Траєкторії долі: до 210-річчя з дня народження Джузеппе Верді

 

 

«У мистецтві, як і в коханні, передусім треба бути відвертим». Джузеппе Верді

 

Джузеппе Верді – геніальний італійський композитор і музикант, творчість якого стала одним з величезних досягнень світового оперного мистецтва та кульмінацією розвитку італійської опери XIX століття.

Великий композитор народився 10 жовтня 1813 року в маленькому селі Ле Ронколь, біля містечка Бусетто , це село спочатку входило до складу Першої Французької імперії. Батько був господарем трактиру, а мати робила вироби з пряжі. Сім’я Джузеппе мала вельми скромний дохід.

Музичному мистецтву майбутній композитор почав навчатися, граючи на органі в місцевій церкві. У нього був учитель.

Коли батьки помітили, що у дитині подобається музика, вони подарували йому спінет (один з видів клавесина, має невеликий розмір, клавішний інструмент). Цей спінет Верді зберігав все життя.

За порадою місцевого торговця, Верді вирішує почати навчання музиці в Буссето і їде туди. Цей торговець, Антоніо Барецці, був членом «філармонічного товариства» (очевидно, він був музикантом).

У період свого навчання Верді продовжував грати в церкві на органі в своєму рідному місті. Любив читати Гете, Шекспіра, Данте. Улюбленим його твором стало «Заручені» А. Мандзоні.

Свою першу симфонію створив, коли йому було всього 15 років. Будучи 18-річним юнаком, вирішує продовжити свою освіту в консерваторії в Мілані, але його не приймають туди через погану гру. Верді вирішує навчатися у репетитора, а паралельно відвідує різні концерти і театральні постановки. Це підштовхнуло його до того, щоб вибрати в якості роботи діяльність композитора в театрі.

Перший свій виступ юний музикант дає в 1830 році в будинку того самого торговця, який порекомендував Верді навчатися музиці. Господар будинку був в захваті від Джузеппе і пропонує йому стати репетитором для його дочки. Маргарита Барецці, дочка торговця в 1836 році стає дружиною Верді. У них народилося двоє дітей. На жаль, обидві дитини померли в дитячому віці. У 1840 році дружина Верді помирає від хвороби. Після того, як композитор позбувся всіх своїх близьких, він вирішив покінчити з кар’єрою, але імпресаріо умовив його почекати та попрацювати.

Його першою оперною постановкою була «Оберто, граф ді Сан – Баніфачьо», критики високо цінували цей твір.

В подальшому Верді запропонували укласти договір ще на дві оперні постановки. Він погодився і взявся за роботу. Цими операми були «Король на годину» і «Набукко». «Набукко» мала великий успіх, її ставили по всій Європі.

Наступними його операми стали «Ломбардці в хрестовому поході» і «Ернані». Вони також мали великий успіх. У 1847 році опера «Ломбардці в хрестовому поході» перейменовується в «Єрусалим» і ставиться у Франції. Це була перша оперна постановка, виконана в жанрі гранд-опера. Автор переробляв її під французьку публіку.

Успіх окрилив композитора, кожен рік приносив нові твори. Багато хто з написаних тоді творів і в наші дні ставляться на оперних сценах світу. У 1851 році з’являється «Ріголетто», а в 1853 році «Трубадур» і «Травіата», які склали знамениту «три зірку» композитора. Його праця «Аїда» була замовленням від уряду Єгипту. Спочатку композитор відмовився від постановки, але після другої пропозиції погодився, попередньо прочитавши сценарій. Це була одна з його останніх робіт. Постановка відбулася в 1871 році. У 1887 відбулася постановка «Отелло». Вона кардинально відрізнялася від минулих італійських творів. У ній були відсутні звичні поділу на арії і речитативи. Останньою постановкою стала опера «Фальстаф», двадцять шоста опера Джузеппе Верді., прем’єра сталося 9 лютого 1893 році в оперному театрі «Ла Скала» у Мелані

Основу творчої спадщини Джузеппе Верді склали 26 опер, багато з яких увійшли в світову музичну скарбницю. Крім того, їм були створені два хори, струнний квартет, твори церковної і камерно-вокальної музики.

27 січня 1901 року Джузеппе Верді помер у Мілані. від інсульту.

Він був двічі похований: спочатку – на одному з найпрестижніших кладовищ Мілана, а пізніше його останки були перенесені в будинок відпочинку для престарілих музикантів, який був побудований за участю і підтримки самого Верді.

Дивовижна культурна спадщина, залишена видатною людиною, геніальним композитором – Джузеппе Верді і буде служити справжнім доказом таланту і завзятості ще багато тисячоліть.

Література про життя та творчість композитора

 

Бушен А. Молодой Верди. Рождение оперы [Текст]: роман / А. Бушен. – 2-е изд.; [ред. Г.А. Соловьева, худож. В.Н. Нечаев]. – Ленинград : Музыка, 1989. – 368 с.

Книга посвящена знаменательному периоду жизни и творчества Джузеппе. Верди, определившему его призвание оперного композитора. Ярко обрисованы окружение молодого композитора, общественно-политическая атмосфера, в которой складывались его эстетические воззрения. Рассказывается о создании первой из историко-героических опер Верди «Навуходоносор» («Набукко», 1841).

Джузеппе Верди. Избранные письма [Текст] / Сост., пер., вступ. ст. А. Д. Бушен; [ред. Ю. Хохлов, худож. Е. Кривинская]. – Москва : Музгиз, 1959. – 647 с.

