Безмежний світ української вишивки

 

Мережка, гладь, хрестик … Вишивка відома з давніх часів. Вже у І-му тисячолітті до нашої ери вона досягла високого художнього рівня в народів Стародавнього Вавилону, Греції, Риму, Китаю, Індії, Ірану. Особливою пишністю відзначалася вишивка Візантії, яка вплинула на розвиток вишивального мистецтва країн середньовічної Європи і Київської Русі.

Мистецтво художньої вишивки за часів Київської Русі високо цінувалося. Писемні згадки літописців і мандрівників минулого засвідчують, що наші предки мали вишиті сорочки і прикрашали інші елементи одягу вишивкою. Першу на Русі жіночу школу з вишивальною майстернею, де молоді дівчата вчилися вишивати золотом і сріблом, започаткувала сестра Володимира Мономаха Анна в Андріївському монастирі. Пізніше в багатьох жіночих монастирях існували майстерні з вишивання різних церковних атрибутів. Монахині-вишивальниці творили шедеври високої якості, однак імена майстринь ніколи не оголошувалися.

В XVI—XVIII століттях центрами вишивання в Україні були Качанівка на Чернігівщині, Григорівка на Київщині, Велика Бурімка на Черкащині… У містах, з їх розвиненою торгівлею, міське населення носило одяг, пошитий здебільшого з готових тканин. У селах — в умовах натуральних форм господарювання, більшість предметів домашнього вжитку виготовлялася господарями власноручно. Особливо це стосувалося тканин. Господині пряли, ткали, самі шили одяг, а прикрашали його вишивкою. Біла вишита сорочка була невід’ємною частиною чоловічого, жіночого чи дитячого одягу. Вишивали на полотні домашнього виготовлення лляними, конопляними або вовняними нитками. Нитки були вибілені, а також сірі або фарбовані природними барвниками, найчастіше використовували чорні, червоні і сині кольори ниток. У давнину вишивка в одязі відігравала оберегове значення, тому її розміщували на грудях, біля коміра, на подолі, рукавах.

 В ХІХ столітті набуває поширення промисел бісерної і тамбурної вишивки. У цей час найбільшого розквіту досягає вишивання одягу. Згодом дешеві узорні тканини фабричного виготовлення почали витісняти вироби ручної роботи. Багаті художні традиції вишивального мистецтва набули подальшого розвитку в художніх промислах, які виникли і сформувалися у ХХ столітті. У місцевих історико-етнографічних музеях і зараз можна побачити найкращі зразки української вишивки.

Орнаментальні мотиви української народної вишивки мають різноманітність композиції та кольору. Однією з характерних особливостей української вишивки є яскраво виражена її регіональна самобутність. З покоління в покоління дбайливо, з любов’ю передавали майстрині кращі досягнення своїх попередників. В український вишивці органічно співіснують рослинний, геометричний і геометризований орнаменти. Найпоширеніші в народній вишивці такі сполучення кольорів: червоний із чорним, синім, зеленим або коричневим; голубий із світло-коричневим. У деяких областях популярні вишивки одноколірними нитками — чорними, червоними, світло-сірими, блакитними. Багатий колорит, складні геометричні візерунки властиві вишивці Галичини, Буковини, Закарпаття. Рослинний орнамент червоного, чорного й синього кольорів у поєднанні із зображенням тварин характерний для Полтавщини, Київщини, Чернігівщини.

В Україні було навіть свято вишивальниць, яке відзначалось 17 грудня — це день Варвари. Беручись до вишивання, дівчата хрестились і шептали «Свята Варвара золотими нитками Ісусові ризи шила і нас навчила». Кожна з вишивальниць вкладала у візерунок власне бачення краси, неповторну енергетику кольорів. В цей день дівчата на виданні мали виставити  на загальний огляд все те, що зроблено власними руками: рушники для майбутніх сватів, сорочки для нареченого. Тому до свята Варвари готувалися упродовж всього року.

В Україні налічується близько 100 видів та технічних прийомів вишивання. Тонке поетичне чуття народу, його спостережливість та образне мислення відбилися в назвах технік. Це — «барвінок», «хмелик», «курячий брід», «морока», «гречка», «зірочка»… Назви багатьох технік походять насамперед від засобів виконання: «мережка», «гладь», «хрестик», «вирізування», «виколювання» або від того, який предмет вишивають: рушник — «рушниковий шов», перемітка — «переміточний шов»; од назви місцевості — «старокиївський шов», «городоцький шов».

Старовинні орнаменти української вишивки й сьогодні оживають під руками вмілих майстринь. Зелень польових трав та різнобарв'я квітів, свіжій вітер, синє небо, яскраве сонячне проміння надихають на створення шедеврів вишивального мистецтва. Це вишиті рушники і серветки, елегантні сорочки і хустки, картини і листівки, які дарують рідним та близьким тепло рідної землі.

