«І про Жовті Води, І містечко Берестечко…» : славетний шлях гетьмана Богдана Хмельницького

 

«Хмельницький мав великий політичний і державний хист, безперечно, любив Україну і був відданий її інтересам…» Михайло Грушевський

Богдан-Зиновій Михайлович Хмельницький - найвидатніша і яскрава постать в історії України XVII століття, політик і дипломат, полководець і провідник національно-визвольних змагань 1648-1657 років, творець Української козацької держави і перший гетьман Війська Запорозького.

З історичних джерел відомо, що Богдан Хмельницький народився близько 1595 року на Наддніпрянщині в родині службовця при дворі коронного гетьмана Станіслава Жолкевського, пізніше чигиринського підстарости Михайла Хмельницького. Навчався у єзуїтському колегіумі у Львові. Опанував польську, латинську мову, писав і говорив тогочасною українською мовою.

Приблизно в 1617-1618 роки Хмельницький розпочав службу в складі Чигиринської сотні і назавжди поєднав свою долю з козацтвом. Перше випробування випало йому восени 1620 року, коли разом с батьком, старшиною загону охочих стрільців з Чигиринщини, він брав участь у поході гетьмана Станіслава Жолкевського на Молдавію. У запеклих боях 18-21 вересня під Цепорою польське військо зазнало поразки, а Богдан Хмельницький потрапив до турецького полону.

Доля привела його до Константинополя, де за повідомленням турецького літописця Наїма Челебі, він перебував у неволі в одного із старшин султанського флоту. Після повернення з полону Богдан Хмельницький поновив свою службу як реєстровий козак Чигиринського полку, брав участь у морських походах, а в 1637 році у битві під Боровицею як писар Запорозького війська. У наступному році він стає одним з сотників Чигиринського полку і відстоює інтереси реєстрового козацтва.

У квітні 1646 року представники козацької старшини, серед яких був і чигиринський сотник Богдан Хмельницький, перебували у Варшави, де отримали з рук польського короля Владислава IV два привілеї. Старшини погодилися підтримати план ведення воєнних дій проти Криму й Порти, і отримали королівську грамоту про відновлення козацьких прав.

Кінець 40-х і початок 50-х років XVII століття це переломний момент в житті Богдана Хмельницького і історії боротьби українського народу за незалежність. 25 січня1648 року на Запорожжі почалося повстання проти влади Речі Посполитої, що поклало початок національно-визвольної війни 1648-1654 років під проводом Богдана Хмельницького. Цей історичний період в історії України отримав назву - Хмельниччина. Були переможні битви під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями і поразка під Берестечком, змушена Переяславська угода і таємний договір зі шведським королем Карлом Х, але 27 липня1657 року важка хвороба обірвала життя славетного гетьмана України.

В 1648 році Чигирин стає резиденцією Богдана Хмельницького. Місто було одним із найбільших в тогочасній Україні і складалося із Верхнього замку, який був головною оборонною цитаделлю, та Нижнього міста - укріпленого передмістя. На жаль усі споруди резиденції були безслідно знищені під час руйнування Чигирина турками 1678 року.

25 грудня 1995 року в Чигирині був відкритий музей Богдана Хмельницького, експозиція якого розташована у відбудованому приміщенні повітової управи початку XIX століття. Музейне зібрання нараховує близько 2000 експонатів. Головне місце в колекції займають пам’ятки козацької доби: зброя та спорядження, предмети декоративно-ужиткового мистецтва, нумізматика, побутові речі.

м. Чигирин, музей Богдана Хмельницького

У 2009 році на місці гетьманського двору був відкритий історико-архітектурний комплекс «Резиденція Богдана Хмельницького», який входить до національного історико-культурного заповідника «Чигирин». Були відтворені: гетьманський будинок, канцелярія, курені, козацька скарбниця.  Всі споруди обнесені оборонним муром. Резиденція містить в собі колекцію козацької зброї та одягу, значків та медалей XVII століття.

Історико-архітектурний комплекс «Резиденція Богдана Хмельницького»

Цікаві штрихи до портрета Богдана Хмельницького

Найбільш точний портрет Богдана Хмельницького відтворив на своїй гравюрі фламандський художник XVII століття Вільгельм Гондіус. Тонкі брови на втомленому обличчі підкреслюють відкритий і водночас владний погляд темних очей. Високе чоло, трохи задовгий ніс, закручені донизу вуса, міцно стулені тонкі губи, неважке, але круто зрізане підборіддя. За свідченням сучасників Богдан Хмельницький був вище середнього зросту.

Венеціанський посол Альберто Віміна, який зустрічався з гетьманом двічі писав : «Усім, хто входить до його кімнати, він тисне руку і всіх запрошує сідати, коли вони козаки. У цій кімнаті немає ніякої розкоші, стіни позбавлені всяких прикрас, за винятком місць для сидіння. У кімнаті знаходяться тільки грубі дерев’яні лави, вкриті шкіряними подушками.. Дамаський килим простягається перед невеликим ліжком гетьмана, в головах його висить лук і шабля, єдина зброя, яку він звичайно носить…».

У повсякденному житті Богдан Хмельницький був дуже скромною людиною. Він носив простий козацький одяг і лише під час урочистостей чи дипломатичних прийомів одягав коштовне вбрання. Гетьманський палац у Чигирині не відрізнявся якоюсь особливою пишністю. Гетьман вживав ту саму їжу, що й інші козаки, не відмовлявся від міцних напоїв, курив турецьку люльку і міг заграти на бандурі.

Відомий історик Микола Костомаров першим в української історіографії присвятив фундаментальне дослідження «Богдан Хмельницький» життю і діяльності Великого гетьмана, яке донині залишається одним з найцінніших у науці. Він показав Богдана Хмельницького талановитим полководцем, дипломатом і організатором. Гетьман зумів створити боєздатну, добре організовану й озброєну армію. Влітку 1648 року прийняв військовий статут «Статті про устрій Війська Запорозького».

Богдан Хмельницький зіграв вирішальну роль у створенні національних спецслужб - розвідки й контррозвідки. Чудово організована розвідка давала змогу вчасно одержати цінну інформацію політичного, військового й дипломатичного характеру, що забезпечувало успішне розв’язання складних питань боротьби за незалежність.

Історичні праці про життя і діяльність Богдана Хмельницького

Богдан Хмельницький / І. А. Коляда. Походи Богдана Хмельницького / Ю. В. Сорока. - Харків : ТОВ «СИЦИЯ», 2019. - 224 с.

Богдан Хмельницький справжній син свого народу, засновник Української козацької держави, гетьман Війська Запорозького. Ігор Коляда у творі «Богдан Хмельницький» та Юрій Сорока - «Походи Богдана Хмельницького» розкажуть про Великого гетьмана, завдяки якому все українство виступило єдиною, як ніколи, силою в боротьбі за національне визволення. Діяльність Богдана Хмельницького не тільки визначила долю України, а й вплинула на тогочасне європейське життя.

