Найдивовижніше явище історії України. 1 жовтня — День українського козацтва

 

«Козацтво назавжди увійшло у свідомість українського народу як унікальний соціальний феномен і символ його прагнення до свободи, демократії й національний незалежності…» (Історія українського козацтва: Нариси; у 2 т.)

День українського козацтва невипадково відзначається у найшанобливіше християнське свято Покрови Пресвятої Богородиці, яке було найголовнішим у запорозьких козаків. Символізує небесне заступництво Божої Матері у найважчі часи та дарує духовні сили і надію. Цього ж дня в країні, з метою вшанування мужності та героїзму захисників і захисниць незалежності і територіальної цілісності України,  встановлено державне свято — День захисників і захисниць України.

 

Поштова марка «Під покровом Богородиці»

Дата введення в обіг — 1 жовтня 2024 року

Дизайн — художник Олександр Охапкін

Поштова марка «Під покровом Богородиці» — це справжнє втілення духовної сили й глибокого символізму, створена на честь Дня захисників і захисниць України. Пресвята Богородиця, велично постаючи на марці, простягає свій омофор, ніби захищаючи українських воїнів, які стоять на варті незалежності рідної землі. Її образ випромінює спокій і впевненість, нагадуючи, що навіть у найтемніші часи є небесний покров, що огортає тих, хто боронить мир і свободу.

Героїчна козацька доба оспівана у народних піснях і думах, згадана у середньовічних хроніках і літописах. Феномену козацтва присвячено багато художних творів і наукових праць зарубіжних та вітчизняних істориків минулого і сучасності.

 

Жан-Бенуа Шерер «Літопис Малоросії, або Історія козаків-запорожців та козаків України, або Малоросії»

1788 року у Парижі побачила світ основна праця французького дипломата і історика Жана-Бенуа Шерера (1741—1824) — «Аннали Малої Росії, або історії запорозьких та українських козаків». Вперше українською (перекладів на жодну з інших слов’янських мов немає) цей твір переклав з французької відомий український мовознавець Віктор Вікторович Коптілов (1930—2009) під назвою «Літопис Малоросії, або Історія козаків-запорожців та козаків України, або Малоросії».

Перекладач у передмові зазначив: «Літопис Малоросії» є першим західноєвропейським твором, цілком присвяченим історії України. У ньому відбилися як особисте зацікавлення автора долею нашого народу, так і прагнення Заходу осмислити Україну, шляхи її історичного розвитку та її взаємини з трьома суміжними державами — Річчю Посполитою, Московським царством і Оттоманською Портою.

З багатьох сторінок книжки до нас промовляє щира симпатія автора до України, часом навіть захоплення героїчною епопеєю боротьби козаків за волю. Змальовуючи величні постаті Богдана Хмельницького, Павла Полуботка та інших українських патріотів, Шерер беззастережно схвалює їхні дії. При цьому узагальнення французького історика звучать цілком по-сучасному: «Цей народ, пам’ять якого повна спогадів про предків, скинув із себе ярмо, — і саме цього не хочуть йому пробачити».

Разом із тим в інших місцях твору помітне схиляння автора перед потужністю імперії, проти якої боролися козаки. Імовірно, що така непослідовність зумовлена як перебуванням і працею Шерера в Петербурзі, так і намагання його бути цілком об’єктивним, віддаючи належне кожному учасникові тривалого історичного конфлікту…  Об’єктивній оцінці подій історії України свого часу дуже зашкодив своєрідний культ руїнниці Запорозької Січі Катерини II, поширення якого у Європі вміло скеровувалося з Петербурга цілеспрямованими вигадками та підкупами впливових осіб. Навіть такі визначні мислителі, як Дідро та Вольтер, стали знаряддями уславлення «освіченої імператриці», і захоплені хори її обожнювачів заглушили стогони уярмленої та закріпаченої України. Саме з тих часів бере початок безсоромна фальсифікація історії українського народу…

Пишучи свою книжку, Шерер використовував численні джерела інформації, насамперед українські, додаючи до викладу подій власні міркування про них. Ці міркування становлять особливу цінність для історика французько-українських взаємин у другій половині XVIII ст.

