Лавреати Нобелівської премії – ювіляри липня 2025 року

 

Знайомимо з ювілярами липня 2025 року – лавреатами Нобелівської премії в різних галузях знань та у різні часи.

1906 р. Джозуе Кардуччі отримав Нобелівську премію «не тільки за глибокі знання і критичний розум, але, передусім, за творчу енергію, свіжість стилю і ліричну силу, так характерну для його поетичних шедеврів».

1958 р. Тамм Ігор Євгенович отримав Нобелівську премію з фізики «за відкриття і тлумачення ефекту Черепкова».

1961 р. Даг Хаммаршельд був нагороджений Нобелівською премією Миру посмертно.

1974 р. Ейвінду Йонсону було присуджено Нобелівську премію з літератури «за розповідне мистецтво, яке охоплює багато країн, епох і підпорядковане ідеї свободи».

1976 р. Барух Сам’юел Бламберг був нагороджений Нобелівською премією з фізіології і медицини «за відкриття нових механізмів походження та поширення інфекційних захворювань».

1981 р. Еліас Канетті одержав Нобелівську премію з літератури «за твори, позначені широтою світогляду, багатством ідей і художньою силою».

Кардуччі, Джозуе (1835-1907)

Італійський поет і критик Д. Кардуччі народився 27 липня 1835 р. у Валь-ді Кастелло на північному заході Тоскані. Він був старшим з трьох дітей Мікеле Кардуччі, лікаря і карбонарія – члена таємної націоналістичної організації, що діяла в Італії. 1849 р. Кардуччі переїжджають до Флоренції, де Джозуе вступає до середньої школи, що знаходилася під заступництвом релігійного ордена піаристів. У школі Кардуччі багато читав, захоплювався класикою і такими італійськими письменниками XIX ст., як Олександр Мандзоні, роман якого «Заручені» дуже любив, так само, як і поезії Байрона й Шиллера. У цей час він і сам починає писати вірші на історичні теми, перекладає дев’яту пісень «Іліади», складає сатиричні віршики на своїх однокласників, вчителів і ліричні вірші такі, як «Моїй матері» 1853 р. Кардуччі здобув стипендію для навчання в престижній Пізанській вищій школі. Після закінчення Пізанської школи Кардуччі працює викладачем гімназії в маленькому містечку Сан-міньято альтедеско. Однак його агресивний антиклерикалізм і нісенітність призвели до того, що незабаром йому оголошують догану від міністра освіти, і він втрачає надію зайняти місце в Ареццо, на яке розраховував.

Кардуччі переїздить до Флоренції й у 1857 р. випускає свій перший збірник віршів «Рими», що 1880 р. був перевиданий під назвою «Юнацькі вірші» 1857 і 1858 роки виявилися важкими для Кардуччі. Через відсутність роботи йому бракувало коштів, до того ж ще довелося пережити важке потрясіння: 1857 р. покінчив із собою його брат Дайте, а через рік помер батько.

У 1859 р. поет одружується з Ельвірою Менікуччі. Через рік Кардуччі працює викладачем грецької мови на факультеті Вищої школи в Пістойє, а ще через кілька місяців стає професором італійської літератури в Болонському університеті, що дозволяє йому жити безбідно й утримувати родину: дружину, сина і трьох дочок.

На початку 1860-х рр. Кардуччі бере активну участь у республіканському русі, у зв’язку з чим 1863 р. ненадовго позбавляється місця в університеті, а 1867 р. – ледве не втрачає кафедру.

1878 р. видає перший із трьох томів «Варварських од» (1878 – 1889), де намагається передати дух античності, наслідування ритмічній структурі грецької і латинської поезії. До числа відомих поетичних збірок Кардуччі відносяться також «Легке і серйозне» (1861 – 1871). «Ямби і еподи» (1867 – 1879) і «Рими і ритми» (1899).

Останніми роками життя Кардуччі, який був також блискучим оратором, вважався національним поетом Італії, користувався репутацією найосвіченішої людини свого часу. У 1890 р. він став сенатором почасти завдяки своїй літературній репутації.

Кандидатура Кардуччі на Нобелівську премію з літератури 1906 р. була безперечною, оскільки в списку кандидатів він був з 1902 р. Поету було вручено премію «не тільки за глибокі знання і критичний розум, але, передусім, за творчу енергію, свіжість стилю і ліричну силу, так характерну для його поетичних шедеврів». Через слабке здоров'я Кардуччі не зміг особисто бути присутнім на церемонії нагородження. Кардуччі помер 16 лютого 1907 р. в Болоньї.

Тамм, Ігор Євгенович  (1904-1993)

Російський фізик І. Є.Тамм народився 8 липня 1904 р. у Владивостоці в родині інженера-будівельника Євгена Тамма й Ольги (уродженої Давидової) Тамм. 1901 р. сім'я переїхала в Україну до Єлизаветграда (нині Кіровоград), де 1913 р. Ігор закінчив гімназію Він навчався в Единбурзькому університеті, але через рік повернувся до Росії, де 1918 р. закінчив фізичний факультет Московського державного університет). 1917 р. він одружується з Наталією Шуйською. У них

двоє дітей (син і дочка). 1919 р. Тамм почав трудову діяльність викладачем фізики в Кримському університеті в Сімферополі, 1921 р. – в Одеському політехнічному інституті.

1922 р. переїхав до Москви, викладав у Комуністичному університеті їм. Свердлова. 1923р. перейшов на факультет теоретичної фізики Другого московського університету і з 1927 – 1929 рр. обіймав там посаду професора.

Від 1930 до 1937 р. був професором і завідувачем кафедри теоретичної фізики в Московському державному університеті. Там же 1933 р. він одержав ступінь доктора фізико-математичних наук і став член-кореспондентом Академії наук СРСР. 1934 р. Академію наук переведено з Ленінграда до Москви. Тамм став завідувачем відділу теоретичної фізики академічного Інституту ім. П. М. Лебедєва.