Вечерський В. Гетьманські столиці України / В. Вечерський. - Київ : Наш час, 2008. - 320 с. - (Сер. «Невідома Україна»).

Книжка присвячена малодослідженому феномену української історії та культури - тим містам, які виконували столичні функції протягом існування української держави у специфічній формі гетьманату - так званої Гетьманщини (1654-1782 роки).  Це автономне державне утворення, що постало в горнилі національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького, відіграло провідну роль у формуванні української національної ідентичності. Адміністративними центрами гетьманської України у ті часи були послідовно міста Чигирин, Батурин, Глухів. Сьогодні вони є основними «віхами національної історії», у них створені національні історико-культурні заповідники.

Грушевський М. Про батька козацького Богдана Хмельницького / Михайло Грушевський. - Дніпропетровськ : Січ, 1993. - 55 с.

Твір відомого українського історика Михайла Сергійовича Грушевського присвячений життю і діяльності славного сина України, видатного політика, полководця Богдана Хмельницького.

Гуржій О. Українська козацька держава в другій половини XVII-XVIII ст. : кордони, населення, право / Олександр Гуржій. - Київ : Основи, 1996. - 222 с.

У книзі зроблено спробу вперше у вітчизняній історіографії дослідити проблему становлення та шляхів розвитку території Української держави, визначити її межі в другій половині XVII-XVIII століть. На конкретному фактичному матеріалі, із залученням досягнень зарубіжних істориків, автор детально характеризує у територіальному відношенні державу за правління Б. Хмельницького, І. Виговського, П. Дорошенка та інших гетьманів.

Джеджула Ю. Таємна війна Богдана Хмельницького : історико-документальна оповідь / Юрій Джеджула. - Київ : Молодь, 1995. - 224 с.

У книжці йдеться про досі невідому широкому загалу таємну діяльність видатного гетьмана Богдана Хмельницького під час перебування лже-Шуйського в Україні, стосунки з Кримським ханством, Польщею й Московським царством до укладення Переяславського військового тракту та про українську розвідку тих часів.

Журавель М. В. Генеральний уряд як інститут державного управління гетьманщини другої половини XVII - середини XVIII століття. Історико-правове дослідження : монографія / М. В. Журавель. - Одеса : Фенікс, 2012. - 206 с.

Монографія є дослідженням процесу виникнення, становлення та розвитку Генерального уряду як інституту влади Гетьманщини другої половини XVII - середини XVIII століття. На основі широкого кола використаних джерел розглянуто інституціональні процеси в Гетьманщині у другій половині XVII - середині XVIII століття. Висвітлено особливості формування та становлення вищих органів влади та управління, які утворювали Генеральний уряд Гетьманщини у другій половині XVII - середині XVIII століття.

Коваленко С. Україна під булавою Богдана Хмельницького : енциклопедія. - Т. 1. - Київ : «Стікс-Ко», 2007. - 376 с.

Книга є упорядкованим узагальненням відомостей про державу Війська Запорозького, що стосуються 1648-1657 років. Усі відомості у книзі пов'язані з місцевостями, які належали цій державі, та з діячами, які цій державі служили. Книга містить 85 статей про діячів держави Війська Запорозького та 170 статей про поселення, що до цієї держави входили. Подані у книзі відомості супроводжуються 158 малюнками та 11 креслинами. Крім того у книзі подано 361 статтю про окремі події. Особливу увагу у книзі приділено постаті Гетьмана Богдана Хмельницького.

Коляда І. Битва під Берестечком / І. Коляда, С. Марченко, О. Кирієнко ; худож.-оформлювач О, Г. Жуков. - Київ : Шанс, 2012. - 128 с.

Наймасштабнішою битвою періоду Української національно-визвольної війни 1648 - 1654 років була битва під Берестечком, де в бою зіткнулися, з одного боку, козацько-селянське військо Богдана Хмельницького, його союзники кримські татари та військо Речі Посполитої - з іншого. Катастрофа під Берестечком стала останньою краплею, що переповнила чашу українсько-польської боротьби і зробила неможливим подальше спільне існування шляхетської Польщі та козацької України в єдиній державі.

Костомаров М. І. Історичні постаті / перекл. І. С. Голуб. - Дніпропетровськ : Січ, 2008. - 618 с.

До книги відомого історика, етнографа, фольклориста, та письменника Миколи Костомарова увійшли яскраві портрети видатних діячів історичного минулого України - Данило Романович Галицький, Богдан- Зиновій Хмельницький, Петро Могила…

Кралюк П. Богдан Хмельницький : легенда і людина / Петро Кралюк ; худож.-оформлювач О. А. Гугалова. - Київ : ДОВЖЕНКО БУКС, 2018. - 282 с. , іл.

Це не традиційна біографія Богдана Хмельницького. Автор у першій частині говорить про те, як образ гетьмана трактувався в українській, польській, російській, єврейській, турецькій і татарській культурах. Показано, як відбувалася міфологізація цього історичного діяча. Друга частина книги - спроба подати неміфологізовану біографію Хмельницького, відобразити його діяльність як у широкому геополітичному контексті, так і в контексті подій на українських землях першої половини й середини XVII століття. Також розглядається питання про те, які реальні наслідки мала Хмельниччина для українських земель і для Європи загалом.

Крип’якевич І. П. Богдан Хмельницький / відп. ред. Ф. П. Шевченко, І. Л. Бутич, Я. Д. Ісаєвич. - 2-е вид., виправлене і доповнене. - Львів : Світ, 1990. - 408 с. - («Пам’ятки історичної думки України»).

Книга відомого історика Івана Крип’якевича присвячена історичній ролі Богдана Хмельницького як керівника Визвольної війни українського народу 1648-1654 років. Історик широко використав такі унікальні історичні документи, як літописи, щоденникові записи учасників та очевидців описуваних подій, а також польські хроніки, царські грамоти, гетьманські універсали, малодоступні історичні дослідження. Крип’якевич всебічно висвітлює життя Богдана Хмельницького, перебіг та стан визвольної війни. На широкому історичному тлі проаналізовані питання організації запорізьких військ - їх численність, військові формування, озброєння, фортифікаційна майстерність, стратегія та тактика ведення бойових операцій.

Липа К. Військо Богдана Хмельницького / Катерина Липа, Олекса Руденко. - Київ : Наш час, 2010. - 63 с. - (Сер. «Жива історія»).

Як виглядало військо Богдана Хмельницького? Чим були озброєні вояки, як одягнені, що їли і де відпочивали? Чим гралися козацькі діти і які плаття носили дружини козаків? Книга дає наочні відповіді на всі ці питанні. За фотографіями доробку військово-історичного руху та музейних експонатів читач має змогу уявити життя наших предків.

