Співець рідної сторони: 100 років від дня народження українського письменника Василя Сидоровича Земляка

 

 

«І все ж письменником бути прекрасно! Спасибі долі, що вона потурбувалася про це» (с) Василь Земляк

 

Василь Сидорович Земляк увійшов в історію української літератури у 1950-х роках ХХ ст. разом з поколінням письменників-фронтовиків як митець унікальний, автор поетично-філософських творів, сповнених любов’ю до рідної землі.

Народився письменник 23 квітня 1923 року в селі Конюшівці на Вінниччині у селянській родині. Його справжнє ім’я і прізвище Вацлав Вацек. По батьковій лінії рід його походить із Чехії, звідки в 1874 році в Україну переселився прадід майбутнього письменника Йосиф Вацек. Мати Катерина Гарлінська походила з польсько-шляхетської родини. Згодом письменник згадував своє дитинство: «… виріс і жив серед чехів, знаю їхню мову, звичаї, культуру… Я люблю Україну, вважаю себе споконвічним українцем, але ніколи не забуваю про чехів, і коли приїжджаю в рідне село, то почуваюсь майже правовірним чехом. До речі, я закінчив з відзнакою чеську семирічну, хоча до п’ятого класу (ми жили тоді в українському селі) по-чеськи не вмів розмовляти».

Дитинство майбутнього письменника минуло серед українських та моравських чехів. Саме від них увібрав у своє серце народні пісні і думи, у них навчився цінувати нетлінні духовні надбання, від них набрався мудрості і любові. Одну за одною малий Василь поглинав книжки. Перечитавши все, що було в шкільній та сільській бібліотеках, він, де тільки міг, діставав нові видання. Знав напам’ять безліч віршів. Тоді ж почав писати перші вірші, п’єси, оповідання.

З 8 класу Василь навчався в Йосипівській середній школі. Від дому до школи треба було йти 8 км. Взимку йому знімали кімнату, і лише на вихідні хлопець повертався додому.

По закінченні середньої школи Василь вступив до Харківського авіаційного училища (1940 р.), бо мріяв стати льотчиком. Ще до вступу у авіаційне училище, він любив конструювати літаки, виготовляв їх з бамбуку, алюмінію, робив повітряні змії. Але війна перервала навчання.

Вісімнадцятирічний юнак потрапив на фронт, узяв участь у партизанському русі в Козятинському та Погребищенському районах Вінницької області та на Житомирщині. В рідному селі він організував антифашистське підпілля, налагодив зв’язок із партизанським загоном Пилипа Шуляка, що успішно діяв на Поділлі. Невдовзі Василь став командиром партизанського взводу, а згодом кінного загону імені О.Суворова.

Під час війни Василя було двічі поранено. Вперше куля пробила ногу, але рана виявилася нетяжкою. Друге поранення також пошкодило ногу,  але цього разу куля розтрощила кістку, це надовго прикувало майбутнього письменника до ліжка. Допомогло йому лікування та кохання партизанської медсестри, а згодом дружини – Ольги Чубар.

Ще в роки війни Вацеком був прибраний конспіративний псевдонім – Земляк, який пізніше засвітився новим, літературним змістом. Та й сам по собі цей факт може багато сказати: назвати себе так – означає взяти на себе неабиякий обов’язок і перед людьми свого краю, і перед всією рідною Вітчизною. Либонь, мало знайдеться в літературі псевдонімів, які б так відповідали змістові написаного письменником. Побачене і пережите в роки війни відлунилося потім у його повістях «Гнівний Стратіон», «Підполковник Шиманський», кіносценарії «Олесь Чоботар», численних оповіданнях.

Після війни Василь Земляк працював завідувачем відділу Козятинського райвиконкому, керував відділом радгоспу в с. Червоному на Житомирщині. Одночасно навчався на заочному відділі Житомирського сільськогосподарського інституту (1949-1953рр.), згодом продовжував навчання в Київський сільськогосподарській академії. 

Друкуватися почав після війни. Саме в 1945 р. було видано його перші прозові твори. З вересня 1951 р. став відповідальним секретарем обласної газети «Радянська Житомирщина». Загалом пропрацював в цій газеті майже 12 років.

У лютому 1957 р. Земляка було прийнято до Спілки письменників України. У 1958 р. призначений головним редактором республіканського видавництва «Молодь»

З 1958 р. жив і працював у Києві.

Був головним редактором Київської кіностудії ім. О. Довженка з 1963 по 1966 роки. Працюючи на кіностудії він створює ряд сценаріїв, названих, утім, кіноповістями, – «Олесь Чоботар», «Новели Красного дому», «Останній патрон» (1956–1963). Письменник відчуває смак до динамічного сюжету, до чітко вираженого протиборства сил, яке межує з пригодництвом. Земляк також співпрацював з журналом «Новини кіноекрану».

Як прозаїка непересічного В. Земляка помітили після появи двох його повістей – «Рідна сторона» (1956) та «Кам’яний Брід» (1957). Присвячені темі українського повоєнного села, ці твори зображували цікаві, взяті з життя колізії, давали начерки колоритних характерів, розширювали «географію» образно освоюваної дійсності. На сіровато-вбогому тлі тодішньої літератури ці твори не могли бути непоміченими. Справді свіжим і задушевним був голос їхнього автора. Водночас вони були помітною даниною часові з «типовими» рисами так званої колгоспної теми. Повість «Рідна сторона» сам автор назвав «Поліською повістю» і саме на неї захопленим листом відгукнувся Михайло Стельмах, відзначивши, що на нього з твору «Повіяло зеленим пахучим шумом Полісся і свіжістю молодого таланту». В українську літературу прийшов письменник зі своїм поетичним поглядом на світ, зі знаннями життя і людей, про яких пише. Уважний читач легко завважить в «Рідній стороні» те, з чого згодом виростатиме його «Лебедина зграя». Вже в перших повістях письменник постав як цікавий, знаючий, іронічний і дотепний майстер слова, а передовсім як живописець. Ці твори стали відправною точкою його літературного шляху.