Часом серед відомостей про Україну, що їх наводить автор, натрапляємо на зовсім фантастичні. Це стосується історії про походження козаків нібито від хозар, розповіді про якусь таємничу смертельну хворобу, начебто поширену саме в Україні, та деяких інших місць твору. Перекладач, певна річ, не міг втручатися в текст Шерера й виправляти його. Проте, коли автор явно помилявся в написанні тих чи інших прізвищ або географічних назв, перекладач наводить відповідні слова в їх сучасному написанні.

Окремо слід сказати про мову перекладу. Перекладач переборов спокусу стилізувати її в дусі козацьких літописів, щоб не зробити з француза Шерера українця, і виклав зміст книжки, виданої наприкінці XVIII ст., сучасною українською мовою. При цьому він дотримувався стилю оригіналу, часом сухуватого та обтяженого повтореннями тих самих зворотів, маючи на увазі славнозвісний вислів сучасника й співвітчизника Шерера відомого натураліста Бюффона «Стиль — це людина».

 

Шерер Ж.-Б. Літопис Малоросії, або Історія козаків-запорожців та козаків України, або Малоросії / Жан-Бенуа Шерер ; пер. з фр. В. Коптілова — Київ : Укр. письменник, 1994. — 311 с.

Твір Жана Бенуа Шерера складається з двох частин. Перша з них включає географічний опис українських теренів з характеристикою природних умов, господарства, тваринного і рослинного світу краю, адміністративного устрою козацької автономії. Значна увага приділяється історії козацького стану, структурі війська та владних установ, судовій системи, звичаям та господарству запорозьких козаків, описові їхніх війн із турками, річчю Посполитою, обставинам участі в Північній війні 1700—1721 років на боці шведського короля Карла ХІІ та Івана Мазепи. Друга частина праці «Короткий виклад історії козацьких гетьманів і найвизначніших подій, що сталися в Україні» є перекладом «Короткого опису Малоросії».

 

Адріан Кащенко «Оповідання про славне Військо запорозьке низове»

Адріан Феофанович Кащенко (1858—1921) — талановитий український письменник кінця ХІХ — початку ХХ століття, співець запорозького козацтва, на книгах якого зросло кілька поколінь українців. Все своє життя Адріан Кащенко захоплювався історичним минулим України.

Відчуття історії, а також глибоке розуміння трагедії рідного народу розкрито у творах письменника. У повістях «З Дніпра на Дунай», «Зруйноване гніздо» він показав трагічну долю козацтва після знищення Запорозької Січі. Створив галерею портретів національних героїв України у творах: «Над Кодацьким порогом» (про Івана Сулиму); «Гетьман Сагайдачний», «Кость Гордієнко-Головко — останній лицар Запорожжя».

Літературний доробок письменника, не такий уже й малий, ще не зібраний і зовсім не вивчений. У Радянській Україні знайомство з А. Кащенком тривало до 1933 року, на Західній — років на дванадцять довше. В роки культу і застою на його книги було накладено категоричне табу. Після майже шести десятиліть мовчання А. Кащенко знов заговорив до нових своїх читачів, починаючи від наймолодших і кінчаючи тими, які щось пам'ятають про нього ще з літ своєї юності.

 

Кащенко А. Оповідання про славне Військо запорозьке низове : роман / Адріан Кащенко. — Київ : Кондор, 2019. — 564 с.

«Оповідання про славне Військо запорозьке низове» — основна праця Адріана Кащенка, яка стала бестселером У творі відслідковується народження та падіння низової вольниці. Цей твір можна вважати літописом історії українського козацтва. Адріан Кащенко обґрунтовано розповідає про зародження козацтва, про відчайдушну боротьбу, про далекі чорноморські походи, які були сповнені героїчного духу і патріотизму. Кожним своїм рядком письменник зміцнює любов до рідної землі.

«У же в середині XVI століття українські козаки поділилися на дві частини: тільки покірливі та ті, що мали жінок і домівки, жили «на волості», здебільшого в Черкасах і Каневі, а пізніше ще й у Трахтемирові й Корсуні; ті ж, які не мали дружин або не хотіли коритися владі на місцях, мешкали на Низу. Через те перших козаків називали городовими, а других — низовими.

Побачивши, що через оселення на Низу здобич починає вислизати з рук польських старостів, вони стали ходити походами на низових козаків, вишукуючи коші й одбираючи їхні здобутки. Тоді низовики, щоб уникнути тих грабунків і пильніше стежити за рухами татар, згуртувалися в чималу громаду, вибрали собі отамана й, посідавши на човни, поплили Дніпром за пороги.