Огієнко І. Богдан Хмельницький / Іван Огієнко (митрополит Іларіон) ; упоряд., авт. передм. і комент. М. С. Тимошик. - Київ : Наша культура і наука, 2004. - 448 с., іл.

Цю книгу автор починав писати в Швейцарії, а закінчував у Канаді. Але вперше вона видана в Україні - більш ніж через півстоліття від часу створення. Автор поставив перед собою мету на основі доступних у діаспорі маловідомих архівних матеріалів розібратися в причинах і передумовах феномену Переяслава, за яким поступово починалася втрата Україною своєї самостійності й незалежності.

Сегеда С. П. Гетьманські могили / Сергій Сегеда. - Київ : Наш час, 2009. - 440 с. - ( Сер. «Невідома Україна»).

«Згадайте праведних гетьманів: Де їх могили?» - із сумом і гіркотою запитував себе та сучасників Тарас Шевченко на сторінках поеми «Гайдамаки». Справді - де? Чи збереглося місце останнього спочинку славетного гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного? Які таємниці криються довкола поховання Богдана Хмельницького? Це далеко не повний перелік запитань, відповіді на які читач знайде на сторінках книги. Оповіді про місцезнаходження та долю поховань визначних державних, військових і культурних діячів ведуться на тлі бурхливих подій української історії.

Смолій В. Богдан Хмельницький / Валерій Смолій, Валерій Степанков. - Київ : Видавничий дім «Альтернативи», 2003. - 400 с. ; іл. - ( Сер. «Особистість і доба»).

У книзі на широкому фактологічному матеріалі, із залученням численних і маловідомих рукописних джерел, відтворено цілісний портрет одного з найвидатніших державних діячів, політиків, полководців і дипломатів української та європейської історії XVII століття гетьмана Богдана Хмельницького.

Смолій В. Українська національна революція XVII ст. (1648-1676 рр.) / Валерій Смолій, Валерій Степанков. - Київ : Видавничий дим «Києво-Могилянська академія», 2009. - 447 с.

У праці на ґрунтовній джерельній базі та з урахуванням досягнень вітчизняної і світової історичної думки в царині дослідження революційних рухів раннього Нового часу зроблено спробу представити феномен Української революції XVII століття в сукупності та взаємодії його політичних, соціальних, економічних і ментально-свідомісних складових, а також показати її роль і місце в українській і європейській історії.

Смолій В. Богдан Хмельницький : полководець, дипломат, державотворець. — Вид. 3-тє, допов. та перероб / Валерій Смолій, Валерій Степанков ; НАН України, Ін-тут історії України, Ін-тут політ. і етнонац. досліджень ім. І. Ф. Кураса . — Київ : Парлам. вид-во, 2020. — 752 с., іл. — (Серія «Політичні портрети»).

На ґрунтовних документальних матеріалах автори простежують основні віхи життєвого шляху Богдана Хмельницького, показують обставини, що зумовили формування його світоглядних настанов та ціннісних орієнтацій, вплинули на політичний вибір. Гетьман, державотворець, політичний діяч, полководець, дипломат, людина — всі ці його іпостасі знайшли висвітлення на сторінках книги. Постать Б. Хмельницького змальована на широкому історичному тлі, де живуть і мислять десятки історичних осіб, доля яких так чи інакше переплітається з долею фундатора і володаря Української держави ранньомодерної доби.

Сорока Ю. В. Походи Богдана Хмельницького / Ю. В. Сорока ; худож.-оформлювач Є. В. Вдовиченко. - Київ : Техніка, 20212. - 120 с.

Походи 1648 року Богдана Хмельницького, та особливо його перемоги під Жовтими водами та Корсунем, створили умови для формування самостійної Української держави - Гетьманщини. Перемога під Зборовом примусила поляків підтвердити старовинні права українського козацтва і таким чином заклала підвалини української державності. Однак поразка під Берестечком і наступні тяжкі битви з польським коронним військом довели неможливість збереження Української держави тільки силами українців, що й призвело до рішення, яке було прийняте 8 січня 1654 року на Переяславській Раді.

Степанков В. С. Розвідка і контррозвідка Богдана Великого (1648-1657 рр.) / Валерій Степанков. - Кам’янець-Подільський, 2008. - 264 с.

На основі аналізу документів та наукової літератури автор висвітлює складний процес становлення й особливості функціонування української розвідки й контррозвідки та їх роль у боротьбі за незалежність України у період найвищого піднесення революції XVII століття, коли її очолював Богдан Хмельницький, а саме: 1648-1657 роки.

Універсали Богдана Хмельницького 1648-1657 / НАН України, Ін-т історії України, Ін-т укр. археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського ; упоряд. : І. Крип'якевич, І. Бутич ; редкол. : В. Смолій (голова) [та ін.]. - Київ : Видавничий дім «Альтернативи», 1998. - 382 с., [16] арк. фото. - (Матеріали до українського дипломатарію. Сер. 1 «Універсали українських гетьманів»).

У збірці вміщено всі відомі універсали і накази Богдана Хмельницького, а також угоди і вимоги гетьмана за 1648-1657 роки з архівів України, Російської Федерації, Білорусі, Польщі, США, Бразилії, в яких йдеться про соціально-економічний розвиток і політичне становище України у період Хмельниччини. У додатках наведені сумнівні та підроблені універсали Богдана Хмельницького; універсали полковників; список універсалів Богдана Хмельницького, згадуваних у джерелах та літературі, але не виявлених, а також науково-довідковий апарат; список архівних фондів і публікацій універсалів Богдана Хмельницького: примітки; список скорочень; список застарілих і маловживаних слів; предметний, іменний та географічний покажчики; список ілюстрацій і перелік документів.

Чуприна В. Хмельниччина (1648-1657 рр.) : визвольна війна українського народу під проводом Б. Хмельницького / Василь Чуприна, Зоя Чуприна. - Львів : Світ, 2003. - 176 с.

Автори, спираючись на праці вітчизняних і зарубіжних істориків, документальний матеріал, розповідають про події Визвольної війни українського народу в 1648-1657 роки, висвітлюють історичні заслуги Богдана Хмельницького та вірної йому козацької старшини, привертають увагу читача до їх військової, дипломатичної та державотворчої діяльності, спрямованої на створення соборної незалежної Козацької держави.

Шевчук В. Козацька держава як ідея в системі суспільно-політичного мислення XVI-XVIII ст. : у 2-х кн. Кн. 1. - Київ : Грамота, 2007. - 720 с., іл.

Книга сучасного українського історика та письменника - це виклад історії однієї з найвизначніших ідей українського державотворення, де автор прагне не лише дослідити ті чи інші явища, а передусім їх осмислити. Вона містить величезний масив інформації про становлення, розвиток і руйнацію Козацької держави. Широко висвітлено діяльність політичних і військових діячів доби Козацької держави та пізніших часів.

