Календар «Світ мистецтва»: ювіляри лютого 2025 року

Відділ мистецтв перегортає сторінку лютого календаря «Світ мистецтва»

5 книг для батьків із практичними порадами та корисними ідеями: Всеукраїнська програма ментального здоров’я «Ти як?»

 

Як підготувати дитину до дорослого життя? Чому гра, музика, малювання, читання казок мають виняткове значення в житті дитини? Які існують ризики взаємодії дитини з інформаційним простором та шляхи їх подолання? Що робити, якщо дитина не випускає з рук телефон?  Як батьки вчаться не пов’язувати поняття «небезпека» і «віртуальний світ»? До чого можуть призвести безтурботність, безвідповідальність та безжалісність підлітків та яка у цьому роль дорослих?

 

Дмитро Максименко  «Різнокольорове дитинство: ігротерапія, ізотерапія, казкотерапія, музикотерапія»

Запропонована у книзі система корекційно-розвиваючих занять спрямована на розвиток гармонічної особистості дитини. Вона доповнює загальноосвітню програму дошкільних установ і дозволяє приєднати її в план роботи вихователя, музичного керівника, інструктора по фізичній культурі, психолога. Психолог через ігротерапію, вихователь через казкотерапію, педагог через ізотерапію, музичний керівник через музикотерапію створюють ті умови, в яких дитина розвивається, виражає себе, пізнає й удосконалює. Книга рекомендується як для педагогів, які працюють з дітьми так і зацікавленим батькам.

 

Максименко Д. С. Різнокольорове дитинство : ігротерапія, ізотерапія, казкотерапія, музикотерапія. Практична психологія / Д. С. Максименко. — Київ : Центр учбової літератури, 2018. — 192 с.

В останні роки в сфері освіти помітно зріс інтерес до використання дитячої творчості та ігор в корекційно-розвиваючій роботі з дошкільниками. Актуальність такої роботи полягає в тому, що вона має універсальний характер і розрахована на будь-яку дитину, тобто ініціює резервні можливості дітей, які нормативно розвиваються, так і на дітей з особливими можливостями здоров’я.

Дошкільний вік — фундамент загального розвитку особистості, тут стартують ті якості, які розгортатимуться протягом усього життя. Отже одним з найважливіших напрямків дошкільного виховання є розвиток інтегративних якостей дитини, які вона може і повинна набути в цей період.

У процесі освоєння програми дошкільної освіти дитина може набути наступні якості:

Фізично розвинена, яка опанувала основні культурно-гігієнічні навички. У дитини сформовані основні фізичні якості і потреба в руховій активності. Самостійно виконує доступні віку гігієнічні процедури, дотримує елементарних правил здорового способу життя;

Допитлива. активна. Цікавиться новим, невідомим у навколишньому світі( світі предметів і речей, світі відносин і своєму внутрішньому світі). Задає питання дорослому, любить експериментувати. Здатна самостійно діяти У випадках ускладнень звертається за допомогою до дорослого. Приймає живу зацікавлену участь в освітньому процесі;

Емоційно чуйна. Відгукується на емоції близьких людей і друзів. Співпереживає персонажам казок, історій, розповідей. Емоційно реагує на твори образотворчого мистецтва, музичні і художні твори, світ природи;

Опанувала засоби спілкування і способи взаємодії з дорослими й однолітками. Дитина адекватно використовує вербальні і невербальні засоби спілкування, володіє діалогічною мовою і конструктивними способами взаємодії з дітьми і дорослими. Здатна змінювати стиль спілкування з дорослим або однолітком у залежності від ситуації;

Здатна управляти своєю поведінкою і планувати свої дії на основні первинних ціннісних представлень. Дотримується елементарних загальноприйнятих норм і правил поведінки на вулиці(дорожні правила), у громадських місцях (транспорті, магазині, поліклініці, театрі, бібліотеці та ін.);

Здатна вирішувати інтелектуальні й особисті задачі (проблеми) адекватні віку. Дитина може застосовувати самостійно засвоєні знання і способи діяльності для вирішення нових задач (проблем), поставлених як дорослим, так і нею самою;

Дитина має первинні уявлення про себе, власну приналежність і приналежність інших людей до визначеної статі. Знає про склад родини, родинних відносин і взаємозв’язках, розподіл сімейних обов’язків та сімейні традиції. Має уявлення про суспільство та його культурні цінності, державу і приналежність до неї, світ і природу;

Дитина опанувала універсальні передумови навчальної діяльності — уміння працювати за правилом і за зразком, слухати дорослого і виконувати його інструкції. У дитини сформовані уміння і навички необхідні для здійснення різних видів дитячої діяльності;

 

Дмитро Максименко «Здоров’я дитини в сучасному інформаційному середовищі»

Книга висвітлює проблему здоров’я і безпеки сучасних дітей і підлітків при взаємодії з джерелами масової інформації (телебаченням, журналами, інтернет-ресурсами, комп’ютерними іграми тощо) і буде корисна як фахівцям (педагогам, психологам, соціологам), так і батькам, які прагнуть допомогти дошкільникам і школярам залишитися здоровими і незалежними від небажаних впливів цифрового світу і медіапростору. Адресована також студентам педагогічних коледжів і вузів з дисциплін професійного циклу (педагогіка, методика навчання і виховання, методика пізнавального і соціально-особистісного розвитку дошкільника, методика викладання інтегрованого курсу «Навколишній світ» у початковій школі тощо), для проходження педагогічної практики.