У 60-х роках Земляк звернув на себе увагу повістями «Гнівний Стратіон» (1960) та «Підполковник Шиманський» (1966). Ці твори анітрохи не схожі на тематично споріднені з ними твори інших українських письменників. Василь Земляк звернувся в них до подій війни з німецьким фашизмом, змалював героїчну боротьбу з ворогом партизанів і підпільників. Ці твори можна поставити в один ряд з «Людина і зброя» Олеся Гончара та «Вир» Григорія Тютюнника, тобто з творами, які розкривали не тільки героїку й трагедію війни, а й філософію великої і драматичної проблеми «людина і війна». Земляк художньо переконливо порушив проблему вибору (дочка партизанського ватажка Стратіона закохується в командира створеного фашистами батальйону), проблему патріотичного обов’язку і кохання, особистого щастя. Критики визнають повість «Гнівний Стратіон» як романтичну баладу в прозі з винятковими сюжетними ситуаціями.

Повість же «Підполковник Шиманський» з його авантюрною фабулою, відвертим гротескуванням людей і подій, отою фантастичністю зображення сприймається як своєрідний пролог до його романів – дилогії «Лебедина зграя» (1971) і «Зелені млини» (1976). Ці твори були відзначені Державною премією ім. Т. Г. Шевченка за 1978 рік, витримав упродовж небагатьох років кілька видань.

Автор плекав надію написати і третю частину «Веселі Буковеньки», однак цьому задуму не судилося здійснитися.

В центрі дилогії історія українського Побужжя втілена в «днях і трудах» села Вавілон. Розповідь розпочинається з пореволюційних подій, коли виникали комуни, точилася смертельна «класова» боротьба, і закінчується очищенням краю навесні 1944–го року від фашистських окупантів. Тема дилогії, як бачимо, належить до найпопулярніших у тодішній літературі. Коли писалася «Лебедина зграя», автор розумів свою «зашореність», пам’ятав усі ідеологічні табу і щохвилинно відчував голос внутрішнього цензора – обов’язкового супутника творчих днів кожного радянського письменника. Василь Земляк зумів не лише не повторюватися, але й перебудуватися і створити вершинний твір передусім в рамках химерної прози, в творах якої поєдналися лірика і гротеск, сатирична фантастика й потужна фольклорно-етнографічна основа. Використані автором елементи химерності, іронічний кут зору не применшують трагедійності подій після 1917 року. На одному полюсі у «Лебединій зграї» – бідняки, яких об’єднують у комуни, на другому – багатії: Бубели, Гусаки, Раденьки. Лише Явтушок Голий стоїть посередині, перебігаючи щоразу з табора в табір. Твір вражає багатством і виразністю соціально-психологічних характеристик персонажів, живих, тонко змальованих постатей, які утворюють ту цілісність, ім’я якій народ. Багатство деталей, яскравість описів і сцен – все підпорядковане загальній ідеї твору. Іноді складається враження невичерпності авторської розповіді, за якою вимальовуються соціальні відносини у Вавілоні, Глинську, в цілому краї.

Є у Вавілоні свій філософ Фабіян з його однойменним цапом. Створено цей образ за допомогою виразних гротескних мазків. Найсильніші місця пов’язані насамперед з Фабіяновими філософемами, а також із тим рідкісним сплавом вигадливої містифікації, різнотональної іронії, романтичної патетики і ліричності. Василь Земляк із спокоєм літописця, з гумором людини, залюбленої в своїх героїв, зумів змалювати колоритні образи Мальви Кожушної, Клима Синиці, братів Соколюків, Явтушка Голого, інших персонажів, густо заселивши ними свою «Лебедину зграю», твір значною мірою автобіографічний. І сьогодні вражає майстерність автора у змалюванні Вавілону і вавілонян, для яких головне – свята любов до рідної землі.

Василь Земляк радів з успіху своєї дилогії, про що свідчить схвильований запис у його щоденнику: «І все ж письменником бути прекрасно! Спасибі долі, що вона потурбувалася про це».

Кадр з фільму Вавілон ХХ

За романом «Лебедина зграя» було знято художній фільм «Вавілон XX». У заявці на сценарій «Лебедина зграя» Земляк пояснює, що не вдається зберегти всі сюжетні розгалуження роману. А тому слід обрати якусь одну лінію. І такою, на його думку, є лінія Мальви Кожушної. А ще автор вказав, які персонажі, окрім Мальви, для нього найдорожчі і найцікавіші. Василь Земляк зібрав їх усіх під крила своєї «Лебединої зграї» – цвіт української акторської родини. Іван Миколайчук, Лесь Сердюк, Кость Степанков, Любов Поліщук, Ярослав та Іван Гаврилюки, Раїса Недашківська, Борислав Брондуков, Анатолій Хостікоєв, Ольга Матешко, Федір Стригун, Варвара Маслюченко…

Доля українського кіно, як відомо, вирішувалась у Москві. Боротьба за вихід фільму переросла в цілу епопею. Скільки треба було терпіння мати режисеру Івану Миколайчуку, щоб знову і знову переробляти, задовольняючи самодурство чиновників від кіно. Фільм був скорочено цензурними ножицями з двох серій до однієї. Крім того, «Вавілон ХХ» був заборонений для показу у Львові. Іван Миколайчук боявся, що зі стрічкою щось трапиться, тому ховав плівку в сейфі.

