Майстер українського перекладу: 105 років від дня народження Миколи Лукаша

 

«Як і кожний великий талант, М. Лукаш володів даром зачаровувати словом, бентежити душу перлинами зі світової класики і водночас був жартун, дотепник, майстер поетичного експромту. Очі світилися добром, душа була відкрита…» (Олександр Петровський, книга-спогади «Наш Лукаш»)

 

Микола Олексійович Лукаш — відомий український перекладач, мовознавець і поліглот, належить до покоління шістдесятників. Лауреат літературної премії імені Максима Рильського (1988) та  імені Миколи Зерова (1993). Навчався на історичному факультеті Київського університету (1937—1941), закінчив Харківський педінститут іноземних мов (1947). Викладав англійську та німецьку мови в Харківському педінституті іноземних мов і Сільськогосподарському інституті, очолював відділ поезії журналу «Всесвіт» (1958—1960).

1953 року почався творчий шлях Миколи Лукаша як перекладача. Він знав 22 мови, з 18 вільно перекладав твори класиків світової літератури різних жанрів, стилів, літературних напрямів. Поетичний талант та велика працездатність сприяли його популярності. Найвідоміші переклади: «Фауст» Гете, «Декамерон» Боккаччо, «Пані Боварі» Флобера, «Дон Кіхот» Сервантеса, «Собака на сіні» Лопе де Веги, лірика Шиллера та Поля Верлена, поезії Гійома Апполінера…

«Лукашева мова, як небеса, побачені в телескоп. Міріади слів, які годи спостерегти простим оком, виступають у його мові зі своїм глибинним світлом. Від цього багатства годі звільнитися. Раз побачене — воно вже навіки твоє… Всі, хто знав Лукаша, хто працював з ним над виданням різних книжок у серії «Перлини світової лірики», знали, що він своїм перекладацьким талантом підноситься над усіма майстрами українського перекладу… Його присутність у нашій літературі відбивалася на загальному рівні культури українського слова…». Так згадував Дмитро Павличко неперевершеного перекладача Миколу Лукаша.

Цікаві факти

1955 року вийшов у світ українською мовою «Фауст» Гете в перекладі Миколи Лукаша. Переклад іншою мовою геніальної драматичної поеми великого німецького поета, над створенням якої автор працював 57 років, вимагає від перекладача неабияких здібностей. За переклад «Фауста» бралися Іван Франко, Михайло Старицький, Дмитро Загул, та ніхто з них не дав повного перекладу . Перший повний переклад «Фауста» українською мовою зробив Микола Лукаш.

У художних перекладах, які Микола Лукаш робив виключно з оригіналу, з тієї мови, якою писав автор, він виступав не як переказувач змісту, а як суперник автора по майстерності художнього слова, перекладав такі твори, які, на думку фахівців, перекласти неможливо. Так, багато хто вважав, що поему польського поета Юліана Тувіма «Бал в опері» не перекласти іншою мовою. Лукаш довів протилежне і свій чудовий переклад цієї поеми опублікував у журналі «Всесвіт».

Найвизначніший твір видатного італійського письменника епохи Відродження Джованні Боккаччо «Декамерон» у перекладі українською мовою був виданий у 1928 році і давно став бібліографічною рідкістю. До того ж і сам переклад був недосконалий. Микола Лукаш дав свій переклад. Він переклав «Декамерон» архаїзованою українською мовою, даючи читачеві відчути дух старовини, самою мовою підкреслюючи, що пригоди ста новел книги відбувалися дуже давно. Не дивно, що виданий у 1964 році у його перекладі «Декамерон» був розкуплений за тиждень, а друге видання — за кілька днів.

Микола Лукаш сам запрограмував собі перекласти українською мовою тих іноземних авторів, ті твори, які зовсім невідомі або мало відомі українському читачеві. Французький поет Гійом Аполлінер своєю творчістю мав вплив на літературу ХХ століття. Українською мовою його поезії першим переклав Лукаш. Він же переклав поезії видатного іспанського поета і драматурга Федеріко Гарсіа Лорки.

