5 книг з історії, етнографії та мистецтва: видання від Українського інституту книги

 

Розмаїття цікавих та пізнавальних книжок від Українського інституту книги:

Академік Академії мистецтв України Тетяна Кара-Васильєва у праці «Казимир Малевич та вишивка авангарду» досліджує процеси формування різноманітних художних напрямів у мистецтві на початку ХХ століття в Україні. Саме у цей час професійні художники звернули увагу на вишивку, як на найбільш виразний вид декоративного мистецтва;

Письменники Остап Українець та Катерина Дудка у книзі «Діло діточе. Як наші предки були маленькими» повертаються на сто чи двісті років у минуле, щоб розповісти про побут, звичаї та традиції українського народу. А допомагають їм п’ятеро героїв, які належать до різних етнічних груп та живуть у двох різних державах наприкінці ХІХ століття; 

Книжка «Таємні місії ОУН» та ЇЇ автор історик Григорій Рій на основі розсекречених архівів відтворює історію діяльності Організації українських націоналістів (ОУН) у роки Холодної війни. Метою українського національно-визвольного руху було встановлення та розвиток Української соборної самостійної держави;

Доктор історичних наук Олександр Лисенко, автор праці «”Православний фронт” гібридного протистояння», розкриває складні та драматичні сторінки співіснування Православної церкви в Україні з різними політичними режимами від доби Української революції 1917—1921 років до сучасності.

Завдяки Марії Сердюк та її книжці «Що ми знаємо про Харків?» ви відправитися в мандрівку тінистими вуличками, парками, скверами та музеями Харкова. Відвідаєте знамените кафе «Кристал», найвідомішу кондитерську крамницю «Ведмедик» та дізнаєтеся про видатних людей міста видуманих легенд.

 

Тетяна Кара-Васильєва «Казимир Малевич та вишивка авангарду»

Тетяна Валеріївна Кара-Васильєва (1941) — провідна фахівчиня у галузі народного та образотворчого мистецтва України. Дослідниця українського мистецтва (вишивка, гаптування), історії декоративного мистецтва та народних промислів. Популяризаторка творчості майстрів народного мистецтва України. Доктор мистецтвознавства (1994), академік Національної академії мистецтв України, провідний науковий співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського НАН України. Членкиня Національної спілки художників України (1980) та Національної спілки майстрів народного мистецтва України (1990). Заслужена діячка мистецтв України (2007). Лавреатка Національної премії України імені Тараса Шевченка (2012).

Впродовж  своєї наукової діяльності Тетяна Валеріївна опублікувала близько 450 статей у вітчизняній і зарубіжній пресі з питань теорії та практики народного мистецтва. 18 наукових і науково-популярних книг, підручників та посібників. Вона є співавторкою 130 колективних монографій і наукових збірників.

 

Кара-Васильєва Т. Казимир Малевич та вишивка авангарду [Текст] / Тетяна Кара-Васильєва. — Київ : Мистецтво, 2025. — 112 с. : іл. — Укр. мова.

У виданні розповідається про унікальне творче співробітництво провідних митців авангарду — Казимира Малевича, Олександри Екстер, Любові Попової, Ніни Генке-Меллер та народних майстрів Ганни Собачко-Шостак, Василя Довгошиї, Євгена Пшеченка. Вони співпрацювали у кустарних артілях, організованих у маєтках Анастасії Семиградової  в селі Скопці Переяславського повіту Полтавської губернії  (нині Веселинівка, Броварський р-н Київської обл.) та Наталії Давидової у селі Вербівка Кам’янського повіту Полтавської губернії (нині Черкаський р-н Черкаської обл.).

Наприкінці ХІХ — початку ХХ століття на відродження давних традицій народного мистецтва, передовсім вишивки, надихнулися видатні жінки, подвижниці української культури, які сповідуючи любов до України, захопилися збиранням візерунків, організацією музеїв, колекціонуванням вишивок, виданням альбомів народних орнаментів.

Значну колекцію вишивок влаштувала у своєму родинному маєтку Михайлівці Лебединського повіту (нині село Михайлівка Сумського р-ну Сумської обл.) Варвара Капніст. Перший приватний музей старожитностей організовує в Лубнах (Полтавська обл.) Катерина Скаржинська. Свої колекції вони активно експонують на численних виставках ,беруть участь в організації та підготовці матеріалів до археологічних з’їздів, які були важливими для збирання старожитностей краю.

