* * * 2026 * * * Всесвітня столиця книги — м. Рабат (Королівство Марокко)* * * 2026 * * *Культурні столиці Європи — м. Тренчин (Словаччина), м. Оулу (Фінляндія) * * * 2026 * * * «Зелена» столиця Європи — м. Гімарайнш (Португалія)* * * 2026 * * * 130 років від дня відродження Олімпійських ігор сучасності * * * 2026 * * *80 років від часу набуття чинності статуту ЮНЕСКО* * * 2026 * * * 165 років з часу перепоховання праху Тараса Шевченка на Чернечій горі поблизу Канєва* * * 2026 ***100 років з дня заснування Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника* * * 2026 * * * 85 років з дня трагедії у Бабиному Яру* * *2026 * * * 65 років з дня заснування Національної премії України імені Тараса Шевченка * * *2026 * * * 500 років від дня народження князя Василя-Костянтина Острозького, культурного і релігійного діяча, мецената* * *2026 * * *180 років від дня народження польського прозаїка Генрика Сенкевича * **2026 * * * 170 років від дня народження Івана Франка, поета, прозаїка, драматурга, літературного критика, публіциста, перекладача, науковця* **2026 * * * 170 років від дня народження австрійського психолога і невролога Зигмунда Фрейда* * *2026 * * * 160 років від дня народження вченого, політичного та державного діяча Михайла Грушевського* * *2026 * * *160 років від дня народження англійського прозаїка, фантаста Герберта Джорджа Веллса* * *2026 * * *150 років від дня народження американського письменника Джека Лондона* * *2026 * * *140 років від дня народження художника-графіка Георгія Нарбута, автора перших українських державних знаків (банкнот і поштових марок)* * *2026 * * *100 років від дня народження художника-графіка Анатолія Базилевича, неперевершеного ілюстратора «Енеїди» Івана Котляревського* * *

понеділок, 19 серпня 2024 р.

З славетного сузір’я шістдесятників: 85 років від дня народження українського письменника Володимира Григоровича Дрозда

 


«Сміймося ж, хай і печально. Бо тільки сміх очищає і омолоджує душі. Лише сміх над собою і над епохою засвідчує, що ми, наперекір усьому, ще живі…» Володимир Дрозд

 

Відомий український письменник Володимир Григорович Дрозд належить до славетного покоління шістдесятників, яке, за його словами, «у своїх спробах ішло не від закостенілих догм, а від реального, невигаданого життя». З-під його пера вийшли твори, які різняться за тематикою, настроєм та звучанням: оповідання, новели, повісті, романи, які вражають поєднанням фольклору з фантастикою, реальності з химерою. І все ж його «завжди цікавило, що сказати, а не як сказати». Головне в літературному творі «не література, а душа». Власне, людська душа і є головним героєм прози Володимира Дрозда. У 1992 році письменник був удостоєний Шевченківської премії за роман-епопею «Листя землі». 

Володимир Григорович Дрозд народився 25 серпня 1939 року в селі Петрушин Чернігівського району, Чернігівської області. У 1956 році Володимир Дрозд закінчив середню школу і влаштувався працювати в районній газеті «Голос колгоспника» в Олишівці на Чернігівщині — спочатку коректором, потім інструктором, секретарем, а коли обсяг газети зріс, став завідувачем відділу. Писав замітки, фейлетони, друкував вірші. Цього ж року почав відвідувати засідання обласного літературного об’єднання Чернігова.

 У 1959 році вступив на заочне відділення Київського університету імені Тараса Шевченка. З початку 1960 року майбутній письменник мешкав у Чернігові, завідував відділом у редакції новоствореної обласної газети. У березні 1962 року разом з групою молодих прозаїків і поетів, серед яких були Євген Гуцало, Микола Вінграновський, Іван Драч, Володимира Дрозда, як автора декількох творів, опублікованих у пресі, прийняли до Спілки письменників України.  У лютому 1962 року в журналі «Дніпро» було надруковано повість «Люблю сині зорі» і два оповідання, а вже наприкінці цього місяця вийшла і збірка оповідань і повістей «Люблю сині зорі».

Переїхавши до Києва, Володимир Дрозд влаштувався працювати до редакції газети «Літературна Україна». У 1962 році одружився з Іриною Жиленко. У той же час був позбавлений роботи, критикований та гнаний. Завершив навчання у Київському університеті аж 1968 року, оскільки з передостаннього курсу його було відправлено на три роки до армії. Протягом 1966—1970 років працював старшим редактором видавництва «Радянський письменник». У 1983—1985 роки очолював літературно-художній і громадсько-політичний журнал «Київ» —його перший головний редактор. Протягом 1991—1999 років був секретарем та заступником голови Національної спілки письменників України.

Кінець 60-х та 70—80-ті роки ХХ століття — це роки плідної літературної діяльності Володимира Дрозда. В 1963 році написано оповідання «Злодій», якому судилося пролежати на полиці чверть століття. За час військової служби  — оповідання «Білий кінь Шептало», заява якого у журналі «Жовтень» викликала «грізний адміністративно-критичний окрик». 1967 року виходять повісті «Маслини», «Семирозум» та роман «Добра вість», а 1968 у журналі «Вітчизна» опублікований роман «Катастрофа».

У 70-ті роки з’являються повість «Ирій», романи-біографії «Ритми життя» та «Дорога до матері». У 80-ті — повість «Земля під копитами», романи «Інна Сіверська, суддя» і «Вовкулака», який було надруковано в журналі «Вітчизна» на початку 1983 року. Потім були повісті «Балада про Сластьона», «Новосілля», роман «Спектакль» і двотомне видання вибраних творів, куди  увійшли оповідання, повісті та романи попередніх років.

У 90-ті роки виходить у світ перша книга епосу «Листя землі», повість-шоу «Музей живого письменника, або Моя довга дорога в ринок», романи «Пришестя», «Злий дух. Із житієм» та книга «Ми зустрічалися на сонці очима…», сюжетом якої послужилися армійські листи Володимира Дрозда до дружини з сучасними коментарями. У 2001 році журнал «Березіль» опублікував роман «Острів у Вічності». У 2003 році видано роман «Убивство за сто тисяч американських доларів», а також другу частину роману «Листя землі».

