Світ педагогічних ідей Софії Русової : 170 років від дня народження видатної української просвітительки

 

«Від юних літ і до глибокої старості вона була незламно вірною українській ідеї і залишила нам мудрі настанови педагога і вченого, які й сьогодні мають будити у нас жагу пізнання, любові до землі, на якій ти народився, жив і творив» (Василь Шендеровський, український історик науки, доктор фізико-математичних наук, професор)

 

Серед діячів педагогічно-просвітницького руху в Україні кінця ХІХ—перших десятиріч ХХ століття одне з чільних місць по праву належить Софії Федорівні Русовій, теоретику і практику дошкільної й позашкільної освіти, активний учасниці політичного й культурного життя доби Української революції 1917— 1921 років, невтомний діячці жіночого руху в Україні.

Софія Русова (дівоче прізвище Ліндфорс) народилася 18 лютого 1856 року в селі Олешні на Чернігівщині в родині відставного офіцера Федора Ліндфорса, шведа за походженням, та француженки Ганни Жерве, яка рано пішла з життя, і в маленької Софії не залишилося в пам’яті навіть материнського образу. Невдовзі батько вирішив переїхати до Києва, де десятирічна Софія відразу вступила до третього класу Фундуклеївської гімназії, яку закінчила з золотою медаллю.

Духовно Софія була дуже близька зі своєю сестрою Марією, старшою від неї на дванадцять років, яка й замінила їй матір. Взимку 1871 року несподівано помирає батько. Сестри Марія й Софія Ліндфорс вперше вирішують питання: як житі далі? Не маючі спеціальної освіти і практичного досвіду у вихованні дітей п’ятнадцятирічна Софія разом з сестрою відкриває у Києві перший дитячий садок. 1 вересня 1871 року до цього приватного закладу завітало близько 20 вихованців, здебільшого дітей української інтелігенції. Серед них, зокрема були дочки відомого діяча літератури і театру Михайла Петровича Старицького, Марія та Людмила.

Знайомство з родиною Старицьких мало вирішальне значення у житті Софії. Вона опинилася в колі видатних українців, серед яких були: етнограф Федір Вовк, доцент Київського університету Михайло Драгоманов, письменник і педагог Іван Нечуй-Левицький та майбутній  вчений-статистик, етнограф, фольклорист, а на той час викладач грецької мови 1-ої київської гімназії Олександр Русов. Пізніше Софія Федорівна згадувала: «Він перший відкрив мені красу української народної поезії, заговорив до мене українською мовою і без довгих промов та пояснень збудив у мене ту любов до нашого народу, яка вже ніколи не покидала мого серця й кермувала всією моєю працею довгі літа».

Практична педагогічна діяльність Софії Ліндфорс після київського дитячого садка мала своє продовження спочатку у двох школах Петербурга, куди молода дівчина поїхала слідом за своїм нареченим Олександром Русовим і де обвінчалася з ним 30 серпня 1874 року. Потім викладала у приватних дитячих садках, на вечірніх курсах для юнаків, в рідній Олешні, у Київському кадетському корпусі та інших навчальних закладах.

Так склалося, що родині Русових доводилося часто переїжджати. Лише протягом другої половини 1870-х — першої половини 1880-х років серед їхніх адрес були, зокрема, Чернігів, хутір у Борзнянському повіті на Чернігівщині, Київ, Одеса, Єлисаветград, Катеринослав, Херсон. Часта зміна місця проживання була пов’язана з роботою Олександра Русова та політичною діяльністю Софії Федорівни, що призвела до кількох арештів і постійного нагляду поліції .