 

Максименко Д. С. Здоров’я дитини в сучасному інформаційному середовищі. Практична психологія / Д. С. Максименко. — Київ : Центр учбової літератури, 2018. — 224 с.

У наше століття інформація — це ресурс, який розкриває великі  можливості,  та  дає  владу  над  людьми. Однак  інформаційний простір таїть у собі визначені небезпеки, особливо це стосується сфери масової комунікації — занадто  велика спокуса використовувати даний ресурс для просування своїх інтересів і одержання вигоди в порушення  етичних принципів. Проте негативний вплив  каналів масової інформації і комунікації зайво драматизується в суспільстві: на  ґрунті суб’єктивних і емоційних висловлень «авторитетних» осіб  формуються  стереотипи, які створюють загрозу демократичним волям і заперечують потенціал інформаційного простору цифрових, аналогових і друкованих засобів  у навчанні, вихованні і розвитку повноцінного громадянина — вільної, освіченої, здорової, активної людини.

Очевидна  необхідність об’єктивного  і всебічного аналізу практики взаємодії дитини з інформаційним простором, оцінки реальних ризиків і шляхів їх подолання. Діти мають право на особливу турботу і допомогу. Реалізації цього права має сприяти політика  держави, а також стратегія і тактика педагогічної  взаємодії з дитиною в родині та освітніх організаціях. Охорона  дітей від будь‐яких форм дискримінації  і насильства припускає не тільки захист від  побоїв, знущань, цькування і тому подібного, а й створення умов безпеки фізичного, психологічного, морально‐етичного плану (ми не маємо на увазі корисні для розвитку дитини соціальні виклики — це інший аспект). Однією з умов комфортного дитинства є вільний доступ дитини до інформації і матеріалів, які спрямовані на сприяння соціальному, духовному і моральному  благополуччю, а також здоровому фізичному і психічному розвитку. Однак юна і недосвідчена  людина не здатна самостійно розпізнати, наскільки матеріали для нього корисні або шкідливі.

Ця здатність формується поступово в процесі когнітивного, емоційного, соціального розвитку. Вона може формуватися стихійно (у цьому  випадку становлення дитини як грамотного користувача інформаційних ресурсів може  критично затягтися, а може і не завершитися зовсім). При правильно  організованій педагогічній взаємодії можна формувати дану компетентність цілеспрямовано й ефективно, використовуючи можливості сензитивного  (найбільш чуттєвого до цього виду пізнання навколишнього світу) періоду дитинства й актуальні для кожного віку інформаційні ресурси.

За словами французького педагога Евелін Бевор, засіб комунікації — це своєрідний «фільтр» між реальністю і людьми; і без знання про те, як функціонує цей «фільтр», людина виявляється безвладним і бездумним споживачем інформації з медіа, замість духовного росту особистості відбувається її придушення інформаційними «благами  цивілізації». І ці знання  зобов’язані дати дитині дорослі, дотримуючи її право на безпеку. Сучасні діти нерідко із самого раннього віку залучені у віртуальні комунікації і вже не  уявляють собі світ без Інтернету, де вони знаходять можливості  для  одержання нових знань і спілкування. Слід також враховувати, що одним із пріоритетних векторів розвитку держави є усунення «цифрової нерівності»: забезпечення всіх шарів населення доступним інтернетом і послугами зв’язку.  Ці перспективи забезпечують реалізацію права кожного громадянина на інформацію.

У зв’язку з цим одним з важливих напрямків діяльності фахівців в сфері  медіа і  цифрових комунікацій є сприяння підвищенню соціальної відповідальності батьків і працівників сфери освіти і культури у відношенні використання інформаційних технологій і Інтернету дітьми, створення доступних для цього засобів (серед який — популярна література й інформаційні ресурси).

У  контексті інформаційної безпеки дітей особливу актуальність набуває  популяризація практичного досвіду в області захисту дітей від негативного  впливу інформаційно‐комунікаційних технологій, заснованого на наукових  дослідженнях даної проблеми. Ні родина, ні освітні організації не мають, як  правило, системного й об’єктивного уявлення про те, яку шкоду може робити телебачення, жовта преса, Інтернет, мобільна телефонія, реклама й інші медіа на фізичне, психічне, духовно‐моральне здоров’я, емоційно‐психологічне  благополуччя дитини. Навіть інтуїтивно почуваючи необхідність допомогти людині, яка дорослішає, стати грамотним користувачем інформаційно‐комунікаційних технологій, педагоги і батьки часто не знають, як саме це зробити, діють «навмання» і не завжди ефективно.

ЗМІ створюють  інформаційний хаос, розібратися в якому може лише  підготовлена людина, а формування відповідних здібностей — задача  непростих, потребуючих істотних зусиль як від родини, так і від педагогічного співтовариства. Однак неготовність дорослих занурюватися у світ медіа для  вирішення виховних задач (психологічний  бар’єр, суб’єктивне негативне відношення до подібних джерел інформації, а головне — недостатність теоретичних і методичних знань у цій області) — цілком переборний фактор.

Систематична педагогічна  діяльність по навчанню дитини ефективній, а головне — усвідомленій взаємодії з навколишнім інформаційним простором сприяє самостійному створенню свого персонального інформаційного поля, що не наносить шкоди здоров’ю і, можливо, навіть поліпшує його.