Письменник-поліглот Микола Лукаш здійснив художні переклади майже з двадцяти мов народів світу. Серед перекладених ним творів — поезії, проза, драматургія багатьох сучасних письменників і класиків. Він переклав окремі п’єси Вільяма Шекспіра, Лопе де Веги, поезії Віктора Гюго, Генріха Гейне, Роберта Бернса, Адама Міцкевича та багатьох інших. Перекладацька робота Миколи Лукаша — це подвиг, спрямований на піднесення культурного рівня читача та ознайомлення його зі скарбами світової художньої літератури.

***

Наш Лукаш : у 2-х кн. / упоряд. Леонід Череватенко. — Київ : Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2009. — Кн. 1. — 639 с.

У книзі «Наш Лукаш» зібрано важливі достовірні матеріали про великого українського перекладача, письменника, лексикографа «Миколу Лукаша» (1919—1988). Значне місце посідають спогади земляків-кролевчан - близьких родичів, сусідив, однокласників. Неабиякий інтерес становлять свідчення ровесників, що разом з ним пережили роки німецької окупації. Не менш цікавими є розповіді про важкий харківський період - і про Лукашеве тріумфальне входження в літературу. Спомини колег дають виразне уявлення про те, як саме з’явились український «Фауст», український «Декамерон», український «Дон Кіхот» і як зустріли появу цих шедеврів сучасники, в тому числі колеги. Значна кількість наведених спогадів друкується вперше.

 

Наш Лукаш : у 2-х кн. / упоряд. Леонід Череватенко. — Київ : Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2011. — Кн. 2. — 639 с.

Це видання є продовженням книги спогадів «Наш Лукаш», виданої 2009 року до 90-річчя від дня народження Миколи Олексійовича Лукаша (1919-1988), великого українського перекладача, літературознавця, лексикографа.

До цієї книги ввійшли спогади відомих письменників Д. Павличка, Р. Лубківського, Ю. Мушкетика, Д. Міщенка, А. М’ястківського, М. Литвинця, дисидентів В. Марченка, В. Рубана, О. Орача, С. Пінчука, Ю. Логвина, О. Лупія, літературознавців М. Коцюбинської та М. Новикової, філософа М. Поповича, Лукашевих друзів Анни Оголевець і Валентини Паламарчук, Лукашевої племінниці Валентини Лукаш.

 

Твори світової літератури у перекладах Миколи Лукаша

Антологія зарубіжної поезії ХХ сторіччя / уклад., автор вступ. ст. Д. С. Наливайко. — Харків : Вид-во «Ранок», 2011. — 400 с.

Антологія знайомить із визначними поетичними творами ХХ століття. До книги включені шедеври поетичної творчості Поля Верлена, Поля Елюара, Гійома Аполлінера, Райнера Марія Рільке, Пауля Целана, Готфріда Бенна, Томаса Стернза Еліота, Роберта Фроста та інших в перекладах українською мовою Дмитра Павличка, Василя Стуса, Миколи Зерова, Євгена Маланюка, Андрія Малишка, Максима Рильського, Миколи Лукаша…

Поль Верлен «Місячне сяйво»

Твоя душа — витворний краєвид,

Яким проходять з піснею і грою

Чарівні маски, радісні на вид

Та сповнені таємною журою

Вони співають на мінорний лад,

Як від любові їм життя розквітла,

Та радості не чути з тих рулад,

Що в місячне перецвітають світло.

В тім сяєві, урочім і сумнім,

Пташки не переснять своїх фантазій,

А водограї видивом струнким

Між мармурів ридають у екстазі

 

Аполлінер, Гійом. Поезії / Гійом Апполінер ; пер. з фр. Миколи Лукаша. — Харків : Фоліо, 2014. — 256 с.

Лірика Гійома Аполлінера (справжнє ім’я —  Вільгельм Аполлінарій Костровицький, 1880—1918) — одне з найвидатніших і найоригінальніших поетичних явищ початку ХХ століття. Художні відкриття французького поета суттєво вплинули на розвиток всієї сучасної поезії, сприяли її оновленню та демократизації. До видання увійшли кращі поезії Аполлінера у перекладах Миколи Лукаша, що й зараз привертають увагу мільйонів читачів.