Кінець 1880-х — початок 1890-х років сім’я Русових прожила в Харкові. Тут Софію Федорівну захопила робота в Харківському товаристві поширення в народі грамотності, членами якого була значна частина місцевої інтелігенції. У 1902 році Русови оселяються в Санкт-Петербурзі, де Софія Федорівна стає не лише свідком, а й безпосереднім учасником активізації громадського руху, спричиненого подіями 1905—1906 років.  Саме в цей час завдяки заходам Благодійного товариства для видання загальнокорисних і дешевих книг побачив світ «Український буквар» Софії Русової. У передмові вона зазначала, що в основі букваря лежить розробка одного з найкращих українських філологів Олександра Опанасовича Потебні, який працював над підручником для недільних шкіл, ще в 60-х роках ХІХ століття. Тоді книжка опублікована не була, тому укладачка лише доопрацювала рукопис Олександра Потебні.

Весною 1909 року Софія Русова слідом за чоловіком, якому запропонували читати курс статистики у новоствореному Комерційному інституті, повертається до Києва. Це був тяжкий період для Русових, оскільки на початку року передчасно обірвалося життя їх старшого сина Михайла. Софія Федорівна рік викладала в Комерційному інституті французьку мову, яку добре знала з дитинства. Потім працювала у комерційній школі  І Учительського товариства. Як напише Софія Федорівна Русова у своїх споминах, це були роки, коли її життя все тісніше пов’язувалося з педагогікою.

Трагедія Першої світової війни не обійшла стороною і сім’ю Русових. 8 жовтня 1915 року в Саратові, куди родина евакуювалася разом із Комерційним та Фребелівським педагогічним інститутами, помер Олександр Русов. Поховавши чоловіка на Байковому цвинтарі в Києві, Софія Русова повертається до Саратова, де продовжує читати педагогічні предмети в Фребелівському інституті, виступати з лекціями на курсах, які влаштовували різні місцеві організації, опікуватись українським студентством.

Події Лютневої революції 1917 року Софія Федорівна зустріла в Києві, де знову працювала викладачем педагогічних дисциплін у Фребелівському педагогічному та французької мови в Комерційному інститутах.  8 квітня 1917 року на Всеукраїнському національному конгресі Софію Русову обирають від просвітницьких організацій Києва членом Української Центральної Ради, яка виступила лідером національно визвольного руху 1917—1918 років та виконувала роль вищого законодавчого держаного органу Української Народної Республіки. Водночас на запрошення генерального секретаря освіти першого українського уряду Івана Матвійовича Стешенка вона очолює департамент дошкільної і позашкільної освіти Генерального секретарства (Міністерства) освіти. Крім того, Софія Федорівна Русова виступає як організатор та керівник Всеукраїнської учительської спілки, входить до редакційної колегії журналу «Вільна українська школа».

Бурхливі події Громадянської війни не дозволили реалізуватися педагогічним прагненням Софії Русової. Після кількох переїздів разом із Міністерством освіти Софія Федорівна на початку березня 1919 році опинилась у Кам’янці-Подільському, який на той час ще був столицею Української Народної Республіки. Тут вона викладала в учительської семінарії та Кам’янець-Подільському державному університеті, опікувалася дитячими садками. 

Але так склалися обставини, що у грудні 1921 року Русова разом із онукою Олею нелегально перейшла річку Збруч — тодішній кордон між Радянською Україною і Польщею. Так для неї розпочався еміграційний період життя. Після нетривалого перебування в Бадені та Подєбрадах Софія Федорівна в 1923 році переїхала до тогочасного центрального осередку української еміграції — Праги, яка і стала постійним місцем її проживання та педагогічної діяльності на протязі довгих років, сповнених тугою за Батьківщиною та постійними пошуками засобів для існування.

Творча енергійність Софії Русової вражає. За роки еміграції у видавництвах і періодичних виданнях Лейпцига, Праги, Подєбрадів, Філадельфії, Варшави, Парижа, Львова, Коломиї, Ужгорода, Мукачева, Чернівців побачили світ 165 її друкованих праць. Серед них підручники з географії та французької мови, праці з теорії та практики дошкільного виховання. Водночас Софія Федорівна викладала у вищих навчальних закладах, які були створені в Чехословаччині українською еміграцією. В Український господарський академії (Подєбради) вона читала французьку мову, а в Українському високому педагогічному інституті імені Михайла Драгоманова (Прага) — теорію та історію педагогіки, дидактику, дошкільне виховання, спецкурс «Національна школа Чехословаччини й інших слов’янських народив», вела факультатив із французької мови. Лекції, прочитані нею у 1924—1925 роках, увійшли до книги «Дидактика», що вийшла 1925 року у Празі у видавництві «Сіяч».