2003 року в журналі «Київ» було надруковано щоденники Володимира Дрозда з його коментарями, об’єднані під назвою «Бог, люди і я». Появу своїх щоденникових записів він пояснював вірою в наступне покоління, з якого прийдуть настирливі шукачі істини. Письменник характеризував щоденники як «своєрідний калейдоскоп днів», «як прозір у власну душу» і «спробу бути гранично щирим перед собою».

Останні десятиліття свого життя Володимир Григорович провів переважно в підкиївському селі Халепі’ї, де придбав невеликий будиночок. Саме там було написано твори 80 —90-х — початку 2000-х років. Зупинилося життя Володимира Григоровича Дрозда 23 жовтня 2003 року. Поховали письменника на Байковому кладовищі у Києві.

«Усі ці роки літературна критика своєю увагою мене не обділяла. Чимало було написано й добрих слів, і водночас — у чому лише не звинувачувала вона моїх героїв, а отже —і мене: і в песимізмі, і в егоцентризмі, і навіть у занадтому психологізмі… Єдине, правда, що визначалося за мною, — літературний талант. З часом ця стереотипна формула: «автор талановитий, але…» — … і навить у мене почала викликати іронічну посмішку. Тим більше, що я завжди був переконаний, не за талант треба хвалити письменника і не відсутністю таланту докоряти. Талант, якщо він є, — це від батька з матір’ю, від народу, від природи або, як раніше казали від бога. А спитається з нас про єдине: як ми розпорядилися дарунком долі — талантом…».

 


Роман-епопея «Листя землі» (1992—2003)


Вершинним досягненням у творчості Володимира Дрозда став роман «Листя землі», за першу частину якого, що 1992 року вийшла окремою книгою, письменник був удостоєний Державної літературної премії імені Т.Г. Шевченка, нагороди фундації Омеляна й Тетяни Антоновичів, а за розділ «Книга страху» (з другої частини «Листя землі») автору було присуджено премію журналу «Березіль» (1998).

Задум роману «Листя землі» виник, коли Володимиру Дрозду було 22 роки. Як сам він зізнавався, упродовж десятиліть «знову і знову навертався подумки» до цього твору й «відступав перед обширом задуманого». Для створення художніх життєписів односельців він довгий час збирав і записував свідчення своїх земляків, які пройшли крізь складні життєві випробування. «Їхні поривання і надії, їхні думи, досвід їхнього життя, нерідко трагічний, — основа цього роману. Це історія душі народної», — констатував прозаїк у вступному слові до першої публікації твору в 1989 році на сторінках журналу «Вітчизна».

Робота над твором не була для Володимира Дрозда легкою, свідченням чого є його щоденникові записи: «Учора дописав я свій роман, перший том. П’ять років божевільної праці! […] Я виклався увесь, роман — те на що я здатен на даний час, у ньому вкладено все, що було і є у душі моїй […] І ще знаю мені допомагав сам Господь…».  У 1992 році ця частина вийшла окремою книгою. Наступні розділи «Листя землі» друкувалися на сторінках журналів «Основа», «Світовид» (1995), «Дзвін» (1996), «Криниця (1997), «Березіль» (1998), газети «Літературна Україна» (1999). Наприкінці 2003 року друга частина епосу вийшла окремою книгою.


Дрозд В. Г. Листя землі. Книга доль і днів — не лише минувших : роман / Володимир Дрозд ; передм. Ю. Мушкетика. — Київ : Український письменник, 1992. — 559 с.

Усі події буття українського народу, що є предметом зображення в романі «Листя землі», подані крізь призму сприйняття багатьох безпосередніх їх учасників, носіїв різних світоглядів — орієнтовані на «особистий план» багатьох оповідачів-свідків. Роман композиційно розділений на частини таким чином, що в кожній із них події відтворюються з точки зору якогось конкретного героя. У «Книзі Нестора» — Нестора, «Книзі про любов і ненависть» — Марії Журавської й Івана Коляди… У відтворенні дійсності в романі «Листя землі»   органічно поєднується правда й вимисел. Разом вони утворюють єдине ціле, що формує характер вираження епічного задуму автора.

 

Дрозд В. Г. Листя землі. Нові книги роману / Володимир Дрозд ; післям. М. Г. Жулинського. — Київ : Український письменник, 2003. — 514 с.

Твір «Листя землі» утворюють окремі, композиційно завершені розділи, які Володимир Дрозд називає «книгами»: «Книга Нестора», «Книга про любов і ненависть», «Книга Кузьми, сина Семирозумового», що викликає асоціації з назвами частин Біблії. Назви «Житії Христі, душею у добрі скупаній», «Діяння Михаля Громницького» наближені до назв творів агіографічної літератури. «Слово про землю горіхову», «Казання про розор Пикуля» — літописної. Слово «книга» в назвах розділів надає твору біблійного звучання, концентруючи абсолютну ідею буття, акцентує агіографічний смисл, що розкривається в зображенні конкретного людського життя.



***


Дрозд В. Г. Вибрані твори : у 2 т. / Володимир Дрозд. — Київ : Рад. письменник, 1989. — Т. 1 : Оповідання. Романи. — 462 с.

До першого тому увійшли кращі та найбільш популярні твори письменника — оповідання («Крик птаха в сутінках», «Колесо», «Злодій», «Сонце», «Білий кінь Шептало» та ін.), романи «Катастрофа» і «Вовкулака («Самотній вовк»). У романі «Вовкулака» Володимир Дрозд порушив проблему абсурдності світу й людського життя в ньому, звернувшись до таких понять, як відчуженість і самотність. 



Дрозд В. Г. Вибрані твори : у 2 т. / Володимир Дрозд. — Київ : Рад. письменник, 1989. — Т. 2 : Повісті. Романи. — 552 с.

До другого тому увійшли кращі та найбільш популярні твори Володимира Дрозда — повісті «Ирій», «Балада про Сластьона» та романи «Земля під копитами», «Спектакль».

 




Дрозд В. Г. Спектакль : роман / Володимир Дрозд. — Київ : Дніпро, 1989. — 189 с. — (Серія «Романи й повісті», № 2).

