Костянтин Дмитрович Ушинський — корифей світової педагогіки ХІХ століття: 200 років від дня народження

 

«Якщо педагогіка хоче виховувати людину в усіх відношеннях, то вона повинна попередньо пізнати її також в усіх відношеннях» Костянтин Ушинський

 

Костянтин ДмитровичУшинський увійшов в історію педагогічної науки як основоположник наукової педагогіки й народної школи. Костянтин Дмитрович першим запропонував поставити процес навчання і виховання на наукове підґрунтя, поєднавши педагогіку з психологією й іншими науками про людину. Ушинський високо підніс суспільне значення професії вчителя, сформулював вимоги до його особистих і ділових якостей, обґрунтував зміст педагогічної освіти. Його науковий доробок охоплює всі найважливіші питання педагогіки, зокрема форми та методів навчання і виховання, теорію і практику розвивального навчання, проблеми морального, трудового і родинного виховання, освіти жінок. Праці Костянтина Ушинського, насамперед фундаментальна монографія «Людина як предмет виховання», підручники для початкового навчання «Рідне слово» та «Дитячий світ», літературні твори для дітей, педагогічно-громадська діяльність привернули увагу педагогів усього світу.

Видатний вчений-педагог Костянтин Дмитрович Ушинський народився 19 лютого (2 березня) 1823/1824 року у родини  дрібномаєткового дворянина. Дмитро Григорович Ушинський багато років перебував на військовій службі, а після звільнення працював службовцем в різних установах Тули, Вологди, Полтави, Петербурга, Новгород-Сіверського. Мати Костянтина, Любов Степанівна Гусак-Капніст, походила з родини відомого українського письменника і політичного діяча XVIII століття Василя Васильовича Капніста, якій народився і жив у селі Обухівка Миргородського повіту Полтавської губернії.

Перші роки життя Костянтина Ушинського минули на Полтавщині, і цей край залишив помітний слід у його душі. Згодом родина Ушинських переїздить до міста Новгорода-Сіверського Чернігівської губернії, де народилися ще два сини. Садиба була розташована за містом на мальовничому березі річки Десна. Пізніше Костянтин Дмитрович згадував: «Боже мій! Скільки перемріялось на цьому прекрасному березі Десни, на цих кручах, навислих над рікою. Як оживлялось і наповнювалося враженнями життя моє, коли наближалася весна! Я стежив за кожним її кроком, за кожною найменшою зміною в боротьбі зими і літа…». 

Вчився Костянтин Ушинський у Новгород-Сіверській гімназії, яка була за чотири кілометри від садиби батька. Хлопчик пішки добирався від дому до гімназії. Хоча у випускному свідоцтві по її закінченню Ушинський мав оцінки «відмінно» і «посередньо», «добре» і «достатньо», за роки навчання в гімназії він набув розвинуту самостійними заняттями здатність до розумової праці, прагнення до знань. У 1840 році він вступив до Московського університету на юридичний факультет, де виявив себе талановитим студентом. Вражала його дивовижна пам'ять. Він легко запам'ятовував цифри, дати, формули. Цікавився багатьма науками, і не лише тими, які вивчалися на юридичному факультеті. У 1844 році, блискуче закінчивши університет, Костянтин Ушинський був залишений там на два роки для підготовки до професорської діяльності. 

У 1846 році Костянтина Ушинського призначили виконуючим обов'язки професора камеральних наук у Демидівському юридичному ліцеї в Ярославлі. Кафедра, на якій розпочалася педагогічна діяльність Ушинського, носила довгу назву «Енциклопедія законознавства, державних законів і установ, законів казенного управління і науки фінансів». Перша двогодинна вступна лекція з енциклопедії законознавства була прочитана Ушинським 10 вересня 1846 року. В ній він доводив, що людина повинна всебічно розвиватися, удосконалюватися, творчо підходити до будь-якого виду діяльності.

У Демидівському ліцеї Костянтин Дмитрович Ушинський набув високого авторитету у студентів і колег. Вони захоплювалися його ерудицією, вважали обдарованим професором. Проголошуючи актову промову на урочистих зборах з приводу випуску студентів, які закінчили ліцей, він говорив про методологічні проблеми, критикував систему викладання наук у вищих навчальних закладах, висловив свою думку щодо організації в країні економічної освіти, підготовки державних службовців. Повний текст актової промови (а виголошувалися на зборах лише основні ідеї) був згодом надрукований і зайняв 128 сторінок. Це перший науковий твір Костянтина Дмитровича. Він розраховував, що це буде магістерською дисертацією. Але цього не трапилося. Наукова праця стала друкованим доказом свободи думки педагога і одним із мотивів для усунення з ліцею. Усна промова і надрукована наукова праця були гімном розуму і освіті, а не самодержавству. У 1849 році у зв'язку із «заворушеннями серед студентів» Костянтина Ушинського було звільнено з числа професорів.

У лютому 1850 року з великими труднощами йому вдалося влаштуватися помічником столоначальника до канцелярії департаменту духовних справ іноземних віросповідань у Міністерстві внутрішніх справ. У департаменті Костянтин Дмитрович писав історичні довідки з різних питань, виконував різноманітні доручення, не маючи ні морального, ні матеріального задоволення від роботи. Але у нього залишалося досить часу для наукових занять, для самоосвіти. Працюючи у департаменті, Костянтин Ушинський співробітничав з багатьма петербурзькими журналами. Писав статті, робив переклади художньої і наукової літератури (не перевантажений службовими обов'язками, він добре вивчив англійську мову), друкував рецензії.

Влітку 1851 року відбулася важлива подія, що мала важливе значення в особистому житті Костянтина Дмитровича, — він, перебуваючи в службовому відрядження у Чернігівської губернії, зустрівся з подругою дитинства Надією Дорошенко, яка невдовзі стала його дружиною і розділила з ним радощі і горе майже двох десятиліть, до кінця його днів. Надія Семенівна походила зі славного українського роду Дорошенків і була донькою збіднілого дворянина із хутора Богданки в Глухівському повіті. Мали вони трьох синів і трьох дочок.