У 1932 році  вона підготувала надзвичайно важливу статтю «Національна школа», яка має велике значення і сьогодні. У 1935 році в Коломиї вийшло перше видання книги Софії Федорівни «Наші визначні жінки». Праця присвячена життєвому і творчому шляху видатних українок, як Наталія Кобринська, Олена Пчілка, Дніпрова Чайка, Христина Алчевська, Ольга Кобилянська, Леся Українка.

З 1937 року і до останніх днів Софія Русова — почесний голова Всеукраїнського Союзу Українок. 5 лютого 1940 року обірвалося життя Софії Федорівни Русової, але залишилися її педагогічні концепції, ідеї, думки. Вчений-педагог Софія Русова стверджувала: «Нація народжується коло дитячої колиски, лише на рідному ґрунті, серед рідного слова, пісні здатна вирости національно-свідома дитина».

 

Цікаві факти з біографії Софії Русової

Софія Федорівна мала видатні музичні здібності і мріяла вступити до консерваторії. І хоч вона обрала долю педагога, музика не полишала її ніколи. Любов до музики зближує молоду вчительку із сім’єю видатного композитора Миколи Віталійовича Лисенка. Сестри Ліндфорси наймали у Києві великий дім з простою світлицею, де влаштовувалися всілякі сходини членів гуртка, людей з передовими поглядами, а іноді і невеликі концерти. Саме тут збирав на репетиції свій хор і Микола Лисенко, тут же в 1872 році було задумано створення трупи аматорів, які ставили самостійно вистави. Софія увійшла в коло української інтелігенції, що згодом утворила «Стару Громаду».

У цей час, на заняттях музичного гуртка, Софія познайомилася з гімназійним учителем Олександром Русовим, якого за чудовий голос і добру веселу вдачу Микола Лисенко і Павло Чубинський звали «Саша Ангел». На весіллі Олександра і Софії за батька і матір були Микола і Ольга Лисенки. Композитор до цієї події написав рапсодію на мотив народної пісні «Ой, глибокий колодязю, золотії ключі». Це була перша українська рапсодія, і вона нагадує українську думу. Музичний твір був присвячений Софії, і його виконання стало найкращим подарунком на весілля Русових.

1876 року, завдяки зусиллям Федіра Вовка, Олександра і Софії Русових у Празі побачило світ двотомне видання «Кобзаря» Тараса Шевченка. Перший містив твори, дозволені до друку, а другий — заборонені поезії, що раніше не друкувалися. Друкарня «Народніх Лістів» «ласкаво згодилася друкувати «Кобзаря», і Ол. Ол. заходився впорядкувати матеріяли Вовка, часто написані на маленьких шматках паперу. Деякі вірші знайдено було в кількох варіантах, з ріжними змінами, що відріжняли їх від авторського оригіналу… Непомітно летів час, вже наближалось до кінця друкування І і ІІ тому «Кобзаря», треба було міркувати, яким способом перевезти це перше видання на Україну…».

Оцінюючі власний педагогічний досвід Софія Федорівна Русова зазначала, що у педагогічній діяльності вона постійно шукала чогось нового і творчого: «Я викладала на свій лад, переводячи на практиці великі думки філософів, педагогів чи то була географія, чи французька мова, — я всього навчала без підручників і захоплювала учнів усякого віку, і малих по дитячих садках, і дорослих на вечірніх курсах недільних шкіл. Я ненавиділа рутину, формальну дисципліну. Може в цьому були й мої помилки і мій успіх. Душа дітей, їх задоволення — от що чарувало мене. Коли я оповідала і бачила усі їх ясні очі, звернені до мене, блискучі від зацікавлення і задоволення, то й я відчувала це задоволення; коли я гралася з ними, то теж разом із ними переживала хвилювання тієї чи іншої гри».