Нелегко, мабуть, було козакам уперше перетнути бурхливі пороги, де і в наші часи нерідко розбиваються човни на тріски, та козаки подолали той небезпечний шлях, і звідтоді Дніпрові пороги та козаки стали рідними братами на кілька віків, і все тодішнє козацьке життя снувалося біля порогів.

За порогами, на одному з островів Великого Лугу, козаки поставили собі курені, обкопали свій табір окопами, обгородили засіками й прозвали цей новий кіш «Січчю». З того переходу низовиків за пороги вони й почали зватися «запорозькими козаками», або «запорожцями». Про них-то й підуть мої оповідання, хоча неможливо буде обминати життя й городовиків, бо й ті козаки щовесни приходили до  своїх товаришів за пороги, жили з ними одним життям, разом вирушали в походи, разом і клали свої голови в боротьбі з бусурманами, бодай і зимували на Україні, а все-таки звалися козаками Війська Запорозького Низового…».

 

Юрій Мицик, Сергій Плохій «Як козаки Україну боронили»

Юрій Андрійович Мицик (1949) — український історик, церковний діяч УПЦ КП, джерелознавець, археограф, дослідник історії України козацької доби, церковної історії. Доктор історичних наук (1989), професор кафедри історії Національного університету «Києво-Могилянська академія» (1990), заслужений діяч науки і техніки України (2007), почесний член товариства краєзнавців Волині (з 1995). почесний член Всеукраїнської спілки краєзнавців (1999). Автор понад 2000 друкованих праць, в тому числі понад 60 монографій, підручників та археографічних публікацій.

Сергíй Миколáйович Плохíй (1957) — український та американський історик, професор кафедри української історії в Гарвардському університеті. Один з провідних спеціалістів з історії Східної Європи. Член Українського ПЕН. Є членом наукової ради «Українського історичного журналу». Автор більше десятка книг з історії України та Східної Європи. Лавреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (2018) за книгу «Брама Європи»). Іноземний член Національної Академії Наук України.

 

Мицик Ю. Як козаки Україну боронили / о. Юрій Мицик, Сергій Плохій. — Київ : КЛІО, 2018. — 368 с., іл.

Ця книга є своєрідним продовженням серії Давно се діялось колись», започаткованої у 1989 році, у якій вийшло понад десять книжок. Вона були присвячені і козацтву в цілому і окремим сюжетам історії саме українського козацтва, насамперед переможним битвам в ходу Національно-визвольної війни 1648—1658 років, козацькому минулому міст: Чигирина, Канева, Умані… Значним успіхом користувалася, зокрема, книга «Як козаки воювали» (автори Ю. Мицик, С. Плохій, І. Стороженко). Її видавали у 1990 і 1991 році.

Це ж видання містить окремі перероблені розділи книги «Як козаки воювали», а також розділи із книжки Ю. Мицика «Козацький край»  (1997) і кілька нових. Розділ «Культура козаків» написав Сергій Плохій. Усі інші — о. Юрій Мицик.

Це захоплююча науково-популярна розповідь про виникнення українського козацтва, його розквіт і занепад. Характеризуються звичаї козацтва, його військове мистецтво, релігійне життя, побут, устрій і функції Запорозької Січі, боротьба з зовнішніми ворогами, внесок козацтва в культуру українського народу. Також висвітлюється вплив традицій козацтва на ментальність і суспільно-політичне життя сучасних українців.

 

Тарас Каляндрук «Загадки козацьких характерників»

Тарас Богданович Каляндрук (1973) — український кіносценарист, режисер, журналіст. Дослідник української лицарської культури. Автор монографій, книжок для дітей та молоді, статей на економічну, політичну та історичну тематику: «Таємниці бойових мистецтв України» (2004 р.  Диплом Ради книговидавців Львівщини),«Загадки козацьких характерників» (2006 р, Диплом Книжкові контракти 2007),«Дорогичинська битва 1238 року: таємниці однієї перемоги», «Пластуни», «Меч Арія»(Комікс), «Дітям про козаків», «Козаки. Слов'яни проти орди»…

 

Каляндрук Т. Загадки козацьких характерників / Тарас Каляндрук. — Львів : Піраміда, 2007. — 288 с., іл.