Наукові дослідження Тамм започаткував ще у 20-ті роки в галузях класичної електродинаміки і фізичної оптики під керівництвом Л. І. Мандельштама, який вніс багато нового в оптику і радіофізику. 1944 р. Тамм звернувся до квантової теорії, ядерної фізики, теорії елементарних частинок, проблем термоядерного синтезу, прикладної фізики. Подальші дослідження проводив під керівництвом видатного фізика, академіка С. І. Вавилова. 1936 – 1937 рр. Тамм і І. Франк запропонували теорію, що пояснювала природу випромінювання Вавилова-Черенкова й 1946 р. за це відкриття Тамм, Франк, Черепков і Вавилов одержали Державну премію СРСР, а 1958 р. Тамму, Франку і Черепкову (Вавилов номер 1951 р.) було присуджено Нобелівську премію з фізики «за відкриття і тлумачення ефекту Черепкова». Після цього Гамм повернувся до досліджень ядерних сил й елементарних частинок. 1945 р. разом із П. Д. Данковим розробив метод опису взаємодії елементарних частинок, відомий як метод Тамма-Данкова.

1950 р. Тамм і А. Сахаров запропонували метод контрольованої термоядерної реакції. У 50 60-ті роки Тамм продовжував розробляти нові теорії в сфері елементарних частинок, був активним членом Пагуошського руху вчених.

1953 р. Тамм був обраний дійсним членом Академії наук СРСР. членом багатьох зарубіжних Академій наук і наукових товариств, нагороджений багатьма орденами СРСР, йому присвоєно почесне звання «Герой соціалістичної праці». Тамм помер 12 квітня 1971 р.

 

Канетті, Еліас (1905-1993)

Австрійський письменник і драматург болгарського походження Е. Канетті народився 25 липня 1905 р. у сефардській єврейській родині в м. Рущук (Болгарія), багатонаціональному портовому містечку в нижньому руслі Дунаю, в родині комерсанта. Коли Канетті виповнилося 6 років, його родина переїхала до Манчестера, де хлопчик вступив до школи. Він вивчає англійську мову і зачитується класичною літературою, на чому наполягав його батько, якому в свій час довелося кинути літературне поле і зайнятися традиційним у родині бавовняним виробництвом.

Після трирічного навчання у віденській середній школі Канетті протягом 1916 – 1921 рр. навчається в Цюріху, який він згодом назве «раєм своєї юності». У ці роки юнак створює свій перший літературний твір – п’єсу у віршах «Юній Брут». Потім Канетті вступає на хімічний факультет Віденського університету, який закінчив 1929 р. Проте через давнє бажання стати письменником, а також через повну відсутність інтересів до хімії він цілком присвячує себе літературі. У цей час Канетті відвідує відомого австрійського сатирика К. Крауса, який надихнув на спробу «сполучити мову й особистість». Пізніше Канетті говорив, що саме Краус навчив його мистецтву слухати: «Слухаючи його, я вже не міг потім не слухати інших». Перший роман письменника «Осліплення» з’явився 1935 р. (перший і останній із задуманої письменником серії про причинних).

Роман, у якому, на думку критиків, Канетті вдалося випередити свій час і викрити фашизм, одержав високу оцінку Т. Манна й інших великих письменників довоєнної пори. Через декілька років після виходу в світ твору він був офіційно заборонений у нацистській Німеччині. Згодом англійська письменниця А. Мердок назвала «Осліплення» «однієї з великих книг нашого сторіччя».

У 30-ті роки Канетті написав дві п’єси – «Весілля» і «Комедію марнославства», де зло висміював людські пороки. Вони стали предтечею театру абсурду.

Поширення нацизму і систематичне переслідування євреїв у Німеччині змусили Канетті виїхати з Відня до Парижа, а потім і до Лондона.

У Лондоні Канетті приступає до багаторічної наукової праці і створює свій шедевр «Маса і влада» (1960) – багатогранне дослідження про масові заворушення. Він широко вживає фольклор, міфологію, давню літературу й історію. 1927 р. Канетті стає свідком пожежі у віденському Палаці правосуддя. Глибоко вражений побаченим, Канетті вирішив зайнятися психологією натовпу. 1981 р. Канетті одержує Нобелівську премію з літератури «за твори, позначені широтою світогляду, багатством ідей і художньою силою». Помер Еліас Канетті 1993 р.

 

Бламберг, Барух Сам’юел  (1925-2011)

Американський лікар і вчений Б. Бламберг народився 28 червня 1925 р. у Нью-Йорку в родині юриста. Після закінчення школи 1943 р. служив у десантній частині військово-морських сил США, звідки був направлений для вивчення фізики до Юніон-коледжу в Шенектаді (штат Нью-Йорк). Там 1946 р. здобув ступінь бакалавра. Навчається в аспірантурі з математики в Колумбійському університеті, але згодом переходить до Коледжу лікарів і хірургів Колумбійського університету. 1951 р. дістав медичний диплом і влаштувався лікарем-інтерном у госпіталі Бельвю в Манхеттені. Працює в Колумбійському

пресвітеріанському медичному центрі.1954 р. Бламберг одружується з художницею Джин Лібсман, у них четверо дітей. З 1955 по 1957 р. – аспірант з біохімії в Балліол-коледжі в Оксфорді. Вивчає гіалуронову кислоту (важливий компонент сполучної тканини), а також різноманітність білків в організмі людини. Після отримання в Оксфорді докторського ступеня повертається до США у Національний інститут охорони здоров’я (НІОЗ) керівником відділу географічної медицини й генетики. Він досліджує поліморфізм білків у жителів різних регіонів планети. Після поїздки до Сурінама, Бламберг зацікавився фізіологічними відмінностями між представниками різних людських популяцій. 1964 р. учений переходить до Науково-дослідного інституту раку в Філадельфії. Тут він розробляє програму визначення вірусу в консервованій крові, що сприяло зниженню ризику ускладнень під час переливання крові, а також працює над розробкою нового методу виробництва вакцини проти гепатиту В 1976 р. Бламберг був нагороджений Нобелівською премією з фізіології і медицини «за відкриття нових механізмів походження та поширення інфекційних захворювань». Окрім вивчення носіїв вірусу гепатиту, Бламберг отримав дані про те, то зараження вірусом гепатиту В може призводити до раку печінки. Працюючи в різних галузях, Бламберг немов уособлює в собі настання нової ери в біомедицині, коли рішення для розв’язання проблеми може бути знайдене тільки на перетині імунології, вірусології, генетики, біохімії й молекулярної біології. З 1964 р. Бламберг – заступник директора з клінічних досліджень Науково-дослідного інституту раку в Філадельфії. 1977 р. йому присвоєно звання професора медицини й антропології Пенсілванського університету. У 1983 – 1984 р.р. працював на посаді професора-консультанта в Оксфордському університеті. Бламберг має чимало нагород, у т. ч. премію Еппінгера Фрайбурзького університету (1973) й премію Пассано з медицини Фонду Пассано (1974).