Данная книга об эпистолярном наследии итальянского композитора Джузеппе Верди охватывающая широкий круг адресатов (либреттисты и издатели, артисты – исполнители, дирижеры, директора театров и театральные антрепренеры, музыканты и общественные деятели, друзья и знакомые), занимает период от 1843 до 1901 года, то есть всю вторую половину XIX века. 

Джузеппе Верди. Избранные письма [Текст] / Сост., пер., вступ. ст. А.Д. Бушен. – 2-е изд.; [ред. И.В. Голубовский, худож. Н.И. Васильев]. – Ленинград : Музыка, 1973. – 352 с.

Предлагаемое читателям второе издание «Избранных писем Верди» является сокращенным повторением первого. В нынешней публикации воспроизведены главным образом лишь те письма и фрагменты писем, которые ярко характеризуют Верди как музыканта – драматурга новой формации, письма и фрагменты писем, создающие подчас исчерпывающее представление о творчески-практической работе гениального композитора в тот период общественной жизни Италии, когда всемирно знаменитая итальянская опера становится музыкальной драмой. 

Джузеппе Верди (1813 - 1901) [Текст] : метод. материалы к 150 - летию со дня рождения / ВГБИЛ, сост. М.С. Шарова, ред. П.Х. Кононов. – Москва, 1963. – 22 с. – (В помощь работникам библиотек).

Настоящие методические материалы, которые посвящены 150-летию со дня рождения великого итальянского композитора Джузеппе Верди (1813-1901), автора двадцати шести опер и ряда других замечательных произведений, вошел в историю мировой музыки, как крупнейший реформатор оперы. Отдел методического руководства ВГБИЛ предлагает вниманию библиотек данные методические материалы и рекомендует провести вечер, посвященный памяти композитора. 

Верди Д. «Реквием» [Текст] / МГФ; [сост. В. Васина-Гроссман, ред. Д. Житомирский]. – Москва, [1956]. – 8 с.- ( В помощь слушателям концертов).

Данная брошюра предназначена для определенной аудитории слушателей концертов, в ней описано  музыкальное произведение «Реквием». «Реквием» Верди – единственное крупное произведение композитора, написанное не для оперной сцены. Сама форма «Реквиема» (музыки к заупокойной церковной службе) казалось, определяла исполнение этого произведения в церкви. Но «Реквием» Верди и по содержанию, и по форме настолько резко выходит за рамки традиционной церковной музыки, что он был воспринят аудиторией и утвердился, как произведение для концертной эстрады.

 

Верфель Франц. Верди [Текст]: роман оперы / Франц Верфель, пер с нем. Н. Вольпин, предисл. И. Белза; [ред. М. Гомпелевич, худож. Е. Ракузина]. – Москва : Худ. лит., 1962. – 398 с.

Роман оперы Верди Франца Верфеля о жизни и творчестве известного итальянского композитора Джузеппе Верди. Центральный образ этого романа-сказания психологически вполне достоверен. Врожденный демократизм Верди, его необычайная требовательность к себе, заставлявшая уничтожать уже созданное, скромность, безграничная доброта – все это правдиво воссоздает облик Верди.

Образ великого итальянского композитора Джузеппе Верди сопутствовал автору данной книги Францу Верфелю на протяжении всей его творческой жизни. 

Лебедев В. Маэстро борьбы [Текст] / Вячеслав Лебедев; [ред. В. Трусова, худ. ред. А. Гладышев]. – Москва : Молодая гвардия, 1977. – 190 с. – (Страницы жизни, Пионер значит первый – вып. 57. Верди).

Книга о выдающемся композиторе Джузеппе Верди – реформаторе оперного искусства, внесшем в музыку революционный пафос, патриотическое настроение, социальное звучание.

Нюрнберг М. Джузеппе Верди 1813 -1901 [Текст] / М. Нюрнберг. – 2-е изд.; [ред. Т.П. Воробьева, худ. ред. Ф.М. Сорина]. – Ленинград : Музыка, 1968. – 131 с.

Краткий очерк жизни и творчества итальянского композитора Джузеппе Верди. Книжка для юношества, в доступном изложении раскрыто творчество и жизненный путь гениального композитора. 

Оперы Дж. Верди [Текст] : путеводитель / вступ. ст. Л. Соловцова; [ред. И. Валихова, худож. А. Лепятский]. – Москва : Музыка,1970. – 420 с.

Книга – путеводитель по операм Дж. Верди предназначена для самых широких  кругов любителей музыки. Во вступительной статье рассказывается о жизненном и творческом пути композитора, затем подробно разбираются оперы «Риголетто», «Трубадур», «Травиата», «Дон Карлос», «Аида», «Отелло» и «Фальстаф». 

Орджоникидзе Гиви. Оперы Верди на сюжеты Шекспира [Текст] / Гиви Орджоникидзе; [ред. Е. Мнацаканова, худож. Л. Раппопорт]. – Москва : Музыка,1967. – 325 с.

Книга о творчестве великого композитора Джузеппе Верди, о его знаменитых операх «Макбет», «Отелло», «Фальстаф» созданные на сюжеты драматических произведений известного английского драматурга В. Шекспира В основу этой книги  – Верди обращается к шекспировской теме, которая не означала для композитора ухода в прошлое, а являлась своеобразным завещанием искусству будущего. 

Соловцова Л. Джузеппе Верди [Текст] / Л. Соловцова; [ред. И. Слепнев]. – Москва : Музгиз, 1963. – 205 с. – (Школьная библиотека).

В книге из серии «Школьная библиотека» обстоятельно изложена биография великого итальянского композитора Джузеппе Верди, проанализированы его лучшие оперы : «Риголетто», «Трубадур», «Травиата», которые составили знаменитое «Трехзвездие» композитора. Автор книги раскрывает творчество Верди, как одно из драгоценных сокровищ итальянского народа, которое дорого всему человечеству. 

