Книга єднає Україну: до Дня Єднання

 

Зацікавлений погляд, обережне гортання сторінок… Так починається знайомство з книжкою будь-кого, будь-де і будь-коли...   А якщо це ще художний твір відомого автора та захоплюючий сюжет.  І вона вже полонила наші серця та думки…  Іноді ми повертаємося до прочитаних і улюблених книжок на протязі всього свого життя.

Історичні події минулого ми переживаємо разом з героями роману «Чорний ворон. Залишенець» найвідомішого сучасного письменника Василя Шкляра та своєрідного епосу-біографії «Століття Якова» Володимира Лиса, багаторазового призера міжнародного конкурсу «Коронація слова».

Про трагічну доля кримськотатрського народу у ХХ столітті та драматичний життєвий шлях самого автора розповідають оповідання «Мердивен», роман «Запрошення на бенкет диявола», автобіографічна повість «Я — ваш цар і бог» і публіцистичний нарис «Жертви Кремля» класика кримськотатарської літератури Шаміля Алядіна.

Один з найкращих романів XXI століття «Музей покинутих секретів» Оксани Забужко — родинна сага трьох поколінь, велика література і жорстока правда події, які охоплюють період від 40-х років ХХ століття до весни 2004-го.

Поезія і проза «золотих письменників України» Ірен Роздобудько «Райські яблучка» і Сергія Жадана «Антена», «Життя Марії», романи Софії Андрухович «Амадока» та Людмили Петрушко «Укриття» — це біль, трагедія і мужність сьогодення. Це любов до країни, в який ми живемо. Це час, в якому ми — свідки сучасності.

«Синій зошит. Аркуші днів світящих» «золотого письменника України», лавреата Шевченківської премії Мирослава Дочинця — мудрість і досвід поколінь. «Кожен день відкриває щось нове, радісне й цікаве, якщо будеш його стрічати й проводжати з думкою ”Сьогодні чудесний день, а завтра буде ще ліпший”»…

 

Василь Шкляр «Чорний ворон. Залишенець»

Василь Миколайович Шкляр — один із найвідоміших і найбільш читаних сучасних українських письменників. Народився 10 червня 1951 року в селі Ганжалівка Лисянського району Черкаської області. Володар гран-прі міжнародного конкурсу «Коронація слова» (2002), літературних нагород «Золоте перо» (1995), «Спіраль століття» (2003), «Золотий Бабай» (1999). «Золотий письменник України» (2015), лауреат  Всеукраїнської літературної премії імені Василя Симоненка у номінації «За кращий художній твір» за роман «Троща» (2019)  та Всеукраїнської літературної премії імені Михайла Коцюбинського в номінації «Художня література» за роман «Характерник» (2020). А відомий роман «Чорний ворон» (2009) приніс йому популярність та найпрестижніші літературні нагороди. Саме за цю книжку 2011 року авторові було присуджено Шевченківську премію, однак Василь Шкляр, уперше в історії цієї державної нагороди, не прийняв її на знак протесту проти антиукраїнської гуманітарної політики тодішньої влади. Автор бестселерів «Тінь сови» (1986), «Ностальгія» (1989), «Ключ» (1999), «Елементал» (2001), «Кров кажана» (2003), «Маруся» (2014), «Троща» (2017), «Характерник» (2019)…

За роман «Чорний ворон. Залишенець» рішенням Комітету з Національної премії України ім. Т. Шевченка Шкляр був визнаний лауреатом Шевченківської премії 2011 року, але письменник відмовився її отримати у знак протесту.

 

Шкляр В. Чорний ворон. Залишенець : роман / Василь Шкляр. — Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2014. — 432 с.

Роман Василя Шкляра «Чорний ворон. Залишенець», вперше виданий у 2009 році, відтворює одну із сторінок української історії — збройну боротьбу за Українську державу під жовто-блакитним прапором УНР та чорним прапором  Холодноярської республіки , на якому було написано «Воля Україні — або смерть». Головний герой роману, один з останніх отаманів Холодного Яру, «залишенець» Чорний Ворон — обдарований військовий керівник та відчайдушний боєць.