У гостросюжетному романі «Спектакль» порушено серйозні морально-етичні, соціальні проблеми нашого життя. Герой твору — відомий письменник Ярослав Петруня. Автор простежує життя Петруні з дитинства — тяжкого, повоєнного, сирітського, у злиднях, а часом і без хліба — до зрілого віку, коли той досяг найвищого духовного і матеріального піднесення: творчого визнання, популярності, слави й… розкішного «імпортного» побуту. Користуючись особливим становищем у суспільстві Петруня тривалий час живе «тихо, мирно, сито», дедалі відступаючи «від себе справжнього, від того, що було в ньому з народження». Старається «менше дать, більше взять», правдами і неправдами воліє пробитися в класики. Лише згодом Петруня зрозумів, що життєва позиція, якої він дотримувався десятки років, є хибною, вона завела його на манівці. Петруня намагається подолати життєво-творчу кризу, почати «будувати себе нового…». Але життя помилок не прощає. 

Дрозд В. Г. Музей живого письменника, або Моя довга дорога в ринок : повість-шоу / Володимир Дрозд. — Київ : Український письменник, 1994. — 203 с.

Автобіографічна повість «Музей живого письменника, або Моя довга дорога в ринок» весела, дотепна, читається легко, захоплює гострим сюжетом. І водночас, як і більшість творів Володимира Дрозда, це річ серйозна, це — глибоко-аналітична, правдива розповідь про долю славного літературно покоління шістдесятників. 



Дрозд В. Г. Злий дух. Із житієм ; Пришестя : романи / Володимир Дрозд. — Київ : Український письменник, 1999. — 311 с. — (Серія «Сучасна українська література»).

Роман «Пришестя» — багато в чому автобіографічний. Це твір про повоєнне дитинство славетного в новітній історії України покоління шістдесятників. «Минулий час — сувій полотна, зітканого із ниток миттєвостей на кроснах всесвіту. І кожна мить для того, хто жив у тому часові, самоцінна і неповторна».

У романі «Злий дух. Із житієм», який спочатку було надруковано в журналі «Вітчизна» (1995 № 11—12), а окремим виданням лише у 1999 році, Володимир Дрозд одним із перших в український літературі розгорнув тему криміналізації українського суспільства 90-х років ХХ століття. Але при цьому він зобразив і психологічний простір людини, яка виявляється втягненою у світ криміналу: зміни світогляду героя, його внутрішнє переродження і перемогу злої сутності. Торкаючись болючих проблем, автор намагається осмислити їх крізь призму біблійно-міфологічних уявлень про добро і зло.

Володимир Дрозд, як свідчить заголовок роману, звернувся до жанру житія, витоки якого — в агіографічній літературі. З одного боку, дотримуючись традиційних жанрових канонів життя, зобразив життєвий шлях головного героя Романа Гаркуші. При цьому романний час охоплює події останнього дня в житті героя, а минуле зображено ретроспективно, через спогади персонажа. Водночас твір постає як «анти-житіє», яке творить сам Гаркуша. Ключовий образ «злого духа»(закорінений у слов’янську міфологію) розкриває зле єство героя і винесений автором у назву твору.

 

Дрозд В. Г. Ирій : повісті, оповідання / Володимир Дрозд ; худож.-оформлювач С. С. Ленчик. — Харків : Фоліо, 2008. — 318 с. — (Українська література).

Повість «Ирій» написана в кращих традиціях казково-фантастичного жанру з використанням травестування в дусі Франсуа Рабле. У поетиці повісті елементи міфу та фольклору своєрідно переплелися з сатирою, спрямованою на розвінчування накопичення та міщанських поглядів на життя. Володимир Дрозд зазначив, що прагнув у повісті «Ирій» метафорично й весело сказати про серйозні речі. Розкриття змісту назви повісті «Ирій» пов’язане з розвитком сюжетної лінії Михайла Решета, героя, від імені якого ведеться оповідь в творі. Життя в містечку з багатообіцяючою назвою «Ирій» у родині Солом’яників виявляється далеким від вимріяного Михайлом «ирію», ним для хлопця стає рідний Пакуль, куди він врешті-решт повертається. Світ Михайла Решета сповнений нісенітниць, які виникають на випадкових асоціаціях, що створює комічний ефект. 


Дрозд В. Г. Убивство за сто тисяч американських доларів. — Київ : Український письменник, 2003. — 256 с.

У цьому романі Володимир Дрозд в образі головного героя Макухи зображує людину з роздвоєнням душі. Письменник переосмислює класичний образ Робінзона Крузо. На відміну від Даніеля Дефо, у якого він є втіленням духовно-моральних сил і можливостей людини, Володимир Дрозд зобразив головного героя як особистість, розтерзану сумнівами й розчаруваннями. Намагаючись порвати зв’язки з реальність, Макуха ще більше заблукав у світі власних ілюзій. Він втікає від неї, бо вона видається йому божевільною і абсурдною, щоб залишитися самим собою. А натомість зустрічає на безлюдді відьму Балерину й стає відомим і популярним цілителем-екстрасенсом. Те, що відбувається на «острові Робінзона», подібне до чергового й останнього спектаклю в житті героя. Новий Робінзон іронічно сприймає дійсність і себе в ній. Він приречений блукати в зачарованому колі, потрапляючи то у світ власних ілюзій, то стикаючись із реальністю, від якої неспроможний втекти.

 


Література про життєвий і творчий шлях письменника


  • Володимир Дрозд (1939—2003) // Історія української літератури : ХХ — поч. ХХІ ст. : навч. посіб : у 3 т.  / [В. І. Кузьменко, О. О. Гарачковська, М. В. Кузьменко та ін.] ; за ред. В. І. Кузьменка. — Київ : Академвидав, 2014. — Т. 2. — С. 295—311.
  • Володимир Дрозд (1939—2003) // Українське слово . Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ століття : у 4-х кн. / упоряд., фах. ред. та біобібліограф. довідки проф. Василя Яременка. — Київ : Видавництво «Аконт», 2001 — Кн. 4. Культурно-історична епоха модернізму. Пізній модернізм (1961—1991). Постмодерна література дев’яностих років. — С. 166—176. 
  • Володимир Дрозд (1939—2003) // Історія української літератури ХХ століття : у 2-х кн. Кн. 2 : Друга половина ХХ ст. : підручник / за ред. В. Г. Дончика. — Київ : Либідь, 1998. — С. 322—325.
  • Дрозд, Володимир. Мої духовні мандрівки: від Пакуля до Мрина і знову — до Пакуля… Начерки літературного автопортрета  // Дрозд В. Г. Вибрані твори : у 2 т. / Володимир Дрозд. — Київ : Рад. письменник, 1989. — Т. 1 : Оповідання. Романи. — С. 5—32.
  • Дрозд Володимир Григорович (1939—2003 // Шевченківські лауреати 1962—2012 : енцикл. довід. / авт.-упоряд. М. Г. Лабінський ; вступ. слово Б. І. Олійника. — 3-тє вид. змін. і допов. — Київ : Криниця, 2012. — С. 207—209.
  • Жулинський, Микола. Жорстока мудрість життя… (Післямова) // Дрозд В. Г. Листя землі. Нові книги роману / Володимир Дрозд ; післям. М. Г. Жулинського. — Київ : Український письменник, 2003. — С. 497—513.
  • Мушкетик, Юрій. Книга доль і днів — не лише минувших… [Передмова] // Дрозд В. Г. Листя землі. Книга доль і днів — не лише минувших…  : роман / Володимир Дрозд ; передм. Ю. Мушкетика. — Київ : Український письменник, 1992. — C. 3—4.
  • Тарнашинська, Людмила. Українське шістдесятництво : профілі на тлі покоління (Історико-літературний та поетикальний аспекти). — Київ : Смолоскип, 2010. —632 с.