Бебешко, Лідія. Вишивальні традиції України : білі та писані сорочки / Лідія Бебешко. —  Харків : Клуб сімейного дозвілля, 2021. —  160 с.

Візитівкою цього видання є чарівні білі та чорні писані сорочки з різних регіонів України, цікаві й самобутні за типами кроїв, колористикою вишивки, її компонуванням і технологіями виконання. «Відкрите віконце», «зоряний хрест», «кривулька», «хвилька», косі хрести, водяний ключ («гесик»), «колодки», «баранячі роги», зіркові «квіти» і «дволисники», «ріжкаті» трикутнички — відтворюйте кращі взірці орнаментів вишиваних шедеврів з музейних і приватних колекцій. У виданні подано інформацію про типи крою, види композицій, орнаментів та мотивів вишивки білих сорочок і художньо-технологічні особливості чорних писаних вишиванок. Представлено двадцять п’ять моделей сорочок з білою вишивкою і двадцять видів чорних писаних  вишиванок. Кожна схема вишивки супроводжується переліком використаних швів. Книжка стане в пригоді вишивальницям із різними рівнями підготовки — і початківцям, і досвідченим майстриням.

Бебешко, Лідія. Українська вишиванка : мальовничі узори, мотиви, схеми крою / Лідія Бебешко. —  Харків : Клуб сімейного дозвілля, 2018. —  128 с.

Вишивка —  перлина народної культури, візитівка українців та справжній культурний код, що зберігає в собі традиції наших предків. Чудові орнаменти, прості крої сорочок, гармонійне поєднання кольорів… Вишиванка —  це окраса українського традиційного одягу.

Видання містить схеми моделей жіночих і чоловічих вишиванок. Композиції створені на основі старовинних колекційних взірців, але з урахуванням сучасних тенденцій вишивання. Поліські, бойківські, галицькі, буковинські, закарпатські, слобожанські, полтавські, подільські орнаменти. Схеми розроблені автором за кращими колекційними взірцями з музейних і приватних колекцій. У книжці є все, що необхідно для того, аби створити та власними руками вишити красиву українську одежу для дорослих і підлітків: детальні схеми узорів для різних деталей сорочок, вказівки щодо вживання різноманітних поверхневих швів, схеми крою тощо. Відкрийте для себе скарбницю українського вишивального мистецтва!

Гавур, Люба. Чарівні візерунки. Ч. I / Люба Гавур. — Львів : Апріорі, 2010. —  236 с. : іл.

В альбомі подано 440 змодельованих на комп’ютері візерунків для вишивання. Основою для їх створення служили характерні для української вишивки елементи символіки з усіх областей України. Візерунки можуть бути використані для вишивання рушників, жіночих блузок, чоловічих сорочок, серветок, скатертин тощо. Окрім того, демонструються можливості застосування вишивок при оформленні оригінальних поштівок різноманітної тематики і зразок вишитої обкладинки ювілейної папки.

Гавур, Люба. Чарівні візерунки. Ч. IІІ / Люба Гавур. — Львів : Апріорі, 2011. —  92 с. : іл.

В книжці подано 209 змодельованих на комп’ютері візерунків для вишивання. Частина візерунків присвячена квітковим орнаментам. Решта є традиційними геометричними схемами, для створення яких були застосовані характерні для

Гавур, Люба. Чарівні візерунки. Ч. IV / Люба Гавур. —  Львів : Апріорі, 2013. —  100 с. : іл.

В книжці подано 273 змодельованих на комп’ютері візерунків для вишивання. Частина візерунків присвячена квітковим орнаментам. Решта є традиційними геометричними схемами, для створення яких були застосовані характерні для української вишивки елементи символістики. Узори можуть бути використані для вишивання дитячих і жіночих блузочок, чоловічих сорочок, рушників і серветок.

Ковчег. Українське народне мистецтво : альбом-каталог. — Львів : Коло, 2021. — 432 с. : іл.

Мистецьке видання  «Ковчег», наче скриня нареченої, вмістив найкращі зразки української традиційної спадщини під однією обкладинкою – усе те, що заслуговує на статус «бренду України». Видання має стати книжковою візитівкою України, офіційним державним подарунком-символом. Це книга-ініціація, книга-мандрівка століттями історії та культури в пошуках себе. Проект здійснено Інститутом колекціонерства українських мистецьких пам’яток при НТШ та культурною платформою Ковчег «Україна» за підтримки Українського культурного фонду.

Куцир Т. Вишивка // Етнографічні групи українців Карпат. Бойки. / НАН України, Ін-т народознавства ; за наук. ред. і уклад. С Павлюка ; редкол. : Я. Тарас, М. Сополига, У. Мовна та ін. ; худож.-оформлювач М. С. Мендор. — Харків : Фоліо, 2020. — С. 442-452.