Шевчук В. Козацька держава як ідея в системі суспільно-політичного мислення XVI—XVIII ст. : у 2-х кн. Кн. 1 / Валерій Шевчук. — Київ : ТОВ «Видавництво “Кліо”, 2021. —792 с., іл.

У виданні репрезентується ціла епоха нашої державності, а саме — віхи, становлення та руйнація Козацької держави, механізм її творення та складнощі цього процесу. Автор будує свою систему розмислів на аналізі державно-правових актів, договорів гетьманів із державами, а також на літературних джерелах — вишуканих зразках поетичного мистецтва. Згадуються мільйонні жертви, принесені на вівтар боротьби за волю й незалежність, котра тривала від повстання Северина Наливайка в кінці XVI століття й по Коліївщину 1768 року. Особлива увага приділена міжконфесійному становленню та діяльності гетьманів-державотворців. Книга доповнена рідкісним ілюстративним матеріалом. 

Художні твори

Голубець М. Жовті води : історичний роман, повісті / Микола Голубець. - Львів : «Червона калина», 1997. - 446 с.

Роман Миколи Голубця, історика і прозаїка, був вперше виданий в 1937 році, а в 1997 році вийшло друге видання. З 19 квітня по 6 травня 1648 року відбулася битва під  Жовтими Водами в ході національно-визвольної війни 1648 -1657 років під керівництвом гетьмана Богдана Хмельницького. Вона мала велике політичне і воєнне значення, адже стала першою великою перемогою Війська Запорозького під час Хмельниччини.

Загребельний П. Я, Богдан : історичний роман / Павло Загребельний ; іл. С. Якутовича. - Харків : Фоліо, 2009. - 671 с. - («Історія України в романах»).

Роман відомого письменника, лауреата багатьох літературних премій Павла Загребельного присвячено одному з найвидатніших українців - гетьману Богдану Хмельницькому.  У цьому романі, написаному як монолог-сповідь головного героя, гетьман постає як мудрий політик, дипломат, полководець, і як людина - у славі й величі, у роздумах і сумнівах, в усій складності життєвого шляху й особистої вдачі.

Костенко Л. В. Берестечко : історичний роман / Ліна Костенко ; [авт. статей І. Дзюба, В. Панченко] ; іл. С. Якутовича. - Вид. 2-ге. - Київ : Либідь, 2017. - 232 с.

Всеприсутній у століттях, Богдан Хмельницький Ліни Костенко - грандіозна постать на роздоріжжі Європи. Людина, що зводить державу, бунтар, що кидає виклик усталеній системі, пристрасний закоханий чоловік, спопелілий від зради, стратег і полководець, дипломат, голос гідності й свободи. Велич історичного призначення та драма самотньої людської душі - ці два виміри нерозривно пов'язані у творі. Перемога над поразкою – основний філософський і психологічний код цього твору.

Сенкевич Г. Вогнем і мечем : історичний роман / Генрік Сенкевич ; пер. Віктор Бойко ; іл. І. Яхін. - Харків : Фоліо, 2008. - 638 с. - («Історія України в романах»).

Роман польського письменника Генріка Сенкевича відтворює події середини XVII століття, коли Річ Посполита вела запеклу боротьбу з охопленою народними повстаннями Україною. Серед багатьох персонажів роману привертає увагу постать Богдана Хмельницького, великої і неповторної особистості в історії України, гетьмана козачого, що втілив у собі «народну геніальність у всьому».

Кінематограф

Вогнем і мечем

Жанр - історичний, драма

Режисер - Єжи Гофман

Рік - 1999

В основу фільму ліг однойменний роман Генріка Сенкевича «Вогнем і мечем». Ян Скшетуський, посол князя Яреми Вишневецького, повертається із завдання з Криму. На шляху він рятує життя козацькому полковнику Богдану Хмельницькому…

Богдан - Зиновій Хмельницький

Жанр - історичний, драма

Режисер - Микола Мащенко

Рік - 2006

Художній фільм розповідає про один з найважчих і трагічних моментів визвольної війни українського народу 1648-1657 років - битві під Збаражем.

Видатні постаті в історії Києво-Печерського монастиря: до 100-річчя Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника

 

Історія Києво-Печерської лаври – визначної пам’ятки історії та архітектури Середньовіччя й ранньомодерної доби – бере початок у 1051 році, коли преподобний Антоній заснував печерний монастир неподалік села Берестове, резиденції київських великих князів.

Архітектурний ансамбль Києво-Печерської лаври

Першим ігуменом монастиря став преподобний Варлаам Печерський, який побудував над печерою дерев'яну церкву в честь Успіння Пресвятої Богородиці.  У продовж століть монастир розбудовувався, і у 1688 році отримав статус «лаври» — головного великого монастиря.

Обитель ченців гармонійно поєдналась з природним живописним ландшафтом на пагорбах Дніпровського правобережжя. Перші ченці селилися на дальньому пагорбі, що згодом почали називати Дальніми печерами. У Ближніх печерах покоються мощі печерських святих. Разом з Дальніми печерами складають так звану Нижню Лавру.

На території Верхньої лаври, яка перебуває у відомстві Міністерства культури України, розташований Національний Києво-Печерський історико культурний заповідник, заснований 1926 року. 14-та сесія Міжурядового комітету ЮНЕСКО у 1990 внесла Києво-Печерську лавру до Списку пам'яток всесвітньої культурної спадщини. Указом Президента України від 13 березня 1996 заповідникові надано статус національного.

Заповідник е найбільшим музейним комплексом України, де зосереджено 144 пам'ятки історії та культури. Серед них унікальні підземні комплекси — Дальні і Ближні печери, храми, пам'ятки архітектури XI—XIX століть: Успенський собор (Собор Успіння Пресвятої Богородиці), Велика лаврська дзвіниця, фортечні мури Києво-Печерської лаври, вежа Іоанна Кущника, Онуфріївська вежа, Годинникова вежа, Ковнірівський корпус, де зараз знаходиться Скарбниця Національного музею історії України…

Ченцями Києво-Печерського монастиря свого часу були славетні літописці, письменники, живописці, лікарі, життєписи яких містить визначна пам’ятка  ХІІІ століття — «Києво-Печерський патерик».

Антоній Печерський

Багато століть прикрашає правий берег Дніпра неповторний архітектурний ансамбль святині православ’я — Києво-Печерської лаври. Цей унікальний монастир засновано в середині ХІ століття Антонієм, який залишив яскравий слід в історії духовного життя доби Київської держави.