Соловцова Л. Джузеппе Верди [Текст] / Л. Соловцова; [ред. И. Валихова, худож ред. А. Головкина]. – Москва : Музыка, 1969. – 212 с. – (Школьная библиотека).

Книга рассказывает о жизни и творчестве гениального итальянского композитора Джузеппе Верди. Юным читателям будет интересно познакомится с событиями исторической и культурно-художественной жизни Италии середины и конца XIX столетия. Книга написана очень увлекательно, богато иллюстрирована. 

Соловцова Л. Джузеппе Верди [Текст]: моногр. / Л. Соловцова – 3-е изд. доп. и перераб.; [ред. Е. Гордеева, худож. Ю. Зеленков]. – Москва : Музыка, 1981. – 416 с. – (Классики мировой музыкальной культуры).

В данной монографии изложен жизненный и творческий путь композитора, проведен анализ его знаменитых опер, раскрыты глубокие связи мировоззрения и творчества Верди с национально-освободительной борьбой итальянского народа. 

Тароцци Джузеппе. Верди [Текст] / Джузеппе Тароцци, пер. с итал. И. Константиновой, рец. С. Н. Богоявленский; [ред. Г. Сальникова]. – Москва : Молодая гвардия, 1984. – 352 с. – (Жизнь замечательных людей. Серия биографии. – вып. 8 (648))

Книга посвящена жизни и творчеству великого итальянского композитора Джузеппе Верди. Она написана на основе изучения множества работ о нем, научных исследований и популярных биографий. Автор использовал неизвестные ранее материалы и документы, неопубликованные письма. Все это позволило ему создать яркий и достоверный портрет композитора, раскрыть его сложный, противоречивый характер и показать целую эпоху в истории музыки Италии. 

Эсе Ласло. Если бы Верди вел дневник… [Текст] / Ласло Эсе, пер. с венг. Е. Силард-Айзатулина. – Будапешт : Изд.-во Корвина, 1966. – 294 с. – (Книги - дневники).

Книга «Если бы Верди вел дневник…» из серии «Книги – дневники» представляет собой биографию великого итальянского композитора Джузеппе Верди. Она написана в форме дневника, составлена на основе достоверных документов, материалов из газет и журналов того времени, а также писем и воспоминаний современников композитора и, хотя не является подлинным дневником, даёт верную характеристику гениальному композитору, которому посвящена эта книга

 

Вокальні твори композитора:

Опери композитора

 

Verdi G. Aida [Notes] : opera in 4 atti di A. Ghislanzoni :per canto e pianoforte / Verdi G.; [facilite par E. Lander]. – Mosca da P. Jurgenson, St.-Pietroburgo J. Jurgenson, 1896. – 389 p.

Верди. Аида [Ноты] : опера в 4 д.: полное перелож. для одного фп. / Верди. – 4-е изд. – Москва : у П. Юргенсона, [?]. – 190 с.

Верди Дж. Аида [Ноты] : опера в 4 д.: перелож. для пения с фп.; либретто А. Гисланцони / Дж. Верди; [ред. Н. Богданова, лит. ред. А. Некрасова]. – Москва : Музыка, 1978. – 310 с.

Верди Дж. Аттила [Ноты] : опера в 3 д. с прологом: перелож. для пения с фп.; либретто Т. Солеры / Дж. Верди; пер. итал. А. Машистова; [ред. М. Городецкая, лит. ред. А. Тарасова]. – Москва : Музыка, 1987. – 238 с.

Верди Дж. Бал-маскарад [Ноты] : опера в 4 д.: перелож. для пения с фп.; либретто Э. Скриба, А. Соммы / Дж. Верди; пер. М. Павловой; [ред. В. Спасский, лит. ред. К. Данько]. – Москва : Музыка, 1976. – 272 с.

Верди Дж. Отелло [Ноты] : опера в 4 д.: перелож. для пения с фп.; либретто А. Бойто / Дж. Верди; [ред. Н. Богданова, лит. ред. Р. Рапопорт]. – Москва : Музгиз, 1958. – 381 с.

Верди Дж. Отелло [Ноты] : опера в 4 д.: клавир; либретто А. Бойто / Дж. Верди; русс. текст Е. Геркена; [ред. А. Г. Асламазов, худож. А. А. Кармацкий]. – Ленинград : Музыка, 1978. – 373 с.

Верди Дж. Риголетто [Ноты] : опера в 3 д.: для пения с фп. / Дж. Верди; [ред. Н. Мясковский]. – Москва : Музгиз, 1934. – 317 с.

Верди Дж. Риголетто [Ноты] : опера в 3 д.: перелож. для пения с фп.: либретто Ф. Пиаве / Дж. Верди; [ред. Н. Богданова, лит.  ред. О.Соловьева]. – Москва : Музыка, 1984. – 294 с.

Верди Дж. Травиата [Ноты] : опера в 3 д.: перелож. для пения с фп.; либретто Ф. Пиаве / Дж. Верди; [ред. Н. Богданова, лит.  ред. Р. Рапопорт]. – Москва : Музгиз, 1957. – 309 с.

Верди Дж. Травиата [Ноты] : опера в 3 д.: клавир; либретто Ф. Пиаве / Дж. Верди; [ред. Р. Н. Котляревский]. – Ленинград : Музыка, 1972. – 310 с.

Верди Дж. Травиата [Ноты] : опера в 3 д.: перелож. для голоса с фп.; либретто Ф. Пиаве / Дж. Верди; [ред. Н. Богданова, лит. ред. И. Емельянова]. – Москва : Музыка, 1983. – 310 с.

