«Щастя — це те чудове відчуття, коли все йде як треба, коли всі життєві віражі та нерівні краї досконало підходять один до одного. Впродовж цих, часто надто коротких, спалахів справжнісінького щастя всі думки у вашій голові узгоджено співіснують, і ви були б не проти, якби час завмер і ця мить була вічною…» (Мо Гавдат «Формула щастя»)
20 березня щорічно відзначається
Міжнародний день щастя, проголошений Організацією Об’єднаних Націй 28 червня
2012 року. Ідея святкування надійшла з Королівства Бутан, що відоме своєю
концепцією Валового Національного Щастя. Це поняття було введено в ужиток як
неофіційна державна філософія Бутану четвертим королем цієї країни Джігме
Сінг'є Вангчук в 1972 році. Свято покликане підкреслити важливість щастя як
фундаментальної мети людства та необхідність врахування добробуту при оцінці
економічного розвитку.
А як зупинити мить щастя… Про це мріяли
люди ще в давнину та сподіваються і сьогодні… Цікаві ідей і практичні поради ви
знайдете у книжках досвідчених фахівців:
Мо Гавдат «Формула щастя: спроектуй свій шлях до радості», Ґретхен Рубін
«Проект Щастя» та Джон М. Готтман, Нен Сільвер «Сім принципів щасливого шлюбу».
Зворушливі історії літературних героїв
дарують всесвітньо відомі письменники минулого і сучасності: Еміль Золя «Дамське
щастя», Іван Франко «Украдене щастя», Аньес Мартен-Люган «Щасливі люди читають
книжки і п’ють каву», Дженні Колган «Маленька книгарня щастя».
Мо Гавдат «Формула щастя: спроектуй свій
шлях до радості»
Мохаммед «Мо» Гавдат (1967) —
американський комп'ютерний науковець, підприємець та письменник. Колишній
комерційний директор компанії Google X. Саме тут розробляються окуляри
доповненої реальності, безпілотні автомобілі та нейронні мережі. Щастя стало
для Мо таким самим «авантюрним» проектом. Розбираючи цей проект на частинки,
роздивляючись одну за одною проблеми, що заважають його втіленню, крок за
кроком він показує, як можна радіти життю щохвилини — навіть тоді, коли воно
завдає удару.
Немає значення, багатий ви чи бідний,
високий чи низький, чоловік чи жінка, молодий чи старий. Немає значення, звідки
ви родом, чим ви займаєтеся у життя, якою ви розмовляєте мовою або які пережили
трагедії. Де б ви не були, ким би ви не були, ви хочете бути щасливим!
А що як щастя — не манна з неба, не
філософська категорія й навіть не хімічний процес? Що вийде, коли подивитися на
нього як на інженерний проект? Чи існує алгоритм, математична формула, що дозволяє
самостійно побудувати своє щастя, незважаючи на зовнішні обставини? Так, каже
автор цієї дуже логічної — і разом з тим неймовірно щирої й зворушливої книжки.
Ми думаємо про щастя як про пункт
призначення, якого треба досягти, коли ж насправді в цьому пункті все тільки
починається.
Чи було колись так, що ви шукали свої
ключі, а врешті-решт зрозуміли, що вони весь цей час знаходилися у вашій
кишені? Пам’ятаєте, як ви розчищали робочий стіл, шукали під канапою і що довше
не могли їх знайти, то сильніше засмучувалися? Ми займаємося тим самим, коли
силкуємося шукати щастя «десь там», а, по суті, щастя там, де воно було завжди:
в нас самих, як особливість базової конструкції нашого виду.
Озирніться на ваш власний досвід.
Воскресіть у пам’яті часи, коли вас ніщо не дратувало, ніщо не хвилювало, ніщо
не засмучувало. Часи, коли ви були щасливі, спокійні та розслаблені. Справа в
тому, що для щастя ви не потребуєте приводу. Вам не потрібна перемога вашої
команди на світовому чемпіонаті. Вам не треба великого просування по службі,
або побачення, або яхти з вертолітним майданчиком. Все, чого ви потребуєте —
ніяких підстав бути нещасливим. Іншими словами: щастя — це відсутність нещастя,
щастя — це ваш стан за замовчуванням…
Ґретхен Рубін «Проект Щастя»
Ґретхен Крафт Рубін (1965) — відома
американська письменниця, блогерка, лектор. Авторка біографічних книжок про
Вінстона Черчилля і Джона Кеннеді, а також кількох бестселерів New York Time
про щастя, звички й людську природу, серед яких «Краще ніж до того», «Проект Щастя»,
«Щасливіше вдома». У світі продано понад 2 млн друкованих та електронних
примірників її книжок. Досліджуючи щоденні звички людей, у своїх книжках вона
пропонує цікаві ідей і практичні поради, що поєднують новітні дослідження,
давню мудрість і її власний досвід, про те, як зробити своє життя кращим.