Преподобний Антоній, за «Києво-Печерським патериком», народився близько 982 року у стародавньому місті Любеч на Чернігівщині та мав світське ім’я —Антипа. З дитячих років присвятив себе богоугодним справам. Прагнучі душевного спокою, юнак вирушив до грецької землі, що славилася своїми монастирями, й оселився на Святий горі Афон. Праведне життя афонських ченців справило на нього величезне враження і невдовзі прийняв постриг під ім’ям Антоній. За роки подвижництва в одному з монастирів заслужив повагу серед ченців, які порадили йому повернутися на батьківщину, щоб нести Слово боже.

1013 року Антоній прибув до Києва. Відвідавши чернечі обителі, він не вподобав собі жодної й оселився в окремій печері неподалік села Берестове, у передмісті Києва. Після смерті князя Володимира Великого, коли почалася боротьба за владу, Антоній покидає свою обитель і знову мандрує на Афон. Повернувшись лише після утвердження на престолі Ярослава Мудрого й обрання митрополитом першого з місцевих ченців Іларіона, він знову оселився у печері неподалік давнього княжого села.

Тут, на мальовничій дніпровської кручі, він проводив увесь час за молитвами та постом, удовольняючись сухим хлібом та водою. Ченець-аскет Антоній став відомим не тільки в Києві, а й за його межами. До Антонієвої печери почали приходити люди. Одні просили благословення, інші слухали встанови і жили за його порадою. Згодом поруч оселилися його послідовники і численність їх зростала. Настав час заснування Печерського монастиря, який жив за єдиними правилами і статутом, перейнятими з афонських обителей.

Невдовзі монастир, заснований Антонієм, перетворився на найбільший духовний осередок православного світу. Останні роки свого життя преподобний Антоній провів в Печерському монастирі, де й донині спочивають його мощі в Ближніх (Антонієвих) печерах.

 

Феодосій Печерський

Почесне місце серед визначних церковних діячів другої половини XI століття посідає Феодосій Печерський. Існують різні дати народження майбутнього ігумена Києво-Печерського монастиря. Але відомо, що він з’явився на світ в місті Василеві над річкою Стугною (нині Васильків, Обухівський р-н, Київська обл.), заснованому Володимиром Великим.

Через деякий час після народження Феодосія родина перебралася до Курська на Чернігівщині, де й минули його дитячи та юнацьки роки. Тут Феодосій здобув ґрунтовну освіту. Сучасники, що мали нагоду спостерігати його успіхи, дивувалися, як швидко і легко він оволодів писемністю, як добре сприймав і запам’ятовував нові знання.

Другою особливістю юнака  було бажання служити Богові та відмова від матеріальних благ. Коли Феодосію виповнилося 13 років, помер батько, і влада в сім’ї перейшла до матері, який не подобалося його аскетичне життя. Феодосій кілька разів намагався втекти з дому. Одного разу вирушив до Києва, який славився святинями та монастирями.

Довгий шлях привив мандрівника до обителі Антонія Печерського, який спочатку відмовився прийняти юнака, посилаючись на важке життя в монастирі. Але Феодосій зміг переконати видатного аскета. Так почалося його чернецьке життя і невдовзі він стає помічником Антонія. Ймовірно 1063 року Феодосій був обраний ігуменом Києво-Печерського монастиря. Він запровадив статут Печерської обителі, який регламентував чернече життя, і згодом був прийнятий іншими монастирями Київської держави.

За часи ігуменства Феодосія монастир поступово перетворювався на центр літописання, перекладу й переписування релігійної літератури, на осередок освіти і культури. Феодосій Печерський й сам виявив талант літератора. Його перу належать «Повчання блаженного Феодосія, ігумена печерського про кари Божі», «Про любов до Бога», «Про допомогу бідним», «Про терпіння»…  Всього одинадцять різноманітних творів, які дійшли до наших днів.

1073 року на свято Успіння Пресвятої Богородиці відбулося урочисте закладання першої кам'яної споруди Києво-Печерського монастиря — Успенського собору. Так розпочалося формування архітектурного ансамблю визначної історичної пам’ятки ХІ століття. Будівництво головного соборного храму було завершено вже за ігуменства Стефана, учня Феодосія.

Останні дні життя ігумена описані Нестором-літописцем в «Житії преподобного отця нашого Феодосія, ігумена Печерського» та у «Повісті минулих літ». Його життя обірвалося 3 травня 1074 року. Поховали його у Дальніх печерах, де він жив і усамітнювався під час Великого посту. Через деякий час мощі Феодосія Печерського було перенесено до Успенського собору, який був зруйнований 1941 року. Але залишився помітний слід в історії української державності одного із фундаторів Києво-Печерського монастиря. 

 

Агапіт Печерський

Агапіт Печерський (також іноді — Агапій; ? — 1095) — чернець Києво-Печерського монастиря. Відомий як цілитель. Про життя та діяльність Агапіта розповідає «Києво-Печерський патерик»: «Був дехто з Києва, [який] постригся під іменем Агапіта за блаженного отця нашого Антонія…».

Агапіт у перекладі з грецької мови означає «божественна любов». Наслідуючи преподобного Антонія, який привіз із Греції твори видатних давньогрецьких лікарів Гіппократа і Клавдія Галена і знався на лікувальних властивостях трав, він теж почав допомагати хворим, зціляючи їх молитвами і зіллям.  «І через те прозваний був Лікарем, бо дарував йому Господь дар зцілення. І прочули про нього у місті… багато хворих приходило до нього і уздоровлювалися…». Але Агапіт відмовлявся брати нагороду…

У 1095 році славетного лікаря не стало. Похований у Ближніх печерах Києво-Печерської лаври. На південному фасаді  Миколаївської церкви Києво-Печерської лаври 14 вересня 1982 року встановлена бронзова меморіальна дошка з барельєфним портретом Агапіта Печерського  — засновника лікарської справи у Києво-Печерського монастирі.

 

Поштова марка «Агапіт Печерський»

Дата введення в обіг — 15.01.1994

Автор — Бєляєв Сергій Станіславович

Номінал — 200 крб.

Аліпій Печерський

Аліпій (Алімпій, Олімпій) Печерський (близько *1050 — † 1114) — православний святий, київський іконописець і мозаїст, ювелір, лікар, чернець та священник Києво-Печерського монастиря, один з персонажів «Києво-Печерського патерика».

1081 року ігумен Києво-Печерського монастиря Никон заклав на узвишші, що згодом дістало назву Верхньої Лаври, мурований Свято-Успенський собор, інтер’єр якого розписували і оздоблювали мозаїкою грецькі маляри, прислані з Константинополя (Царгорода). Учнем досвідчених майстрів став юнак, який «… відданий був батьками своїми на навчання іконописанню». 

Після завершення робіт він постригся в ченці під іменем Аліпія (Алімпія, Олімпія) і повністю присвятив своє життя улюбленій справі — написанню ікон, — відмовляючись брати плату за свою роботу. Уславився своїми іконами, які сучасники вважали чудотворними.