Коли фільм вийшов на екрани, посипалися щедрі нагороди:

В 1979 році фільм отримав головний приз кінофестивалю «Молодість» (м. Київ).

Після показу на Всесоюзному кінофестивалі у 1980 році в Душанбе він отримав приз за найліпшу режисуру.

В останні роки життя Василь Земляк створив трагедію «Президент» (1974-1976), присвячену боротьбі й смерті національного героя Чилі Сальвадова Альєнде.

Незавершеним лишився його роман «Місто добрих духів». Головним джерелом для майбутнього твору стали враження й роздуми автора про Київ, краса якого захопила письменника ще з юності. Було створено два викінчених розділів твору – «Діалог з містом» та «Вводини до міста», що мали стати ліричним зачином повістування. Як можна судити з написаного, автор найчастіше мав звертатися до єдності міста зі своїми людьми, адже лише вони одухотворюють і минуле, і сучасне. Землякові роздуми постійно спрямовуються до історії Києва, яка читається не лише за меморіальними та архітектурними пам'ятками, а й живе передусім у настрої, духовній атмосфері міста як нерозтрачене в буднях відчуття присутності всіх тих, хто був тут колись. Очевидно, вони, ті добрі духи минулого, за задумом, мали повсякчас взаємодіяти з героями роману, сучасниками автора…

Помер письменник 17 березня 1977 року на 54-му році життя. Численним творчим замірам письменника не судилося здійснитися. Це була велика, болісна втрата для українського письменства. Але залишились його цікаві книги, які утверджують на землі мудрий закон лебединої зграї: кожен птах повинен відчути в польоті крило сусіда. 

На Байковому цвинтарі, на могилі, відкрито пам’ятник. За заповітом, на ньому викарбувано автоепітафію: «Нехай живі не зневажають мертвих – на шані тримається рід людський. Василь Земляк»

В Києві, на вул. М. Коцюбинського, 2, встановлено меморіальну дошку (скульптор І.В.Макогон, архітектор О.С.Тамаров)

 

Про Василя Земляка:

 

Вознюк Г.Л. Заповіт любові 

Земляк Василь Сидорович 

Василь Земляк - химерна проза XX століття 

Письменник Василь Земляк 

СкрипникАнатолій День, якого не вистачало: Київ у житті й творчості Василя Земляка 

Співець Вавілонії. До 80-річчя від дня народження письменника Василя Земляка(1923-1977)

***

Земляк Василь Лебедина зграя : аудіокнига українською мовою 

ЗемлякВасиль Тихоня : аудіокнига 

 

 

 

Підготувала О.О. Бурлак, завідувачка відділу періодичних видань

Майстри детективного жанру: класика світової літератури

 

«Так звані аналітичні здібності нашого розуму самі собою малодоступні для аналізу. Ми судимо про них тільки за результатами. Серед іншого нам відомо, що для людини, особливо талановитої у цьому сенсі, дар аналізу слугує джерелом живої насолоди…» (с) Едгар Аллан По

20 квітня  — день народження детективу. Саме цього дня 1841 року у філадельфійському «Graham's Magazine» було надруковане оповідання «Вбивства на вулиці Морг» визначного американського письменника Едгара Аллана По, який створив образ першого знаменитого у світовій літературі детектива Огюста Дюпена, аналітичний дар якого — «лише неминучий наслідок яскраво вираженої умоглядності мислення». Дюпен виявляє свої здібності ще у двох оповіданнях Едгара По — «Таємниця Марі Роже» та «Викрадений лист».

Класикою детективного жанру стали популярні романи, повісті та оповідання англійських письменників: «Жінка в білому» та «Місячний камінь» Вілкі Коллінза, «Етюд у багряних тонах», «Знак чотирьох», «Собака Баскервілів», «Долина жаху» і п'ять збірок, найвідоміші з яких — «Пригоди Шерлока Холмса» «Записки про Шерлока Холмса» і «Повернення Шерлока Холмса» Артура Конан Дойла та незабутні історії про отця Брауна Ґілберта Кіта Честертона.

Королевою детективу стала неперевершена Агата Крісті, яка створила цикл творів про відомого бельгійського приватного детектива Еркюля Пуаро: «Таємнича пригода в Стайлзі», «Убивство на полі для гольфу», «Трагедія в трьох діях», «Велика четвірка», «Карти на стіл», «Сумний кипарис», «Кішка серед голубів»… Детективне чуття Пуаро було надзвичайне, і він досяг успіху, розплутуючи найскладніші справи того часу. А славнозвісна міс Марпл вперше з'являється в короткій історії під назвою  «Вечірній клуб по вівторках». Ця скромна літня пані ще не раз зустрінеться на сторінках детективних романів Агати Крісті: «Перст провидіння», «Гра дзеркал», «Кишеня, повна жита»…

Франкомовний письменник бельгійського походження Жорж Сіменон прославився завдяки серії детективів про поліцейського комісара Меґре. Майже сорок років американський письменник Ерл Стенлі Ґарднер писав  літературну серією, яка складається з вісімдесяти романів і декількох коротких оповідань, про пригоди адвоката Перрі Мейсона. Приватний детектив Ніро Вульф став головним героєм у 33 романах і 39 повістях Рекса Тодгантера Стаута.  А британський письменник Джеймс Гедлі Чейз відомий як автор понад 90 захоплюючих детективних історій…

 

Едгар Аллан По

Едгар По — один з найвідоміших американських письменників ХІХ століття, творець детективного жанру, людина непересічного таланту і трагічної долі. І через багато років його твори продовжують дивувати й інтригувати. Найтонший психологізм і інтелектуальна витонченість, містика і оригінальність мислення. Його перу належать поезії, оповідання,  єдиний роман «Оповідь Артура Гордона Піма», п’єса «Поліціан» та літературно-критичні праці, які дозволяють зануритися у дивовижний світ письменника.