Верди Дж. Трубадуръ [Ноты] : опера в 4 д. / Дж. Верди. – Москва : У поставщика двора А. Гутхейль, 1899 – 270 с.

Верди Дж. Трубадур [Ноты] : опера в 4 д.: перелож. для пения с фп.; либретто С. Каммарано / Дж. Верди; русс. текст С. Левика; [ред. К. Титаренко]. – Москва : Музыка, 1966. – 251 с.

 

Інші жанри вокальних творів композитора

 

Верди Дж. Арии из опер [Ноты] : для баритона в сопровожд. фп. / Дж. Верди; [ред. Е. Стемпневская, лит. ред. А. Тарасова]. – Москва : Музыка, 1977. – 79 с.

Верди Дж. Арии из опер [Ноты] : для тенора в сопровожд. фп. / Дж. Верди; [ред. Е. Стемпневская, лит. ред. А. Тарасова]. – Москва : Музыка, 1975. – 80 с.

Верди Дж. Арии из опер [Ноты] : для тенора в сопровожд. фп. / Дж. Верди; [ред. М. Городецкая, лит. ред. О. Соловьева]. – Москва : Музыка, 1985. – 64 с.

Верди Дж. Ария Альфреда: из оперы» Травиата» [Ноты]: для тенора в сопровожд. фп. / Дж. Верди; [ред. Н. Богданова, лит. ред. А. Тарасова]. – Москва : Музыка, 1974. – 7 с.

Верди Дж. Ария Графа ди-Луна: из оперы «Трубадур»; Ария Риголетто: из оперы «Риголетто» [Ноты] : для баритона с фп. / Дж. Верди; [ред. К. Титаренко, лит. ред. Р. Рапопорт]. – Москва : Музгиз, 1954. – 13 с. – (Концертный репертуар вокалиста).

Верди Дж. Ария Джильды: из оперы «Риголетто» [Ноты] : для колоратур. сопрано в сопровожд. фп. / Дж. Верди; [ред. В. Левитская]. – Москва : Музгиз, 1953. – 9 с.

Верди Дж. Ария Дона Альваро: из оперы «Сила судьбы»; Ария Манрико: из оперы «Трубадур» [Ноты] : для тенора в сопровожд. фп. / Дж. Верди; [ред. Н. Полынский, лит. ред. Р. Рапопорт]. – Москва : Музгиз, 1960. – 23 с. – (Концертный репертуар вокалиста).

Верди Дж. Ария Леоноры: из оперы «Трубадур» [Ноты] : для. сопрано в сопровожд. фп. / Дж. Верди; [ред. Н. Полынский, лит. ред. Р. Рапопорт]. – Москва : Музгиз, 1960. – 15 с. – (Концертный репертуар вокалиста).

Верди Дж. Ария Манрико: из оперы «Трубадур» [Ноты] : для тенора с фп. / Дж. Верди; [ред. Л. Шохин, лит. ред. Р. Рапопорт]. – Москва : Музгиз, 1958. – 5 с. – (Концертный репертуар вокалиста).

Верди Дж. Ария Пагана: из оперы «Ломбардацы»; Ария Захария: из оперы «Набукко» («Навуходоносор») [Ноты] : для низ. голоса в сопровожд. фп. / Дж. Верди; [ред. О. Левтонова, лит. ред. Р. Рапопорт]. – Москва : Музгиз, 1959. – 15 с. – (Концертный репертуар вокалиста).

Верди Дж. Ария Рудольфа: из оперы «Луиза Миллер»; Песенка Герцога из оперы «Риголетто» [Ноты] : для тенора в сопровожд. фп. / Дж. Верди; [ред. Н. Богданова, лит. ред. Р. Рапопорт]. – Москва : Музгиз, 1961. – 11 с. – (Концертный репертуар вокалиста).

Верди Дж. Ария Филиппа: из оперы «Дон Карлос» [Ноты] : для баса с фп. / Дж. Верди; [ред. К. Титаренко, лит. ред. Р. Рапопорт]. – Москва : Музгиз, 1955. – 13 с. – (Концертный репертуар вокалиста).

Верди Дж. Баллада и песенка герцога: из оперы «Риголетто» [Ноты] : для тенора в сопровожд. фп. / Дж. Верди; [ред. М. Нюрнберг]. – Москва : Музгиз, 1954. – 11 с.

Верди Дж. Баллада и песенка герцога: из оперы «Риголетто» [Ноты] : для тенора в сопровожд. фп. / Дж. Верди; [ред. М. Нюрнберг]. – Ленинград : Музгиз, 1961. – 7 с.

Верди Дж. Дуэт Дездемоны и Отелло: из оперы «Отелло» [Ноты] : для пения с фп. / Дж. Верди; [ред. Е. Русанов, лит. ред. Р. Рапопорт]. – Москва : Музгиз, 1956. – 17 с. – (Концертный репертуар вокалиста).

Верди Дж. Избранные арии из опер [Ноты] : для сопрано в сопровожд. фп. / Дж. Верди; [ред. Ю. Климов]. – Москва : Музыка, 1964. – 68 с.

Верди Дж. Избранные арии из опер [Ноты] : для баса в сопровожд. фп. / Дж. Верди; [ред. Е. Русанов, лит. ред. Л. Чудова]. – Москва : Музыка, 1967. – 55 с.

Верди Дж. Избранные арии из опер [Ноты] : для сопрано в сопровожд. фп. / Дж. Верди; [ред. М. Городецкая, лит. ред. А. Тарасова]. – Москва : Музыка, 1973. – 83 с.