«Проект Щастя» — це певний ключ до змін у
вашому житті. Відкриває його підготовчий етап: ви розкладаєте по поличках усе,
що дарує вам радість, задоволення, почуття власної значущості, а що — почуття
провини, гнів, нудьгу чи сум. За ними іде другий етап — це ухвалення рішень: ви
визначаєте конкретні кроки, покликані зробити вас щасливими. І вже після цього
настає найцікавіша стадія — втілення задуманого у життя.
Одного дощового дня в міському автобусі
Ґретхен Рубін запитувала себе: «Чого я хочу від життя?». І зрозуміла, що
передовсім хоче бути щасливою. Так незвично було роздумувати над щастям, але
вона вирішила присвятити цілий рік Проекту Щастя, який змінить її життя. І
дійшла простої істини: працюючи над собою щодня, згідно плану, ви маленькими
кроками наблизитеся до своїх мрій, здобудете на цьому шляху впевненість у собі,
підтримку і визнання близьких вам людей.
«Проект Щастя» — це книга ідей, яка
синтезує тисячолітню мудрість та наукові дослідження, практичні поради та
безцінний досвід жінки, яка, схоже, зрозуміла, що маленькі життєві зміни
приводять за собою великі. От лише кожному варто вирішувати, що саме обрати і
записати у свій проект, аби, зреалізувавши його, відчути себе по-справжньому
щасливим.
Джон М. Готтман, Нен Сільвер «Сім
принципів щасливого шлюбу»
Джон Мордехай Готтман (1942) —
американський психолог, почесний професор Вашингтонського університету, відомий
своїми дослідженнями стабільності шлюбу та передбачення розлучень. Почесний
професор з питань психології Вашингтонського університету. Разом із Джулі
Шварц-Готтман є співзасновником і керівником Інституту Готтмана. У 2007 році
був визнаний одним з 10 найвпливовіших психотерапевтів останньої чверті
минулого століття.
Нен Сільвер — авторка, блогерка й
журналістка, колишня головна редакторка журналу Health. У своїх статтях
досліджує тематику стосунків і здоров’я, а також сучасні проблеми виховання
дітей.
Написання «Сім принципів щасливого шлюбу»
ґрунтується на дослідженні, що дістало підтримку з боку Національного інституту
психічного здоров’я і Департаменту наукових досліджень у галузі поведінкових
наук.
Джон Готтман здійснив революцію в аналізі
й прогнозуванні шлюбу, у межах експерименту спостерігаючи за звичками подружніх
пар. Він окреслив сім принципів, які допоможуть проаналізувати й зміцнити
стосунки під час кризи. Автор пропонує: поглиблювати дружбу, яка лежить в
основі будь-якого шлюбу; посилювати власні «мапи кохання»; зберігати любов і захоплення
партнером; повертатися обличчям одне до одного, а не бігти геть; давати
партнерові змогу керувати ситуацією; завжди знаходити вихід із глухого кута;
формувати спільне бачення. Результати одного з досліджень свідчать, що 63
відсотки чоловіків і жінок, які прочитали «Сім принципів щасливого шлюбу»,
визнали: завдяки цим рекомендаціям їхній шлюб змінився на краще.
У книжці ви знайдете пояснення, важливі
доповнення й переглянуті ідеї щодо чинників, які спричиняють стреси й
напруження в житті сучасних пар. Для кожного принципу були розроблені анкети (з
високими показниками надійності й достовірності), тож ви самотужки зможете
оцінити стан того чи того аспекту у ваших стосунках, а також нові й перероблені
вправи, спрямовані на їх покращення. Ці вправи були ретельно перевірені в
роботі з багатьма парами на семінарах в Інституті Готтмана й під час сеансів
сімейної терапії, проведених спеціалістами інституту.
Однією із сильних сторін представленого в
«Семи принципах щасливого шлюбу» підходу є його універсальність — можливість
застосування на різних етапах стосунків. Ця книжка для неодружених, які
прагнуть «дорожнього випробування» стосунків до будування тривалого союзу. Ця
книжка для тих, хто вже побудував тривалі стосунки і прагне зміцнити їх і
захистити те, що має. «Сім принципів щасливого шлюбу» допоможуть зберегти
зв'язок між партнерами, котрі проходять крізь докорінні зміни й суттєві
проблеми в житті. Виконання рекомендацій, поданих на сторінках книжки, допоможе
шлюбу, що опинився в суттєвій небезпеці.