 

Йонсон, Ейвінд Улуф Вернер (1900-1976)

Шведський прозаїк Е. Йонсон народився 29 липня 1900 р. у містечку Салтшобадені. У 13 років він кинув навчання в школі, змінив десятки професій, займався самоосвітою. 1919 р. Йонсон приїхав до Стокгольма, де зайнявся профспілковою діяльністю і політикою. Через два роки він переїхав до Берліна, де працював у газеті, а згодом і до Парижа. Тут впродовж семи років він перебивається випадковими заробітками (публікації оповідань і статей для шведської преси). У ці роки він пише романи «Тимапи і справедливість» (1925). «Місто темряви» (1927), «Місто світла (1928). «Спогади» (1928), «Коментар з приводу падіння зірки» (1929). Повернувшися до Швеції 1930 р. уже сформованим письменником. Йонсон захоплюється реформістськими ідеями соціал-демократів. Цей період його духовного розвитку відображено в романі «Прощання з Гам летом» (1930). Від 1934 до 1937 р. Йонсон пише «Роман про Улуфа» – чотиритомну історію про підлітків, що стала класикою шведської літератури. Крім того, він займається перекладами шведською творів Камю, Франса, Сартра, Йоиеско.

Наприкінці 30-х років Йонсон. стурбований поширенням нацизму, виступає з гострою критикою нацистів та їхніх шведських прихильників у книзі «Нічні маневри» (1938). Під час Другої світової війни разом із В. Брандтом письменник видає газету норвезького опору «Потиск рук».

Наприкінці 40-х років Йонсон багато подорожує по Європі як шведський представник ЮНЕСКО. 1953 р. він одержує почесний ступінь доктора Гетеборзького університету. Після виходу у світ роману «Хмарини над Метапонсьопом» (1957), Йонсон був обраний членом Шведської академії. Роман «Дні його величності» приніс Йонсопу літературну премію Скандинавської ради 1962 р.

1974 р. Йонсопу було присуджено Нобелівську премію з літератури «за розповідне мистецтво, яке охоплює багато країн, епох і підпорядковане ідеї свободи». Цю нагороду Йонсон поділив зі своїм співвітчизником Г. Мартінсоном. Літературна спадщина Йонсона 46 книг, із яких 30 – романи. Йонсон помер у Стокгольмі у 76 років 25 серпня 1976 р.

Хаммершельд, Даг Ялмар Агне Карл (1905 –1961)

Шведський державний і політичний діяч Д. Хаммаршельд народився 29 липня 1905 р. в Йончепінзі (Швеція) в родині юриста й професора університету. 1925 р. Д. Хаммаршельд закінчив Упсальский університет, здобувши ступінь із гуманітарних наук. 1928 р. вій дістав ступінь з економіки, 1930 р. – з юридичних наук, а 1935 р. – докторський ступінь з політичної економіки. Протягом 1924 р. Д. Хаммаршельд працює ад’юнкт-професором з політичної економіки й 1935 р. стає секретарем Шведського банку, а через рік заступником

секретаря департаменту фінансів. Разом із братом, заступником секретаря міністерства соціального забезпечення, розробляє закони, які сприяли поліпшенню добробуту шведів. 1937 р. Д. Хаммаршельд взяв участь у роботі наглядацької ради департаменту фінансів. Починаючи з 1941 р., очолював Шведський банк. 1945 р. вів переговори про першу торгову угоду між Швецією й Великою Британією, а 1946 р. був призначений фінансовим експертом міністерства закордонних справ, де виступив прихильником європейського економічного співробітництва. За два роки потому стає заступником міністра закордонних справ Швеції, а 1951 р. – державним міністром, відповідальним за зовнішньоекономічні зв’язки. 1953 р. Д. Хаммаршельд був обраний Генеральним секретарем ООН. Рада Безпеки й Генеральна Асамблея надали йому значні повноваження з запобігання міжнародних криз. Він уживає заходів для розширення функції ООН.

Д. Хаммаршельд був нагороджений Нобелівською премією Миру 1961 р. – премію було присуджено посмертно.

Окрім політики, він особливо цікавився філософією, класичною й сучасною літературою, християнською теологією. Високоосвічена людина, він розумів і цінував поезію. У години дозвілля Д. Хаммаршельд нерідко займався перекладами класичних творів шведською мовою. 1953 р. помер батько Д. Хаммаршельда, і він зайняв його місце серед 18 членів Шведської академії, яка присуджує Нобелівські премії з літературі. 1958 р. саме він запропонував кандидатуру Бориса Пастернака на винагороду автора книги «Доктор Живаго», де описуються життєві мінливості в революційній Росії.

Д. Хаммаршельд досконало знав англійську, французьку, німецьку мови. Він був блискучим оратором, з почуттям гумору, з легкістю встановлював особисті контакти. Любов до природи Швеції змушувала його повертатися туди щороку.

У результаті авіакатастрофи 18 вересня 1961 р. він і всі супроводжуючі його загинули.

***

Лауреати Нобелівської премії. 1901 - 2001 [Текст] : енциклопедичний довідник / уклад. С. О. Довгий [та ін.]. – Ювілейне вид. – Київ: Український видавничий центр, 2001. – 768с. : фот.

