність протесту і боротьби проти неї. Його герої виступають активними борцями за своє щастя, хоч і не мають змоги його досягнути.

Драма «Украдене Щастя», відзначав Михайло Коцюбинський, створила Франкові славу драматурга. Як один з найвидатніших творів української класичної драматургії, вона міцно закріпилась у репертуарі українського театру і відіграла важливу роль в його розвитку по шляху народності і реалізму. До кінця 1893 року п'єсу, окрім Львова, було поставлено ще у дванадцяти містах Галичини, де вистави мали сценічний успіх, за висловом Франка, завжди і скрізь там, де її добре грали.

На початку лютого 1904 року за режисурою Івана Карпенка-Карого драму було вперше поставлено у Києві в приміщенні театру «Бергоньє» в першій редакції Івана Франка. Ролі виконували: Микола - Карпенко-Карий, Анна - Любов Ліницька, Михайло - Микола Садовський. 1924 року за однойменною драмою Івана Франка чеський композитор Владімір Амброс написав оперу «Украдене щастя». Опера була поставлена Народним театром у Брно (1925) і Оломоуці (1927). У 1960 році Юлій Мейтус також створив оперу на основі цієї п’єси.

Виставі «Украдене Щастя» були присвячені численні статті. Зокрема, театральний оглядач Теофіл Мерунович писав, що твір Франка має «дійсні мистецькі прикмети» і що для драми характерні «жива і послідовна акція, гарна мова, правда і міра, що характеризують високий талант». Оглядач робить висновок, що поява в Україні «Украденого щастя» - «це політична подія», що така драма для української сцени є «оригінальним твором, де кожна сцена, кожний вислів дихають правдою… Це вірний вираз оригінальних прикмет українського народу».

 

«Украдене щастя»

Жанр - драма

Режисер - Ісак Шмарук, Гнат Юра

Рік - 1952

Фільм поставлений за однойменною п’єсою Івана Франко

 

125 років з дня видання поетичної збірки «Зів’яле листя»

Протягом десяти років І. Франко пише цілий ряд інтимних поезій, яких об’єднує у поетичну книжку «Зів’яле листя», що з’явилася друком у Львові 1896 року. Збірка також має назву «Лірична драма» і належить до вершинних явищ світової лірики. У передмові автор зазначає, що поштовхом для написання збірки був щоденник юнака, розчарованого нерозділеним коханням, який вкоротив собі віку.

Розвійтеся з вітром, листочки зів’ялі,

Розвійтесь, як тихе зітхання!

Незгоєні рани, невтишені жалі,

Завмерлеє в серці кохання…

Сама назва твору - «Зів’яле листя» - символізує втрачені надії, задавлене в душі велике почуття, зрештою, трагедією, викликану неподіленим коханням. Ще один із провідних мотивів книжки - мотив страждання. Ліричний герой драми - то людина з ніжною, вразливою душею, людина, яка важко переживає і не може пережити безнадійного почуття.

Лірична драма Івана Франка складається з трьох частин, або «жмутків», кожен із яких містить двадцять поезій. Жмутки мають природну циклічність. Кожен «жмуток», по суті, є завершеним твором із перепадом почуттів ліричного героя.

«Перший жмуток» (1886 - 1893) - перейнятий весняними тонами. Палке кохання без надії спостерігається в першому жмутку. Ліричний герой відчуває самотність, сум, він не хоче приймати відмови коханої; почуття коливаються, як маятник - то він звинувачує обставини, то він намагається бути байдужим, вмовляє кохану зглянутись на його почуття.

За що, красавице, я так тебе люблю,

Що серце треплеться в грудях несамовито,

Коли проходиш ти повз мене гордовито?

За що я тужу так, і мучусь і терплю?

«Другий жмуток» (1895) - поезія літа, найбільш оптимістичний. Кохання спалахує з новою силою: дарує віру і радість життя ліричному герою. Другий жмуток відзначається надзвичайною емоційністю. Відчувається біль і страждання.

У поезіях другого жмутку Іван Франко оспівує не лише кохання, а й чарівну красу природи. Майже увесь другий «жмуток» стилізовано під народну пісню. Зрештою багато з цих поезій стали піснями, а саме: «Зелений явір, зелений явір…», «Ой ти, дівчино, з горіха зерня…», «Ой ти, дубочку кучерявий…», «Ой жалю мій, жалю…», «Якби я знав чари, що спиняють хмари…». Франко використовує в них чимало народно-пісенних образів, зворотів, наближає ритміку своїх поезій до строю пісні.

Відзначимо поезію «Червона калино, чого в лузі гнешся?», що написана у формі діалогу між червоною калиною і дубом.