Підготувала К.В. Бондарчук, завідувачка читальним залом.

понеділок, 12 серпня 2024 р.

5 поглядів на виховання дітей та підлітків: Всеукраїнська програма ментального здоров’я «Ти як?»


 

Як виховувати дитину правильно? Які методи є справді ефективними ї конструктивними? Як стати хорошим прикладом? Як знайти правильні слова і підтримати в складній ситуації? Як коректно вибудовувати стосунки, і що ви можете поліпшити в собі, аби дати шанс змінитися на краще вашій дитині? Кожна мама щодня вирішує безліч завдань, пов’язаних з вихованням дитини. Відповіді на актуальні питання і цінні поради, які допоможуть вам в цій непростій, але важливій справі, дають: сімейна психологиня Наталя Царенко, досвідчена психологиня-практик Ольга Луб’яна, дитяча письменниця, дипломована психологиня Анна Гресь, колишня декан першокурсників у Стенфорді Джулі Літкотт-Гаймс та лікар-педіатр Мег Мікер.




Наталя Царенко «Як ми псуємо наших дітей і як припинити це робити»


Наталя Царенко — дитячий і сімейний психолог із досвідом практичної роботи понад 13 років, автор 20 видань з практичної психології для батьків та сімейних пар. Має великий досвід роботи з дітьми (в ліцеї для обдарованих дітей, центрах дитячого розвитку та в школі іноземних мов), проводить консультації і тренінги з виховання батьків, займається раннім розвитком, питаннями психологічної підготовки до школи, шкільної адаптації, профорієнтуванням підлітків та психодіагностикою. Наталя — мати двох чудових дітей: сина-студента та донечки школярки, тож досконало знає нюанси успішного батьківства і на власному досвіді та із задоволенням ділиться ними з вами.


Царенко, Наталія. Як ми псуємо наших дітей і як припинити це робити / Наталія Царенко ; худож. Н. Коханій. — Харків : ВД «Школа», 2021. — 228 с. : іл. — (Серія «Практична психологія для батьків»).

Ця книжка, наповнена сучасними реаліями й найактуальнішими психологічними підходами та ідеями, витримала вже шість перевидань. У ній зібрано всі найпоширеніші батьківські помилки, а також розроблено цінні практичні поради щодо того, як цих помилок уникати, яких стереотипів у взаєминах із дитиною треба позбутися якнайшвидше, які методи є справді ефективними й конструктивними, як коректно вибудовувати стосунки і що слід змінити в собі, аби дати шанс дитині змінитися на краще. Книгу адресовано широкому колу читачів.

«Дітьми всі ми мріємо, що коли виростемо, згадаємо всі помилки наших батьків і нізащо їх не повторимо! Проте, щойно беремо на руки власне чадо, як умить з’ясовується, що все складніше, ніж здавалося колись. Авжеж, хибних кроків на шляху батьківства можна зробити чимало, і зібрана в цій книзі колекція батьківських помилок (а також порад для батьків!) невичерпна.

Та навіть коли ми зробили щось не так, ніколи не пізно виправити свої огріхи, головне — бажати змін і докладати зусиль. Адже діти завжди готові нас любити і прощати, хоч зовні вже, можливо, й «обросли голочками». На те ж ми й дорослі, щоб не боятися робити перший крок назустріч і змінювати передусім себе, тоді й діти зможуть стати кращими!»

 


Ольга Луб’яна «Я більше не можу! Антикризові рецепти для мами»


Авторка книги — психологиня-практик, членкиня Української асоціації сімейних психологів, тренерка з емоційного інтелекту.

«Багато років роботи у поєднанні з власним життєвим досвідом допомогли мені створити власну психологічну «кухню», в якій «страви» різноманітних сімейних історій готуються зі спеціями емоцій на вогні довіри та любові. Емоційними рецептами я охоче ділюся з підписниками у Фейсбуці, слухачами безлічі вебінарів та майстер-класів, учасниками тренінгів.

Нарешті мої рецепти зібралися під однією обкладинкою і, я дуже сподіваюся, що вони стануть у пригоді тим, хто піклується про свою родину, про своє подружжя, про своїх дітей, про себе. «Готуйте» із натхненням та любов’ю і будьте щасливі!»


Луб’яна, Ольга. Я більше не можу! Антикризові рецепти для мами  / Ольга Луб’яна — Харків : ВГ «Основа», 2021. — 127 с. : іл. — (Серія «Для турботливих батьків»).

Чи траплялося у вашому житті так, що негативні емоції накривали з головою, і ви ясно відчували: все, я так більше не можу! Якщо вам хоча б раз хотілося бігти світ за очі від проблем та криз з власними дітьми, чоловіком, батьками, роботою, сусідами, хатніми тваринами, та ін. — тоді ця книжка для вас. Та навіть якщо такої думки у вас ще виникало — ця книжка і для вас — вона підкаже, як не потрапляти у глухі кути проблемних ситуацій.