Анастасія Семиградова 1910 року відкриває в Скопцях Вище початкове училище, де навчалися діти, які мали талант до вишивання, ткацтва, малювання. І саме з цього училища вийшли видатні народні майстрині Ганна Собачко-Шостак, Параска Власенко, Наталя Вовк та багато інших не менш талановитих майстринь.

У 1910 році дружина власника маєтку у Вербівці Дмитра Львовича Давидова, дочка меценатки і організаторки художнього промислу в Україні Юлії Миколаївни Гудим-Левкович, випускниця Київського художнього училища Наталія Михайлівна Давидова (Гудим-Левкович) створила майстерню «Вербівка», яка стала центром, де здійснювалася творча взаємодія художників авангарду й народних майстрів.

Там реалізовували свої ідеї і супрематисти. Вербівка була не просто одним з українських кустарних центрів, вона була унікальною лабораторією  авангардного мистецтва. 1914 року Наталія Давидова запросила для художнього керівництва свою товаришку Олександру Екстер, яка познайомила її з Казимиром Малевичем та іншими авангардистами свого часу. Саме це стало поворотним моментом у діяльності рукодільної майстерні — було започатковано перехід на нові засади авангардного мистецтва.

У 1915 році утворюється художнє товариство «Супремус», а в 1916 році Казимир Малевич остаточно його очолює. В об’єднання увійшли авангардно налаштовані митці, широко відомі на той час радикальні художники, ескізи яких народні майстрині у Вербівці втілювали в матеріал, створюючи супрематичні вишивки.

Співпраця народних майстрів і художників авангарду, що так плідно виявилась у майстернях сіл Скопці й Вербівка, була яскравим, але дуже коротким епізодом в історії вишивки. Під час революційних подій першої чверті ХХ століття загинула колекція малюнків і вишивок, було знищено майстерні у цих осередках, а основні натхненниці й організаторки справи – Олександра Екстер і Наталія Давидова – емігрували. Творення авангардних вишивок повністю припинилося, їх викреслили з історії і вилучили з контексту світового мистецтва. Співпраця народних майстрів і художників авангарду лишилася втраченою парадигмою ХХ століття.

У книзі вперше в українському мистецтвознавстві здійснено аналіз стилістики вишивки авангарду. Публікуються зображення ескізів вишивок, віднайдених в музеях, приватних колекціях, а також ілюстрації відновлених творів.

 

Остап Українець, Катерина Дудка «Діло діточе. Як наші предки були маленькими»

Остап Віталійович Українець (1994) — письменник і перекладач, засновник та автор YouTube-каналу «Твоя підпільна гуманітарка»

Дудка Катерина (1996) — перекладачка, редакторка, співзасновниця YouTube-каналу та видавництва «Твоя підпільна гуманітарка».

 

Українець О. Діло діточе. Як наші предки були маленькими [Текст] / Остап Українець, Катерина Дудка. — Харків : Віват, 2025. — 144 с. — (Серія «Оберіг»).

Ця книжка — перша в невеличкій серії «Оберіг», яка розповідає про культуру і життя наших предків. Вона відкриває світ обрядів, слів і речей, які колись здавались звичними на Гуцульщині й Буковині, Поліссі, Поділлі й Наддніпрянщині.

Її герої — п’ятеро дітей, які належать до різних етнічних груп та живуть у двох різних державах наприкінці ХІХ століття. Ми подивимось, якими були дитинство і підліткові роки наших прапрабабусь і прапрадідусів, чим вони відрізнялися від нашого сьогодення. Разом із цими героями — можливо, навіть вашими земляками — прогуляємося життям пересічної людини від її народження до одруження. А ще, звісно, спробуємо побачити, як п’ять абсолютно різних життів можуть бути дуже схожими — завдяки традиціям, що об’єднували нас усіх.

Історія бере початок від перерізання пуповини бабою-повитухою і закінчується кількома гучними українськими весіллями. Автори поєднують художню оповідь із етнографічним матеріалом і показують, як традиції формувались під впливом місця, віри, мови й родинного ладу, якими різними вони були і як урбанізація впливала на трансформацію соціальних ролей.