«Український буквар» Софії Русової перевидавався тричі (1917, 1918, 1919), двічі — «Початкова географія (обидва рази у 1918 році). Також завдяки Софії Федорівні бібліотека шкільної літератури поповнилась «Початковим підручником французької мови задля самонавчання і перших класів гімназії з французько-українським словарем» (1918) та «Першою читанкою для дорослих для вечірніх та недільних шкіл» (1918),  на допомогу вчителям і вихователям були надруковані її праці «Про колективне та групове читання» (1917), «Методика початкової географії» (1918), ґрунтовне дослідження «Дошкільне виховання» (1918), окремою книжкою з назвою «Позашкільна освіта» (1918) вийшли лекції, які Русова прочитала на позашкільному факультеті Київського педагогічного інституту.

 

Ювілейна монета «Софія Русова»

Ювілейна монета «Софія Русова» номіналом 2 гривні присвячена 160-річчю від дня народження видатного українського педагога в галузі дошкільного виховання, громадсько-освітнього діяча, письменниці, історика, етнографа, мистецтвознавця, літературного критика, однієї з організаторів жіночого руху, яка присвятила своє життя створенню національної системи виховання й освіти.

Дата введення в обіг — 18 лютого 2016 року

Автори — художники: Таран Володимир, Харук Олександр, Харук Сергій; скульптори: Атаманчук Володимир, Іваненко Святослав

Серія — «Видатні особистості України»

На аверсі монети розміщено вислів Софії Русової: «У ЖИТТІ КОЖНОЇ/ ШЛЯХЕТНОЇ ЛЮДИНИ/ МАЄ СВІТИТИ ВЕЛИКА/ ЯСНА ЗІРКА:/ ЩАСЛИВА ДОЛЯ/ РІДНОГО/ КРАЮ» (унизу); ліворуч — лампа як символ просвітництва.

На реверсі монети зображено портрет Софії Русової, під яким написи: «СОФІЯ РУСОВА/ 1856—1940».

 

Література про життя та діяльність Софії Русової

Русова С. Мемуари / Софія Русова ; Полтав. обл. об’єднання Всеукр. т-ва «Просвіта» ім. Т. Шевченка. — Полтава : РІК, 2018. — 312 с. — (Просвітницька книгозбірня. Книга № 11).

Спогади Софії Русової занурюють сучасного читача у добу передреволюційного відродження поневоленої і роздертої поміж різними окупантами української нації та Української революції 1917— 1921 років. Напружена, у неймовірно важких і складних умовах, просвітницька, культурна, освітня праця української інтелігенції привела до найвищого прояву українського духу — національно-визвольної збройної боротьби з різними поневолювачами України. І хоча вона закінчилася трагічно, та подвиг борців попри всі старання окупантів стерти його з народної пам’яті, завжди залишався прикладом жертовної боротьби за визволення України з російської неволі і джерелом духу правди і любові до поневоленої Вітчизни.

 

Русова С. Вибрані педагогічні твори / Софія Русова ; вступ. ст. Олени Проскурової. — Київ : Освіта, 1996. — 304 с.

«Бути гарним педагогом — це бути справжнім реформатором майбутнього життя України, бути апостолом Правди і Науки».

До збірки увійшли праці про дошкільне виховання і школу видатного українського педагога і громадського діяча Софії Русової.

 

Зайченко І. В. Педагогічна концепція С. Ф. Русової : монографія / Іван Васильович Зайченко. — Київ : Видавництво Ліра-К, 2016. — 216 с.

На багатому джерелознавчому матеріалі ґрунтовно розкривається життєвий шлях, педагогічна діяльність, творчість і педагогічна концепція Софії Федорівни Русової (1856— 1940) —  однієї з найуславленіших дочок України.