Книжка «Я більше не можу! Антикризові рецепти для мами» Ольги Луб’яної складається з окремих історій про найбільш поширені проблеми сучасних жінок-матерів і містить фахові поради щодо того як їх вирішити або ж, ще краще, їм запобігти. Хоча книжка адресована мамам, нею легко можуть захопитися й інші члени родини. Історії написані легко та з гумором, і у кожній з них ви точно упізнаєте себе. «Рецепт сімейного скандалу. Узяти: 1 незадоволену життям жінку; 1 втомленого на роботі й «затурканого чоловіка»; Одного / двох / трьох (за ситуацією) переляканих дітей; 2 частини жадання любові й розуміння; 1 частину пошуку винуватого; 3 щіпки «як мені все це набридло»; 1 «щіпку мама мала рацію»; ложку «ти мене ніколи не розумієш»; жменю «не кричи, діти почують»; по парі крапель уідливості й сарказму; добрячу жменю презирства. Усе змішати, поставити на сильний вогонь. Бажано відійти подалі — вибухонебезпечно».



 Анна Гресь. «Як пригорнути кактус? Книга для батьків, які хочуть зрозуміти своїх підлітків»


Анна Гресь — дитяча письменниця, дипломована психологиня, авторка низки захоплюючих книг для дітей та батьків, що вийшли друком у видавництві «4Маmаs». Її видання «Як пригорнути кактус? Книга для батьків, які хочуть зрозуміти своїх підлітків», зокрема, всебічно розкриває непросту тему перехідного віку.


Гресь, Анна. Як пригорнути кактус? Книга для батьків, які хочуть зрозуміти своїх підлітків / Анна Гресь. — Харків : ВГ «Основа», 2019. — 201 с.

Ця книга для тих, у кого вдома є незрозумілий, вередливий, різкий, агресивний підліток, який ще вчора був милим, ласкавим, добрим малюком. І для тих, у кого вдома є замкнений, мовчазний, ображений на весь світ підліток, який ще вчора був усмішливим, товариським, відкритим.

Книга «Як пригорнути кактус? Книга для батьків, які хочуть зрозуміти своїх підлітків» Анни Гресь покликана допомогти мамам і татусям зрозуміти і прийняти свою «нову» дитину, яка подорослішала. Дбайливі батьки навчаться розуміти причини поведінки свого підлітка, не приймати скороспішних рішень, знаходити з дитиною спільну мову, вживати правильні слова. А головне — бачити у своїй дитині хороше, навіть якщо цього зараз не видно.

У книзі «Як пригорнути кактус? Книга для батьків, які хочуть зрозуміти своїх підлітків» розглянуто різні ситуації, а потім до кожної конкретної ситуації автор подає три способи вирішення проблеми від найпростішого до найскладнішого. Найпростіший спосіб — це спосіб екстрених заходів, принаймні почати аналізувати ситуацію, виграти трохи часу, щоб краще підготуватися. Другий спосіб, більш складний — серйозна сімейна робота, пошук шляхів до розв’язання проблеми. Причини конфліктів і проблеми треба шукати не лише в дитині. Проаналізувати власну поведінку, своє ставлення до дитини і ситуації загалом пропонує третій спосіб, найскладніший.

«Виховувати підлітка непросто. Так вам скаже всякий, хто мав подібний досвід. До цієї нелегкої справи практично неможливо підготуватися заздалегідь, тому що кожна дитина в сім’ї переживає цей етап дорослішання по-різному. Батькам здається, що їхній син або дочка стали страшенно норовливими, грубими, зовсім не такими, якими були раніше. Зникає тепло в стосунках із дітьми, з ними стає складно порозумітися. Батькам іноді здається, що тепер так буде завжди, і тому їх охоплює почуття приреченості, безвиході. Саме для таких випадків, коли мами і тата не розуміють, що їм робити, написана ця книга. Разом із читачами ми розглянемо проблеми, які можуть поставати перед підлітками та їхніми близькими, і дати прості і конкретні поради: що робити, а чого краще не робити».

 


Джулі Літкотт-Гаймс «Як виховати дорослого»


Джулі Літкотт-Гаймс — випускниця Стенфордської та Гарвардської шкіл права, до 2012 року працювала деканом першокурсників та радником старшокурсників у Стенфордському університеті де до речі, отримала нагороду за винятковий внесок в освіту та якість студентського життя. Активно виступає з доповідями на тему впливу надмірної батьківської опіки. Її праці з’являються у виданнях Forbes, Time, Chicago Tribune, The New York Times, Huffington Post тощо. Здобула другу магістерську освіту з творчого письменства у каліфорнійському коледжі мистецтв у Сан-Франциско.


Літкотт-Гаймс, Джулі. Як виховати дорослого /  Джулі Літкотт-Гаймс ; пер. з англ. Олени Замойської. — Київ : Наш Формат, 2016. — 400 с.

Книга Джулії Літкотт-Гаймс «Як виховати дорослого» — це книга про батьків, які занадто втручаються в життя своїх дітей. Про любов і страх, приховані за нашою надмірною опікою. Про шкоду від нав’язливого втручання. А також про те, як досягти тривалих цілей і допомогти нашим дітям досягнути вагоміших успіхів, виховуючи їх інакше.

Ідея створити цю книгу виникла у Джулі Літкотт-Гаймс, коли вона обіймала посаду декана першокурсників у Стенфордському університеті. Протягом десяти років роботи авторка помітила загрозливу тенденцію, що кожного року дедалі дужче поширювалася серед першокурсників. Студенти скеровували всі свої зусилля на отримання примарного успіху та високих балів, проте були геть безпорадні у звичайному житті, не здатні самотужки визначити власні пріоритети та уподобання, не готові до самостійного життя в найелементарніших його аспектах.

Батьківська гіперопіка, на думку Джулі Літкотт-Гаймс, уже набула масштабів катастрофи. Сучасна молодь не готова найближчим часом перебрати на себе відповідальність на долю країни. Ба більше вона не готова навіть відповідати за власне життя.

На численних життєвих прикладах і багаторічних дослідженнях авторка показує, що батькам насамперед потрібно не перевиховувати дітей, а змінюватися самим. І ці зміни Джулі починає з себе. На прикладі власної родини авторка демонструє як вирватися з лабетів надмірної опіки щодо власних дітей, і перестати поповнювати лави «батьків-квочок».

 


Мег Мікер «Мама і син. Як виховати надзвичайного чоловіка»


Мег Мікер — лікарка, авторка книжок «Сильний батько» — сильні доньки», «Хлопці мають бути хлопцями», «10 звичок щасливих матерів» і «Мама й син». Вона лікарка-педіатр, що понад 30 років займається дітьми й підлітками, а також працює з їхніми батьками. Лікарка Мікер має чотирьох дітей, живе та працює з чоловіком у північному Мічигані.