В енциклопедичному довіднику «Лауреати Нобелівської премії» подано відомості майже про всю світову інтелектуальну еліту провідних фізиків, хіміків, медиків, економістів, літераторів, суспільних діячів, хто, за заповітом Альфреда Нобеля, шведського інженера-хіміка й промисловця, були удостоєні Нобелівської премії впродовж 1901-2001 рр.

Видання відрізняється всеосяжністю й толерантністю, продовжуючи кращі традиції попередніх публікацій. Інформація про кожного лауреата коректно подана за уніфікованою схемою й ілюструється фотопортретом.

Підготували співробітники науково-бібліографічного відділу та відділу електронної бібліотечно-бібліографічної інформації.

Книжкові бестселери відомих зарубіжних письменників ХХ— ХХІ століття

 

Світову славу австрійському письменнику Густаву Майрінку приніс його перший роман «Ґолем». Аргентинський прозаїк і поет Хорхе-Луїс Борхес створив незвичайне послання  — «Повідомлення Броуді», але найкращою вважав історію «Євангеліє від Марка». Однією з взірцевих книжок малої прози видатного аргентинського письменника Хуліо Кортасара є збірка «Усі вогні — вогонь». «Листи через море» — перший роман канадської письменниці Женев’єви Грем, перекладений українською мовою. Захопливий роман «Місяцеве дитя» написала американська письменниця, авторка 20 бестселерів Карен Мак-Квесчин. Майстер художнього слова, американський прозаїк Бенджамін Аліре Саенс проникливо змальовує історію «Арістотель і Данте розкривають таємниці Всесвіту» про довіру, відданість, дружбу і кохання.

 

Густав Майрінк роман «Ґолем»

Густав Майрінк (справжнє ім'я Густав Маєр, 1868—1932) — австрійський письменник-експресіоніст, драматург, перекладач, банкір.  Автор збірок «Гарячий солдат та інші оповідання» (1903), «Орхідея. Дивні історії» (1904), «Воскові фігури» (1908), «Чарівний ріг німецького обивателя» (1913), «Кажани» (1916). 1915 року побачив світ перший і згодом найвідоміший роман Майрінка — «Ґолем». У 1916 році вийшов друком новий роман «Зелене обличчя». Наступного року вийшов уже третій роман Майрінка «Вальпургієва ніч». Написав ще два романи — «Білий домініканець» (1921) і «Ангел західного вікна» (1927).

 

Майрінк, Густав. Ґолем : роман / Густав Майрінк ; пер. з нім.  Наталії Іваничук ; худож.-оформлювач О. А. Гугалова-Мешкова. — Харків : Фоліо, 2023. — 251 с. — (Folio, Світова класика).

«Ґолем», ставши одним із книжкових бестселерів ХХ століття, приніс світову славу письменнику. Жанр роману можна означити як філософсько-поетичну притчу. Сюжет побудований на легенді про рабина Єгуду Бен Бецалеля з Праги, що створив Ґолема — істоту з глини, яку він оживив за допомогою кабалістичного закляття.

Одного разу оповідач переплутав свій капелюх з іншим, на підкладці якого було написано ім’я власника — Атанасіус Пернат. Після цього він почав бачити дивні уривчасті сни, в яких був тим самим Пернатом — різьбярем камей з єврейського гетто у Празі. У цих снах оповідач переживає цілу історію і врешті-решт намагається знайти Атанасіуса Перната в реальності, однак дізнається, що події, які він бачив у своїх снах, насправді відбувалися багато років тому...

 

Ґолем

Жанр — постапокаліптика (фантастика)

Режисер — Пйотр Шулькін

Рік — 1979

Сценарій фільму натхненний єврейською легендою про Ґолема  і романом Густава Майрінка з однойменною назвою. Нагорода Баскійскійського фотографічного товариства на МКФ в Сан-Себастьяні (1980). Гран-прі на Міжнародному Кінофестивалі науково-фантастичних фільмів (Мадрид, 1981).

 

Хорхе Луїс Борхес збірка новел «Повідомлення Броуді»

Хорхе-Луїс Борхес (1899—1986) — аргентинський прозаїк, поет і публіцист, один з найвидатніших письменників XX сторіччя, професор honoris causa провідних університетів світу й провідник Вавилонською бібліотекою й чи не всіма бібліотеками світу. У творчий спадщині письменника —  збірки оповідань, есеї, поезії, антології, кіносценарії, переклади іспанською творів письменників світової літератури.

Початок 1950-х років ознаменувався визнанням таланту Борхеса в Аргентині і за її межами. 1955 року Хорхе Луїс Борхес був призначений директором Національної бібліотеки Аргентини і обіймав цю посаду до 1973 року. Цього ж року письменника було обрано членом Аргентинської академії письменства. Він активно писав і викладав на кафедрі німецької літератури в Університеті Буенос-Айреса, отримав звання почесного доктора Університету Куйо. У 1979 році Борхес отримав Премію Сервантеса — найпрестижнішу в іспаномовних країнах нагороду за заслуги в царині літератури.

Борхес, Хорхе Луїс. Повідомлення Броуді : новели / Хорхе Луїс Броуді ; пер. з іспанської Галини Грабовської. — Львів : Видавництво Анетти Антоненко, 2020. — 96 с.

Великий аргентинський письменник Хорхе Луїс Борхес створив незвичайне послання  — «Повідомлення Броуді». За псевдодокументальністю й алюзіями цього метатексту ховаються загадки історії, глибокі знання про людство, його богів й кумирів, видимі й невидимі світи. Камертоном збірки історій є Біблія, її сюжети й етика, інтерпретована простими словами.

«Мої оповідання — якщо вдатися до модної нині термінології — є реалістичними. Гадаю, в них дотримано усіх умовностей жанру, не менш умовного, ніж інші… Вони, як і належить, багаті на вигадані обставини… Два оповідання — не скажу які — написані в одному фантастичному ключі. Допитливий читач помітить певну внутрішню схожість. Загальною фабулою історії під назвою «Євангеліє від Марка», що є найкращою у збірці, я завдячую одному зі сновидінь Уто Родрігеса Мороні… Я розмістив свої оповідання на певній віддалі — і в часі, і в просторі. Так уява може працювати вільніше…».  