 

Родинний портрет Ушинських

Потрапивши під скорочення штатів у 1854 році, Костянтин Ушинський влаштувався на посаду вчителя, а потім інспектора Гатчинського сирітського інституту, де значно поліпшив навчально-виховну роботу. Віддаючи багато часу викладацькій та інспекторській роботі, Костянтин Дмитрович продовжував активне співробітництво в журналах. Написав одну із кращих своїх праць «Про користь педагогічної літератури» (1857), яка мала великий успіх у читачів. Пізніше з'являються його статті: «Три елементи школи» (1857), «Про народність у громадському вихованні» (1857). Тут же, в Гатчині, він працює і над книгою для дітей шкільного віку «Дитячий світ» і над книгою «Рідне слово», виношує задум наукової праці «Педагогічна антропологія». Надзвичайні успіхи Костянтина Дмитровича у викладацькій, інспекторській діяльності та в галузі публікацій принесли йому широку популярність.

16 травня 1859 року Костянтина Ушинського було призначено на посаду інспектора класів Смольного інституту шляхетних дівчат. На одному з двох його відділень виховувалися діти дворян, станової знаті. На іншому — дівчатка міщанського стану. Виховували дівчат віком до вісімнадцяти-двадцяти років. Основна увага надавалася іноземним мовам, танцям, музиці, малюванню, рукоділлю. Атмосфера нагадувала монастир. Інститут у громадськості не викликав ніякого інтересу, а за кордоном навіть критикувався за застій і неосвіченість, що панували в ньому. Призначення Ушинського було викликане необхідністю реформувати навчально-виховну систему старого імператорського навчального закладу (заснований у 1764 році) на нових педагогічних принципах. Костянтину Ушинському вдалося провести ряд педагогічних перетворень: було запроваджено новий навчальний план, перероблено навчальні програми, включено нові навчальні предмети (природознавство і фізика). Одночасно Ушинський продовжував вести активну літературну й громадську діяльність. Редагував «Журнал Министерства народного просвещения», опублікувавши в ньому свої прекрасні статті «Праця в її психічному й виховному значенні», «Недільні школи», «Питання про народні школи», «Рідне слово», «Проєкт учительської семінарії». Він випустив вісімнадцять щомісячних номерів.

Але складні обставини роботи в Смольному інституті, наклепницькі доноси змусили Костянтина Дмитровича Ушинського подати заяву про звільнення. Це були страшні для нього дні, він посивів, захворів і більше вже не міг поправитися. Уряд направляє його у тривале відрядження за кордон для вивчення жіночої освіти. Фактично це було вигнання, але Костянтин Дмитрович використав час з квітня 1862 по весну 1867 року для плідної наукової роботи. Він відвідав Німеччину, Швейцарію, Францію, Бельгію, Італію, глибоко вивчив роботу жіночих навчальних закладів у Західній Європі. Підсумком відрядження було і створення навчальної книги для початкової освіти «Рідне слово», і написання великої кількості психолого-педагогічних робіт, у тому числі «Листи про педагогічну поїздку по Швейцарії» та тритомної «Педагогічної антропології». Урядові діячі не оцінили по-справжньому ні рекомендацій, ні книг, ні роботу за кордоном Костянтина Ушинського в цілому. Книга «Рідне слово» у 1866 році була вилучена із рекомендованих міністерством підручників для шкіл, а в 1867 році така ж доля спіткала «Дитячий світ». Проте час належно оцінив ці книги: «Рідне слово», з'явившись у 1864 році, витримало 146 видань за 50 років. Жодна навчальна книга світу не мала такої кількості видань.

Працюючи в Петербурзі й Гатчини та перебуваючи за кордоном Костянтин Дмитрович приїжджав в Україну до своєї родини на хуторі Богданка, де мешкали його дружина з п’ятьма дітьми — синами Павлом, Володимиром, Костянтином та доньками Вірою і Надією. Дружина Ушинського Надія Семенівна багато зробила для того, щоб відкрити початкову школу на хуторі Богданка, допомагала селянським дітям дістати вищу освіту, ще до реформи 1861 року Ушинські звільнили від кріпацтва селян і віддали їм значну частину своєї землі.

У 1867 році Костянтин Ушинський повернувся з-за кордону. Однак в останні роки його життя для нього склалися дуже несприятливі умови. Внаслідок перевтоми від напруженої роботи над підготовкою до видання великого психолого-педагогічного й філософського тритомного твору «Людина як предмет виховання» стан його здоров’я різко погіршився. За порадою лікарів в травні 1868 року він поїхав до Криму на лікування, але доїхав лише до Києва і був змушений повернутися на хутір Богданку, де провів літо. Зиму ж 1869 року він перебував в Петербурзі. У лютому 1870 року вчений вибрався на лікування до Італії, але добрався лише до Відня, там захворів і повернувся до Криму. У вересні цього ж року прибув на хутір Богданка, але там  його зустріла страшна звістка: трагічно загинув його улюбленець син Павло. Після такого нещастя здоров'я Костянтина Дмитровича остаточно підірвалося. Він уже не в змозі був їхати до Петербурга. Дістався з родиною до Києва і вирішив тут залишитися на постійне проживання. Купив будинок у Києві, перевів дочок із Смольного інституту у Київську гімназію.

У жовтні 1870 року Костянтин Ушинський з двома молодшими синами виїхав на лікування до Криму, але в дорозі застудився, захворів на запалення легенів і зупинився в Одесі в готелі «Північний» у провулку Біржовий, 12 (нині провулок Чайковського). Стан здоров’я Костянтина Дмитровича значно погіршився. Через кілька днів до нього приїхали дружина Надія Семенівна і доньки Костянтина Дмитровича Віра та Надія. Життя Костянтина Дмитровича Ушинського обірвалося о другій годині ночі 21/22 (за іншими даними,23/ 24) грудня 1870 року (2/3 або 4/ 5 січня 1871). У цей час вчений працював над рукописом «Педагогічної антропології».

 

Одеса. Меморіальна дошка на будинку № 12 у провулку Чайковського, де жив Костянтин Ушинський

 

Смерть великого педагога схвилювала освітянську громадськість Одеси. Народні вчителі, учні народних шкіл, викладачі всіх середніх і вищих навчальних закладів, громадські діячі проводжали його труну на залізничну станцію, звідки її відправляли на похорон до Києва. Поховали Костянтина Ушинського, згідно заповіту, в Києві, на березі Дніпра, на території Видубицького монастиря. На пам'ятнику написано: «Костянтин Дмитрович Ушинський — автор «Дитячого світу», «Рідного слова» і «Педагогічної антропології».