Книга адресується вчителям, студентам і викладачам педагогічних навчальних закладів, науковцям у галузі теорії і історії педагогіки, працівникам дошкільних дитячих закладів, інститутів підвищення кваліфікації та перепідготовки вчителів, іншим освітянам, усім, хто цікавиться історією і сучасністю освіти, школи й педагогіки.

***

• Антонець М. Б. Русова Софія Федорівна (1856—1940) // Українська педагогіка в персоналіях : у 2 кн. Кн. 2 : навч. посіб. / за ред. О. В. Сухомлинської. — Київ : Либідь, 2005. — С. 136—145.

• Видатна просвітителька [Софія Русова (1856—1940)] // Шендеровський В. Нехай не гасне світ науки / Василь Шендеровський ; за ред. Е. Бабчук. — Київ : Смолоскип, 2004.— С. 279—287.

• Гонюкова Л. Педагог і громадська діячка Софія Русова / Лілія Гонюкова, Тетяна Конончук // Українки в історії / за ред. В. Борисенко. — Київ : Либідь, 2004. — С. 72—77.

• Ідеї про диференційований підхід в українській школі доби визвольних змагань (1917 —1912)  // Диференційований підхід в українській школі (кінець ХІХ  — перша третина ХХ ст.) : монографія / авт. кол. : Сухомлинська О. В., Дічек Н. П., Березівська Л. Д., Гупан Н. М., Бондар Л. С., Антонець Н. Б., Філімонова Т. В., Антонець М. Я., Куліш Т. І., Шевченко С. М. — Київ : Педагогічна думка, 2013. — С. 246 —289. 

• Ідея національної школи С. Русової // Левківський М. В. Історія педагогіки. —2-е вид., допов. : підручник / Михайло Васильович Левківський. — Київ : Центр навчальної літератури, 2006. — С. 265—266.

• Ліндфорс (Русова), Софія. Дещо зі спогадів за М. П. Драгоманова // Михайло Драгоманов у спогадах / уклали І. С. Грищенко, В. А. Короткий. — Київ : Либідь, 2012. — С. 88—91.

• Осташко Т. С. Русова Софія Федорівна (1856—1940)  / Т. С. Осташко, В. І. Кізченко // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол. : В. А. Смолій (голова) та ін. ; Ін-т історії України НАН України. — Київ : Наук. думка, 2009. — Т. 9 : Прил — С. — С. 382.

• Розвиток національної освіти і педагогічної думки в Українській Народній Республіці (1917—1920 рр.)  // Медвідь Л. А. Історія національної освіти і педагогічної думки в Україні : навч. посіб. / Медвідь Людмила Андріївна. — Київ : Вікар, 2003. — С. 225—254.

• Русова Софія Федорівна (1856—1940) // Верстюк В. Діячі Української Центральної Ради / Владислав Верстюк, Тетяна Осташко : бібліографічний довідник. — Київ : б. в., 1998. — С. 153—154.

• Русова Софія Федорівна (1856—1940) // Шаров І. Вчені України : 100 видатних імен / Ігор Шаров. — Київ : АртЕк, 2006. — С. 350—352. 

• С.  Ф. Русова про національну систему освіти та виховання // Любар О. О. Історія української школи і педагогіки : навч. посіб. / О. О. Любар, М. Г. Стельмахович, Д. Т. Федоренко ; за ред. О. О. Любара. — Київ : Знання, КОО, 2003. — С. 317—323.  

• Софія Русова (1856—1940) // Сисоєва С. О. Нариси з історії розвитку педагогічної думки : навч. посіб. / Світлана Сисоєва, Ірина Соколова. — Київ : Центр навчальної літератури, 2003. — С. 197—204.

• Софія Федорівна Русова (1856—1940)  // Персоналії в історії національної педагогіки. 22 видатних українських педагоги : підручник / А. М. Бойко, В. Д. Бардінова та ін. ; під заг. ред. А. М. Бойко. — Київ : ВД «Професіонал», 2004. — С. 321—335.

Підготувала К. В. Бондарчук, завідувачка читального залу.