Майбутній поет й прозаїк народився 19 січня 1809 року в Бостоні штат Массачусетс у родині талановитих акторів мандрівної трупи. Але батьки рано померли через хворобу. Маленького Едгара всиновили заможний торговець Джон Аллан і його дружина Франческа з Ричмонда штат Вірджинія, які оточили його турботою і любов’ю. Прізвище названого батька — Аллан — стало другим ім’ям письменника. У прийомній родині він прожив вісімнадцять років. 1826 року Едгар По вступає до Віргінського університету, де мав вивчати давні й сучасні мови та літературу. Але через картярські борги, які містер Аллан відмовився сплачувати, Едгару довелося покинути університет і самому заробляти на життя.

1827 року Едгар По їде до Бостона. В червні того самого року він власним коштом видав першу поетичну збірку «Тамерлан та інші вірші» під псевдонімом «Бостонець». Залишившись без грошей та даху над головою, він потрапляє на військову службу та опиняється у складі батареї, що охороняла вхід до бостонської гавані. До своїх обов'язків ставився серйозно і невдовзі отримав звання сержант-майора але мріяв звільнитися від цього ярма. Нарешті Джон Аллан погодився на цей крок. Отримавши свободу, Едгар По поринув у вир поетичної творчості і в грудні 1829 року видав другу збірку «Аль-Арааф, Тамерлан і малі вірші», підписану вже власним іменем.

Востаннє Едгар отримав допомогу від Джона Аллана, коли у червні 1830 року склав іспити і вступив у знамениту військову академію у Вест-Пойнті. Проте, ставши кадетом, він дуже швидко зрозумів, що припустився фатальної помилки. І тоді Едгар По вдався до крайніх заходів — почав свідомо порушувати дисципліну і невдовзі був виключений з академії. А наступного 1831 року у Нью-Йорку він видав третю збірку поезій з назвою «Поеми Едгара А. По. Друге видання».

Улітку 1831 року Едгар повернувся у Балтимор, де знайшов притулок у своєї рідної тітоньки, донька якої згодом стане його дружиною. Роки, проведені у Балтиморі, стали пошуком свого «Я» у літературному світі. Після комерційної невдачі з третьою поетичною збіркою Едгар По береться за написання прози. Перши п’ять оповідань він друкує 1832 року анонімно і безкоштовно в одному з філадельфійських журналів, а вже наступного року «Рукопис, знайдений у пляшці» отримує нагороду на конкурсі в Балтиморі. Цей успіх допоміг Едгару По повірити у майстерність свого пера.

Свій роман «Оповідь Артура Гордона Піма» він почав писати вже в Ричмонді, куди переїхав 1835 року, отримавши роботу в редакції журналу «Південний літературний вісник» («Southern Literary Messenger»). У 1834—1835 роки Едгар писав поеми, вірші, оповідання, журнальні статті, а 1838 року був виданий окремою книжкою єдиний роман у літературній творчості Едгара По. Його популярність зростала, але матеріальне становище не ставало кращим. 

У цей час у житті Едгара По настала щаслива мить. 1835 року він одружився зі своєю юною кузиною Вірджинією Клем, але їхня доля виявилася сумною. Молоду сім’ю переслідували постійні нестатки. У пошуках кращого життя письменник часто переїжджав з одного міста на інше. Пік його творчості припадає на час, проведений у Філадельфії (1839—1843), тогочасній літературній столиці Америки. Тут Едгар По видав близько тридцяти оповідань, серед них і знамениті «Вбивства на вулиці Морг», «Таємниця Марі Роже» та «Викрадений лист». В грудні 1839 року з’явилася перша новелістична збірка «Гротески й арабески», потім у 40-х роках побачили ще три книги. Едгар По став відомим новелістом. 

З 1844 року По живе в Нью-Йорку. У січні 1845 року у нью-йоркській газеті «Evening Mirror» він опублікував свого знаменитого вірша «Ворон», що і сьогодні вважається однією із перлин світової поезії. Це був зоряний час для поета й прозаїка Едгара По, але Вірджинія мала слабке здоров’я і довгі роки знаходилася на межі між життям і смертю. Письменник доходив до божевілля від власного безсилля. Коли коханий гіршало, він не міг написати навіть рядка.  1847 року Вірджинія померла від сухот, коли їй було лише двадцять п’ять років. 

Ця трагедія приголомшила письменника у той момент, коли доля, здавалось б, посміхнулася йому. Едгар По надовго не затримується в жодному місці — Нью-Йорк, Філадельфія, Ричмонд… Він часом виступає з лекцією «Літератори Нью-Йорка» й читає останні вірші. Але смерть спіткала Едгара По за обставин, досі нез’ясованих, 3 жовтня 1849 року в Балтиморі.

По, Едгар Аллан. Вбивство на вулиці Морг та інші історії / Едгар Аллан По ; пер. з англ. Андрія Пехника. — Київ : Знання, 2017. — 206 с. — (American Library).

До збірки ввійшли відомі оповідання: «Маска Багряної смерті», «Колодязь і маятник», «Золотий жук», «Вбивства навулиці Морг», «Викрадений лист», «Окуляри».