У 1945 році Постановою Уряду України за видатні заслуги в підготовці педагогічних кадрів Одеський педагогічний інститут був удостоєний імені видатного вченого-педагога Костянтина Дмитровича Ушинського. Нині — Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К. Д. Ушинського  — заклад вищої освіти на півдні України, один з провідних у формуванні системи освіти регіону, розвитку наукових досліджень у галузі педагогіки, психології, історії, філософії та фундаментальних наук.

 

Одеса. Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К. Д. Ушинського 

Родина Костянтина Дмитровича Ушинського виконувала його заповіт про пожертви на розвиток освіти і культури рідного краю. Старша донька Віра відкрила на кошти батька і свої дві початкові школи в Києві. Надія у 1895 році на кошти своєї матері і свої побудувала в селі Богданці початкову школу для селянських дітей. Навчалися діти в школах за книгами Костянтина Ушинського «Рідне слово» і «Дитячий світ».

 

Література про життя та наукову діяльність Костянтина Ушинського

Дровозюк Л. М. Костянтин Дмитрович Ушинський : біля основ наукової педагогіки й народної школи. — Київ : Видавничий дім «Простір», 2007. — 64 с. : іл. — (Стозір’я. Б-ка української родини : Педагоги. Психологи. Медики).

У нарисі розповідається про життя й науково-педагогічну діяльність видатного педагога другої половини ХІХ століття Костянтина Дмитровича Ушинського.

***

• Видатний український педагог К. Д. Ушинський // Любар О. О. Історія української школи і педагогіки : навч. посіб. / О. О. Любар, М. Г. Стельмахович, Д. Т. Федоренко ; за ред. О. О. Любара. — Київ : Т-во «Знання», КОО, 2003. — С. 202—217.

• Дем'яненко Н. М. Ушинський Костянтин Дмитрович (1824—1870)  // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 257—258.

• Костянтин Дмитрович Ушинський (1823/1824—1870) // Персоналії в історії національної педагогіки. 22 видатних українських педагоги : підручник / А. М. Бойко, В. Д. Бардінова та ін. ; під заг. ред. А. М. Бойко. — Київ : ВД «Професіонал», 2004. — С. 149—176.

• Педагогічна система Костянтина Ушинського // Лемківський М. В. Історія педагогіки : підручник. —2-ге вид, доповнене. —Київ : Центр навчальної літератури, 2006. — С. 214—225.

• Сухомлинська О. В. Ушинський Костянтин Дмитрович (1823/1824—1870)  // Українська педагогіка в персоналіях : навч. посібник для студентів ВНЗ : у 2 кн. Кн. 2. ХХ століття / за ред. О. В. Сухомлинської. — Київ : Либідь, 2005. — С. 284—292.

• Шендеровський В. А. Костянтин Ушинський — «Ні, я українець!» // Шендеровський В. А. Нехай не гасне світ науки / за ред. Е. Бабчук. — Київ :  Смолоскип, 2004. —  С. 349—357.

Підготувала К.В. Бондарчук, завідувачка читальним залом.

5 романів про зворушливе кохання, щиру дружбу та листи, які змінили життя

 

«У цьому величезному Всесвіті, попри все, нас не так вже й багато. Ми такі безмежно цінні, цінний кожен з нас…» Ґюдрун Скреттінґ, норвезька письменниця

 

Світові бестселери, які полонили серця мільйонів читачів: Сесілія Ахерн «P. S. Я кохаю тебе», Ніна Джордж «Маленька паризька книгарня», Ґюдрун Скреттінґ «Три чоловіки для Вільми», Сол Беллоу «Герцог», Кейтлін Аліфіренка, Мартін Ганда, Ліз Велч «Я завжди писатиму у відповідь».

 

Сесілія Ахерн «P. S. Я кохаю тебе»

Сесілія Ахерн (1981) народилася і виросла в Дубліні. Її твори виходять у майже 50 країнах світу. Володарка літературних премій:  2004 — Британська книжкова премія за роман «P.S. Я кохаю тебе», 2005 — премія «Айріш Пост» та премія Корайн за роман «Де закінчується райдуга», 2006 — «Fun Fearless Fiction Award» від журналу «Космополітен» за роман «Подивися на мене».

Роман «P.S. Я кохаю тебе» приніс своїй авторці світову славу, був переведений майже на півсотні мов і успішно екранізований компанією Warner Bros. У 2019 році улюблена історія невмирущого кохання знайшла нове дихання: Сесілія Ахерн написала довгоочікуване продовження — «Postscript».

 

Ахерн, Сесілія. P.S. Я кохаю тебе / Сесілія Ахерн ; пер. з англ. Ірина Гоял. — Київ : РІДНА МОВА, 2020. — 432 с. — (Серія «Авторська серія»).

Бестселер Сесілії Ахерн — сучасна історія про те, як любов виявляється сильніше смерті. Втративши коханого чоловіка, тридцятирічна Голлі Кеннеді впадає у відчай, перестає виходити з дому, спілкуватися з людьми. І раптом отримує поштою пакет… «Тремтячими пальцями вона обережно розпечатала пакунок, перевернула його до догори дном і витрусила вміст. Звідти випало десять крихітних конвертів. Такі зазвичай кріплять на букети. На кожному зазначено назву місяця. На мить серце Голлі завмерло — на аркуші паперу під купою конвертів вона побачила знайомий почерк. Почерк Джеррі. Голлі перехопило подих, в очах забриніли сльози, а серце хотіло вискочити з грудей. Вона читала лист з кожним рядком все чіткіше усвідомлюючи: людина, яка писала його, більше ніколи цього не зробить. Голлі провела пальцями по написаних Джеррі рядках, знаючи, що саме він торкався аркуша останнім.