***
Еміль Золя «Дамське щастя»
Еміль Золя (1840—1902) — відомий
французький письменник-натураліст, критик і політичний активіст. Вершиною його
літературної творчості став цикл із двадцяти романів — «Ругон-Маккари»
(1871—1893). Кожен роман циклу є самостійним твором, проте всі разом вони
складають цілісну «роман-епопею» з широкою панорамою життя Франції 1850—1870-х
років.
Еміль Золя задумав «Ругон-Маккарів» як
«природну і соціальну історію» родини, що розгалужується на дві гілки —
законних Ругонів та позашлюбних Маккарів. На сторінках романів письменник
детально змальовує різні прошарки французького суспільства часів Другої
імперії: від низів — життя паризьких нетрів, робітничих кварталів і селянства —
до вищих щаблів — світу фінансистів, політиків і аристократії.
«Дамське щастя» — одинадцятий і
найвідоміший роман з циклу «Ругон-Маккари» завжди популярного Еміля Золя.
Вперше був опублікований 1883 року. У романі зображено з дивовижною
експресивністю становлення сучасної роздрібної торгівлі, усі пастки, які вона
вправно розставляє на легковірних покупців в універсальних магазинах.
І водночас це зворушлива історія палкого,
відданого, ніжного, сором’язливого, цнотливого і несамовито гордого кохання
простої продавчині з провінції до власника та директора великого і розкішного
магазину, прообразом якого ще й досі можна помилуватись, відвідавши паризький
універмаг «Printemps».
І, звичайно, і тло, і один з головних
героїв роману — сам Париж, його перебудова, прощання з запліснявілою давниною,
відкриття просторів майбутнього.
Під пером письменника оживають картини
життя Парижа кінця ХІХ століття. «Деніз ішла пішки з вокзалу Сен-Лазар, потяг
із Шербура привіз її туди разом із двома братами, цілу ніч їм довелося
просидіти на твердій лаві вагона третього класу. Тримала за руку Пепе, а Жан
ступав позаду, всі троє були втомлені дорогою, розгублені й перелякані серед
широкого Парижа, задирали носа до будинків і запитували на кожному перехресті,
як пройти на вулицю Мішодьєр, де жив їхній дядько Бодю. Але, вийшовши нарешті
на площу Гайон, дівчина з подиву аж зупинилася…
Усі троє так і прикипіли до землі… На розі
вулиць Мішодєр і Нев-Сент-Огюстен стояв магазин новинок, вітрини якого
спалахували яскравими барвами серед лагідного й блідого жовтневого дня… цей
магазин, на який так несподівано натрапила, ця величезна, як на неї, споруда,
підносила серце, сповнювала захвату, схвилювала, зацікавила, дівчина забула про
все інше. На зрізаний грані будинку, яка виходила на площу Гайон, високі двері,
скляні геть усі, сягали проміж прикрашених позолотою вигадливих візерунків аж
до другого поверху. Дві алегоричні постаті, дві усміхнені жінки з голими,
закинутими назад шиями, розгортали вивіску: «Дамське щастя». Потім тягнулись
вітрини, уздовж вулиці Мішодьєр і вулиці Нев-Сент-Огюстен, де займали, крім
будинку на розі, ще чотири будинки, два праворуч і два ліворуч, недавно
придбані та опоряджені. То був комплекс, що видавався Деніз безкінечним, зникав
у перспективі, з вітринами на першому поверсі і дзеркальними шибками другого
поверху, за якими видніло все внутрішнє життя різних відділів. Угорі одна
мадемуазель, убрана в шовк, гострила олівець, а дві інші коло неї розкладали
оксамитові манто…
Деніз і далі поринала в думки перед
розкладкою коло центральних дверей. Тут просто неба, на вулиці, на самому
тротуарі, громадилися дешеві товари, то була спокуса дверима, добрі нагоди, що
зупиняли клієнтів, які проходили повз… Про дядька Бодю вже і забули. Навіть
Пепе, не пускаючи руку сестри, широко розплющив очі. Екіпаж змусив усіх трьох
покинути середину площі, і вони машинально пішли по вулиці Нев-Сент-Огюстен,
ступали вздовж вітрин і зупинялися перед кожною розкладкою…
Але надто вже їх затримала остання
вітрина. Там була виставка шовків, сатинів і оксамитів, де тканини пишалися
витонченим і немов живим асортиментом, найніжнішими квітковими відтінками… Саме
там на протилежних краях вітрини, стояли колосальні стоси двох шовків, на які
магазин мав право виняткової власності: «Паризьке щастя» і «Золота шкіра»,
вишукані товари, які мали здійснити революцію в торгівлі новинками…».