 

Мадлен Дені, Мішель Стора «Цифрове дитинство. Гаджети і ТБ. Заборонити не можна дозволити»

Мадлен Дені — спеціалістка з дитячої психології, авторка численних творів на тему виховання.

Мішель Стора — дитячий і підлітковий психолог-клініцист та спеціаліст із комп’ютерних ігор та їхнього впливу на дітей.

Книжка дасть відповіді на болючі запитання: Що робити, якщо дитина не випускає з рук телефон? Чим небезпечні телепрограми для немовлят? Як захистити дитину від насильства на екрані? Як допомогти дитині зрозуміти інформацію з інтернету?

Телебачення, ігрові приставки, комп’ютери та комп’ютерні ігри, планшети, смартфони — повний огляд інтерактивного дозвілля відповідно до віку вашої дитини — від 1 до 12 років, завдяки якому ви навчитеся розумно використовувати гаджети. Чіткі відповіді експерта на всі ваші запитання допоможуть краще розуміти віртуальні світи та їхній вплив на розвиток дитини. Завдяки підказкам і порадам рубрики «Випробувано на практиці» ви дізнаєтеся, як встановити чіткі обмеження для вашої дитини, уникнути зловживання гаджетами, і водночас разом насолоджуватися грою… що подарує вам гармонійне та радісне сімейне життя!

 

Дені М. Цифрове дитинство. Гаджети і ТБ. Заборонити не можна дозволити / Мадлен Дені, Мішель Стора ; пер. з фр. Ганни Кирієнко. — Київ : АРТБУКС, 2021. — 104 с.

Із самого малку діти захоплюються екранами. Телебачення, ігрові приставки, комп’ютери, планшети та смартфони з роками неминуче займатимуть дедалі більше часу в їхньому дозвіллі. У зв’язку із цим постає питання: який вплив на їхній розвиток може мати цей потік зображень та віртуальних повідомлень? Ці чудові інструменти допоможуть дитині познайомитися з новими технологіями — чи занадто швидко занурять її у світ де все віртуальне?

Деякі батьки вирішують заборонити своєму малюку будь-які види екранів. Таке радикальне рішення часто спонукає дитину порушувати заборону і отримувати від цього задоволення. Натомість іншим батькам вдається знаходити золоту середину, контролюючи зміст ігор або користування інтернетом, і головне — стежачи, щоб «екрани» не ставали найголовнішим у житті дитини.

Хороші сімейні звички, прищеплені з дитинства, безперечно найкраще допомагають уникнути зловживання, що часто з’являється у підлітковому віці. А батьки, зі свого боку, вчаться не пов’язувати надто часто поняття «небезпека» і «віртуальний світ». Отже, завдання батьків - проаналізувати зміст цих знаменитих «машин», аби зрозуміти їхній механізм дії й убезпечити дітей від деяких пасток!.

 

Дмитро Максименко «Психологічні особливості криз підлітка»

У книзі розглянуті типові випадки криз підлітків. Найнебезпечніші з них  —  відхід від контактів зі значимими дорослими, що найчастіше призводить до правопорушень або усвідомленого заподіяння шкоди своєму здоров'ю. Підкреслюється важливість позитивної сімейної атмосфери для дорослішання підлітків, постійна зайнятість дітей привабливими і розвиваючими видами діяльності. Особливу увагу автор звертає на необхідність тісного контакту з підлітками. Окремо йдеться про психологічну допомогу батькам і підліткам. Пропонуються матеріали про профілактику суїцидального ризику. Книга рекомендується як для педагогів так і для батьків.

 

Максименко Д. С. Психологічні особливості криз підлітка. Практична психологія / Д. С. Максименко. — Київ : Центр учбової літератури, 2018. — 200 с.

У пропонованій праці показано, як народжуються деструктивні вчинки підлітків, до чого можуть призвести лінь, безтурботність, безвідповідальність, безжалісність, яка роль дорослих у цих процесах. Деструктивність — негативне ставлення людини до самої себе або до інших людей і відповідна до цього ставлення поведінка. Деструктивна особистість нещаслива, навіть якщо їй вдається досягнути поставлених цілей.

Книга складається з чотирьох розділів. У першому розділі «Деструкція як відхилення від нормальної поведінки особистості» розглядаються різні психологічні теорії деструкції. Дали аналізуються умови, що провокують види деструктивної поведінки. Показуються психологічні причини такої поведінки в підлітків. У другому розділі «Родина як джерело породження деструктивної поведінки» описуються психічні травми в процесі сімейного виховання і навчання й афект неадекватності як механізм деструктивного відхилень підлітка.

В третьому розділі «Школа як джерело прояву деструктивної поведінки» описані різні випадки страждань дитини, які стають джерелами деструкції. На початку навчання в школі її починають кривдити однолітки за її «особість»: вона наївна, намагається завжди виконувати вимоги вчителя, не розуміючи, чому учні пустують і зваляють провину на іншу. Во відверто розповідає, чому їй перешкодили вивчити урок у групі продовженого дня. Проходить час, і вона стає як всі: хитрить, обманює, списує домашні завдання, улесливо дивиться в очі вчителю… Її головна мета — не розгнівати педагога, уникнути двійки, сховати щоденник…

В четвертому розділі «Психологічна допомога підліткам з порушеною поведінкою» описується профілактична робота психологів разом з іншими фахівцями, батьками і вчителями про позитивну спрямованість діяльності підлітка. Це можливо у випадках розпізнавальних криз, що з’являються в школі. Даються рекомендації, як їх переборювати і «працювати» з ними. Далі розглядається можливість позитивного ставлення до школяра з появою значимих людей і позитивно спрямовані бажаних цілей. Підкреслюються основні форми переключення поведінки на позитивні дії.