 

Мікер, Мег. Мама і син. Як виховати надзвичайного чоловіка / Мег Мікер ; пер. з англ. Н. Хаєцької. — Київ : Форс Україна, 2021. — 464 с.

Авторка книги щедро ділиться секретами, які допоможуть жінкам побудувати довірливі й близькі стосунки з синами або ж відновити й зміцніти їх. Сучасний світ, налаштований на безальтернативний успіх, ставить перед майбутніми чоловіками багато складних викликів і піддає їх неабиякому тиску. На те, як із цим усім впораються хлопці, здатні вплинути їхні матері. Книга «Мама й син» допоможе мамам знайти в собі сили й упевненість, якими вони зможуть поділитися зі своїми дітьми; підкаже, як подолати протиріччя й суперечності, які час від часу виникатимуть між ними та підлітками; підтримає тоді, коли нас Як стати хорошим прикладом для сина ? Як навчити його не боятися труднощів? Як захистити від життєвих випробувань і підготувати до них свого хлопчика? Яким чином можна зберегти довіру сина, як допомогти йому дорослішати, як виростити з хлопчика надзвичайного чоловіка?

 


Підготувала Н.М. Баранова, бібліотекарка читального залу.

 

четвер, 8 серпня 2024 р.

5 книг про видатних особистостей світової історії та культури

 


Чи впізнаєте Ви з перших слів хто це?



 


За роки свого життя ця людина стала найкращим американським вченим, винахідником, дипломатом, письменником, бізнес- стратегом, а також скріпила своїм підписом всі три найважливіші історичні документи, що лежать в основі утворення Сполучених Штатів Америки як незалежної держави: Декларацію незалежності США, Конституцію США і Версальський мирний договір 1783 року.

1895 року шістнадцятирічний юнак поставив собі питання, що ми бачимо, якщо летітимемо поруч із променем світла. А вже через 20 років він створив одну з найкрасивіших теорій в історії науки — загальну теорію відносності.

Письменник і журналіст, лауреат Нобелівської премії з літератури 1954 року та лауреат Пулітцерівської премії 1953 року. За своє життя написав та опублікував 7 романів і 6 збірників оповідань. Основним його місцем проживання був Париж, одначе він дуже багато подорожував, бо захоплювався гірськими лижами, полюванням і рибальством. Найвідомішим став його роман «Прощавай, зброє!» — оповідь про історію нещасливого кохання, що розвивалося на тлі баталій Першої світової війни.

Він ніколи не згадував свого походження. Але вдягався дивно: консервативні піджаки й дурнуваті штани-трубочки, завжди закороткі. У нього було чорне волосся та темні живі очі…  А пісня «Богемна рапсодія» полонила серця мільйонів слухачів…

Маленька дівчинка в дитинстві вірила, що колись стане дружиною когось знаного. Усе своє доросле життя вона перебувала в центрі уваги. Її шлюб із принцом Чарльзом 1981 року архієпископ Кентерберійський назвав «казкою». Вона увійшла до королівської родини, але водночас залишалася вільною і незалежною жінкою, яка знайшла свою публічну роль на світовій арені.

 

Представляємо книжки: Волтер Айзексон «Бенджамін Франклін» та «Ейнштейн. Життя і всесвіт генія», Мері Дірборн «Гемінгвей», Марк Блейк «Фредді Меркюрі: A Kind of Magic», Ендрю Мортон «Діана: справжня історія з її вуст».

 

 



Волтер Айзексон «Бенджамін Франклін»


Волтер Айзексон — американський журналіст, письменник і біограф, головний редактор журналу Time, колишній президент Аспенського інституту, автор біографій Стіва Джобса, Альберта Ейнштейна («Наш формат»), Генрі Кіссінджера.

Бенджамін Франклін — один з «отців-засновників» США. А також видавець, меценат, винахідник, політик. Як інженер він створив першу бездимну грубу, громовідвід, біфокальні окуляри, як дипломат зміг поєднати ідеалізм із політикою балансу сил, як державний діяч запропонував створити федеральну модель національного уряду.

Попри бажання вибудувати ідеальний імідж, він не соромився свого походження і все життя продовжував підписуватися «Б. Франклін, друкар». У цій книжці біограф Волтер Айзексон досліджує життя, філософію та особистість людини, погляди якої сформували найважливіші аспекти американської ідентичності —  повагу до праці, раціоналізм і дух демократії.

Айзексон, Волтер. Бенджамін Франклін / Волтер Айзексон ; пер. з англ. Геннадій Шпак. — Київ : Наш формат, 2019. — 480 с.

За вісімдесят чотири роки свого життя Бенджамін Франклін став найкращим американським вченим, винахідником, дипломатом, письменником, бізнес-стратегом, а також одним з найбільш практичних , хоча й не найбільш глибоких політичних мислителів. Запустивши повітряного змія, він довів, що блискавка є електричним розрядом, відтак придумав засіб захиститися від неї. Він винайшов біфокальні окуляри, бездимну грубу, накреслив карту Гольфстріму, висунув теорію інфекційної природи звичайної застуди. Він упроваджував розмаїті схеми покращень у громадській сфері: бібліотеки з видачею книжок додому, коледжі, волонтерські пожежні команди, страхові асоціації та фонди. Він допоміг сформувати унікальний стиль американського гумору й філософії прагматизму. У міжнародній політиці він винайшов особливий підхід, що поєднав ідеалізм із реалізмом балансу сил. А у внутрішній політиці пропанував далекоглядні плани — об’єднати колонії і створити федеральну модель національного уряду.

Та найголовнішим винаходом Франкліна — який він знову і знову відкривав — був він сам. Як перший великий американський публіцист, у своєму житті й у своїх творах він безперервно прагнув породити новий американський архетип. Одночасно з цим він ретельно обточував власну особистість, показував її загалові та начищав до блиску для нащадків.

Частково це було заради іміджу. Він повсякчас творив свій імідж простого, але старанного трударя, що наполегливо шліфує якості — запопадливість, бережливість, чесність, — належні сумлінному крамареві та добродійному членові своєї громади.

Проте імідж цей мав реальне підґрунтя. Народжений і вихований класом «шкіряних фартухів», Франклін затишніше почувався серед ремісників і мислителів, ніж у середовищі еліти (принаймні більшу частину свого життя) — його гнітила й відштовхувала помпезність і пихатість спадкової аристократії. Упродовж усього життя він підписувався «Б. Франклін, друкар».