 

Боккаччо Д. Декамерон : новели / Джованні Боккаччо ; пер. з італ. М. О. Лукаша ; передм. Г. П. Кочура ; худож.-іл. Г. В. Малаков ; худож.-оформ. Б. І. Бродський. — Дніпропетровськ : Січ, 2000. — 622 с. : іл.

Видатна літературна пам’ятка доби Відродження «Декамерон» — зібрання новел, пов’язаних між собою обрамляючою оповіддю. Тут є оповідки про життєві мінливості та історії про кохання, короткі анекдоти про витівки жартівників, які ошукують зухвалих вельмож, недолугих священнослужителів. Новели написані живою і соковитою мовою, пересипані гострими народними висловами і каламбурами.

 

Вега Лопе де. Собака на сіні : п’єси / Лопе де Вега ; пер. з ісп. Миколи Лукаша ; передм. О. В. Пронкевича ; прим. О. В. Пронкевича, Я. І. Кравця ; худож.-оформлювач В. М. Карасик. — Харків : Фоліо, 2017. — 315 с. — (Б-ка світової літератури).

Відомий іспанський драматург Фелікс Лопе де Вега-і- Карпіо, представник «золотого століття» іспанської літератури, очолює блискучу плеяду діячів іспанського театру XVI— станова нерівність.XVII століть. Творив великий письменник і в жанрах пригодницького роману та новели. Його перу належить більше ніж півтори тисячі п’єс. Особливе місце у творчості драматурга посідають комедії. Одна з найкращих — «Собака на сіні», в якій справжня любов перемагає всі забобони.

Це історія знатної  і багатої графині Діани де Бельфлор. Закохана у свого секретаря Теодоро, Діана не наважується ані дати волю серцю, ані віддати коханого іншій, бо на перешкоді її пристрасті стає станова нерівність. На допомогу закоханим приходить Трістан — кмітливий пройдисвіт, і Теодоро раптом перетворюється на знатного вельможу , що не  поступається Діані ані статком, ані давністю роду.  

 

Гете Й. В. Фауст / Йоганн-Вольфганг Гете ; пер. з нім. Миколи Лукаша // Гете Й. В. Фауст ; Лірика : для ст. шк. віку / пер. з нім. ; передм. Д. С. Наливайка ; малюнки Гаврилюка. — Київ : Веселка, 2001. — С. 24—424. : іл. — (Шк. б-ка).

Перший повний переклад «Фауста» Гете українською мовою зробив Микола Лукаш. Над ним він працював майже 19 років і домігся того, що критика назвала його переклад поемою великого німецького поета, і українським твором. Це був творчий подвиг перекладача.

Філософська трагедія «Фауст» — безсмертний твір класика німецької літератури Йоганна-Вольфганга Гете (1749—1832). Автор порушує низку складних морально-філософських проблем, робить спробу від повісті на запитання, у чому сенс людського буття і що визначає сутність людини. До книжки увійшли також кращі зразки його лірики різних років.

Знов близитесь ви, постаті туманні,

Що вже мені з’являлися колись.

Чи вдержу вас? Чи знову тій омані

Мої чуття прихильно піддались?

Ви ринете? Пануйте ж, нестриманні,

Коли вже ви так владно піднялись;

Моя душа бентежно молодіє,

Коли від вас чудовий дух повіє…

 

Сервантес Сааведра, Мігель де. Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі : роман / Мігель де Сервантес Сааведра ;  пер. з ісп. М. Лукаша ; розділи ХХІ —XXXV,  LXI —LXXIV пер. А. Перепаді. — Київ : Дніпро, 2005. — 704 с.

Світову славу іспанському письменнику Сервантесу приніс його роман «Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі», який є природним завершенням прозових жанрів іспанської літератури попереднього часу. Використавши їхні традиції, Сервантес створив новий тип жанру, від якого починається розвиток реалістичного роману в світовій літературі. Письменник задумав «Дон Кіхота» як пародію на лицарські романи, маючи на меті висміяти захоплення ними в Іспанії. В авторський передмові до першої частини твору визначається, що завдання роману — підірвати авторитет поширених у народі лицарських книг. Відповідно до задуму в «Дон Кіхоті» розповідається історія бідного ідальго з Ламанчі, який збожеволів через надмірне захоплення лицарськими романами. Уявивши себе мандрівним лицарем, він в усьому наслідує героя лицарського роману і виїжджає на подвиги на честь Прекрасної дами, для захисту всіх  скривджених і пригнічених. Реальний світ Дон Кіхот сприймає в дусі фантазій і вигадок лицарського роману.