«Етнографічні групи українців Карпат. Бойки» — науково-публіцистична праця, підготовлена досвідченими вченими відомого у світі академічного Інституту народознавства НАН України під керівництвом академіка НАН України професора Степана Павлюка. Монографічне дослідження приурочене всебічному висвітленню унікального культурно-традиційного спадку бойків. Своєрідними рисами відзначаються різні галузі бойківської народної духовної культури, характер осмислення природних і суспільних явищ, комплекс норм народного звичаєвого права, моралі, етики, традиційних знань, обрядів, сімейного і побутового календарів тощо. В них переплелися нашарування народної буденної свідомості різних епох, починаючи від первіснообщинного ладу, поєднання давніх язичеських і пізніх християнських елементів, фантастичних ілюзорних уявлень із здобутками упродовж віків, практичним досвідом. Бойківська фольклорна традиція донесла до нашого часу цікаві пам’ятки давніх верств усної поетичної творчості українського народу, зокрема календарно- і сімейно-обрядової (колядки, ладканки), народні балади, соціально-побутові пісні, народні казки, легенди, перекази. Значний інтрес становить мелодична і тональна структура бойківських народних пісень та інструментальної музики, музичні і хореографічні особливості народного танцю На виняткову увагу заслуговує образотворче мистецтво бойків — вишивка, форми і способи прикрашати одяг та інші побутові предмети, вироби з бісеру, різьблення по дереву, розпис писанок і народний живопис.

Куцир Т. Вишивка // Етнографічні групи українців Карпат. Гуцули. / НАН України, Ін-т народознавства ; за наук. ред. і уклад. С Павлюка ; редкол. : Я. Тарас, М. Сополига, У. Мовна та ін. ; худож.-оформлювач М. С. Мендор. — Харків : Фоліо, 2020. — С. 221-231.

Ще в минулому Гуцульщина славилася своїм багатим ужитково-декоративним мистецтвом: керамікою, різьбою по дереву, чудо-писанкою, художнім ткацтвом, вишивкою, художньою обробкою металу шкіри, виробами із рогу. Неповторною колористичною гамою і художньою орієнтацією відзначається традиційний гуцульський одяг із властивими йому прикрасами і доповненнями: згардами, чересами, тобівками…

Куцир Т. Вишивка // Етнографічні групи українців Карпат. Лемки. / НАН України, Ін-т народознавства ; за наук. ред. і уклад. С Павлюка ; редкол. : Я. Тарас, М. Сополига, У. Мовна та ін. ; худож.-оформлювач М. С. Мендор. — Харків : Фоліо, 2020. — С. 250-262.

Науково-публіцистична праця, підготовлена досвідченими вченими відомого у світі академічного Інституту народознавства НАН України під керівництвом академіка НАН України професора Степана Павлюка. У цьому монографічному дослідженні відображено своєрідність буття лемків, ґрунтовним аналізом охоплено увесь спектр їхньої матеріальної традиційної культури — народне зодчество, одяг, харчування, основні й допоміжні заняття, промисли та ремесла тощо, а також духовну культуру з її обрядово-звичаєвим багатством вірувань від язичництва до християнства, традиційні знання, фольклор...

Українська вишивка. : мистецтво вишивки, таємниця кольору, мова орнаменту. —  Харків : Фактор-Друк, 2015. —  96 с. —  (Серія «Золота колекція», випуск «Жовтий»).

Жовтий колір —  позитивний і енергійний, він допомагає людині розкритися і легко піднімає настрій, тож вишивання нитками жовтого відтінку обов’язково подарує вам надзвичайне задоволення! Готуйте яскраво-сонячні відтінки ниточок і поринайте в свою улюблену справу - вишивання! Восьма книга з серії «Золота колекція. Жовтий» містить багато яскравих фотографій у супроводі ліричних сюжетних замальовок, цікаву пізнавальну та навчальну інформацію, а також детальні схеми та ескізи.

Українська вишивка. Північно-Західне Причорномор’я / кер. проекту Валентина Гнатівна Вітос, Валерій Іванович Устянський ; упоряд. Лариса Семенівна Дем'янишина ; авт. тексту О. Шевчук, Л. Бебешко, Т. Приходченко. —  Одеса : ТЕС, 2018. —  509, [2] с. : кол. іл.

Що може бути простішого і величнішого за орнамент - візерунок з ритмічно впорядкованих елементів? Та за доступною на перший погляд простотою захована якась загадкова таємниця, зашифрована інформація про малодоступні для нас, теперішніх знання. Ще до виникнення письмових фіксацій усі етноси саме у такий символічний спосіб відтворювали своє уявлення про влаштування світу.

Чумарна, Марія. На полотні вічності. Таємниці вишивки і вишивання / Марія Чумарна. —Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2021. — 144 с.

Ця книжка розкриває перед читачем потаємні «ключі» до розуміння древнього тайнопису наших предків, — вишивки, орнаментального мистецтва кераміки, писанки і настінного розпису. Авторка показує світ народної культури як оберегову систему для душі і тіла, як «книгу родоводу», записану на нетлінному «полотні» родової та генетичної пам’яті.