 

Чорний ворон

Жанр — історична драма

Сценарист — Тарас Антилович

Режисер — Тарас Ткаченко

Рік — 2019

Фільм за однойменним романом-бестселером Василя Шкляра. Розповідається про одну з найдраматичніших і маловідомих сторінок української історії — запеклу боротьбу українських повстанців проти окупаційної комуністичної влади в 1920-х роках, вже після окупації УНР, у Холодному Яру.

 

Володимир Лис «Століття Якова»

Володимир Савович Лис — відомий журналіст, прозаїк, драматург. Народився 26 жовтня 1950 на хуторі поблизу села Згорани, Волинська область.  Його називають справжнім народним письменником і феноменом сучасності. Він є володарем численних престижних літературних премій, багаторазовим призером міжнародного конкурсу «Коронація слова». У літературі Володимир Лис дебютував як драматург, п'ять його п'єс було поставлено в різних театрах України. Йогу перу належать романи: «Айстри на зрубі» (1991), «Романа» (2001), «Маска» (2002), «Продавець долі» (2002), «І прибуде суддя» (2004), «Камінь посеред саду» (2005—2007), «Острів Сильвестра» (2009), «Графиня» (2010), «Соло для Соломії» (2013), «Країна гіркої ніжності» (2015), «Діва Млинища» (2016), « В'язні зеленої дачі» (2019), «Стара холера» (2019), «Обітниця» (2019)… та найкращий роман десятиріччя «Століття Якова» (2010).

 

Лис, Володимир. Століття Якова / Володимир Лис ; передм. О. Забужко. — 5-те вид., стер. — Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2019. — 240 с., іл.

«Століття Якова» — своєрідний епос-біографія одного поліського українця, який за свій столітній вік пережив п'ять держав: Російську імперію, УНР, Польщу, гітлерівську Німеччину, сталінський СРСР. Доживши до держави Україна, він опинився перед лицем і родинної, і національної драми, яка була запрограмована катастрофами XX століття.

У житті старого Якова Меха на короткий час, мов той метелик, з’являється дівча-приблуда. Вона питає, чи любив він колись, — і виринає десь із глибини пам`яті його кохання, і біль втрати, і круговерть війн та режимів, і радощі та горе в родині, і гріхи й каяття…

 

Століття Якова

Жанр — драма, історія

Сценарист — Андрій Кокотюха

Режисер — Светислав «Бата» Недич

Рік — 2016

Екранізація однойменного роману Володимира Лиса. Це надзвичайно хвилююча романтична драма кохання сільського парубка Якова, що розпочалася ще під час польського володарювання на Заході України і тривала до наших днів, основана на справжніх подіях, правдивій історії.

 

Шаміль Алядін «Мердивен»

Шаміль Алядін (1912—1996) — відомий кримськотатарський письменник, поет та громадський діяч. Перший вірш п'ятнадцятирічного поета був опублікований в газеті «Яш къувет» і був присвячений Ісмаїлу Гаспринському, кримськотатарському та тюркському просвітителю, письменнику та педагогу.

1932 року випустив першу книжку віршів «Посміхнулась земля, посміхнулось небо». В 1939 році Шаміль Алядін стає головою Союзу письменників Криму. В 1980—1985 роках очолював літературний журнал «Їлдиз». Автор понад 70 книг прози.

 

Алядін Ш. Мердивен : кримськотатарська проза українською / Шаміль Алядін ; пер. з кримськотатарської і рос. мови. — Київ : «К.І.С.», 2018. —298 с. : іл.

Книжка представляє творчість класика кримськотатарської літератури, письменника, поета і публіциста Шаміля Алядіна (1912—1996).  До видання включено чотири твори: оповідання «Мердивен», роман «Запрошення на бенкет диявола», автобіографічну повість «Я — ваш цар і бог» і публіцистичний нарис «Жертви Кремля», що відображають драматичний життєвий шлях самого автора, і трагічну доля кримськотатрського народу у ХХ столітті.