 

Хуліо Кортасар  збірник «Усі вогні — вогонь»

Хуліо Флоренсіо Кортасар (1914—1984) — аргентинський прозаїк та поет, представник напряму «магічний реалізм».

Збірник «Усі вогні – вогонь» справедливо вважається однією з взірцевих книжок малої прози видатного аргентинського письменника. До цього видання, присвяченого пам’яті першого перекладача Хуліо Кортасара українською Юрка Покальчука (1941–2008), ввійшли п’ять перекладених ним і вперше випущених 1983 року видавництвом «Дніпро» оповідань у новій редакції Сергія Борщевського. Спеціально для цієї книги Сергій Борщевський переклав три оповідання зі збірника «Усі вогні – вогонь», які відсутні у виданні 1983 року.

 

Кортасар, Хуліо. Усі вогні — вогонь : оповідання / Хуліо Кортасар ; пер. з іспанської Галини Грабовської. — Львів : Видавництво Анетти Антоненко, 2023. — 160 с.

«Усі вогні — вогонь» — вершина малої прози Кортасара, візитна картка письменника. Одна з найважливіших книг красного письменства пропонує всім неперевершених взірців художньої досконалості, якою позначені твори Хуліо Кортасара. Починаючи з разючої метафори людських стосунків, якою є «Південна автострада», і закінчуючи шедевром під назвою «Інше небо». Кортасар знову створює для нас історії, які є обов’язковими для прочитання поцінувачами короткої прози. Це історії, написані на межі азартної гри і шахів, логіки і підкидання монетки, які мають не меті по-новому здивувати нас давніми загадками: пристрастями, вигаданими життями, паралельним простором і часом, і повсякденними фікціями.

 

Женев’єв Грем роман «Листи через море»

Женев’єв Грем — канадська письменниця, авторка низки історичних романів, більшість з яких є бестселерами за версією USA TODAY, Globe & Mail і Toronto Star. Зокрема, найвідоміший її роман «Дім для небажаних дітей» (The Forgotten Home Child) одразу після появи став безумовним хітом, посів четверте місце серед продажів 2020 року й був обраний для екранізації на телебаченні. Письменницький хист Женев’єв проявився, коли їй минуло сорок років і коли вона переїхала до канадської провінції Нова Шотландія, де й закохалася в історію, вплетену в кожен куточок цього краю. Давнє захоплення історичною белетристикою спонукало жінку до глибокого дослідження маловідомих сторінок історії Нової Шотландії, а згодом — і решти Канади. Вона пристрасно вдихає життя в минуле своєї країни через історії про кохання та пригоди.

 

Грем, Женев’єв. Листи через море : роман / Женев’єв Грем ; пер. з англ. Оксани Щерби. — Київ : Книголав, 2023. — 408 с. — (серія «Полиця бестселер»).

Часи Великої депресії, Канаду накриває велетенська хвиля антисемітизму, підживлювана з-за океану гітлерівською пропагандою. Колишні друзі перетворюються на заклятих ворогів. А за десяток років, коли увесь світ втягнуто в Другу світову війну, канадські солдати - і євреї, і протестанти, вже плач-о-пліч протистоять Німеччині, Японії та іншим державам-загарбницям. Канадці виявляють гідність і на полі бою, і в японському полоні і з його жахливими тортурами, і після повернення додому, коли їм, скаліченим ветеранам, доводиться проходити складний шлях адаптації до мирного життя.

Ці буремні часи затягують у свій вир і Макса з Моллі. Сусіди й друзі дитинства, вони належать до різних світів - єврейського та протестантського. Закохані опиняються в епіцентрі подій, які мають руйнівні наслідки для їхніх сімей і надовго їх розлучають. Це прониклива історія про тяжкі випробування та незнищену силу кохання навіть у найтемніші часи.

 

Карен Мак-Квесчин роман «Місяцеве дитя»

Карен Мак-Квесчин (1961) — американська письменниця, авторка книжок для дорослих, дітей та підлітків. Більшість її книжок містять елементи гумору або фентезі. Продавши 30 000 примірників своїх самостійно виданих книг, вона підписала контракт з першим видавництвом Amazon, AmazonEncore, на перевидання роману «A Scattered Life». Роман Мак-Квесчин «Довгий шлях додому» визнано одним із найуспішніших проєктів видавництва Amazon Publishing.  Книжка «Місяцеве дитя» побачила світ у 2020 році.

 

Мак-Квесчин, Карен. Місяцеве дитя : роман / Карен Мак-Квесчин ; пер. з англ. Дарини Березіної. — Харків : Віват, 2023. — 368 с. — (Серія «Художня література»).

Холодної січневої ночі Шерон Лемке виходить надвір, щоб помилуватися місяцевим затемненням, і у вікнці сусіднього будинку помічає маленьку дівчинку, яка миє посуд. Однак у родині Флемінґів немає дітей такого віку, та навіть якби й були — то чом би мали поратися по господарству ночами?

Шерон могла б викинути це з голови, але коли до неї переселяється вісімнадцятирічна Нікіта, колишня названа дитина, певні речі в домі сусідів здаються підозрілими і їй. Соціальні служби, скидається на те, не квапляться втручатись у життя респектабельних Флемінґів, тож дві жінки беруться до власного розслідування…

 

Бенджамін Аліре Саенс роман «Арістотель і Данте розкривають таємниці Всесвіту»

Бенджамін Аліре Саенс (1954) — американський письменник та поет мексиканського походження, автор численних оповідань й романів для дітей та підлітків. Лауреат премії ПЕН / Фолкнер і Американської літературної премії за твори для дорослих. За роман «He Forgot to Say Goodbye» отримав Премію Томаса Рівери «За найкращу мексикансько-американську дитячу книжку» і головну Літературну премію південнозахідних штатів. «Last Night I Sang to the Monster» увійшла до десятки найкращих книжок для молоді за версією Американської асоціації бібліотек, а роман «Sammy and Juliana in Hollywood» був фіналістом Книжкової премії Los Angeles Times.

 

Саенс, Бенджамін Аліре. Арістотель і Данте розкривають таємниці Всесвіту : роман / Бенджамін Аліре Саенс ; пер. з англ. Альони Крупки. — Київ : АРТБУКС, 2024. — 352 с. — (Серія «Читати — модно!»).