Особлива увага приділена діагностичним матеріалам  —  тестам, опитувальникам, різним психологічним завданням. Вони допоможуть самостійно попрацювати над розумінням причин деструкції своїх дітей. Як приклади використовуються ситуації, викладені в різних листах батьків.

 

Москаленко Г. Т. «Доки ваш підліток не звів вас з розуму»

Чого хочуть для своїх дочок всі батьки? Чи важко знайти з дівчатками спільну мову? Як стати для дочки опорою і при цьому навчити її бути самостійною? Ви - стурбований батько, спантеличений дідусь або опікун, чиїм турботам доручили чужих дочок? Значить, ця книга для вас. Методика психолога: реальні рішення, засновані на практичному досвіді, ефективна стратегія замість гасел і банальностей, а також постійне відчуття гумору, яке виручає навіть у безвихідних ситуаціях.

 

Москаленко Г. Т. Доки ваш підліток не звів вас з розуму. Практична психологія / Г. Т. Москаленко. — Київ : Видавничий дім «Професіонал», 2018. — 276 с.

«Багатьом важко це зрозуміти, але мені подобається працювати з нестерпними підлітками. Мені подобається їхнє дивне поводження, анархічна філософія і здатність перетворювати найпростіші і ясні речі в Новий Орлеан під час урагану. І більше всього я люблю самих грубих, сердитих і важких…

Можливо саме це величезне задоволення від роботи із сердитими, грубими і неприємними підлітками і зробило мене професіоналом. Я багато років працював з дітьми з «самих низів». Це була те ще розвага. З деякими з цих дітей і їхніх родин ви зустрінетеся в цій книзі, а також і з зовсім нормальними дітьми, а усіма  —  від озброєних підлітків-грабіжників до чуттєвих відмінників.

Ми поговоримо про ледачих дітей, злих дітей, грубих дітей, моторошних дітях, полохливих дітях, смутних дітях і про звичайних зіпсованих і поганих дітей. Про усіх. Коли маєш справу з підлітками, потрібно дотримуватися декількох базових принципів. На їхній стороні молодість і енергія, на наший  —  вік і досвід. Я розповім вам про все, що мені вдалося довідатися за довгі роки роботи з важкими дітьми. Насамперед, я збираюся показати, що правила гри набагато простіше, ніж більшості з нас здається в ці часи зацикленості на дітях і почутті власної гідності. Проте будьте уважні: ця книга не про те, як стати ідеальними батьками… Ця книга скоріше про те, як бути «досить гарними» батьками…».

Манґа «Сомнус» : [Інструмент роботи зі старшими підлітками (14-17 років)] : комікси / автори та художники Олег Ягольник, Валентина Кайнара, Дмитро Ратушняк, Анна Слуковська ; ЮНЕСКО, Представництво ЮНЕСКО в Україні. —MIUManga, 2025.  — 40 с.

Манґа «Сомнус» про психічне здоров’я для підлітків створена спільно ЮНЕСКО та MIUManga. Вона покликана стати простим і зрозумілим інструментом підтримки молоді у збереженні емоційного благополуччя. У форматі захопливої історії читачі дізнаються, що таке психічне здоров’я, чому вона таке ж важливе як фізичне, як розпізнати стрес, тривогу та власні емоції, а також — до кого можна звернутися по допомогу. 

Манґа включає інтерактивні вправи, зокрема тест «Як я почуваюся сьогодні?» та поради-пам’ятки, які допомагають знизити напругу, знайти рівновагу та навчитися турбуватися про себе. Зміст спрямований на формування навичок самодопомоги, визначення власних потреб, а також на розвиток культури звернення по підтримку до друзів, вчителів, психологів тощо.

Це видання допомагає молоді краще зрозуміти свій внутрішній світ, навчитися говорити про переживання та піклуватися про своє психічне здоров’я щодня — маленькими, але важливими кроками.

Підготувала К.В. Бондарчук, завідувачка читальним залом.

Аушвіц: реальні історії про Голокост

 

27 січня 1945 року було звільнено один із найбільших нацистських концтаборів Аушвіц поблизу польського міста Освенцим, який об'єднував групу таборів: Аушвіц І (адміністративний центр), Аушвіц II (Біркенау, «табір смерті»), Аушвіц III (робочий табір). Встановити точні цифри загиблих у концтаборі неможливо. Сучасні історики збігаються у думці, що в Аушвіці було знищено від 1,1 до 1,6 мільйона людей, значну частину з яких становили євреї, 23 тисячі — цигани, 140—150 тисяч — поляки, а також французи, українці та інші громадяни країн Європи.