Ці твори досить повно представляють творчість одного із класиків кримськотатарської літератури, а також дозволяють сучасному українському читачеві не лише замислитися про історичні події, а й емоційно залучитися до розуміння трагічного минулого кримськотатрського народу.

 

Оксана Забужко «Музей покинутих секретів»

Оксана Стефанівна Забужко — письменниця, поетеса, есеїстка, «Золотий письменник України». Народилася 19 вересня 1960 року в місті Луцьк. Лавреатка Національної премії України імені Тараса Шевченка (2019) за книгу «І знов я влізаю в танк...» та Літературної премії Центральної та Східної Європи «Анґелус» (2013) за роман «Музей покинутих секретів». У 2023 році потрапила до списку 100 жінок року за версією BBC.

 

Забужко О. Музей покинутих секретів : роман /Оксана Забужко. — Київ : КОМОРА, 2019. — 832 с.

Цей роман визнано українською та зарубіжною критикою не тільки за найвидатніший твір української літератури доби незалежності, а й за один із найважливіших у всій літературі Східної Європи після падіння комунізму. Нагороджений Центральноєвропейською літературною премією «Анґелус» (2013), перекладений англійською, німецькою, польською, чеською, російською мовами, неодноразово відзначуваний як «книжка року» (в Україні, Німеччині, Швейцарії, Польщі), «Музей покинутих секретів», «роман нобелівського класу» (Newsweek Polska); по праву став візитною карткою нової української літератури. 2020 року швейцарська газета Таґес-Анцайнґер[en] включила роман до переліку 20 найкращих романів XXI століття.

Це — сучасний епос сучасної України: родинна сага трьох поколінь, події якої охоплюють період від 1940-х років до весни 2004-го. Велика література і жорстока правда — про владу минулого над майбутнім, про кохання, зраду і смерть, про споконвічну війну людини за право бути собою.

 

Сергій Жадан «Антена» та «Життя Марії»

Сергій Вікторович Жадан — «Золотий письменник України» (2012). Народився 23 серпня 1974 року у Старобільську (Луганська обл.) Почесний доктор Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна (2022), людина року за версією «Gazety Wyborczej» (2022). Автор романів «Депеш Мод» (2004),  «Anarchy in the UKR» (2005), «Ворошиловград» (2010), «Месопотамія» (2014), «Інтернат» (2017), поетичних збірок «Генерал Юда» (1995), «Цитатник» (1995), «Балади про війну і відбудову: Нова книга віршів» (2001), «Ефіопія» (2009), «Життя Марії» (2015), «Тамплієри» (2015—2016), «Антена» (2018), «Список кораблів» (2020), «Псалом авіації» (2021)…

 

Жадан С. Антена : поезії / Сергій Жадан. — Чернівці : Meridian Czernowitz, 2018. — 304 с.

«Антена» — 80 віршів, написаних автором упродовж двох років. Невідомо, на чому тримається чутливість «Антени», але це 80 спроб упіймати коливання повітря, вловити перетікання в просторі невидимих радіохвиль, відчути на дотик час, у якому ми живемо, яким ми дихаємо, який ми проговорюємо. Час, кожен доторк до якого лишає опік. Час, у якому приватні щоденникові записи можуть виявитися воєнною хронікою, а біблійні історії — ранковими новинами.

Пам’яті всіх, кого позбавили права,

пам’яті всіх, кого викреслили зі списків,

пам’яті всіх, кого випалила серпнева заграва,

кому за жодних режимів не ставитимуть обелісків,

пам’яті тих, кого викинули за кордони,

пам’яті тих, хто говорив із зашитими вустами,

пам’яті тих, хто залишився на лінії оборони…

 

Жадан, Сергій. Життя Марії. Книга віршів і перекладів / Сергій Жадан. — Чернівці : Meridian Czernowitz : Книги — ХХІ , 2015. — 184 с.

Найлегше заняття в часи війни — ненавидіти чужих. Найважче — досягти порозуміння. Навіть зі своїми. Але треба, інакше війна ніколи не закінчиться. А щоб порозумітися необхідно розмовляти. З ким завгодно, як завгодно і про що завгодно. Головне — не втрачаючи людяності. 