«Люба Голлі! Не знаю, де ти і коли саме читаєш цей лист. Але сподіваюсь, що ти здорова й усе в тебе гаразд. Недавно ти прошепотіла, що не зможеш жити без мене. Зможеш Голлі. Ти — сильна й смілива, тож зможеш це витримати. Разом ми прожили безліч прекрасних моментів, і завдяки тобі моє життя… було Життям. Мені нема про що шкодувати. А я — тільки сторінка твоєї книги життя. Їх буде ще багато. Не забувай наші чудові миті, але, будь ласка, не бійся творити нові.

Я пишаюсь тим, що ти була моєю дружиною. Це честь для мене. Дякую тобі за все. Знай, я завжди поруч, коли тобі потрібен. Кохаю навіки. Твій чоловік і найкращий друг Джеррі.

P.S. Я обіцяв тобі список. Тримай! Розпечатуй конверти, коли вказано, і виконуй написане. І пам’ятай, я за тобою спостерігаю, тож знатиму все». Першого числа кожного місяця Голлі розпечатує наступний конверт і, дотримуючись настав коханого Джеррі, робить ще один крок, який повертає її до життя.

 

Ніна Джордж «Маленька паризька книгарня»

Ніна Джордж — німецька письменниця, авторка міжнародного бестселера «Маленька паризька книгарня», перекладеного на 28 мов і опублікованого півмільйонним накладом. З-під пера цієї письменниці вийшли 26  романів, детективів і науково-популярних видань, а також у її творчому доробку понад сотні оповідань та і кількасот  колонок у періодичних виданнях. Ніна Джордж працювала поліцейським репортером,  обіймала посаду головного редактора у кількох видавництвах, працювала на телеканале TV Movie та Federwelt. Ніна Джордж творить під трьома псевдонімами. Пише науково-популярні тексти під ім’ям Анн Вест. Під прізвищем Крамер, яке вона взяла після одруження, 2008 року вийшов друком її трилер. У співавторстві з чоловіком Джо Крамером опублікувала кілька детективів під спільним псевдонімом Жан Баньйоль.

 

Джордж, Ніна. Маленька паризька книгарня / Ніна Джордж ; пер. з англ. Ольги Захарченко. — Київ : Наш формат, 2016. — 312 с.

«Маленька паризька книгарня» —  книга про те, як стати вільним. Вільним від душевних терзань, марних сподівань і туги за нездійсненим майбутнім. Разом з головним героєм Жаном Одинаком кожен зможе зануритися у найболючіші спогади, переживатиме печаль від утрати коханої людини, подорожуватиме і зустрічатиметься із надзвичайними людьми.

Це історія про дружбу і кохання. Про час страждань і пошук себе. Жан Одинак —  власник книжкової баржі «Літературна аптека» — точно знає, як вилікувати почуття, що не вважаються захворюваннями й не діагностуються лікарями. Адже він — читач душ, тож кожному покупцеві добирає книги, які якнайкраще впораються із завданням вилікувати людський смуток, тугу чи зневіру. Єдиний, кого Жан не може зцілити, — це він сам.

Душевні терзання від спогадів про Манон, котра покинула месьє Одинака двадцять один рік тому, розбили йому серце і досі тривожать душевні рани. Усе, що вона залишила, —  лист, який Жан ніяк не наважується прочитати. «Він ніколи не зізнавався у своїх почуттях. Щоб не бентежити її. Щоб не відчувати, як її пальці торкаються його уст, і вона шепоче: «Ш-ш-ш». Тоді ввижалося, що він міг бути камінцем у мозаїці її життя. Чудовим, яскравим, але лише камінцем, а не всією картиною. І він готовий був на це заради неї.

Манон. Повна життя, не витончена, не ідеальна дівчина з Провансу, що говорила словами, які, здавалося, він міг ухопити руками. Вона ніколи нічого не планувала, цілковито віддавалася саме теперішньому моменту буття. Починаючи обідати, вона не говорила про десерт, засинаючи — про наступний ранок, прощаючись  про нову зустріч. Вона завжди жила зараз.

Та серпнева ніч, 7216 ночей тому, була останньою, коли йому добре спалось. А як прокинувся Манон уже не було. Він і не помітив, коли це почалося. Знову й знову згадував їхні зустрічі, передивлявся в пам’яті жести, погляди, слова Манон та не міг вловити жодного знаку про те, що вона збирається піти. І не повернеться. Натомість, за кіль ка тижнів, її лист. Цей лист. Він залишив його на столі й дві ночі не читав. Дивився на нього, коли ів, пив, курив. І коли плакав. Сльози одна за одною котилися по його щоках, падали на стіл і конверт. Він так і не відкрив того листа…». Усе змінюється одного літнього дня після зустрічі з Катрін, глибоку печаль якої месьє Одинак сподівається вилікувати. Саме цей момент став переломним у житті Жана.

 

Ґюдрун Скреттінґ «Три чоловіки для Вільми»

Ґюдрун Скреттінґ (1971) — норвезька письменниця, професійна піаністка, виконавиця класичної музики. Навчалася в Норвезькому Інституті дитячої книги, згодом присвятила себе письменницькій діяльності. 2016 року випустила підлітковий роман «Антон та інші нещастя», що був нагороджений премію Міністерства культури. Наступного року вийшло продовження — «Антон та інші зі зграї», що стало найкращою дитячою книжкою 2017 року в Норвегії. 2018 року вийшла третя книжка «Антон Великий». Авторка роману «Три чоловіки для Вільми».

 

Скреттінґ, Ґюдрун. Три чоловіки для Вільми : роман / Ґюдрун Скреттінґ ; пер. з норв. Наталі Іщук. — Львів : Видавництво Старого Лева, 2022. — 480 с.