Верди Дж. Избранные оперные арии [Ноты] : для баритона в сопровожд. фп. / Дж. Верди; [ред. И. Богданова, лит. ред. Р. Рапопорт]. – Москва : Музгиз, 1962. – 56 с.

Верди Дж. Каватина и ария Дона Карлоса из оперы «Эрнани» [Ноты] : для баритона в сопровожд. фп. / Дж. Верди; [ред. Н. Полынский, лит. ред. Р. Рапопорт]. – Москва : Музгиз, 1960. – 11 с. – (Концертный репертуар вокалиста).

Верди Дж. Камерные произведения [Ноты] : для голоса с фп. / Дж. Верди; пер. с итал. С. Левика, В. Левика; [ред. Н. Богданова, лит. ред. И. Емельянова]. – Москва : Музыка, 1970. – 98 с.

  

Верди Дж. Песня Дездемоны из оперы «Отелло» [Ноты] : для высок. голоса с фп. / Дж. Верди; [ред. П. Теплов, лит. ред. Р. Рапопорт]. – Москва : Музгиз, 1954. – 9 с. – (Концертный репертуар вокалиста).

Верди Дж. Пять оперных арий для баса [Ноты] : клавир / Дж. Верди; пер. С. Ю. Левика; [ред. Нюрнберг]. – Ленинград : Музгиз, 1960. – 43 с.

Верди Дж. Пять оперных арий для тенора [Ноты] : клавир / Дж. Верди; пер. С. Ю. Левика; [ред. Нюрнберг]. – Ленинград : Музгиз, 1963. – 32 с.

Верди Дж. Речитатив и каватина Сильвы из оперы «Эрнани» [Ноты] : для баса с сопровожд. фп. / Дж. Верди; [ред. С. Разоренов]. – Москва – Ленинград : Музгиз, 1952. – 19 с.

Верди Дж. Романс Фиеско из оперы «Симон Бокканегра»; Ария Прочиды из оперы «Сицилийская вечерня» [Ноты] : для баса с фп. / Дж. Верди; [ред. Н. Богданова, лит. ред. Р. Рапопорт]. – Москва : Музгиз, 1962. – 13 с. – (Концертный репертуар вокалиста).

Верди Дж. Романс Фиеско из оперы «Симон Бокканегра» [Ноты] : для баса в сопровожд. фп. / Дж. Верди; [ред. Н. Богданова, лит. ред. Л. Чудова]. – Москва : Музыка, 1966. – 5 с. – (Концертный репертуар вокалиста).

Верди Дж. Романсы [Ноты] : для высок. голоса с фп. / Дж. Верди; сост. и общ. С. Апродова; пер. С. Левика; [ред. Н. Богданова, лит. ред. Р. Рапопорт]. – Москва : Музгиз, 1960. – 56 с.

Верди Дж. Смерть Родриго из оперы «Дон Карлос» [Ноты] : для баритона в сопровожд. фп. / Дж. Верди; [ред. В. Жаров, лит. ред. А. Тарасова]. – Москва : Музыка, 1978. – 15 с.

Верди Дж. Сцена Аиды; Романс Аиды из оперы «Аида» [Ноты] : для сопрано в сопровожд. фп. / Дж. Верди; [ред. О. Левтонова, лит. ред. Р. Рапопорт]. – Москва : Музгиз, 1962. – 19 с. – (Концертный репертуар вокалиста).

Верди Дж. Сцена Аиды; Романс Аиды из оперы «Аида» [Ноты] : для сопрано в сопровожд. фп. / Дж. Верди ; [ред. Е. Стемпиевская, лит. ред. И. Емельянова]. – Москва : Музыка, 1967. – 19 с.

Верди Дж. Сцена Амнерис из оперы «Аида» (IV) [Ноты] : для меццо- сопрано в сопровожд. фп. / Дж. Верди; [ред. О. Левтонова, лит. ред. Р. Рапопорт]. – Москва : Музгиз, 1959. – 17 с. – (Концертный репертуар вокалиста).

Верди Дж. Сцена и дуэт Амнерис и Радамеса из оперы «Аида» [Ноты] : для меццо- сопрано в сопровожд. фп. / Дж. Верди; [ред. О. Левтонова, лит. ред. Р. Рапопорт]. – Москва : Музгиз, 1960. – 20 с. – (Концертный репертуар вокалиста).

Верди Дж. Сцена и дуэт Виолетты и Жермона из оперы «Травиата» [Ноты] : для баритона и сопрано в сопровожд. фп. / Дж. Верди; [ред. Н. Полынский, лит. ред. Р. Рапопорт]. – Москва : Музгиз, 1960. – 30 с. – (Концертный репертуар вокалиста).

Верди Дж. Сцена и дуэт Дона Альваро и Дона Карло из оперы «Сила судьбы» [Ноты] : для тенора и баритона в сопровожд. фп. / Дж. Верди; [ред. Н. Богданова, лит. ред. Р. Рапопорт]. – Москва : Музгиз, 1959. – 9 с. – (Концертный репертуар вокалиста).

Верди Дж. Травиата. Сцена и ария Виолетты [Ноты] : для голоса с фп. (сопрано) / Дж. Верди; [ред. А. Карцев]. – Москва : Музгиз, 1936. – 15 с. – (Избранные романсы и сцены из опер иностранных композиторов).

 

Лібретто опер композитора

 

Верди Дж. Аида [Текст] / Дж. Верди. – 2-е изд. ; [ред. И. Уварова]. – Москва : Музыка, 1967. – 78 с. – (Оперные либретто).