У поетичній збірці «Життя Марії» Сергій Жадан розмовляє — про найдорожчі листи і спалені мости, втрачені місця і зруйновані міста. Розмовляє римованими віршами й верлібрами, власними і перекладеними словами. Розмовляє зі своїми й чужими, зі святими й не дуже, з убитими військовими і живими біженцями, з Рільке, Мілошем і, звісно, з нами. Щоб врятувати — якщо не нас, то хоча би наших дітей.

 

Ірен Роздобудько «Райські яблучка»

Ірен Віталіївна Роздобудько — одна із найпопулярніших сучасних українських письменниць, журналістка, сценаристка. Народилася 3 листопада 1962,року у місті Донецьк. Авторка більше 30 книжок для дорослих і дітей, сценаристка понад 10 кінострічок. Лавреатка державної премії імені Івана Огієнка і ще багатьох мистецьких премій. «Золотий письменник України».

 

Роздобудько, Ірен. Райські яблучка : збірка оповідань / Ірен Роздобудько. — Київ  : Нора-Друк, 2023. — 176 с.

Перша частина збірки — це «щоденник» перших десяти днів облоги Києва, які перевернули свідомість мирних мешканців, котрі опинилися в ситуації повномасштабного нападу. Частина тексту написана в режимі «он-лайн», а тому є одним із тисячі свідчень, подекуди — суб’єктивних і особистісних — про час, коли ми і світ ще не знали про масштаби трагедії геноциду і звитягу наступних днів, що ведуть Україну до Перемоги.

«Не знаю, навіщо це мені треба, але весь час з маніакальною наполегливістю я намагаюся пригадати і якимось чином відтворити відчуття під назвою «початок війни». І не те, що сталося після першої чи другої години цього початку, а саме — в першу секунду, коли слів немає. Є лише відчуття.

Часом відтворити відчуття складніше, ніж написати сотню рядків, присвячених подіям. Але відчуття, як на мене, важливіші: слова і події забуваються — відчуття лишаються з тобою до кінця днів.

Отже, воно, те відчуття, було дивним. Спочатку виник звук. Але, на диво, не ззовні — всередині. Він пролунав у нетрях мого сонного організму тихим воркотінням, ніби на груди сіла кішка. Таке собі глухе, якесь утробне воркотіння. Приглушене і водночас — всеохопне, ніби в море вкинули велику каменюку, вона гулькнула вглиб, поширюючи на тисячі кілометрів цей дивний і досі не чуваний звук.

А вже потім пролунав вибух.

Я глянула на годинник — була 5.00 ранку.

І… не встала з ліжка, адже не так давно лягла, бо — «сова».

А потім почався цей перший день — слова і події, які я почала «викидати» в он-лайн щоденник. Навіщо?.. Ще не знаю. Але згодом він перетворився на певну «колективну творчість» з тисячами «вподобайок» — а отже, я зрозуміла, що не одна! Що нас багато. Тут, у Києві. Тих, хто лишився. Тих, кому щоранку писала: «Київ стоїть!»…»

Друга частина збірки розповідає про ментальність і побут мешканців Донеччини. Адже сама авторка народилась і виросла в Донецьку. Його «топографія» тісно пов’язана зі спогадами дитинства і юності письменниці.

«… «Посмішка Диявола» виникає на небосхилі щовечора після заходу сонця. Видовище фантасмагоричне! На темно- синьому полотні небосхилу поволі розгоряється червона зоря. Вона здіймається від землі ніби край неба занурили в діжку з кров’ю.

Кров повільно всотується в полотно щільно сплетених хмар і здіймається вище і вище — аж до тоненького серпика Місяця. Небо над селищем стає фіолетово-пурпуровим, саманові стіни хат потопають у сюрреалістичному мареві. Диявол посміхається! А зсередини землі лунає приглушене гупання його велетенського серця від якого тремтять на покуттях ікони.