 

Флобер Г. Пані Боварі ; Проста душа / Гюстав Флобер ; пер. з фр. Миколи Лукаша та Михайла Гайдая ; передм. Д. С. Наливайка ; худож.-оформлювач Б. П. Бублик, С. І. Правдюк. — Харків : Фоліо, 2005. — 399 с. — (Б-ка світової літератури).

Роман Флобера «Пані Боварі» (1856) є важливою віхою на шляхах розвитку французької і європейської літератури. Цим романом започаткувався новий тип художньої прози, суттєво відмінний від прози  попередніх епох. Роман відноситься до реалістичної літератури, але водночас він дав імпульси іншим літературним напрямам і течіям другої половини ХІХ століття. В романі Флобер дотримувався «об’єктивного методу», головною ознакою якого є усунення прямої авторської присутності в творі, тобто різнорідних відступів, коментарів, оцінок зображуваного, емоційних сплесків і т. д. Вперше в цьому романі широко використовується невласне пряма мова, яка набуде великого поширення в літературі ХХ століття.

 

Флобер. Г. Пані Боварі : побут провінції : роман / Гюстав Флобер ; пер. з фр. Миколи Лукаша. — Київ : Знання, 2017. — 383 с. — (Скарби).

Роман Гюстава Флобера (1821—1880) «Пані Боварі» знаменував нову епоху в літературному житті Франції і мав сенсаційний успіх. На прикладі особистої драми Емми Боварі автор яскраво показав життя міщанської провінції Франції, трагічну несумісність чистих мрій простої людини про щастя із самими підвалинами суспільства. Ідеали і прагнення Емми не вирізняються серед інших, у чомусь навіть наївні, але Флобер наділив її невдоволенням навколишнім, душевним неспокоєм, пориванням до іншого життя — тими рисами, які він найбільше цінував у людині. Невипадково після публікації роману Флобер  заявив «Емма — це я!». Роман викликав серйозний суспільний резонанс, дискусії навколо нього тривають і сьогодні.

 

Шекспір В. Троїл і Крессіда / Вільям Шекспір ; пер. з англ. Миколи Лукаша // Шекспір В. Комедії і трагікомедії / пер. з англ. передм. й приміт. О. Алексеєнко, Н. Жлуктенко ; худож.-іл. І. Яхін ; худож.-оформлювач Б. П. Бублик.  — Харків : Фоліо, 2004. — С. 299—424.  — (Б-ка світової літератури).

Творчість Вільяма Шекспіра була найвищим досягненням англійської й усієї європейської літератури доби Відродження. Спадщина геніального митця набула світового значення, сприяла творчому розвитку літератури подальших століть, зберегла актуальність до нашого часу і не втратить своєї притягальної сили в майбутньому.

У дану збірку увійшли п’ять п’єс великого англійського драматурга  Вільяма Шекспіра (1564—1616). Комедія «Сон літньої ночі» притаманна ранньому періоду творчості письменника.  «дванадцята ніч, або Як собі хочете» презентує ренесансну комедію 1590-х років. «Кінець діло хвалить» та «Троїл І Крессіда» написані у новій, не властивій ранньому Шекспірові манері. У цих п’єсах  комічне невід’ємне від трагічного. «Буря» — чи не найбільший шедевр зрілого Шекспіра — знайомить читача із особливостями трагікомедії — трагедії зі щасливим кінцем.

Серед проблемних п’єс «Троїл І Крессіда» за багатством ідей посідає одне з перших місць у творчій спадщині драматурга. В основі сюжету — історія кохання дочки троянського жреця Калхаса Крессіди й сина Пріама Троїла.