По, Едгар Аллан. Золотий жук : оповідання та повісті / Едгар Аллан По ; пер. з англ. ; комент. К. Шахової. — Київ : Дніпро, 2001. — 398 с. — (Серія «Скарбниця»).

До книжки ввійшли «Оповідь Артура Гордона Піма», трагедія «Поліціан», оповідання «Золотий жук», «Вбивства на вулиці Морг», «Морелла», «Людина натовпу», «Чорт на дзвіниці», «Побачення», «Рукопис, знайдений в пляшці»…

 

Вільям Вілкі Коллінз

Класика англійської літератури ХІХ століття Вільяма Вілкі Коллінза в усьому світі знають як автора широковідомих романів — «Жінка в білому» та «Місячний камінь», які поклали початок розвитку детективного жанру в Англії.  У літературі Вілкі Коллінз дебютував 1848 року двотомним життєписом свого батька, відомого англійського пейзажиста Вільяма Коллінза. Наступними були романи «Антоніна, або Падіння Риму» (1850), на написання якого його надихнула давня подорож до Італії, і «Базіль» (1852).

Майже все, що вийшло після 1850 року, позначене благотворним впливом його найближчого друга Чарлза Дікенса і мало надзвичайний успіх у читачів — «Похована таємниця» (1857),  «Чоловік і жінка» (1870), «Нещасна міс Фінч» (1872) «Нова Магдалина» (1873), «Закон і жінка» (1875), «Готель з привидами» (1875), «Дві долі» (1876)…  Ці твори різні за сюжетом, але Вілкі Коллінз ніколи не втрачав слави сенсаційного письменника.

Майстерність оповідання, цікавий сюжет та напруженість інтриги, таємничі події, величезне розмаїття дивовижних героїв та мистецтво імпровізації. Майже непомітно, мимохідь, поступово Вілкі Коллінз спрямовує читача на пошук правильного рішення у розгадці таємничої події. Проте часто автор підказує оманливий хід, тим самим інтрига посилюється і читач завмирає в очікуванні чогось важливого але непередбачуваного. Цим і приваблюють твори Вілкі Коллінза, автора багатьох романів, оповідань та  п'єс.

Життя Вільяма Вілкі Коллінза також приховує чимало сенсаційного та незвичного. Народився майбутній майстер таємниці та інтриги 8 січня 1824 року у Лондоні в родині відомого художника-пейзажиста. Ім’я Вілкі належить хрещеному батькові та другові батька серу Девіду Вілкі. Дід Коллінза працював реставратором і оцінювачем картин, але доля йому не усміхнулася. Брат Вільяма успадкував покликання батька та діда й став художником. 

Вілкі Коллінз здобув освіту у приватній школі. Потім йому довелося працювати в фірмі, яка займалася продажем чаю. Деякий час навчався в одній із старовинних юридичних корпорацій у Лондоні — Лінкольн-Інн. Вільям не виявляв особливого інтересу до своєї нової кар’єри, але досконале знання тонкощів англійського права згодиться йому в подальший творчий роботі і постачатиме невичерпний матеріал для романів та оповідань.

1851 року Вільям познайомився з Чарлзом Дікенсом, вже відомим на той час письменником. Розпочалася дружба двох людей, пов’язаних спільними планами. Найкращі твори письменника «Жінка в білому» (1860), «Без імені» (1862), «Армадель» (1866) та «Місячний камінь» (1868) були створені у 60-х роках ХІХ століття у новому жанрі сенсаційного роману, що пов’язав епоху колись модного готичного й епоху детективного романів, який щойно виник в Англії, але мав вже своїх шанувальників.

Коллінз, Уїлкі. Твори в двох томах. Том перший. Жінка в білому : роман / Уїлкі Коллінз ; пер. з англ. О. М. Мокропольського ; передм. І. Києнко. — Київ : Дніпро, 1989. — 586 с.

У романі розповідається про злочин, задуманий і здійснений заради грошей. Сер Персіваль Глайд запроторює свою дружину в божевільню й одержує її спадщину. Письменник таврує жадобу до грошей, звеличує чесність і мужність, які дозволили головному героєві викрити жахливу змову.

Коллінз, Уїлкі. Твори в двох томах. Том другий. Місячний камінь : роман / Уїлкі Коллінз ; пер. з англ. В. Коробка та Л. Суярка. — Київ : Дніпро, 1989. — 461 с.

В основу художнього задуму цього насиченого пригодами твору покладено таємничу історію зникнення з індійського храму коштовного Місячного каменя і його розшуків. Розвиваючи складну й заплутану інтригу, автор вводить в оповідь багатьох людей, чиї долі химерно переплітаються з історією Місячного каменя, і при цьому малює живі портрети представників різних кіл сучасного йому англійського суспільства.

 

Артур Конан Дойл

В листопаді 1887 року у «Різдвяному щорічнику Beeton» з’явився друком новий літературний твір — пригодницька повість «Етюд в багряних тонах» провінційного лікаря Артура Конан Дойла. Але ніхто іще не знав, що через кілька років ім’я автора здобуде славу не тільки в Англії , але й у всьому світі. А головні персонажі повісті — геніальний детектив Шерлок Холмс і його компаньйон  доктор Джон Геміш Ватсон — стануть найулюбленішим літературним дуетом багатьох поколінь читачів. Про пригоди славетного детектива Артур Конан Дойл написав 56  блискучих оповідань і чотири повісті: «Знак чотирьох», «Скандал в Богемії», «Спілка рудих», «Долина жаху», «Блакитний карбункул», «Пістрява стрічка», «Обряд роду Масгрейвів»… У грудні 1893 року на сторінках «Strand Magazine» друкується «Остання справа Холмса» — розповідь про загибель уславленого детектива в сутичці з професором Моріарті. Це викликало не тільки протест, а й обурення. Читачі в листах благали Артура Конан Дойла воскресити Шерлока Холмса, редактори журналів просили, видавці намагалися підкупити, дехто навіть погрожував…