1947 року на території колишнього концентраційного табіру і табіру смерті Аушвіц-Біркенау був заснований музей, який занесено до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. На місці ліквідованих газових камер Біркенау споруджено меморіальний комплекс, що містить пам’ятні послання 20-ма мовами світу, зокрема й українською. У 1996 році уряд Німеччини оголосив 27 січня, день визволення Аушвіца, офіційним днем пам'яті жертв Голокосту. Резолюцією ООН 60/7 від 1 листопада 2005 року день 27 січня був оголошений Міжнародним днем пам'яті жертв Голокосту.

 

Лоренс Ріс «Аушвіц. “Остаточне рішення” нацистів» та «Голокост. Нова історія»

Лоренс Ріс (1957) — відомий британський історик, автор книжок на тему нацизму, Голокосту та Другої світової війни, креативний директор історичних програм на ВВС, колишній редактор циклу документальних передач «Timewatch», що здобув нагороду «Еммі». Він є автором книг, зокрема «Гітлер і Сталін. Тирани і Друга світова війна» (2021), «Аушвіц. «Остаточне рішення» нацистів» (2022), «Голокост. Нова історія» (2022), «За лаштунками війни. Сталін, нацисти і Захід» (2022). Газета «The Times» назвала Лоренса Ріса «найвидатнішим британським продюсером документальних передач». У 2005 році йому було присвоєно ступінь почесного доктора наук Шеффілдського університету за «неоціненну роботу в історичній науці та телебаченні».

 

Ріс, Лоренс. Аушвіц. «Остаточне рішення» нацистів / Лоренс Ріс ; пер. з англ. Анастасії Цимбал. — 2-ге вид. — Київ : Лабораторія, 2023. — 360 с.

«Ніхто себе не знає», — стверджує один із героїв  дослідження Лоренса Ріса про Аушвіц-Беркенау. Це місце найбільшого масового вбивства в історії людства, яке до сьогодення не досліджене до кінця. Частина документів знищена, а факти про табір Аушвіц досі приховуються.

«Цю книжку читати нелегко, однак я переконаний, що вона важлива. І лише тому, що як показують опитування, більшість має дуже розмите уявлення про події, які насправді відбувалися в Аушвіці, а й тому, що, сподіваюсь, ця книжка відрізняється від попередніх видань на цю тему.

Це видання можна назвати своєрідним підсумком п’ятнадцяти років написання книжок та зйомок телепередач про нацистів. Це спроба продемонструвати, чому один з найжахливіших злочинів в історії найкраще зрозумілий через призму одного конкретного місця — Аушвіцу. На відміну від історії антисемітизму, в Аушвіцу є конкретний початок (перших польських ув’язнених привезли сюди 14 червня 1940 року), і, на відміну від історії геноциду, він має й конкретний кінець (табір було звільнено 27 січня 1945 року). Між цими двома датами розгорнулась складна історія, яка багато в чому віддзеркалювала хитросплетіння расової та етнічної політики нацистів.

Аушвіц не задумували як табір для знищення євреїв, «остаточне рішення» єврейського питання ніколи не було його єдиним завданням, хоча згодом стало основним призначенням табору. Він постійно змінювався фізично, часто у відповідь на успіхи або невдачі німецьких воєнних дій. Аушвіц через свою руйнівну діяльність фізично втілював фундаментальні цінності нацистської держави. 

Дослідження історії табору Аушвіц дає нам змогу не лише побачити нацистів «зсередини», воно дає нам можливість зрозуміти поведінку людей у чи не найекстремальніших умовах за всю історії. Завдяки цьому ми можемо багато чого дізнатися про себе самих…».

Лоренс Ріс зібрав понад 100 свідчень жертв табору, які вижили, та нацистів, які заговорили вперше. Ці інтерв’ю розкривають правду про внутрішню політику табору з неймовірними деталями — від методів масових вбивств і пліток, що ходили між охоронцями та в’язнями до публічного будинку та «Канади», де зберігали дорогоцінні речі та одяг засуджених на смерть. Лоренс Ріс глибоко аналізує нацистську політику «остаточного вирішення» єврейського питання, яке втілилося у «пеклі на землі» — Аушвіці. Історія табору в його інтерпретації стає повчальною притчею і застереженням для майбутніх поколінь про те, що зло поводиться дуже тихо, доки не спричиняє жаху вселенського розміру, як це було в Аушвіці-Беркенау.

 

Ріс, Лоренс. Голокост. Нова історія / Лоренс Ріс ; пер. з англ. Юлії Костюк. — Київ : Лабораторія, 2023. — 440 с.

Книжка Лоренса Ріса «Голокост. Нова історія» відповідає на два фундаментальні питання про Голокост: як і чому це сталося? Вона ґрунтується не лише на останніх наукових дослідженнях, а й на 25-річних опитуваннях очевидців — тих, хто вижив, і злочинців, які діяли під прикриттям ідеології. Лоренс Ріс проводить читача від найжахливіших часів Голокосту до останніх днів Третього Рейху. Він детально розглядає політику Гітлера та доводить, що єдиного рішення розпочати Голокост не було — один із найстрашніших злочинів в історії людства був спричинений маленькими кроками і рішеннями, які приймалися нацистами. І хоч найбільша відповідальність за усі жахи того періоду лежить на Гітлерові, автор переконує: винні усі, хто зміг це допустити.