Було це в Трої. З грецьких островів

Царі прегорді, гнівом закипівши,

Шлють кораблі до гавані Афін…

 

Шіллер Ф. Лірика / Фрідріх Шіллер ; пер. з нім. Миколи Лукаша // Шіллер. Ф. Лірика. Драми / пер. з нім. ; передм. та приміт. К. Шахової ; іл. Л. Кіркач ; худож.-оформлення Б. бублика, С. Правдюка. —  Харків : Фоліо, 2004. — С.23—138.  — (Б-ка світової літератури).

Кращі п’єси німецького письменника-класика Фрідріха Шіллера (1759—1805), зібрані в цій книжці, лишаються живими і цікавими для читачів уже понад двісті років. У книзі представлено також чудову поезію Шіллера: філософська і любовна лірика, елегії, вірші про природу, балади, епіграми, уславлені великі твори — «Ода до радості», «Дума про дзвона». Усі  поезії — в досконалих перекладах Миколи Лукаша.

Радість, гарна іскра Божа!

Несказанно люба нам

Увійти, царице гожа,

В твій пресвітлий дивний храм.

Все, що строго ділить мода,

В’яжеш ти одним вузлом,

Розцвітає братня згода

Під благим твоїм крилом…

Підготувала К. В. Бондарчук, завідувачка читальним залом.

Собор Паризької Богоматері в історії та культурі

 

«Собор Паризької Богоматері є особливо цікавим… Кожен бік, кожен камінь цієї поважної пам’ятки є сторінкою не тільки історії країни, але і історії науки та мистецтва…» (Віктор Гюго)

Шедевр готичної архітектури Західноєвропейського середньовіччя — Собор Паризької Богоматері (Нотр-Дам-де-Парі) — є свідком багатьох історичних події та головним героєм найвідомішого роману класика французької літератури  Віктора Гюго, який оспівав красу і велич Собору та привернув увагу суспільства до його долі.

«Безперечно, ще і тепер Собор Паризької Богоматері — велична й чудова будівля. Та хоч яким чудовим лишився Собор старіючи, не можна не вболівати й не обурюватися, дивлячись на ті численні пошкодження й руйнування, яких завдали і час, і люди цій поважній пам’ятці старовини… На обличчі цього старого короля наших соборів поряд із зморшкою завжди знайдеш і шрам. Tempus edax, homo edacior. Це я охоче переклав би так: час сліпий, людина нерозумна. Коли б ми з читачем мали вільну хвилину, щоб розглянути один по одному численні сліди руйнувань, які відбилися на старовинному храмі, то пересвідчилися б, що час у них винен менш, аніж люди, особливо люди мистецтва…».

Саме у Франції виник новій художній стиль середньовічної культури країн Західної Європи — готичний, який у середині ХІІ століття прийшов на зміну романському. Особливе місце в мистецтві готики займав собор — дивовижне сплетення архітектури, скульптури та живопису. Собори на той час були центром суспільного життя міста. Тут, крім богослужіння, відбувались театральні вистави, проводились університетські лекції, інколи засідав парламент і навіть укладались дрібні торгові угоди.  А під час небезпеки  він ставав захистом для мешканців міста.

«Париж, як відомо, виник на стародавньому острові Сіте, що має форму колиски. Піщаний берег цього острова був його першим валом, а Сена — першим ровом. Багато століть Париж існував на острові з двома мостами, однім на півночі, другім на  півдні, і двома передмостовими укріпленнями, що були водночас  його брамами і його фортецями — Великим Шатле на правому березі та Малим Шатле  — на лівому. Згодом, з часів першої королівської династії, Париж, занадто стиснутий на своєму острові і не маячи вже змоги на ньому розвернутися, перекинувся через річку…».

У  1163 році, за часів правління короля Франції Людовика VII, на острові Сіте було закладено перший камінь майбутнього  Собору Паризької Богоматері. Першим архітектором став єпископ Парижа Моріс де Сюллі. Будівництво собору тривало понад сто років і завершилося у 1345 році . Але з часом собор  пережив багато руйнувань. Під час французької революції  1789—1799 років  багато скарбів було вкрадено. Реставрація собору почалася у 1841 році під керівництвом архітектора Ежена Віоле-ле-Дюка. 

15 квітня 2019 року сталася пожежа в Нотр-Дам-де-Парі, яка зруйнувала соборний шпиль і дах та завдала значної шкоди інтер’єру. 