Це друга книга серії Тараса Каляндрука про славні бойові подвиги українських «лицарів духу», що були розпочаті у «Таємницях бойових мистецтв України». У цьому дослідженні вперше зібрано відомості про бойовий лицарський дух і представлено його як на фактичному, так і на унікальному ілюстративному матеріалі, зібраному з найрізноманітніших давніх та сучасних джерел: ілюстрації до давніх видань, фрагменти фресок, графіті та рельєфних зображень, малюнки, світлини...

Монографія знайомить з історією та розвитком духовності та культури козацьких характерників, розкриває досі невідомі факти та подає новий погляд на уже знайомі явища історії та культури. Зібраний науковий та фактологічний матеріал, який сконцентрований в науковий праці, є унікальною джерельною базою з вивчення історії розвитку бойового духу характерників, які розвинули в Україні самобутню культуру та традицію лицарського бойового духу, що прийшов у сучасну епоху і був каталізатором відновлення незалежності України. Власне український бойовий лицарський дух, наголошує автор, і був тим критерієм, якій відродив українську бойову духовність та мистецтво і передав нинішньому поколінню українців.

Автор розкриває харизматичні риси українських бойових мистецтв, якими володіли козацькі характерники, і які вони застосовували в надзвичайно важких умовах. Він проводить дослідження явища характерництва в контексті психологічних та філософських вчень, вбачаючи тісний взаємозв’язок між мистецтвом ведення бою і духовністю, звичаями, світоглядом, релігією народу та його психологічними характеристиками. Саме тому автор у книзі часто апелює до стародавньої української міфології, релігійних вірувань, народної творчості. Цікавими є також етимологічні розвідки науковця, вивчення походження того чи іншого поняття. Історія, філософія та психологія українського бойового лицарського духу, який застосовували українські характерники у бою є предметом цього дослідження.

При написанні книги Тарас Каляндрук провів детальне та ґрунтовне дослідження великої кількості літературних джерел та пам’яток культури різних періодів, у яких відзеркалено козацьку звитягу характерників: документи, спогади, легенди, наукові історичні праці, перекази, загадки, прислів’я…

Автор адресує свою книгу молодому поколінню українців, адже важливо зберегти таємниці козацьких характерників для майбутнього, передати їх молодим, розповісти правдиву історію свого народу.

 

Віктор Горобець «Коровай свиного сала в пуд». Розваги, частування, хвороби та шати в козацький Україні»

Віктор Миколайович Горобець (1964) — український історик, дослідник середньовічної та ранньомодерної історії України та Центрально-Східної Європи, міжнародних відносин.  Доктор історичних наук (2002), професор (2007). Заслужений діяч науки і техніки України (2008). Завідувач сектора соціальної історії Інституту історії України НАН України. Автор понад 600 наукових праць, у т. ч. понад 30 індивідуальних і колективних монографій.

 

Горобець В. «Коровай свиного сала в пуд». Розваги, частування, хвороби та шати в козацький Україні / Віктор Горобець ; худож.-оформл. О. М. Марцинкевич. — Харків : бібколектор, 2025. —320 с. : іл.

Книжка «Коровай свиного сала в пуд» представляє українську історію не лише «без брому» та «без істерики», а й без таких, на жаль, уже традиційних «приправ» сучасного українського історіописання, як надмірний пафос, віктимізація /героїзація, пошуки в нашому минулому ареалів зародження людських цивілізацій і навіть з’яв найперших у світі конституцій.

Натомість на сторінках панує спокійна й довірлива розмова з вдумливим читачем про сутність звичних і, як виявляється, позачасових житейських радостей і турбот: Про те, в оточенні яких речей жили українці в козацькі часи, у що вдягались, що їли і що пили, як хворіли та проганяли недуги, як господарювали і торгували, як бенкетували та розважались — інтелектуально й не дуже; Про те, якими схожими й водночас різними можуть бути життєві пріоритети впродовж багатьох сотень літ, а також про те, як, здавалося б, звичні слова, мандруючи століттями, часом набувають зовсім незрозумілих значень.

Видання спробує відповісти й на більш конкретні запитання, наприклад: Якою була винна карта українця у XVIII столітті; Як слимаком і мозком хижого яструба лікували головний біль; А також зазіхне на наближення до відповідей на сакраментальні — «шароварно-сальні» — загадки української історії.

Підготувала К. В. Бондарчук, завідувачка читального залу.