Верди Дж. Донъ Карлосъ [Текст] : опера в 5 д. / муз. Джузеппе Верди, сл. Мэри и Камило Дю-Локля. – С. - Петербургъ : Изд. Эдуарда Гоппе, 1877. – 135 с. – (Собраніе либретто).

Верди Дж. Дон Карлос [Текст] / Дж. Верди; [ред. И. Уварова]. – Москва : Музгиз, 1963. – 139 с. – (Оперные либретто).

Верди Дж. Отелло [Текст] : лир. драма в 4-х д. / муз. Джузеппе Верди, текстъ Арриго Бойто; пер. Н.М. Спасского. – С. - Петербургъ : Департамента. Удъловъ, 1889. – 95 с.

Верди Джузеппе Риголетто [Текст] / Джузеппе Верди; [ред. Т. Лебедева]. – Москва : Музгиз, 1952. – 99 с. – (Оперные либретто).

Верди Дж. Травиата  [Текст] / Дж. Верди; [ред. А. Квирикашвили]. – Москва : Музгиз, 1962. – 114 с. – (Оперные либретто).

Верди Дж. Травиата [Текст] / Дж. Верди. – 3-е изд.; [ред. Л. Сергеева]. – Москва : Музыка, 1978. – 79 с. – (Оперные либретто).

Верди Дж. Фальстаф [Текст] / Дж. Верди; [ред. И. Уварова]. – Москва : Музыка, 1966. – 139 с. – (Оперные либретто).

Полякова Л. Трубадур Дж. Верди. [Текст] : путеводитель по опере. – 3-е изд.; [ред. И. Уварова]. – Москва : Музыка, 1980. – 80 с. – (Путеводители по операм и балетам).

 

Вокальні твори композитора для фортепіано

 

Верди Дж. Отрывки из опер Дон Карлос, Травиата, Трубадур [Ноты] : перелож. для фп. / Дж. Верди; [ред. К. Сорокин, лит. ред. Л. Онегина]. – Москва : Музыка, 1967. – 32 с. – (Музыка отдыха. Библиотека пианиста любителя).

Верди – Лист Риголетто. Шуман Р. Анданте Кантабиле [Ноты] : обраб. для 2-х фп. А. Готлиба / Верди – Лист; Р. Шуман; [ред. В. Малининков]. – Москва : Музыка, 1973. – 39 с.

Підготувала Т.М. Шилова, завідувачка відділу мистецтв.

Козацькі літописи: найвидатніші пам’ятки української історіографічної прози XVII—XVIII століть

 

Вершину українського літописання XVII—XVIII століть складають твори Самовидця, Григорія Граб’янки та Самійла Величка. Вони найповніше серед тогочасних літературних творів розповідають про Національно-визвольну війну 1648—1654 років, життя народу, внутрішнє та міжнародне становище України. «Літопис Самовидця» створювався за спогадами історичних подій. Визначним історичним твором став «Літопис гадяцького полковника Григорія Граб’янки», який охоплює подій періоду від Богдана Хмельницького до початку XVIII століття. Найвизначнішим істориком вважається Самійло Величко, який працював писарем у генеральній канцелярії та у генерального судді. А його літопис — наймонументальніший твір в українській історіографії. 

 

«Літопис Самовидця»

Найвизначнішою пам'яткою української історіографії другої половини XVII століття є «Літопис Самовидця». Створений на Стародубщині в останній чверті XVII століття сучасником описаних у ньому подій. Оригінал літопису до нас не дійшов, але зберігся на Лівобережній Україні в кількох списках XVIIІ століття, кожен з яких має деякі доповнення і скорочення, але жоден не містить назви твору та імені автора. 1840 року один із списків літопису випадково потрапляє до рук письменника та етнографа Пантелеймона Куліша, який, захопившись стилем викладу і поглядами автора, витрачає чимало зусиль, розшукуючи нові списки і популяризуючи літопис серед наукової громадськості. З його ініціативи вперше твір був опублікований 1846 року українським белетристом, істориком Осипом Бодянським під назвою, яку дав Пантелеймон Куліш, — «Літопис Самовидця».  В основу свого видання Бодянський поклав список Куліша, хоча використав і решту списків, додавши до публікації примітки, зауваження, доповнення, різночитання, пояснення незрозумілих слів, іменний і географічний покажчики. Короткі передмови до видання написали Пантелеймон Куліш та Осип Бодянський. Другий видавець «Літопису Самовидця» Орест Левицький три роки працював над новим виданням літопису, яке вийшло 1878 року у Київській археографічній комісії. Третє видання літопису було підготовлено 1971 року істориком Ярославом Івановичем Дзирою, автором понад 300 друкованих праць, у тому числі «Літопис Самовидця».

 Існує кілька гіпотез про ім'я автора літопису. Найімовірнішим автором цього твору вважають Романа Ракушку-Романовського (1622/1623—1703), визначного військового, політичного та церковного діяча. «Літопис Самовидця» написано українською книжною мовою другої половини XVII століття з наближенням до народної мови. Автор майстерно володіє всіма стилістичними засобами, характерними для його часу. Для характеристики того чи іншого героя Самовидець часто використовує народні прислів’я і приказки, вживає влучні народні порівняння. При цьому твір відзначається стислістю та завершеністю оповіді. «Літопис Самовидця» спонукав багатьох освічених українців узятися за перо, щоб зафіксувати для нащадків славні сторінки боротьби кращих синів України за її незалежність.

 

Літопис Самовидця / видання підготував Я. І. Дзира. — Київ : Наукова думка, 1971. — 208 с.