«Діло діточе» — це не ностальгія за минулим, а спроба його зрозуміти. Прочитавши, ви побачите, як жили ваші прапра — і, можливо, впізнаєте в них щось своє.

 

Григорій Рій «Таємні місії ОУН»

Григорій Євгенович Рій — історик, викладач. Заступник директора ННІ «Академія вчительства» Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Працював у Київській міській організації «Меморіал» імені Василя Стуса та аналітичному центрі «ОсвітАналітика» Київського університету імені Бориса Грінченка.

Його дослідницький шлях почався ще в студентські роки на історичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Саме тоді він зацікавився історією ОУН і УПА. Згодом особливу увагу приділив постаті Ярослава Стецька та українській еміграції в період Холодної війни.

У 2018 році захистив докторську дисертацію в Українському Вільному Університеті в Мюнхені. А вже у 2021 році його дослідження вийшло друком у вигляді монографії «Нарис історії Антибольшовицького блоку народів» — першої повної роботи про цю організацію..

 

Рій Г. Таємні місії ОУН. Міжнародна діяльність у часи Холодної війни [Текст] / Григорій Рій. — Київ : Віхола, 2025. — 240 с. — (Серія «Наукпоп»).

Чи могли українські націоналісти впливати на міжнародну політику під час Холодної війни? Як і навіщо іноземні розвідки планували співпрацю зі Степаном Бандерою, керівником Служби безпеки ОУН Миколою Лебедем, Андрієм Мельником та Ярославом Стецьком?

Ця книжка про маловідомі спроби ОУН здобути міжнародну підтримку в боротьбі за українську незалежність за допомогою таємних операцій і дипломатії.

Історик Григорій Рій розповідає про спроби оунівців представити Україну на міжнародній арені, розкриваючи деталі окремих операцій. На основі розсекречених архівів ЦРУ, британської розвідки та ГДА СБУ зокрема автор відтворює історію міжнародної діяльності ОУН у роки Холодної війни. У хронологічній послідовності викладено епізоди співпраці з розвідками США та низки європейських країн, а також описано участь діячів ОУН у світових антикомуністичних мережах.

 

Олександр Лисенко «”Православний фронт” гібридного протистояння»

Олександр Євгенович Лисенко (1955) — історик, публіцист, освітянин, громадський діяч. Доктор історичних наук (1999), професор (2005), член-кореспондент НАН України. Заслужений діяч науки і техніки України (2006). Завідувач відділу воєнно-історичних досліджень Інституту історії України НАН України. Член правління Національної спілки краєзнавців України. Автор та співавтор понад 500 публікацій з військово-історичної, історико-релігійної проблематики, соціальної історії та воєнної антропології.

 

Лисенко О. «Православний фронт» гібридного протистояння [Текст] / Олександр Лисенко . — Київ : Кліо, 2025.  — 256 с.

У книзі розкриваються складні та драматичні траєкторії співіснування Православної церкви в Україні з різними політичними режимами в широкій історичній ретроспективі та в умовах сучасної російсько-української війни.

Автор простежує неодноразові спроби унезалежнення від московського церковного центру і непростий шлях до набуття автокефального статусу. Висвітлює різні грані ситуації в українському православ’ї у процесі розбудови суверенної державності в Україні.

Для усіх, хто цікавиться історією та сучасністю українського православ’я, міжконфесійними та церковно-державними відносинами.

 

Марія Сердюк «Що ми знаємо про Харків?»

Марія Сердюк (1986) — письменниця, журналістка. Навчалася в Харківському національному університеті імені Василя Каразіна. Авторка дитячих пізнавальних книжок про життя Коко Шанель, Чарлі Чапліна, Стіва Джобса, Волта Діснея, Ілона Маска, Арнольда Шварценеггера, Миколу Леонтовича.

У цікавій доступній формі Марія Сердюк розповідає дітям історію становлення української гастрономії у книзі «Смачна історія України». Її книга  «Ням! Готують діти» — 25 покрокових рецептів із простими поясненнями, детальними фото та секретними порадами.