Із цих поглядів народилося, мабуть, найважливіше з Франклінових бачень: американська ідентичність, що опирається на чесноти і цінності середнього класу. Інстинктивно приязніший до демократії, ніж дехто з отців-засновників, позбавлений снобізму, з яким пізніші критики ставитимуться до його «крамарських» цінностей, він вірив у мудрість простої людини й відчував, що нова нація братиме свою силу з того, що він називав «середняцтвом». Даючи поради про те, як самовдосконалюватися і зрощувати в собі чесноти, як покращити громадське буття, він допоміг створити й прославити новий панівний клас звичайних громадян.

Складна взаємодія різних сторін Франклінової вдачі — його винахідливості й життєвої мудрості, протестантської етики, що відкидає догму, тих принципів, яких він твердо тримався, й тих, якими ладен був поступитися, — допомагає нам із кожним новим поглядом на його постать відкривати зміну цінностей нації. У добу романтизму його безжально ганили, а в часи прагматизму — підносили до небес. Кожна епоха оцінювала його по-новому — і заразом по-іншому себе.

 


Волтер Айзексон «Ейнштейн. Життя і всесвіт генія»


Волтер Айзексон — американський журналіст і біограф, автор популярних біографій Стіва Джобса, Генрі Кіссінджера, Бенджаміна Франкліна та Альберта Ейнштейна. Докладну біографію Ейнштейна написано після відкриття всіх архіві вченого. Автор аналізує науковий шлях й особисте життя фізика і показує, як творчість, нонконформізм, свобода та безмежне захоплення наукою переплелися в цій особистості.

Атмосфера початку ХХ століття була наелектризована бунтарським духом новизни: Пікассо, Джойс, Фрейд… До цієї когорти, яка зламала традиційні уявлення, входить і Альберт Ейнштейн — геній, що перевернув наше розуміння фізики. Ця інтелектуальна одіссея почалася 1895 року, коли шістнадцятирічний Альберт поставив собі питання, що ми бачимо, якщо летітимемо поруч із променем світла. А вже через 20 років створив одну з найкрасивіших теорій в історії науки — загальну теорію відносності — та вивів найвідоміше рівняння E=mc², яка вперше була опублікована в науковій статті Ейнштейна 1905 року. Вона пояснює взаємозамінність енергії та маси, коли тіло рухається зі швидкістю світла.

Айзексон, Волтер. Ейнштейн. Життя і всесвіт генія / Волтер Айзексон ; пер. з англ. Микола Климчук. — 2-ге вид. — Київ : Наш формат, 2020. — 528 с.

Ім’я Альберта Ейнштейна стало синонімом генія. Він відкрив найвідомішу формулу в історії науки і створив теорію, яка докорінно змінила наш погляд на світ і природу реальності. Йому випало життя в бурхливу епоху воєн і революцій, політичних катастроф і наукових проривів. Цю епічну біографію написано на основі широкого корпусу архівних джерел і досі не відомих листів Ейнштейна. Волтер Айзексон, сучасний класик біографічного жанру, розповідає, як мислив геній, чим він жив, у що вірив. Це історія людини, яка зберегла в собі дитячу допитливість і відчуття дива. Інтелектуальна одіссея Ейнштейна почалася, коли шестирічним хлопчиком він заворожено дивився на стрілку компаса. А закінчилася в американському містечку з літературної назвою Ітака, де він провів останні двадцять років життя, працюючи в Інституті перспективних досліджень. Ейнштейн мав рацію і помилявся, любив людей і ненавидів тиранію — немає сумнівів, що це велике ім’я залишиться в літописі людства назавжди.


 

Мері Дірборн «Гемінгвей»


Мері Дірборн — американська письменниця та біографиня. Авторка життєписів письменника Генрі Міллера, галеристки Пеґі Ґуґенгайм.

Ернест Гемінґвей, поза сумнівами, один із найвидатніших американських прозаїків. Він познайомив читачів з іншим Парижем, особливою Америкою, Африкою, Кубою. А головне — показав світ яскравішим, стихійнішим, пристраснішим та романтичнішим місцем.

На кожному етапі його життя ми бачили нового Гемінґвея — довготелесого хронікера «утраченого покоління», мужнього мандрівника, що описував подвиги на арені для кориди, репортера на фронтах Громадянської війни в Іспанії і врешті-решт — легенду повоєнних років на Кубі. Однак трагедію, що сталася з ним, до кінця так і не зрозуміли. Саме її і розкриває ця книжка.

Детально аналізуючи листи, щоденники та архівні матеріали, Мері Дірборн намагається пояснити внутрішній світ надзвичайної та водночас недосконалої людини. Вона розкриває суть трагедії письменника, який змінив очікування від літератури, спосіб мислити та робити життєвий вибір для багатьох людей.

Дірборн, Мері. Гемінгвей / Мері Дірборн ; пер. з англ. Геннадій Шпак. — 2-ге вид. — Київ : Наш формат, 2019. — 640 с.

«Біографій Ернеста Гемінгвея не бракує — одна з них займає п’ять томів. Його перший біограф Карлос Бейкер високо встановив планку 1969 року, тому спроби тих, хто йшов за ним, ґрунтувалися на глибоких дослідженнях і дуже часто на інтуїтивних відкриттях. Проте досі не було життєпису, який написала жінка. Це не має аж такого великого значення, хоча здебільшого я цікавилася не тими аспектами Гемінгвеєвого життя, які приваблювали попередніх біографів чоловіків. Беручись писати життєпис Гемінгвея, я запитувала себе, що такого може сказати в ній жінка, чого не змогли видобути попередні біографи. Але, певно, суть не в тому, що я можу видобути.

Я не додаю нічого до гемінгвеївської легенди. Без сумніву, я підхожу до неї зі своїм особливим багажем досвіду, але не бачу, що могла б дати ця легенда жінці-читачці. Мене не цікавить питання про те, хто що казав про чиєсь волосся на грудях, унаслідок чого відбувся кулачний бій між Гемінгвеєм і Максом Істменом у редакції видавництва «Скрібнерз» у 1937-му. На мою думку нам слід придивитися до того, чим живиться легенда, і з’ясувати, як сформувалася ця надзвичайно складна людина і блискучий письменник». 