«В очах нацистів злочин Фреди Вінеман був простий: вона народилася єврейкою. У травні 1944-го в Сент-Етьєні у Франції двадцятирічну дівчину заарештували колаборанти, які належали до парамілітарної міліції. разом з батьками і трьома братами спершу Фреду відправили в сумнозвісний транзитний табір у Дрансі на околицях Парижа, а потім — в Аушвіц-Біркенау на території окупованої нацистами Польщі

На початку червня 1944 року Фреду, її сім’ю і майже тисячу інших євреїв з Франції поїзд привіз залізничною гілкою прямо в табір, попід будинок охорони Біркенау… Поки Фреда з сім’єю стояли у зоні поруч з колією, яку називали «рампа» стався непередбачуваний поворот. В’язні зі спеціального загону, який називався «зондеркоманда», одягнуті в схожу на піжаму форму, гукали новоприбулим: «Віддайте дітей старшим жінкам» У результаті молода мама, віком десь за двадцять, вручила своє немовля матері Фреди.

На рампі євреям наказали вишикуватися у дві черги: чоловіки в одну, жінки з дітьми в іншу. Збентежена подіями Фреда стала в чергу для жінок разом з матір’ю, яка досі тримала немовля. Коли черга дійшла до них, лікар-есесівець — Фреда вірить, що то був доктор Менгеле — звелів її матері з дитиною йти направо. Фреду рушила за нею, але пригадує, що «Менгеле покликав мене назад…». Коли мати з немовлям відійшла, в іншій колоні черга дійшла до батька і трьох братів Фреди…

Тоді вони ще не знали, що тільки-но взяли участь у процесі селекції, під час якого лікарі сс за лічені секунди вирішували, котра людина поки що може залишитися в живих, а котра має померти відразу. Переважна більшість людей у цьому транспорті була відібрана для негайного вбивства в газових камерах Біркенау, зокрема мати Фреди разом із немовлям, яке було в неї на руках. Нацисти не бажали, щоби діти, старі чи хворі затримувалися в таборі, ніж на кілька годин. Фреду, її батька та трьох братів відібрали для роботи. Хоч нацисти прагнули врешті-решт знищити всіх євреїв, робота означала відкладення екзекуції…

Якщо говорити ширше, з яких причин нацисти вирішили знищити цілий окремий народ? Чому вони забирали мільйони чоловіків, жінок та дітей і душили газом, розстрілювали, морили голодом, забивали до смерті — убивали їх усіма можливими способами? Яке місце цього геноциду серед інших жахіть на совісті нацистів?... Голокост — це найбільш сумнозвісний злочин у світовій історії…».

 

Джеремі Дронфілд «Хлопчик, який пішов за батьком в Аушвіц»

Джеремі Дронфілд — англійський письменник, біограф, історик. Народився в Уельсі, захистив докторську дисертацію з археології в Кембриджському університеті. Автор кількох художніх, історичних та науково-популярних книжок, перекладених багатьма мовами. Його дебютний роман The Locust Farm був номінований на премію Асоціації письменників детективного жанру імені Джона Крізі CWA New Blood Dagger.

 

Дронфілд, Джеремі. Хлопчик, який пішов за батьком в Аушвіц / Джеремі Дронфілд ; пер. з англ. Роксани Шевчук. — Київ : Лабораторія, 2024. — 384 с.

«Це реальна історія. Кожну дійову особу, всі події, сюжетні повороти й дивовижні збіги взято з історичних джерел. Хотілося б, щоб тут не було нічого реального, щоб нічого із цього не трапилося — так це болісно й страхітливо. Проте воно відбулось і донині живе в пам’яті вцілілих.

Існує чимало історій про Голокост, але вони інакші. Розповідь про батька й сина, Густава та Фріца Кляйнманів, звісно ж, перегукується з ними, але не схожа на жодну. Украй мало євреїв пережили нацистські концентраційні табори від найперших масових арештів пізніх 1930-х до «Остаточного розв’язання» та, зрештою, визволення. Наскільки я знаю, ніхто з них не пройшов усі кола пекла разом, як батько та син, від початку до кінця, від життя під нацистською окупацією до Бухенвальда, Аушвіца, повстання в’язнів супроти СС, маршів смерті, Маутгаузена, Міттельбау-Дори, Берген-Бельзена — і повернувся додому живим. Принаймні ніхто не залишав письмових згадок про це. Не обійшлося без удачі й мужності, та саме любов і відданість один одному насправді допомогли Густаву й Фріцу вижити. «Хлопчик — моя найбільша радість, — писав батько у своєму таємному щоденнику, коли перебував у Бухенвальді. — Ми робимо один одного сильнішими. Ми нерозлучні. Одне ціле». За рік цей зв'язок зазнав одного з найбільших випробувань, коли Густава перевезли до Аушвіца, що майже дорівнювало смерті, Фріц вирішив знехтувати власною безпекою, щоб бути поряд із батьком.

Я вклав серце й душу в цю історію. Вона читається, мов роман. І хоч я однаковою мірою письменник та історик, мені не довелося нічого вигадувати чи прикрашати; навіть уривки діалогів цитовані або реконструйовані з першоджерел. За основу взято щоденник концентраційного табору, написаний Густавом Кляйманом між жовтнем 1939-го та липнем 1945 років, із доповненням з мемуарів та інтерв’ю Фріца в 1997-му…

Інтерв’ю з уцілілими членами родини дозволили отримати більше особистої інформації. Абсолютно вся історія — від життя у Відні в 1930-х до функціонування таборів, включно з персоналіями — підкріплена монументальним документальним дослідженням: свідченнями потерпілих, записами концентраційних таборів та іншими офіційними джерелами, які підтверджують кожну деталь, хай яка вона екстраординарна та неймовірна».