Іван Франко «Украдене щастя»
Іван Якович Франко (1856—1916) — видатний
український поет, прозаїк, драматург, літературний критик, публіцист,
перекладач, вчений, громадський і політичний діяч. Творча спадщина Івана Франка
багата й різноманітна. Усього за життя письменника окремими книгами і брошурами
з’явилося понад 220 видань, у тому числи більш ніж 60 збірок його оригінальних
і перекладних творів різних жанрів. Його перу належать 10 прижиттєвих книг
віршів, до складу яких увійшло понад півтисячі окремих творів, 18 збірок малої
прози, 10 творів великих прозових жанрів.
Вершинним твором Івана Франка стала драма з
сільського життя в п’яти діях «Украдене щастя». Вперше надрукована 1894 року в
журналі «Зоря» (№ 9, с. 202 – 207; № 10, с. 225 – 227; № 11, с. 250 – 252; №
12, с. 276 – 280). Окремим виданням п’єса вийшла того ж року у Львові. За життя
письменника було здійснено три окремих видання п'єси (друге — Львів, 1901,
третє — Київ, 1909).
Відправною точкою до написання твору стала
«Пісня про шандаря», яку записала приятелька Франка Михайлина Рошкевич у 1878
році в селі Лолині Долинського повіту. Драматичний сюжет «Пісні» вразив Івана
Франка і невдовзі він створив драму, яка
спочатку була названа «Жандарм», але перейменована в «Украдене щастя».
Творчість талановитого майстра слова Івана
Франка представлена не тільки драматичними творами, а й легкими та ніжними
віршами про кохання, дружбу, про вічні проблеми добра і зла. До книжки увійшли
твори: поема «Мойсей», драма «Украдене щастя», повість «Перехресні стежки», а
також вірші зі збірок «З вершин і низин», «Зів’яле листя», «Мій ізмарагд».
Іван Франко написав драму «Украдене щастя»
на конкурс, що був оголошений 18 березня 1891 року. Письменник подав п'єсу на
конкурс наприкінці вересня. У січні 1893 року драма була відзначена другою
премією і рекомендована для постановки. Про величезний успіх драми свідчить той
факт, що на другій виставі глядачі влаштували авторові бурхливу овацію, а
молодь піднесла йому на сцені лавровий вінок.
Драматичний конфлікт у п’єсі зав’язується
довкола трьох персонажів — Анни, Михайла Гурмана і Миколи Задорожного. Анна
щиро покохала такого самого, як і вона, бідного парубка Михайла, мріяла с ним
одружитися, бути щасливою. Та брати, щоб не віддавати сестрі належну їй частку
спадщини, розлучили молодих…
Аньес Мартен-Люган «Щасливі люди читають
книжки і п’ють каву»
Аньєс Мартен-Люган (1979) — сучасна
французька письменниця, психолог. Авторка бестселеру «Щасливі люди читають
книжки і п'ють каву», виданого в 2013 році.
У 2014 році вийшла друга книжка письменниці — «Щастя в моїх руках». У
2015 році вийшло продовження роману «Щасливі люди читають книжки і п'ють каву»
під назвою «Закохані в книги не сплять поодинці».
«Щасливі люди читають книжки і п’ють
каву» — про життя, поділене на «до» і
«після», про самотність, надію, любов і віру в себе. Це сумна і красива історія
жінки, яка після загибелі коханого чоловіка і доньки втрачає сенс існування.
Але героїня роману заново вчиться жити, кохати, відчувати.
«Відколи ж я не ходила цими вулицями?...
П’ять хвилин мені вистачило, щоб сягнути вулиці В’єй-дю-Тампль. Моєї вулиці.
Колись я тут проводила весь свій час на терасах, у крамничках і галереях, а
тоді — у власній кав’ярні. Тут я завжди почувалася щасливою… Ішла проїжджою частиною, щоб не обходити
кляті стовпи. Усе мене дратувало — навіть смаковиті пахощі теплого хліба з
колись улюбленої крамниці.