Вільмі Ваєрьод, самотній вчительці гри на фортепіано, тридцять п’ять. Вона намагається уникати небезпек та ризиків, їсти лише корисну їжу, кожен її день схожий на попередній. Та одного дня, після несподіваного візиту священника і судмедексперта, які приносять сумну звістку про смерть її батька та купку листів від нього…  «Пообіцяй мені у цю мить, поки ти на землі, що бігатиме по траві, співатимеш, кохатимеш, слухатимеш прекрасну музику. Що ти не будеш боятися. Ні відчини двері, запали світло, збережи кохання, якщо знайдеш його. Так, найдорожча Вільма, зроби світ бодай на краплю кращим. Лише на міліметр. У свій унікальний спосіб…»

Життя Вільми перевертається з ніг на голову. Жінка вражена: про батька вона нічого не знала, їй ніхто про нього не розповідав. Проте вона вирішує, що його листи стануть для неї своєрідним різдвяним календарем, і починає їх читати. Які таємниці приховує історія її родини, ким був таємничий Фредрік М. Сандвікс – чоловік із накладними вусами, трохи схожий на різдвяного гнома, які неочікувані деталі дізнається Вільма про своє народження, велике кохання батька і матусі  – про це і багато іншого ви дізнаєтесь, прочитавши цю емоційну й теплу історію з нотками чорного гумору, глибоку й щемку, таку, яка назавжди залишається в серці.

 

Сол Беллоу «Герцог»

Сол Беллоу (1915— 2005) — американський письменник видатний романіст ХХ століття, лауреат Пулітцерівської премії 1975 року за роман «Дар Гумбольдта», а також Нобелівської премії з літератури 1976 року «за гуманізм і тонкій аналіз сучасної культури, поєднаних у його творчості, котрі… дають людині свободу, а тим самим і відповідальність, бажання діяти та віру в майбутнє». Письменницька кар'єра Сола Беллоу розпочалася з публікації в журналі «Partisan Review» оповідання «Два ранкових монологи» (1941). Автор прозових творів: «Людина між небом і землею» (1944), «Гендерсон, повелитель дощу» (1959, «Планета містера Семмлера» (1970), «Дар Гумбольдта» (1975), «Грудень декана» (1982), «Більше вмирає від розбитого серця» (1987) та інші. Роман «Герцоґ» вийшов друком у 1964 році, був відзначений Національною книжковою премією США, перекладений багатьма мовами світу.

 

Беллоу С. Герцог : роман / Сол Беллоу ; пер з англ. В. Б. Чайковського ; худож.-оформлювач Л. П. Вировець. — Харків : Фоліо, 2016. — 411 с. — (Карта світу).

Роман «Герцог» був відзначений як найкраща книга 1964 року. Сол Беллоу отримав також французьку міжнародну літературну премію. Після виходу роману у світ Сол Беллоу одержав три тисячі листів від людей, які писали, що твір — про них. Автор чітко передав соціальну і духовну атмосферу країни, психологічно глибоко відтворив образи своїх героїв. Це історія професора університету Мойсея Герцоґа, який після того, як від нього пішла дружина, забравши доньку, починає шукати сенс буття... Він пише листи, проте не надсилає їх. Його адресати — стародавні і середньовічні філософи, письменники (і вже померлі, і живі), політики (зокрема президент США), давні друзі й вороги, випадкові знайомі... Оригінальний спосіб віднайти себе, розмовляючи з людьми, які не можуть відповісти на твої запитання…

 

Кейтлін Аліфіренка, Мартін Ганда, Ліз Велч «Я завжди писатиму у відповідь»

Ліз Велч розповіла реальну історію про Мартіна Ганді та Кейтлін Аліфіренка. А все почалося у вересні 1997 року з листа, що змінило їхнє життя назавжди. «Я дістала аркуш в лінійку й умостилася на нижній частині свого двоповерхового ліжка, де зазвичай робила домашку. «Привіт! Мене звати Кейтлін, — почала я. — Мені дванадцять років. Я живу в Гатфілді в штаті Пенсильванія. Вчуся в сьомому класі. Мій брат Річі вчиться в одинадцятому класі.» Я зупинилася. Шо ще я могла написати цій людині за півсвіту від мене?..  За тиждень до Гелловіну я побачила серед каталогів, рахунків і флаєрів конверт. Він був світлого синьо-сірого кольору, маленькій і квадратний, обклеєний кольоровими марками, що зайняли третину його поверхні. Я розірвала його просто на вулиці» «Халло, Кейтлін! Дякую за листа! Я дуже радий, що у мене є подруга з Америки. Мене звати Мартин…».

 

Аліфіренка К., Ганда М., Велч Л. Я завжди писатиму у відповідь : як один лист змінив двоє життів / Кейтлін Аліфіренка та Мартін Ганда, а також Ліз Велч ; пер. з англ. Олександри Гординчук. — 2-ге вид. — Київ  : Книголав, 2019. — 368 с. — (Серія «Полиця бестселер»).

Це історія дружби американської дівчинки та африканського хлопчика. Їх познайомить випадок, що змінить долі підлітків. Книжка стала бестселером «The New York Times». Усе почалося з домашнього завдання. Вчителька попросила Кейтлін та її однокласникам знайти друзів за листуванням з інших країн. Більшість обрали Європу, а Кейтлін написала до екзотичної африканської країні, про яку дівчина геть нічого не знала. Її лист одержав Мартін із Зімбабве. Підлітки шість років листувалися через океан. Підтримуючи одне одного в біді та в радості, вони стали найкращими друзями. У книжці Кейтлін і Мартін діляться спогадами про спільне дорослішання й про те, як цей досвід змінив їхні життя. «Я завжди писатиму у відповідь» надихає шанувати розмаїття та творити добро. Це історія про великий світ і несподівано справжні стосунки.

 

Підготували К.В. Бондарчук, завідувачка читальним залом, та О.А. Конопко, бібліотекар відділу персонального абонементу

Творець музично-духовних світів: до 135-річчя з дня народження Левка Ревуцького

 

 «В колиску дар пісень тобі поклала 

Доля серце налила добра і чистоти,

І дорогі скарби несеш обачно ти,

Як чашу як свічу у радісне роздолля».

М. Рильський.

 

Лев Миколайович Ревуцький – видатний українець. Творчість композитора, педагога, вченого-музикознавця, музичного і громадського діяча – вагомий етап досягнень української культури, продовження справи славетних попередників митця Миколи Лисенка, Кирила Стеценка, Миколи Леонтовича, Якова Степового. Талант Лева Миколайовича Ревуцького – унікальне, самобутнє явище в українській культурі.