Але Артур Конан Дойл повернувся до Шерлока Холмса лише за кілька років. Повість «Собака Баскервілів» друкувалася з серпня 1901 по квітень 1902 року в літературному журналі «Strand Magazine», а невдовзі вийшла і окремою книжкою.  Але найголовніше — на її сторінках знов оживає легендарний Шерлок Холмс. 1903 року  Артур Конан Дойл опублікував оповідання «Порожній будинок» — перший твір майбутньої нової збірки «Повернення Шерлока Холмса». Вдруге подарувавши життя своєму герою Артур Конан Дойл не розлучався з ним до 1927 року. Останні дванадцять оповідань про Шерлока Холмса вийшли окремою збіркою «Архів Шерлока Холмса».

Письменник так майстерно створив образ детектива, що всі повірили в реальність його існування. За творами Артура Конан Дойла, Шерлок Холмс і доктор Ватсон мешкали за адресою 221b, Baker street у період з 1881 по 1904 рік. Раніше такої адреси в Лондоні не існувало. Згодом, при продовженні Baker street на північ, цей номер виявився серед номерів з 215 по 229, і був присвоєний будинку будівельного товариства Abbey National, а 27 березня 1990 року тут було відкрито перший у світі музей Шерлока Холмса.

Класик кримінального детективу Артур Ігнатіус Конан Дойл народився в шотландському місті Единбург у родини архітектора і художника Чарльза Алтамонта Дойла. У дитинстві Артур багато читав. Його улюбленим автором був ірландський письменник Томас Майн Рід. Навчався Конан Дойл спочатку у єзуїтському коледжі Стонігерст (графство Ланкашир), де часто був оточений групами захоплених студентів, які слухали його вигадані дивні історії. В останній рік навчання Артур видавав журнал коледжу, писав вірші та займався спортом.

У жовтні 1876 року Артур Конан Дойл став студентом Медичної школи Единбурзького університету. Під час навчання найбільший вплив на нього справив один із його викладачів відомий професор та хірург Джозеф Белл, який був майстром спостережливості, логіки, висновків і виявлення помилок. У майбутньому він послужив прототипом Шерлока Холмса. Конан Дойл розпочав літературну діяльність ще будучи студентом. У жовтні 1879 року в Chambers's Journal було опубліковано його перше оповідання «Таємниця долини Сасасса». 1880 року приятель Артура запропонував йому посаду хірурга на китобої «Надія» під командуванням Джона Гріюча, що полював у районі Північного Полярного кола. Згодом ця пригода була відображена в оповіданні «Капітан «Полярної Зірки».

У 1881 році Артур Конан Дойл закінчив Единбурзький університет і влаштувався корабельним лікарем на судні, що ходило між Ліверпулем і західним узбережжям Африки, але у січні 1882 року покинув судно і перебрався в Англію у Плімут, де спільно працював ще з однім лікарем. Перші кроки в медицині знайшли відображення в автобіографічної книзі «Листи Старка Манро». Але через деякий час йому довелося відкрити свою першу лікарську практику у Портсмуті. Весь свій вільний час він присвятив літературі. З-під його пера вийшли оповідання «Мій друг вбивця» (1882), «Заява Дж. Габакука Джефсона» (1884), «Практика Кребба» (1884)…

6 серпня 1885 року Артур Конан Дойл одружився з Луїзою Гокінс, а у 1887 році вийшла його знаменита повість «Етюд у багряних тонах», яка започаткувала всесвітньо відому «шерлокіану» — цикл оповідань та повістей про пригоди детектива Шерлока Холмса та його друга доктора Ватсона. У 80-х— 90-х роках паралельно з оповіданнями про геніального детектива Конан Дойл написав історико-пригодницькі романи «Мік Кларк» (1889), «Білий загін» (1891), «Вигнанці» (1892), «Родні Стоун» (1896),  «Подвиги бригадира Жерара» (1894—1895) та «Пригоди бригадира Жерара» (1900—1903).

18 вересня 1907 року, після багаторічного знайомства, Артур Конан Дойл одружився з Джині Лекі. Через кілька років після одруження він видав свої найкращі науково-фантастичні романи та повісті: «Загублений світ» (1912), «Отруйний пояс» (1913), «Країна туманів» (1926)  та «Коли Земля скрикнула» (1928). У 1917 році у видавництві «John Murray» вийшла друком збірка  оповідань «Його останній уклін», а 1927 року — «Архів Шерлока Холмса».  Життя Артура Конан Дойла обірвалося 11 липня 1930 року, але його герої продовжують жити на сторінках хвилюючих детективних, історичних та науково-фантастичних творів письменника.

Конан Дойл А. Людина з Бейкер-стріт: повість та оповідання / Артур Конан Дойл ; пер. з англ. М. А. Дмитренка. — Київ : Дніпро, 2001. — 448 с. — (Серія «Б-ка школяра»).

До книжки ввійшли твори, головний персонаж яких — славетний Шерлок Холмс: «Етюд у ясно-червоних кольорах», «Скандал у Богемії», «Спілка рудих», «Таємниця Боскомської долини», «П’ять апельсинових зерняток», «Людина з вивернутою губою», «Голубий карбункул», «Пістрява стрічка», «Обряд родини Масгрейвів», «Собака Баскервілів».