На сторінках Києво-Печерського патерика зауважується: «Добре навчився мистецтву іконописному — ікони писати умів прекрасно… І так творив із року в рік, повсякдень не даючи собі спокою: поночі співав та молився, як день же наставав — займався своєю справою. Без роботи ніхто його ніколи не бачив; але і від збору церковного задля роботи не відлучався ніколи. Ігумен же за велике його добродійство й чисте життя поставив його священиком, і (святий) в тому чині священства добре й богоугодно перебував…».

 

Нестор-літописець

Нестор-літописець — чернець Києво-Печерського монастиря, письменник-агіограф. До наших днів дійшли його твори: «Сказаніє і страсть і похвала святим Борису та Глібу», «Житіє Феодосія Печерського», що увійшло до «Києво-Печерського патерика». Нестор вважається автором або упорядником  «Повісті минулих літ» — літописної пам’ятки української писемності  ХІ—ХІІ століття.

 

Літописець Нестор (худож. Корнило Устиянович, 1901)

 

Майбутній літописець народився, на думку вчених, близько 1056 року у Києві, де минуло й все його життя. Сімнадцятирічнім юнаком він прийшов до Києво-Печерського монастиря, прийняв постриг і був висвячений на диякона за ігуменства Стефана (1074—1075).

Нестор належав до найосвіченіших людей свого часу, мав ґрунтовні богословські знання, добре знав літературу, світову і вітчизняну історію, досконало володів книжною слов’янською та грецькою мовами. Сенсом життя преподобного Нестора була літературна праця.

Одна з найвидатніших пам’яток світової культури — «Повість минулих літ», складена Нестором на основі раніше написаних літописів; архівних матеріалів великого князя Святополка Ізяславовича; народних переказів та оповідань, з поєднанням сучасних авторові подій доби Київської держави.

 

Повість минулих літ : Літописні оповіді : Для серед. та ст. шк. віку / переказ В. С.  Близнеця ; худож. Г. В. Якутович ; [наук. ред. і післямова В. В. Яременка]. — 3-те вид. зі змінами. — Київ : Веселка, 2002. — 227 с., іл. — (Іст. б-ка для дітей «Золоті ворота»).

Дослідники середньовічної історії вважають «Повість минулих літ» визначним літописом, що переважає всі інші тогочасні хроніки. Літописний звід Нестора охоплює величезний історичний період — від перших згадок про слов’ян до подій літа 1108 року доби Київської держави. Це був результат майже двадцятилітньої титанічної праці літописця. Рукопис Нестора не дійшов до наших днів в оригіналі, але був покладений в основу подальшого літописання.

Після смерті Нестора, точна дата якої невідома, його було поховано в одній із крипт Ближніх печер Києво-Печерської лаври. Припускають, що це трапилося близько 1114 року. Життєвий шлях Нестора-літописця вперше був описаний у друкованому «Києво-Печерському патерику» 1661 року.

У церковному календарі день вшанування пам'яті Преподобного Нестора Літописця припадає на 27 жовтня. Цього дня в Україні, починаючи з 1997 року, відзначають День української писемності та мови.

 

Петро Могила 

Петро Могила — видатний політичний, церковний і освітній діяч. Митрополит Київський, Галицький і всієї Русі (1633— 1647), екзарх Константинопольського патріарха. Архімандрит Києво-Печерського монастиря (з 1627). Походив з давнього молдавського боярського роду, що за легендою брав свій початок від нащадків римського героя Гая Муція Сцеволи.

Майбутній сподвижник української культури народився 31 грудня 1596 року в сім'ї валаського і молдовського господаря Симеона Могили та семигородської княжни Марґарет. Після загибелі Симеона та захоплення в 1612 році Кантемиром Мурзою молдовсько-волоських володінь, княжна Марґарет разом з сином переїхала на українські землі Речі Посполитої, де мешкали їх впливові родичі. Початкову освіту Петро Могила здобув у Львівській братській школі, заснованій 1586 року. Навчання продовжив в знаменитій Замойській академії, а вдосконалював свої знання в Голландії і Франції, зокрема в славетний Паризький єзуїтській колегії «La Flèche».

Повернувшись з освітньої мандрівки, Петро Могила при дворі свого опікуна, коронного канцлера й гетьмана Станіслава Жолкевського, навчався «лицарському мистецтву й шляхетним справам». Згодом в ранзі офіцера коронного війська брав участь у Цецорській битві 1620 року, де загинув його опікун, та переможний для Речі Посполитої Хотинський війні 1621 року. Перед молодим, високоосвіченим і заможним аристократом, що міг претендувати на молдавський престол, відкривались блискучі перспективи, однак він залишивши військову службу, 1625 року прийняв чернечий постриг в Києво-Печерському монастирі.

В грудні 1627 року тридцятирічного Петра Могилу було обрано архімандритом Києво-Печерського монастиря. На цій впливовий і відповідальній посаді він зарекомендував себе блискучим організатором. 1631 року при Лаврському Свято-Троїцькому монастирі відкрив школу, яка за обсягом предметів і організаційною структурою була подібна до польських і західноєвропейських колегіумів. Учнями були діти української шляхти й козацької старшини.

Але Лаврська школа проіснувала недовго. Невдовзі вона була об'єднана з Київською братською. Нова школа почала діяти з 1 вересня 1632 року на території Братського монастиря на Подолі під назвою Київський Братський, згодом Київський або Києво-Могилянський колегіум. Архімандрит Києво-Печерської лаври Петро Могила опікувався Колегіумом до кінця своїх днів.

Петро Могила докладав зусиль до реорганізації діяльності Києво-Печерської друкарні, яка була заснована ще 1615 року. Друкарня випускала церковно-службову, богословську, навчальну, світсько-полемічну літературу та віршовані твори. Деякий час вона була єдиною у Києві. Архімандрит мав на меті здійснення трьох великих книжкових проєктів: видання Требника, Києво-Печерського патерика і перевидання Острозької Біблії. Друкарня Києво-Печерської лаври під його керівництвом перетворилася на потужний науково-культурний осередок та видала за п’ять років 15 книг і брошур.

 

Титульна сторінка «Требника» Петра Могили (1646)

Великий Требник — перший значний книжковий проєкт Петра Могили, який був спрямований на піднесення престижу православної обрядовості та популяризацію українських християнських обрядів. Цей проект йому вдалося цілком здійснити за свого життя. При укладанні використовувалися як друковані і рукописні слов’янські та грецькі Требники, так і латинські католицькі. Книга багато ілюстрована гравюрами, заставками, кінцівками, ініціальними літерами.

Перевидання Острозької Біблії — це другий великий книжковий проєкт митрополита Петра Могили. Новим надрукуванням Біблії вся Київська митрополія мала досягти кількох цілей: поширення та поглиблення християнської освіти в Україні, дальшого впровадження моральних християнських вартостей у щоденну поведінку широкого людського загалу, піднесення впливу й авторитету Київської митрополії, всієї Православної Церкви. На жаль, цього найвизначнішого книжкового проєкту Петрові Могили  здійснити не вдалося.