Чумарна, Марія. Тайнопис вишивки / Марія Чумарна. — Львів : Апріорі, 2018. — 96 с. : іл.

Марія Чумарна — поетеса, прозаїк, педагог, автор досліджень про символіку українських народних казок, календарно-обрядових пісень, дум, про потаємні коди української вишивки. «Тайнопис вишивки» — книжка, в якій автор розмірковує про взаємодію людини з Долею через свідоме входження у потік божественних енергій, що творять опікунче коло над земним життям людини.

Підготувала К.В. Бондарчук, завідувачка читальним залом

«Словник – це всесвіт за абеткою» : двомовні словники українських видань у фондах відділу літератури іноземними мовами

Значення словників у житті кожної людини очевидне . Культура мовлення , індивідуальний словниковий і фразеологічний запас збагачуються за допомогою словників різних видів. Словники сприяють розвитку логічного мислення. Їх називають ще супутниками цивілізації, вони є важливим елементом національної культури того чи іншого народу. Пропонуємо вашій увазі двомовні словники українських видань, що є у фондах відділу літератури іноземними мовами бібліотеки. Вони можуть зацікавити всіх, хто вивчає чи прагне вивчити одну чи де-кілька іноземних мов.

Словник німецько-український, українсько-німецький = Wörterbuch Deutsch-Ukrainisch, Ukrainisch – Deutsch [Текст]: 250 000+220 000: два в одному томі 470 000 од. пер. / заг. ред. В. Бусела. – Ірпінь : Перун, 2012. – XVI, 1567 с.: іл. - (Українська книга; XXXVI).

У словнику вказано основні значення німецьких та українських слів за сучасним діючим правописом. Окрім літературної та побутової, лексика словника охоплює термінологію майже усіх галузей науки і техніки. Відповідники до різних значень розмежовано, що дозволяє вибрати потрібний відповідник; наведено фразеологічні звороти, ілюстративні вислови та словосполучення. Словник розраховано на перекладачів-професіоналів, науковців, інженерів, військових, аспірантів, студентів і старшокласників, українців та іноземців. Словник містить мануальні алфавіти для сурдоперекладу.

Словник французько-український, українсько-французький = Dictionnaire français – ukrainien, ukrainen – français [Текст]: 220 000+210 000: два в одному томі 430 000 од. пер. / заг. ред. В. Бусела. – Ірпінь : Перун, 2012. – XVIII, 1088 с.: іл.- ( Українська книга; XXXIV).

У словнику вказано основні значення французьких та українських слів за сучасним діючим правописом. Окрім літературної та побутової, лексика словника охоплює термінологію майже усіх галузей науки і техніки. Відповідники до різних значень розмежовано, що дозволяє вибрати потрібний відповідник; наведено фразеологічні звороти, ілюстративні вислови та словосполучення. Словник розраховано на перекладачів-професіоналів, науковців, інженерів, військових, аспірантів, студентів і старшокласників, українців та іноземців. Словник містить мануальні алфавіти для сурдоперекладу.

Словник іспансько-український, українсько-іспанський = Diccionario espaňol-ucraniano, ucraniano – espaňol [Текст] : 230 000+210 000: два в одному томі 440 000 од. пер. / заг. ред. В. Бусела. – Ірпінь : Перун, 2012. – XII, 1122 с.: іл. - (Українська книга; XXXVIII).

У словнику вказано основні значення іспанських та українських слів за сучасним діючим правописом. Окрім літературної та побутової, лексика словника охоплює термінологію майже усіх галузей науки і техніки. Відповідники до різних значень розмежовано, що дозволяє вибрати потрібний відповідник; наведено фразеологічні звороти, ілюстративні вислови та словосполучення. Словник розраховано на перекладачів-професіоналів, науковців, інженерів, військових, аспірантів, студентів і старшокласників, українців та іноземців. Словник містить мануальні алфавіти для сурдоперекладу.

Словник італійсько-український, українсько-італійський = Dizionario italiano – ucraino, ucraino – italiano [Текст]: 230 000+210 000: два в одному томі 440 000 од. пер. / заг. ред. В. Бусела. – Ірпінь: Перун, 2012. – XII, 1124 с. : іл.- (Українська книга; XXXVII).

У словнику вказано основні значення італійських та українських слів за сучасним діючим правописом. Окрім літературної та побутової, лексика словника охоплює термінологію майже усіх галузей науки і техніки. Відповідники до різних значень розмежовано, що дозволяє вибрати потрібний відповідник; наведено фразеологічні звороти, ілюстративні вислови та словосполучення. Словник розраховано на перекладачів-професіоналів, науковців, інженерів, військових, аспірантів, студентів і старшокласників, українців та іноземців. Словник містить мануальні алфавіти для сурдоперекладу.

Тищенко, Дмитро. Їдиш-український словник [Текст]: близько 30 000 сл. / Д. Тищенко; Ред.: О. Бейдерман, С. Вашецька, М. Потольський. – К. : АРТ ЕКОНОМІ, 2014. – XVI, 944 c.