 

Ґілберт Кіт Честертон

Літературний дебют відомого англійського письменника Ґілберта Кіта Честертона відбувся у 1900 році, коли він видав поетичну збірку «Сивобороді розважаються». 1901 року вийшла друга збірка «Дикий лицар». Значно більший успіх мали есе Честертона, які майже щоденно з’являлися в англійській періодиці, а потім були видані письменником окремими збірками «Захисник» (1901), «Єретики» (1905), «Що не так зі світом» (1910), «Ось це» (1929). Перу письменника належать також романи, біографії відомих людей та філософські трактати «Ортодоксія» (1908), «Вічна Людина» (1925) ,«Контури здорового глузду» (1926).

Але Ґілберт Кіт Честертон залишив яскравий слід у літературі, створивши цикл незабутніх детективних історій про отця Брауна. Непомітний і скромний священик стає центральним персонажем п'ятдесяти одного оповідання, які були об'єднані в п'ять збірок: «Смиренність отця Брауна», «Мудрість отця Брауна», «Недовіра отця Брауна», «Таємниця отця Брауна», «Ганьба отця Брауна».

Тихий, непоказний священик часто через незалежні від нього обставини опиняється на місці скоєння злочину. Поліція зазвичай не помічає його доти, поки він сам не починає втручатися в процес розслідування, спрямовуючи його у правильне русло. Саме з вуст отця Брауна ми завжди дізнаємося правду, його проникливий розум ніколи не помиляється. Прототипом цього популярного літературного героя стала реальна постать бредфордського католицького священика Джона О’Коннора, якого письменник знав особисто.

Отець Браун вперше з'являється в оповіданні «Валентин і дивні сліди», опублікованому 23 липня 1910 року в американському тижневику «Saturday Evening Post». Згодом, в інших публікаціях, це оповідання було вже під назвою «Голубий хрест». А в українських перекладах як «Хрест із сапфірами». «Поміж срібною стрічкою вранішнього неба та зеленою блискучою поверхнею моря пароплав причалив до англійського берега і випустив на сушу рій людей. Той за ким ми підемо, не вирізнявся з-поміж них — та він і не прагнув цього… Це був сам Валентен, глава Паризького розшуку, найвидатніший детектив світу. А приїхав він з Брюсселя, щоб упіймати найславетнішого злочинця епохи.

Фламбо був у Англії. Поліція трьох країн нарешті вистежила його — від Гента до Брюсселя, від Брюсселя до Гук-ван-Голланда — і припустила, що він поїде до Лондона — туди з’їхалися в ті дні католицькі священики, тож там легше було загубитися в юрбі приїжджих. Мабуть, цього разу король злочинців подорожуватиме під виглядом дрібного церковного клірика чи секретаря єпископа. Проте Валентен не міг бути в цьому впевненим; ніхто ні в чому не міг бути впевненим, коли справа стосувалася Фламбо…

Фламбо маскувався спритно, але одного він приховати не міг — свого височенного зросту… На пароплаві він вивчив геть усіх; у потязі ж із ним їхали лише шестеро: коротун-шляховик, що прямував до кінцевої станції; три невисоких дачники, що сіли на третій зупинці; мініатюрна вдова з ессекського містечка і зовсім низенький священик з ессекського села. Дійшовши до нього, детектив махнув рукою і ледь не розсміявся. Маленький священик втілював саму суть цього східного краю: його обличчя було кругле й пухке, і при погляді на нього згадувалося, що жителів Норфолку дражнять галушками, а очі його були безбарвні, як Північне море. Він мав якісь коричневі клунки, з якими ніяк не міг впоратися… Його велика стара парасоля раз у раз падала; він явно не знав, що робити з квитком, та з наївністю місячного теляти пояснював усім і кожному, що має бути пильним, тому що везе в одному зі своїх коричневих клунків «справжню срібну річ із синіми камінчиками…».

 

Честертон, Ґілберт Кіт. Смиренність отця Брауна / Г. К. Честертон ; пер. з англ. Андрія Пехника та Олега Шалати. — Київ : Знання, 2015. — 271 с. — (English Library).

Оповідання про отця Брауна посідають почесне місце серед творів детективного жанру і давно завоювали любов у читачів. З-поміж інших детективів їх вирізняє глибина думки, адже головний герой твору — священик, який прагне не просто розкрити злочин і засудити злочинця, а навернути його до праведного життя, врятувати душу людини.

 

Агата Крісті

Англійська письменниця Агата Крісті відома в історії світової літератури як королева детективу. Світ її творів — це світ провінційної Англії. Лікарі, адвокати, комерсанти, іноді актори чи художники, власники невеликих маєтків, офіцери та відставні військові, лакеї, покоївки. У цьому середовищі під покривом зовнішнього добробуту і благопристойності криються свої таємниці. Письменниця настільки майстерно вміла зацікавити читачів, що рідко хто відкладав книгу не впізнавши розгадки сюжету. Агата Крісті — автор 72 романів, з яких 6 було опубліковано під псевдонімом Мері Вестмакотт, 17 п'єс і багато оповідань, які видавалися величезними тиражами в усіх країнах світу. У 1957 році Агату Крісті обрали президентом англійського Детективного клубу, а 1971 року за досягнення в галузі літератури визнана гідною дворянського титулу— Dame Commander.