 Чи є в цьому степовому, забутому Богом і людьми краю митець або романтик, який би побачив велич і красу в цьому пекельному видовищі? Можливо, ним міг би стати Вінсент Ван Гог. Але той нині розкладає свою палітру «чистого кольору» на виноградниках Арля… Але тут такий є. Один. Не романтик і не художник… Його ім’я вимовляється складно, але з повагою  — Джон Джеймс Юз…».

Третя частина складається з новел, написаних у 2014— 2017 роках, коли пересічні громадяни ставали героями «видимого і невидимого фронту», а показові «герої» — зрадниками. Картатий печворк розмаїтих зрізів суспільства складається з новел, у яких переважає психологія «різних людей», їхніх вчинків, бажань і пошуків сенсу життя…

 

Софія Андрухович «Амадока»

Софія Юріївна Андрухович — письменниця, перекладачка та публіцистка. Народилася 17 листопада 1982 року в Україні в Івано-Франківську в родині письменника Юрія Андруховича. Авторка прозових книжок «Літо Мілени» (2002), «Старі люди» (2003), «Жінки їхніх чоловіків» (2005), «Сьомга» (2007), «Фелікс Австрія» (2014), «Сузір'я Курки» (2016, у співавторстві з Мар'яною Прохасько). 2020 року був виданий новий роман «Амадока».

 

Андрухович С. Амадока : роман / Софія Андрухович. — Львів : Видавництво Старого Лева, 2020. — 832 с.

Книга стала лавреатом книжкової премії «Зустріч: Українсько-єврейська літературна премія» 2023 року.

Понівечений до невпізнаваности в одній із гарячих точок на Сході України, герой роману «Амадока» тільки дивом залишився живим. Це сумнівна втіха, оскільки важкі травми призвели до повної втрати пам’яті: чоловік не пам’ятає ні свого імені, ні звідки походить, не пригадує жодної близької людини, жодного фрагмента свого попереднього життя. Таким його і віднаходить жінка, любов і терпіння якої здатні творити дива: сягати найглибших пластів забуття і спогадів, поєднувати розрізнені клапті понівеченої свідомості, зшивати докупи спільну історію.

Амадока — найбільше в Європі озеро, розташоване на території сучасної України, вперше згадане Геродотом і впродовж кількох століть відтворюване на мапах середньовічними картографами, аж до свого раптового і цілковитого зникнення. Яким чином безслідно випаровуються великі озера, як зникають цілі світи, цілі культури — і що залишається натомість? Чи може існувати зв’язок між єврейською Катастрофою Східної Європи і знищенням української інтеліґенції в часи сталінських репресій? Чи може забуття однієї людини сягати на кілька поколінь під землю? Чи пов’язують нас знаки і шрами понівеченої пам’яті? Чи здатні любов і терпіння дати змогу торкнутися свідомості іншої людини?

 

Людмила Петрушко «Укриття»

Людмила Анатоліївна Петрушко (1991) —  наукова співробітниця відділу кодикології та кодикографії Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського , заступниця голови Ради молодих вчених НБУВ. Кандидат історичних наук (2019). Тема дисертації: «Емоційний світ у Києво-Печерському патерику: печаль і сльози».

Роман «Укриття» створено та видано на виконання розпорядження Президента України від 30 травня 2025 року № 75/2025-рп «Про призначення грантів Президента України молодим діячам у галузі театрального, музичного, циркового, образотворчого мистецтва, а також молодим письменникам і майстрам народного мистецтва для створення і реалізації творчих проєктів» та наказу МКСК від 16.09.2025 № 771 «Про гранти Президента України молодим письменникам для створення і реалізації творчих проєктів»

 

Петрушко Л. Укриття : роман / Людмила Петрушко. —  Київ : Видавництво Ліра-К, 2025. —  256 с.

Дія книжки розгортається на тлі сучасної російсько-української війни. Головна героїня — молода українка Оксана, яка створює школу «Щасливе дитинство» та прагне дарувати радість і підтримку дітям навіть у часи тяжких випробувань.