Києво-Печерський Патерик був у планах Петра Могили третім великим книжковим проєктом. Намір видати Патерик пов’язувався з вельми актуальним питанням поліпшення суспільних відносин і, зокрема, в таких аспектах, як виховання в народі історичної пам’яті й національної свідомості, ствердження цінності святоотцівських традицій Православної Церкви. Цей проєкт був здійснений тільки через 14 років після упокоєння Петра Могили. Києво-Печерський Патерик побачив світ в друкарні Києво-Печерської лаври у 1661 році.

Ще за життя митрополита Петра Могили, а також невдовзі після його смерті 1647 року були створені панегірики та промови на його честь. 12 грудня 1996 року освячений архієрейський собор Київського Патріархату канонізував Петра Могилу як Святителя.

 

Срібна монета «Петро Могила»

Присвячена 400-річчю від дня народження Петра Симеоновича Могили, визначного церковного, культурно-освітнього і політичного діяча України першої половини XVII століття.

 

Дата введення в обіг — 25 грудня 1996 року

Автори — художники: Таран Володимир, Харук Олександр, Харук Сергій, Козаченко Віталій; скульптор — Котович Роберт.

Серія — «Видатні особистості України»

На реверсі монети зображено портрет Петра Могили, за аналог якого взято живописний портрет митрополита, виконаний невідомим художником XVIII століття (зберігається у Національному музеї історії України). Праворуч над жезлом у три рядки написи: «ПЕТРО МОГИЛА і 1596—1647».

 

Феоктист Павловський

Павловський Феоктист (Теоктист, 1706—1744) — український живописець XVIII століття. Народився 1706 року в селі Лютенька на Полтавщині. Навчався у Києво-Могилянський академії. 1730 року став ченцем, а наприкінці цього ж року — ієромонахом Києво-Печерського монастиря. В 1730—1744 роках був начальником малярні Києво-Печерської лаври та зробив свій внесок у розвиток малярства та навчання у Києві.

 

Будівля Іконописної школи Києво-Печерської лаври (1880—1883)

Києво-Печерська лавра тривалий час була головним центром розвитку духовної та мистецької культури — архітектури, книгодрукування, малярства, гравірування, золотарської справи, як в Україні, так і поза її межами. Першу згадку про Лаврську малярню датовано кінцем XI століття, коли вона стала провідним центром малярства Руси-України. Одним із перших майстрів був печерський чернець Олімпій Іконописець. Подальше існування малярні невідоме, бо не збереглося архівних джерел, що могли б дати змогу дослідити будь-який період історії малярні Києво-Печерської лаври до XVIII століття.

З кінця ХVII століття починається розвиток освіти та культури на українських землях. Києво-Печерська лавра, крім архітектури, музики та інших видів мистецтва, також дала Україні нову барокову ікону. Лаврська малярня уславилася власним стилем, у якому поєднувалися традиції візантійського мистецтва з новими елементами західноєвропейського бароко.  Деякі дослідники вважають, що в 1733 році під керівництвом Феоктиста Павловського в малярні монастиря виконувалися ікони на замовлення родини гетьмана Данила Апостола для церкви у Великих Сорочинцях.

Павловський також керував роботами по розпису Троїцької надбрамної  церкви, де особисто намалював «Троїцю» на склепінні. Малярство Троїцької надбрамної церкви вражає своєю красою, різноманітністю, оригінальністю. Тут були використані різні жанри мистецтва — ікономалярський, історичний та ландшафтний.

 

Західний фасад Троїцької надбрамної  церкви

Троїцька надбрамна церква — церква над Святою брамою Києво-Печерської лаври у Києві, побудована у 1106—1108 роках на кошти чернігівського князя Святослава Давидовича, який прийняв постриг у Києво-Печерському монастирі під ім'ям Миколи Святоши. Це єдина серед наземних споруд Лаври, яка збереглася неушкодженою з часів Київської Русі, одна з визначних пам'яток архітектури, культури та історії українського народу. Церква розташована над головною монастирською брамою в уступі фортечних мурів.

В 1730—1740-х роках художники з Художньої Іконописної школи Монастиря розписали церкву іконами. Теми для всіх фресок були взяті з Біблії. На декор, орнаменти та кольорове вирішення значною мірою вплинули традиції українського фольклорного мистецтва. Імена художників були визначені нещодавно завдяки дослідженням в архівах. Малюнки й ескізи до ікон збереглися в «Кужбушках» — альбомах, що слугували взірцем українським іконописцям.

 

 

Література з історії Києво-Печерської лаври

Абрамович Д. І. Києво-Печерський патерик / Проф. Дмитро Абрамович. — Репринтне видання. — Київ : Час, 1991. — 280 с. 

Увазі читачів пропонується репринтне видання книги «Києво-Печерський патерик» — найбільш древньої пам’ятки української культури. Академік Михайло Сергійович Грушевський вважав, що Патерик та Кобзар були особливо популярними українськими книгами. Патерик був складений монахами Печерського монастиря в період його розквіту, напередодні зруйнування Київської Русі татарськими ордами. В ньому зібрані розповіді про життя відомих членів монастирської общини, їх побут тощо.

Підготував Патерик до видання професор Дмитро Іванович Абрамович, один з найавторитетніших знавців древньої літературної спадщини, на основі самого першого списку 1462 року. Ним же написаний вступ та коментар до книги. Видавництво доповнило книгу післямовою канд. філол. наук В. І. Крекотня.

В оформленні І та ІV сторінок обкладинки використано фрагмент гравюри Леонтія Тарасевича «Нестор-літописець» (Києво-Печерського патерик, 1702 року видання).

 

Вечерський В. Українські монастирі / Віктор Вечерський. — Київ : Наш час, 2008. —  С. 90—113. — (Серія «Невідома Україна»).

Книжка присвячена українським монастирям як прадавнім центрам духовності, культури, освіти нашого народу, а також як видатним архітектурним ансамблям, з якими пов’язана історія України та її окремих регіонів. Розповідається про основні правила заснування, будівництва та устрою християнських монастирів, про їх благодійницьку та культурну працю. Про руйнування монастирських ансамблів за часів тоталітарного режиму у ХХ столітті, про їх сьогоднішнє відродження. Більша частина книги присвячена розповіді про основні, найвідоміші й найстародавніші монастирі всіх регіонів України і всіх конфесій — Києво-Печерську, Почаївську та Святогірську лаври, вірменський монастир Сурбхач у Криму, католицький Домініканський монастир у Львові, інші монастирі Львова, Києва, Луцька, Чернігова, Лубен, Переяслава, Путивля, Полтави, Новгорода-Сіверського. У цих розповідях особливий акцент робиться на тих історичних діячах та історичних подіях, які пов'язані з тими чи іншими монастирями.