Данте вміє плавати, Арі — ні. Данте впевнений у собі, уміє висловлювати власні думки й не боїться цього робити. Арі важко добирати слова, а ще його роздирає невпевненість у собі. Данте багато думає про поезію і живопис. Арі багато думає про старшого брата, який сидить. Здавалося б, Данте з його унікальним баченням цього світу — останній серед тих, хто міг би пробити стіну, яку вимурував довкола себе Арі.

Проте їхні стежки випадково перетинаються, а потім і переплітаються. Хлопці разом читають, міркують уголос, мріють, сміються. Вчать один одного нових слів і починають переосмислювати буття. А ще разом вони з’ясовують, що всесвіт — величезна й складна штука.

Майстер художнього слова, прозаїк Бенджамін Аліре Саенс проникливо змальовує історію двох хлопців на шляху дорослішання та пізнання самих себе. Події книжки відбуваються наприкінці 80-х в Ель-Пасо, штат Техас, неподалік кордону США й Мексики.

 

Арістотель і Данте розкривають таємниці Всесвіту

Жанр — драма

Режисер —  Генрі Альберто

Рік — 2022

Фільм створений на основі однойменного бестселера від Бенджаміна Аліреа Саенса. Це історія двох мексиканських підлітків, Арістотеля Мендоси і Данте Кінтани, що живуть у США. Вони несподівано знаходять спільну мову і починають шукати відповіді на складні питання життя…

 

Книги отримані в рамках Обласної цільової програми «Культура Одещини. 2025 — 2027 роки».

Підготували: К. В. Бондарчук, завідувачка читального залу; С. А. Морозова, завідувачка відділу персонального абонементу.

Літературна спадщина українського письменника, дослідника історії Івана Корсака

Кожне варте уваги слово має бути цвяхом прибите до стіни історії (Іван Корсак)

Дякуємо Музею сучасного українського мистецтва Корсаків за переданий у дар нашій бібліотеці унікального зібрання творів українського письменника, дослідника історії Івана Корсака – повне 10-томне видання його літературної спадщини.

Це більше ніж книжки. Це відновлена історична правда про видатних українців, чия діяльність була несправедливо забута або ж привласнена іншими народами.

У своїх творах Іван Корсак повертає Україні її героїв – лікарів, дипломатів, науковців, військових, творців держави.

Співробітники Музею щиро прагнуть, щоб ці історії знайшли живе продовження  – у студентських аудиторіях, бібліотечних залах, шкільних проектах і читацьких клубах. Адже пам’ять — це теж чин. А поширення правди — це форма служіння своєму народові.

Іван Феодосійович Корсак (15 вересня 1946, Заболоття — 7 грудня 2017, Луцьк) – український письменник і журналіст. Почесний громадянин Луцька.

Народився 15 вересня 1946 року у смт. Заболоття Ратнівського району Волинської області. Навчаючись у Заболоттівській середній школі, вперше спробував писати поезію та прозу. Після закінчення школи вступив на агрономічний факультет Української сільськогосподарської академії, де навчався до 1969 року. Одночасно працював на Заболоттівському деревообробному заводі.

Навесні 1966 року почав працювати кореспондентом у ратнівській районній газеті, де опікувався темою сільського господарства. З грудня 1968 року працював у старовижівській газеті «Сільські новини».

У 1973 році вступив на перший курс відділення журналістики Вищої партійної школи при ЦК КПУ. Навчався стаціонарно, співпрацював з українським телебаченням і радіо, готував репортажі. В 1975 році очолив районну газету Камінь-Каширщини «Радянське життя».

У часи Перебудови виступав за демократизацію преси, газета «Радянське життя» стала фактично органом Народного Руху. В 1990 році Корсак став редактором газети Луцької міської ради «Народна трибуна», що виходила в 1990—1995 роках.

Наступницею «Народної трибуни» стала газета «Сім'я і дім», що стала виходити в 1996 році. Корсак був її шефредактором до 2014 року, працював також редактором радіо «Сім'я і дім». «Сім'я і Дім» була першою газетою на Волині, яка виходила у комп'ютерному наборі.

Був депутатом Волинської обласної ради кількох скликань, у п'ятій каденції — головою постійної комісії з питань культури, духовності та ЗМІ. В 2006 році отримав звання почесного громадянина Луцька.

У 2017 році кандидатуру Івана Феодосійовича Всеукраїнське товариство «Просвіта» імені Тараса Шевченка висунуло на здобуття Шевченківської премії.

Помер 7 грудня 2017 року.

Син Івана Корсака, Віктор Корсак, став одним із засновників Музею сучасного українського мистецтва Корсаків, що відкрився у 2018 році в Луцьку.

Корсак І. Борозна у чужому полі. Вибух у пустелі: романи / Іван Корсак. – Київ : Ярославів Вал, 2022. – 448 с.

Роман Івана Корсака «Борозна у чужому полі» - про істинно легендарну родину – братів Тимошенків. Старшого брата Степана іменують батьком американської прикладної механіки, Володимир – член уряду Рузвельта, Сергій був міністром шляхів уряду УНР, в еміграції, мешкаючи у Луцьку, обирався послом і сенатором польського сейму, а ще він започатковував модерний український стиль в архітектурі – в Грузії і Росії, Україні і Польщі, Чехії і Канаді, Парагваї та Аргентині зводилися будівлі за його проектами; храмів поміж тих будівель доля значна. А ще Сергіїв син Олександр був головним архітектором метро в Вашингтоні, зводив хмарочоси в Нью-Йорку, закладав підвалини Товариство українських інженерів Америки... Шкода, звісно, що славетним цим вченим, інженерам і архітекторам так випало мало свій край розбудовувати, більше натомість Польщу чи Чехію, Вашингтон чи Нью-Йорк... Та склалося вже, як склалося, кожен з них свою борозну прокладав, хай навіть і не на своєму полі. Але ж воно, нивка до нивки, в висліді дасть поле загальнолюдське, вічне.