Нова книжка Марії Сердюк «Що ми знаємо про Харків?» — це «інакша» історія про Харків від часів його заснування й до сьогоднішніх днів. Харків — друг, вчитель чи навіть перша любов. Авторка веде діалог з рідним містом крізь призму дружних та душевних розмов та показує обличчя одного з найбільших міст України.

 

Сердюк М. Що ми знаємо про Харків? [Текст] / Марія Сердюк. — Київ : «Агенція «ІРІО», 2025. — 128 с., іл.

Ця книжка буде цікавою для дітей та дорослих. Що ми знаємо про Харків? Це місто видуманих легенд, науки й освіти, парків і скверів, смачної їжі, мистецтва, музеїв та чудових людей.

Є безліч легенд про Харків, і ніхто не знає, яка з них правдива! Найвідоміша легенда про козака Харька, який в середині XVII століття на правому березі річки заснував невеличкий хутір. Місцевість виявилася настільки вдалою і придатною для життя, що незабаром хутір розрісся і виникло ціле поселення, яке отримало назву на честь свого засновника — Харків. А скільки тих легенд взагалі? Харків усміхається сонячними променями, що зненацька визирають серед хмар і дощу…

Життя та діяльність видатного вченого-енциклопедиста, винахідника, освітнього та громадського діяча Василя Назаровича Каразіна припали на кінець XVIII — першу половину XIX століття. А ви знаєте, що з його ініціативи 1805 року був заснований Харківський університет, який став осередком національного культурного відродження, і створене Філотехнічне товариство (1811) для поширення  досягнень науки, техніки й розвитку промисловості в Україні.

За проєктами архітектора Олексія Миколайовича Бекетова у Харкові побудовано понад 40 громадських і житлових споруд: будинки юридичного інституту (1892), корпуси сільськогосподарського інституту (1907—1912), банку (1932)...  У 1905—1907 роках у співавторстві з скульптором Іваном Андреолетті  Бекетов створив пам’ятник видатному вченому Василю Каразіну, який зараз розташований біля входу до Харківського університету.

Відомий художник Гамлет Зіньківський — жива легенда Харкова. Побачити його наживо, тим паче під час роботи, — так само круто, як зустріти десь у метро супергероя з голлівудського блокбастера. Малювати на вулицях міста він почав у 2007 році. Стріт-арт Гамлета відрізняється графічною манерою виконання і присутністю характерних авторських текстів. У наші дні його вуличне мистецтво переплітається із посіченими осколками стінами та змушує перехожих замислитись…

А скільки музеїв у Харкові, заради яких варто приїхати в місто? У Харкові, який є другим культурним центром України, налічується кілька десятків музеїв: Харківський історичний музей, Художній музей, Літературний музей, Музей природи, Приватний музей міської садиби, Музей видатних харків'ян імені К. І. Шульженко… і навіть Музей керамічної плитки та сантехніки, присвячений керамічним виробам і сантехніки та їх історії.

Легендарна «Білочка»… Якщо ви народилися й виросли в Харкові, ви точно куштували це смачне морозиво в одному із найстаріших закладів міста — кафе «Кристал». Про нього точно знає більшість харків’ян. По-перше, кафе розташоване в самому серці міста — парку Шевченка. А по-друге — тут смачно годують.

А де можна купити у Харкові найсмачніші у світі вафельні трубочки з какао, зефір у шоколаді та цукерки «Сонячний віночок»? Завитайте до найвідомішого кондитерського магазину — «Ведмедик». Історія крамнички розпочалася 1900 року, коли кондитерська лавка відкрилася в центрі міста під вивіскою «Жорж Борман». Цукерки від Жоржа були дійсно смачними. За свою продукцію Борман навіть отримав золоту медаль Всесвітньої виставки кондитерських мистецтв в Парижі.  У 20-роках ХХ століття магазин перейменували на «Жовтень». А після Другої світової війни він отримав нову назву — «Кондитерські вироби на Тевелєва». Лише 1974 року — нинішню назву «Ведмедик».

Наприкінці книги Марія Сердюк пропонує цікаві подорожі Харковом на вихідні: «Гамлет», «Бекетов», «Сім чудес Харкова».  А якщо вас раптом спіткає негода,  зверніть увагу на скарби музеїв міста… 

Підготувала К. В. Бондарчук, завідувачка читального залу.