Словник містить близько 30 000 слів та виразів мовою їдиш, і є самим повним за лексикою із словників, що видавалися в Україні. Усі матеріали стосовно фонетики, граматики та орфографії подаються за прикладом самого надійного джерела, за одностайною думкою спеціалістів, їдиш-французького словника І. Ніборського та Б. Вайсброта. Завдяки цьому, а також ретельному відбору лексичних одиниць словник може бути використаний при читанні художнього, публіцистичного або наукового тексту будь-якої складності, який видається мовою їдиш у будь якій країні світу.

Словник англійсько-український, українсько-англійський = English-Ukrainian Dictionary, Ukrainian- English Dictionary [Текст]: 250 000+250 000: два в одному томі 500 000 од. пер. / заг. ред. В. Бусела. – Ірпінь: Перун, 2012. – XV1, 1552 с. : іл.- (Українська книга; XXXIII).

У словнику вказано основні значення англійських та українських слів за сучасним діючим правописом. Окрім літературної та побутової, лексика словника охоплює термінологію майже усіх галузей науки і техніки. Відповідники до різних значень розмежовано, що дозволяє вибрати потрібний відповідник; наведено фразеологічні звороти, ілюстративні вислови та словосполучення. Словник розраховано на перекладачів-професіоналів, науковців, інженерів, військових, аспірантів, студентів і старшокласників, українців та іноземців. Словник містить мануальні алфавіти для сурдоперекладу.

Гороть, Є. І. Англо-український словник = English – Ukrainian Dictionary [Текст]: близько 100 000 слів та словосполучень / Є. І. Гороть, Л. М. Коцюк, Л. К. Малімон, А. Б. Павлюк. – Вінниця: Нова Книга, 2006. - 1700 с.

Англо-український словник охоплює близько 100 000 англійських слів та словосполучень, включаючи фразеологічні звороти, прислів’я та приказки. Поряд з загальновживаними словами у словнику подано спеціальну лексику з різних галузей науки. До багатьох словникових статей, під рубрикою USAGE додані коментарі, націлені на попередження можливих помилок. Словник призначається для фахівців англійської мови, але може стати у пригоді усім тим, хто вивчає англійську мову чи удосконалює своє володіння нею.

Великий англо-український словник = A Comprehensive English – Ukrainian Dictionary [Текст] : 112 000 слів та словосполучень / уклад. Микола Зубков. – Харків: ФОЛІО, 2006. – 790, [10] с. – (Б-ка держав. мови).

Основу словника складає британський варіант класичної англійської мови, але разом із тим подано також слова і словосполучення, притаманні мовам країн колишньої Британської імперії, сучасним країнам – членам Співдружності, й так звані американізми. Прогрес новітніх технологій, що збагатив англійську мову новими термінами й поняттями, теж знайшов своє відображення у словнику, зокрема це: промисловість, телекомунікативний і супутниковий зв’язок, комп’ютерний, медичний, юридичний, соціологічний, філософський, мистецький, військовий, спортивний та інші напрями.

Береза, Тарас. Скажи мені англійською = Let’s Taste English! [Текст] : навч. англ.-укр. слов. / Т. Береза. – Львів: Апріорі, 2020. – 427 с. – (Інноваційні словники).

Двомовна природа словника, тематика його лексичного та граматичного наповнення сприяє учням та студентам у підготовці до державної підсумкової атестації та ЗНО, а також до складання міжнародних іспитів з англійської мови. Тематичне розташування матеріалу та застосування ключових англійських слів і висловів у сучасному розмовному та писемному мовленні дозволить поглибити й удосконалити знання окремих розмовних і граматичних тем, словосполучень та словотвору.

Українсько- англійський та англо-український фразеологічний словник [Текст] / Є. І. Гороть, Ю. В. Громик, Л. К. Малімон та ін.; М-во освіти і науки України; Східноєвроп. ун-т ім. Лесі Українки; Каф. практики англ. мови. – К. : КОНДОР, 2020. – 304 с.

Словник містить фразеологічні одиниці різного ступеня усталеності, приказки, прислів’я, афоризми, крилаті вислови, які увиразнюють зміст повідомлення. Вони надають мові яскравості, образності, емоційності з додатковими відтінками іронії, жартів, глузування, докору, презирства, любові тощо. Потенційними користувачами цього словника можуть бути філологи, лексикографи, перекладачі, дослідники народної творчості та фольклору, журналісти, викладачі та студенти, вчителі та учні.

Англо-український фразеологічний словник = English-Ukrainian phrase-book [Текст]: близько 30 000 фразеолог. виразів / Уклав К. Т. Баранцев. – К. Знання, 2005. – 1056 с.

Фразеологічні вирази у словнику розміщені в алфавітному порядку. Після кожного виразу або звороту наведено його український відповідник. Переважна більшість фразеологічних одиниць словника ілюстрована прикладами з творів класиків і сучасних письменників. Видання призначене для студентів, аспірантів, учителів, перекладачів, журналістів, наукових працівників, усіх, хто вивчає англійську мову і працює над перекладами, текстами та ін.