Текст літопису дослідники поділяють на дві частини.  Літопис відображає події 1648—1702 років, відтворює героїзм і велич Національно-визвольної війни під проводом гетьмана Богдана Хмельницького, аналізує складні внутрішні міжкозацькі суперечності періоду Руїни. Перша частина літопису охоплює події 1648—1672 років і має характер історичних мемуарів. У основі другої (1673—1702) лежать щоденникові записи.

У «Літописі Самовидця» поєднано точність в описі подій і фактів та суб’єктивний підхід до зображуваного, результатом чого й постає публіцистично-художня оповідь, позначена достовірністю та емоційністю. Автор глибоко шанує гетьмана Богдана Хмельницького за його об’єднавчу роль у роки Національно-визвольної війни, а також тих, хто боровся за незалежність України, намагався здолати Руїну й хаос на українських землях після смерті Богдана Хмельницького — Івана Виговського, Петра Дорошенка, Якима Сомка, Івана Сірка, Адама Киселя, Івана Мазепу.

Самовидець докладно описує переможну для гетьмана Івана Виговського Конотопську битву 1659 року та покладає великі сподівання на наказного гетьмана Якима Сомка, вважаючи його гідним рятівником держави. Він засуджує ніжинського полковника Василя Золотаренка та єпископа Мефодія Филимоновича, що привели до влади Івана Брюховецького,  а той понищив своїх супротивників на Лівобережжі. А ніжинську чорну раду 1663 року вважає історичною помилкою для України. На сторінках літопису рятівником пошматованої міжусобними чварами країни постає Іван Мазепа. До кінця свого твору автор уважно стежить за державотворчими діями славетного запорозького гетьмана, веде мову про його військовий та дипломатичний таланти.

Оцінка автора літопису Національно-визвольної війни 1648—1657 років, діяльності Богдана Хмельницького, Івана Брюховецького, участі в ній селян і міщан, позитивних і негативних учинків, які йому довелося бачити чи про які він віз когось чув, прорахунків, перемог і поразок, проявів кар’єризму і зрадництва — усі піддається прискіпливому, він ставиться до всього, що відбулося, як до досвіду, корисного і для майбутніх поколінь.

 

«Літопис гадяцького полковника Григорія Граб’янки»

Одним з найяскравіших і найцінніших творів українського літописання є літопис Григорія Граб’янки, випускника Києво-Могилянської академії, яку він закінчив у 1686 році, відтоді перебував на військовій службі, обіймав посади гадяцького сотника, полкового осавули, а згодом судді. Повагу, авторитет і довіру військово-політичних кіл Гетьманщини завоював, беручи участь в Азовських походах козацьких військ у 1695—1696 роках під орудою Івана Мазепи, в Північній війні 1700—1721 років. !723 року разом із іншими старшинами їздив до Петербурга боронити Україну від зазіхань імператора Петра І, за що був ув’язнений у Петропавлівській фортеці. У 1730 році, за підтримки гетьмана Данила Апостола, Григорій Граб’янка стає гадяцьким полковником. Загинув Граб’янка на російсько-турецький війні близько 1737 року. 

Протягом усього XVIIІ століття «Літопис гадяцького полковника Григорія Граб’янки» був чи не найпопулярнішим серед рукописної «козацької» літератури, що містила історіографічні твори з більш чи менш вираженим прагненням до художнього осмислення подій, віршових комплексів, збірок офіційних документів, пактів, статей, договорів…. І хоч оригінал рукопису не зберігся, про популярність твору свідчить рекордна кількість списків — на сьогодні. разом з нововідкритими та реконструйованими, дослідники нараховують їх понад 50.

 

Літопис гадяцького полковника Григорія Граб’янки / пер. із староукр. — Київ : Т-во «Знання» України, 1992. — 192 с.

Григорій Граб’янка завершив писати один із найкращих «козацьких» літописів у 1710 році. Вперше літопис був опублікований в 1793 році, але не було вказане ім’я автора. 1853 року Київська Тимчасова комісія для розгляду давніх актів, готуючи до видання літопис Григорія Граб’янки, не знала про публікацію 1793 року і вважала, що вводять його в науковий обіг вперше. На жаль, видання 1854 року, за яким доктор філологічних наук Роман Григорович Іванченко і здійснив пропонований читачеві переклад із староукраїнської мови, виявилося останнім, твір до 1992 року не перевидавався.

Літопис Григорія Граб’янки поділяється на три частини: перша охоплює період від найдавніших часів до 1648 року, друга — Хмельниччину, третя —добу від смерті гетьмана Богдана Хмельницького до 1709 року. Першій частині передує «Слово до читача», у якому автор обґрунтовує віковічні заслуги козацтва перед батьківщиною та європейськими народами — літописець наголошує, що пам'ять про них не повинна тьмяніти, а навпаки спонукати сучасників до боротьби. Він логічно переконує, що лише козацьке середовище могло висунути на історичну арену Богдана Хмельницького — провідника Національно-визвольних змагань 1648—1654 років, творця Української козацької держави та її першого гетьмана.

 

«Літопис Самійла Величка»

Літопис Самійла Величка  — наймонументальніший твір української історико-мемуарної прози XVII—XVIII століть, який разом з «Літописом Самовидця» та «Літописом гадяцького полковника Григорія Граб’янки» творить комплекс козацької історіографії. У передмові до «читальника» Самійло Величко зазначав, що користувався крім місцевих писемних та усних джерел працями іноземних письменників та істориків: поемою польського письменника Самуеля Твардовського «Громадянська війна», історичними трактатами польських авторів — Мартіна Кромера та Мацея Стрийковського, німецького історика Самуеля фон Пуфендорфа. Неодноразово Величко посилався на твори вітчизняних письменників — Інокентій Гізель, Іоаникій Галятовський , Дмитро Туптало.