Роман «Вибух у пустелі» присвячений знаковій українській родині Кістяківських, яка полишила по собі славні діла на кількох континентах. Водночас книга охоплює події та явища значно ширше, вона оповідає про вагомий внесок українства у наукові здобутки людства, у високі технології сучасності, авторство яких інколи чужий чужаниця привласнює. Георгій Кістяківський, головний герой роману, бере участь у розробленні атомної бомби, аби протистояти фашизму німецькому чи російському, а ще як науковий радник Президента США долучається до підготовки перших астронавтів для польотів на Місяць, розвитку балістики і так само має мужність сказати «ні» тому, що противиться його совісті чи цивілізаційному поступу людства. Книга може зацікавити читача ще й тим, що побудована вона значною мірою на англомовних джерелах досі відсутніх в Україні.

Корсак І. Імена твої, Україно : художньо-документальні оповідання. Діти Яфета : роман / Іван Корсак. – Київ : Ярославів Вал, 2023. – 608 с., іл.

Книга «Імена твої, Україно» повертає нас обличчям до постатей української історії, замовчуваних або забутих. Унікальністю книги є публікація в ній на підтвердження уривків з оригіналів польською, англійською, французькою та іншими мовами, аби читач впевнився, що автор суворо дотримується правди.

Роман «Діти Яфета» – це пристрасна розповідь автора про українського політика, історика, громадського діяча, поляка з походження В'ячеслава (Вацлава) Казимировича Липинського, народженого на Волині. Він був одним із організаторів Української демократично-хліборобської партії та «Українського союзу хліборобів-державників». За Гетьманату – послом України в Австрії. Михайло Слабошпицький писав: «... в нас нарешті написано роман про В’ячеслава Липинського. Важко навіть охопити духовним зором усе, що звершила у сфері думки ця дивовижна людина за сорок дев’ять років, відведених їй долею для перебування на землі. Політика, історіософія, соціологія, публіцистика – у кожній з них зроблено на окрему біографію, на ціле велике, невсипуще працею життя. І лише нині приходять до нас скарби її думки. Ми тільки відкриваємо для себе материк В’ячеслава Липинського. Іван Корсак, до речі, не приховує свого захоплення цим видатним чоловіком і змальовує його з почуттям глибокої симпатії. Це, ясна річ, не лакування, не ідеалізація (Корсак із такою літературною практикою, здається, не знайомий), це глибоке зосередження на внутрішньому світі героя, фокусування уваги читача на його моральних константах».

Корсак І. На вістрі часу і подій : журналістський доробок Івана Корсака / Іван Корсак. – Дрогобич : Видавництво «Коло», 2024. – 604 с.

Окрім плідної письменницької роботи, творчість Івана Корсака передовсім тісно пов’язана із журналістикою. Його статті, есеї, інтерв’ю, нариси, створені у різний час та для різних видань, не втрачають актуальності і в сьогоденні.

Злободенні теми, що їх він висвітлював, торкалися чи не всіх сфер суспільного, культурного, громадського та політичного життя. Влучні метафори, алегорії, гіперболи, яскраві епітети, дотепні стилістичні фігури, якими філігранно послуговувався журналіст у своїх публікаціях, – своєрідна візитівка авторського стилю Івана Корсака.

У пропонованому виданні читач матиме нагоду прочитати інтерв’ю з непересічними та знаковими людьми - політиками, письменниками, істориками, митцями та простими людьми, які кожен у свій час творили нашу історію, статті на завжди актуальні теми суспільного життя, добротну аналітику громадсько-політичних процесів. Ще одна цінність видання - це інтерв’ю з Іваном Корсаком, завдяки яким поціновувачі його творчості матимуть змогу довершити в уяві портрет цього мудрого, далекоглядного та неперевершеного майстра слова.

Корсак І. Корона Юрія II. Завойовник Європи : романи / Іван Корсак. – Київ : Ярославів Вал, 2021. – 314 с.

Роман Івана Корсака «Корона Юрія II» читається легко. Динамічний сюжет, заволодівши з перших розділів уявою читача, вже не «відпустить» її аж до фіналу. Водночас уваги не промине й те, що бачиться поміж рядків. Ми так багато не знаємо ще про своїх попередників, славний люд, який жив на нашій землі! Про ті знакові постаті, які воліли менше хапатися за меча, натомість засновували й розбудовували міста, зводили величні храми, дбали, щоб їхній сучасник жив у «багатстві, мирі й славі». Постаті, по чиїх могилах топчуться підошви невдячних і нетямковитих байдужих нащадків.

Завойовувати землі та країни можна не тільки військами. В княжі часи вміли плести матримоніальні сіті, в яких опинялися не лише сильні світу того, а й держави... Відомий майстер історичного роману Іван Корсак явив у цьому творі невідомі сюжети нашої історії і філософське її осмислення.

Корсак І. На розстанях долі. За серпанком, загадковим серпанком : романи / Іван Корсак. – Київ : Ярославів Вал, 2022. – 580 с.

Трагічна і щаслива доля інтелігенції... Бути високо поцінованою суспільством де-юре і водночас – бути приниженою й упослідженою де-факто, не піднімаючись вище визначення «прошарок». Бути спокушеною підкупом: коли успішно, коли ні... Але й – бути в усі часи незламною, витягуючи себе, як барон Мюнхаузен за чуба, свій народ зі смердючого болота бездуховності і деградації. «Самосійні діти», за Маланюком, воістину даровані Небесами. Роман «На розмаїтті долі» - про дивовижні й розмаїті долі інтелігенції в середині пекельного XX століття, серед яких – засновник УПА Тарас Бульба-Боровець і командувач УНА Павло Шандрук.