Саврук, М. П. Українсько-англійський науково-технічний словник = Ukrainian-English Scientific and Engineering Dictionary [Текст]: понад 120 000 слів та словосполучень/ Михайло Петрович Саврук. – К.: Наукова думка, 2008. – 909,[3] c. – (Словники України).

У словнику вміщено понад 120 000 українських термінів і термінологічних словосполучень та їх відповідників англійською мовою, що використовуються в різних галузях науки, техніки і виробництва. У словнику наведено також загальнонаукову лексику і фразеологію. Розрахований на широке коло фахівців, наукових та науково-технічних працівників, інженерів, перекладачів, викладачів та студентів. Може бути корисним для англомовних читачів, які вивчають українську мову.

Історія одного життя: до 115 річчя від дня народження української письменниці Ірини Вільде

 

 

 

Її твори дуже жіночі, чуттєві, інтимні, і водночас з цим прості. Й автобіографічні. Вони – про кохання, зраду, про жіноче серце, таке неприборкане та химерне. А ще вона кликала народ до боротьби і вірила в свою Україну – самостійну і незалежну, омріяну та оплакану вічним патріотичним серцем.

 

Народилася Дарина Вільде  5 травня 1907 року на Буковині у сім’ї народного вчителя, письменника Дмитра Яковича Макогона. Батько походив з Хоросткова (Галичина). Мати була німкенею. Брати: Орест (був учасником УВО, емігрував до Німеччини), Богдан (був вояком дивізії «Ваффен СС» Галичина, вирвався з Бродівського котла, еміґрував до США).

Із перших років життя дівчинка виховувалася у галицьких культурних умовах, тому з дитинства затаїла у серці велику любов до української літератури. Дослідники її творчості стверджують, що перший друкований твір, оповідання «Марічка», з’явився в тижневику «Український голос» у Перемишлі в 1926 року, коли Дарині було лише дев’ятнадцять. Але в часи її літературного дебюту письменництво не вважалося гідним заняттям для дівчини з інтелігентної родини. Ось вона й підписала перше оповідання псевдо Ірина Вільде.

Хтозна, чому юна Дарина Макогон обрала собі літературне псевдо Ірина Вільде. Але такий вибір здається невипадковим – адже «Vilde» в перекладі з німецької означає «дика, нескорена, вільна». А ім’я Ірина давньогрецькою перекладається як «мир, спокій». Саме ці дві риси ще змалку яскраво поєднались у її характері. Скромну, ввічливу дівчину ніхто не міг примусити робити щось проти волі, вона завжди спромогалася відстояти свою думку.

На початку двадцятих років, після двох арештів батька Ірини Вільде Дмитра Макогона «за антидержавну діяльність», родина Макогонів нелегально переходить польсько-румунський кордон та оселяється у місті Станіславові (нині Івано-Франківськ), де батько працює вчителем.

Ірина Вільде у 20-х роках

Тут Дарина навчалася в гімназії Українського педагогічного товариства (1923-1927), її подругами були гімназистки Дарія Цвєк, Марина Крих.

І саме тут через двох своїх братів Ореста й Бориса вона знайомиться з майбутнім чоловіком Євгеном–Володимиром Полотнюком.

Ірина Вільде та її чоловік Євген Полотнюк

У них були довгі заручини. В ті роки через матеріальні труднощі мало виходили заміж і одружувалися. Шість років буде тривали заручини Ірини Вільде та Євгена Полотнюка.

У 1928 році вступила до Львівського університету на гуманітарний відділ. Брала активну участь у діяльності позауніверситетського студентського гуртка україністів, члени якого виступали з доповідями на мовознавчі та літературознавчі теми, читали та обговорювали власні твори, деякі з них публікувалися у періодиці.

У 1930 році Ірину Вільде виключають з університету. Озвучена причина – несплата за гуртожиток, але справжня причина була у тому, що її запідозрено у співпраці з українським підпіллям, і найперше – у співпраці з УВО. Вона повертається до Станіслава, працює вчителькою, починає писати й таємно від усіх посилає свої твори до жіночих часописів.

У 1930 році надруковано оповідання «Повість життя» (пізніше відоме під назвою «Поема життя»).

Була членкинею Пласту, а саме 12 куреня ім. кн. Романової.

У 1932 році Вільде працює у Коломиї. Переймається феміністичною ідеологією, співпрацює з журналом «Жіноча доля» (1933-1939). Працює відповідальним редактором щомісячного додатку до цього журналу – «Світ молоді». Водночас опубліковує свої твори у газеті «Діло», часописах «Назустріч», «Новий час».

У 1934 році написала свою першу повість «Вікна наростіж» (видано 1939 року).

У 1935 році у львівському часописі «Нова хата» видала повість «Метелики на шпильках» про її час навчання у Чернівецькій гімназії, і того ж року було написано продовження повість «Б’є восьма».