7 грудня 2024 року відновлений Собор Паризької Богоматері було відкрито.

 

Цікаві факти

Собор Паризької Богоматері — кафедральний храм Паризької архідіоцезії, яка є одним з 23 архієпископств Римо-Католицької церкви у Франції. Почесний статус «малих базилік» носять ще 4 храми архідіоцезії: Базиліка Нотр-Дам де Віктуар, Базиліка Божої Матері Неустанної Помочі, Базиліка Сакре-Кер, Базиліка Святої Клотільди.

Собор є п'ятинефною базилікою. Висота будівлі становить 35 м, довжина — 130 м, ширина — 48 м. Висота дзвіниць — 69 м, вага дзвона Емануель у східній вежі — 15 тонн. За задумом архітектора, собор мав приймати  всіх мешканців тогочасного Парижа — 10 000 тисяч осіб.

У Соборі Паризької Богоматері зберігаються святині: Терновий вінець Ісуса Христа, найбільша з відомих частин Чесного та Животворного Хреста та туніка короля Людовика IX Святого, канонізованого Католицькою церквою в 1297 році.

Під час Французької революції Собор Паризької Богоматері припинив виконувати функції культової споруди. За окремим наказом Робесп'єра було обезглавлено кам'яних юдейських царів з фасаду собору. Лише в 1978 році під час ремонту в підвалі Французького банку зовнішньої торгівлі знайшлися фрагменти статуй. До того часу собор вже прикрашали знову освячені й відреставровані у XIX столітті копії. Знайдені оригінали виставлені в музеї Клюні.

Посередині фасаду Собору, над галереєю королів, знаходиться круглий вітраж Велика троянда, створена в 50-х роках XIII століття. Троянда — кругле вікно на фасаді католицького храму часів готичної доби. Спершу мало простий малюнок у вигляді колеса, згодом рама значно ускладнилася й почала нагадувати пелюстки квітки. Інколи оздоблення троянди збагачувалося насиченими кольоровими вітражами або доповнювалося скульптурними зображеннями людей.

 

Дюбі, Жорж. Доба соборів: Мистецтво та суспільство 980—1420 років / Жорж Дюбі ; пер. з фр. Григорія Філіпчука та Зої Борисюк. — Київ : Юніверс, 2003. — 320 с. : іл.

Ця книга присвячена Середньовічній добі країн Західної Європи — саме тим часам, коли тут відбувалося інтенсивне будівництво кафедральних соборів. Тож автор показує, як, починаючи з ХІ сторіччя, Церква передала з рук королів до рук ченців керівництво мистецьким оформленням храмів; як через сто років після цього рух Передвідродження поставив собори в центр нових пошуків стилів; як у ХIV сторіччі ініціатива розвитку монументального мистецтва повертається знову до принців і набуває вартості в світському середовищі. Отже, доба соборів постає між добою монастирів та добою палаців.

 

Західноєвропейське середньовіччя ХІ — XV століть : Документи та матеріали до курсу «Історія середніх віків» для студентів спеціальності «історія» / укладач Ю. А.  Добролюбська. — Одеса : Астропринт, 2007. — 328 с.

Хрестоматія з історії Західноєвропейського середньовіччя присвячена п’ятисотлітньому періоду з кінця ХІ до кінця XV століття, який починається становленням середньовічних міст та закінчується епохою Великих географічних відкриттів та переходом до Нового часу. Документальні матеріали ілюструють різнобарвні боки життя середньовічного суспільства, характеризують становище економіки, політики та культури, всеосяжний вплив релігії та процес зародження нових гуманістичних тенденцій.

 

Віктор Гюго «Собор Паризької Богоматері»

Перший роман Віктора Гюго «Собор Паризької Богоматері» вийшов друком у Парижі 1831 року. У романі Гюго звернувся до XV століття — епохі переходу від Середніх віків до Відродження. Над своїм улюбленим твором письменник працював три роки. Спочатку він збирав і впорядкував матеріал роману, з цією метою досконало вивчивши історичну епоху. Париж XV століття, час правління Людовика ХІ, архітектуру собору, а відтак взявся безпосередньо до написання. Роман був написаний дуже швидко, всього за шість місяців.