Самійло Величко після закінчення Києво-Могилянської академії служив канцеляристом у генерального військового писаря, згодом у судді Василя Кочубея, у військовій канцелярії.), брав участь у військових походах. Наприкінці 1708 року під час політичних репресій Петра І в Україні, викликаних визвольним виступом Івана Мазепи, був ув’язнений. Після звільнення 1715 року оселився в селі Жуки під Полтавою де й розпочав роботу над літописом. Самійло Величко добре знав польську, німецьку, латинську мови, що дало йому можливість використовувати зарубіжні джерела. Попри різні життєві дороги й удари долі, він залишився справжнім патріотом України, про що свідчить об’єктивне змалювання ним подій та постатей.

 

Величко С. В. Літопис. Т. I. / пер. з книжної української мови, вст. стаття, комент. В. О. Шевчука; відп. ред. О. В. Мишанич.— Київ :  Дніпро, 1991.— 371 с. — (Давньоруські та давні українські літописи).

Історико-літературний твір Самійла Величка — найбільший за обсягом козацький літопис, у якому йдеться про Національно-визвольну війну, вміщено значну кількість історичних документів. Як і в усіх козацьких літописах, центральною постаттю твору Самійла Величка є Богдан Хмельницький. Уже в перший згадці про нього автор накреслив образ сміливого, енергійного, здатного на рішучі вчинки діяча. У літописі подано біографії, образні характеристики інших українських історичних персонажів —Івана Виговського, Івана Брюховецького, Івана Самойловича, Івана Мазепи, Івана Сірка. А сам автор постає не лише як історик, а й як літератор. Перший том охоплює події 1648—1659 років на Україні.

 

Величко С. В. Літопис. Т. 2. / пер. з книжної української мови, вст. стаття, комент. В. О. Шевчука ; відп. ред. О. В. Мишанич.— Київ :  Дніпро, 1991.— 642 с. — (Давньоруські та давні українські літописи).

Другий том продовжує опис подій першого тому і закінчується 1700 роком. Літопис створений тогочасною книжною мовою, сповненою влучних та образних висловів. Літопис Самійла Величка за змістом і стилем належить до барокового жанру, в якому історико-документальний матеріал зазнав своєрідного переродження у художню прозу. Переклад українською мовою здійснено вперше. Книга містить довідковий матеріал, ілюстрована. Видання універсальне. Воно придатне для наукової роботи і для любителів рідної історії і культури.

***

Збірник козацьких літописів : Густинський, Самійла Величка, Граб’янки. — Київ : Дніпро, 2006. — 976 с., іл.

Цей збірник — унікальний корпус козацької історіографії. До нього входять: Густинський літопис — видатна пам'ятка української історичної прози першої половини XVII століття, що охоплює основні події всесвітньої історії, літописну історію Київської Русі, південно-руських князівств XII—XIV століть, Литовської Русі аж до історичних витоків козацтва; літопис Самійла Величка — наймонументальніший твір української історико-мемуарної прози XVII—XVIII століть у двох томах. Перший том охоплює події 1648—1659 років на Україні. Другий продовжує опис подій і закінчується 1700 року; закінчує збірник літопис Граб’янки — розповідь про походи та битви козацькі XVI—XVIII століть Перебіг з писань різних літописців та з щоденника, писаного на війні, що точилася з поляками, зібраний зусиллями полковника Григорія Граб’янки та підтверджений самобутніми свідченнями старих жителів м. Гадяча 1710 році Це документальні першоджерела, де значуще кожне слово. Видання універсальне. Воно придатне як для наукової роботи, так і для шанувальників рідної історії та культури.

 

Література з історії літописання

• Величко Самійло // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол. : В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — Київ : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 472—473.

• Дзира Я. І. Літопис Самовидця // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол. : В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — Київ : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 240.

• Дзира Я. І.  Ракушка-Романовський Роман Онисимович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол. :  В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — Київ : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 131—132.

• Іванченко, Роман. Козацькі літописи і час // Друкарство. — 1998. — вересень-грудень. — С. 16—19.

• Історична і мемуарна проза XVIII ст. // Білоус П. В. Історія української літератури ІХ— XVIII ст. : навч. посіб / П. В. Білоус. — Київ : ВЦ «Академія», 2009. — С. 292—306.

• Козацькі літописи XVIII ст. // Макарчук С. Писемні джерела з історії України : курс лекцій / Степан Макарчук. — Львів : Світ, 1999. — С. 140—144.

• Літописання та історико-мемуарна проза // Історія української літератури : у 12 т. / ред. кол. Віталій Дончик (голова) та ін. ; НАН України ; Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. — Київ : Наукова думка, 2014. — Т. 2. Давня література (друга половина XVI—XVIII ст.). — С. 422—466.

• Луценко Ю. Григорій Граб’янка і його літопис // Літопис гадяцького полковника Григорія Граб’янки / пер. із староукр. — Київ : Т-во «Знання» України, 1992. — С. 3—12.

• Сас П. М. Граб’янка Григорій Іванович і його літопис української історії та історії козацтва // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол. : В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — Київ : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г—Д. — С. 183.

• Шевчук, Валерій. Самійло Величко та його літопис // Величко С. В. Літопис. Т. I. / пер. з книжної української мови, вст. стаття, комент. В. О. Шевчука; відп. ред. О. В. Мишанич.— Київ : Дніпро, 1991.— С 5—21.

Підготувала К.В. Бондарчук, завідувачка читальним залом.