У 1936 році Ірина Вільде отримала другу премію (перша премія не була присуджена) Товариства письменників і журналістів імені Івана Франка у Львові за 1935 рік. Серед претендентів були вже відомі письменниці Катря Гриневичева і Наталена Королева, але відомий літературний критик Михайло Рудницький наполіг, що премію має отримати Ірина Вільде, називаючи її талант європейським. Цей рік став тріумфальним для Ірини Вільде: надрукувала збірку оповідань «Химерне серце», почала писати роман «Сестри Річинські».

За кілька років виходить друком повість «Повнолітні діти», яка разом з «Метелики на шпильках» і «Б’є восьма» складає цикл «Метелики на шпильках». Трохи згодом, вже у шістдесяті, Вільде випустить нову редакцію цього циклу, роман «Повнолітні діти». Це роман про молоду дівчину, Дарку Попович, прообразом якою виступала сама Вільде, про життя молоді на окупованій Румунією Буковині та про перше кохання до хлопця на ім’я Данко.

Нарешті, в 1934 році Ірина Вільде і Євген Полотнюк одружуються, а через деякий час народжується первісток, син Ярема (назвали на честь головного героя Шевченкових «Гайдамаків»).

Ірина Вільде з сином Яремою

В ті часи їй все вдається, вона щаслива. Та щастя триває недовго.

У 1939 році Євгена Полотнюка за підозрою у приналежності до ОУН кинуто до концентраційного табору Береза Картузька. Звільняють з табору Євгена вже радянські війська.

У 1940 році її прийняли до Спілки письменників УРСР.

На початку Другої світової війни Євген Полотнюк отримує місце надлісничого у митрополичих маєтках Андрея Шептицького, в селі Микуличин. Невдовзі по його призначенню у лісах починає діяти школа для підготовки середньої ланки командного складу бійців УПА.

Під час Карпатського рейду партизанського загону Сидора Ковпака у Полотнюків налагодилися деякі контакти з ним.

У сорок третьому році Євгена Полотнюка звинувачено у приналежності до ОУН, заарештовано й піддано тортурам. Того ж вечора до дому Полотнюків прийшли двоє німців з вермахту і сказали, щоб Вільде негайно тікала, бо за нею прийде гестапо. Мала тоді на руках грудне немовля, сина Максима. Схопивши друкарську машинку, рукописи та трохи дитячого одягу, втекла. Деякий час переховувалася серед людей, а потім з підробним документом на ім’я Дарії Макогон виїхала у Ходоров, де були її батьки та старший син Ярема.

А Євген Полотнюк був засуджений до розстрілу, і у числі десятьох заручників його розстріляли у Ворохті. Вона так і не знала, де саме було поховано чоловіка. І тільки через п’ятдесят років після того, коли вже і самої Вільде не було, старший син Ярема знайде могилу батька та перепоховає його разом з десятьма побратимами у Надвірній.

Дарина з синами переїхала до села Добрівляни (тут мешкав брат Борис), влітку 1944 року повернулася до Ходорова.

Восени 1944 року Ірина Вільде з синами переїхала до Львова

Коли повернулася радянська влада, доводиться приховувати і причину розстрілу чоловіка, і власну приналежність до молодіжних українських (у новій термінології – «буржуазно-націоналістичних») організацій, і долю двох рідних братів, змушених емігрувати після поразки повстанського руху.

У 1945–1949 роках Ірина Вільде працювала спецкором газети «Правда Украины», 1947 року стала депутатом Верховної Ради Української РСР за сприяння Сидора Ковпака. У 1949 році вийшла друком збірка оповідань «Зелена брама» на львівські теми.

У 1949–1951 роках Ірину Вільде піддали гонінням у Спілці письменників, як і Михайла Рудницького, за звинуваченнями в націоналізмі.

У 1950 році в її життя ввійшов Іван Дроб’язко, інженер Львівського ремонтного заводу і полковник КДБ. Ходили чутки, що його спеціально приставили до Вільде. У травні вони одружилися у ЗАГСІ, а ще (хоч це було і не чувано в ті роки) – взяли церковний шлюб.

У Львові поширювалися чутки, що Дарина вийшла заміж не по любові, а з розрахунку: бо «мала Вільдиха свої гріхи», мусила рятуватись. «Полковник» мав захистити її від знищення, бо винищувальний маховик набирав кожного дня все сильніші оберти і проковтував щораз більше і більше невинних людей...

Цей шлюб протримався десять років, бо навесні 1960 року Вільде застала чоловіка у вітальні з іншою жінкою: «Шлюбна обручка – пересторога, але не охорона від зради». Був скандал з ламанням меблів та биттям посуду…Більше заміж вона не вийде, зате видасть грандіозний роман, який принесе їй найбільшу славу...