Агата Мері Кларисса народилася 15 вересня 1890 року у щасливій та дружній сім'ї Фредеріка та Клари Міллер у приморському містечку Торкі. Спомини про щасливе дитинство збереглися назавжди. У неї були неабиякі математичні здібності та сила логічного мислення. Агата чудово грала, співала й мріяла стати оперною співачкою. Їй були властиві оптимізм, вміння радіти життю, інтерес до людей, розмаїття їхніх характерів. Уже тоді, коли їй було за двадцять, вона закінчила курси медсестер і під час Першої світової війни працювала у шпиталі. Під її доглядом перебували двадцять з лишком поранених, що лежали в хірургічному відділенні. Вона турботливо виходжувала їх і навчалася при цьому на курсах із фармакології та хімії, що згодом знадобилося їй у письменницькій діяльності. Інформація про ліки, отрути, необхідну медичну допомогу, про симптоми хвороб — усе це вона використала в романах з великим знанням справи.

Дуже важливою подією у житті Крісті стала навколосвітня подорож разом із чоловіком Арчибальдом Крісті, якого запросили в якості фінансового радника супроводити Британську місію. Враження від перебування у Південній Африці, Австралії, Новій Зеландії, на Гавайських островах, а потім у Канаді були сильними та незабутньо яскравими. Повернення до буденної дійсності обернулося для Агати цілою низкою тяжких нещасть: за смертю матері відбулося розлучення з чоловіком. Рятівними виявилися нові враження від подорожей. Спочатку разом з дочкою Агата Крісті вирушила на Канарські острови, а потім у східному експресі відвідала Стамбул, Дамаск, перетнула пустелю і прибула у Багдад. Від того часу і на все життя подорожі стали її пристрастю. Тож безліч детективів, зокрема, і знамените «Вбивство у Східному експресі» були написані саме під час наукових експедицій. В одній із поїздок на схід вона познайомилася з археологом Максом Маллоуеном, котрий став її другим чоловіком.

Успіх, який постійно супроводив письменницю, матеріальний добробут, що став плодом її багаторічної літературної діяльності, зовсім не вплинули негативним чином на суть її особистості. Життя, позбавлене сенсацій, буденне існування були більш за все до душі «найбільш друкованій письменниці світу», якою оголосило Агату Крісті на початку 70-х років ХХ століття ЮНЕСКО. А її твори й досі популярні: «Таємнича пригода в Стайлзі» (1920), «Убивство на полі для гольфу» (1923), «Убивство Роджера Екройда» (1926), «Убивство в будинку вікарія» (1930), «І не лишилось жодного» (1939), «Зігнутий будинок» (1949), «Готель “Бертрам”» (1965)… Перерахувати все неможливо. Особлива доля у п’єси «Мишоловка», створеної на основі однойменного оповідання. Вона перекладена 24 мовами та зіграна в багатьох театрах світу. 

Образи детективів-слідчих у романах Крісті вельми різноманітні. Особливий інтерес становлять Еркюль Пуаро та міс Марпл. Наділений комічною зовнішністю та смішними манерами, Пуаро вражає силою логічного мислення, вмінням із великої кількості, здавалося б, випадкових і розрізнених фактів відновлювати картину скоєного злочину. Пуаро переконаний, що вміння аналізувати доступні факти — альфа і омега діяльності детектива. Іноді здійснюваний ним пошук осявається світлом притаманної йому блискучої прозірливості. Поряд із ним скромна і зовні непримітна міс Марпл, як може здатися на перший погляд, вочевидь програє. Однак у багатьох випадках вона діє з Пуаро на рівних, а іноді Джейн Марпл і перевершує знаменитого слідчого своєю витонченою проникливістю. Її сильна сторона — у вмінні проводити аналогії з дрібними сільськими випадками і на їх основі робити корисні висновки, що дозволяють просуватися до вирішення найскладніших загадок.

 

Крісті А. Таємнича пригода в Стайлзі : роман / Агата Крісті ; пер. з англ. Н. Хаєцької. — Харків : Книжковий Клуб « Клуб Сімейного Дозвілля», 2018. — 288 с.

Перший роман Агати Крісті «Таємнича пригода в Стайлзі» був написаний наприкінці Першої світової війни, в якій письменниця брала участь, перебуваючи у волонтерському медичному загоні. У цьому романі вона створила образ Еркюля Пуаро — маленького бельгійського детектива, якому судилося стати найпопулярнішим героєм у літературі детективного жанру після Шерлока Холмса. Цей роман був опублікований у видавництві «John Lane» 1920 року.

 

Крісті А. Пуаро веде слідство : збірка / Агата Крісті ; пер. з англ. А. Ящук. — Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2020. — 288 с. — (Серія «Легендарний Пуаро»).

«Пуаро веде слідство» — одинадцять оповідань про пригоди найвідомішого детектива усіх часів — Еркюля Пуаро, для якого не існує справи, яку не можна розкрити. Геніальний детектив здатний відшукати втрачені древні реліквії і розгадати загадкову смерть чоловіка, який напередодні застрахував себе на чималеньку суму. Збірку опубліковано у 1924 році, всі розповіді екранізовано.

 

Крісті А. Убивство в будинку вікарія : роман / Агата Крісті ; пер. з англ. В. Шовкуна. — Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2018. — 288 с.

Детективний роман Агати Крісті «Убивство в будинку вікарія», опублікований в 1930 році, входить у серію творів про міс Марпл. Багато хто в селі бажав смерті церковному старості, полковнику Протеро, і якось його застрелили просто в будинку вікарія, залишивши на столі годинник, що зупинився, і недописаний лист до господаря маєтку. Хтось інший, але тільки не досвідчена міс Марпл, повірив би, що злочин отак легко розкрити…

 

Підготували К.В. Бондарчук, завідувачка читальним залом, та Н.М. Баранова, бібліотекар читального залу