В’єтнамська війна (1959-1975) починалася для сучасних українців до болю знайомо. Неоголошені терористичні дії диверсійних загонів комуністичного Північного В’єтнаму проти демократичного Південного. Російський слід і російський стиль загарбницької гібридної війни, яка мала на меті поширення комунізму і ліквідацію демократичного ладу. Радянські агенти впливу антивоєнної кампанії хіпі в Америці. Підкуп «совітами» ключових фігур і інформаторів ФБР. Традиційним був і «український слід» у цій війні. Певна річ, на боці демократичного табору. І, певна річ, героїчний. Діти вчорашніх комбатантів ніби продовжили справу батьків, знову воюючи з «червоною чумою». Той самий ворог. Та сама звитяга. Недарма ж одного з пілотів, майора армії США Мирона Дідурика з Тернопілля, американці прозвали «скаженим козаком»... Він загинув від кулі, щойно його гелікоптер торкнувся землі. Не зрадивши козацької честі й ідеалів свободи. Розуміючи, що герої не вмирають... Про ці події йдеться в романі «За серпанком, загадковим серпанком».

Корсак І. Отаман Чайка. Немиричів ключ : романи / Іван Корсак. – Київ : Ярославів Вал, 2020. – 320 с.

Вони обидва прагли самостійної Української держави – і поляк з українським серцем Міхал Чайковський – шляхтич, який вирішив бути козаком, і українець з «паспортом» шведської лояльності Іван Немирич, права рука гетьмана Івана Виговського, видатний дипломат, канцлер Великого князівства Руського, автор проекту Гадяцької угоди.

Кожен хотів урятувати цю землю по-своєму і в різний час. Одначе – рівнозначно жертовно і віддано. Обидва хотіли відірвати Україну від Московїї. Обидва ризикували задля цього життям. Обидва видатні діячі нашої історії оживають у романах Івана Корсака.

 

Корсак І. Перстень Ганни Барвінок. Запізніле кохання Миклухо-Маклая : романи / Іван Корсак. – Київ : Ярославів Вал, 2021. – 432 с.

Один із цих романів про долю, труди і дні жінки-подвижниці на «рідному полі» українського відродження XIX століття - Ганни Барвінок, яка водночас була й Олександрою Михайлівною Білозерською-Куліш, дружиною палкого трудівника ідеї, видатного письменника, невгамовного, жертовного й егоцентричного Пантелеймона Куліша. Але одночасно цей роман можна назвати й романом про подружжя Кулішів і про їхнє непросте спільне життя, а ще про велику любов Ганни Барвінок до свого чоловіка...

Відомого всьому світові вченого, антрополога й етнографа, дослідника Нової Гвінеї та Океанії Миколу Миклухо-Маклая в Україні майже не знають. Росія ж називає його російським ученим. А насправді Микола Миколайович - праправнук прообразом Тараса Бульби, один із нащадків Ґете й Міцкевича по материнській лінії. Він же вважав себе українцем, німцем і поляком одночасно. У валізці завжди возив «Фауста» і «Кобзаря». Своє велике кохання Миклухо-Маклай зустрів у 38 років у далекій Австралії. Її звали Маргарита Робертсон, в заміжжі Миклухо-Маклай...

Корсак І. Таємниця святого Арсенія. Мисливці за маревом : романи / Іван Корсак. – Київ : Ярославів Вал, 2020. – 440 с.

Його судили сім днів судили «за превратныя и возмутительная толкования Св. Писания и за посягательсто на спокойствие подданых». Після першого судилища Катерина II відправила його простим ченцем в монастир під Архангельськом. Вдруге віддали під суд вже як політичного злочинця («достойный истязания и лишения жизни») – і та ж цариця наказала замурувати його в казематах Ревельської фортеці великого проповідника права Церкви від втручання державної влади. «Мисливці за маревом» – це дещо химерна книга про те, що гідність людини не здолає навіть сокира ката. Сокира та вищербиться, іржа її сточить, а слово Данила Братковського непідвладне назавше іржі чи тліну. А ще це роман про кохання і гідність, які варто боронити зі зброєю у руках.

Корсак І. Тиха правда Модеста Левицького. Капелан армії УНР. Гетьманич Орлик : романи / Іван Корсак. – Київ : Ярославів Вал, 2022. – 434 с.

Твори Івана Корсака – це завжди сенсаційний історичний матеріал про малознаних і недооцінених діячів української минувшини, про події, що залишилися поза нашою увагою через тенденційне трактування або й замовчування радянських історієписців. Вдаючись до літературного прийому «воскресіння» забутих діячів, автор пропонує зануритися в реалії України різних епох - від часів життя Григора Орлика, сина легендарного Гетьмана Війська Запорозького, й аж до визвольних змагань XX сторіччя.

Корсак І. Оксамит нездавнених літ. Оповідання. Нариси. Роман О.А. (Олександр Архипенко) (незакінчений) / Іван Корсак. – Дрогобич : Видавництво «Коло», 2023. – 760 с.

На крутих віражах, аж тамується і перехоплює подих, нашої новітньої історії є особлива дата – 24 серпня, День незалежності.

Цей день - тема велична і величезна, незміряна і невимірна, скільки не черпай – невичерпна. І все ж без осмислення цієї історичної розстані подальша дорога наша може стати дорогою в нікуди.

Із нотаток автора, інтерв’ю, бесід та розповідей вимальовуються контури

низки «оксамитових» і не вельми подій, що відбувалися в краї наприкінці 1980-х на початку 90-х років, окреслювалися силуети людей, завдяки яким і стало можливим Двадцять четверте серпня.

Оповідання Івана Корсака представляють нам життя простих, земних людей з їхніми радощами і болями, переживаннями та драматичними долями. Автор майстерно проникає у їхні будні, розкриваючи перед нами глибокі аспекти їхнього існування. У цих оповіданнях добропорядність і великодушність зіштовхуються з душевною убогістю і підступною байдужістю, а також дефіцитом духовності і культури. Через талановитий погляд автора ми відчуваємо тепло та гіркоту життя цих персонажів, а також відзначаємо важливість моральних засад у нашому світі.

В оповіданнях також подаються глибокі дослідження села періоду застою, коли бюрократія намагалася заглушити все живе і людське. Через них ми розуміємо народний біль за несправедливості, відчуваємо підлість зовні привітних чиновників і впізнаємо «порядних» з вигляду злодіїв та пройдисвітів. Корсак здатен докладно відобразити життєві ситуації, в яких з’являються характери персонажів, намагаючись зрозуміти і передати особливості їхніх доль та моральних конфліктів.