Народився Лев Миколайович Ревуцький 20 лютого 1889 року в селі Іржавець Прилуцького повіту Полтавської губернії (нині – Чернігівської області) в сім’ї попечителя сільської школи. Батьки його були освіченими, інтелігентними людьми, залюбленими в українську пісню, музику. Під їхнім впливом музичний талант у майбутнього знаменитого музиканта-композитора проявився дуже рано. Хлопчик мав абсолютний слух і неабиякий хист до гри на фортепіано, до імпровізації. За це його і прозвали Камертоном. Навчаючись у Київській приватній гімназії Г. Валькера, а згодом в музичній школі Н. Тумановського у фортепіанному класі М. Лисенка, Лев Ревуцький не просто навчався музичної грамоти, а й водночас пройшов школу усвідомлення себе і свого місця в мистецтві музики: «М.В. Лисенко перший став для мене зразком ставлення до своєї мистецької справи», – згадував про свого вчителя вдячний учень. Закінчивши гімназію, Лев Ревуцький у 1907 році вступає на фізико-математичний факультет Київського університету, наступного року переходить на юридичний факультет. Студент університету, він не полишає заняття музикою: відновлює заняття з гри на фортепіано в музичному училищі. Закінчивши училище, розпочинає навчання в консерваторії і одночасно продовжує навчатися в університеті. У консерваторії Ревуцький навчається  паралельно в двох класах: фортепіанному і у класі композиції композитора Р. Глієра. Перша світова війна внесла свої корективи у перебіг подій його життя. Л. Ревуцький прискорено закінчує у 1916 році університет і консерваторію – і вирушає на фронт. На початку 1918 року, демобілізувавшись, Лев Ревуцький оселяється в Прилуках. Працює там діловодом на залізничних станціях. Але музичної діяльності він не полишає: бере участь в організації Прилуцької філії Всеукраїнського музичного товариства імені М. Леонтовича, виступає в концертах як піаніст і концертмейстер Прилуцької хорової капели, для якої пише кантату «Хустина» на слова Т. Шевченка.

У 1924 році Ревуцького запрошують до Києва на посаду викладача музичних дисциплін в Музично-драматичному інституті імені М.В. Лисенка. Від 1924 року до останніх років життя (помер Левко Ревуцький 30 березня 1977 року в Києві) композитор повністю віддається педагогічній справі: викладає музично-теоретичні дисципліни, виховує виконавські та композиторські кадри. Можна тільки дивуватися невгамовній, потужній творчій енергії митця-професора.

Протягом 1944-1948 років Лев Миколайович Ревуцький очолював Спілку композиторів України. Був обраний депутатом Верховної Ради України кількох скликань. Активно займався науковою діяльністю, редагуванням та підготовкою до друку нотних видань, зокрема, творів М.В. Лисенка. Його творчу та громадську справу відзначають урядовими нагородами. Левко Ревуцький був удостоєний звання  народного артиста УРСР у 1942 році і звання народного артиста СРСР у 1944 році. У лютому 1969 року з нагоди 80-річного ювілею та за вагомі мистецькі здобутки Лев Миколайович Ревуцький був удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці.

Творча спадщина видатного українського композитора відтворює світ народної пісенно-музичної творчості. Левко Ревуцький є автором таких інструментальних творів, як:соната для фортепіано, дві симфонії, два фортепіанних концерти, фортепіанні прелюдії, твори для скрипки й віолончелі з фортепіано, концерт № 2 для фортепіано з оркестром, низка пісень для хору тощо. До творчих надбань композитора належать численні обробки народних пісень, зокрема, цикли «Галицькі пісні», «Козацькі пісні», збірка для дітей «Сонечко» тощо.

Вершиною творчості є епічна Друга симфонія мажор, яка у 1927 році на всеукраїнському конкурсі на кращий музичний твір отримала 1-у премію. Видатний український поет Максим Рильський дав цьому твору композитора Левка Ревуцького таку оцінку: «Друга симфонія сповнена красою українського поля, благородством народного серця, непереможними чарами народної пісні в дорогоцінній оправі симфонічної майстерності».

У 1936-1939 рр. Ревуцький працював над створенням нової редакції опери М.В. Лисенка «Тарас Бульба». Написав розгорнуту героїко-епічну увертюру до опери. Якби Лев Ревуцький здійснив лише редагування опери свого вчителя Миколи Лисенка «Тарас Бульба» і дописав до неї знамениті «Засвистали козаченьки» та кілька інших музичних фрагментів, він би вже своє одне з перших місць у плеяді визначних діячів української культури. Професор-педагог Ревуцький виховав цілу когорту українських композиторів, зокрема, його учнями були Георгій та Платон Майбороди, Аркадій Філіпенко, Вадим Гомоляка, Віктор Кирейко.

Левка Ревуцького називали «генієм з очима, сповненими суму». Митець створював свій унікальний, безмежний світ музики. Він зробив українську музику надбанням світової музичної культури. При цьому виникає питання: чому в розквіті композиторської творчості Лев Миколайович Ревуцький відійшов від написання музичних творів, присвятивши себе педагогічній та громадській діяльності?

Ми можемо про причини цього лише здогадуватися: чесний, принциповий митець просто не міг писати «литаврові» музичні твори, яких від нього очікували представники влади.

Література про життя та творчість композитора

 

Бялик М. Л. Н. Ревуцкий: очерк жизни и творчества [Текст] / М. Бялик; [ред. Е. Мнацаканова, худож. В. Воеводин]. – Москва : Сов. композитор, 1963. – 137 с.

Нарис украйнського музикознавця М. Г. Бялика Л. М. Ревуцький присвячена талановитому українському композитору Левку Ревуцькому. Книга простежує його життєвий та творчий шлях, охоплюючи його творчість з юнацьких років та до періоду розквіту його творчості. У книзі міститься список основних творів Левка Ревуцького.

Бялик М. Г. Л. Ревуцький. Риси творчості [Текст] / М. Г. Бялик; [літ. ред. Г.І. Неруш]. – Київ : Муз. Україна, 1973. – 199 с.

В нарисі відомий музикознавець М. Г. Бялик розповідає про творчі стосунки Левка Ревуцького з іншими українськими композиторами, про творчість Льва Миколайовича Ревуцького яка становить цілу епоху в історії української музичної культури, а також посідає одне з головних місць у духовному надбанні українського народу.