Епопея «Сестри Річинські» (1958-1964), де глибоко й правдиво відображається трагічна доля галичан в час колоніального поневолення 30-х років. В основу роману Ірина Вільде поклала історію родини отця-каноніка Аркадія Річинського, після раптової смерті якого без годувальника і звичних побутових благ залишилося в провінційному місті п’ятеро його доньок.

Художня довершеність твору вражала. Київські цензори зіткнулися з ситуацією, коли, як кажуть, і гірко з'їсти, й шкода кинуть. Але ж пропонувати радянському читачеві історію старосвітських «попівен на дивані» - це мало не ідеологічна диверсія! Авторка мусила переробляти, нівечити текст.

Урешті каторжна праця задовольнила замовників. У 1965 році роман був відзначений Шевченківською премією. Він і подосі зостається одним із найкращих романів радянської доби. Упродовж багатьох років вистави за однойменним романом йшли у всіх театрах України.

Ірина Вільде опікувалася старшими літераторами Денисом Лукіяновичем, Михайлом Яцківим, Михайлом Рудницьким, молодими письменниками і поетами Дмитром Павличком, Романом Кудликом, Романом Гораком, Романом Іваничуком, який прозвав її «нанашкою», у своїй квартирі на вулиці Кривоноса у Львові і в селі Дора влаштовувала літературні салони, карнавальні маскаради. 1962 року влаштувала приїзд до Львова молодих київських поетів і літераторів-шістдесятників Івана Дзюби, Івана Драча, Миколи Вінграновського.

У 1965–1966 очолювала Львівську організацію Спілки письменників України. Запровадила в її середовищі традицію «Останньої сторінки» – в останній день кожного року проводити літературний вечір, на якому письменники читали якийсь зі своїх нових творів, яким завершували рік.

Численні життєві колізії і проблеми не оминули Ірину Вільде (тривалий час хворіла розсіяним склерозом). У 1950-х роках її старший син Ярема, захопившись східними мовами і літературами, прийняв іслам. Молодшого Максима кілька разів арештовував КДБ (з початком перебудови виїхав до США, на початку 1990-х років загинув у автокатастрофі).

Померла письменниця 30 жовтня 1982 року. Похована на Личаківському цвинтарі Львова.

Могила Ірини Вільде на Личаківському цвинтарі (м. Львів)

Пам'ятна дошка Ірині Вільде (м. Львів)

Цікаве про Ірину Вільде

Ірина Вільде внесена ЮНЕСКО до списку знаменитих людей двадцятого століття та другого тисячоліття

Вільде була жайворонком, прокидалася вранці, писала від руки і лише потім передруковувала написане на друкарській машинці.

У часи гоніння української мови, культури родина Ірини Вільде сповідувала зовсім інші цінності. «Хоча навколо в місті дедалі частіше лунала російська мова, у будинку письменниці навіть радіо вимикали, коли транслювали російські пісні...», – згадує невістка славетної письменності Антоніна Полотнюк. – Так, Ірину Вільде називали націоналісткою, осуджували за ту голу українську правду, яка всупереч сталінському соцреалізму, звучала у її творах. Вона ненавиділа радянську диктатуру, проте навіть затяті українофоби мусили рахуватися з письменницею через неабияку її популярність. У страшні часи сталінського перевороту вона мужньо захищала права репресованих, домагалася справедливого висвітлення української історії та визнання рідної мови.

Любила проводити костюмовані маскаради, а влітку на дачі влаштовувала для друзів концертні вечори. Неодноразово господиня разом із поважними гостями переодягалися, вибирали з гарбуза насіння, вирізали отвори у вигляді очей, вставляли всередину свічки і ходили попід хатами, лякаючи людей.

Саме завдяки Ірині Вільде українські господині отримали широковідомі свого часу кулінарні книги Дарії Цвек. Письменниця була гімназійною подругою сестри Цвек і часто приходила до неї в гості. Саме там Ірина Вільде, скуштувавши кулінарні шедеври Дарії, запропонувала їй видати книжку.

Їй завжди були притаманні відкритість, критичність, вимогливість до себе й оточення, відвертість і правда за будь-яких обставин.

Попри всі негаразди Ірина Вільде вважала себе щасливою людиною: «Я народилася в травні. На сам Великдень. І моя мати… розумна жінка із шляхетним профілем, завсіди каже про мене, що дитина, яка народилася в неділю, – щаслива дитина».

 

АВТОР ФОТО,WIKIMEDIA

 

• Ірина Вільде : Невигадані історії № 23 https://www.youtube.com/watch?v=AkBC9Qm04nw

• Ірина Вільде - українська письменниця і її час https://www.youtube.com/watch?v=1RBcnOaWhto

• Ірина Вільде. Неприборкана : докум. фільм (студія «ВІАТЕЛ») https://www.youtube.com/watch?v=QcL5PEnpUII

• Лекція Тараса Прохаська: Ірина Вільде: український класик фейлетонної доби  https://www.youtube.com/watch?v=MU7oWtc4ZPI

 

Підготувала О.О. Бурлак, завідувач відділу періодичних видань