«Однак, не відомо, чи стала б Оксанка саме вчителькою початкових класів, якби не дві сестрички-близнята. Їхня поява пробудила в ній особливу любов до маленьких діток, що вона вже не сумнівалася, ким хоче стати. Спершу вона була для них нянечкою, потім вихователькою, а відтак і вчителькою. Ніхто її до того не змушував, просто в неї прокинулися материнські почуття, і вона виливала їх на дорогих серцю Вірочку та Надійку. Так у неї з’явилися справжнісінькі учні, які реально чули її, повторювали за нею, поступово все розуміли і мали значні успіхи. завдяки старшій сестричці дівчатка вже йшли до школи, уміючи добре читати, рахувати і писати, знаючи багато віршів і пісень і навіть чимало творів із програми й не тільки.

Спочатку Оксана вступила в педагогічний коледж, де отримала блискучу школу під керівництвом кращих викладачів. Після того продовжувала здобувати — уже вищу освіту — в університеті Шевченка… Після  закінчення університету їй пропанували вступити до аспірантури. Однак вона не бачила себе кабінетним ученим, теоретиком. Навпаки, прагнула вчителювання. Хотіла втілити в життя все побачене і почуте, а також відпрацьоване на практиці, і цим ощасливити своїх учнів…

Школа Оксани Терещенко успішно працювала вже п’ятий рік… Тут знайшли простір для гармонійного розвитку надзвичайно багато учнів…Школа розширилася. Тут уже була не лише початкова, а й середня ланка. З’явилися нові вчителі так само професіонали і з великою любов’ю до учнів.

Настав лютий 2022 року…».

Значна частина подій відбувається у шкільному укритті, але назва твору має багатошарове, метафоричне значення. Авторка пропонує читачам самостійно відкрити приховані сенси — захист і вразливість дитинства, силу любові, глибину патріотизму та духовного вибору в умовах війни.

 

Мирослав Дочинець «Синій зошит. Аркуші днів світящих»

Мирослав Іванович Дочинець — «Золотий письменник України» (2012). Народився 3 вересня 1959 у місті Хуст Закарпатської області. Лавреат Національної премії України імені Тараса Шевченка 2014 року за романи «Криничар. Діяріюш найбагатшого чоловіка Мукачівської домінії» та «Горянин. Води Господніх русел», Міжнародної літературної премії «Карпатська корона» (2004), премії «Українська книжка року» у номінації «За видатні досягнення у галузі художньої літератури» за видання «Синій зошит. Аркуші днів світящих» та «Лад» (2016).  Автор книг: «Гірчичне зерно» (1989), «Мукачево і мукачівці» (1994), «Роса на фігових листках» (1995), «Руки і душа та інші невигадані жіночі історії» (2011), «Вічник. Сповідь на перевалі духу» (2012), «Світован. Штудії під небесним шатром» (2014), «Світло семи днів» (2018)…

 

Дочинець М. Синій зошит. Аркуші днів світящих / Мирослав Дочинець. — Мукачево : Карпатська вежа, 2017. — 184 с.

Ця книга — крихти спостережень, одкровень, зауваг і мудрих приписів, «кристали днів світящих» чоловіка великого вродженого обдарування і світотворчого вишколу, якого називали «незнищенним стариком», карпатським Сократом, Вічником і Світованом. За сто літ він світ перейшов уздовж і впоперек, торуючи дорогу до самого себе. Ці записи — те, що не ввійшло ні до Заповітів, ні до Сповіді на перевалі духу, ні до Штудій під небесним шатром.

«Світован. А може це слово від того, що на дорогах світу він світив собі та іншим? У цьому, власне, й корінь його простої й рятивної науки: шукати врадування, вилущати з соломи нашої юдолі зерно радості і передавати це словом. Бо всі головні слова — або поклик або розрада.

І головним його покликом було — стати доконечно тою людиною, якою нам суджено бути. Наповнювати собою порожнечу у собі. І заповнювати порожнечу світу собою. А розрада — в найпростішому: відчувати, що ти живий! І яким би світ не був, не треба забувати, що він — Божий».

 

Підготувала К. В. Бондарчук, завідувачка читального залу.