Бялик М. Л. Н. Ревуцкий: монография [Текст] / М. Бялик; [ред. И.В. Белецкий]. – Ленинград : Сов. композитор, 1979. – 165 с.

Український музикознавець Бялик М. Г., автор монографії Л. М. Ревуцький описує особисте знайомство с композитором Левком Ревуцьким, розповідає про життя та творчість композитора.

М. Г. Бялик є шанувальником та популяризатором творчості українського композитора Левка Ревуцького в інших країнах світу. 

Герасимова-Персидська Н.О. Друга симфонія Л. Ревуцького: путівник [Текст] / Н. О. Герасимова-Персидська; [ред. В.Ф. Таловиря, худож. М.М. Димченко]. – Київ : Мистецтво, 1963. – 27 с. – (Любителям музики).

Цей путівник Н.О. Герасимової-Персидської присвячен Другої симфонії Л. Ревуцького. В ній композитор оспівує красу рідної природи, замальовує внутрішній світ людини, багатство її почуттів, передає глибокий роздум. Друга симфонія Л.М. Ревуцького зберігає свою свіжість і привабливість, випробувана часом, вона залишається однією з кращих симфоний в українській музичній культурі.

 

Горюхіна Н. Симфонізм Л. М. Ревуцького [Текст] / Н. Горюхіна; [ред. Л.М. Мокрицька, худож. В.Ю. Тарнавський]. – Київ : Мистецтво, 1965. – 78 с. 

У цей книжці автор зупиняється на деяких особливостях стилю видатного українського композитора Л.М. Ревуцького.

Яскравий національний характер його музики – явище оригінальне, самобутнє, що увібрало в себе і традиції класиків, і індивідуальне творче начало. Спосіб активного розвитку тематичного матеріалу, процесс народження художніх образів становлять головний зміст поняття «симфонізм». Аналізові рис симфонізму Ревуцького й присвячена ця брошюра.

 

Киселев Г. Л. Н. Ревуцкий [Текст] / Г. Киселев; [ред. П. Гонтаренко, худож. В. Лисецкий]. – Київ : Мистецтво, 1951. – 51 с. – (Мастера искусства Советской України). 

Книга про життя та творчість українського композитора Левка Ревуцького. Автор книги звертає увагу на творчі напрямки композитора, маючи професійну композиторську майстерність, створюючи твори великих інструментальних форм – симфонія, концерт та інші, Ревуцький зберігає близькість до української народної музики, відтворюючи на новій основі у більш складних формах її художні образи, прийоми. 

Клин В. Л. Л. Ревуцький – композитор – піаніст [Текст] / В. Л. Клин; за ред. Л. П. Головняк ; [ред. М.М. Гордійчук; рец. А.І. Муха]. – Київ.: Мистецтво, 1972. – 238 с. 

Автор видання розповідає про аналіз та дослідження фортепіанній творчості видатного українського композитора Л.М. Ревуцького. Фортепіанні твори Л. Ревуцький писав протягом шістдесяти років. Художні достоїнства фортепіанної музики Л. Ревуцького полягають у багатстві її образного змісту, досконалості драматургії, стрункій конструктивній логіці форм, ювелірній викінченості деталей фактури, поєднанні твердої опори на традиції світового музичного мистецтва з елементами їх новаторського збагачення.

Автор прагнув показати формування Ревуцького як композитора і як піаніста у взаємозбагаченні, взаємовпливі цих напрямків творчого обдарування.

 

Лісецький С. Й. Лев Миколайович Ревуцький [Текст] / С. Й. Лісецький; відп. ред. М. М. Гордійчук; [ред.В.П. Плачинда]. – Київ : Наукова думка, 1989. – 184 с. – (Наукова думка). 

Книжка становить документальну біографію одного з основоположників української музики, композитора, вченого і педагога, академіка АН УРСР Л.М. Ревуцького. Читач знайде тут не лише натхнений аналіз творів митця,їх музичного стилю, новаторських особливостей, але й багато забутих або зовсім невідомих фактів із музичного життя України.

 

Лев Николаевич Ревуцкий: статьи воспоминания [Текст] / В. В. Кузык ; [ред. В. П. Корнейчук, худож. Е. И. Лисецкий]. – Киев : Муз. Україна, 1989. – 272 с. 

Збірка присвячена 100-річчю з дня народження видатного українського композитора Левка Ревуцького (1889 - 1977), увійшли спогади відомих композиторів та музикантів, вчених-музикознавців, художників, скульпторів, а також матеріали відомих діячів культури – М. Грінченка, Б. Лятошинського В. Косенко, М. Рильського та інших.

 

Шеффер Т. Л. М. Ревуцький: нарис про життя та творчість [Текст] / Т. Шеффер; [ред. В.П. Курашова]. – Київ : Держ. вид-во образотвор. мистецтва і муз літ., 1958. – 130 с. 

Цей нарис розповідає про життя і творчу діяльність одного з видатних українських композиторів.

Автор аналізує його кращі твори різних жанрів – фортепіанні, симфонічні, обробки народних пісень, масові пісні, висвітлює роботу Ревуцького як педагога, вихователя кадрів української музики.

 

Шеффер Т. Лев Ревуцький [Текст] / Т. Шеффер; [ред. А.І. Бутук, худож. Бродський Б.Й.]. – Киев : Муз. Україна, 1973. – 43 с. – (Творчі портрети українських композиторів). 

Книга з серії «Творчі портрети українських композиторів» знайомить найширші кола читачів і шанувальників музики з українським композитором Левком Ревуцьким. Невелика за обсягом книжка розповідає про життєвий шлях творця української музики Левка Ревуцького, про його пошук і прагнення, містить аналіз його творчості. 

Шеффер Т. В. Лев Ревуцкий [Текст] / Т. В. Шеффер; пер. с укр.; [ред. Л.М. Мокрицкая, худож. Г.М. Финько]. – Киев : Муз. Україна, 1982. – 61 с. (Творческие портреты украинских композиторов). 

Пропоноване видання – нарис про життя та творчість видатного українського композитора, автора багато відомих симфонічних, вокально-симфонічних, інструментальних, хорових, вокальних та інших творів, багато численних яскравіших обробок народних пісень Левка Ревуцького.