«Кілька років тому, оглядаючи Собор Паризької Богоматері чи, точніше кажучи, тиняючись по ньому, автор цієї книжки побачив у темнім закутку однієї з веж вирізьблене на стіні слово:

'ANAГKH

Ці досить глибоко видовбані в камені, почорнілі від часу великі грецькі літери, у формі й розміщенні яких було щось притаманне готичній каліграфи, літери, які немовби свідчили про те, що написала їх рука людини середньовіччя, а особливо їхній зловісний і фатальний зміст глибоко вразили автора.

Він питав себе, він намагався збагнути, яка то стражденна душа не схотіла покинути світ, не залишивши на стіні старої церкви цього тавра злочину чи лиха.

Минув час, і стіну (тепер я вже й не пам’ятаю навіть яку саме) пофарбували чи обшкрябали, і напис зник. Так ось уже протягом двох століть поводяться з чудовими храмами середньовіччя. їх нівечать, як тільки можуть, і зсередини, й  зовні. Священик їх перефарбовує, архітектор обшкрябує, а згодом приходить юрба і руйнує їх.

Так що нічого вже не лишилося від таємничого слова, викарбуваного на стіні похмурої вежі Собору, нічого не лишилось і від тієї невідомої долі, про яку воно так сумно згадувало, — нічого, окрім нетривкого спогаду. Людина, яка видовбала те слово на стіні, кілька століть тому зникла, так само зникло із стіни храму слово, та й сам храм, може, незабаром зникне з лиця землі.

Саме воно, оте слово, і стало поштовхом до того, що я написав цю книжку. Лютий 1831».

 

Гюго, Віктор. Собор Паризької Богоматері : роман / Віктор Гюго ; пер. з фр. Петра Тернюка ; післямова Бориса Щавурського ; іл. Гюстава Бріона. — Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2023. — 544 с. — (Бібліотека світової літератури для дітей у 100 томах «Світовид». Серія друга. Література ХІХ століття).

У минулому Віктор Гюго намагався відшукати витоки героїзму французького народу, що проявився під час революції. Роман починається із панорамної картини  народного свята, а закінчується не менш панорамною картиною народного бунту. Але передаючи з допомогою історичного колориту живий образ цієї динамічної епохи, Гюго шукав і щось вічне, у чому всі епохи могли б об’єднатися. Так, на першому плані постає образ Собору Паризької Богоматері, який народ вибудував протягом століть.

На тлі Собору Паризької Богоматері розгортаються події у Парижі XV століття та житті героїв роману з їхніми бідами і страхами, любов’ю і веселощами, гнівом і відчаєм. «Триста сорок вісім років, шість місяців і дев'ятнадцять днів тому парижани прокинулися від гучного калатання всіх дзвонів за мурами Сіте, Університету й Міста. А проте 6 січня 1482 року не було якимось визначним в історії днем. Не було нічого надзвичайного в події, що з раннього ранку сколихнула і дзвони, і городян Парижа…».

 

Собор Паризької Богоматері

Жанр — драма

Режисер — Жан Делануа

Рік — 1956

Середньовічний Париж. Циганка Есмеральда своєю красою зводить з розуму чоловіків. У неї таємно закоханий Клод Фролло, суворий священик з Собору Паризької Богоматері. Вихованець святого отця, горбань Квазімодо, також зачарований смаглявою танцюристи. А дівчина зберігає вірність аристократу на ім'я Феб…

 

Нотр-Дам-де-Парі

Жанр —  мюзикл

Композитор — Ріккардо Коччанте

Автор лібрето — Люк Пламондон

Рік — 1998

Відомий французько-канадський мюзикл, створений за мотивами однойменного роману Віктора Гюго. Мюзикл потрапив у Книгу Рекордів Гіннеса, як найуспішніший за перший рік роботи. Пісні «Belle» і «Le temps des cathedrales» стали світовими хітами.

Підготувала К. В. Бондарчук, завідувачка читальним залом.

 

Календар «Світ мистецтва»: ювіляри січня 2025 року

 

Відділ мистецтв перегортає сторінку січня календаря «Світ мистецтва»