 


Марк Блейк «Фредді Меркюрі: A Kind of Magic»


Марк Блейк — британський музичний журналіст, письменник і редактор, чиї роботи публікуються в times I Daily Telegraph, а також у музичних журналах Q. Mojo, Classic Rock, Music Week I Prog. Автор біографій-бестселерів світових музичних гуртів і рок-виконавців.

Це книжка про те, ким був і ким став Фредді Меркюрі. Від невідомого занзібарця Форруха Бульсари до зірки, що виступає на стадіоні для 150 тисяч людей. Від клавішника гурту «Здихлики» до легендарного клавішника й вокаліста Queen. Від хлопця, який соромився своїх зубів, до величного музиканта в короні й мантії. Фредді завжди був живим був живим і блискучим. Вірив, що можливо все, якщо вкласти і це розум і серце. Також ця книжка містить ретроспективний коментар до його студійних і концертних альбомів, повну дискографію, фотографії та пам’ятні речі.

Блейк, Марк. Фредді Меркюрі: A Kind of Magic / Марк Блейк ; пер. з англ. Микола Климчук. — Київ : Наш формат, 2024. — 224 с. : іл.

«Багато моїх пісень — це політ фантазії. Я можу придумати все, що завгодно. Це світ, у якому я живу. Він дуже яскравий, і так само яскраво я пишу. Мені так подобається» (Фредді Меркюрі).

«В останнє я бачив Фредді Меркюрі 9 серпня 1986 року. Він у короні і королівській мантії прогулювався по сцені в Небворт-парку, п з колонок ревів державний гімн. Тоді ніхто не знав, що це його останній виступ з Queen. Музиканти зіграли всі хіти — вони завжди їх грали, — включно з «Богемною рапсодією»: все потонули в громі і блискавках, як обіцяли слова пісні, а на сцену вивалили стільки сухого льоду, що, здавалося, пожежа почалася. На живих концертах Queen сповідували дуже просте гасло: «Засліпи й оглуши». Але мені запам’яталися корона, мантія і впевнена, на всі зуби, усмішка Фредді. Він ніби казав: «Звісно, я смішний. Хіба це не круто?!».

Уперше я побачив Фредді Меркюрі по телевізору взимку 1975-го: якийсь туманний чорно-білий образ у кліпі до «Богемної рапсодії» —тільки зуби й волосся. Мені було тоді десять, і мозок не міг збагнути всіх цих «Галілео Фігаро» і «Бісмілла». Так якщо ти ріс у сімдесятих-вісімдесятих, то втекти від Queen було неможливо. З роками я відкрив для себе їхню музику. У Queen немає двох однакових альбомів, власне, двох однакових пісень немає. Але групу впізнавали моментально, так само, як голос Фредді…».  

 


Ендрю Мортон «Діана: справжня історія з її вуст»


Ендрю Мортон — один із найвідоміших біографів світу та провідний знавець сучасних знаменитостей і королівських осіб. Його сенсаційна біографія 1992 року «Діана: справжня історія з її вуст», яка була написана за участю принцеси Уельської, вперше дозволила зазирнути за лаштунки життя. Відтоді він написав чимало бестселерів, що посідають перші сходинки у рейтингах Sunday Times I New York Times: це книжки про Моніку Левінскі, Мадонну, подружжя Бекхемів, Тома Круза, Анджеліну Джолі. Лауреат численних нагород. Мортон живе і працює у двох рідних йому серцю містах — Лондоні та Лос-Анджелесі.

Коли «Діана: справжня історія з її вуст» уперше вийшла друком у червні 1992 року, вона назавжди змінила уявлення громадськості про Діану, принцесу Уельську та британську монархію загалом. Біографія, яку спочатку зустріли з недовірою й відвертим глузуванням згодом стала  унікальним взірцем літератури — не лише через свій зміст, але й через особисту участь Діани ц її створенні. «В історії королівської журналістики вона посідає почесну сходинку», — сказав колишній редактор газети Sunday Times Ендрю Ніл.

З часом завдяки новітнім технологіям удалося відтворити деякі з нечітких інтерв’ю, таєно записаних із принцесою, які, здавалося, було втрачено назавжди. Це дозволило по-новому зазирнути у думки Діани й відкрити дивовижну хроніку її життя в домі Віндзорів.

Лише 1997 року, після трагічної смерті Діани, Ендрю Мортон, уперше розкрив таємну участь принцеси у створенні книжки. Це була надзвичайна мандрівка, яка порушила всі правила, проте вона дала Діані можливість поділитись своїм справжнім життям у ролі королівської принцеси — часом сповненим страждань і відчаю, але воднораз багатим на прямо, не приховуючи емоцій і почуттів, про свій нещасливий шлюб, стосунки з королевою та іншими членами королівської родини, про свої надії, страхи та мрії.

Ікона за життя, легенда по смерті, Діана продовжує зачаровувати і через чверть століття після тієї жахливої ночі в Парижі. У цьому суттєво доповненому томі своєї новаторської біографії Мортон пропонує читачам відомості з записаних із принцесою інтерв’ю, які не публікувалися раніше, а також розглядає її спадщину та вплив на королівську родину, що відчутний і по цей день. Так, Діана уже не з нами, але вона точно не забута. «Діана: справжня історія з її вуст» — це спроба принцеси розказати правду про себе.

Мортон, Ендрю. Діана: справжня історія з її вуст / Ендрю Мортон ; пер.  з англ. Я. Машико. — Харків : ВД «Фабула», 2024. — 400 с., іл.

Вона знала, що ніколи не стане королевою, і завжди хотіла бути собою. Вона мріяла бути королевою людських сердець, і її мрія здійснилася. Вона — це леді Діана Спенсер, принцеса Уельська, одна з найпривабливіших персон XX століття, ікона стилю і порушниця спокою дому Віндзорів. За шість років до своєї трагічної загибелі Діана відважилась на серію відвертих інтерв’ю для книжки Ендрю Мортона, в яких відкрила світу всю правду про себе. Щира сповідь «народної принцеси» звучить з її власних вуст, а також доповнена теплими спогадами рідних і друзів. Неймовірна доброта Діани, унікальний дар співчуття, безмежне бажання бути корисною людям стали її найбільшою спадщиною і зразком для наслідування у сучасному світі, який так потребує любові.





Книги бібліотека отримала в межах реалізації Обласної комплексної програми «Культура Одещини 2020-2024».


Підготувала К.В. Бондарчук, завідувачка читальним залом.