 

Зібрання творів композитора

 

Ревуцький Л. Симфонічні твори: партитура [Ноти]: пов. зібр. творів у 11 т. / Л. Ревуцький; ред. Г. Майбороди; [ред. О.Ф. Андрєєва, літ. ред. Є.А. Лур’є]. – Київ : Муз. Україна, 1981. –

Т. 1. – 1981. – 167с.

 

Ревуцький Л. Симфонія № 2: партитура [Ноти]: пов. зібр. творів у 11 т. / Л. Ревуцький; заг. ред. Г. Майбороди; [ред. О.Ф. Андрєєва, літ. ред. Є.А. Лур’є]. – Київ : Муз. Україна, 1981. –

Т. 2. – 1981. – 222 с.

 

Ревуцький Л. Вокальні твори: у супроводі фортепіано [Ноти]: пов. зібр. творів у 11 т. / Л. Ревуцький; підгот. В. Кирейко; [ред. В.Я. Гембера, літ. ред. В.А. Семенко]. – Київ : Муз. Україна, 1983. –

Т. 6. – 1983. – 179 с.

 

Твори композитора для симфонічного оркестру

 

Ревуцький Л. Концерт для фортепіано з оркестром [Ноти] / Л. Ревуцький; [ред.: О.М. Голинська, Б.Л. Кривопуст]. – Київ : Муз. Україна, 2013. – 208 с. – (Бібліотека Шевченківського комітету).

 

Ревуцький Л. Симфонія № 2: партитура [Ноти] / Л. Ревуцький; муз. ред. В. С. Тольба; [ред. М.І. Їжакевич, літ. ред. А.П. Ємельяненко]. – Київ : Муз. Україна, 1970. – 223 с. –(Українська симфонічна музика).

 

Ревуцький Л. Симфонія № 2: партитура [Ноти] / Л. Ревуцький; ред. В. С. Тольби; [ред. О.Ф. Андрєєва, літ. ред. Т.В. Тихонович]. – Київ : Муз. Україна, 1977. – 215 с. - (Симфонічна музика ХХ сторіччя).

 

Вокальні твори композитора

 

Ревуцький Л. Народні пісні: для високого голосу в супроводі фортепіано [Ноти]: пісні для вис. голосу / Л. Ревуцький; [ред. В.Ф. Таловиря, літ. ред. М.Й. Бахтинський]. – Київ : Муз. Україна, 1973. – 15 с. –(Український солоспів).

 

Ревуцький Л. Народні пісні: для голосу в супроводі фортепіано [Ноти]: коз. пісні / Л. Ревуцький; [ред. В.Ф. Таловиря, літ. ред. М.Й. Бахтинський]. – Київ : Муз. Україна, 1969. – 28 с. –(Український солоспів).

 

Ревуцький Л. Народні пісні: для голосу в супроводі фортепіано [Ноти]:  пісні для серед. голосу / Л. Ревуцький; [ред. В.Ф. Таловиря, літ. ред. Б.М. Чип]. – Київ : Муз. Україна, 1975. – 40 с. –(Український солоспів).

 

Ревуцький Л. Народні пісні: для низького голосу в супроводі фортепіано [Ноти]: пісні для низ. голосу/ Л. Ревуцький; [ред. В.Ф. Таловиря, літ. ред. М.Й. Бахтинський]. – Київ : Муз. Україна, 1972. – 20 с. –(Український солоспів).

 

Фортепіанні твори композитора

 

Ревуцький Л. Вибрані твори [Ноти]: для фортепіано / Л. Ревуцький; [ред. О.А. Голинська]. – Київ : Муз. Україна, 1993. – 27 с.

 

Ревуцький Л. Ор.17 № 2. Гумореска [Ноти]: для фортепіано / Л. Ревуцький; [ред. Ф. Надененко]. – Київ : Мистецтво, [1952]. – 7 с.

 

Ревуцький Л. Ор.7. Дві прелюдії [Ноти]: для фортепіано / Л. Ревуцький; [ред. І. Кишко]. – Київ : Музфонд УРСР, 1949. – 8 с.

 

Ревуцький Л. Концерт для фортепіано з оркестром [Ноти]: клавір / Л. Ревуцький; [ред. М. Їжакевич]. – Київ : Мистецтво, 1966. – 70 с.

 

Ревуцький Л. Прелюдія Тв. 4. № 1 [Ноти]: для фортепіано / Л. Ревуцький; [ред. Є.Ф. Станкович]. – Київ : Муз. Україна, 1971. – 4 с. – (Масова бібліотека).

 

Ревуцький Л. Симфонія № 2 [Ноти]: перекладення для фортепіано в 4 руки / Л. Ревуцький; [ред. В.В. Гончаренко]. – Київ : Муз. Україна, 1989. – 110 с.

 

Ревуцький Л. Ор.1. Соната для фортепіано [Ноти]: для фортепіано / Л. Ревуцький; [ред. І. Кишко]. – Київ : Музфонд УРСР, 1949. – 26 с.

 

Ревуцький Л. Твори для фортепіано [Ноти] / Л. Ревуцький; [ред. М. Їжакевич]. – Київ : Муз. Україна, 1970. – 96 с. – (Перлини світової музики).

 

Ревуцький Л. Твори для фортепіано [Ноти] / Л. Ревуцький; [ред. М. Їжакевич]. – Київ : Муз. Україна, 1970. – 96 с. – (Перлини світової музики).

 

Ревуцький Л. Три прелюдії (тв. 4) [Ноти] / Л. Ревуцький. – Київ : Муз. Україна, 1995. – 8 с. – (Українська музика).

 

Ревуцький Л. Фортепіанні твори [Ноти] / Л. Ревуцький; [ред. Ф. Надененко]. – Київ : Мистецтво, 1963. – 82 с.

 

Скрипкові та фортепіанні твори композитора

 

Ревуцький Л. Інтермеццо Тв. 10 [Ноти]: для скріпки і фортепіано / Л. Ревуцький; [ред. К. Скороход]. – Київ : Мистецтво, [1955]. – 9 с.

Підготувала Т.М. Шилова, завідувачка відділу мистецтв.