Червона калино, чого в лузі гнешся?

Чого в лузі гнешся?

Чи світла не любиш, до сонця не пнешся?

До сонця не пнешся?

За народною символікою червона калина уособлює вродливу дівчину, а дуб - молодого парубка. Розмова між калиною і дубом випрозорює різницю у темпераментах людей, яка й є суттєвою перешкодою для їх гармонійних стосунків. У поезії поет відобразив у прагненні калини до сонця - любов до життя, важкі переживання людини за свою гірку долю. Поезія відзначається глибоким ліризмом і високою музичністю.

Поезія «Чого являєшся мені у сні?» - це монолог, в якому за допомогою запитань, епітетів та порівнянь передано глибину страждань ліричного героя.

Чого являєшся мені

У сні?

Чого звертаєш ти до мене

Чудові очі ті ясні,

Сумні,

Немов криниці дно студене?

«Третій жмуток (1896) - поезія зимового подиху старості, розв’язка драми. Кохана стає дружиною іншого, надії остаточно втрачені, герой більше не знає для чого йому жити - тут повторюється доля Вертера із твору Йоганна Вольфганга фон Гете «Страждання молодого Вертера». Провідний мотив поезій третього «жмутка» - пекельні переживання поета, спричинені нещасливим коханням.

Отсей маленький інструмент,

Холодний та блискучий…

Один кивок… один момент…

І крові ключ кипучий…

Автобіографічними моментами вирізняється в збірці поезія «Тричі мені являлася любов». Франко писав: «Тричі мені являлася любов, тричі в руці від раю ключ держав», і тричі поет утрачав надію на щастя. Нерозділені кохання залишали по собі «невтишиму тоску», засипали зів’ялим листям сподівання. В житті Івана Франка було багато кохання, пристрасті і, звісно ж, жінок. Хто вони, оті три Франкові кохання, три музи, три жінки його творчої долі?

Одна несміла, як лілея біла,

З зітхання й мрій уткана, із обснов

Сріблястих, мов метелик, підлетіла.

Купав її в рожевих блисках май,

На пурпуровій хмарі вранці сіла

І бачила довкола рай і рай!

Вона була невинна, як дитина,

Пахуча, як розцвілий свіжо гай.

Письменник мав на увазі своє перше кохання Ольгу Рошкевич, яка походила з родини священика. Це було взаємне кохання в житті Івана Франка, напевне найсильніше. Вони мріяли одружитися і до свого весілля готували подарунок - збірку весільних пісень. Проте змушені були розлучитися через арешт Франка і його соціалістичні переконання. Для Івана Франка ім’я Ольги залишалось найдорожчим. Їй присвятив він першу книжку «Баляди і розкази». Надії письменника рухнули, тоді коли він дізнався, що Ольга Рошкевич одружилася.

Явилась друга - гордая княгиня,

Бліда, мов місяць, тиха та сумна,

Таємна й недоступна, мов святиня.

Мене рукою зимною вона

Відсунула і шепнула таємно:

Мені не жить, тож най умру одна!

І мовчки щезла там, де вічно темно…

Юзефа Дзвонковська - дівчина неземної краси, що підтверджує портрет, зроблений невідомим художником, та велика любов письменника й великі страждання. Вона працювала вчителькою, в яку були закохані всі друзі Івана Франка, проте вона нікому не відповідала взаємністю. Пізніше Франко дізнався, що вона хвора на туберкульоз, і не хоче позбавити щастя свого обранця. Тридцятирічною Юзефа Дзвонковська помирає. Своєї любові Іван Франко присвятив поезії, написані в 1882-1884 роках: «Не схиляй своє личко прекрасне», «Квітко осіння, квітко бліда», «Рік минув як ми пізнались», «Я й забув», вірш «Червона калина, чого в лузі гнешся?»

Іван Франко був закоханий втретє. Целіна Зигмунтовська (Журавська) - «одна панночка полька, що стала фатальною зіркою Франкової душі на довге десятиліття». Целіна працювала співробітницею поштового відділення. Це була надзвичайно малоосвічена і зовсім не інтелігентна жінка, яка не любила поета і до Іванових почуттів поставилася легковажно.

Явилась третя - женщина чи звір?

Глядиш на неї - і очам приємно,

Впивається її красою зір.

Та разом страх бере, душа холоне

І сила розпливається в простір…

«Отся любов перемучила мене дальших 10 літ…», писав Іван Франко. Целіні Зигмунтовській поет присвятив такі твори, як «Маніпулянтка» і найкращу лірику, яка є в українській літературі, - «Зів'яле листя», поезії «Моїй не моїй» і «Спомин в Ізмарагді», повість «Лель і Полель». Присвяченого їй «Зів'ялого листя» вона так і не читала, бо не вміла і не хотіла читати по-українськи.