 

Тадеуш Боровський «У нас, в Аушвіці…»

Тадеуш Боровський — польський поет, критик і публіцист. Автор книги «Ми були в Освєнцімі» (1946), збірки оповідань «Прощання з Марією» (1947), збірки  памфлетів і фейлетонів «Оповідання з книжок і газет» (1949).

Народився 12 листопада 1922 року в Житомирі. Невдовзі його батька Станіслава вислали до Карелії. Ще за чотири роки у засланні — на Єнісеї — опинилася й мати Теофілія. Хлопця забрала до себе тітка з Мархлевська (нині селище Довбиш Баранівського району Житомирської області) 1932 року родина Станіслава Боровського оселилась у Варшаві.

У перші роки німецької окупації Тадеуш Боровський здобував освіту — спочатку в підпільному ліцеї, потім також у підпільному Університеті, де і познайомився з майбутньою дружиною. А також заробляв на прожиток у фірмі будматеріалів і писав вірші. Наприкінці лютого 1943 року — з різницею в один день — і Марія, і Тадеуш потрапили до рук гестапо. Наприкінці квітня вони з варшавської в’язниці «Пав’як» були доставлені до табірного комплексу Аушвіц-Біркенау.

Восени, важко перехворівши, Боровський з допомогою друзів улаштувався на роботу в лікарняний барак, а наступної весни закінчив санітарні курси в головному таборі Аушвіц-І. Під час навчання Тадеуш починає писати розлогі листи до нареченої. Зберегти їх в умовах Біркенау Марія, звісно, не змогла. Але, за її власним здивованим зізнанням, вони майже дослівно збереглися в пам’яті самого Тадеуша Боровського, а відтак дійшли й до читачів — об’єднані в оповіданні «У нас в Аушвіці…».

У серпні 1944 року, з початком поступової евакуації Аушвіца, Боровського перевели вглиб Німеччини, до малого табору під Даутмергеном. Ще за кілька місяців його перевели до Дахау. Потім було визволення й американський табір для переміщених осіб у Фрайманні. І нарешті — тимчасове проживання в Мюнхене. Там, у процесі роботи над колективною (з Янушем Сєдлєцьким та Кристином Ольшевським) збіркою «Ми були в Освєнцимі», і сформувався Боровський-прозаїк.

 

Боровський, Тадеуш У нас, в Аушвіці… / Тадеуш Боровський ; пер. з пол. Олександра Бойченко. — Чернівці : Книги—ХХХІ, 2014. — 272 с.

Моторошна сила прози Боровського полягає в тому, що він із якоюсь потойбічною — по той бік добра і зла – стилістичною байдужістю показує нам будні табірного комплексу Аушвіц-Біркенау. Ось задимлений єврей із зондеркоманди розповідає під регіт колег, як він мало не особисто заштовхнув до газової камери батька, щоб не опинитися в ній самому; ось вродлива молода жінка, яка вдає, що розпачливе «мамо!» і простягнуті до неї дитячі рученята її не стосуються, бо бездітні жінки мають шанс потрапити на роботу і вижити; а ось і футбол на майданчику, повз який ведуть кілька тисяч «запрошених до газу» — і в проміжку між двома кутовими встигають їх умертвити… Так, на відміну від чорно-білих совєтських фільмів про війну, табірний світ не був поділений на «наших і німців», а становив складну соціальну систему зі своєю ієрархією і корупцією, зі своїми щасливчиками і невдахами, з інтриґами і заздрістю, з коханням і зрадами, ну і з симфонічними концертами — на тлі підрум’яненого крематоріями неба за вікном.

«Усі ж ті, хто через флегмону, коросту і тиф, а також тому, що були надто худі, йшли до газової камери, просили санітарів (які пакували їх на крематорійні вантажівки) дивитися і пам’ятати. І розповісти правду про людину — тим, хто цієї правди не пізнав…».

Кароліна Сулєй Особисті речі. Розповіді про одяг у концтаборах і таборах смерті

*Кароліна Сулєй Особисті речі. Розповіді про одяг у концтаборах і таборах смерті [Текст] / Кароліна Сулєй ; переклад з пол. Андрія Савенця. – Львів : Видавництво Старого Лева, 2025. – 424 с.

«Особисті речі. Розповідь про одяг у концтаборах і таборах смерті» польської письменниці, журналістки та культурної антропологині Кароліни Сулєй – це унікальне дослідження, присвячене життю в концтаборах через призму одягу та особистих речей, які залишалися з людьми навіть у найжорстокіших умовах. Авторка розповідає про значення одягу для тих, хто був позбавлений гідності, людських прав і навіть свого імені, показує одяг як символ боротьби за власне «я». Ґрунтуючись на архівних матеріалах, інтерв’ю з тими, хто пережив табори, та історичних джерелах, Кароліна Сулєй піднімає тему людської гідності, ідентичності, тілесності та культури, а також взаємодії людей з матеріальними речами в над-звичайних обставинах. «Особисті речі» – це зворушливий і водночас глибокий погляд на історію, де одяг стає свідком страждань, боротьби і внутрішньої сили.