Кагамлик С. Світло духовності і культури (З історії Києво-Печерської лаври XVII—XVIII ст.) / Світлана Кагамлик. — Київ : Наш час, 2008. — 327 с. — (Серія «Невідома Україна»).

Києво-Печерська лавра... Що ми вкладаємо у це поняття? Найбільша українська святиня, пам'ятка давньої архітектури і мистецтва, колиска української старовини. Але у чому святість Київської Лаври, її висока духовність, велич культурних здобутків, які впродовж віків служили символом і славою українців — на ці питання далеко не кожен знайде відповідь. Більшість переконана, що найбільший розквіт Печерського монастиря і його вплив на суспільство припадає саме на часи Київської Русі. Проте не усім відомо, що саме період XVII—XVIII століть склав «золотий вік» в історії Лаври, коли вона досягла свого найбільшого духовного авторитету і найвищого злету культурно-просвітницької діяльності. У цьому й унікальність Києво-Печерської лаври XVII— XVIII століть  — силами її церковної еліти, передусім із вихованців Києво-Могилянської академії, які пройшли лаврську чернечу школу, у ній творився особливий внутрішній світ, силу і глибину впливів якого на тогочасне суспільство важко переоцінити. Саме завдяки їм з чудотворних Печерських гір лилося світло духовності і ширилися ідейні й культурні впливи на всі народи Православного Світу.

 

Патерик Києво-Печерський /упорядкувала, адаптувала українською мовою, склала примітки та додатки Ірина Жиленко ; відп. ред. В. М. Колпакова. — 2-е вид. — Київ : Видавничий дім «КМ Academia», 2001. — 348 с., 37 іл.

Одним з духовних символів українського народу, який мовби уособлює його душу та історичний шлях, є Києво-Печерська лавра — місце подвигу перших українських християнських подвижників, давній осередок літописання, іконописання, літературної діяльності та книгодрукування.

Найвизначнішим літературним твором, що вийшов із її стін, по праву вважається Києво-Печерський патерик. Збірник, що увібрав у себе житія і твори печерських святих XI—XIII століть, протягом майже 900 років заворожував наших предків своїми живими образами святості, глибиною філософської та історичної думки. Для адаптації тексту церковнослов’янською мовою до сучасної української мови використано одну з найповніших редакцій збірника, створену в XV столітті печерським ченцем Касіяном. У довідковому апараті використано найповніші дослідження на терені історії, літературознавства, археології та інших наук.

Книга адресується всім, кого цікавить історія та культура Києво-Печерської лаври, а відтак і всієї України-Руси.

***

• Агапіт Лікар // Сегеда С.  Український пантеон / Сергій Сегеда. — Київ : Балія-Друк, 2013. — С. 20—22.

• Алімпій Іконописець // Сегеда С.  Український пантеон / Сергій Сегеда. — Київ : Балія-Друк, 2013. — С. 23.

• Антоній Печерський // Народжені Україною : меморіальний альманах : у 2-х т. — Київ : ЄВРОІМІДЖ, 2002. — Т. 1. — С. 92—93.

• Антоній і Феодосій Печерські // 100 видатний українців. — Київ : Арій, 2006. —С. 28—31.

• Брайчевський М. Феодосій Печерський // Хроніка 2000. — 2003. — Вип. 53—54. — С. 14—16.

• Веремеєнко Т. Р. Києво-лаврська церковно-мистецька школа XVIII —початку XIX століття : історія, художня спрямованість, майстри [Електронний ресурс] / Тарас Веремеєнко ; НАН України, Ін-тут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського. — Київ : Наук. думка, 2024. — 192 с. — (Проєкт «Наукова книга» (Молоді вчені). — Режим доступу : https://shron1.chtyvo.org.ua/Veremeienko_Taras/Obrazotvorche_mystetstvo_Livoberezhnoi_Ukrainy_XVIII_stolittia_tradytsii_styli_ikonohrafiia.pdf

• Дива печер лаврських / відп. ред. Колпакова В. М. — Київ : Видавничий дім «КМ Academia», 1997. — 160 с., 69 іл.

• Дзюба О. М. Петро Могила // Енциклопедія історії України: у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. Ін-тут історії НАН України. — Київ : Наук. думка, 2010. — Т. 7 : Мл—О. — С. 12—14.

• Дзюба О. М.. Києво-Печерська друкарня  // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Ін-тут історії України НАН України. — Київ : Наук. думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 186—187.

• Дзюба О. М. «Требник» Петра Могили // Енциклопедія історії України: у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. Ін-тут історії НАН України. — Київ : Наук. думка, 2013. — Т. 10 : Т—Я. — С. 141—142.

• Жолтовський П. М. Художнє життя на Україні в XVI — XVIII ст. / Павло Миколайович Жолтовський. — Київ : Наук. думка, 1983. — 180 с.

• Котляр М. Ф. Агапій (Агапіт) Печерський  // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Ін-тут історії України НАН України. — Київ : Наук. думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 28—29.

• Кучерук О. С. Петро Могила : дослідження та спостереження / Олександр Кучерук. — Київ : Парламентське вид-во, 2019. — 168 с. — (Серія «Славетні постаті України»).

• Кучерук, Олександр. Герб і геральдичні композиції Петра Могили в українському книговиданні XVII ст.  // Друкарство. — 2003. —№ 3 (50). — С. 80—81.

• Мицик Ю. А. Св. Петро Могила. — Київ : ПАТ «ДАК «Укрвидавполіграфія», 2012. — 128 с.

• Нестор Літописець // Сегеда С.  Український пантеон / Сергій Сегеда. — Київ : Балія-Друк, 2013. — С. 24—25.

• Нестор-літописець (бл. 1056 — бл. 1113)  — святий. письменник, літописець // Шаров І. 100 видатних імен України/ Ігор Шаров . — Київ : Видавничий дім «Альтернативи», 1999. — С. 278—281.

• Степовик Д. Видавничі проекти Петра Могили // Друкарство. — 2004. —№ 2 (55). — С. 76—81.

• Хведченя С. Б. Лаврська іконописна та малярська майстерня  // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Ін-тут історії України НАН України. — Київ : Наук. думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 18—19.

• Яременко В. Літописець Нестор і його «Повість крем’яних літ» // Золоте слово : хрестоматія літератури України-Русі епохи середньовіччя ІХ—XVстоліть : у 2-х кн. — Кн. І : Література раннього середньовіччя (до 988 року). Література високого середньовіччя (988—1240) / упоряд. : Василь Яременко, Оксана Сліпушко ; за ред. проф. Василя Яременка. — Київ : АКОНІТ, 2002. — С. 438—459.

Підготувала К. В. Бондарчук, завідувачка читального залу.