Зрештою, Франко одружився з Ольгою Хоружинською із якою прожив у шлюбі тридцять років. Ця високоосвідчена жінка була йому вірною дружиною, стала матір’ю чотирьох дітей та вірним другом по життю і передусім по творчості поета. Однак склалося багато обставин для того, що подружнє життя Франків не було щасливим. Ольга Хоружинська тяжко захворіла: нервове перенапруження, а згодом цілковитий психічний розлад. Ольга потрапляє до божевільні. Саме своїй дружині він присвятив збірку «З вершин і низин» і вірш «Моїй дружині».

Спасибі тобі, моє сонечко,

За промінчик твій - щире словечко!

Як промінчика не здобуть притьмом,

Слова щирого не купить сріблом.

Збірка «Зів'яле листя» - це гімн палкому коханню. Поезії, виспівані серцем Франка глибоко западають у душу. Зів’ялі листочки, рознесені холодним осіннім вітром, - це втрачені мрії поета, символ його нерозділеної печальної любові, біль і туга за прекрасним.

120 років з дня видання збірки поезіі «Semper tiro»

Збірка поезій Івана Франка «Semper tiro», яку він написав в 40 років, була видана 1906 року у Львові. Назва збірки походить від латинського вислову «poeta semper tiro» - поет завжди учень. Цю збірку вважають «вершиною зрілого Франка-поета». Відкривають видання три вступних вірші: «Semper tiro», «Сонет», «Моєму читачеві». Книга складається із чотирьох циклів і поеми «Лісова ідилія», але ключовими є цикли: «Буркутські станси», «Нові співомовки», «На старі теми» та «Із книги Кааф», які і визначають обличчя збірки.

У вірші «Semper tiro» головною і, по суті, єдиною художньою постаттю виступає автор в ролі Вчителя, що повчає молодого поета-новобранця. Роль Учителя Франкові пасувала. П’ятдесятирічний поет мав на це право, бо в літературі він, доктор філософії, вже ходив у високому ранґу «poeta semper magister», був справжнім Учителем. До того ж свою науку - poeta semper tiro - він адресував також собі, для нього вона була святим переконанням, першою заповіддю.

Життя коротке, та безмежна штука

І незглибиме творче ремесло;

Що зразу, бачиться тобі було

Лиш оп’яніння, забавка, ошука,

Те в необнятий розмір уросло,

Всю душу, мрії всі твої ввіссало,

Всі сили забира і ще говорить: «Мало!»

Остання строфа вивершує твір і завершує його кульмінацією-крилатим виразом - бути завжди учнем у поезії, тобто постійно вчитися:

О, не дури себе ти, молодая ліро!

Коли в душі пісень тісниться рій,

Служи богині непохитно, щиро,

Та панувать над нею і не мрій.

Хай спів твій буде запахуще миро

В пиру життя, та сам ти скромно стій

І знай одно - poeta semper tiro.

Франкове «Semper tiro» - це наука, повчання, заповіт, програма, настанова, порада, застереження… Письменник навчає, а щоб учити інших, самому треба вчитися. Письменник, як учитель, живе доти, доки вчиться.

 

Літературознавчі видання про життєвий та творчий шлях Івана Франка

• Басс І. І. Іван Франко: життєвий і творчий шлях / І. І. Басс, А. А. Каспрук. - К. : Наук. думка, 1983. - 456 с. : фото.

• Горак Р. Д. Лолин / Роман Горак. - Львів : Ліга-Прес, 2009. - 44 с. : фото.

• Гузар З. Стежками життя і творчості Івана Франка : пам’ятка для студента / Зенон Гузар ; Дрогоб. держ. пед. ун-т ім. Івана Франка. - Дрогобич : Коло, 2004. - 140 с.

• Гундорова Т. Невідомий Іван Франко : грані Ізмарагду / Тамара Гундорова. - К. : Либідь, 2006. - 360 с. : іл.

• Дей О. І. Іван Франко : життя і діяльність : [монографія] / О. І. Дей. - К. : Дніпро, 1981. - 355 с.

• Легкий М. Іван Франко / Микола Легкий. - Львів : АртЕк, 2001. - 64 с. - (УСЕ для школи. Українська література).

• Панасенко Т. М. Іван Франко / Т. М. Панасенко. - К. : Фоліо, 2013. - 122 с.

 

Підготувала матеріал Наталія Баранова, бібліотекар читальної зали