 

Фрідленд, Джонатан. Майстер утечі. Людина, яка втекла з Аушвіцу, щоб попередити світ 

*Фрідленд, Джонатан. Майстер утечі. Людина, яка втекла з Аушвіцу, щоб попередити світ / Джонатан Фрідленд; пер. з англ. Христини Радченко. – Київ : Книголав, 2024. – 448 с. – (Серія «Полиця бестселер»).

Автор бестселерів і журналіст Джонатан Фрідленд розповідає дивовижну біографічну історію Рудольфа Врби – талановитого «майстра втечі», який ще в підлітковому віці зрозумів, що різниця між правдою та брехнею може бути різницею між життям і смертю.

У квітні 1944 року Вальтер Розенберг (згодом змінив ім’я на Рудольф Врба) з товаришем стали одними з перших євреїв, яким вдалося втекти з Аушвіцу. Вони подолали надважкий шлях, щоб відкрити правду про табір смерті й дати перший детальний судовий звіт про Аушвіц, який зрештою дійшов до світових лідерів. Рудольф ризикнув життям, бо понад усе прагнув попередити інших євреїв Європи про долю, що їх чекає. Проте світ не був готовий до цієї правди, і лише одиниці прислухалися до застережень Врби. Він допоміг врятувати двісті тисяч євреїв, але ніколи не припиняв вірити, що їх могло бути значно більше.

Ітурбе А. Бібліотекарка з Аушвіцу

*Ітурбе А. Бібліотекарка з Аушвіцу / Антоніо Ітурбе ; пер. з ісп. І. Шевченко. – Xарків : Віват, 2023. – 496 с. – (Серія «Художня література»).

Аушвіц, 1943 рік. Чотирнадцятирічна єврейка Діта Аллерова опиняється в сімейному блоці табору смерті. Біль, бруд, голод та розпач – це місце наскрізь просякнуто горем та безвихіддю. Але свої шрами в’язні табору змогли перетворити на броню. Тут Діта зустрічає спортсмена Фреді Хірша й дізнається про підпільну бібліотеку, створену в’язнями. Діта отримує завдання: приховувати від нацистів 8 видань, які вдалося зберегти для навчання малечі. Якщо члени СС дізнаються про це, на кожного причетного чекає розправа. Але хіба страх здатний зламати волю приречених на смерть? Дівчинка Діта стає берегинею таборових книжок... Так починається історія її подвигу в царстві смерті. 

Клейтон, Мег Вейт. Останній потяг до Лондона

*Клейтон, Мег Вейт. Останній потяг до Лондона : роман І Меґ Вейт Клейтон; пер. з англ. Олени Оксенич. – Київ : Книголав, 2024. – 512 с. – (Серія «Полиця бестселер»).

Австрія, 1936 рік. Юний Штефан Нойман, хлопець із заможної єврейської сім'ї, який захоплюється драматургією і мріє стати письменником, заводить дружбу із Зофі-Геленою – розумною й проникливою дівчиною, талановитою у математиці. Підлітки спілкуються про театр і літературу, досліджують потаємні віденські підземелля, діляться творчими й науковими ідеями та мріють про великі звершення. Проте навіть не здогадуються, що у березні 1938 року, після аншлюсу Австрії нацистською Німеччиною, майбутнє їх та їхніх рідних опиниться під загрозою. Надія на порятунок з'явиться завдяки жінці, яка організовує вивезення дітей із окупованих нацистами територій до безпечних країн. Але чи вдасться цю надію втілити?.. «Останній потяг до Лондона» - художній роман, написаний на основі відомостей про справжню програму «Кіндертранспорт», яку очолювала Гертруда Вейсмюллер-Меєр, активістка голландського руху опору. За час своєї діяльності жінка змогла вивезти близько десяти тисяч єврейських дітей. Діти називали її «тітонька Трюйс».

Еґер, Едіт Іва Вибір: прийняти можливе

Еґер, Едіт Іва Вибір: прийняти можливе / пер. з англ. Христина Радченко. – Київ: Книголав, 2025. – 400 с. – (Серія «Полиця бестселер»).

У1945 році, звільняючи концтабір, американські військові знайшли в гущі трупів ще зовсім юну Едіт ледь живою. На її долю випало чимало нелюдських випробувань: її батьків та родичів вбили в Аушвіці, а сама вона разом із сестрою змушена була пережити не один табір та марш смерті. Сьогодні, у дев’яносто років, Едіт - відома психотерапевтка та спікерка, що спеціалізується на лікуванні пацієнтів, які страждають на посттравматичні розлади. Історією власного життя та на професійній практиці авторка демонструє, як звільнення від травм, горя і страху стає можливим, коли ми стикаємося зі своїми стражданнями й робимо вибір на користь зцілення. «Вибір» - це більше, ніж просто мемуари. Це дослідження того, як нас можуть ув'язнити власні страхи, травми та відчуття провини і як нам у такій ситуації знайти ключ до свободи.

Підготувала К. В. Бондарчук, завідувачка читальним залом.

* Книги отримані в рамках Обласної цілової програми «Культура Одещини. 2025 - 2027 роки» та в рамках пілотного проєкту «Бібліотеки як простір психосоціальної підтримки», який реалізовувався UNESCO Ukraine спільно з Міністерством культури та стратегічних комунікацій України за фінансової підтримки Японії у співпраці з Координаційним центром з психічного здоров’я Кабінету Міністрів України .