Ходу я сповільнила тільки перед кав’ярнею
«Люди». Вже рік ноги моєї там не було. І от я зупинилася на тротуарі навпроти,
не сміючи навить зиркнути на вітрину… Хтось випадково пхнув мене, і я мимоволі
глянула на свою літературну кав’ярню. Ця невеличка вітрина з дерев’яною рамою,
двері з внутрішнім дзвоником, ця назва, яку я сама вигадала шість років тому…
«Щасливі люди читають книжки і п’ють каву»… Все це нагадувало мені про Колена і
Клару…». Діана вирішує поїхати на кілька місяців до Ірландії. «І ось я тут.
Тут, у Малрані. Перед котеджем, який винайняла, лиш раз кинувши оком на
оголошення. Довелося проїхати всеньке місто та битий шлях біля берега, щоб
дістатися до краю своїх мандрів…». Як
вплине ця мандрівка на її подальше життя…
Дженні Колган «Маленька книгарня щастя»
Дженнi Колґан (1971) — сучасна популярна шотландська
авторка романів-бестселерів, серед них історія «Маленька книгарня щастя».
«У цій книжці немає присвят, тому, що всю
її присвячено тобі, мій читачу. Усім моїм читачам. Адже йдеться в ній про
читання та книжки і про те, як ці речі змінюють наше життя, — і, в цьому я
переконана, завжди на краще. А ще це книжка про те, як воно — переїжджати та
починати все спочатку (мені довелося не раз робити і те, й друге), і про те, як
місце проживання впливає на наше самопочуття, і чи схожа справжня закоханість на
ту, що описана в книгах. А ще в ній є трохи про сир, тому що в місцевості, куди
я перебралася, виробляють чудовий сир, і я тільки те й роблю, що його їм. І про
собаку Петрушку. Про те найбільше в цій книжці розповідається про книжки, тому
що Ніна Редмонд, головна героїня, мріє відкрити власну книгарню».
Бібліотеку, в якій багато років працювала
Ніна, розформовують. Дівчина втрачає улюблену роботу, що є сенсом її життя —
адже вона не уявляє себе без книжок. Що робити? Боротися за місцем під сонцем,
напитуючи вакансії бібліотекаря в натовпі таких самих шукачів? А може,
набратися сміливості та нарешті спробувати втілити давню мрію — відкрити власну
пересувну книгарню? І можливо, десь за рогом на Ніну чекають нова домівка, нові
друзі та навіть кохання всього її життя… Разом із героїнею роману Дженні Колган
«Маленька книгарня щастя» читач порине в хвилюючу атмосферу щоденних змін,
знайомств і свят, яких здавалося, годі було сподіватися в маленькому
шотландському містечку.
«Стоячи на вершині пагорба, дівчина озирала
довкілля. Краєвид лежав, мов на долоні.
Сіруватими плямами виділялися сусідські села зі старовинними кам’яними
будиночками, а просто перед нею розкинулося зелено-жовто-брунатна долина, яка
тягнулася аж до моря з білими баранцями піни. Відчуття було неймовірне. Ніна
вдихнула на повні груди і відчула, як опустилися напружені плечі, випросталася шия.
Здається, вона досі ходила, втягнувши голову у плечі…
Вдивляючись у далечінь, Ніна намагалася
чесно проаналізувати своє життя. Звідси все бачилося особливо чітко, дихалося
легше, довкола не було натовпів людей… Ніна, щойно життя поверталося якимось не
тим боком, брала в руки книжку. Книги втішали її, коли ставало сумно,
підтримували, коли було самотньо. Латали розбите серце і давали надію в
найбільшій скруті.
Проте хоч як не хотілося визнавати, книги
— то не справжнє життя. Ніні вдавалося залишатися осторонь від усього цілих
тридцять років. Проте зараз реальність насувалася зі швидкістю поїзда, і з нею
треба було щось робити. Хоч якось реагувати… Можна помилитися, а тоді виправити
помилку. Але якщо нічого не робити, то й виправляти буде нічого. І залишиться
тільки шкодувати, що так промарнувала життя.
Ніна раптом усвідомила, що в цьому є сенс…
Дівчина дивилася на долину, на маленькі села, в яких жили своїм неквапним
життям люди, які не дбали про тренди, ні за чим не гналися, нікуди не пнулися,
— і речі для неї наповнювалися новим смислом…».
Підготували: С.А. Морозова, О.А. Конопко,
К.В. Бондарчук.
Немає коментарів:
Дописати коментар
Надеемся на комментарии